Рішення

від 01.05.2023 по справі 910/14664/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.05.2023Справа № 910/14664/22Господарський суд міста Києва у складі судді Трофименко Т.Ю., при секретарі судового засідання Лук`янович В.О., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Відділу освіти, культури, туризму, сім`ї, молоді та спорту Киселівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг"

про стягнення 732 030,63 грн,

Представники сторін:

від позивача: Рем В.О.,

від відповідача: Ільмухіна Т.Ф.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Відділу освіти, культури, туризму, сім`ї, молоді та спорту Киселівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" про стягнення 732 030,63 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що внаслідок несвоєчасного внесення позивача в реєстр споживачів відповідача, позивач зазнав збитків у розмірі 732 030,63 грн, оскільки був змушений розраховуватись за поставлений природний газ за цінами, вищими за ті, що встановлені в укладеному між сторонами договорі постачання природного газу № 24-1228/21-БО-Т від 15.02.2022.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.01.2023 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

01.02.2023 до суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.02.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/14664/22, підготовче засідання призначено на 13.03.2023.

02.03.2023 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

В підготовче засідання 13.03.2023 з`явився представник відповідача, представник позивача не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, будь-яких заяв/клопотань не подавав, про дату, час та місце підготовчого засідання у даній справі повідомлений належним чином.

У підготовчому засіданні 13.03.2023 представник відповідача просив суд залишити позов без розгляду.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив відмовити у заявленому усно представником відповідача клопотанні про залишення позовної заяви без розгляду, у зв`язку з необґрунтованістю; відкласти підготовче засідання на 03.04.2023.

29.03.2023 до суду від позивача надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні Господарського суду Чернігівської області.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.03.2023 відмовлено у задоволенні вказаного вище клопотання позивача.

В той же час, 31.03.2023 до суду від позивача електронною поштою надійшло клопотання про участь у судовому засіданні 03.04.2023 у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.04.2023 заяву представника позивача про участь у судовому засіданні 03.04.2023 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів задоволено.

В підготовче засідання 03.04.2023 з`явився представник відповідача, представник позивача в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду не з`явився.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив продовжити строк підготовчого провадження на 30 днів відповідно до ч. 3 ст. 177 Господарського процесуального кодексу України та відкласти підготовче засідання на 01.05.2023, визнавши явку представника позивача обов`язковою.

В підготовче засідання 01.05.2023 з`явилися представники сторін, які надали суду пояснення по суті позовних вимог.

Представники сторін у підготовчому засіданні 01.05.2023 не заперечували проти закриття підготовчого провадження та продовження розгляду справи по суті у цьому судовому засіданні, у зв`язку з чим суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив закрити підготовче провадження та продовжити розгляд справи по суті.

Представник позивача позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила суд задовольнити позов. Представник відповідача заперечувала проти задоволення позовних вимог, просила у позові відмовити.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 01.05.2023 оголошено вступну та резолютивну частини рішення на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

15.02.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (постачальник) та Відділом освіти, культури, туризму, сім`ї, молоді та спорту Киселівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області (споживач) укладено договір постачання природного газу № 24-1228/21-БО-Т (надалі - Договір), умовами п. 1.1. якого визначено, що постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ, а споживач зобов`язується прийняти його та оплатити на умовах цього Договору.

Згідно з п. 1.4. Договору споживач підтверджує та гарантує, що на момент підписання цього Договору у споживача є в наявності укладений Договір на розподіл природного газу між споживачем та Оператором газорозподільної мережі (надалі - Оператор ГРМ) та присвоєний Оператором ГРМ персональний ЕІС-код та/або укладений договір транспортування природного газу між споживачем та Оператором газотранспортної системи та присвоєний Оператором ГТС персональний ЕІС-код. Відповідальність за достовірність інформації, зазначеної в цьому пункті, несе споживач.

Відповідно до п. 2.1. Договору постачальник передає споживачу на умовах цього Договору замовлений споживачем обсяг (об`єм) природного газу у період з лютого 2022 року по грудень 2022 року (включно), в кількості 93,5 тис.куб.метрів, в тому числі по місяцях згідно розрахункового періоду.

Підписанням цього Договору споживач дає згоду постачальнику на включення його до Реєстру споживачів постачальника (надалі також - Реєстр), розміщеного на інформаційній платформі Оператора ГТС відповідно до вимог Кодексу ГТС (п. 2.3. Договору).

За умовами п. 3.2. Договору постачання газу за цим Договором здійснюється постачальником виключно за умови включення споживача до Реєстру споживачів постачальника, розміщеного на інформаційній платформі Оператора ГТС.

Постачання (включення споживача до Реєстру споживачів постачальника) та використання (відбір) природного газу за цим Договором здійснюється за умови виконання споживачем вимог п. 5.1. цього Договору щодо остаточного розрахунку за фактично переданий природний газ та відсутності реєстрації споживача в реєстрі будь-якого іншого постачальника природного газу (п. 3.3. Договору).

Відповідно до п. 3.5. Договору приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному розрахунковому періоді оформлюється актом приймання-передачі газу.

Згідно з п. 4.1. Договору ціна природного газу за 1000 куб.м. газу без ПДВ становить 13 658,42 грн. Ціна природного газу за 1000 куб.м. з ПДВ, з урахуванням тарифу на послуги транспортування та коефіцієнту, який застосовується при замовленні потужності на добу за цим Договором становить 16 554,00 грн.

Загальна вартість цього Договору на дату укладання становить 1 547 799,00 грн з ПДВ.

Підпунктом 3 п. 6.2. Договору передбачено обов`язок споживача самостійно припиняти (обмежувати) використання природного газу в разі, зокрема, невключення/виключення споживача до/з Реєстру споживачів постачальника в інформаційній платформі Оператора ГТС.

Відповідно до умов підпункту 2 п. 6.4. Договору постачальник зобов`язаний забезпечувати відповідно до вимог Кодексу ГТС своєчасну реєстрацію споживача у Реєстрі при дотриманні споживачем умов цього Договору.

Згідно з п. 13.1 Договору даний Договір набирає чинності з дати його укладання і діє в частині поставки газу до 31.12.2022 включно, а в частині розрахунків - до повного їх виконання. Продовження або припинення Договору можливе за взаємною згодою сторін, шляхом підписання додаткової угоди до Договору.

Судом встановлено, що у період з 01.02.2022 по 28.02.2022 та з 02.03.2022 по 17.04.2022 постачальником природного газу для потреб позивача було Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» як постачальник «останньої надії» відповідно до умов типового договору постачання природного газу постачальником «останньої надії».

Відповідачем виставлено позивачу рахунки на оплату природного газу № 9788 за розрахунковий період 01.02.2022-28.02.2022 на суму 628 695,86 грн, № 12954 за розрахунковий період 01.03.2022-31.03.2022 на суму 1 287 998,26 грн та № 15687 за розрахунковий період 01.04.2022-30.04.2022 на суму 1 557 074,60 грн.

Відповідач звернувся до позивача з вимогою від 13.05.2022 № 119/4.3-6030-2022 щодо сплати заборгованості за природний газ в сумі 1 557 074,60 грн.

Як зазначає позивач, останній, у свою чергу, звернувся до відповідача із актом-претензією від 15.06.2022 № 78 про відшкодування збитків у розмірі 793 070,34 грн, копію якої надано в матеріали справи.

Оскільки відповідачем не було відшкодовано позивачу збитки у вказаному вище розмірі, спричинені порушенням зобов`язань щодо здійснення своєчасної реєстрації споживача в Реєстрі, позивач, керуючись п. 5 розділу 7 Правил постачання природного газу, затверджених постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2496, звернувся із даним позовом до суду.

У свою чергу, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач зазначає про недоведеність позивачем наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення, що свідчить про відсутність правових підстав для відшкодування відповідачем на користь позивача збитків у заявленому позивачем розмірі.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, юридичні особи мають право звертатись до господарського суду за захистом своїх оспорюваних або порушених прав.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Як встановлено у ст. 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

За змістом ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до статей 6, 626, 627 зазначеного Кодексу договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За приписами ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про ринок природного газу» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов`язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором.

Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2496 затверджено Правила постачання природного газу (надалі - Правила), які розроблені на виконання пункту 17 частини третьої статті 4 Закону України «Про ринок природного газу» та регулюють відносини, які виникають між постачальниками та споживачами природного газу, з урахуванням їх взаємовідносин з операторами газорозподільної системи/газотранспортної системи (далі - Оператори ГРМ/ГТС) (п. 1 Правил у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Дія цих Правил поширюється на постачальників, споживачів природного газу - фізичних осіб (побутових споживачів), фізичних осіб - підприємців, юридичних осіб та Операторів ГРМ/ГТС (п. 2 Правил).

Пунктом 3 Правил визначено, що постачання природного газу споживачу здійснюється на підставі договору постачання природного газу між постачальником та споживачем, який укладається відповідно до вимог цих Правил, та після включення споживача до Реєстру споживачів постачальника в інформаційній платформі Оператора ГТС у відповідному розрахунковому періоді в порядку, визначеному Кодексом газотранспортної системи. Постачальник не має права реєструвати споживача у власному Реєстрі споживачів постачальника у розрахунковому періоді, не погодженому зі споживачем.

Пункт 1 глави 5 розділу IV Кодексу газотранспортної системи, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2493 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначає, що постачання природного газу споживачу здійснюється на підставі договору постачання природного газу між постачальником та споживачем, який укладається відповідно до Правил, та за умови включення споживача до Реєстру споживачів постачальника в інформаційній платформі у відповідному розрахунковому періоді. Постачальник, крім постачальника «останньої надії», не має права реєструвати споживача у власному Реєстрі споживачів постачальника в розрахунковому періоді, не погодженому зі споживачем.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про ринок природного газу» договір постачання між постачальником «останньої надії» і споживачем вважається укладеним з моменту початку фактичного постачання природного газу такому споживачу.

Постачальник «останньої надії» визначається Кабінетом Міністрів України строком на три роки за результатами конкурсу, проведеного у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Судом встановлено, що розпорядженням Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 № 917-р визначено Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» постачальником «останньої надії» строком на три роки як переможця конкурсу.

Як вбачається із матеріалів справи, в період з 01.02.2022 по 28.02.2022 та з 02.03.2022 по 17.04.2022 позивач споживав природний газ постачальника «останньої надії», яким є відповідач, що не заперечується сторонами.

Втім, позивач зазначає, що він усно звертався до відповідача щодо зняття споживача з реєстру постачальника «останньої надії» та реєстрації в Реєстрі постачальника Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» та вважає, що своєчасною датою реєстрації споживача у Реєстрі є дата не пізніше 24.02.2022. При цьому, відповідачем зареєстровано позивача як споживача в Реєстрі лише 18.04.2022.

За переконанням позивача, внаслідок порушення відповідачем своїх зобов`язань згідно Договору щодо своєчасної реєстрації позивача у Реєстрі споживачів, останнім було понесено збитки у розмірі 732 030,63 грн, що дорівнює різниці між ціною за природний газ, поставлений постачальником «останньої надії» та ціною, визначеною в укладеному між сторонами Договорі.

За положеннями ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Відповідно до ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов`язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

За положеннями частин 1, 2 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За приписами ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Статтею 225 Господарського кодексу України визначений вичерпний перелік складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, зокрема: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відповідно до п. 4 розділу VII Правил відшкодування збитків постачальником споживачу, що не є побутовим, здійснюється, зокрема, у випадку, якщо постачальник не забезпечив своєчасне включення споживача до власного Реєстру споживачів у погодженому зі споживачем періоді постачання (за умови, що споживачем не порушувались зобов`язання за договором постачання природного газу), що призвело до припинення розподілу/транспортування природного газу Оператором ГРМ/ГТС, споживач має право вимагати від постачальника відшкодування вартості або об`єму недовідпущеного природного газу, який обчислюється виходячи з підтвердженого обсягу природного газу, визначеного договором постачання природного газу на відповідний період, з урахуванням періоду припинення газопостачання та вартості робіт з припинення і повторного відновлення подачі природного газу після його безпідставного припинення.

Аналіз вказаного пункту Правил свідчить про те, що споживач має право вимагати від постачальника відшкодування збитків лише за наявності таких умов: 1) не забезпечення своєчасного включення споживача до Реєстру споживачів постачальника; 2) припинення розподілу/транспортування природного газу Оператором ГРМ/ГТС, тобто настання для споживача негативних наслідків.

Відповідно до п. 7.6. Договору збитки, завдані одній із сторін внаслідок невиконання (неналежного виконання) іншою стороною своїх зобов`язань, відшкодовуються винною у невиконанні (неналежному виконанні) стороною в порядку та розмірі, визначених цим Договором та чинним законодавством України.

Суд зазначає, що для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов`язань та/або відшкодування позадоговірної шкоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.

Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Таким чином, позивач повинен довести факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків, докази невиконання зобов`язань та причинно-наслідковий зв`язок між невиконанням зобов`язань та заподіяними збитками. Відповідачу потрібно довести відсутність його вини у спричиненні збитків позивачу.

Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства. Отже, будь-яке рішення господарського суду має прийматись з дотриманням цих принципів, які закріплені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.

У ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Визначений статтею 13 Господарського процесуального кодексу України принцип змагальності та принцип рівності сторін, визначений статтею 7 цього Кодексу, які пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції. Вони вимагають «справедливого балансу» між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її в явно гірше становище порівняно з протилежною стороною.

Зазначені вище принципи змагальності та рівності сторін, норми процесуального права вимагають від позивача переконати суд в обґрунтованості його вимог.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається у якості підтвердження або заперечення вимог. При цьому, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за таким підходом сама концепція змагальності втрачає сенс (постанова Верховного Суду у від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18).

Однак, у даному випадку суд констатує, що позивачем не доведено такого елементу складу цивільного правопорушення як наявність збитків, що, у свою чергу, виключає можливість з`язування судом причинного зв`язку між протиправною поведінкою відповідача (порушення зобов`язання щодо своєчасного внесення позивача в Реєстр споживачів постачальника) та завданою шкодою у розмірі 732 030,63 грн (різниця між ціною за природний газ, поставлений постачальником «останньої надії» та ціною, визначеною в Договорі).

Так, суд зазначає, що доказів фактичного понесення позивачем збитків у розмірі 732 030,63 грн (як-то, доказів сплати виставлених відповідачем рахунків) матеріали справи не містять, в той час як визначений у Правилах порядок розрахунку збитків, за відсутності факту реального їх понесення, не є підставою для стягнення збитків.

Окрім того, умовами наведеного законодавства, що регулює спірні правовідносини та умовами Договору не встановлено чіткого строку, протягом якого постачальник зобов`язаний здійснити реєстрацію споживача у Реєстрі. При цьому, доводи позивача про усне звернення до відповідача щодо внесення позивача до Реєстру споживачів постачальника не можуть братись судом до уваги, оскільки не підкріплені жодними доказами.

Також суд вважає слушними доводи відповідача щодо недоведеності позивачем наявності правових підстав для відшкодування збитків, оскільки однією з умов для їх відшкодування згідно з п. 4 розділу VII Правил є припинення розподілу/транспортування природного газу Оператором ГРМ/ГТС, однак матеріали справи не містять доказів того, що позивачу було припинено розподіл/ транспортування природного газу, а отже позивачем не доведено настання для нього негативних наслідків внаслідок бездіяльності відповідача щодо реєстрації позивача в Реєстрі.

В той же час, суд вважає за необхідне звернути увагу позивача на положення п. 6.2.3 Договору, яким передбачено обов`язок споживача самостійно припиняти (обмежувати) використання природного газу в разі, зокрема, невключення/виключення споживача до/з Реєстру споживачів постачальника в інформаційній платформі Оператора ГТС.

Однак, матеріали справи не містять доказів виконання позивачем вказаного обов`язку, а тому ризик економічної неефективності укладеного Договору лежить на позивачеві.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд доходить висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають у повному обсязі у зв`язку з їх недоведеністю.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 15.05.2023.

Суддя Т. Ю. Трофименко