Рішення

від 01.05.2023 по справі 752/12373/22

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 752/12373/22

провадження № 2/753/758/23

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 травня 2023 року Дарницький районний суд м. Києва в складі

головуючого судді Колесника О.М.

при секретарі Король Н.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ „АКВАДІС" про зобов`язання видати наказ про припинення трудового договору, внести запис до трудової книжки, стягнення грошової суми,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про зобов`язання видати наказ про припинення трудового договору, внести запис до трудової книжки, стягнення грошової суми.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_3 позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити, пояснивши, що позивач ОСОБА_1 працює на посаді менеджера зі збуту в ТОВ „АКВАДІС" з листопада 2018 року. Роботу в компанії завжди виконував належним чином. З 24.02.2022 року директором ТОВ „АКВАДІС" Тертюховою Г.Г. було зачинено офіс товариства до прийняття керівництвом подальших рішень, при цьому ТОВ „АКВАДІС" не оголошувало простою, не повідомляло про прийняття рішення щодо зупинення трудових договорів з працівниками. Після загострення ситуації в м. Києві та області позивач разом з сім`єю виїхав до м. Черкаси, про що повідомив директора ТОВ „АКВАДІС", продовжуючи підтримувати зв`язки з клієнтами компанії. Продовження роботи компанії повністю залежало від логістичних поставок товару з Вірменії, що було проблематично і до сьогодні. 19.05.2022 року позивач отримав на месенджер „Вайбер" повідомлення від ОСОБА_4 про те, що він є тепер директором ТОВ „АКВАДІС" і офіс компанії перенесено з адреси: АДРЕСА_1 на адресу АДРЕСА_2 , де раніше компанія орендувала складське приміщення для зберігання продукції на території бетонного заводу, що є шкідливим для здоров`я працівників товариства і вимагає витрат значних зусиль для переїзду до нового місця роботи. Позивач повідомив нового директора, що він не згоден зі зміною істотних умов праці як у месенджері, так і у своєму листі. В заяві від 15.06.2022 року ОСОБА_1 просив керівника про можливість отримати копію наказу про припинення трудового договору з ТОВ „АКВАДІС" і отримати трудову книжку з відповідними записами в ній. Крім того, позивач просив надати довідку про заробітну плату та кількість днів невикористаної відпустки. Директор ТОВ „АКВАДІС" Толстолуцький О.А. повідомив, що звільнення може відбутись тільки з наданням заяви про звільнення за власним бажанням, в іншому випадку він припинення трудових відносин не оформить. Таке звільнення не буде відповідати волі позивача і дійсним обставинам, оскільки позивача задовольняла робота в товаристві до поки керівництво істотно не змінило умови праці. Вважають, що відповідач, отримавши заяву позивача про припинення трудового договору, зобов`язаний був видати наказ про його припинення на підставі п.6, ч.1, ст.36 КЗпП України. За таких обставин просять зобов`язати відповідача видати наказ про припинення трудового договору з ОСОБА_1 згідно п.6, ч.1, ст.36 КЗпП України, внести відповідні записи до його трудової книжки, стягнути з відповідача на користь позивача 13 600 грн. заробітної плати, не оплаченої позивачем за період з 24.02.2022 року, середній заробіток, який відповідач мав сплатити при звільненні станом на 16.01.2023 року - 47 783 грн. 01 коп., суму вихідної допомоги 6 800 грн., суму за невикористані календарні дні щорічної відпустки 8 550 грн. 96 коп.

Представник відповідача ТОВ „АКВАДІС" Ангелін І.І. в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив відмовити у його задоволенні в повному обсязі, пояснивши, що 12.11.2018 року між сторонами по справі було укладено трудовий договір, відповідно до якого ОСОБА_1 було прийнято на посаду менеджера з продажу ТОВ „АКВАДІС". На підставі укладеного трудового договору ТОВ „АКВАДІС" видало наказ №12-к від 12.11.2018 року про прийняття ОСОБА_1 на посаду менеджера з продажу ТОВ „АКВАДІС" з 13.11.2018 року. На даній посаді позивач працював до початку повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України. З 24.02.2022 року позивач на своє робоче місце не виходив, посадові обов'язки, обумовлені трудовим договором, не виконував. ОСОБА_1 повідомив керівника ТОВ, що проживає в м. Черкаси і повернеться на своє робоче місце після відновлення фінансово-господарської діяльності підприємства. Таким чином, починаючи з 24.02.2022 року по день подачі позову до суду, позивач трудову діяльність у відповідача припинив, про що він сам вказує у своєму позові. При цьому позивачу було виплачено 6 927 грн. 28 коп. за невикористані календарні дні щорічної відпустки за період з 13.11.2018 року по 31.12.2022 року, в березні 2022 року 3 470 грн. виплачено нецільової допомоги за 2022 рік. В травні 2022 року позивач засобами зв'язку повідомив про намір припинити трудові відносини з відповідачем, зазначивши, що він приїде з м. Черкаси і надасть заяву про звільнення за угодою сторін. Покладаючись на вказану домовленість, посадові особи ТОВ помилково завчасно сплатили позивачу 6 188 грн. 72 коп. заробітної плати, включаючи і компенсацію за невикористану щорічну відпустку. Будь-яких змін істотних умов праці відповідачем не запроваджувалось і підприємство не переміщувалось в іншу місцевість. Крім того, позивачу не пропонувалось ані продовжити роботу в іншій місцевості разом з підприємством, ані продовження роботи після зміни істотних умов праці. В свою чергу, ні трудовий договір, ні наказ про прийняття на роботу позивача не встановлювали конкретної адреси робочого місця позивача. Таким чином, оскільки в діяльності відповідача відсутні зміни істотних умов праці і переміщення підприєства в іншу місцевість, тому підстав для звільнення ОСОБА_1 з займаної посади на підставі п.6, ч.1, ст.36 КЗпП України немає. Крім того, оскільки позивач не подав відповідачу заяву про своє звільнення, тому він не набув права на повний розрахунок грошових коштів при звільненні згідно ст.116 КЗпП України. Крім того, позивач пропустив строк звернення до суду з даним позовом, так як зі змісту позову він сам вказав, що 19.05.2022 року дізнався про зміну місця знаходження офісу підприємства і саме з цим пов'язує зміну істотних умов праці, а звернувся до суду з даним позовом тільки 15.09.2022 року, що є порушення трьохмісячного терміну звернення до суду з позовом згідно ст.233 КЗпП України за захмстом свого порушенного права.

Заслухавши учасників справи, свідків, всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об`єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Стаття 43 Конституції України зазначає, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Суд в межах заявлених позовних вимог та наданих доказів по справі встановив наступні факти та правовідносини.

Як наголошує ст.2 КЗпП України право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Працівники мають право на … звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади.

Як зазначає ст.2-1 КЗпП України забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання.

Як наголошує ч.1, ст.139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

ТОВ „АКВАДІС" (код ЄДРПОУ юридичної особи: 41695812) був зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 31.10.2017 року, місце реєстрації юридичної особи: м. Київ, вул. Княжий Затон, 2/30, про що свідчить витяг з Реєстру (а.с.102-108).

Як встановлено в судовому засіданні та не заперечувалось учасниками справи, 12.11.2018 року між ОСОБА_1 та ТОВ „АКВАДІС" було укладено трудовий договір, відповідно до якого ОСОБА_1 було прийнято на посаду менеджера з продажу ТОВ „АКВАДІС" (а.с.169-171). На підставі укладеного трудового договору ТОВ „АКВАДІС" видало наказ №12-к від 12.11.2018 року про прийняття ОСОБА_1 на посаду менеджера з продажу ТОВ „АКВАДІС" з 13.11.2018 року (а.с.172).

На даній посаді позивач працював до початку повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України. З 24.02.2022 року позивач виїхав до м. Черкаси, де знаходився з сім'єю до дати подачі даного позову до суду, що вбачається зі змісту позовної заяви і підтверджено ним у судовому засіданні. Таким чином, починаючи з 24.02.2022 року по день подачі позову до суду, позивач ОСОБА_1 трудову діяльність у відповідача ТОВ „АКВАДІС" припинив, на своє робоче місце не виходив, посадові обов'язки, обумовлені трудовим договором, не виконував.

При цьому позивачу було виплачено 5 576 грн. 45 коп. за невикористані календарні дні щорічної відпустки за період з 13.11.2018 року по 31.12.2022 року (а.с.173), в березні 2022 року сплачено 3 470 грн. нецільової допомоги за 2022 рік (а.с.174). В травні 2022 року відповідач сплатив позивачу 6 188 грн. 72 коп. заробітної плати за травень 2022 року (а.с.49; 180).

За змістом ч.1-4, ст.32 КЗпП України переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством.

Не вважається переведенням на іншу роботу і не потребує згоди працівника переміщення його на тому ж підприємстві, в установі, організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у тій же місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або обладнанні у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором. Роботодавець не має права переміщати працівника на роботу, протипоказану йому за станом здоров`я.

У зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу.

Таким чином, системний аналіз положень ст.32 КЗпП України розрізняє переведення працівника на іншу роботу на тому ж підприємстві і зміну істотних умов його праці. До переведення працівника на іншу роботу, що не потребує згоди працівника, не відноситься переміщення його на тому ж підприємстві, в установі, організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у тій же місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або обладнанні у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором. А до зміни істотних умов праці відносяться зміни систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших.

В судовому засіданні позивач та його представник пояснили, що 19.05.2022 року ОСОБА_1 отримав в месенджері „Вайбер" повідомлення від директора ТОВ „АКВАДІС" ОСОБА_4 про те, що офіс компанії перенесено з адреси: АДРЕСА_1 на адресу АДРЕСА_2 , де раніше компанія орендувала складське приміщення для зберігання продукції на території бетонного заводу, що є шкідливим для здоров`я працівників товариства і вимагає витрат значних зусиль для переїзду до нового місця роботи. Позивач повідомив нового директора, що він не згоден зі зміною істотних умов праці як у месенджері, так і у своєму листі. В заяві від 15.06.2022 року ОСОБА_1 просив керівника про можливість отримати копію наказу про припинення трудового договору з ТОВ „АКВАДІС" на підставі п.6, ч.1, ст.36 КЗпП України і отримати трудову книжку з відповідними записами в ній.

Оціюючи вказані обставини, суд приходить до висновку, що переміщення робочого місця позивача з адреси АДРЕСА_1 на адресу АДРЕСА_2 не є зміною істотних умов праці, оскільки сама така дія суперечить ч.3, ст.32 КЗпП України і не входить до складових зміни істотних умов праці працівника. Крім того, таке переміщення працівника, якщо воно і відбулось би, не вважається переведенням на іншу роботу і не потребує згоди працівника, оскільки обидві адреси територіально розташовані у Голосіївському районі м. Києва, тобто, у тій же самій місцевості одного і того ж населеного пункту. Однак такій пропозиції заперечував представник відповідача у судовому засіданні, налогошуючи, що ТОВ „АКВАДІС" не здійснювало заходів по переведенню працівників на інше місце роботи і змін істотних умов праці, зазначаючи, що відповідач не пропонував позивачу переміщатись до іншого офісу в АДРЕСА_2 , а останній сам не бажав повертатись до м. Києва з м. Черкаси у зв'язку з продовженням терміну дії воєнного стану і небезпеки ракетних обстрілів м. Києва.

Суд не може покласти в основу рішення документи, надані позивачем на а.с.13-14; 18-19, оскільки вони надані у нечитабельному стані, крім того, в них відсутня ідентифікація передання інформації саме позивачу відповідачем.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_5 пояснила, що на 24.02.2022 року у товаристві був складний фінансовий стан, але офіс ТОВ „АКВАДІС" нікуди не переїжджав, оскільки більшість працівників було звільнено, при цьому позивач бажав працювати і не бажав звільнятись. Таким чином, дані показання спростовують ствердження позивача про бажання відповідача здійснити зміни істотних умов праці у вигляді переміщення підприємства до іншої місцевості.

За змістом ч.3, ст.1 Закону України „Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" в період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю, законів України „Про державну службу", „Про службу в органах місцевого самоврядування", інших законодавчих актів, що регулюють діяльність державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування у частині відносин, врегульованих цим Законом. А частина 2, статті 3 цього ж Закону України наголошує, що в період дії воєнного стану повідомлення працівника про зміну істотних умов праці та зміну умов оплати праці, передбачених частиною третьою статті 32 та статтею 103 Кодексу законів про працю України, здійснюється не пізніш як до запровадження таких умов.

Аналізуючи докази, зібрані у судовому засіданні, суд приходить до висновку, що оскільки в судовому засіданні не знайшли свого підтвердження обставини про зміни істотних умов праці працівника ОСОБА_6 в ТОВ „АКВАДІС", тому підстав для звільнення позивача з займаної посади на підприємстві відповідача на підставі п.6, ч.1, ст.36 КЗпП України відсутні. Таким чином, позовна вимога позивача про зобов`язання відповідача видати наказ про припинення трудового договору з позивачем ОСОБА_1 на підставі п.6, ч.1, ст.36 КЗпП України не підлягає задоволенню.

Як зазначає ч.1, ст.47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Згідно ч.3, ст.12 та ч.1, ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За приписами ч.5, ст.235 КЗпП України у разі затримки видачі копії наказу (розпорядження) про звільнення з вини роботодавця працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Оскільки позовні вимоги позивача ОСОБА_1 про внесення запису до трудової книжки позивача про його звільнення на підставі п.6, ч.1, ст.36 КЗпП України, стягнення 76 733 грн. 97 коп. грошової суми в порядку ст.116 КЗпП України є похідними від першої вимоги позову, в задоволенні якої судом відмовлено, тому і вказані друга та третя позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1, ст.233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Як наголошує ч.4, ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Оскільки позивач дізнався про своє порушене право 19.05.2022 року, за захистом якого звернувся до суду з даним позовом 15.09.2022 року (а.с.1), тому він порушив тримісячний строк звернення до суду з даним позовом, про що наполягав у судовому засіданні представник відповідача, при цьому позивач не надав доказів поважності його пропуску і не просив його поновити. За таких обставин пропуск строк позовної давності є підставою для відмови у задоволенні позову в повному обсязі.

Згідно ст.133; 141 ЦПК України оскільки суд відмовляє у задоволенні позову в повному обсязі, тому не підлягає задоволенню і вимога позивача про стягнення з відповідача на його користь всіх судових витрат.

Керуючись ст.4; 10; 12-13; 76-80; 81; 133; 137; 141; 223; 258-259; 263-265 ЦПК України, на підставі ст.43 Конституції України, ст.2; 2-1; 32; 36; 47; 116; 139; 233; 235 КЗпП України, ст.267 ЦК України, ст.1; 3 Закону України „Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану", суд

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ „АКВАДІС" про зобов`язання видати наказ про припинення трудового договору на підставі п.6, ч.1, ст.36 КЗпП України, внести запис до трудової книжки позивача, стягнення 76 733 грн. 97 коп. грошової суми, судових витрат відмовити.

Повний текст рішення виготовлено 17.05.2023 року.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня виготовлення повного тексту рішення.

Суддя :