Рішення

від 16.05.2023 по справі 467/201/23

АРБУЗИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 467/201/23

2/467/76/23

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.05.2023 року Арбузинський районний суд Миколаївської області

у складі: головуючої судді Кірімової О.М.

за участю секретаря Розмеріци О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Арбузинка цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Арбузинської територіальної громади в особі Арбузинської селищної ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача: приватний нотаріус Арбузинського (Первомайського) районного нотаріального округу Миколаївської області Грицаєнко Людмила Михайлівна про тлумачення заповіту та визнання права власності в порядку спадкування,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 в інтересах якого діє адвокат Рибакова Л.А., звернувся до суду з позовом до Арбузинської територіальної громади в особі Арбузинської селищної ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача: приватний нотаріус Арбузинського районного нотаріального округу Миколаївської області Грицаєнко Людмила Михайлівна про тлумачення заповіту та визнання права власності в порядку спадкування.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що 12.09.2006 року батьком позивача було складено заповіт, який посвідчено секретарем Новокрасненської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області Дуйко В.І.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача - ОСОБА_2 .

Після смерті батька, позивач звернувся для відкриття спадщини з метою отримання свідоцтва про право на спадщину за заповітом до приватного нотаріуса Первомайського районного нотаріального округу Миколаївської області Грицаєнко Л.М.

22.10.2021 року приватним нотаріусом Первомайського районного нотаріального округу Миколаївської області Грицаєнко Л.М. було заведено спадкову справу № 54-2021 від 18.08.2021 року.

10.08.2022 року нотаріусом було надано роз`яснення в якому нотаріус рекомендувала позивачу звернутись до суду за тлумаченням змісту заповіту, оскільки відповідно до змісту заповіту йому заповідано «Державний акт на право власності на земельну ділянку, розташовану в межах території Новокрасненської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 6,64 га серії МК № 015835 та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010400500504 виданий Арбузинською райдержадміністрацією 15.11.2004 року.»

Тобто, вказаним заповітом позивачу було заповідано Державний акт, а не земельну ділянку, яка є об`єктом цивільних правовідносин та може ввійти до складу спадщини. Таким чином, заповіт складено некоректно, оскільки не вказаний предмет спадкування.

Державний акт це документ, який засвідчує, що особа, якій його видано, є повноправним власником земельної ділянки. Державні акти на право приватної власності на землю видає і реєструє відповідна місцева рада.

За своїм змістом розпорядження батька позивача було спрямоване на те, щоб заповісти йому земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відповідно до вимог ЦК України нотаріус не має права тлумачити заповіт, а на вимогу однієї або двох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину, яким є заповіт.

На день смерті разом з батьком позивача була зареєстрована ОСОБА_3 , яка є громадянкою російської федерації, однак позивачу невідомо, чи є вказана особа дружиною його батька. Про існування будь-яких інших спадкоємців позивачу не відомо.

В зв`язку з зазначеним просив суд розтлумачити заповіт, а саме: розтлумачити волевиявлення заповідача ОСОБА_2 , що при складанні заповіту від 12.09.2006 року на ім`я ОСОБА_1 , воно було спрямоване на заповідання земельної ділянки, а також просив визнати за ним право власності на вказану земельну ділянку.

Від представника позивача, до судового засідання, надійшла заява, згідно якої вона підтримала заявлені позовні вимоги та просила суд слухання у справі провести за її відсутності та відсутності позивача. Також надано згоду на винесення заочного рішення у справі. Крім того, просила суд судові витрати у справі покласти на позивача.

Відповідач, будучи належним чином повідомленим про час та місце слухання справи, явку свого представника в судове засідання не забезпечив, заяв про розгляд справи за відсутності представника відповідача до суду не надав.

Третя особа, будучи належним чином повідомлена про час та місце слухання справи, в судове засідання не з`явилась, заяви про розгляд справи за її відсутності суду не надала.

Зважаючи на заяву представника позивача, згідно якої надано згоду на винесення заочного рішення у справі та неявку представника відповідача в судові засідання, судом прийнято рішення про заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст.ст. 280-282 ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов наступного висновку.

Згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 Батьками ОСОБА_1 є ОСОБА_2 та ОСОБА_4 (а.с.7).

Відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 8).

Після смерті ОСОБА_2 залишилась спадщина у вигляді земельної ділянки площею 6,64 га кадастровий номер 4820382200:05:000:0152 та 4820382200:03:000:0443 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована в межах території Новокрасненської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області, яка належала померлому на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії МК № 015835 та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010400500504, виданого 16.11.2004 року головою Арбузинської райдержадміністрації (а.с. 11).

Згідно заповіту від 20.09.2006 року, посвідченого секретарем Новокрасненської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області Дуйко В.І. та зареєстрованого в реєстрі за № 66, ОСОБА_2 на випадок своєї смерті зробив розпорядження відповідно до якого Державний Акт на право власності на земельну ділянку, розташовану в межах території Новокрасненської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 6,64 га серії МК № 015835 та зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів направо власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010400500504 виданий Арбузинською райдержадміністрацією 16 листопада 2004 року, заповів сину ОСОБА_1 , 1985 року народження (а.с. 12).

Згідно роз`яснення приватного нотаріуса Первомайського районного нотаріального округу Миколаївської області Грицаєнко Л.М. № 88/02-14 від 10.08.2022 року (а.с. 9-10), зазначається, що ОСОБА_2 , який на момент смерті мав громадянство російської федерації, 12.09.2006 року складено заповіт на ім`я ОСОБА_1 за яким заповів Державний Акт на право власності на земельну ділянку, розташовану в межах території Новокрасненської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 6,64 га серії МК № 015835 та зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів направо власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010400500504 виданий Арбузинською райдержадміністрацією 16 листопада 2004 року, сину ОСОБА_1 , 1985 року народження. Таким чином ОСОБА_1 було заповідано державний акт, а не земельну ділянку, яка є об`єктом цивільних правовідносин та може увійти до складу спадщини. Тобто заповіт складено не коректно.

В зв`язку з зазначеним нотаріусом Тезікову Р.Ю. було рекомендовано звернутись до суду за тлумаченням заповіту. Крім того, в зв`язку з неможливістю визначення кола спадкоємців, в тому числі осіб, які мають право на обов`язкову частку при посвідченні заповіту, та у зв`язку з неможливістю отримання відповіді від компетентних органів російської федерації, рекомендовано вирішити питання спадкування заповіданого нерухомого майна в судовому порядку.

Дані обставини також підтверджуються копією спадкової справи після смерті ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 33-51).

Відповідно до статей 177, 181, 182 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки. Право власності на земельні ділянки як нерухому річ підлягає державній реєстрації.

Відповідно до частини першої статті 126 ЗК України (в редакції Закону України від 01 січня 2006 року) право власності на земельну ділянку посвідчується державними актами.

Відповідно ст. 1233 ЦК України, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Заповіт, це розпорядження особи (заповідача) відносно належного їй майна, майнових прав та обов`язків на випадок своєї смерті, складений у встановленому законом порядку. Заповіт є одностороннім правочином.

Відповідно до ст. 213 ЦК України на вимогу однієї, або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення правочину.

При тлумаченні змісту правочину береться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів.

Якщо немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, установлена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору і інші обставини, що мають значення.

Право власності на земельну ділянку виникає на підставі правопороджуючих фактів (правочинів, адміністративних актів тощо), а посвідчується таке право державними актами. Як наслідок, до спадщини входять не документи, що посвідчують право, зокрема державні акти про право власності на земельну ділянку, а права на саму земельну ділянку як об`єкт цивільних прав.

Відсутність у заповіті прямого посилання на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва не відміняє дійсної волі заповідача щодо настання реальних наслідків вчиненого ним правочину, що в разі його смерті позивач успадкує земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована в межах території Новокрасненської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області.

За своїм змістом намір (волевиявлення) спадкодавця був спрямований на те, щоб залишити позивачу у спадок земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, на яку у заповідача на момент складання заповіту було право, посвідчене державним актом на право власності на земельну ділянку.

Вказане узгоджується з позицією викладеною у постанові Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 467/356/19 (провадження № 61-8685св20).

В зв`язку з зазначеним, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог позивача в частині тлумачення заповіту, оскільки в судовому засіданні знайшло своє підтвердження, що дійсна воля померлого ОСОБА_2 була спрямована на передачу після своєї смерті ОСОБА_1 права власності на належну йому земельну ділянку площею 6,64 га кадастровий номер 4820382200:05:000:0152 та 4820382200:03:000:0443 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована в межах території Новокрасненської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області, яка належала йому на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії МК № 015835 та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010400500504, виданого 16.11.2004 року головою Арбузинської райдержадміністрації.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення у нотаріальному порядку.

Заповітом є особисте розпорядження дієздатної фізичної особи (заповідача) на випадок своєї смерті щодо всієї спадщини або її частини. Таке розпорядження здійснюється особисто заповідачем у письмовій формі із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт підписується особисто заповідачем та посвідчується нотаріусом або іншою уповноваженою на це посадовою особою, які мають на це право відповідно до закону, у тому числі і посадовою особою місцевої ради. Заповідач на власний розсуд може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також юридичну особу, територіальну громаду, державу Україну та інших осіб публічного права.

Однак, заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, навіть, якщо у заповіті вони не будуть зазначені. При цьому, коло осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, встановлюється не на час складання заповіту, а на час відкриття спадщини, тобто на день смерті заповідача

Відповідно до ст. 1241 Цивільного кодексу України, малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка).

Як вбачається з роз`яснення приватного нотаріуса Первомайського районного нотаріального округу Миколаївської області Грицаєнко Л.М. № 88/02-14 від 10.08.2022 року (а.с. 9-10), ОСОБА_2 на момент смерті мав громадянство російської федерації.

Відповідно до витягу із будинкової книги про склад сім`ї спадкодавця, виданого 06.10.2021 року керівником ТО Ліпецький, разом із спадкодавцем на день відкриття спадщини була зареєстрована ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянка російської федерації.

Згідно відповіді Південного міжрегіонального управління МЮ (м. Одеса) № 27444/07.30 від 05.11.2021 року, запит приватного нотаріуса Грицаєнко Л.М. щодо надання інформації стосовно надання копії спадкової справи після смерті ОСОБА_2 , направлено до компетентних органів російської федерації на виконання. Відповідь так і не надійшла.

В зв`язку з неможливістю визначення кола спадкоємців, в тому числі осіб, які мають право на обов`язкову частку при посвідченні заповіту, та у зв`язку з неможливістю отримання відповіді від компетентних органів російської федерації, ОСОБА_1 рекомендовано вирішити питання спадкування заповіданого нерухомого майна в судовому порядку.

Іноземний елемент у спадкуванні може виражатися в одній з таких трьох ознак: 1) спадкодавець або спадкоємець є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; 2) спадщина знаходиться на території іноземної держави; 3) юридичний факт, який створює, змінює чи припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави (наприклад, смерть спадкодавця на території іншої держави чи народження дитини, спадкові права якої захищалися до її народження в іншій державі, тощо).

За наявності хоча б однієї із вказаних ознак, до відносин спадкування будуть застосовуватися положення Закону України «Про міжнародне приватне право».

Відповідно до статті 71 Закону України «Про міжнародне приватне право» спадкування нерухомого майна регулюється правом держави, на території якої знаходиться це майно, а майна, яке підлягає державній реєстрації в Україні, - правом України.

Крім норм Закону України «Про міжнародне приватне право», спадкування з іноземним елементом може регулюватись нормами міжнародних договорів.

Таким міжнародним договором є Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, підписана від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікована Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР (далі - Конвенція).

Згідно зі статтею 44 Конвенції громадяни кожної із Договірних сторін можуть спадкувати на територіях інших Договірних сторін майно чи права за законом чи за заповітом на рівних умовах і в тому ж об`ємі, як і громадяни даної Договірної сторони.

Відповідно до статті 45 цієї Конвенції право спадкування майна, крім випадків, передбачених пунктом 2 вказаної статті, визначається по законодавству тієї Договірної Сторони, на території якої спадкодавець мав останнє місце проживання.

У пункті 2 статті 45 Конвенції визначено, що право спадкування нерухомого майна визначається за законодавством Договірної Сторони, на території якої знаходиться це майно.

У статті 48 Конвенції передбачено, що провадження в справах про спадкування рухомого майна компетентні вести установи Договірних Сторін, на території яких спадкодавець мав останнє місце проживання на час своєї смерті. Провадження в справах про спадкування нерухомого майна компетентні вести установи Договірних Сторін, на території яких знаходиться нерухоме майно.

Спадкування нерухомого майна регулюється правом держави, на території якої знаходиться майно, а майна, яке підлягає державній реєстрації в Україні, - правом України, тобто спадкування нерухомого майна здійснюється за матеріальним правом держави, на території якого це майно знаходиться (стаття 71 Закону України «Про міжнародне приватне право»).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що:

спадкування права на нерухоме майно, яке знаходиться на території України регулюється правом України. У випадку, коли спадкодавець на час смерті проживав за межами України, і до складу спадщини входять права на нерухоме майно, яке знаходиться на території України, прийняття спадщини відбувається у спосіб звернення спадкоємця з відповідною заявою до компетентного органу, уповноваженого на вчинення нотаріальних дій, за місцем знаходження нерухомого майна, тобто, в Україні;

подання заяви про прийняття спадщини за законодавством російської федерації не звільняє спадкоємця від подання заяви про спадкування за місцем знаходження нерухомого майна, як це передбачено статтею 71 Закону України «Про міжнародне приватне право» та статтею 1269 ЦК України;

якщо спадкоємець не подав у визначений законом строк нотаріусу за місцем знаходження нерухомого майна заяву про прийняття спадщини, він не може вважатись таким, що прийняв спадщину. Спадкування права на нерухоме майно, розташованого за межами України, не свідчить про прийняття спадщини, яка знаходиться в Україні. Такий факт не має юридичного значення для успадкування іншої частини права не нерухоме майно, розташованого на території України, оскільки як міжнародним, так і національним законодавством задекларована незалежність та самостійність відповідних спадкових процесів. Обставини прийняття спадщини за кордоном можуть лише підтверджувати обізнаність спадкоємця про смерть спадкодавця.

Таким чином, у випадку, коли спадкодавець на час смерті проживав за межами України, і до складу спадщини входять права на нерухоме майно, яке знаходиться на території України, прийняття спадщини відбувається у спосіб звернення спадкоємця з відповідною заявою до компетентного органу, уповноваженого на вчинення нотаріальних дій, за місцем знаходження нерухомого майна в Україні. Якщо спадкоємець не подав у визначений законом строк нотаріусу за місцем знаходження нерухомого майна в Україні заяву про прийняття спадщини, він не може вважатись таким, що прийняв спадщину.

Оскільки заяву про прийняття спадщини на нерухоме майно в Україні інші особи крім позивача не подавали, тому відсутні підстави вважати, що такі особи прийняли у спадщину спірне нерухоме майно, яке перебуває на території України.

Крім того, суд звертає увагу на те, що 01 грудня 2022 року Верховною Радою України прийнято Закон України № 2783-IX «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року».

Вказаний Закон передбачає: зупинення дії Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22.01.1993 року і ратифікованої Законом України від 10.11.1994 року № 240/94-ВР, та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993 року (далі - Мінська конвенція та Протокол), вчиненого від імені України у м. москві 28.03.1997 року і ратифікованого Законом України від 03.03.1998 року № 140/98-ВР, у відносинах з російською федерацією та Республікою Білорусь (стаття 1); вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22.01.1993 року і ратифікованої Законом України від 10.11.1994 року № 240/94-ВР, та Протоколу до неї, вчиненого від імені України у м. москві 28.03.1997 року і ратифікованого Законом України від 03.03.1998 року № 140/98-ВР (стаття 2).

Таким чином, у випадку, коли спадкодавець на час смерті проживав за межами України, і до складу спадщини входять права на нерухоме майно, яке знаходиться на території України, прийняття спадщини відбувається у спосіб звернення спадкоємця з відповідною заявою до компетентного органу, уповноваженого на вчинення нотаріальних дій, за місцем знаходження нерухомого майна в Україні. Якщо спадкоємець не подав у визначений законом строк нотаріусу за місцем знаходження нерухомого майна в Україні заяву про прийняття спадщини, він не може вважатись таким, що прийняв спадщину. Прийняття спадщини за межами України не свідчить про прийняття спадщини, яка знаходиться в Україні. Такий факт не має юридичного значення для спадкування права на нерухоме майно, розташованого на території України.

Вказане узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 13.03.2023 року у справі № 398/1796/20 (провадження № 61-432сво22).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України).

Враховуючи зазначене та з огляду на неможливість визначення нотаріусом кола спадкоємців, в тому числі осіб, які мають право на обов`язкову частку при посвідченні заповіту, та неможливість отримання відповіді від компетентних органів російської федерації, про що зазначено у роз`ясненні приватного нотаріуса Первомайського районного нотаріального округу Миколаївської області Грицаєнко Л.М. № 88/02-14 від 10.08.2022 року, суд вважає, що можуть існувати перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, в зв`язку з чим дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності на спадкове майно.

Враховуючи заяву представника позивача, суд вважає за можливе судові витрати у справі покласти на позивача.

Керуючись ст.ст. 4, 10-13, 76-81, 141, 263-265, 267, 268, 280-282 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Арбузинської територіальної громади в особі Арбузинської селищної ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача: приватний нотаріус Арбузинського (Первомайського) районного нотаріального округу Миколаївської області Грицаєнко Людмила Михайлівна про тлумачення заповіту та визнання права власності в порядку спадкування - задовольнити.

Тлумачити заповіт, посвідчений 12 вересня 2006 року секретарем Новокрасненської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області Дуйко В.І. та зареєстрований в реєстрі за № 66, наступного місту: «Я, ОСОБА_2 , що проживаю та прописаний в селі Новокрасне, Арбузинського району, Миколаївської області на випадок своєї смерті роблю таке заповітне розпорядження: земельну ділянку розташовану в межах території Новокрасненської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 6,64 га, на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії МК № 015835 та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010400500504, виданого 16.11.2004 року, заповідаю сину ОСОБА_1 , 1985 року народження.»

Визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за заповітом на земельну ділянку площею 6,64 га кадастровий номер 4820382200:05:000:0152 та 4820382200:03:000:0443 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована в межах території Новокрасненської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області, яка належала ОСОБА_2 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії МК № 015835 та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010400500504, виданого 16.11.2004 року головою Арбузинської райдержадміністрації.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за заявою про перегляд Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення може бути оскаржене позивачем та іншими учасниками справи шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду через Арбузинський районний суд Миколаївської області протягом 30 (тридцяти) днів з дня його отримання.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 )

Відповідач: Арбузинська територіальна громада в особі Арбузинської селищної ради (ЄДРПОУ 04376653, Миколаївська область, Первомайський район, смт. Арбузинка, вул. Центральна, 18).

Суддя Арбузинського

районного суду О.М. Кірімова