Постанова

від 16.05.2023 по справі 904/2013/22

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.05.2023 року м.Дніпро Справа № 904/2013/22

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії

головуючого судді: Мороза В.Ф. (доповідач),

суддів: Коваль Л.А., Чередко А.Є.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Донбаське промислово-транспортне підприємство" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 24.11.2022 (суддя Ніколенко М.О.)

у справі №904/2013/22

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Роял Метал", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Донбаське промислово-транспортне підприємство", м. Кривий Ріг

про стягнення суми основної заборгованості у розмірі 64 002 грн., інфляційної складової у розмірі 8 883,66 грн., 3% річних у розмірі 983,70 грн. та пені у розмірі 7 995,87 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Роял Метал" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Донбаське промислово-транспортне підприємство" про стягнення суми основної заборгованості у розмірі 64002 грн., інфляційної складової у розмірі 8 883,66 грн., 3% річних у розмірі 983,70 грн. та пені у розмірі 7 995,87 грн.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 24.11.2022 у справі №904/2013/22 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Донбаське промислово-транспортне підприємство" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Роял Метал" суму основної заборгованості у розмірі 64 002 грн., інфляційну складову у розмірі 8 883,66 грн., 3% річних у розмірі 973,18 грн., пеню у розмірі 7 669,72 грн. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 470,80 грн. Відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення пені у розмірі 326,15 грн. та 3% річних у розмірі 10,52 грн.

Не погодившись з вказаним рішенням Товариством з обмеженою відповідальністю "Донбаське промислово-транспортне підприємство" подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 24.11.2022 у справі №904/2013/22 та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування поданої апеляційної скарги апелянт зазначає, що позивачем не дотримані вимоги Закону та Договору щодо умов поставки, як не доведено обставини, за якими Закон пов`язує настання певних правових наслідків для позивача (тобто не доведено заявлену підставу позову) та факту порушення його суб`єктивного права відповідачем. Судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваного рішення не враховано, до початок перебігу строку оплати, з якого витікає зобов`язання з проведення повної оплати за поставлений товар, пов`язаний безпосередньо із датою надання Відповідачу рахунку на оплату та з моменту отримання всіх супроводжуючих товар документів. При поставці Товару, Позивачем не надано документи, що підтверджують якість та кількість товару, видаткову накладну, а також товарно-транспортну накладну, як того вимагають умови Договору. Абзацом 2 частини 2 статті 538 Цивільного кодексу України передбачено, що сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов`язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону. Однак, в порушення вищевказаних приписів, Позивач не направляв на адресу Відповідача жодного повідомлення щодо неможливості направлення документа, що підтверджують якість та кількість Товару. Таким чином наведені у позовній заяві доводи позивача не відповідають фактичним обставинам справи, права та охоронювані законом інтереси позивача не порушені, через невиконання ним обов`язку, встановленого п.3.3 Договору щодо надання всіх передбачених даним пунктом документів. Окрім того апелянт посилається на Укази Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» та «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», а також на настання форс-мажорних обставин. В розділі 8 Договору, сторони погодили, що при настанні обставин, які є надзвичайними, непередбачуваними, та непереборними, наслідком яких є неможливість протягом певного часу частково або повністю виконання зобов`язань за цим договором, сторони звільняються від відповідальності за невиконання тих своїх зобов`язань, виконання яких стало неможливим унаслідок форс-мажорних обставин. Враховуючи, що строк оплати по спірних грошових сумах на час прийняття рішення не настав, оскільки позивачем не виконано обов`язку щодо надання передбачених договором супроводжувальних документів, а у відповідача не виникло прострочення виконання зобов`язання, відповідно безпідставними та необґрунтованими є позовні вимоги про нарахування пені, 3% річних та інфляційних. Також апелянт зазначає, що настання форс-мажорних обставин та збитковість відповідача є винятковою обставиною для відмови у стягнення суми неустойки.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №904/2013/22 передано для розгляду колегії суддів у складі головуючого судді Мороза В.Ф., суддів Коваль Л.А., Кузнецова В.О.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 07.01.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Донбаське промислово-транспортне підприємство" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 24.11.2022 у справі №904/2013/22 у порядку письмового провадження, без повідомлення (виклику) учасників справи.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, у зв`язку з відпусткою члена колегії суддів судді Кузнецова В.О., справу №904/2013/22 передано колегії у складі головуючого судді Мороза В.Ф., суддів Коваль Л.А., Чередко А.Є.

Відповідно до статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Апеляційний господарський суд, дослідивши наявні у справі докази, повноту їх дослідження місцевим господарським судом, перевіривши правильність висновків суду першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Роял Метал" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Донбаське промислово-транспортне підприємство" (покупець) було укладено Договір про поставки № 189/21 від 01.12.2021 (надалі - Договір).

Відповідно до п.1.1 Договору постачальник зобов`язався передати у власність покупця, а покупець зобов`язався прийняти та оплатити на умовах даного договору продукцію (надалі товар). Ціна, кількість, асортимент товару вказані в специфікаціях, які є невід`ємною частиною цього договору.

Згідно з п. 1.2 Договору, найменування, одиниця виміру, загальна кількість і вартість товару визначається на кожну окрему партію, вказану у специфікаціях, які узгоджуються сторонами окремо.

Пунктом 2.1. Договору передбачено, що кількість товару зазначається в Специфікаціях до цього Договору.

Поставка товару здійснюється згідно умов та у терміни, які зазначені у Специфікаціях до цього Договору (п.3.2 Договору).

Згідно п.3.3 Договору в момент передачі товару постачальник повинен надати покупцеві належним чином оформлені наступні документи:

- видаткову накладну;

- товарно-транспортну накладну;

- документи, що підтверджують якість та кількість товару.

Перехід права власності на товар, ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) товару від постачальника до покупця відбувається в момент поставки. Моментом (датою) поставки товару за цим договором є дата підписання видаткової накладної або акту прийому-передачі товару представником покупця (п.3.7 Договору).

Відповідно до п. 6.1 Договору ціни на товар, що поставляється за цим договором встановлюються в національній валюті України, вказуються у Специфікаціях та включають в себе всі податки і збори, інші обов`язкові платежі, а також вартість тари, упаковки, маркування та інші видатки постачальника, пов`язані з поставкою товару.

Пунктом 6.4 Договору передбачено, що покупець має право затримати оплату за поставлений товар, якщо постачальником не надано увесь комплект документів, визначений п. 3.3 Договору, або документи не відповідають вимогам, встановленим чинним законодавством, мають недоліки, виправлення та помилки.

Розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються в безготівковому порядку, шляхом переказу покупцем грошових коштів на поточний рахунок постачальника, що визначений у розділі 12 цього Договору (п.6.7 Договору).

Згідно п. 7.8. Договору за несвоєчасну оплату за отриманий товар, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості несвоєчасно оплаченого товару, за кожен день протермінування.

Відповідно до п. 10.1 договору, цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.07.2022.

На виконання умов договору сторонами було підписано, специфікації, зокрема, специфікацію № 2 від 09.12.2021, згідно якої постачальник зобов`язався здійснити поставку товару Егоза ТМ Козачка 600/5 у кількості 500,000, ціна без ПДВ 106,670, загальна сума без ПДВ 53 335,00, загальна сума з ПДВ 64 002,00.

Згідно вказаної Специфікації сторони погодили умови оплати: відтермінування платежу 5 календарних днів з дати поставки; термін оплати: через 5 календарних днів з моменту отримання товару, при умові надання рахунків, видаткових накладних та документу, який підтверджує якість товару (сертифікат, паспорт тощо); термін поставки: протягом 7 календарних днів з моменту отримання письмової заявки.

Позивачем на виконання підписаного договору та специфікації №2 було поставлено товар загальною вартістю 64 002,00 грн., про що в матеріали справи надано підписану видаткову накладну №400 від 20.12.2021 та рахунок на оплату №664 від 20.12.2021.

У зв`язку з неоплатою отриманого товару, позивач звернувся до відповідача з листом вих №1/09.02 від 09.02.2022, згідно якого просив терміново повернути кошти за поставлений товар, згідно специфікації №2 до Договору поставки №189/21 від 09.12.2021 та видаткової накладної №400 від 20.12.2021 в сумі 64 002,00 грн. Строк відтермінування згідно договору закінчився 04.01.2022.

Згідно відповіді відповідача вих №12/046 від 28.04.2022 останнім було зазначено, що платіж не був здійснений до 04.01.2022 через відсутність погодженого фінансування на січень 2022 та був запланований на третю декаду лютого 2022 року. У зв`язку з введенням військового стану на території України погашення кредиторської заборгованості було призупинено у відповідності до п.8.1 Договору поставки №189/21 від 09.12.2021 по форс-мажорним обставинам. Згідно даного пункту договору, виконання зобов`язань в повній мірі збільшується пропорційно часу, протягом якого будуть діяти форс-мажорні обставини.

Несплата відповідачем суми вартості отриманого товару і стала підставою звернення позивача з позовними вимогами про стягнення 64 002,00 грн. боргу, 8 883,66 грн. інфляційного збільшення боргу, 983,70 грн. 3% річних та 7 995,87 грн. пені.

Однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, за приписами ч. 2 статті 11 Цивільного кодексу України (ЦК України), є договір.

Відповідно до статей 626 - 629 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до приписів ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтею 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк товари у власність покупця для виконання його підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина перша статті 692 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст.903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

В пункті 6.5 Договору сторони узгодили умови оплати покупець здійснює оплату вартості товару у відповідності з умовами, зазначеними у Специфікації.

Згідно Специфікації №2 сторони погодили умови оплати: відтермінування платежу 5 календарних днів з дати поставки; термін оплати: через 5 календарних днів з моменту отримання товару, при умові надання рахунків, видаткових накладних та документу, який підтверджує якість товару (сертифікат, паспорт тощо).

Як вбачається з матеріалів справи видаткову накладну №400 сторонами було підписано 20.12.2021. Окрім того позивачем було виставлено відповідачу рахунок на оплату №664 від 20.12.2021.

Отже разом з товаром відповідач отримав видаткову накладну, яка підписана представниками сторін та скріплена печатками підприємств та рахунок на оплату товару.

Таким чином строк виконання зобов`язання з оплати товару є таким, що настав 28.12.2021.

Відповідачем не виконано взяті на себе зобов`язання щодо своєчасної та повної оплати отриманого товару.

З огляду на зазначене господарський суд дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення суми основної заборгованості у розмірі 64 002,00 грн.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (пункт 3 частина 1 стаття 611 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

За положеннями частини 1 статті 216, частин 1, 2 статті 218 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання, шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

В п. 7.8 Договору зазначено, що за несвоєчасну оплату за отриманий товар, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості несвоєчасно оплаченого товару, за кожен день протермінування.

Позивачем заявлено до стягнення 7 995,87 грн. пені, нарахованої за період прострочення з 27.12.2021 по 01.07.2022.

Господарський суд здійснивши перевірку розрахунку позивача, дійшов висновку, що останнім розрахунок здійснено без урахування ч. 5. ст. 254 ЦК України та ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України. Здійснивши власний розрахунок місцевий суд визнав обґрунтованою суму пені у розмірі 7 669,72 грн. за період з 29.12.2021 по 28.06.2022.

Колегія суддів перевіривши розрахунок позивача, вважає правильним висновок господарського суду про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення суми пені у розмірі 7 669,72 грн.

За приписами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача суму 3% річних за період з 27.12.2021 по 01.07.2022 в розмірі 983,70 грн та суму втрат від інфляції в розмірі 8 883,66 грн. за період січень - травень 2022.

Перевіривши розрахунок 3 % річних, наданий позивачем, судом було встановлено, що розрахунок не відповідає чинному законодавству України, оскільки позивачем не було дотримано вимог ч. 5. ст. 254 ЦК України, якою встановлено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день. Згідно розрахунку суду обґрунтованою є сума 3% річних у розмірі 973,18 грн. Розрахунок втрат від інфляції є правильним та таким, що відповідає вимогам чинного законодавства.

Колегія суддів погоджується з висновком господарського суду про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача суми пені у розмірі 7 669,72 грн., 3% річних у розмірі 973,18 грн. та інфляційних втрат у розмірі 8 883,66 грн.

Щодо доводів апеляційної скарги, що строк оплати за отриманий товар є таким що не настав, оскільки позивачем не було надано всіх документів, які передбачені в п.3.3 Договору колегія зазначає наступне.

Відповідно до ст. 666 ЦК України якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання.

Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

В матеріалах справи відсутні звернення до позивача з приводу ненадання будь-яких документів, що передбачені умовами договору, як не надано і доказів відмови від договору та повернення отриманого товару. У відповіді на лист позивача відповідач послався на відсутність погодженого фінансування на січень 2022 та зазначив, що платіж був запланований на третю декаду лютого 2022 року. Проте у зв`язку з введенням військового стану на території України погашення кредиторської заборгованості було призупинено у відповідності до п.8.1 Договору поставки №189/21 від 09.12.2021 по форс-мажорним обставинам.

Таким чином, прийнявши поставлений товар у покупця виник обов`язок щодо його оплати.

Апелянтом не спростовано обов`язку оплатити вартість отриманого товару та не зазначено підстав для звільнення від такої оплати.

Щодо посилання апелянта на настання форс-мажорних обставин, колегія зазначає, що обставинна введення на території України воєнного стану, враховуючи наявність офіційного листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 про засвідчення форс-мажорних обставин, не є автоматичною підставою для звільнення особи від відповідальності за неналежне виконання умов Договору.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

У контексті приписів ст.617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Верховний Суд в постанові від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними, (3) для конкретного випадку.

Необхідною умовою є наявність причинно-наслідкового зв`язку між неможливістю виконання договору та обставинами непереборної сили. Стороною договору має бути підтверджено не лише факт настання таких обставин, а саме їх здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання.

Отже окрім наявності обставин непереборної сили, для звільнення від відповідальності за повне чи часткове невиконання або неналежне виконання прийнятих на себе за Договором зобов`язань відповідач має довести, що саме введення воєнного стану стало причиною неможливості виконання ним обов`язків по оплаті наданих послуг.

Апелянтом не надано доказів того, що саме введення воєнного стану унеможливило виконання конкретних зобов`язань за договором. Матеріали справи не містять відомостей про те, що відповідач перебуває в кращому становищі порівняно з позивачем з огляду на запровадження в державі воєнного стану, тобто такі форс-мажорні обставини стосуються обох сторін договору.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що прострочення відповідача відбулося ще до введення воєнного стану.

Відповідно до частин третьої-четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша). Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі статтею 77 вказаного кодексу обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина перша).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 ГПК України).

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

Згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У розумінні положень наведеної норми на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів, що запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

У пунктах 1 - 3 частини 1 статті 237 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Звертаючись з апеляційною скаргою, апелянт не спростував висновків суду першої інстанції та не довів порушення ним норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права, як необхідної передумови для скасування прийнятого ним рішення.

В силу приписів статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Враховуючи встановлені обставини справи, зазначені положення законодавства, апеляційний господарський суд вбачає підстави, передбачені статтею 276 Господарського процесуального кодексу України, для залишення рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги - без задоволення.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 275, 276, 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Донбаське промислово-транспортне підприємство" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 24.11.2022 у справі №904/2013/22 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.11.2022 у справі №904/2013/22 залишити без змін.

Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариства з обмеженою відповідальністю "Донбаське промислово-транспортне підприємство".

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддяВ.Ф. Мороз

СуддяЛ.А.Коваль

СуддяА.Є.Чередко