Постанова

від 04.05.2023 по справі 130/307/22

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 130/307/22

Провадження № 22-ц/801/572/2023

Категорія: 19

Головуючий у суді 1-ї інстанції Вернік В. М.

Доповідач:Копаничук С. Г.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 травня 2023 рокуСправа № 130/307/22м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Головуючого: Копаничук С.Г.

Суддів: Медвецького С.К., Оніщука В.В.

за участю секретаря Литвина С.С.

учасники справи:

позивач: керівник Жмеринської окружної прокуратури в інтересах держави,

відповідачі: Жмеринська міська рада Вінницької області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

треті особи без самостійних вимог щодо предмету спору: Фермерське господарство «Жмеринський зерно-промисловий комплекс», ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 27.12.2022 року, повний текст якого складений 09.01.2023 року, постановленого у приміщенні того ж суду під головуванням судді Верніка В.М., у цивільній справі за позовом керівника Жмеринської окружної прокуратури в інтересах держави до Жмеринської міської ради Вінницької області, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , за участю третіх осіб без самостійних вимог - Фермерського господарства "Жмеринський зерно-промисловий комплекс" та ОСОБА_3 , про оскарження рішення органу місцевого самоврядування та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, -

В с т а н о в и в :

У лютому 2022 року керівник Жмеринської окружної прокуратури в інтересах держави звернувся до суду з позовом до Жмеринської міської ради Вінницької області, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , за участю третіх осіб без самостійних вимог- фермерського господарства "Жмеринський зерно-промисловий комплекс" , ОСОБА_3 про оскарження рішення органу місцевого самоврядування і витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння. Вказав, що ОСОБА_3 , являючись депутатом Біликовецької сільської ради Жмеринського району 7 скликання, 21.05.2020 року, будучи присутньою на засіданні 56 сесії 7 скликання Біликовецької сільської ради при розгляді питання та прийнятті рішення «Про затвердження документації із землеустрою», перебувала в умовах реального конфлікту інтересів, оскільки проголосувала «ЗА» відведення у власність своєму чоловікові ОСОБА_1 земельної ділянки сільськогосподарського призначення, площею 1 га, кадастровий номер 0521080300:06:004:0279 для ведення особистого селянського господарства. На підставі вказаного рішення 28.05.2020 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_3 було зареєстроване право власності на вищевказану земельну ділянку.

Постановою Жмеринського міськрайонного суду від 05.11.2021 року ОСОБА_3 було визнано винною у за ч. ч. 1,2 ст. 172-7 КУпАП, за те, що ,за що на неї накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 3400 грн. Вказаною постановою встановлено вину ОСОБА_3 у вчиненні адміністративних правопорушень за ч. ч. 1,2 ст. 172-7 КУпАП, оскільки вона ,будучи особою, зазначеною у п.п.1, 2 ч.1 ст. 3 Закону України "Про запобігання корупції", в умовах реального конфлікту інтересів на засіданні сільської ради приймала рішення про затвердження технічної документації на земельну ділянку своєму чоловікові, не повідомивши при цьому про наявний конфлікт інтересів.

Вважає рішення 54 сесії 7 скликання Білоковицької сільської ради від 05.03.2020 року «Про затвердження документації із землеустрою» в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення та надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки при його прийнятті одним із депутатів цієї сільської ради ОСОБА_3 було порушено вимоги ч.ч.1,2 ст. 172-7 КУпАП в зв`язку із невиконанням останньою обов`язків щодо врегулювання конфлікту інтересів, покладених на неї ст. 28 Закону України «Про запобігання корупції».

На підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу земельної ділянки від 20.07.2020 року ОСОБА_1 продав спірну земельну ділянку ОСОБА_2 . Право власності на земельну ділянку за ОСОБА_4 було зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 20.07.2020 року.

20.11.2020 року між ОСОБА_2 і ФГ «Жмеринський зерно-промисловий комплекс» було укладено договір оренди вказаної земельної ділянки, відповідно до якого спірна земельна ділянка була надана в оренду ФГ «Жмеринський зерно-промисловий комплекс» строком на 12 років.

Зазначив, що ОСОБА_2 придбала спірну земельну ділянку у особи, яка з огляду на зазначені вище обставини отримала у власність дану земельну ділянку незаконно, що свідчить про те, що ця земельна ділянка вибула із володіння власника - Жмеринської територіальної громади поза його волею.

За таких обставин, спірна земельна ділянка, отримана ОСОБА_1 у власність на підставі незаконного рішення органу місцевого самоврядування, підлягає витребуванню у останнього її набувача та поверненню у комунальну власність Жмеринської міської територіальної громади.

Враховуючи вищевикладене, просив суд:

-визнати незаконним та скасувати рішення 56 сесії 7 скликання Біликовецької сільської ради Жмеринського району Вінницької області «Про затвердження документації із землеустрою» в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення та надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки, сільськогосподарського призначення, площею 1 га, кадастровий номер 0521080300:06:004:0279 для ведення особистого селянського господарства.

-витребувати у ОСОБА_2 на користь територіальної громади в особі Жмеринської міської ради Вінницької області вищевказану земельну ділянку. Вирішити питання судових витрат.

Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 27.12.2022 року позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано рішення 56 сесії 7 скликання Біликовецької сільської ради Жмеринського району Вінницької області від 21.05.2020 року "Про затвердження документації із землеустрою" в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення та надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 1,00 га, кадастровий номер 0521080300:06:004:0279, для ведення особистого селянського господарства. Витребувано у ОСОБА_2 на користь держави в особі Жмеринської міської ради Вінницької області зазначену земельну ділянку. Стягнуто з Жмеринської міської ради Вінницької області на користь прокуратури Вінницької області судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1550, 63 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь прокуратури Вінницької області судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 3101,25 грн. Повернуто прокуратурі Вінницької області з державного бюджету 1550, 63 грн. судового збору.

Ухвалою Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 03.02.2023 року виправлено описки у вищевказаному рішенні суду та правильно вказано у четвертому та п`ятому абзацах цього рішення «Вінницька обласна прокуратура» замість неправильного «прокуратура Вінницької області».

В апеляційній скарзі, ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати через порушення судом норм матеріального і процесуального права, а у справі постановити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Вказала, що суд не спростував її посилань на правові позиції , викладені у постановах Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі №199/7375/16-ц та від 20.05.2020 року у справі №199/8047/16-ц, згідно яких втрата добросовісних набувачем свого майна та пошук способів компенсації своїх втрат є неприйнятною, а тому задоволення віндикаційного позову і витребування спірної нерухомості у відповідача, як добросовісного набувача призведе до порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Суд помилково застосував до даних правовідносин правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 20.03.2018 року у справі №442/730/17 , оскільки суб`єктний склад та предмет позову тієї справи відрізняється від даної справи. Висновок суду про те, що позивачем у даній справі є прокурор відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» в зв`язку із відсутністю органу місцевого самоврядування до компетенції якого віднесені повноваження захисту інтересів держави є помилковим, оскільки позивачем в частині позовних вимог про витребування земельної ділянки - є держава.

У відзиві на апеляційну скаргу керівник Жмеринської окружної прокуратури вважає рішення суду законним і обгрунтованим, а доводи апеляційної скарги безпідставними.

Заслухавши доповідача, осіб, що беруть участь в справі, перевіривши матеріали справи, рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що остання не підлягає задоволенню , виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону рішення суду відповідає.

Суд першої інстанції встановив, що рішенням 1 сесії 7 скликання Біликовецької сільської ради від 11.11.2015 року прийнято до відома рішення сільської виборчої комісії про підсумки виборів депутатів та визнано їх повноваження, зокрема, депутата ОСОБА_3 (Т. 1.а.с. 24).

05.03.2020 року ОСОБА_3 приймала участь в 54 сесії 7 скликання Біликовецької сільської ради Жмеринського району (а.с.28-31), на якій приймалось рішення щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність , зокрема її чоловіку ОСОБА_1 земельної ділянки, орієнтовною площею 1,0 га на території с. Лопатинці Жмеринського району Вінницької області із земель комунальної власності, сільськогосподарського призначення (рілля), Біликовецької сільської ради для ведення особистого селянського господарства.( а.с.25-31)

21.05.2020 року ОСОБА_3 приймала участь в 56 сесії 7 скликання Біликовецької сільської ради, на якій було винесено рішення про затвердження технічної документації щодо відведення земельних ділянок у власність , зокрема, її чоловіку ОСОБА_1 земельної ділянки, площею 1,0 га, кадастровий номер 0521080300:06:004:0279 для ведення особистого селянського господарства (Т. 1 а.с. 32-38)

На підставі вищевказаного рішення сільської ради, 28.05.2020 року за ОСОБА_1 було зареєстроване право власності на спірну земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. (а.с.39-40)

На підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу земельної ділянки від 20.07.2020 року ОСОБА_1 продав спірну земельну ділянку ОСОБА_2 , право власності якої на вказану ділянку було зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 20.07.2020 року.(а.с.39-40,41-44)

20.11.2020 року між ОСОБА_2 і ФГ «Жмеринський зерно-промисловий комплекс» було укладено договір оренди вказаної земельної ділянки, відповідно до якого спірна земельна ділянка була надана в оренду ФГ «Жмеринський зерно-промисловий комплекс» строком на 12 років.

Постановою Жмеринського міськрайонного суду від 05.11.2021 року ОСОБА_3 визнано винною за ч.ч.1,2 ст.172-7 КУпАП та накладено на неї адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 3400 грн, в зв`язку з тим, що 21.05.2020 року вона, будучи відповідно до п. п."б" п.1 ч.1 ст.3 Закону України "Про запобігання корупції" суб`єктом, на якого поширюється дія вказаного Закону та в силу примітки до ст.172-7 КУпАП, не повідомила про наявність у неї реального конфлікту інтересів, тобто суперечності між її приватним інтересом та неупередженістю прийняття рішень на користь ОСОБА_1 , який є її чоловіком і на 56 сесії 7-го скликання Біликовецької сільської ради проголосувала "за» затвердження технічної документації на земельну ділянку своєму чоловікові ОСОБА_1 (Т. 1 а.с. 22-23)

Рішенням Жмеринської міської ради Вінницької області №57 від 09.12.2020 року "Про початок реорганізації Браїлівської селищної та Лисогірської, Дубівської, Куриловецької, Біликовецької, Кармалюківської, Людавської, Почапинецької сільських рад" (а.с.45-46) Жмеринська міська рада розпочала процедуру реорганізації, зокрема, Біликовецької сільської ради, шляхом приєднання до Жмеринської міської ради .

У день набуття повноважень новообраною Жмеринською міською радою Вінницької області 24.11.2020 року припинилися (закінчилися) повноваження Біликовецької сільської ради.

Рішенням Жмеринської міської ради від 28.12.2020 року №101 (а.с.52) затверджено передавальні акти щодо передачі майна селищної та сільських рад, які припиняються в результаті реорганізації шляхом приєднання до Жмеринської міської ради Вінницької області, включно Біликовецької сільської ради.

Задовольняючи вимоги про часткове визнання незаконним і скасування оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування, суд виходив з того, що вказане рішення в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення та надання у власність ОСОБА_1 спірної земельної ділянки, прийняте з порушенням вимог ч.2 ст.35-1, ст.67 Закону України "Про запобігання корупції", ст.59-1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" , є незаконним, як прийняте в умовах реального неврегульованого конфлікту інтересів у депутата вказаної ради ОСОБА_3 та бездіяльності решти депутатів даної ради.

Задовольняючи вимоги в частині витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, суд виходив з того, що оскільки встановлено незаконність спірного рішення Біликовецької сільської ради в частині затвердження проекту землеустрою про відведення та надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки , то ,відповідно, і право власності останнім на цю земельну ділянку є таким, що набуте незаконним шляхом.

Відтак, за відсутності законно набутого права у продавця ОСОБА_1 , укладений ним з ОСОБА_2 договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки, як такий що порушує публічний порядок і спрямований на незаконне заволодіння майном держави , в силу вимог ст.228 ЦК України є нікчемним і не тягне правових наслідків. Оскільки спірна земельна ділянка вибула із володіння власника поза його волею на підставі рішення органу місцевого самоврядування, яке прийнято з порушенням вимог закону і ОСОБА_2 безпідставно набула її у власність, суд , посилаючись на висновок Верховного Суду від 25.08.2020 у справі № 299/2739/17 виходив з того, що звернення прокурора із зазначеним позовом про витребування спірної ділянки від добросовісного набувача ОСОБА_2 на підставі положень п.п.3 ч.1 ст.388 ЦК України відповідає суспільним інтересам та є пропорційним втручанням у право особи на мирне володіння майном, оскільки полягає у відновленні законності при вирішенні вибуття з власності територіальної громади земельних ділянок та їх повернення у власність держави для задоволення потреб Жмеринської міської територіальної громади (як правонаступника Біликовецької сільської ради)

Колегія суддів з такими висновками суду першої інстанції погоджується , оскільки суд вірно встановив обставини справи, які перевірив оціненими в порядку ст.89 ЦПК України доказами, правильно визначив спірні правовідносини та правову норму, що їх регулює та дійшов обгрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги про помилкове застосування судом до даних правовідносин правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 20.03.2019 року у справі №442/730/17 , оскільки нетотожний суб`єктний склад учасників правовідносин у обох справах, так як прокурором заявлено вимогу про витребування майна у добросовісного набувача, що не є подібним і тотожним висновкам постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019,адже ОСОБА_1 відчужив спірну ділянку за відплатним договором купівлі- продажу ,а позовна вимога про повернення земельної ділянки у власність територіальної громади не заявляється.

Як вбачається з висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2018 року у цивільній справі №442/730/17 предметами і підставами позову у тій та у даній справі є незаконність визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування про затвердження проекту землеустрою земельної ділянки та надання її у власність, як такого, що прийняте в умовах реального конфлікту інтересів одного з депутатів, яка голосувала за прийняття рішення на користь близької особи (сина) . Саме щодо заявлених і спільних підстав позову, спростовуючи аргументи представника ОСОБА_2 про відсутність у ОСОБА_3 вирішального голосу при голосуванні , суд наводив вказаний висновок Великої Палати у частині щодо наявності підстав для визнання незаконності і скасування прийнятого з порушенням ч.2 ст.35-1, ст.67 ЗУ "Про запобігання корупції", ст.59-1 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні" в умовах реального і неврегульованого конфлікту інтересів у одного з депутатів рішення органу місцевого самоврядування, яке компрометує, спаплюжує це рішення і нівелює довіру суспільства до органів місцевого самоврядування в цілому . Крім того, у даній постанові Верховного Суду не визначався і не обговорювався принцип «балансу інтересів» і суд не наводив вказані висновки в такому контексті.

Відтак, суд відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України вірно застосував до даних правовідносин висновки щодо застосування норм права ,викладені у вказаній постанові Великої Палати Верховного Суду.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд не спростував її посилань на правові позиції , викладені у постановах Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі №199/7375/16-ц та від 20.05.2020 року у справі №199/8047/16-ц, згідно яких втрата добросовісних набувачем свого майна та пошук способів компенсації своїх втрат є неприйнятною, а тому задоволення віндикаційного позову і витребування спірної нерухомості у відповідача як добросовісного набувача призведе до порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не заслуговують на увагу.

Як вбачається із постанов Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі №199/7375/16-ц та від 20.05.2020 року у справі №199/8047/16-ц, правовідносини у цих цивільних справах не є подібними з правовідносинами у даній цивільної справи.

Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 № 910/17999/16 ; пункт 38 постанови від 25.04.2018 № 925/3/7, пункт 40 постанов від 25.04.2018 № 910/24257/16). Такі ж висновки були викладені і в постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 910/8956/15 та від 13.09.2017 року по справі № 923/682/16.

При цьому, під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц).

Проаналізувавши судові рішення, висновки, в яких, на думку скаржника, не було враховано судом першої інстанції при ухваленні рішення ,колегія встановила, що жоден з наведених висновків суду касаційної інстанції не є висновком у подібних правовідносинах, оскільки не аналогічними (тотожними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також відсутнє однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин . Жоден із цих спорів не стосується спору про визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ,прийнятого з порушенням ЗУ «Про запобігання корупції» та витребування вказаної земельної ділянки на користь територіальної громади ,як такої ,що вибула із власності незаконно.

Верховний Суд у висновках від 18.03.2020 року у справі №199/7375/16-ц та від 20.05.2020 року у справі №199/8047/16-ц від 20.05.2020 року висловився щодо розгляду віндикаційних позовів прокурора в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування про витребування у покупців нежитлових приміщень, безпідставного вибулих у 2011 році з комунальної власності територіальної громади і реалізованих з торгів в межах справи про банкрутство КЖЕП . Підставами позовів являлись встановлена судовими рішеннями неправомірність включення з метою продажу об`єкта нерухомого майна до ліквідаційної маси підприємств-банкрутів та визнання недійсними договорів купівлі-продажу, укладених на їх підставі.

Відрізняються ці справи і за суб`єктним складом, оскільки суб`єктами тих справ є держава в особі Дніпропетровської міської ради, особи, які набули у власність спірні нежитлові приміщення, товариства з обмеженою відповідальністю і комунально житлово-експлуатаційні підприємства.

Отже, правовідносини у справах на які посилається скаржник та у справі, що переглядається не є подібними, оскільки різняться за предметом позову, підставами позову та правовим регулюванням спірних правовідносин.

Оскільки при вирішенні справ відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при розгляді справ суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду із подібними правовідносинами, а правовідносини даної цивільної справи відрізняються від правовідносин тих цивільних справ, то судом першої інстанції правильно не враховано правові позиції, викладені Верховним судом у тих цивільних справах .

Крім того, Статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»

від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня

2009 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном, може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильнее застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року у справі «Трегубенко проти України»).

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

У сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд дійшов обґрунтованих висновків, що правовідносини у цій справі пов`язані з вибуттям земельної ділянки з власності територіальної громади та становлять суспільний інтерес. Ураховуючи, що Біликовецька сільська рада розпорядилася належною територіальній громаді земельною ділянкою з порушенням вимог закону, звернення прокурора із зазначеним позовом відповідає суспільним інтересам та є пропорційним втручанням у право особи на мирне володіння майном, оскільки полягає у відновленні законності при вирішенні вибуття з власності територіальної громади земельних ділянок та їх повернення у власність держави для задоволення потреб Жмеринської міської територіальної громади (як правонаступника Біликовецької сільської ради).

Доводи скарги щодо відсутності у суду підстав вважати неаргументованими посилання представника позивача на неналежне обгрунтування прокурором підстав пред`явлення ним позову в інтересах держави відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» в зв`язку із відсутністю органу місцевого самоврядування до компетенції якого віднесені повноваження захисту інтересів держави , є безпідставними.

Згідно із ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Згідно із ч.4 ст. 56 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обгрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

У постанові Конституційного суду від 08.04.1999 року у справі №3-рп/99 вказано, що інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній кваліфікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави, особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необгрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів тем, де це дійсно потрібно.

У позовній заяві прокурор вказав, що інтереси держави порушено внаслідок прийняття органом місцевого самоврядування, наділеним повноваженнями щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, незаконного рішення.

Підставою для звернення до суду в інтересах держави Жмеринська окружна прокуратура зазначила порушення інтересів держави, які стосуються повноважень органу місцевого самоврядування з володіння, користування та розпорядження землями, здійснення належного контролю за охороною та використанням земельних ресурсів, а також здійснення повноважень щодо реалізації державної політики у сфері регулювання земельних відносин, та те, що порушення закону при прийнятті рішення допущені самим органом місцевого самоврядування - Біликовецькою сільською радою Жмеринського району , то ця рада не є органом який може звернутися до суду і іншого способу захисту інтересів держави, окрім як звернення прокурора до суду , як позивача в інтересах держави, законом не передбачено.

У позовній заяві прокурор також конкретизував , що інтереси держави порушено також незаконним прийняттям наділеним повноваженнями органом місцевого самоврядування рішення щодо розпорядження землею з порушенням п.1 ч.2 ст.35-1 ЗУ «Про запобігання корупції» ,а статтею 67 цього Закону прямо передбачена можливість визнання незаконним вказаного рішення в судовому порядку за позовом прокурора , відтак , прокурор уповноважений на самостійне звернення з таким позовом в інтересах держави в силу закону.

Прокурор у позові зазначив, що інтерес держави полягає у тому, що корупція становить серйозну загрозу верховенству права, підриває основи демократії, нівелює соціальну справедливість, перешкоджає економічному розвитку та загрожує належному виконанню державою Україною своїх зобов`язань щодо проведення ефективної політики протидії корупції, закріплених у ст.ст.5,7, 8 Конвенції ООН проти корупції від 31.10.2003 року (що набрала чинності для України з 01.01.2010 року і є частиною національного законодавства України),що відображає принципи правопорядку, належного управління державними справами і майном, чесності, непідкупності, прозорості і відповідальності і включає зобов`язання створення і зміцнення таких систем, які сприяють прозорості й запобігають виникненню конфлікту інтересів.

Тому колегія апеляційного суду не погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що прокурор не обгрунтував підстави для представництва інтересів держави у цій справі.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, відступаючи від своєї раніше сформованої практики дійшла висновку, що оскаржуючи рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування та правочин щодо розпорядження майном прокурор вправі звернутися до суду або як самостійний позивач в інтересах держави, визначивши такий орган відповідачем (коли оскаржується рішення останнього), або в інтересах держави в особі відповідного органу, зокрема тоді, коли цей орган є стороною (представником сторони) правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. У разі задоволення вимоги про визнання недійсним правочину та про повернення отриманого за ним (наприклад, земельної ділянки) чи про витребування майна від набувача, таке повернення та витребування відбувається на користь держави чи територіальної громади, від імені яких відповідний орган може діяти тільки як представник.

ОСОБА_2 набула земельну ділянку за договором з ОСОБА_1 , який своєю чергою набув земельну ділянку в порядку приватизації відповідно до чинної редакції ст. 118 ЗК України ,яка згідно п.165 висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 року у справі № 359/3373/16-ц є правочином ,що полягав в укладенні договору між громадянином ОСОБА_1 і власником - державою або територіальною громадою (в особі відповідного органу) шляхом здійснення оферти та її прийняття відповідно до частини другої статті 638 ЦК України.

Таким чином допускається і передбачається можливість звернення прокурора, як самостійного позивача в інтересах держави із позовом до органу державної влади чи місцевого самоврядування про оскарження рішення такого органу та правочину щодо розпорядження майном.

Інші доводи апеляційної скарги також правильних висновків суду не спростовують і не являються підставою для скасування рішення суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки підстави для висновку про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваного рішення суду не наведені , рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому згідно апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а вказане рішення суду - без змін.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, залишаються за заявником апеляційної скарги.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, -

П о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 27.12.2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду на протязі 30 днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення.

Головуючий : Копаничук С.Г.

Судді: Медвецький С.К.

Оніщук В.В.