Рішення

від 16.05.2023 по справі 910/3514/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.05.2023Справа № 910/3514/23Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

За позовом Комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги № 2" Шевченківського району міста Києва (04050, місто Київ, вул. Миколи Пимоненка, 10, код ЄДРПОУ 38948312)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "КАЛЕТ" (04215, місто Київ, проспект Свободи, 26-В, код ЄДРПОУ 41163399)

про стягнення 71 018,88 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне некомерційне підприємство «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 2» Шевченківського району міста Києва звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «КАЛЕТ» про стягнення заборгованості за договором № 4/2021 від 08.07.2021 про відшкодування комунальних послуг та витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна у розмірі 71 018,88 грн.

Розглянувши матеріали позовної заяви, господарський суд визнав їх достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі.

У позовній заяві позивачем заявлено клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.03.2023 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведені положення, господарський суд зазначає, що сторони не були позбавлені права та можливості самостійно ознайомитись з ухвалою суду, в якій зазначено відомості щодо його провадження, яке є у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Відповідно до частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

15.06.2021 між Комунальним некомерційним підприємством "Центр первинної медико-санітарної допомоги № 2" Шевченківського району міста Києва та Товариством з обмеженою відповідальністю "КАЛЕТ" було укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності № 998.

На виконання вказаного договору оренди Товариство з обмеженою відповідальністю «КАЛЕТ» отримало згідно з актом прийому-передачі від 15.06.2021 в строкове платне користування нерухоме майно, а саме, нежитлові приміщення загальною площею 130,2 кв.м. за адресою місто Київ, вул. С.Пимоненко, 10.

Відповідно до п.6.5. договору оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності № 998 від 15.06.2021 протягом п`яти робочих днів з дати укладення цього договору балансоутримувач зобов`язаний надати орендарю для підписання два примірники договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю відповідно до примірного договору, затвердженого наказом Фонду державного майна.

На виконання пункту 6.5. договору оренди від 15.06.2021 року № 998 між Комунальним некомерційним підприємством "Центр первинної медико-санітарної допомоги № 2" Шевченківського району міста Києва та Товариством з обмеженою відповідальністю "КАЛЕТ" було укладено договір про відшкодування комунальних послуг та витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна від 08.07.2021 №4/2021.

Відповідно до умов пункту 2.2.3. договору від 08.07.2021 №4/2021 орендар зобов`язується до 25 числа поточного місяця на підставі відповідних бухгалтерських документів відшкодовувати на рахунок балансоутримувача вартість спожитих комунальних послуг, витрат на утримання орендованого нерухомого майна, а також податок на землю.

Відповідно до умов пункту 3.1.2. договору №4/2021 від 08.07.2021 балансоутрнмувач має право стягнути в установленому порядку прострочену заборгованість по платежах, що наведені в пункті 2.2.3. цього договору.

Відповідно до умов пункту 4.1. договору від 08.07.2021 №4/2021 вартість послуг з теплопостачання встановлюється в залежності від фактичних витрат теплової енергії пропорційно займаній площі. Вартість послуг з водопостачання та інших послуг передбачених цим договором нараховується згідно обсягів фактичного споживання та тарифів наданих балансоутримувачу підприємствами постачальниками.

Пунктом 4.2. цього ж договору визначено, що платежі сплачуються орендарем на підставі рахунків та актів виконаних робіт, наданих послуг до 25 числа поточного місяця у безготівковій формі у національній валюті України.

Позивач у позовній заяві зазначає, що з жовтня 2021 року ТОВ «КАЛЕТ» припинило належним чином виконувати свої обов`язки по оплаті за договором про відшкодування комунальних послуг та витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна від 08.07.2021 №4/2021, внаслідок чого у ТОВ «КАЛЕТ» за період з жовтня 2021 по грудень 2022 року перед позивачем утворилась заборгованість на загальну суму 81 018,88 грн.

Разом з тим, позивач зазначає, що відповідачем 17 лютого 2023 року сплачено частину боргу в розмірі 10 000,00 грн, що підтверджується випискою банку.

Оскільки відповідачем не було уточнено, за які саме послуги сплачено вказані кошти і за який період (в призначенні платежу лише назва договору від 08.07.2021 №4/2021 від 08.07.2021 №4/2021), тому позивач на свій розсуд здійснив погашення боргу:

за теплопостачання за січень 2022 - 6443,18 грн;

за електроенергію за жовтень 2021 - 1353,65 грн, за листопад 2021 року - 778,76 грн та за грудень 2021 року - 1424,41 грн.

Позивач зазначає, що балансоутримувач регулярно надавав працівникам орендаря рахунки і акти за оренду та за комунальні послуги. При цьому борг за оренду приміщення погашено повністю.

Акти прийняття - передачі наданих послуг №32-ОП від 19.04.2022, № 40-ОП від 22.04.2022, № 41-ОП від 22.04.2022, № 62-ОП від 11.05.2022, № 82-ОП від 24.05.2022, № 81-ОП від 24.05.2022, № 88-ОП від 07.06.2022, №101-ОП від 22.06.2022, №102-ОП від 22.06.2022, №109-ОП від 05.07.2022, №131-ОП від 22.07.2022 та №132-ОП від 22.07.2022 на загальну суму 37 788,11 грн відповідачем підписані, однак не оплачені останнім.

Інші акти наданих послуг за період з жовтня 2021 по грудень 2022 року не були підписані орендарем і не повернуті, про причини не підписання не повідомлено. Жодних заперечень, зауважень або уточнень щодо розміру виставлених до сплати сум відшкодування орендар не заявляв.

У зв`язку з невиконанням ТОВ «КАЛЕТ» пунктів 2.2.3. та 4.2. договору від 08.07.2021 №4/2021 позивач звертається до суду про стягнення коштів на відшкодування комунальних послуг та витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна у розмірі 71 018,88 грн.

При цьому позивач надсилав за юридичною адресою відповідача рекомендованими листами з описом вкладення претензії № №123/04 від 02.02.2023, №73/04 від 23.01.2023, №1078/04 від 04.11.2022, №919/04 від 27.09.2022, №838/04 від 08.09.2022, до яких були додані відповідні розрахунки заборгованості, акти звірки та акти про надання послуг для підписання. Проте, відповідач вказані вимоги залишив без відповіді та задоволення, що стало підставою для звернення до суду.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За умовами частини 1 статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

Відповідно до вимог статті 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання.

Згідно частиною 1 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк

В силу частини 1 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності.

Частиною 6 цієї статті Кодексу встановлено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами статті 509 Цивільного кодексу України, статті 173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно зі статтями 11, 509 ЦК України зобов`язання виникають, зокрема, з договору чи іншого правочину.

Частиною 1 статті 283 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Аналогічна норма закріплена й у частині 1 статті 759 ЦК України, відповідно до якої за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Плата за користування майном справляється з наймача (частина 1 статті 762 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Судом встановлено, що відповідно до умов пункту 3.1.2. договору від 08.07.2021 №4/2021 балансоутрнмувач має право стягнути в установленому порядку прострочену заборгованість по платежах, що наведені в пункті 2.2.3. цього договору.

Таким чином, сторони встановили спосіб (способи) захисту прав або інтересів за цим договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Оскільки розмір заборгованості відповідача перед позивачем по сплаті протягом спірного періоду 71 018,88 грн основного боргу за договором №4/2021 від 08.07.2021 вартості витрат по утриманню орендованого нерухомого майна, відшкодування плати за землю та комунальних послуг, підтверджені належними доказами, наявними у матеріалах справи, і відповідач не надав документів, які свідчать про погашення наведеної заборгованості перед позивачем, яка існує на момент розгляду справи, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача про стягнення вказаної суми боргу, в зв`язку з чим даний позов підлягає задоволенню.

Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Відповідачем належними доказами обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, не спростовано.

Відповідно до частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 233, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

Керуючись ст.ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КАЛЕТ" (04215, місто Київ, проспект Свободи, 26-В, код ЄДРПОУ 41163399) на користь Комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги № 2" Шевченківського району міста Києва (04050, місто Київ, вул. Миколи Пимоненка, 10, код ЄДРПОУ 38948312) заборгованість у розмірі 71 018 (сімдесят одна тисяча вісімнадцять) грн 88 коп. та витрати зі сплати судового збору у сумі 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 00 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 16.05.2023

Суддя І.О. Андреїшина