Постанова

від 10.05.2023 по справі 908/3797/21

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.05.2023 року м.Дніпро Справа № 908/3797/21

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Антоніка С.Г.(доповідач),

суддів: Іванова О.Г., Дарміна М.О.

за участю секретаря судового засідання: Ковзиков В.Ю.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕСУРС КОМПАНІ» на рішення Господарського суду Запорізької області від 18.01.2023р. (ухвалене суддею Зінченко Н.Г., рішення складено та підписано 30.01.2023) у справі № 908/3797/21

за позовом Запорізької міської ради, (69105, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 206)

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕСУРС КОМПАНІ», (69063, м. Запоріжжя, вул. Сергія Серікова, буд. 30, приміщення 3/3)

про стягнення 533562,42 грн.

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Запорізької міської ради, м. Запоріжжя до Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕСУРС КОМПАНІ», м. Запоріжжя про стягнення збитків у розмірі неотриманих коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту в розмірі 533 562,42 грн.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 18.01.2023 позов Запорізької міської ради, м. Запоріжжя до Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕСУРС КОМПАНІ», м. Запоріжжя про стягнення збитків у розмірі не отриманих коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту в розмірі 533562,42 грн. задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, господарський суд, посилаючись на приписи статті 1166 Цивільного кодексу України, вказав, що невнесення відповідачем коштів пайової участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Запоріжжя є збитками, тобто об`єктивним зменшенням майнових благ територіальної громади міста Запоріжжя. Територіальній громаді міста Запоріжжя протиправними діями відповідача завдано збитків в розмірі 533 562,42грн. Наслідки у виді упущеної вигоди перебувають у безпосередньому причинному зв`язку із наведеною неправомірною бездіяльністю відповідача.

Не погодившись із зазначеним рішенням суду, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулося Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕСУРС КОМПАНІ», в якій просить скасувати рішення суду та прийняти нове, яким відмовити в позові.

Апеляційна скарга обгрунтована наступним:

- замовники будівництва на земельній ділянці здійснювали перерахування коштів пайової участі до відповідних місцевих бюджетів до закінчення 2020 року на підставі перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», відтак питання щодо перерахування коштів пайової участі замовників будівництва повинні були бути вирішенні протягом 2020 року, між тим, договір між позивачем та відповідачем не був укладений у строк до 01.01.2021, а правові підстави для його укладення з 10.03.2021 були скасовані;

- на теперішній час між сторонами договір укладений не був, а відповідно між сторонами були відсутні договірні правовідносини на підставі яких би виник обов`язок по сплаті 533 562,42грн.;

- суд необгрунтовано застосував до спірних правовідносин ст. 1166 Цивільного кодексу України;

- замовник будівництва, який без достатньої правової підстави за рахунок власника земельних ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити у вигляді пайового внеску у розвиток інфраструктури населеного пункту, зобов`язаний повернути ці кошти органу місцевого самоврядування на підставі ч.1ст.1212 ЦК України;

- в даному випадку позивачем не доведена величина пайової участі, заявленої до стягнення;

- суд першої інстанції не в повному обсязі з`ясував обставини, що мають значення для справи і відмовивши у поновленні процесуального строку для подання заяви по суті спору відзиву на позовну заяву, порушив принцип верховенства права при розгляді спору, право на судовий захист та право на доступ до суду.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просив рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 06.03.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕСУРС КОМПАНІ» на рішення Господарського суду Запорізької області від 18.01.2023р у справі №908/3797/21, розгляд справи призначено у судовому засіданні.

Згідно ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, що стосуються фактів, викладених в апеляційній скарзі, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного висновку.

Як встановлено господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 15.11.2018 департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області зареєстровано за №ЗП112183191014 дозвіл на початок виконання будівельних робіт на об`єкті будівництва: «Нове будівництво багатоквартирного житлового будинку з офісом з продажу нерухомості та обслуговування клієнтів по вул.Бородинській у м.Запоріжжі». Замовник будівельних робіт - Товариство з обмеженою відповідальністю «Ресурс Компані» (ЄДРПОУ 41672821).

18.06.2020 Державною архітектурно-будівельною інспекцією України зареєстровано за № ІУ122201700668 повідомлення про зміну даних в дозволі на будівельні роботи.

30.07.2020 Державною архітектурно-будівельною інспекцією України видано сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів:«Нове будівництво багатоквартирного житлового будинку з офісом з продажу нерухомості та обслуговування клієнтів по вул.Бородинській у м.Запоріжжі ІІ та ІІІ черга», реєстраційний № ІУ122200730681.

Згідно з приписами статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (в редакції чинній на момент реєстрації дозволу на початок будівельних робіт) Замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

20.09.2019 прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», згідно з п.п.13 п.3 вказаного Закону статтю 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» виключено.

Відповідно до положень абз. 2 п. 2 розділу II Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» встановлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти пайової участі у розмірі - для нежитлових будівель та споруд 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом). Пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об`єкту будівництва в експлуатацію.

Абзацом 3 п. 2 розділу II Закону встановлено порядок оплати пайової участі, а саме: замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об`єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об`єкта будівництва.

Позивач звернувся до суду з вимогами про відшкодування збитків завданих неправомірними діями відповідача, який не виконав встановлене вищенаведеними вимогами Законів зобов`язання і не перерахував до бюджету м.Запоріжжя кошти пайової участі у розвитку інфраструктури м.Запоріжжя до введення об`єкта в експлуатацію в розмірі 533 562грн.42коп.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності в Україні визначені Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17.02.2011 № 3038-VI (далі - Закон № 3038-VI).

За статтею 1 Закону № 3038-VI замовником будівництва визначається фізична або юридична особа, яка має намір забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.

Частиною першою статті 2 цього Закону вказано, що плануванням і забудовою територій є діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об`єктів; реконструкцію існуючої забудови та територій; створення та розвиток інженерно-транспортної інфраструктури.

В даному випадку 15.11.2018 департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області зареєстровано за №ЗП112183191014 дозвіл на початок виконання будівельних робіт на об`єкті будівництва: «Нове будівництво багатоквартирного житлового будинку з офісом з продажу нерухомості та обслуговування клієнтів по вул.Бородинській у м.Запоріжжі».

Так, станом на дату початку будівництва була чинною стаття 40 Закону №3038-VI, відповідно до частини другої якої замовник будівництва, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури (частина третя статті 40 Закону № 3038-VI у редакції на час виникнення спірних правовідносин).

Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами (норми частини п`ятої статті 40 Закону № 3038-VI у вказаній редакції).

Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію (норми частини дев`ятої статті 40 Закону № 3038-VI у вказаній редакції).

Зі змісту статті 40 Закону № 3038-VI (у вказаній редакції) вбачається, що у наведених у цьому Законі випадках перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту є обов`язком, а не правом забудовника, який виникає на підставі положень закону, а положення договору лише визначають суму, що належить до перерахування. Тому укладення в таких випадках договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який опосередковує відповідний платіж, було обов`язковим на підставі закону.

Аналогічні за змістом висновки були викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2019 у справі № 911/594/18, від 22.08.2018 у справі № 339/388/16-ц, від 22.09.2021 у справі № 904/2258/20.

За змістом зазначених норм, відсутність укладеного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не усуває зобов`язання забудовника сплатити визначені суми, таке зобов`язання повинне бути виконане до прийнятті новозбудованого об`єкта в експлуатацію і спір у правовідносинах щодо сплати таких сум може виникнути лише щодо їх розміру.

01.01.2020 набули чинності норми Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 №132-IX (далі - Закон № 132-IX), якими з 01.01.2020 було виключено ст. 40 Закону №3038-VI, яка регулювала пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту.

За змістом Закону №132-IX та прикінцевих та перехідних положень до нього з 01.01.2020 у замовників будівництва відсутній обов`язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх виконання, є лише договори про пайову участь, укладені до 01.01.2020.

Відповідно до ст. 5 ЦК України, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Зовнішнім виразом зміни правового регулювання суспільних відносин є процес втрати чинності одними нормами та/або набуття чинності іншими.

Так, при набранні чинності новою нормою права передбачається розповсюдження дії цієї норми на майбутні права і обов`язки, а також на правові наслідки, які хоча й випливають із юридичних фактів, що виникли під час чинності попередньої норми права, проте настають після набрання чинності новою нормою права.

Водночас зміна правових норм і врегульованих ними суспільних відносин не завжди збігаються. У певних випадках після скасування нормативного акту має місце його застосування компетентними органами до тих відносин, які виникли до втрати ним чинності та продовжують існувати у подальшому. Такі правовідносини є триваючими. При цьому триваючі правовідносини повинні виникнути під час дії норми права, що їх регулює, та існувати після втрати нею чинності.

Стаття 40 Закону №3038-VI (в редакції, що діяла до 01.01.2020) визначала зобов`язання замовника будівництва, який має намір забудови земельної ділянки, взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту і покладала на нього обов`язок звернутися до органу місцевого самоврядування для укладання договору та здійснити перерахування коштів до відповідного місцевого бюджету у строк до прийняття об`єкта в експлуатацію. Прийняття об`єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов`язання. Одночасно з прийняттям об`єкта в експлуатацію у відповідності із ч. 2 ст. 331 ЦК України забудовник стає власником забудованого об`єкта, а відтак і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються.

Аналізуючи правову природу цих правовідносин, можна зробити висновок, що з моменту завершення будівництва та прийняття новозбудованого об`єкта в експлуатацію правовідносини забудови припиняються, а тому не можна вважати, що на них поширюються положення ст. 40 Закону №3038-VI після втрати нею чинності.

Разом з тим, п. 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX визначено, що ця норма права застосовується лише до договорів, які підписані до 01.01.2020. Саме у цьому випадку правовідносини з оплати участі в інфраструктурі населеного пункту є триваючими та до них можуть застосовуватись положення норми права, що втратила чинність. Якщо ж договори під час дії цієї норми укладено не було, то немає підстав вважати, що такі правовідносини виникли та тривають.

Наведені вище правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19.

У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи питання відступу від правових позицій касаційних судів та визначаючи належний спосіб захисту порушеного права у справі №643/21744/19, також зауважила таке.

З 01.01.2020 скасовано дію ст. 40 Закону №3038-VI, яка передбачала обов`язкове укладення договору, тому визнання судом договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладеним та встановлення цивільних прав та обов`язків сторін договору на майбутнє на підставі нормативно-правового акту, який було скасовано, суперечитиме принципу правової визначеності та не дозволить суду захистити право сторони належним способом. Відтак якщо на час здачі новозбудованого об`єкта до експлуатації або ухвалення судового рішення було скасовано норму статті закону, яка зобов`язувала укласти договір про участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, то суд не має підстав для задоволення позову обраним позивачем способом, а саме зобов`язати укласти договір або визнати договір укладеним.

У постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.07.2020 у справі №909/1143/19, від 30.09.2020 у справі №904/4442/19, від 04.02.2021 у справі №904/2468/19 та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27.05.2021 у справі №201/14195/18 суди розглянули спори про визнання укладеним договору про пайову участь замовника будівництва у створенні та розвитку інфраструктури населеного пункту при чинності на час виникнення спірних правовідносин та на момент звернення позивача до суду норми ст. 40 Закону №3038-VI, яка зобов`язувала замовника будівництва укласти вказаний договір, однак за відсутності вказаної норми на час розгляду справи. Водночас у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.01.2021 у справі №922/267/20 та від 23.03.2021 у справі №904/454/18 суди розглянули вказані вище спори при втраті чинності норми ст. 40 Закону №3038-VI ще на час звернення позивача до суду, однак вона також була чинною на час виникнення спірних правовідносин.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, касаційні суди дійшли висновку про те, що необхідною умовою для укладення договору за рішенням суду є наявність на час виникнення правовідносин відповідних положень закону про обов`язковість укладення договору. Однак оскільки станом на час розгляду справи відсутнє положення закону, яке б зобов`язувало відповідача укласти з позивачем договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, суд не наділений повноваженнями визнати укладеним такий договір, обов`язковість якого для відповідача законом не передбачена.

Зазначені висновки касаційного суду узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у цій справі, а тому підстав для відступу від правових висновків Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду немає.

У зв`язку з відмовою забудовника від укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту є порушеними і в органу місцевого самоврядування виникає право вимагати стягнення коштів, обов`язок сплати яких був встановлений законом. У такому разі суд має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов`язаний повернути ці кошти на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України.

У разі порушення зобов`язання з боку замовника будівництва щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у правовідносинах, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов`язку замовника будівництва укласти відповідний договір, орган місцевого самоврядування вправі звертатись з позовом до замовника будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів. Саме такий спосіб захисту буде ефективним та призведе до поновлення порушеного права органу місцевого самоврядування.

Нормами ст. 40 Закону №3038-VI було визначено обов`язок у передбачених цим Законом випадках щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту до прийняття такого об`єкта в експлуатацію, а також обов`язок щодо укладення відповідного договору про пайову участь, положеннями якого мала бути визначеною належна до перерахування сума (розмір пайової участі).

При цьому ч. 9 ст. 40 Закону №3038-VI було передбачено, що договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію.

Відповідно до Закону №132-IX ст. 40 Закону №3038-VI було виключено з 01.01.2020.

Таким чином, починаючи з 01.01.2020 передбачений до цього ст. 40 Закону №3038-VI обов`язок замовників забудови земельної ділянки у населеному пункті щодо необхідності укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту перестав існувати.

Разом з тим, законодавець під час внесення змін до Закону №3038-VI (шляхом виключення ст. 40 вказаного Закону на підставі Закону №132-IX) чітко встановив, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (абз. 2 п. 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX у такому розмірі та порядку:

1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом):

для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта;

для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування;

3) замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об`єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об`єкта будівництва;

4) пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію;

5) кошти, отримані як пайова участь, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту;

6) інформація щодо сплати пайової участі зазначається у декларації про готовність об`єкта до експлуатації або в акті готовності об`єкта до експлуатації.

Таким чином, обов`язок відповідача як замовника будівництва здійснити оплату пайового внеску у 2020 році визначений безпосередньо приписами п. 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX, а також положеннями приведеного у відповідність до цього Закону Порядку №411/1415.

19.12.2018 Запорізькою міською радою прийнято рішення № 58 «Про затвердження Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Запоріжжя» (далі-рішення№58).

Розділом 3 Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Запоріжжя, затвердженим рішенням № 58 (далі - Порядок), визначено, що замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у м. Запоріжжі, зобов`язаний взяти участь у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Запоріжжя.

Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до бюджету розвитку м. Запоріжжя коштів для створення і розвитку вищезазначеної інфраструктури.

Згідно з п.4.1 розділу 4 Порядку Договір про пайову участь укладається між замовником та виконавчим комітетом Запорізької міської ради на підставі звернення (заяви) замовника.

Визначений цим Порядком обов`язок замовника будівництва сплатити пайову участь у створенні і розвитку інфраструктури міста Запоріжжя узгоджується з імперативними приписами п. 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №132-IX, якими установлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту у визначеному Законом України №132-IX розмірі та порядку.

Передбачений прикінцевими та перехідними положеннями Закону №132-IX порядок пайової участі замовника будівництва був впроваджений законодавцем для:

(1) об`єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені;

(2) об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.

Тож у вказаних двох випадках, враховуючи вимоги пп. 3, 4 абз. 2 п. 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX, замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об`єкта в експлуатацію.

Системний аналіз зазначених норм та обставин дає підстави для висновку, що обов`язок замовника будівництва звернутися у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва виникає:

- для об`єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020;

- для об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.

Наведене свідчить, що норми абз. 1 та 2 п. 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX не перебувають у взаємозв`язку та не є взаємодоповнюючими.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21.

Відтак, як правильно встановлено господарським судом, обов`язок відповідача щодо сплати коштів пайової участі до бюджету м. Запоріжжя виник з дати реєстрації дозволу на початок виконання будівельних робіт -15.11.2018. Строк внесення коштів пайової участі сплив 30.07.2020 з дати введення об`єкту в експлуатацію.

Відповідач не виконав встановлені Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності», пунктом 2 розділу II Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» та рішенням ЗМР № 58 зобов`язання і не взяв участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Запоріжжя. Кошти пайової участі на створення та розвиток інфраструктури міста Запоріжжя відповідачем до місцевого бюджету не перераховані.

Задовольняючи позовні вимоги, господарський суд вказав, що бездіяльністю відповідача завдано збитків територіальній громаді м.Запоріжжя в розмірі 533562,42грн. та застосував до спірних правовідносин приписи статті 1166 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів вважає такий висновок помилковим, виходячи з наступного.

Так, визначаючи належний спосіб захисту порушеного права у справі №643/21744/19, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків:

80. "Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

81. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом захисту певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

82. Захист цивільних прав - це застосування компетентним органом передбачених законом способів захисту цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

83. Як способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

84. Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором.

85. У зв`язку з припиненням правовідносин забудови земельної ділянки, визнанням договору укладеним та встановленням прав та обов`язків сторін на майбутнє на підставі нормативного акту, який було скасовано, не є законним та ефективним способом захисту, що не відновлює право органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури до здачі об`єкта будівництва в експлуатацію.

86. Абзацами шостим та сьомим ч. 9 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" визначено, що невід`ємною частиною договору є розрахунок величини пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту. Кошти пайової участі в розвитку інфраструктури населеного пункту сплачуються в повному обсязі до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором.

87. У зв`язку з відмовою забудовника від укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту є порушеними і в органу місцевого самоврядування виникає право вимагати стягнення коштів, обов`язок сплати яких був встановлений законом.

88. У такому разі суд має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов`язаний повернути ці кошти на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України.

89. При цьому у відповідності із ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.

90. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (ч. 2 ст. 1212 ЦК України).

91. Відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

92. Тобто зобов`язання з повернення безпідставно набутого або збереженого майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна.

93. Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовiдносин i їх юридичному змісту. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

94. Аналогічні правові висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17, від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц, від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17.

95. Отже, замовник будівництва, який без достатньої правової підстави за рахунок власника земельних ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити у вигляді пайового внеску у розвиток інфраструктури населеного пункту, зобов`язаний повернути ці кошти органу місцевого самоврядування на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України.

96. За таких обставин у разі порушення зобов`язання з боку замовника будівництва щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у правовідносинах, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов`язку замовника будівництва укласти відповідний договір, орган місцевого самоврядування вправі звертатись з позовом до замовника будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів. Саме такий спосіб захисту буде ефективним та призведе до поновлення порушеного права органу місцевого самоврядування".

Відтак, колегія суддів погоджується з доводами скаржника стосовно того, що господарським судом до спірних правовідносин помилково застосовано приписи статті 1166 Цивільного кодексу України.

Водночас, доводи скаржника про те, що на теперішній час між сторонами договір укладений не був, а відповідно між сторонами були відсутні договірні правовідносини на підставі яких би виник обов`язок по сплаті 533562,42грн. спростовуються вищенаведеним та не є підставою для відмови в задоволенні позову.

Враховуючи наведене, позовні вимоги у цій справі належить задовольнити та стягнути з відповідача на користь позивача 533562,42 грн. безпідставно збережених грошових коштів.

Відповідно до ч.1 ст.277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної частини та (або) резолютивної частини (ч.4 ст.277 ГПК України).

З огляду на викладене колегія судів дійшла висновку, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕСУРС КОМПАНІ» підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанцій належить змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Судові витрати за розгляд справи в апеляційній інстанції покласти на сторони врівних частинах.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕСУРС КОМПАНІ» задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 18.01.2023р. у справі №908/3797/21 змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Стягнути з Запорізької міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕСУРС КОМПАНІ» 6002,58грн. витрат зі сплати судового збору за розгляд справи апеляційною інстанцією.

Видачу відповідного наказу доручити господарському суду Запорізької області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 16.05.2023

Головуючий суддя С.Г. Антонік

СуддяО.Г. Іванов

Суддя М.О. Дармін