Рішення

від 08.05.2023 по справі 910/14449/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.05.2023Справа № 910/14449/22Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Трофименко Т.Ю., при секретарі судового засідання Лук`янович В.О., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранд-Петрол»

до Київської міської ради

про визнання додаткової угоди укладеною,

Представники сторін:

від позивача: Скляров В.О.,

від відповідача: не з`явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранд-Петрол» до Київської міської ради про визнання додаткової угоди між позивачем та відповідачем до договору оренди земельної ділянки від 13.11.2018 укладеною у наведеній в позові редакції.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Київською міською радою прийнято рішення від 13.09.2022 № 5449/5490, за наслідками якого позивач як орендар зобов`язаний сплачувати оренду плату відповідально до нової орендної ставки, однак відповідач відмовився укладати додаткову угоду із новою орендною ставкою.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.12.2022 прийнято вказаний позов до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/14449/22, підготовче засідання призначено на 25.01.2023.

В підготовче засідання 25.01.2023 представники сторін не з`явились, у зв`язку з чим ухвалою суду від 25.01.2023 відкладено підготовче засідання на 20.02.2023.

У зв`язку з перебуванням судді Трофименко Т.Ю. на лікарняному, підготовче засідання, призначене на 20.02.2023 у даній справі, не відбулося.

Після виходу судді Трофименко Т.Ю. з лікарняного, суд ухвалою від 27.02.2023 призначив підготовче засідання на 22.03.2023.

21.03.2023 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому викладено, зокрема, вимогу про поновлення строку на подання відзиву. Також у відзиві на позовну заяву відповідач просив суд розгляд справи здійснювати без участі представника Київської міської ради.

В підготовче засідання 22.03.2023 з`явився представник позивача, представник відповідача не з`явився.

Представник позивача у підготовчому засіданні 22.03.2023 не заперечував проти поновлення відповідачу процесуального строку на подання відзиву. При цьому, просив суд відкласти судове засідання для надання можливості позивачу підготувати відповідь на відзив.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив поновити відповідачу пропущений процесуальний строк для подання відзиву на позовну заяву; продовжити строк підготовчого провадження на 30 днів; встановити позивачу строк для подання відповіді на відзив протягом 5 днів, а відповідачу встановити строк для подання заперечень на відповідь на відзив протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив; оголосити у підготовчому засіданні перерву до 12.04.2023.

24.03.2023 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

В підготовче засідання 12.04.2023 з`явився представник позивача, представник відповідача не з`явився.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив закрити підготовче провадження та призначити розгляд справи по суті на 08.05.2023.

В судове засідання 08.05.2023 з`явився представник позивача, представник відповідача не з`явився.

Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Зважаючи на те, що відповідача було належним чином повідомлено про дату, час та місце судового засідання, з огляду на викладене у відзиві на позовну заяву клопотання про розгляд справи без участі представника відповідача, суд вважає за можливе розглянути справу по суті в цьому судовому засіданні за відсутності представника відповідача.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позов та просив його задовольнити у повному обсязі.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 08.05.2023 оголошено вступну та резолютивну частини рішення на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

13.11.2018 між Київською міською радою (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Гранд-Петрол» (Орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П. та зареєстрований в реєстрі за № 335 (надалі - Договір).

За умовами п. 1.1. Договору орендодавець, на підставі рішення Київської міської ради від 06.06.2018 № 889/4953 передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку (надалі - об`єкт оренди та/або земельна ділянка), визначену цим Договором, для експлуатації та обслуговування автозаправного комплексу.

Земельна ділянка, яка є об`єктом оренди, належить до земель комунальної власності територіальної громади міста Києва на підставі Земельного кодексу України з урахуванням Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» від 06.09.2012 № 5245- VI.

У п. 2.1 вказаного Договору сторони погодили, що об`єктом оренди відповідно до відомостей Державного земельного кадастру, рішення Київської міської ради від 06.06.2018 № 889/4953 та цього Договору є Земельна ділянка з наступними характеристиками:

- кадастровий номер - 8000000000:78:191:0002;

- місце розташування - проспект Степана Бандери (до перейменування - проспект Московський), 22 в Оболонському районі м. Києва;

- цільове призначення - 12.04 для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства;

- категорія земель - землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення;

- вид використання - для експлуатації та обслуговування автозаправного комплексу;

- розмір (площа) - 0,2942 га.

Строк дії Договору становить 10 років (п. 3.1. Договору).

Відповідно до п. 4.1. Договору визначена цим Договором орендна плата за земельну ділянку становить платіж, який орендар самостійно розраховує та вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою у грошовій формі.

Річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 8 (восьми) відсотків від її нормативної грошової оцінки (п. 4.2. Договору). Обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку здійснюється з урахуванням цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством.

Пунктом 4.5. Договору передбачено, що розмір орендної плати може змінюватись за згодою сторін шляхом прийняття рішення Київською міською радою про внесення змін до цього Договору і укладення договору про внесення відповідних змін до цього Договору та з урахуванням п. 4.6. даного Договору.

Згідно з п. 4.6. Договору, якщо орендна ставка, визначена у п. 4.2. Договору, нижча ніж мінімальна орендна ставка, визначена чинним законодавством України, її розмір змінюється шляхом прийняття відповідного рішення Київською міською радою. Після прийняття рішення Київської міської ради про внесення змін до цього Договору та доведення даного рішення до орендаря для ознайомлення, орендар зобов`язаний сплачувати орендну плату відповідно до нової орендної ставки.

За положеннями п. 11.1. Договору всі зміни та/або доповнення до цього Договору вносяться за згодою сторін. Згодою або запереченням орендодавця на зміни та/або доповнення до цього Договору, є його рішення, прийняте в установленому законодавством порядку.

Судом встановлено, що 13.09.2022 Київською міською радою прийнято рішення № 5449/5490 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 09.12.2021 № 3704/3745 «Про бюджет міста Києва на 2022 рік», відповідно до п. 1.3. якого пункт 19.13 рішення Київської міської ради від 09.12.2021 № 3704/3745 вирішено доповнити абзацом такого змісту: «Установити, що з 01.03.2022 по 31.05.2022 застосовується ставка орендної плати за земельні ділянки комунальної власності територіальної громади міста Києва (у відсотках від нормативної грошової оцінки) в розмірі 0 відсотка».

Позивач вважає, що після прийняття Київською міською радою рішення від 13.09.2022 № 5449/5490 він, як орендар, зобов`язаний сплачувати орендну плату відповідно до нової орендної ставки, встановленої орендодавцем у вказаному рішенні, а саме у розмірі 0 (нуль) відсотка від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Враховуючи викладене, позивач листом від 14.10.2022 № 14/2 звернувся до відповідача, який містив пропозицію укладення між сторонами додаткової угоди до Договору, про результати розгляду якої позивач просив повідомити його у двадцятиденний строк після одержання вказаного листа відповідно до положень ч. 3 ст. 188 Господарського кодексу України.

До вказаного листа позивачем було долучено, зокрема, оригінал додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки від 13.11.2018 № 335, підписаний з боку Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранд-Петрол», у трьох примірниках.

У відповідь на лист позивача від 14.10.2022 № 14/2 Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) листом від 29.11.2022 № 05716-14372 повідомив Товариство з обмеженою відповідальністю «Гранд-Петрол» про відхилення пропозиції останнього щодо підписання додаткової угоди до Договору та зазначив, що рішення про внесення змін, зокрема, до договору оренди земельної ділянки від 13.11.2018 № 335 Київською міською радою не приймалось, а рішення Київської міської ради від 13.09.2022 № 5449/5490 не містить обов`язку внесення відповідних змін до раніше укладених договорів оренди земельних ділянок.

Враховуючи вищевикладене, з огляду на те, що відповідач ухиляється від укладення додаткової угоди до Договору про внесення змін до цього Договору шляхом доповнення його положенням про застосування з 01.03.2022 по 31.05.2022 ставки орендної плати у розмірі 0 (нуль) відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, керуючись статтями 651, 652 Цивільного кодексу України, позивач просить суд визнати укладеною додаткову угоду до Договору у наведеній в позові редакції.

У свою чергу, у відзиві на позовну заяву відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує та зазначає, що рішення Київської міської ради від 09.12.2021 № 3704/3745 (в редакції рішення Київської міської ради від 13.09.2022 № 5449/5490) не містять обов`язку внесення відповідних змін до раніше укладених договорів оренди земельних ділянок, про що вірно зазначено Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у листі від 29.11.2022 № 05716-14372, а тому у даному випадку відсутні підстави для підписання додаткової угоди щодо зміни розміру орендної плати на підставі рішення Київської міської ради від 13.09.2022 № 5449/5490. Таким чином, відповідач вважає, що у даному випадку право позивача не є порушеним з боку відповідача, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

Як встановлено судом, спір у даній справі виник внаслідок неоднакового тлумачення сторонами змісту та умов укладеного між ними договору оренди земельної ділянки від 13.11.2018 щодо необхідності внесення змін до цього Договору, у зв`язку із прийняттям Київською міською радою рішення від 13.09.2022 № 5449/5490.

Частиною 3 ст. 792 Цивільного кодексу України встановлено, що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Земельний кодекс України визначає основні засади регулювання земельних відносин, зокрема, порядок передачі земельних ділянок в оренду (ст. 124). Проте, саме Законом України «Про оренду землі» врегульовано відносини, що виникають між власником земельної ділянки та іншими особами в зв`язку із передачею її у користування та володіння, в тому числі конкретизовано та деталізовано особливості та порядок укладення договору оренди землі, його істотні умови, основні права та обов`язки його сторін, порядок зміни, припинення та поновлення такого договору.

Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі (статті 1, 2 Закону України «Про оренду землі» тут і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

У ст. 15 Закону України «Про оренду землі» визначено, що істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Відповідно до абзацу 2 ст. 16 Закону України «Про оренду землі» укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами земельних торгів.

Згідно зі ст. 21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про оренду землі» зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

Спори, пов`язані з орендою землі, вирішуються у судовому порядку (ст. 35 Закону України «Про оренду землі»).

Відповідно до ч. 1 ст. 187 Господарського кодексу України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов`язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов`язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).

За положеннями частин 1, 2 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до частин 1-4 ст. 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Таким чином, виходячи зі змісту статей 632, 651 Цивільного кодексу України, статті 188 Господарського кодексу України та статті 30 Закону України «Про оренду землі» слід дійти висновку про те, що за загальним правилом зміна умов договору, у тому числі в частині розміру орендної плати, здійснюється за взаємною згодою сторін. За відсутності цієї згоди такий договір може бути змінений за рішенням суду лише у випадках, встановлених умовами договору або в силу закону.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 652 Цивільного кодексу України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання.

Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Припис абзацу 2 ч. 1 ст. 652 Цивільного кодексу України встановлює критерій, за яким для зміни чи розірвання договору на підставі цієї статті обставини, якими, укладаючи його, керувалися сторони, мають змінитися настільки, що, якби останні могли це передбачити, то б узагалі не уклали договір чи уклали б його на інших умовах. За відсутності істотної зміни обставин, зокрема за незначної їх зміни або за виникнення труднощів у виконанні договору, які сторони могли розумно передбачити, на підставі ст. 652 Цивільного кодексу України договір не можна змінити ні за згодою сторін, ні за рішенням суду.

Істотна зміна обставин, якими сторони керувалися, укладаючи договір, має бути не наслідком поведінки сторін, а бути зовнішньою щодо юридичного зв`язку між ними. Зміна договору у зв`язку з істотною зміною обставин за рішенням суду, виходячи з принципу свободи договору (п. 3 ч. 1 ст. 3, ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України), є винятковим заходом. Для застосування судом відповідного повноваження потрібна як сукупність чотирьох умов, визначених у ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України, так і встановлення того, що розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом (частина четверта цієї статті), тобто що таке розірвання буде необґрунтованим згідно з принципом «найменших негативних наслідків» для сторін договору (близькі за змістом висновки див. у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12 вересня 2019 року у справі № 910/17469/18 (пункти 41 - 42), від 19 листопада 2019 рокуу справі № 910/9859/18 (пункти 37, 41 - 44), від 25 лютого 2020 року у справі № 922/2279/19 (пункти 8.8 - 8.12), від 19 липня 2022 року у справі № 910/14155/21 (пункт 8)).

Позивачем всупереч вимогам статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України не доведено суду сукупності чотирьох умов, визначених у ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України.

Так, за узгодженими сторонами умовами п. 4.5. Договору передбачено, що розмір орендної плати може змінюватись за згодою сторін шляхом прийняття рішення Київською міською радою про внесення змін до цього Договору і укладення договору про внесення відповідних змін до цього Договору та з урахуванням п. 4.6. даного Договору, яким, у свою чергу, визначено, що якщо орендна ставка, визначена у п. 4.2. Договору, нижча ніж мінімальна орендна ставка, визначена чинним законодавством України, її розмір змінюється шляхом прийняття відповідного рішення Київською міською радою. Після прийняття рішення Київської міської ради про внесення змін до цього Договору та доведення даного рішення до орендаря для ознайомлення, орендар зобов`язаний сплачувати орендну плату відповідно до нової орендної ставки.

Судом встановлено, що рішенням Київської міської ради від 13.09.2022 № 5449/5490 не було встановлено обов`язку для сторін внести відповідні зміни щодо розміру орендної плати до договорів оренди земельних ділянок. Рішення про внесення змін до укладеного між сторонами Договору Київською міською радою не приймалось.

Разом з тим, судом враховано, що відповідачем не заперечується право позивача у період з 01.03.2022 по 31.05.2022 застосовувати ставку орендної плати за земельну ділянку у розмірі 0 (нуль) відсотків від її нормативної грошової оцінки, а лише вказується про відсутність обов`язку в укладенні додаткової угоди щодо внесення відповідних змін до Договору.

Враховуючи зазначене, суд доходить висновку про недоведеність позивачем порушення відповідачем його майнового права та інтересу застосовувати у спірний період з 01.03.2022 по 31.05.2022 ставку орендної плати за земельну ділянку у розмірі 0 (нуль) відсотків від її нормативної грошової оцінки.

Згідно із ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Як встановлено у ст. 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України).

Згідно зі ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України).

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.

Тобто вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Лише у разі встановлення наявності порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу позивача та відповідності обраного останнім способу захисту такому порушенню або оспоренню суд може прийняти рішення про задоволення позову.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта.

Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Відповідно до висновків, викладених у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18, вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити (підпункт 8.5 постанови об`єднаної палати).

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із статтями 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Ураховуючи викладені обставини у своїй сукупності, суд зазначає, що позивач не довів перед судом відповідними засобами доказування факту порушення відповідачем його прав та інтересів на застосування ставки орендної плати за земельну ділянку у період з 01.03.2022 по 31.05.2022 у розмірі 0 (нуль) відсотка від її нормативної грошової оцінки без необхідності укладення відповідної додаткової угоди до Договору, а отже у задоволенні заявлених позовних вимог належить відмовити.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73-74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 15.05.2023.

Суддя Т. Ю. Трофименко