Рішення

від 02.12.2022 по справі 761/8980/21

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/8980/21

Провадження № 2/761/3112/2022

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2022 року Шевченківський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Сіромашенко Н.В.,

за участю секретаря судового засідання Ярової К.В.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовомОСОБА_6 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про захист честі, гідності, ділової репутації та спростування недостовірної інформації, -

ВСТАНОВИВ:

У березні 2021 року до Шевченківського районного суду м. Києва звернувся представник позивача ОСОБА_6 - адвокат Бажанов В.О. з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про захист, честі, гідності, ділової репутації та спростування недостовірної інформації в якому, з урахуванням уточнень до позовних вимог від 04.02.2022, просив:

Визнати недостовірною та такою, що завдає шкоди діловій репутації ОСОБА_6 наступну інформацію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 на YouTube - каналі під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_5» у відеоролику під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_4» (далі - «Відеоролик»), який знаходиться у вільному доступі для всіх користувачів мережі Інтернет за веб-адресою ІНФОРМАЦІЯ_3:

1)«...И к доступу этих личных данных естественно наш главный секъюрщик увидел что ОСОБА_6 взял у юриста...то есть фактически это нарушения...конфликт получился интересов»;

2)«И они делали нам этот договор о неразглашении «... ОСОБА_7 взял эти данные... получил каким образом я ж внутри не знаю...то есть он там подкупил своего же юриста или просто попросил у него, или что-то еще...и начал смотреть всех данные...своих конкурентов. Ну и четко понятно, что это на ну самом деле нарушения адвокатской тайны, но это нарушил его адвокат-юрист, который пошел на это, да, в это учредителю под давлением, да его»;

3) «Но теоретически «я могу предположить, что это именно такая ситуация... то есть незаконное получения информации ну вот и...ну вот и ситуация»;

4)«Вот и он лазил себе, и мы конечно же поймали его и закрыли сразу, и расторгли договор на обслуживания»;

5)«Плюс параллельно он там начал несколько неудачных проектов и попал в них на деньги, а деньги, которые брал у людей на зарядки он получается начал перекрывать туда. Короче ну ...целый ну от... я просто уже потом, когда выяснил всю ситуацию, я ж её не знал, то есть ну тут...я б даже б и не сказал, что у него пирамидоз, у него просто мошеннические такие... ну... наклонности да, скажем так. И он много набрал денег у разных людей там...ну...войдя в доверия...»;

6)«...И он просто незаконно решил взломать станции переключить на другой биллинг...»;

7)«...Но он рассчитывая, что это произошло ну вот начал вот такой бардак. Ну это бред! Ну это как договора, которые понарисововал что мы по 30 гривен продали станцию, которая 300 тысяч стоит»;

8) «То есть он там к одному из там п...е... домушника нанял квартиру отфо... или видео снял и отфотографировал, я просто не вникал... знаю, что человек мне звонил жаловался и ребенка там фотографировал там в детском садике через заборчик. Ну, короче, такой фигнёй занимался: это больше были угрозы чтобы сервисники..то есть он же ж начал ломать чтобы разрушить, вот ну шантажировать... разрушить инфраструктуру чтобы нас шантажировать. То есть сломал все подряд зарядки. И...ну он там чуть-чуть так вот чудил вот это вот то фотографировал, там машину одному монтажнику спалил»;

9) «Так вот этот господин ОСОБА_8 приходил к нам «Где-то еще до карантина... до карантина и просил поставить на наш биллинг украденные им станции. Зарядные у... ем... да совершенно , верно, «Автоэнтерпрайза»;

10) Это выдумка мошенника, который организовал поддельное предприятия под поддельным брендом. Пришел к нам с ворованными ...украденными у «Автоэнтерпрайза» станциями. И то, что мы их не поставши на свой биллинг он видно силъно обиделся;

11) «Он объединился с господином Палъшиным и взял на биллинг эти украденные у «Автоэнтерпрайза» станции, совершенно верно!»;

12) «... «Ионити» в лице ОСОБА_16 [прим. - в цей час у відеоролику вказується уточнення, що мається на увазі прізвище Позивача] по которому сейчас ведётся криминальное расследование по факту хищенш станций зарядки у « Автоэнтерпрайза »;

13) «По всей видимости, вот эта группа людей вложили деньги для того, чтобы в продажных СМИ, подчеркиваю: продажных СМИ! Осветить нас как компанию плохую там...неудачную»;

14) «То есть они привыкли они так говорили: «Мы вас рейдернем». Это ж рейдерство! Я вам скажу, вот этот ОСОБА_9 связаны с этим «Криптонетом»...там в этом «Криптонете»...ну то есть они кучу людей перекидали...».

При цьому, в уточненій позовній заяві позивач зазначив, що належним способом захисту його немайнових прав, порушених шляхом повідомлення та поширення Інформації є визнання недостовірної, спростування та видалення Відеоролику. Проте, в змісті позовних вимог не просить спростувати Інформацію та видалити ОСОБА_10 .

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 23.01.2021 ним було виявлено на YouTube - каналі під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_5» відеоролик під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_4», який знаходиться у вільному доступі для всіх користувачів мережі Інтернет за веб-адресою ІНФОРМАЦІЯ_3 , а саме, Інформацію, яку позивач просить визнати недостовірною.

Вказує, що Інформація у Відеоролику подається у формі інтерв`ю ведучої, яка представляється як « ОСОБА_11 » у: згідно 6 хв 04 с- -6 хв 11 Відеоролика - «создателя потерпевшей от воровства станций и личной информации компании «Автоэнтерпрайз» ОСОБА_12 », яким зроблено висловлювання 1-8; згідно 19 хв 19 с- -19 хв 23 Відеоролика - «ОСОБА_5 , почетный президент группы компаний «ElectroUA», яким зроблено висловлювання 9-14.

Позивач зазначив, що ідентифікує цих осіб як директора приватного підприємства «Автоентерпрайз» (40119580) ОСОБА_4 ( АДРЕСА_1 ) (відповідач-1) та одного із засновників ТОВ «ЕЛЕКТРОУКРАЇНА» (42210549) - ОСОБА_5 з адресою реєстрації: АДРЕСА_2 (відповідач-2).

Вказує, що факт наявності Відеоролика на Каналі за вищезазначеним посиланням та його вміст зафіксовано експертним висновком за результатами проведеної фіксації і дослідження змісту веб-сторінок у мережі Інтернет № 31/2021-ЗВ від 29.01.2021.

Наголосив на тому, що контекст вмісту Відеоролика свідчить про те, що всі висловлювання, які становлять собою Інформацію, стосуються нього - ОСОБА_14 , як засновника та єдиного учасника ТОВ «ІОНІТІ» - оператора зарядних станцій, що надає послуги із заряджання електричних транспортних засобів. При цьому, звернув увагу, що він є особою, яка беззастережно дотримується норм законодавства України, користується значною повагою в суспільстві, має позитивну ділову репутацію, яка здобувалась протягом багатьох років.

Стверджує, що Інформація у Відеоролику включає в себе недостовірну інформацію, а саме, містить висловлювання у формі твердження про зазначені факти, які не відповідають дійсності та які завдають шкоди його честі, гідності, діловій репутації.

При цьому, з посланням на п. 15 ППВСУ «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27.02.2009 № 1, яким визначено сукупність таких обставин, які визначають юридичний склад правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, звернув увагу, що: 1) відповідачі поширили недостовірну інформацію щодо нього шляхом надання відповідних відомостей автору Відеоролика, - отже, недостовірна інформація була поширена необмеженому колу осіб; 2) поширена недостовірна інформація безпосередньо стосується нього; 3) відповідачами була поширена інформація про вчинення ним кримінальних правопорушень, порушення ним норм законодавства України про торговельні марки; антимонопольного законодавства; 4) поширена відповідачами недостовірна інформація порушує його особисті немайнові права, зокрема - право на недоторканість його честі, гідності, ділової репутації. А відтак, вважає, що в діях відповідачів наявні усі елементи юридичного складу правопорушення, пов`язаного з поширенням недостовірної інформації, що є підставою для задоволення позовних вимог.

При цьому, звернув увагу, що ОСОБА_10 є доступним для перегляду необмеженому колу осіб, зокрема, його потенційним діловим партнерам та потенційним клієнтам, в той час як ознайомлення останніми з Інформацією призводить до формування у них уявлення про те, що він є суб`єктом господарювання, який не дотримується чесних звичаїв ділової діяльності, норм законодавства України, сприяє вчиненню кримінальних правопорушень, пов`язаних із неправомірним заволодінням чужим майном та у зв`язку із розповсюдженням Інформації, продовжує заподіюватись шкода його честі, гідності та діловій репутації. За таких обставин вважає, що поширення Інформації призвело до виникнення у його ділових партнерів на всій території України сумнівів у його порядності, а відтак, виявлення ним вказаних обставин й стало підставою для звернення до суду з цієї позовної заяви.

Крім того, позивач зазначив на те, що не має можливості самостійно встановити особу ведучої Відеоролика та отримати її контактні дані з метою залучення її до справи як співвідповідача, тому, з метою всебічного визначення обставин, що мають значення для справи, позивач вбачає поставити відповідачам, в рамках ст. 93 ЦПК України, такі питання:

- чи зверталися до Вас інші особи з пропозицією надати інформацію в форматі інтерв`ю стосовно ОСОБА_6 , ТОВ «ІОНІТІ» (42153109), зокрема, в контексті взаємовідносин з компаніями «АВТОЕНТЕРПРАЙЗ»? При цьому, для відповідача 2 зазначено питання: зокрема, в контексті взаємовідносин з компаніями «АВТОЕНТЕРПРАЙЗ», «ElectroUA» ?

- чи зверталися Ви до інших осіб з пропозицією надати інформацію в форматі інтерв`ю стосовно ОСОБА_6 , ТОВ «ІОНІТІ» (42153109), зокрема, в контексті взаємовідносин з компаніями «АВТОЕНТЕРПРАЙЗ»? При цьому, для відповідача 2 зазначено питання: зокрема, в контексті взаємовідносин з компаніями «АВТОЕНТЕРПРАЙЗ», «ElectroUA» ?

- яка особа (зазначити ім`я, по-батькові, прізвище особи та її контактні дані - номер телефону, адресу електронної пошти, адресу проживання) зверталась до Вас з приводу надання інформації в форматі інтерв`ю, яке є складовою частиною відеоролика під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_4», який знаходиться у вільному доступі для всіх користувачів мережі Інтернет за веб- адресою ІНФОРМАЦІЯ_3 ?

- чи відома Вам особа на ім`я ОСОБА_11 ( ОСОБА_15 ) ? Якщо так, зазначити її контактні дані - номер телефону, адресу електронної пошти, адресу проживання.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.03.2021 вищевказана позовна заява надійшла в провадження судді Сіромашенко Н.В.

Ухвалою суду від 20.04.2021 відкрито провадження у справі за вказаним позовом в порядку загального позовного провадження та призначено у справі підготовче судове засідання на 23.09.2021 о 13 год. 30 хв.

В подальшому, в ході розгляду справи 12.10.2022, через систему Електронний суд, від представника відповідача ОСОБА_4 - адвоката Бондарук Я.М. надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник заперечує щодо задоволення позовних вимог, вважає їх безпідставними та необґрунтованими, а тому такими, що не підлягають задоволенню.

Зокрема, зазначила, що у позовній заяві міститься прохання визнати інформацію недостовірною без заявлення будь-яких інших вимог щодо відновлення прав позивача, які останній вважає порушеними, у зв`язку з чим, вважає обраний позивачем спосіб захисту прав неефективним.

Також, вказала, що позов заявлений до неналежних відповідачів, оскільки належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта (якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним), особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. При цьому звернула увагу, що позивач не надав належних, допустимих, достовірних і достатніх доказів на підтвердження факту поширення недостовірної інформації відповідачами та, як наслідок, порушення його особистих немайнових прав саме ними.

Крім того, звернула увагу, що відповідно до чинного законодавства оприлюднені висловлювання містять оціночні судження, які не є предметом судового захисту.

Щодо поставлених позивачем запитань в порядку ст. 93 ЦПК України зазначила, що згідно п. 2 ч.6 ст.93 ЦПК України учасник справи має право відмовитися від надання відповіді на поставлені запитання, зокрема, якщо поставлене запитання не стосується обставин, що мають значення для справи. За таких обставин, повідомила про відмову від надання відповіді на питання 1 та 2 щодо надання інформації про інші інтерв`ю стосовно позивача та ТОВ «Іоніті» на підставі п.2 ч.6. ст.93 ЦПК України, а саме: поставлені питання не входять до предмету доказування в даній справі та фактично, є перекладанням на відповідача обов`язку надання доказів для потенційних нових позовів позивача. Щодо питань 3-4 про надання персональних даних щодо осіб, яким відповідачем давалося інтерв`ю, повідомила, що з огляду на положення статті 5 Закону України «Про захист персональних даних», частин 1, 2 ст. 14 Закону України «Про захист персональних даних», частин 1, 2 ст. 11 Закону України «Про інформацію», з метою недопущення протиправного поширення конфіденційної інформації про особу, у відповідача відсутня можливість надати відповіді на питання 3-4.

У судовому засіданні 02.12.20221 представник позивача позовні вимоги підтримав, з урахуванням уточнень до них просив задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_4 в судовому засіданні проти задоволення позову заперечувала, просила відмовити в його задоволенні.

Відповідач ОСОБА_5 в судове засідання не з`явився, сповіщений належним чином про час та місце слухання справи, причини неявки суду не відомі.

Заслухавши сторін, дослідивши повно та всебічно наявні матеріали справи, суд встановив наступні обставини справи.

Як вбачається з матеріалів справи та судом встановлено, позивач є засновником та єдиним учасником ТОВ «ІОНІТІ», код ЄДРПОУ 42153109, яке є оператором зарядних станцій, що надає послуги із заряджання електричних транспортних засобів, що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 04.03.2021.

Також, у судовому засіданні встановлено, що відповідач ОСОБА_4 є засновником та керівником приватного підприємства «АВТОЕНТЕРПРАЙЗ», код ЄДРПОУ 40119580, адреса: АДРЕСА_1), а відповідач ОСОБА_5 є одним із засновників ТОВ «ЕЛЕКТРОУКРАЇНА», код ЄДРПОУ 42210549 є з адресою реєстрації: АДРЕСА_2, про що свідчать Витяги з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 04.03.2021.

З пояснень представника позивача у судовому засіданні встановлено, що 23.01.2021 позивачем було виявлено на YouTube - каналі під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_5» Відеоролик під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_4», що знаходиться у вільному доступі для всіх користувачів мережі Інтернет, який містить висловлювання, які завдають шкоди честі, гідності, діловій репутації позивача, у зв`язку з чим, позивач просить визнати вказану у Відеоролику Інформацію недостовірною та такою, що завдає шкоди його діловій репутації.

Щодо фіксації змісту веб-сторінок та встановлення власника веб-сайту можна звертатись до Дочірнього підприємства «Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет» Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес».

Факт наявності Відеоролика на Каналі за вищезазначеним посиланням та його вміст зафіксовано експертним висновком ДП «Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет» Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес» у звіті за результатами проведеної фіксації і дослідження змісту веб-сторінок у мережі Інтернет № 31/2021-ЗВ від 29.01.2021.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За частиною 1 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок, що «пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження».

Тобто, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» зазначено, що відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації. Якщо позивач заявляє вимоги до одного з належних відповідачів, які спільно поширили недостовірну інформацію, суд вправі залучити до участі у справі іншого співвідповідача лише у разі неможливості розгляду справи без його участі (статті 32, 33 ЦПК України).

Вважливим у справах про захист честі, гідності, ділової репутації є встановлення власника сайту, де розміщується така інформація, автора інформації та підтвердження її розміщення.

У пункті 6.5. постанови Великої Палати Верховного Суду 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18 (провадження № 12-110гс19) зроблено висновок, що «належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Дані про власника веб-сайту можуть бути витребувані відповідно до положень цивільного процесуального законодавства в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет.

Власники веб-сайтів та постачальники послуг хостингу, крім фізичних осіб, які не є суб`єктами господарювання, зобов`язані розміщувати у вільному доступі на власних веб-сайтах та (або) в публічних базах даних записів про доменні імена (WHOIS) достовірну інформацію про себе... Фізичні особи, які не є суб`єктами господарювання, розміщують у вільному доступі на веб-сайтах, власниками яких вони є, або в публічних базах даних записів про доменні імена (WHOIS) контактну інформацію власника веб-сайту, передбачену пунктом «в» цієї частини (частина одинадцята статті 52-1 Закону України «Про авторське право та суміжні права») (постанови Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 26 лютого 2020 року у справі № 742/3812/18; від 25 листопада 2020 року у справі № 753/7666/19).

У постанові від 19 вересня 2018 року Верховний Суд розглянув справу № 344/10697/15-ц, в якій позивач просив визнати такими, що не відповідають дійсності, принижують його честь, гідність і ділову репутацію відомості, висловлені та розповсюджені відповідачами на сайті youtube.com за адресою Інформація 45 Апеляційний суд відмовив у позові з тих підстав, що позивач не визначив належного відповідача в спірних правовідносинах, і його не було залучено до участі в розгляді справи, оскільки журналіст (автор) та власник веб-сайту, на якому було розміщено відеоролик з інтерв`ю, не залучені до участі в справі як співвідповідачі. Верховний Суд погодився із висновками апеляційного суду.

Без встановлення даних про підтвердження розміщення інформації автора та власника веб-сайту є підставою для відмови у задоволенні позову (Постанова Верховного Суду від 30.09.2019 у справі № 742/1159/18).

При зверненні з позовом до суду позивач вказав відповідачами ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які у розумінні вищезазначених положень чинного законодавства не є відповідачами у даній категорії справ. При цьому, клопотань щодо заміни відповідачів чи залучення співвідповідачів позивач не заявляв. Клопотання, в порядку ст. 84 ЦПК України, не заявляв. При цьому, посилання позивача на неможливість самостійно встановити особу ведучої Відеоролика та отримати її контактні дані з метою залучення її до справи як співвідповідача, а тому, згідно ст. 93 ЦПК України, вбачає поставити відповідачам відповідні питання у позовній заяві, суд вважає необґрунтованими.

При цьому, позивач не надав належних, допустимих, достовірних і достатніх доказів на підтвердження факту поширення недостовірної інформації відповідачами та, як наслідок, порушення його особистих немайнових прав саме ними.

Таким чином, можна дійти обґрунтованого висновку про наявність самостійної підстави для відмову у задоволенні позову.

Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи,честь і гідність інших людей (частина перша статті 68 Конституції України).

За ч. 2 ст. 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, в тому числі, честь, гідність і ділова репутація, ім`я (найменування), а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством (стаття 201 ЦК України).

Відповідно до ст. 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, нанедоторканність своєї ділової репутації. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі, своєї ділової репутації.

При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто, доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право (п. 15 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" від 27.02.2009 № 1».

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

В силу положень статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини від 08 липня 1986 року у справі «Лінгенс проти Австрії» (Lingens v. Austria), § 46).

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

У рішенні ЄСПЛ від 08 липня 1986 року у справі «Лінгенс проти Австрії» (Lingens v. Austria) суд зазначив про необхідність розрізняти факти та оціночні судження, оскільки наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень ні. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею10 Конвенції.

Європейський суд з прав людини також підтвердив, що правдивість оціночних суджень не припускає можливості доказування, і оціночні судження, дійсно, слід відрізняти від фактів, існування яких може бути підтверджене та виділив три можливі варіанти фундаменту, на якому можна побудувати свою оцінку: 1) факти, що вважаються загальновідомими; 2) підтвердження висловлювання яким-небудь джерелом; 3) посилання на незалежне дослідження.

Таким чином, фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів лежить в основі захисту права на честь та гідність, як особистих немайнових прав.

У частині 1 ст. 30 Закону України «Про інформацію» визначено, що оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

За своїм характером судження має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої ним думки, що пов`язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів.

За таких обставин, розрізняючи факти та оціночні судження, слід виходити з того, що існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції.

Таким чином, чинним законодавством не передбачена можливість притягнення до відповідальності за висловлювання оціночних суджень. Вони, як і думки, переконання, судження, критична оцінка певних фактів і недоліків не можуть бути предметом судового захисту, оскільки, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів).

Отже, будь-яке судження, яке має оціночний характер, будь-яка критика та оцінка вчинків, вираження власних думок не є підставою для захисту права на повагу честі, гідності та ділової репутації та, відповідно, не є предметом судового захисту.

Вирішуючи справи про захист честі, гідності та ділової репутації, суди повинні перевіряти, чи містить інформація, що стала підставою для звернення до суду, конкретні життєві обставини, фактичні твердження. Якщо зміст та характер досліджуваної інформації свідчить про наявність фактів, така інформація або її частина не може вважатись оціночним судженням, оскільки є не результатом суб`єктивної оцінки, а відображенням об`єктивної істини, що може бути встановлена у судовому порядку.

Суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен враховувати положення, що містяться у Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя, згідно з якими межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкривають свої слова і вчинки для ретельної уваги всього суспільства, повинні це усвідомлювати і мають виявляти більшу терпимість.

Преса відіграє істотну роль у демократичному суспільстві. І хоча вона не може переступати певні межі, зокрема, щодо репутації, прав інших осіб і необхідності запобігання розголошенню конфіденційної інформації, тим не менш, її обов`язком є передавати у спосіб, сумісний із її обов`язками та відповідальністю, інформацію та ідеї з усіх питань суспільного інтересу, включно з тими, що стосуються правосуддя. Не тільки на неї покладається завдання передавати таку інформацію та ідеї, громадськість також має право їх отримувати. Стаття 10 захищає не лише суть висвітлених ідей та інформації, але також і форму, в якій вони надаються. Журналістська свобода також включає можливість перебільшень або навіть провокацій. Пункт 2 статті 10 Конвенції майже не надає можливостей для обмеження свободи вираження поглядів, коли йдеться про виступи політиків або про питання, які становлять суспільний інтерес. Крім того, межа допустимої критики щодо такої публічної особи як політик є ширшою, ніж щодо приватної особи. На відміну від останнього, перший неминуче та свідомо йде на те, щоб усі його слова та вчинки були об`єктом пильної уваги з боку журналістів та широкого загалу, тому має виявляти більшу толерантність (GAZETA UKRAINA-TSENTR v. UKRAINE, № 16695/04, § 46, ЄСПЛ, 15 липня 2010 року).

При цьому, суспільство також має право на отримання інформації, яка відповідає дійсності, та надає можливість суспільству здійснити її оцінку самостійно на основі усіх фактів та різноманіття думок щодо оцінки такої інформації та її значення для суспільства.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року у справі № 200/20351/18 (провадження № 61-21258св19) вказано, що: «вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, чи критикою та чи є вона такою, що виходить за межі допустимої критики за встановлених судами фактичних обставин справи. Ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості (частина перша та друга статті 30 Закону України «Про інформацію»). Для того, щоб розрізняти фактичне твердження і оціночне судження, необхідно брати до уваги обставини справи і загальний тон зауважень, оскільки твердження про питання, що становлять суспільний інтерес, є оціночними судженнями, а не констатацією фактів. Судження - це те ж саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження також користуються захистом - це передумова плюралізму поглядів.

У постанові від 14 липня 2021 року справі № 203/360/20 Верховний Суд вказав, що «хоча опублікована відповідачем спірна інформація й містить елементи провокативного характеру, однак її не можна витлумачити як таку, що містить фактичні дані, оскільки вона є оцінкою дій і не містить ствердження про порушення позивачем законодавства чи моральних принципів, а лише дає можливість проаналізувати та сприйняти зміст інформації згідно з власними суб`єктивними переконаннями. При цьому шахрай - це той, котрий дурить інших, зловживаючи їх довірою, в корисливих цілях; аферист, пройдисвіт, злодій, ошуканець, обманшик, проноза, пройда, крутій, брехун, людина, нечиста на руку. Застосування у спірній статті слова «шахрай» не можна розцінювати як звинувачення позивача у кримінальному правопорушенні, оскільки таке слово може носити склад провокативного забарвлення і може мати різні поняття щодо діяльності особи. Суд апеляційної інстанції правильно виходив із того, що спірна стаття не містить будь-яких фактичних відомостей, тверджень чи звинувачень у вчиненні позивачем конкретних кримінальних правопорушень. Баланс між приватним інтересом щодо захисту репутації позивача та публічним інтересом знати суспільно необхідну інформацію не було порушено. Особа, яка висловлює не факти, а власні погляди, критичні висловлювання, припущення не може бути зобов`язана доводити їх правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору, що визнається фундаментальною частиною права, захист якого передбачено статтею 10 Конвенції. Крім того, матеріали справи не містять доказів стосовно того, що відповідач публічно звинуватив позивача у вчиненні злочину, а тому посилання позивача на те, що зміст статті щодо нього є фактичним твердженням про вчинення злочину, є помилковими; використання терміну «шахрай», зважаючи на зазначені рішення Верховного Суду, не вказують на приналежність спірної інформації, в якій використовуються вказані терміни, до фактичних тверджень».

Таким чином, аналізуючи вищенаведені положення чинного законодавства та правові висновки ВС та виходячи із встановлених обставин справи, опублікована 23 січня 2021 року Інформація на YouTube - каналі під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_5» у відеоролику під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_4», який знаходиться у вільному доступі для всіх користувачів мережі Інтернет за веб-адресою ІНФОРМАЦІЯ_3 є оціночними судженнями та є по своїй суті критичною оцінкою дій позивача. Така інформація є результатом вираження суб`єктивної оцінки, тобто, є не твердженням, висловленим про факт, а є оцінкою отриманої інформації та власними висновками від цієї інформації. Такі висновки не можуть бути ані спростовані, ані підтверджені, а тому, не можуть бути предметом спору.

При цьому поширення таких висновків відповідачем повинно оцінюватись з точки зору суспільно відповідальної поведінки будь - якої особи перед суспільством, а аналіз таких висновків повинен здійснюватися суспільством на основі усієї інформації отриманої з різних джерел.

Зважаючи на це, інформація, яку бажає спростувати позивач, не містить фактичних даних, а є оціночними судженнями, які не підлягають спростуванню та доведенню стосовно їх правдивості та по своїй суті стосується інформуванням громадськості про суспільно значимі події, є суспільно значимою, тобто, є предметом громадського інтересу, зокрема, з огляду на обставини викладені у позовній заяві.

Щодо ефективного способу захисту слід зазначити наступне.

За змістом статей 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника.

Згідно з частинами першою-другою статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Комплексний аналіз вказаних правових норм дозволяє виснувати про те, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором, та є ефективним. При цьому під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект по відновленню відповідних прав, свобод та інтересів на стільки, на скільки це можливо.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

З аналізу судової практики вбачається ефективний спосіб захисту - спростування недостовірної інформації у спосіб аналогічний поширенню такої інформації, або ж максимально наближений до такого способу.

Відповідно до частиною 1 ст. 30 Закону України «Про інформацію» якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також, на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.

Способами захисту гідності, честі чи ділової репутації від поширення недостовірної інформації можуть бути, крім права на відповідь та спростування недостовірної інформації, також і вимоги про відшкодування збитків та моральної шкоди, заподіяної такими порушеннями як фізичній, так і юридичній особі. Зазначені вимоги розглядаються у відповідності до загальних підстав щодо відповідальності за заподіяння шкоди (пункт 27 постанова Пленуму Верховного суду України від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»).

Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду (ч. 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію»).

Визнання оприлюдненої інформації такою, що порушує особисті немайнові права та завдає шкоди діловій репутації особи є в деяких спорах достатньою сатисфакцією завданій йому моральній шкоді (Постанова ВСУ від 28.03.2018 року у справі № 761/8035/16-ц).

За ч. 4 ст. 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Лише спростування недостовірної інформації не є достатнім способом захисту своїх прав, а тому саме вимога про відшкодування моральної шкоди, яка є похідною вимогою, являється гарантованим правом згідно ч 4. ст.32 Конституції України для забезпечення захисту своїх прав.

У справі « Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява N 40450/04, п. 64, від 15 жовтня 2009 року) Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.

Верховний Суд у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17 зробив висновок, що «..адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого».

Отже, адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту.

Позивач обрав способом захисту своїх прав як визнання недостовірною та такою, що завдає шкоди його ділової репутації відповідної Інформації.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18). Відтак застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.

У позовній заяві міститься прохання визнати інформацію недостовірною без заявлення будь-яких інших вимог щодо відновлення його прав, які останній вважає порушеними, в той же час, у разі ймовірного задоволення вимог, заявлених позивачем, не приведе до поновлення особистих немайнових прав позивача, у зв`язку з чим, обраний позивачем спосіб захисту прав суд вважає не ефективним, що є самостійною підставою для відмови у позові.

Крім того, додані позивачем матеріали до позовної заяви документи, а також, обставини та доводи, викладені позивачем на підставі цих документів, які є його особистою думкою, оціночними судженнями, припущеннями, на які позивач посилається, як на підставу правомірності своїх вимог, у розумінні ст. 81 ЦПК України, не можуть свідчити та не доводять обґрунтованість позивачем правомірності його вимог.

При цьому, недостатньо просто навести доводи та обставини, потрібно оцінити, наскільки переконливо обґрунтовуються наведені дані.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають враховувати його ефективність. Але це означає лише те, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Узагальнюючи викладене, можна зробити висновок, а відтак, суд вважає, що позов є не обґрунтованим, а відтак, відсутні правові підстави для розірвання Договору.

За змістом статей 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Нормами ст. 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно положень ст.ст. 77-79 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

При цьому, Верховний Суд 23.10.2019 прийняв постанову у справі № 917/1307/18, якою розтлумачив сутність принципу змагальності та неможливість застосування учасником справи концепції «негативного доказу» для обґрунтування власної позиції. Так, Верховний Суд зазначив, що принцип змагальності полягає в обов`язку кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження або заперечення власних вимог у спорі. Мається на увазі, що позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази, які вважає більш переконливими. В свою чергу суд, дослідивши надані сторонами докази, та з урахуванням переваги однієї позиції над іншою виносить власне рішення. При цьому, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що їх позиція є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу втрачає сенс уся концепція принципу змагальності.

При цьому, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

З огляду на вищевикладене, виходячи з вимог чинного законодавства, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки, судовому захисту підлягає тільки порушене право, тоді як, відповідачі жодним чином права позивача не порушили.

Керуючись ст.ст. 2-5, 11-13, 141, 258, 259, 263, 268,352, 354 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про захист честі, гідності, ділової репутаціїта спростування недостовірної інформації --відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Н.В. Сіромашенко