Рішення

від 21.07.2022 по справі 760/26731/20

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 760/26731/20

Провадження № 2/761/880/2022

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2022 року Шевченківський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Сіромашенко Н.В.,

за участю секретаря судового засідання Гюлалієвой Ф.Р.,

представника позивача Левків С.М. ,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, -

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2020 року позивач звернувся до Солом`янського районного суду м. Києва з даним позовом, в якому просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість у загальному розмірі 17059,46 грн, з яких: заборгованість за житлово-комунальні послуги - 12988,87 грн, 3 % річних - 1296,17 грн; інфляційна складова боргу - 2774,42 грн.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 06.01.2021 справу № 760/26731/20 за позовом Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги в розмірі 17059,46 грн передано за підсудністю на розгляд до Шевченківського районного суду м. Києва.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.02.2021 матеріали справи передані на розгляд судді Сіромашенко Н.В.

Ухвалою суду від 23.02.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі та призначено справу в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін для розгляду справи по суті.

В обґрунтування позовної заяви посилається на те, що відповідно до розпорядження КМДА від 07.04.2005 № 533 «Про проектування та будівництво житлового будинку по АДРЕСА_1 » КП «Спецжитлофонд» визначено замовником проектування та будівництва житлового будинку на АДРЕСА_1 .

На виконання вказаного розпорядження КП «Спецжитлофонд», як замовником будівництва, здійснено будівництво будинку АДРЕСА_2 та в подальшому виконувалися функції з утримання будинку і прибудинкової території, надавалися житлово-комунальні послуги та проводилися розрахунки з власниками житлових приміщень будинку за надані комунальні послуги.

Вказує, що між КП «Спецжитлофонд» та ОСОБА_2 , як власником квартири АДРЕСА_3 , укладено Договір про надання послуг централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та про участь у витратах на утримання будинку і прибудинкової території № 05/01-774 від 20.04.2011, відповідно до умов якого, споживач зобов`язаний своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, передбачених договором.

Проте, в порушення закону та умов договору відповідач не виконував своїх обов`язків зі своєчасної плати за користування житлом та надані комунальні послуги, у зв`язку з чим, за час проживання у вказаній квартирі у нього виникла заборгованість з квартирної плати та плати за комунальні послуги, яка за період з 01.12.2016 по 30.06.2017, становить 12988,87 грн.

При цьому зазначив, що на адресу відповідача неодноразово надсилалися вимоги-попередження щодо сплати заборгованості за житлово-комунальні послуги, але заборгованість так й не було сплачено.

Вказані обставини змусили позивача звернутися до суду за захистом своїх прав.

05.08.2021 від представника відповідача до суду надійшов відзив у порядку ст. 178 ЦПК України, в якому відповідач позовні вимог не визнав з посиланням на те, що за Інформацією з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна ОСОБА_2 не є власником квартири АДРЕСА_3 .

Крім того, просила застосувати позовну давність до вимог позивача, оскільки, як вказує позивач у позовній заяві, заборгованість виникла за період з 01.12.2016 по 30.06.2017, отже, за останнім нарахованим платежем у червні 2017 року строк позовної давності сплив 20.07.2020, між тим, з позовом до відповідача позивач звернувся до суду 02.12.2020.

Крім цього, зазначила, що до позовної заяви, яка подана з пропуском строків позовної давності, за кожним наведеним у розрахунку позивача щомісячним платежем та в тексті позовної заяви, позивач не ставить перед судом питання про поновлення пропущеного строку позовної давності для звернення до суду з позовом, а тому, відповідно до ст. ст. 266, 267 ЦК України заявляє про застосування позовної давності до позовних вимог в повному обсязі.

Щодо попереднього (орієнтованого) розрахунку суми судових витрат відповідно до Договору про надання професійної правничої допомоги від 03.08.2021 № 03-02-21/001 зазначила, що останній становить 2500, грн.

17.08.2021, поштовим відправленням, від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якій відповідач заперечив проти всіх аргументів відповідача.

Зокрема, зазначила, що відповідач є власником квартири АДРЕСА_3 , що підтверджено Договором про надання послуг централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та про участь у витратах на утримання будинку і прибудинкової території № 05/01-774 від 20.04.2011. при цьому, відповідач належним чином не повідомляв КП «Спецжитлофонд» про зміну власника квартири, а з Інформаційної довідки від 03.02.2021 № 268850672, наданої відповідачем до відзиву, не можливо визначити хто є власником квартири та відсутня інформація коли відповідач відчужив вказану квартиру на користь третьої особи.

При цьому, вказала, що у відповідача існує заборгованість за період з грудня 2016 по червень 2017 року. За таких обставин, якщо відповідач відчужив квартиру після червня 2017 року, то вказаний факт жодним чином не має відношення до предмету спору.

Щодо застосування строків позовної давності зазначила, що відповідно до ч. 3 розділу VI Прикінцевих положень ЦПК України передбачено, що під час дії карантину, встановленого КМУ, з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), зокрема, строки звернення до суду продовжуються на строк дії такого карантину (в редакції чинної на момент звернення з позовом до суду).

Також, зауважила, що постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» передбачено, що у відповідності до статті 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS- CoV-2, з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020, установлено з 12.03.2020 до 22.05.2020 на всій території України карантин та в подальшому постановами Кабінету Міністрів України продовжено його дію до 31.08.2021.

При цьому, пояснила, що згідно чинного законодавства та умов Договору, оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем). За таких обставин, відповідачу нарахування здійснювалось щомісячно протягом періоду з 01.12.2016 по 30.06.2017 та оплата відповідачем за послуги повинна була здійснюватись не пізніше ніж до 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, але відповідач оплати здійснював частково, тому, порушення зобов`язання є триваючим, протягом періоду з 01.12.2016 по 30.06.2017. Поряд з цим, останній термін сплати заборгованості закінчився 20.07.2017 (включно), а тому, вважає, що трирічний строк звернення до суду з позовом у КП «Спецжитлофонд» починає свій від рахунок з 20.07.2017, а зважаючи на продовження дії карантину продовжується до 31.08.2021.

Таким чином, на думку представника позивача, КП «Спецжитлофонд» звернулося з позовними вимогами до ОСОБА_2 - 02.12.2020 в межах строку позовної давності, тому, вважає, що підстави для задоволення заяви про застосування строку позовної давності відсутні.

Крім того, щодо витрат на професійну правову допомогу зазначила, що в порушення ст. 137 ЦПК України, ані позивачу, ані суду, відповідачем не надано актів виконаних робіт за підготовку відзиву у розмірі 2500,00 грн та платіжних документів понесених відповідачем витрат у вказаному розмірі.

В подальшому, у судовому засіданні, яке було призначене на 21.07.2022, представник позивача позов підтримала, просила задовольнити з підстав, викладених у ньому.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечувала, просила застосувати строк позовної давності до позовних вимог.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, повно і всебічно дослідивши матеріали справи, дійшов наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, відповідно до розпорядження КМДА від 07.04.2005 № 533 «Про проектування та будівництво житлового будинку на АДРЕСА_1 » визначено КП «Спецжитлофонд» замовником проектування та будівництва житлового будинку на АДРЕСА_1 .

При цьому, на підставі наказу Департаменту будівництва ти житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 31.05.2017 № 14 КП «Спецжитлофонд» передало, а КП з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс» прийнято на технічне обслуговування та експлуатацію багатоквартирні житлові будинки, в тому числі будинок АДРЕСА_1 , що підтверджується Авізо прийняття-передачі будинку на технічне обслуговування та експлуатацію від 30.06.2017.

Також, судом встановлено, 20.04.2011 між КП «Спецжитлофонд» та споживачем ОСОБА_2 , який є власником квартири АДРЕСА_3 , укладено Договір про надання послуг централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та про участь у витратах на утримання будинку і прибудинкової території № 05/01-774 (далі - Договір).

При цьому, за Інформацією з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 03.08.2021 № 268850672 відомості про те, що відповідач ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_3 , відсутні.

Пунктом 15 Договору передбачено термін дії Договору.

Відповідно до п. 15.1. цього Договору останній укладається на один рік і набирає законної чинності з дня його укладення. Договір вважається щороку продовженим, якщо за місяць до закінчення його строку однією із сторін не буде письмово заявлено про розірвання або необхідність перегляду. Договір може бути розірвано дострокового на підставі письмової заяви сторони у разі: зникнення потреби в отриманні послуги або відмови споживача від користування послугами виконавця; переходу права власності (користування) на квартиру до іншої особи; при зміні балансоутримувача; невиконання умов договору сторонами договору (п. 15.2. Договору).

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до положень ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

В матеріалах справи не міститься та суду не надано письмової заяви однією із сторін вищевказаного Договору про його розірвання або необхідність його перегляду, отже, Договір вважається щороку продовженим з дня його укладення. Крім того, обставин, що передбачені п. 15.2. Договору судом, також, не встановлено.

Таким чином, підписанням Договору, між позивачем та відповідачем виникли відносини, що породжують цивільні права та обов`язки згідно з умовами Договору.

За ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до п. 8.1. Договору споживач зобов`язаний своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, передбачених договором.

Статтею 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (чинного на момент виникнення правовідносин) передбачено, що залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на:

- комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газопостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо);

- послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо).

За п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Правила надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630, відповідно до п. 18 яких розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк.

Пунктом 6.1. Договору передбачено, що розрахунковим періодом є календарний місяць. Платежі вносяться не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим.

Однак, відповідачем щомісячні платежі своєчасно не сплачувалися, внаслідок чого утворилася заборгованість.

Як вказує позивач, за час проживання у квартирі, у відповідача виникла заборгованість з квартирної плати та плати за житлово-комунальні послуги за період з 01.12.2016 по 30.06.2017 у розмірі 12988,87 грн, про що позивачем надано рахунок - попередження заборгованості відповідача за спожиті житлово-комунальні послуги станом на 31.12.2019 на суму 12988,87 грн, копія якого міститься в матеріалах справи.

Як вбачається із розрахунку, позивачем зазначено період виникнення заборгованості, зокрема, з 02.2016 року по 07.2017 року - заборгованість у розмірі 12988,87 грн.

Наведений розрахунок надано позивачем до грудня 2019 року включно.

Останній платіж був проведений у серпні 2016 року у розмірі 3255,31 грн.

У період з вересня 2016 року по грудень 2019 року оплати відсутні.

Нарахування з липня 2017 року не проводились.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України визначено, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Відповідно до положень ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Отже, судом встановлено, що остання оплата за спожиті житлово-комунальні послуги відповідачем проведена у серпні 2016 року в сумі 3255,31 грн. При цьому і позовні вимоги щодо стягнення виниклої заборгованості заявлені позивачем за період 01.12.2016 по 30.2017. Дані обставини свідчать про те, що сплив строк позовної давності для звернення позивача з позовом до суду.

Крім того, за ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

За таких обставин, відсутні правові підстави для стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат.

Статтею 267 ЦК України передбачено наслідки спливу позовної давності.

Відповідно до ч.ч. 2-5 ст. 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

При цьому, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважних причин її пропуску, про які повідомив позивач.

Такий висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16.

Разом з тим, у позовній заяві, яка подана з пропуском строку позовної давності та у відзиві, позивач не ставить питання про визнання причин пропуску строку поважними та не просить поновити пропущений строк позовної давності для звернення до суду з позовною заявою.

Касаційний цивільний Суд у постанові від 20.06.2022 у справі № 301/2082/20 щодо застосування п. 3 розділу ХІІ «Прикінцеві положення» ЦПК України навів наступні висновки: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Таким чином, для поновлення строку на апеляційне оскарження, заявнику потрібно було навести причини, які пов`язані (зумовлені) карантинними обмеженнями, що спричинили пропуск такого строку, тобто перешкоджали заявнику звернутись до суду з апеляційною скаргою. Враховуючи те, що заявником не зазначено поважної причини, пов`язаної з карантинними обмеженнями, яка призвела до пропуску строку на апеляційне оскарження судового рішення, не надано належних доказів на підтвердження наведених ним обставин, тому у суду апеляційної інстанції були відсутні підстави для поновлення такого строку. Саме-по собі посилання у заяві про поновлення процесуальних строків на те, що діє загальнодержавний карантин, а тому заявник має право на поновлення строку на оскарження рішення у апеляційному порядку, є безпідставним, оскільки таке твердження повинно бути належним чином обгрунтовано, а саме: наведено конкретні обставини, тобто такі карантинні обмеження, які об`єктивно перешкоджали заявнику своєчасно подати апеляційну скаргу».

Судом встановлено, що позивач в заявах по суті справи не ставить на вирішення суду питання про поновлення пропущеного строку звернення до суду з позовною заявою, а формальне посилання у відповіді на відзив на дію карантинних обмежень саме по собі не може бути підставою для поновлення строку без відповідної заяви та доказів впливу карантинних обмежень саме на позивача у справі.

Поряд з цим, доводи позивача про вплив карантинних обмежень на його здатність звернутись до суду в межах позовної давності не узгоджуються з тим, що з позовною заявою у цій справі позивач звернувся 02.12.2020 під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України згідно Постанови від 22.07.2020 № 640 зі змінами згідно Постанови від 13.10.2020 № 956, а саме, зміни що вносяться до постанови Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 № 641:

1. У пункті 1 цифри і слово «31 жовтня» замінити цифрами і словом «31 грудня».

Названий пункт зі змінами викладено наступним чином:

Установити з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID -19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2 (далі - СОVID-19), з 1 серпня до 31 грудня 2020 року на території України карантин, продовживши на всій території України дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11.03.2020. № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2» (Офіційний вісник України, 2020 р., № 23, ст. 896, № 30, ст. 1061) та від 20.07.2020 № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2» (Офіційний вісник України, 2020 р., № 43, ст. 1394, № 52, ст. 1626).

За змістом статей 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Нормами ст. 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно положень ст.ст. 77-79 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, з огляду на викладене вище, виходячи із фактичних обставин справи, умов чинного законодавства, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що у позові необхідно відмовити повністю через сплив позовної давності для звернення з позовом до суду.

Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України у разі відмови у задоволенні позову не підлягає стягненню з відповідача судові витрати, понесені при розгляді справи.

Керуючись ст. ст. 2-5, 11-13, 141, 258, 259, 263, 268,352, 354 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Н.В. Сіромашенко