Рішення

від 10.05.2023 по справі 921/160/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

10 травня 2023 року м. ТернопільСправа № 921/160/23 Господарський суд Тернопільської області у складі судді Руденка О.В.

за участі секретаря судового засідання: Касюдик О.О.

розглянув справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Шредер"

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Філігрань"

про стягнення суми основного боргу в розмірі 744 111,78 грн, 3% річних у розмірі 12 683,60 грн, пені у розмірі 125 437,25 грн, штрафу в розмірі 186 027, 25 грн та інфляційних нарахувань в сумі 107 809,15 грн

за участю представників сторін:

позивача: Бригідир Н.Г. - доручення №7 від 09.01.2023.

відповідача: Федоришин Д.В. - директор.

Суть справи:

До Господарського суду Тернопільської області поступила позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Шредер" до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Філігрань" про стягнення заборгованості в загальній сумі 1 176 069,72 грн.

Судом відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.

В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на те, що його контрагентом не виконано належним чином умови договору купівлі - продажу №11-21 від 03.02.2021 в частині повної оплати за поставлений товар, через що в останнього виникла заборгованість, сума якої, з врахуванням штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних нарахувань, заявлена до стягнення у судовому порядку.

Представник позивача у судове засідання прибула, підтримала позовні вимоги в повному обсязі та подала клопотання №б/н (вх. №4021) від 10.05.2023 про повернення зайво сплаченого судового збору.

В свою чергу, повноважний представник відповідача у судове засідання теж прибув та визнав позовні вимоги повністю, про що зазначив письмово у заяві про визнання позовної заяви №б/н (вх. №4020) від 10.05.2023.

Розгляд спору здійснювався із технічною фіксацією судового процесу в порядку ст. 222 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, судом встановлено наступне.

Між ТОВ "Шредер" (Продавець) та ТОВ "Філігрань" (Покупець) 03.02.2021 було укладено договір купівлі-продажу продукції №11-21 (далі-Договір), відповідно до п.1.1 якого, у порядку та на умовах, визначених у цьому договорі та додатку №1, Продавець зобов`язується передати у власність Покупцю, а Покупець зобов`язується прийняти та оплатити продукцію, найменування та кількість якої наведено в п.1.2 договору.

У розділі 3 спірного правочину контрагенти визначили ціни та суму договору. Так, ціни на продукцію встановлюються за домовленістю сторін і зазначаються в рахунку в українській гривні. У разі відхилення офіційного курсу НБУ української гривні до Євро на дату виставлення рахунку від офіційного курсу НБУ української гривні до Євро на дату відвантаження більше, ніж на 5% Продавець має право переглянути ціну у бік збільшення пропорційно до зміни офіційного курсу НБУ української гривні до Євро на дату виставлення рахунку від офіційного курсу НБУ української гривні до Євро на дату відвантаження. Загальна сума договору складає 10 000 000 грн, з ПДВ.

Оплата продукції Покупцем проводиться наступним чином: протягом 45 днів з моменту відвантаження. Умови поставки: EXW м. Тернопіль (п.п.3.2, 4.3 договору).

Згідно з п.4.3.1. договору, на продукцію, що передається, Продавець повинен надати накладну на відвантаження, податкову накладну, специфікацію чи рахунок до договору.

Даний договір набирає чинності в день його підписання уповноваженими представниками сторін та посвідчення печатками і діє до 31.12.2021, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за ним.

На виконання своїх договірних зобов`язань позивач відвантажив матеріальні цінності Покупцю на загальну суму 887 610,89 грн, що підтверджується наступними накладними на відвантаження:

- №231 від 30.09.2021 на суму 215 376,12 грн;

- №410 від 15.12.2021 на суму 199 382,40 грн;

- №428 від 21.12.2021 на суму 33 029,33 грн;

- №429 від 21.12.2021 на суму 439 823,04 грн.

Для отримання продукції від ТОВ "Шредер" відповідачем були видані відповідні довіреності на свого представника №12 від 29.09.2021, №24 від 14.12.2021, №27 від 21.12.2021, №26 від 21.12.2021.

Зазначені вище первинні документи бухгалтерського обігу підписані представниками сторін без будь-яких зауважень та заперечень. Як наслідок, суд вважає належним чином підтвердженим факт поставки відповідачу матеріальних цінностей на загальну суму 887 610,89 грн.

В свою чергу, Покупцем була проведена лише часткова оплата отриманого товару, з огляду на що борг відповідача за отриману продукцію складає 744 111,78 грн.

Наведена обставина слугувала підставою для звернення ТОВ "Шредер" до суду із відповідним позовом.

Дослідивши подані докази та наведені обґрунтування суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Аналогічні за змістом норми містяться і в ст.ст.509,526 Цивільного кодексу України.

До вимог господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з врахуванням особливостей, передбачених ГК України.

За приписами ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Між учасниками цього спору виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання глави 54 Цивільного кодексу України (поставка, купівля-продаж).

В силу ст. 712 ЦК України, ч. 1 ст.265 ГК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі.

Частиною 1 статті 530 ЦК України обумовлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому, приписи ч. 7 ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 ЦК України щодо обов`язковості договору для виконання сторонами.

Згідно із ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Враховуючи наявні в матеріалах справи накладні на відвантаження та часткову оплату вартості поставленого товару, суд дійшов висновку, що заборгованість Товариства по спірній поставці становить 744 111,78 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно із наданого Товариством розрахунку, за неналежне виконання умов Договору, відповідачу за період з 14.11.2021 по 05.08.2022 нараховані 3% річних в сумі 12 683,60 грн та пеню в розмірі індексу інфляції в розмірі 107 809,15 грн.

Суд звертає увагу на те, що нормами чинного законодавства не передбачено нарахування пені в розмірі індексу інфляції, а тому, виходячи з порядку нарахування позивачем суми в розмірі 107 809,15 грн, суд констатує, що це є інфляційними нарахуваннями, тобто сума боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції.

Відтак, оцінивши подані позивачем розрахунки інфляційних нарахувань та 3% річних, враховуючи суму боргу, період прострочення, дати часткової сплати основного боргу, судом встановлено, що правомірно заявленою сумою інфляційних нарахувань та 3% річних є відповідно 107 681,35 грн та 12 622,02 грн. Відтак, в іншій частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних слід відмовити у зв`язку з їх невірним обрахунком.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, які учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобов`язання. Цією ж статтею визначено види штрафних санкцій неустойка, штраф, пеня. При цьому порядок нарахування та розмір санкцій, які можуть бути встановлені договором, встановлені ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України: у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання, в певній визначеній грошовій сумі, у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів.

Зазначене кореспондується з положеннями ст. 549 Цивільного кодексу України, відповідно до яких неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, при цьому пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Водночас, суд зазначає, що такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня, її розмір та спосіб визначення регламентується частиною 3 статті 549 ЦК України, частиною 6 статті 231 ГК України та статтями 1,3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань". Натомість, правом встановлювати у договорі розмір та порядок нарахування штрафу сторони наділені частиною 4 статті 231 ГК України. Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною 2 статті 231 ГК України. При цьому в інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань, чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України.

За таких обставин, суд вважає, що у спірних правовідносинах одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України.

Відповідно до п.8.2 угоди, у випадку невиконання чи неналежного виконання сторонами своїх зобов`язань за п.6 цього договору, сторона винуватець сплачує на користь іншої сторони пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період за який сплачується пеня, від вартості невиконаних чи неналежно виконаних зобов`язань за даним договором за кожний день прострочення.

Згідно із п.8.5 правочину за несвоєчасне виконання своїх зобов`язань, що випливають з цього договору, винна сторона несе відповідальність у вигляді штрафу в розмірі 25% від вартості продукції зазначеної специфікації чи рахунку, що є невід`ємною частиною цього договору.

Позивачем обраховано за період з 14.11.2021 по 05.08.2022 пеню в розмірі125 437,25 грн та штраф у сумі 186 027, 25грн.

Судом при визначенні правильності нарахування пені у спірних правовідносинах взяті до уваги приписи частини 7 Прикінцевих положень ГК України. За цими правовими нормами, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 встановлено карантин, який діє з 12.03.2020 і продовжений до 30.06.2023. Відтак, за господарськими зобов`язаннями, що досліджуються судом, законодавець надав право Продавцю нараховувати пеню з моменту прострочення оплати і до дати звернення до суду.

Водночас, суд вважає за необхідне зазначити, що за сталою судовою практикою та в силу цивільного законодавства день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Як наслідок, проаналізувавши наведений позивачем розрахунок позовних вимог в частині стягнення пені, розмір простроченої заборгованості по кожній накладній на відвантаження окремо, розмір подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня та розмір боргу, враховуючи часткову оплату боргу та дату такої оплати, суд здійснивши відповідний перерахунок вважає, що до стягнення підлягає пеня у розмірі 114 667,91 грн. В решті позову в цій частині слід відмовити за безпідставністю. Сума штрафу підлягає стягненню повністю в сумі 186 027,25 грн.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги визнав у повному обсязі. Під час розгляду цього спору судом не встановлено, що це визнання у частині позовних вимог, які задовольняються судом, порушує вимоги законодавства або права інших осіб, що не є учасниками цього спору.

Згідно з ч. 4 ст.191 ГПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Таким чином, враховуючи вищевикладені процесуальні норми, приймаючи до уваги встановлені фактичні обставини справи, суд приймає визнання позову відповідачем лише у частині, що не порушує вимоги законодавства, та приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання з розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 130 ГПК України, у разі, зокрема, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову. Разом з тим, частиною 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що сплачена сума судового збору повертається лише за клопотанням особи, яка його сплатила. Позивачем подане таке клопотання, а отже судовий збір у розмірі 8 738,33 грн слід повернути позивачу з Державного бюджету.

Керуючись статтями 20, 42, 46, 73, 74, 76-79, 91, 123, 129, 130, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Філігрань" (вул. Текстильна, буд. 38, м. Тернопіль, 46016, ідент. код 37465804) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Шредер" (вул. Микулинецька, 46 "б", м. Тернопіль, 46005, ідент. код 00231024) основного боргу в розмірі 744 111 (сімсот сорок чотири тисячі сто одинадцять) грн 78 коп., 3% річних у розмірі 12 622 (дванадцять тисяч шістсот двадцять дві) грн 02 коп., пені у розмірі 114 667 (сто чотирнадцять тисяч шістсот шістдесят сім) грн 91 коп., штрафу в розмірі 186 027 (сто вісімдесят шість тисяч двадцять сім) грн 25 коп., інфляційних нарахувань в сумі 107 681 (сто сім тисяч шістсот вісімдесят одну) грн 35 коп. та витрати зі сплати судового збору в сумі 8 738 (вісім тисяч сімсот триста вісім) грн 33 коп.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. В решті позову відмовити.

4.Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Шредер" (вул. Микулинецька, 46 "б", м. Тернопіль, 46005, ідент. код 00231024) із Державного бюджету України судовий збір у розмірі 8 738 (вісім тисяч сімсот тридцять вісім) грн 33 коп., що сплачений згідно платіжної інструкції №838 від 01.03.2023 на суму 17 641,05 грн.

5. Оригінал платіжної інструкції №838 від 01.03.2023 на суму 17 641,05 грн повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Шредер".

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, в порядку та строки встановлені ст.ст. 256-257 ГПК України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення - 16.05.2023.

Учасники справи можуть отримати інформацію по справі на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.

Суддя О.В. Руденко