Рішення від 15.05.2023 по справі 204/595/23

Справа № 204/595/23

Провадження № 2/204/1199/23

РІШЕННЯ

іменем України

15 травня 2023 року м. Дніпро

Красногвардійський районний суд м.Дніпропетровська у складі головуючого - судді Книш А.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА «ВУГІЛЬНА КОМПАНІЯ «КРАСНОЛИМАНСЬКА» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середньоденного заробітку за затримку розрахунку при звільненні, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до відповідача з позовною заявою, в якій просив стягнути з останнього на його користь заборгованість по заробітній платі у розмірі 72296,42 грн та середній заробіток за час затримки фактичного розрахунку при звільненні в розмірі 285905,28 грн, а також понесені судові витрати, що складаються з судового збору та витрат на правничу допомогу в сумі 4000 грн. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що з 02 травня 2019 року по 16 лютого 2022 року позивач працював на ДП «ВК «КРАСНОЛИМАНСЬКА» електрослюсарем підземним з повним робочим підземним днем у шахті. Відповідач перестав виплачувати позивачу заробітну плату та 16 лютого 2022 року позивача було звільнено за власним бажанням за невиконання власником законодавства про працю згідно ч.3 ст.38 КЗпП України, про що було винесено наказ №330/к від 16 лютого 2022 року та внесений запис до трудової книжки. При звільненні підприємство не провело з позивачем повний остаточний розрахунок по виплаті заробітної плати, як це передбачено ст. 116 КЗпП України. Відповідно до довідки, виданої відповідачем, підприємство має перед позивачем заборгованість з виплати заробітної плати в сумі 72296,42 грн. Крім того, згідно довідки відповідача, середньоденний заробіток позивача складає 2216,32 грн. Оскільки в день звільнення позивач працював, середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати при звільненні з 17 лютого 2022 року по 17 серпня 2022 року складає 285905,28 грн.

Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 24 січня 2023 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача Ященко А.В. зазначає, що ані при звільненні, ані під час отримання трудової книжки позивачем будь-яких вимог до відповідача з приводу розрахунку не заявлялось, тобто позивач фактично погодився з проведеним остаточним розрахунком заборгованості із заробітної плати на розсуд відповідача. Вимоги позивача щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є безпідставними та необґрунтованими, оскільки сам факт існування затримки розрахунку при звільненні позивачем не доведений. Також вказує, що покладення на відповідача обов`язку виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні стане додатковою жорстокою санкцією у фінансовій сфері відповідача, тим самим перетвориться на непосильний тягар, а тому просить зменшити розмір середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні до розумної пропорційності. Вважає, що стягнення судових витрат не повинно покладатися на відповідача, оскільки вимоги позивача є необґрунтованими. Також відповідач вважає заявлений позивачем розмір витрат на правничу допомогу адвоката завищеним, оскільки не відповідає критеріям обґрунтованості та розумної необхідності. Враховуючи викладене, у задоволенні позову просив відмовити у повному обсязі.

16 лютого 2023 року на адресу суду надійшла відповідь на відзив, у якій представник позивача ОСОБА_3 зазначила, що твердження відповідача, що позивач не з`явився до бухгалтерії або не звертався до керівництва підприємства з вимогою про остаточний розрахунок є порушенням трудового законодавства саме ДП «ВК «КРАСНОЛИМАНСЬКА». В день звільнення позивачу відмовили виплатити заборгованість по зарплаті і провести з ним остаточний розрахунок. Тяжкий фінансовий стан підприємства, борги підприємства не мають відношення до предмета позовної заяви та є персональною відповідальністю відповідача. Також позивачем надані достатні документи (докази) для стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу в сумі 4000 грн.

Суд, дослідивши письмові докази, встановив наступні фактичні обставини.

Позивач з 02 травня 2019 року перебував у трудових відносинах з відповідачем, займаючи посаду електрослюсар підземний, та 16 лютого 2022 року позивача було звільнено згідно ч.3 ст.38 КЗпП України за власним бажанням у зв`язку з невиконанням власником законодавства про працю (а.с.20, 22-25).

Згідно довідки ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА «ВУГІЛЬНА КОМПАНІЯ «КРАСНОЛИМАНСЬКА» від 13 грудня 2022 року №01/11-312/8, ДП «ВК «КРАСНОЛИМАНСЬКА» має перед позивачем заборгованість з виплати заробітної плати, яка складає: січень 2020 року - 7544,26 грн; лютий 2020 року - 8359,01 грн; березень 2020 року - 9338,34 грн; квітень 2020 року - 9482,49 грн; квітень 2021 року - 12034,79 грн; травень 2021 року - 25510,49 грн; червень 2021 року - 27,04 грн, усього 72296,42 грн. Суми вказані після утримання обов`язкових податків та зборів (а.с.17).

Відповідно до довідки ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА «ВУГІЛЬНА КОМПАНІЯ «КРАСНОЛИМАНСЬКА» від 13 грудня 2022 року №01/11-312/9, середньоденний заробіток позивача склав 2216,32 грн (а.с.18).

Відповідно до ст.94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу, яка згідно ст.115 вказаного Кодексу виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Судом враховуються роз`яснення викладені в п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», за яким задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Отже, судом встановлено, що заборгованість відповідача по заробітній платі перед позивачем складає 72296,42 грн.

Відповідно до ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

З урахуванням предмету та підстави позову, суд дійшов висновку, що ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права позивача, характеру його порушення, наслідкам, спричиненим цим порушенням, буде стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати у розмірі 72296,42 грн. Зазначену суму заробітної плати позивачу станом на час розгляду справи судом не виплачено, доказів протилежного відповідачем суду не надано. Разом з цим, судом враховується, що такий розмір заборгованості з нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, визначений вже з урахуванням утримання податку й інших обов`язкових платежів.

Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17 лютого 2022 року по 17 серпня 2022 року включно в розмірі 285905,28 грн, судом враховується наступне.

Згідно статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Відповідно до пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).

Пунктом 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, передбачено, якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Середньоденна заробітна плата позивача, відповідно до довідки відповідача, становить 2216,32 грн.

Враховуючи наведене суд зазначає, що середній заробіток розраховується за період, починаючи з дня, наступного за днем звільнення, тобто з 17 лютого 2022 року і по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Таким чином, оскільки відповідач так і не провів з позивачем остаточний розрахунок, середній заробіток має бути розрахований за період з 17 лютого 2022 року по 17 серпня 2022 року.

Кількість робочих днів за період з 17 лютого 2022 року по 17 серпня 2022 року складає 129 днів (лютий 2022 року - 8 днів, березень 2022 року - 22 дні, квітень 2022 року - 21 день, травень 2022 року - 22 дні, червень 2022 року - 22 дні, липень 2022 року - 21 день, серпень 2022 року - 13 днів).

Таким чином, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 17 лютого 2022 року по 17 серпня 2022 року складає: 129 днів х 2216,32 грн = 285905,28 грн. За таких обставин, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача слід стягнути суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 285905,28 грн.

Викладені у відзиві на позовну заяву твердження представника відповідача про те, що ані при звільненні, ані під час отримання трудової книжки позивачем будь-яких вимог до відповідача з приводу розрахунку не заявлялось, а сам факт існування затримки розрахунку при звільненні позивачем не доведений судом до уваги не приймаються, оскільки такі доводи є безпідставними та не звільняють відповідача як роботодавця від передбаченого законом обов`язку у день звільнення провести з позивачем як працівником остаточний розрахунок.

Відповідачем не доведено, що остаточний розрахунок при звільненні позивача був проведений не з його вини.

Суд виходить з того, що відповідач 16 лютого 2022 року достовірно знав про вимогу позивача щодо його розрахунку при звільненні, оскільки позивач 16 лютого 2022 року з`явився до відповідача та отримав трудову книжку, що підтверджується наданою відповідачем довідкою та не заперечується самим відповідачем (а.с.19).

Також частиною першою статті 116 КЗпП України передбачено, що про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Відповідачем не надано доказів на підтвердження тієї обставини, що підприємство письмово повідомляло позивача про нараховані суми, належні йому при звільненні.

Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Отже, обов`язок із виплати заборгованості із заробітної плати покладається на роботодавця.

Також суд звертає увагу на те, що відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця, накладення органами Державної виконавчої служби арештів не виключає його вини у невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України (подібні правові висновки Верховний Суд викладав, зокрема, у постановах: від 25 травня 2016 року у справі №6-948цс16, від 03 січня 2018 року у справі №331/2814/16-ц). Сам по собі факт фінансових труднощів на підприємстві не може позбавляти працівників права на виплати, що передбачені при їх звільненні.

Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

У постанові від 26 червня 2019 року у справі N 761/9584/15-ц Великої Палати Верховного Суду, зазначено, що, якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема, з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду сформулювала перелік обставин, які повинен ураховувати суд, вирішуючи питання про зменшення розміру відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 ЦПК України. Такими обставинами є: 1) розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; 2) період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; 3) ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; 4) інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Аналогічний правовий висновок викладено також у постановах Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі N 761/16407/15-ц, від 15 квітня 2020 року у справі N 331/1863/18, від 18 листопада 2020 року у справі N 335/4416/18-ц.

Таким чином, враховуючи розмір простроченої заборгованості, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, який до того ж перепав на час введення в Україні воєнного стану, ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, суд вважає за необхідне зменшити розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 ЦПК України, до 80000 грн.

За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Розподіляючи судові витрати судом враховується наступне.

Згідно зі ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог; інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем під час подання позову до суду було сплачено судовий збір у розмірі 2859,10 грн (а.с.1).

Крім того, позивачем понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4000 грн (а.с.7-10).

За розгляд позовної вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі у розмірі 72296,42 грн з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1073,60 грн (1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб).

Таким чином, враховуючи, що позовні вимоги були задоволені частково, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені ним судові витрати у розмірі 1919,25 грн ((2859,05+4000)*80000/285905,28).

Керуючись ст.ст.12, 13, 81, 89, 141, 264 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА «ВУГІЛЬНА КОМПАНІЯ «КРАСНОЛИМАНСЬКА» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середньоденного заробітку за затримку розрахунку при звільненні - задовольнити частково.

Стягнути з ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА «ВУГІЛЬНА КОМПАНІЯ «КРАСНОЛИМАНСЬКА» на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену заробітну плату у розмірі 72296 (сімдесят дві тисячі двісті дев`яносто шість) гривень 42 (сорок дві) копійки.

Стягнути з ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА «ВУГІЛЬНА КОМПАНІЯ «КРАСНОЛИМАНСЬКА» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 80000 (вісімдесят тисяч) гривень 00 копійок, який визначений без утримання податку з доходів фізичних осіб й інших обов`язкових платежів.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

Стягнути з ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА «ВУГІЛЬНА КОМПАНІЯ «КРАСНОЛИМАНСЬКА» на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1919 (одна тисяча дев`ятсот дев`ятнадцять) гривень 25 (двадцять п`ять) копійок.

Стягнути з ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА «ВУГІЛЬНА КОМПАНІЯ «КРАСНОЛИМАНСЬКА» на користь держави судовий збір у розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) гривні 60 (шістдесят) копійок.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині присудження ОСОБА_1 виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач ДЕРЖАВНЕ ПІДПРИЄМСТВО «ВУГІЛЬНА КОМПАНІЯ «КРАСНОЛИМАНСЬКА», місцезнаходження: Донецька область, м. Покровськ, м. Родинське, вул. Перемоги, буд.9, ідентифікаційний код 31599557.

Головуючий: