Рішення

від 04.04.2023 по справі 390/1580/21

КІРОВОГРАДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 390/1580/21

Провадження № 2/390/67/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" квітня 2023 р.Кіровоградський районний суд Кіровоградської області в складі:

головуючої - судді Бойко І.А.,

при секретарі - Пікущій І.М.,

за участю представника позивачів ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Кропивницький цивільну справу за позовом ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до Кропивницької районної державної адміністрації Кіровоградської області, ОСОБА_2 , про усунення перешкод у користуванні власністю, шляхом скасування розпорядження та державної реєстрації речового права на нерухоме майно,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулась до суду з позовом, в якому просить усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою з кадастровим номером 3522581200:02:000:00558 шляхом скасування розпорядження голови Кіровоградської районної державної адміністрації від 23.06.2006 № 319-р та скасувати запис про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно № 24251983 від 29.12.2017 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

В якості обґрунтування позовних вимог зазначає, що ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі державного акта про право власності на землю серії КР № 200611 належала земельна ділянка № НОМЕР_1 , площею 5,50 га в межах згідно із планом, яка розташована на території Великосеверинівської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області. Після того, як позивачі дізнались про існування зазначеного державного акта, вони звернулись до суду і за кожним з них було визнано по 1/2 частині права власності на земельну ділянку, що належала ОСОБА_6 . У 2021 році позивачам стало відомо, що в Державному земельному кадастрі ОСОБА_2 зареєструвала за собою право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3522581200:02:000:0558, площею 5,5001 га, реєстраційний номер в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 24251983. Підставою для державної реєстрації права власності за ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку став державний акт про право власності на землю серії КР 024213 від 03.10.2006, виданий на підставі розпорядження Кіровоградської РДА № 319-р від 23.06.2006. Позивачі вважають, що їх права на вищевказану земельну ділянку порушені, тому вони звернулись до суду по їх захист.

Представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Петрук Я.А. у відзиві на позов зазначив, що спадщину після смерті ОСОБА_6 за рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 05.04.2006 визнано відумерлою та передано до територіальної громади за місцем відкриття спадщини Великосеверинівській сільській ради Кіровоградського району Кіровоградської області. 23.06.2006 розпорядженням Кіровоградської РДА ОСОБА_2 , як власнику сертифіката на право на земельну частку пай серії РН №409951, передано у власність земельну ділянку сільськогосподарського призначення № НОМЕР_1 , загальною площею 5,50 га, що розташована на території Великосеверинівської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області. Надалі ОСОБА_2 видано державний акт на право приватної власності на землю серії КР № 024213, на підставі якого останній належить земельна ділянка з кадастровим номером 3522581200:02:000:0558. Проте 12.02.2008 ухвалою суду прийнято відмову прокурора в інтересах держави в особі Великосеверинівської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області, в справі про визнання спадщини відумерлої після смерті ОСОБА_6 , провадження у справі закрито. Крім того, рішенням суду від 12.02.2008 по справі 2-60/2008 позивачам поновлено процесуальні строки та визнано за ними право власності за кожним на 1/2 частину земельної ділянки за № НОМЕР_1 , загальною площею 5,50 га, що на території Великосеверинівської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області в порядку спадкування після смерті ОСОБА_6 . У свою чергу після звернення Великосеверинівської сільської ради до суду із заявою про перегляд рішення суду по справі № 2-60/2008 від 12.02.2008 за нововиявленими обставинами, через неможливість його виконання, оскільки спірна земельна ділянка до ухвалення рішення у справі № 2-60/2008 передана у власність ОСОБА_2 , ухвалою суду від 17.07.2008 рішення суду від 12.02.2008 по справі № 2-60/2008 скасовано, та ухвалено рішення, яким за ОСОБА_4 та ОСОБА_5 визнано право власності на 1/2 частину земельної ділянки за кожним, розташованої на території Великосеверинівської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 , яка видавалась померлій. На підставі зазначеного рішення суду від 17.07.2008 позивачам розпорядженням Кіровоградської РДА № 645-р від 26.09.2008 передано у власність земельні ділянки та видано відповідні державні акти. Рішенням суду від 03.03.2020 розпорядження Кіровоградської РДА № 645-р від 26.09.2008 скасовано, а право власності визнано за іншими особами, зазначене судове рішення позивачі не оскаржували. Представник відповідача вважає, що ОСОБА_2 набула у приватну власність спірну земельну ділянку з дотриманням вимог закону. Судове рішення, яким позивачам надавалась у власність земельна ділянка АДРЕСА_1 , загальною площею 5,50 га скасовано за нововиявленими обставинами, тому позовні вимоги про усунення перешкод у користуванні такою земельною ділянкою та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку є безпідставними, тому представник просить відмовити у задоволенні позову повністю та покласти на позивачів судові витрати, зокрема витрати відповідача ОСОБА_2 на професійну правничу допомогу, орієнтовний розмір якої становить 20000 грн. До відзиву представником відповідача додано докази, на обґрунтування заперечень проти позовних вимог.

В судовому засіданні 20.03.2023 представник позивачів адвокат Любченко В.М. пояснив, що на підставі рішення суду за позивачами визнано право власності на земельну ділянку, яка на даний час незаконно перебуває у приватній власності відповідача ОСОБА_2 . Останній земельну ділянку передано у власність в період чинності судового рішення про визнання спадщину ОСОБА_6 відумерлою. Після скасування зазначеного судового рішення судовим рішенням від 12.02.2008 за позивачами визнано право власності в порядку спадкування на спірну земельну ділянку. Однак, фактично виконати рішення суду від 12.02.2008 сільською радою було неможливо, через перебування земельної ділянки АДРЕСА_1 у праві власності ОСОБА_2 , тому позивачі погодились на задоволення своїх вимог за рахунок інших земельних ділянок, наявних у розпорядженні Великосеверинівської свільської ради, у зв`язку з чим їм було присуджено іншу земельну ділянку в липні 2008 році. Пізніше на присуджену їм земельну ділянку заявили права інші особи в порядку спадкування і у 2020 судовим рішенням земельну ділянку, яку присуджену позивачам у 2008 році, повернуто законним власникам. Оскільки рішення на користь позивачів не реалізовано і у їх власності відсутня земельна ділянка, яка їм присуджена судом, що порушує їх права, тому представник позивачів позов підтримав, просив його задовольнити повністю. В поданій до суду заяві 04.04.2023 представник позивачів просить судове засідання по розгляду справи провести без його участі, позов підтримав.

Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Петрук Я.А. в судовому засіданні 20.03.2023 позов не визнав з підстав, зазначених у відзиві, та пояснив, що 12.02.2008 за позивачами визнано право власності на земельну ділянку, в порядку спадкування після смерті ОСОБА_6 17.07.2008 після скасування рішення суду від 12.02.2008 за нововиявленими обставинами за позивачами визнано право власності не на успадковану земельну ділянку, а на іншу земельну ділянку без визначення її номера, отже позивачам належить інша земельна ділянка, а не та земельна ділянка, власником якої є ОСОБА_2 . Право власності відповідача ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 3522581200:02:000:0558 не порушує прав позивачів, тому її представник просить відмовити в задоволенні позову. В поданій до суду 04.04.2023 заяві просить розгляд справи провести без його участі.

Представник відповідача Кропивницької районної державної адміністрації Кіровоградської області в судове засідання не з`явився, про дату, місце і час розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку, причини його неявки суду не повідомлені, клопотань про відкладення розгляду справи від нього не надходило, правом подання відзиву зазначений відповідач не скористався.

Заслухавши пояснення представника позивачів, представника відповідача ОСОБА_2 , дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, суд вважає, що в задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.

Суд установив, що згідно державного акта на право приватної власності на землю серії КР № 200611, виданого 14.04.1999 року, ОСОБА_6 належала земельна ділянка № НОМЕР_1 , для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 5,50 га, в межах згідно з планом, що розташована на території Великосеверинівської сільської ради. Державний акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 611-П (а.с.9).

Зі свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданого повторно, вбачається, що ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.13).

На запит суду Кропивницькою районною державною нотаріальною конторою Кіровоградської області надано відповідь № 21/01-09 від 18.01.2021 та інформаційні довідки № 68124172 від 17.01.2022, № 68143514 від 18.01.2022, відповідно до яких після смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , заяв про прийняття спадщини та про відмову від прийняття спадщини не подавалось, свідоцтв про право на спадщину не видавалось, спадкова справа не заводилась (а.с.63-68).

Рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 05.04.2006 року задоволено позов прокурора Кіровоградського району Кіровоградської області в інтересах держави в особі Великосеверинівської сільської ради. Спадщину, зокрема у виді земельної ділянки, розташованої на території Великосеверинівської сільської ради після смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до державного акта на право приватної власності на землю серії КР 200611, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 611-П визнано відумерлою. Додатковим рішенням від 26.09.2008, що набрало законної сили, ухвалено зазначену відумерлу спадщину передати у власність територіальній громаді Великосеверинівській сільській раді Кіровоградського району Кіровоградської області (а.с.45, 47).

Згідно пункту 1 розпорядження голови Кіровоградської районної державної адміністрації № 319-р від 23.06.2006 року «Про передачу у власність земель ділянок та видачу державних актів на право власності на земельні ділянки» дванадцятьом громадянам, спадкоємцям та власникам сертифікатів на право на земельні частки (паї) передано у власність земельні ділянки, зокрема ОСОБА_2 власнику сертифіката на право на земельну частку (пай) серія РН № 409951 земельну ділянку сільськогосподарського призначення, загальною площею 5,50 га ріллі для ведення товарного сільськогсопдарського виробництва згідно із затвердженою у встановленому законом порядку схемою поділу земель закритого акціонерного сільськогосподарського товариства «Надія» на території Великосеверинівської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області (а.с.41-42).

Згідно державного акта на право приватної власності на землю серії КР № 024213, виданого 03.10.2006 року, ОСОБА_2 належить земельна ділянка з кадастровим номером 3522581200:02:000:0558 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 5,50 га, в межах згідно з планом, що розташована на території Великосеверинівської сільської ради. Державний акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 139 (а.с.11).

Право власності ОСОБА_2 внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно згідно інформаційної довідки № 2910626167 від 21.12.2021 (а.с.39-40).

Згідно з інформації про земельну ділянку з кадастровим номером 3522581200:02:000:0558 її державну реєстрацію проведено 08.11.2017 Відділом у Кіровоградському районі Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж (відновлення) земельної ділянки в натурі (на місцевості) (а.с.14-15).

Ухвалою Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 12.02.2008 у справі № 8-1/2008р. рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 05.04.2006 по справі за заявою прокурора Кіровоградського району Кіровоградської області в інтересах держави в особі Великосеверинівської сільської ради, про визнання спадщини у виді земельної ділянки відумерлою після смерті ОСОБА_6 скасовано за нововиявленими обставинами. Крім того, ухвалою суду від 12.02.2008 по справі № 2о-44/2008р прийнято відмову прокурора Кіровоградського району Кіровоградської області в інтересах держави в особі Великосеверинівської сільської ради, про визнання спадщини відумерлою після смерті ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 і провадження у справі закрито. Зазначені ухвали суду не оскаржувались та набрали законної сили. (а.с.46, 48).

Відповідно до рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 12.02.2008 по справі № 2-60/2008р. за ОСОБА_4 та ОСОБА_5 визнано право власності за кожним з них на 1/2 частину земельної ділянки № НОМЕР_1 загальною площею 5,50 га в межах згідно з планом, розташовану на території Великосеверинівської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка належала померлій відповідно до державного акта на право приватної власності на землю серія КР № 200611 від 14.04.1999 року (а.с.10).

З ухвали Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 17.07.2008 по справі № 8-2/2008р. вбачається, що 01.07.2008 року Великосеверинівська сільська рада Кіровоградського району Кіровоградської області звернулась до суду із заявою про перегляд рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 12.02.2008 за нововиявленими обставинами, оскільки земельна ділянка № НОМЕР_1 , яка за рішенням суду від 05.04.2006, була визнана як відумерла спадщина, ще до постановлення рішення суду від 12.02.2008 року, була передана у власність ОСОБА_2 , яка оформила право власності на неї у встановлений законом спосіб та отримала державний акт на право приватної власності на землю серії КР № 024213, а тому виконати рішення суду від 12.02.2008 неможливо, так як присуджене позивачам майно відсутнє. Позивачі ОСОБА_4 , ОСОБА_5 не заперечували проти задоволення заяви. Зазначеною ухвалою суду рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 12.02.2008 по справі за позовом ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до Великосеверинівської сільської ради, про визнання права власності в порядку спадкування, - скасовано за нововиявленими обставинами (а.с.49).

Відповідно до рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 17.07.2008 по справі № 2-514/2008р. за ОСОБА_4 , ОСОБА_5 визнано право власності на 1/2 частину земельної ділянки за кожним, розташованої на території Великосеверинівської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області у відповідному розмірі в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка видавалась померлій. Рішення суду від 17.07.2008 не оскаржувалось та набрало законної сили. Однією з підстав для ухвалення рішення став той факт, що про існування державного акта на право приватної власності землю на ім`я ОСОБА_6 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 дізнались у 2007 році (а.с.50).

Згідно розпорядження голови Кіровоградської районної державної адміністрації № 645-р від 26.09.2008 року «Про передачу у власність земель ділянок та видачу державних актів на право власності на земельні ділянки» ОСОБА_5 та ОСОБА_4 передано у власність по 1/2 частині земельної ділянки сільськогосподарського призначення № НОМЕР_3 загальною площею 7,06 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на підставі рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 17.07.2008 року на території Великосеверинівської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області (а.с.28).

Рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області у справі № 390/1476/19 від 03.03.2020, що не оскаржувалось та набрало законної сили, скасовано розпорядження голови Кіровоградської районної державної адміністрації від 26 вересня 2008 року № 645-р «Про передачу у власність земельних ділянок та видачу державних актів на право власності на земельні ділянки» та визнано за ОСОБА_7 право власності на земельну ділянку (кадастровий номер 3522581200:02:000:0680) площею, 3,5703 га. для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та території Великосеверинівської сільської ради Кропивницького району. Визнано за ОСОБА_8 право власності на земельну ділянку (кадастровий номер 3522581200:02:000:0679) площею 3,4892 га. для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Великосеверинівської сільської ради Кропивницького району (а.с.51-53).

Статтями 13, 14 Конституції України закріплено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Положенням ч.1 ст.4 ЗК України передбачено, що земельне законодавство включає цей Кодекс, інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин.

За змістом частини першої статті 58 Конституції України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування.

Зі встановлених судом фактичних обставин спір між сторонами виник з приводу земельної ділянки, яка належала ОСОБА_6 .

Після смерті ОСОБА_6 відкрилась спадщина на її майно, в тому числі і на вищевказану земельну ділянку.

Відповідно до вимог ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно правових позицій Верховного Суду, наданих у наступних постановах: від 19.12.2019 року по справі № 520/11429/17, від 19.12.2019 по справі № 916/1041/17, від 11.12.2019 по справі № 320/4938/17, від 26.01.2022 року по справі 522/4958/16-ц преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням, що набрало законної сили. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах). Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Суб`єктивними межами є те, що у двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об`єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду. Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Аналіз змісту норми ч.4 ст.82 ЦПК України свідчить, що для спростування преюдиційних обставин учасник процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази скасування судового рішення чи його зміни у відповідній частині, що стосується преюдиційних обставин.

Отже, за відсутності доказів скасування рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 17.07.2008 у справі № 2-514/2008р, що має преюдиційне значення для даної справи, обставини, встановлені таким рішенням, мають для суду преюдиційне значення, тому суд приймає без перевірки та доказів факти, які раніше вже були встановлені вищевказаним судовим рішенням, що набрало законної сили.

Як вбачається після того, як рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 05.04.2006 року в частині визнання відумерлої спадщини ОСОБА_6 скасовано за нововиявленими обставинами, також ухвалено рішення у справі № 2-60/2008 р. від 12.02.2008, яким позивачам присуджено по 1/2 частині земельної ділянки № НОМЕР_1 , площею 5,50 га, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 .

Однак, в період чинності судового рішення від 05.04.2006 відповідач ОСОБА_2 скористалась своїм правом на отриманні земельної ділянки за рахунок паю та здійснила ряд дій щодо виготовлення технічної документації, присвоєння земельній ділянці кадастрового номера та державної реєстрації земельної ділянки.

Відповідно до ч.2 ст.41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Згідно ст.79-1 ЗК України формування земельноїділянки полягаєу визначенніземельної ділянкияк об`єктацивільних прав.Формування земельноїділянки передбачаєвизначення їїплощі,меж тавнесення інформаціїпро неїдо Державногоземельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема у порядкувідведення земельнихділянок ізземель державноїта комунальноївласності та шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Відповідно до ч.2 ст.328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно п.(ґ) ч.1 ст.81 ЗК України однією з підстав набуття громадянами України права власності на земельні ділянки є виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

У справі, що розглядається, ОСОБА_2 отримала спірну земельну ділянку саме у порядку виділення в натурі (на місцевості) належної їй земельної частки (паю) згідно зі статею 81 ЗК України.

Використовуючи своє право на земельну ділянку, особа обґрунтовано передбачає, що органи державної влади та місцевого самоврядування діють правомірно, оскільки така поведінка є їхнім прямим обов`язком.

Чинним законодавствомне передбаченообов`язку особиперевіряти правомірністьдій органущодо наданняостаннім земельноїділянки васпекті їїреального цільовогопризначення тадотримання порядкурозпорядження нею.Тобто фактичноу разізадоволення позовуобов`язки органу влади чи місцевого самоврядування з дотримання законодавства при вирішенні земельних питань перекладаються на фізичну особу. Крім цього, на фізичну особу покладається за будь-яких обставин тягар перевірки та ревізування рішень органу влади чи місцевого самоврядування, чим скасовується презумпція правомірності таких рішень, що суперечить вимогам частини другої статті 19 Конституції України.

Отже, ОСОБА_2 у 2006 році реалізувала своє право, гарантоване законом, та набула у власність земельну ділянку з комунальної власності у встановлений законом спосіб і на час набуття нею права власності розпорядник цієї земельної ділянки - Великосеверинівська сільська рада Кіровоградського району Кіровоградської області мала повноваження на її передачу у приватну власність.

Таким чином ОСОБА_2 є добросовісним набувачем земельної ділянки з кадастровим номером 3522581200:02:000:0558, оскільки на час набуття нею права власності на земельну ділянку у 2006 році вона не знала і не могла знати про наявність спадкоємців у ОСОБА_6 , а також факт того, що через два роки буде скасована відумерлість зазначеної земельної ділянки, як підстава переходу у комунальну власність, що передувало передачі їй цієї земельної ділянки.

Положенням, як діючого на той час законодавства, так і чинних нормативно-правових актів не передбачає повернення у приватну власність спадкового майна, яке визнано відумерлим та успадковано державою іншим чином ніж спростування відповідної презумпції в належній процесуальний спосіб.

Докази на спростування презумпції добросовісності набувача ОСОБА_2 та відчужувача Великосеверинівської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області щодо земельної ділянки позивачами суду не надано, крім того недобросовісність не встановлена і рішеннями судів, якими за позивачами визнавалось право власності на земельну ділянку.

Таким чином, виділення у приватну власність земельної ділянки з кадастровим номером 3522581200:02:000:0558, що знаходиться на території Великосеверинівської сільської ради, за рахунок земельної ділянки № НОМЕР_1 , здійснено з дотриманням вимог цивільного та земельного законодавства, що діяло на час розпорядження земельною ділянкою.

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Статтею 330 ЦК Українивстановлено, що в разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.

Статтею 396 ЦК України встановлено, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права відповідно до положень глави 29 ЦК України, в тому числі і на витребування цього майна від добросовісного набувача.

Разом з тим у статті 2 ЦПК України проголошено, що з авданням цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Критерії правомірності втручання держави у право власності закладені у ст.1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та утворюють «трискладовий тест», за допомогою якого має відбуватися оцінка відповідного втручання держави у право власності: «відповідно до закону» «легітимна мета» «необхідність в демократичному суспільстві» .

У справі «Rysovskyy v. Ukraine» Європейський суд з прав людини визнав втручанням у право власності скасування районною радою свого рішення про виділення земельної ділянки заявнику. У п. 68 рішення ЄСПЛ наголосив на тому, що ця дія, яка фактично анулювала юридичну підставу, на якій виникло первісне право заявника на землю, становила втручання у зазначене право. У контексті цієї справи застосовуються ті самі принципи, незалежно від того, чи становило відповідне втручання «позбавлення власності», чи ні.

ЄСПЛ у подібних справах оцінює дії держави з позиції принципу «належного урядування», відповідно до змісту якого у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб, зокрема, запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок.

У справах «Toscuta and Others v. Romania», «Lelas v. Croatia» «Oneryildiz v. Turkey» ЄСПЛ приділено увагу юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Цей принцип зазвичай не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Проте потреба виправити «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Тобто державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків, про що зазначено у рішенні по справі «Lelas v. Croatia». Ризик помилки державного органу повинен покладатися на державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання.

«Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».

На підтвердження непорушності права власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку, з огляду на вищенаведене, свідчить ухвала Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 17.07.2008 по справі № 8-2/2008р. та рішення у справі № 2-514/2008р., що не оскаржувались та набрали законної сили, в яких зазначено, що передати у власність ОСОБА_4 та ОСОБА_5 земельну ділянку № 558 на виконання рішення суду від 12.02.2008 є неможливим, оскільки земельна ділянка вже передана у власність ОСОБА_2 , яка оформила право приватної власності на неї у встановлений законом спосіб. Задоволення позову та захист законних прав ОСОБА_4 та ОСОБА_5 щодо отримання земельної ділянки здійснено не за рахунок землі, що перебувала у власності ОСОБА_2 , про свідчить резолютивна частина рішення по справі № 2-514/2008, а саме: за ОСОБА_4 та ОСОБА_5 визнано право власності на 1/2 частину земельної ділянки за кожним, розташованої на території Великосеверинівської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області у відповідному розмірі в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка видавалась померлій.

Законність набуття ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку № НОМЕР_1 та недопущення в позбавленні її права власності свідчить і позиція самих позивачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 під час розгляду цивільної справи № 2-514/2008р., оскільки добросовісність набуття ОСОБА_2 земельної ділянки № НОМЕР_1 ними не оспарювалась, сама ОСОБА_2 до участі у справі не залучалась, а саме рішення позивачами не оскаржувалось і набрало законної сили, тому є обов`язковим до виконання в силу ст.129 Конституції України.

Судовими ухвалами, які постановлені у справах 8-1/2008р., 2о-44/2008р., здійснено виправлення випадкової помилки у виді визнання спадщини у виді земельної ділянки відумерлою після смерті ОСОБА_6 з метою дотримання балансу між законними правами позивачів на отримання земельної ділянки та вже наявним у ОСОБА_2 на той час правом власності на земельну ділянку, згідно рішення суду по справі № 2-514/2008р.

Саме вищевказаним судовим рішенням захищені права позивачів на земельну ділянку і на даний час зазначене рішення суду позивачами не реалізовано, про що зазначив їх представник в судовому засіданні, а ситуація, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною. Тому втручання у право власності відповідача ОСОБА_2 , як добросовісного набувача, за наявності у позивачів альтернативної можливості задоволення своїх вимог покладе на зазначеного відповідача надмірний тягар та призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Також суд звертає увагу на поведінку позивачів, які у 2007 році дізнались про перебування земельної ділянки № НОМЕР_1 у власності ОСОБА_2 та погодились з неможливістю передання цієї земельної ділянки їм у власність, оскільки вона вже перебувала у приватній власності ОСОБА_2 , що підтвердив їх представник в судовому засіданні 20.03.2023, однак через повернення наданої їм земельної ділянки законним власникам у 2020 році, позивачі через значний проміжок часу - понад 10 років, повторно вирішили задовольнити вимоги за рахунок земельної ділянки № НОМЕР_1 всупереч своїй попередній поведінці.

Крім того, суд зазначає, що позивачі звернулись з негаторним позовом, оскільки просять усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою та скасувати запис про реєстрацію речового права, оскільки вони вважають себе власниками земельної ділянки.

Проте, в судовому засіданні представник позивачів пояснив, що у власності позивачів відсутня земельна ділянка, яка їм присуджена судом, отже вони не є власниками спірної земельної ділянки.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц вказано, що: відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду, якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права, про що зазначено в п.100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц.

Питання розмежування віндикаційного та негаторного позовів висвітлювалось і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18). Зокрема, в пункті 39 зазначено, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду; в пункті 89 зазначено, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника. З огляду на усталену практику Великої Палати Верховного Суду, з метою більш чіткого і ясного викладення своєї правової позиції Велика Палата Верховного Суду вважає доцільним частково відступити від зазначених висновків шляхом такого уточнення: визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.

Суд установив, що право власності, отже всі правомочності власника щодо спірної земельної ділянки, державою реєстраційно підтверджені за ОСОБА_2 , про що свідчить інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 29162616, тому пред`явлення до неї негаторного позову позивачами, які не є власниками спірної земельної ділянки і не володіють нею, не призведе до ефективного захисту їх прав.

Крім того, Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 11.02.2020 по справі № 922/614/19 висловлено правову позицію щодо необхідності оскарження реалізованого правозастосовного акта для цілей витребування земельної ділянки та зазначено, що вимога про визнання наказів ГУ Держземагентства незаконними та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою, то така вимога не є нерозривно пов`язаною з вимогою про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння. При цьому позивач у межах розгляду справи про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність зазначених наказів без заявлення вимоги про визнання їх незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не тягнуть правових наслідків, на які вони спрямовані.

Подібні за змістом висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, відступати від яких Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав.

Упостанові Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-цвизначено, що ефективність позовної вимоги має оцінюватися з огляду на обставини справи залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.

Таким чином, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити повністю, оскільки позивачем не доведено обставин, які зазначені в його обґрунтуванні, зокрема щодо порушення їх прав відповідачем ОСОБА_2 , крім того обраний ними спосіб захисту не призведе до ефективного їх поновлення, оскільки не відповідає характеру порушення.

Вирішуючи питаннящодо розподілусудових витрат,пов`язаних зрозглядом справи,до якихналежать витратина професійнуправничу допомогу,що здійснилавідповідач ОСОБА_2 ,суд виходитьз вимогст.ст.133,137,141ЦПК України,згідно якихсудові витратина професійнуправничу допомогу,пов`язані зрозглядом справи,покладаються навідповідача уразі задоволенняпозову.Для визначеннярозміру витратна правничудопомогу зметою розподілусудових витратучасник справиподає детальнийопис робіт(наданихпослуг),виконаних адвокатом,та здійсненихним витрат,необхідних длянадання правничоїдопомоги.Розмір витратна оплатупослуг адвокатамає бутиспівмірним ізскладністю справита виконанихадвокатом робіт(наданихпослуг),часом,витраченим адвокатомна виконаннявідповідних робіт(наданняпослуг),обсягом наданихадвокатом послугта виконанихробіт,ціною позовута (або)значенням справидля сторони,в томучислі впливомвирішення справина репутаціюсторони абопублічним інтересомдо справи.

При пред`явленні даного позову стороною позивача сплачено судовий збір в сумі 1816 грн, що підтверджується квитанцією № 0.0.2345852155.1 від 18.11.2021 року, а також випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України.

У зв`язку із відмовленням у задоволенні позовних вимог, на підставі ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на позивача.

У відзиві на позов представником відповідача ОСОБА_2 зазначено, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона очікує понести з розглядом справи складає 20000 грн.

Представництво інтересів відповідача ОСОБА_2 під час судового розгляду даної справи здійснював адвокат Петрук Я.А. на підставі ордера серії КР № 90118 від 24.12.2021, договору про надання правової (правничої) допомоги від 20.12.2021 року, додаткової угоди до вказаного договору від 21.12.2021.

Відповідно до вищевказаного договору оплата за договором здійснюється на умовах повної передоплати. Згідно із додатковою угодою оплата гонорару фіксована та становить 20000 грн, які сплачено позивачем згідно квитанції до прибуткового касового ордера від 20.12.2021.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові по справі № 755/9215/15-ц, зроблено висновок, згідно якогоЦПК Українипередбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції про ?захист? прав ?людини ?і основоположних? свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Зменшення розміру витрат на професійну правову допомогу можливе лише у разі заявлення відповідного клопотання сторони.

Згідно ч.6 ст.137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Заперечень щодо розрахунку витрат на правову допомогу, здійснених відповідачем ОСОБА_2 , позивачами та її представником до суду не надано, клопотань про зменшення розміру таких витрат від них не надходило.

Таким чином, суд приходить до переконання, що фактичний обсяг правової допомоги, отриманої відповідачем ОСОБА_2 , та реальність її надання підтверджені належними доказами, а розмір витрат відповідає критерію необхідності, розумності і відповідає складності справи, зважаючи значення справи, враховуючи, що відшкодування витрат відповідачу ОСОБА_2 на правовому допомогу заявлено з дотриманням встановленого законом порядку, тому вважає, що вказані витрати підлягають відшкодуванню відповідачу ОСОБА_2 в повному обсязі і з позивачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь відповідача ОСОБА_2 слід стягнути по 10000 грн з кожного, в якості компенсації витрат на професійну правничу допомогу.

На підставі ст.ст. 13, 14, 41 Конституції України, ст.ст.79-1, 81 ЗК України, ст.ст. 3, 317, 328, 330, 396 ЦК України, керуючись ст.ст.4, 12-14, 77-82, 95, 258-260, 263-265 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до Кропивницької районної державної адміністрації Кіровоградської області, ОСОБА_2 , про усунення перешкод у користуванні власністю, шляхом скасування розпорядження та державної реєстрації речового права на нерухоме майно,- відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 10000 грн відшкодування витрат на професійну (правничу) допомогу.

Стягнути з ОСОБА_5 накористь ОСОБА_2 10000 грн відшкодування витрат на професійну (правничу) допомогу.

Рішення судунабирає законноїсили післязакінчення строкуподання апеляційноїскарги всімаучасниками справи.Апеляційна скаргана рішеннясуду подаєтьсяпротягом тридцятиднів здня йогопроголошення до Кропивницького апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про учасників справи:

позивачі: ОСОБА_4 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ;

ОСОБА_5 , АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_5 ;

відповідачі: ОСОБА_2 , АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_6 .

Кіровоградська районна державна адміністрація Кіровоградської області, вул.Дарвіна, 25, м.Кропивницький, поштовий індекс 25014, код ЄДРПОУ 04055067;

Суддя Кіровоградського районного суду

Кіровоградської області І.А. Бойко

/підпис/

«Згідно з оригіналом»

Суддя Кіровоградського районного суду

Кіровоградської області І.А. Бойко

Дата засвідчення копії 04.04.2023.