Рішення

від 17.05.2023 по справі 922/970/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" травня 2023 р.м. ХарківСправа № 922/970/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Погорелової О.В

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Акціонерного товариства "Мегабанк", м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кінотеатр Київ", м. Харків про стягнення 115 198,47 грн. без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Акціонерне товариство "Мегабанк", звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кінотеатр Київ", відповідач, в якому просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором оренди приміщення від 01.02.2022, яка складається з 26 208,77 грн. основного боргу, 5 132,79 грн. пені, 723,57 грн. трьох процентів річних, 4 846,30 грн. інфляційних втрат та заборгованість за договором на відшкодування витрат від 01.02.2022 у розмірі 78 287,04 грн., що загалом складає 115 198,47 грн. Судові витрати позивач просить суд покласти на відповідача.

Ухвалою суду від 20.03.2023 позовна заява була прийнята до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання).

Відповідно до ч. 5 ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Будь-яких заяв або клопотань, про можливість подання яких було роз`яснено ухвалою Господарського суду Харківської області від 20.03.2023, на адресу суду від учасників справи не надходило, як і не надходило клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідно до ст. 252 ГПК України.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду направлялась судом рекомендованим листом з повідомленнями про вручення (з відміткою судова повістка) на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Проте, судова кореспонденція повернута поштою на адресу суду із позначкою "адресат відсутній за вказаною адресою".

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Згідно ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, в силу пункту 5 частини 6 статті 242 ГПК України, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвал суду.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 18.03.2021 у справі №911/3142/19, направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заг18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

Крім того, у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2022 у справі № 910/1730/22 Верховний Суд зробив висновок, що якщо судове рішення направлено судом за поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про прийняття певного рішення суду. ГПК України не передбачено обов`язку суду повторно направляти на адреси учасників справи процесуальні документи, які раніше вже повернулися до суду з відміткою про неможливість вручення.

У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 названого Закону, для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень"). Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі №922/970/23 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови та надано достатньо часу для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

Оскільки відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній матеріалами відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

01.02.2022 між Акціонерним товариством "Мегабанк" (орендодавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кінотеатр Київ" (орендар, відповідач) був укладений договір оренди приміщення, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування частину нежитлових приміщень 1-го поверху загальною площею 195,2 кв.м., частину нежитлових приміщень 3-го поверху загальною площею 8,7 кв.м. та частину даху загальною площею 13 кв.м. у нежитловій будівлі літ. К-3, що розташовані за адресою: Харківська область, місто Харків, вул. Академіка Павлова, будинок 160, з усіма поліпшеннями та приналежностями (надалі - Приміщення/Об`єкт оренди) та зобов`язується сплатити за користування приміщенням орендну плату і інші платежі за договором в порядку й на умовах, визначених договором (п. 1.1 договору).

Згідно з п. 3.1. договору, акт приймання-передачі приміщення, з моменту підписання його сторонами, є невід`ємною частиною цього договору. В акті приймання-передачі приміщення зазначається технічний стан, характеристика приміщення на момент передачі приміщення орендарю.

Відповідно до п. 4.1 договору, він набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 31 грудня 2024 року.

У п. 5.1. договору сторони обумовили, що договірний розмір місячної орендної плати за користування приміщенням становить 5556,98 грн. без ПДВ. Орендна плата підлягає індексації, при цьому коефіцієнт індексації дорівнює одиниці.

Відповідно до п. 5.3. договору орендар зобов`язується на підставі цього договору перераховувати орендну плату, визначену згідно п. 5.1. даного договору, у безготівковій формі на поточний рахунок орендодавця, вказаний в р. 13 даного договору, якщо інший додаткового у письмовій формі не повідомлений орендодавцем, щомісячно, не пізніше 10 числа поточного місяця. Орендна плата за перший місяць сплачується орендарем протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати підписання цього договору. Орендна плата сплачується орендарем виключно за строк фактичного користування приміщенням орендарем. Відшкодування комунальних та інших послуг, пов`язаних з експлуатацією приміщення здійснюється орендарем на підставі відповідних договорів.

Відповідно до п. 7.2.2. договору орендар зобов`язується своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендну плату в порядку, встановленому договором.

Згідно п. 8.3 договору, приміщення вважається повернутим орендодавцю з моменту підписання уповноваженими представниками сторін акту приймання-передачі приміщення (з оренди).

01.02.2022 між сторонами договору було підписано акт приймання-передачі приміщення, відповідно до якого орендар прийняв в строкове платне користування приміщення.

В подальшому, 31.01.2023 сторонами було укладено додаткову угоду до договору оренди приміщення від 01.02.2022, відповідно до п. 1 якої сторони за взаємною згодою вирішили з 31 січня 2023 року розірвати договір оренди приміщення від 01.02.2022.

Крім того, згідно з п. 2 зазначеної додаткової угоди, орендар зобов`язаний в строк до 28 лютого 2023 року погасити заборгованість та здійснити повний розрахунок по орендній платі в сумі 31 208,77 грн.

31.01.2023 між сторонами був підписаний акт приймання-передачі (повернення) приміщення до договору оренди приміщення від 01.02.2022, відповідно до якого орендар передав, а орендодавець прийняв орендоване приміщення.

Проте, орендарем порушено умови укладеного договору та додаткової угоди до нього щодо сплати орендних платежів, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка станом 01.03.2023 складає 26 208,77 грн.

Крім того, на виконання умов п. 5.3. договору оренди приміщення від 01.02.2022, сторонами було укладено Договір на відшкодування витрат від 01.02.2022 (надалі - договір на відшкодування витрат).

Відповідно до п. 1.1. договору на відшкодування витрат в порядку та на умовах, визначених цим договором, сторона-1 (ТОВ "Кінотеатр Київ") зобов`язується відшкодувати стороні-2 (АТ "Мегабанк") вартість витрат за спожиті стороною-1 послуги: за спожиту електроенергію (далі - відшкодування), що стосуються нежитлового будинку за адресою: Харківська область, місто Харків, вулиця Павлова Академіка, будинок 160, в якому розташований об`єкт оренди за відповідним договором оренди, укладеним між сторонами.

Згідно з п. 2.1. договору на відшкодування витрат розмір відшкодування, період за який проводиться відшкодування та сума відшкодування визначається в Актах приймання-передачі наданих послуг.

Пунктом 2.2 договору на відшкодування витрат передбачено, що відшкодування проводиться в безготівковому порядку на поточний рахунок сторони-2, зазначений в реквізитах даного договору, на підставі виставленого стороною-2 рахунку протягом п`яти календарних днів з дати отримання такого рахунку.

Відповідно до п. 3.3.1 договору на відшкодування витрат сторона-1 зобов`язується своєчасно, в повному обсязі та на умовах, визначених дійсним договором відшкодувати вартість вищезазначених послуг.

31.01.2023 між сторонами була підписана додаткова угода до договору на відшкодування витрат від 01.02.2022, відповідно до якої сторони за взаємною згодою вирішили 31 січня 2023 року розірвати договір на відшкодування витрат від 01.02.2022. Відповідно до п. 3 додаткової угоди, сторона-1 зобов`язана погасити в строк до 28.02.2023 заборгованість та здійснити повний розрахунок по договору в сумі 83 287,04 грн.

Проте, відповідачем порушено умови укладеного договору та додаткової угоди до нього щодо відшкодування витрат, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка станом 28.02.2023 складає 78 287,04 грн.

У зв`язку з вищенаведеними порушеннями відповідачем умов договору, позивач 03.10.2022 надіслав на адресу місцезнаходження відповідача претензію (вих. № 1711 від 30.09.2022). Проте відповідач на претензію не відповів, свої зобов`язання за договором не виконав. В подальшому, позивач надіслав на адресу місцезнаходження відповідача претензію (вих. № 603 від 18.01.2023). Проте відповідачем грошове зобов`язання з відшкодування витрат станом на 01.03.2023 не виконано.

Через неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором оренди, позивачем нараховані відповідачу 5132,79 грн. пені, 723,57 грн. три проценти річних та 4846,30 грн. інфляційних втрат.

Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Щодо договору оренди приміщення від 01.02.2022.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме: майново-господарських зобов`язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 ГК України, ст. ст. 11, 202, 509 ЦК України, і згідно ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

При цьому, зобов`язання в силу вимог ст. ст. 525, 526 ЦК України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься у ч. 1 ст. 193 ГК України.

Як встановлено ч. 1 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно з ч. 6 ст. 283 ГК України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (ч. ч. 1, 5 ст. 762 ЦК України).

Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності (ч. 1 ст. 286 ГК України).

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Станом на момент розгляду справи, відповідач заборгованість не сплатив та не надав суду жодних доказів, які б спростовували суму заявленого боргу. Враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов`язання з оплати оренди приміщення на суму 26 208,77 грн.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши правильність нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних, суд дійшов висновку, що дане нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства України, здійснено позивачем арифметично вірно, а тому позовні вимоги в частині стягнення 723,57 грн. трьох процентів річних та 4846,30 грн. інфляційних втрат є обґрунтованими.

Відповідно до статті 611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У свою чергу, статтею 230 ГК України передбачено обов`язок учасника господарських відносин сплатити неустойку, штраф, пеню у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 7 Розділу IX ГК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Згідно Постанови Кабінету Міністрів України Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 встановлено на території України карантин до 30 квітня 2023 року.

Відповідно до п. 9.2 договору оренди приміщення від 01.02.2022, за несвоєчасне внесення орендної плати орендар сплачує пеню у розмірі облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який розраховується пеня, від несвоєчасно внесеної суми, за кожен день прострочення виконання зобов`язання.

Перевіривши правильність здійсненого позивачем розрахунку пені судом встановлено, що останній виконано арифметично вірно, згідно з нормами чинного законодавства та у відповідності до умов договору, а тому позовні вимоги щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 5132,79 грн. суд вважає обґрунтованими.

Щодо договору на відшкодування витрат від 01.02.2022.

Стаття 509 ЦК України визначає, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статей 11, 629 ЦК України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язання, в силу вимог статей 526, 525 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься і у ст. 193 ГК України.

Положенням ст. 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Отже, з урахуванням положень ст. 530 ЦК України та змісту договору на відшкодування витрат та додаткової угоди до нього, строк виконання відповідачем грошового зобов`язання з оплати наданих послуг за договором на момент розгляду справи настав.

Втім, відповідач у встановлені договором строки повної та своєчасної оплати за надані послуги не здійснив.

Тоді як, ч. 2 ст. 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Порушенням зобов`язання, у відповідності до ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Враховуючи, що факт надання позивачем узгоджених послуг відповідачу та факт порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині своєчасної та повної оплати наданих послуг за договором підтверджений матеріалами справи і не спростований відповідачем, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги в частині стягнення боргу за договором на відшкодування витрат у розмірі 01.02.2022 грн.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України). Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи викладене, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог як обґрунтованих, підтверджених доданими до матеріалів справи доказами та не спростованих відповідачем.

Відповідно до положень ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на відповідача.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Правові засади справляння судового збору, платники, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначаються Законом України "Про судовий збір".

Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Станом на 01.01.2023 прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 2684,00 грн.

Відповідно до пп. 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру розмір судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Отже, за подання до суду даної позовної заяви позивач повинен був сплатити судовий збір у розмірі 2684,00 грн. Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при поданні позову до суду був сплачений судовий збір у розмірі 5368,00 грн.

Згідно ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі, зокрема, внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Таким чином, для вирішення питання про повернення зайво сплаченого судового збору, позивачу необхідно звернутись до суду з відповідним клопотанням.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. ст. 525, 526, 530, 610, 611, 612, 625 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кінотеатр Київ" (61091, м. Харків, бульвар Юр`єва, 1, код ЄДРПОУ 32237564) на користь Акціонерного товариства "Мегабанк" (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 17, поверх 7, код ЄДРПОУ 09804119) заборгованість за договором оренди приміщення від 01.02.2022 у розмірі 26 208,77 грн., 5 132,79 грн. пені, 723,57 грн. три проценти річних, 4 846,30 грн. інфляційних втрат; заборгованість за договором на відшкодування витрат від 01.02.2022 у розмірі 78 287,04 грн. та 2684,00 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ст.ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Позивач - Акціонерне товариство "Мегабанк" (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 17, поверх 7, код ЄДРПОУ 09804119).

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Кінотеатр Київ" (61091, м. Харків, бульвар Юр`єва, 1, код ЄДРПОУ 32237564).

Рішення підписано 17 травня 2023 року.

СуддяО.В. Погорелова