Рішення

від 11.05.2023 по справі 677/1049/18

КРАСИЛІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 677/1049/18

Провадження № 2/677/18/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 травня 2023 року м. Красилів

Красилівський районний суд Хмельницької області

в складі головуючого - судді Гладій Л.М.,

за участі секретаря судового засідання Загаєвської С.М.,

розглянувши за правилами позовного провадження у судовому засіданні в залі суду справу за позовом ОСОБА_1 до Красилівської міської ради Хмельницької області, ОСОБА_2 про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та свідоцтв про право на спадщину, звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Красилівської міської ради Хмельницької області, ОСОБА_2 про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та свідоцтв про право на спадщину, звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки. В ході судового розгляду вимоги позовні заяви уточнила, подавши уточнену позовну заяву.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 28 березня 2018 року № 2-642 вона є власником житлового будинку з надвірними будівлями під АДРЕСА_1 , які були успадковані нею після смерті чоловіка, а саме ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . В свою чергу зазначений житловий будинок з надвірними будівлями у 1991 році були успадковані ОСОБА_3 після смерті його батька - ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Дане будинковолодіння було збудоване та розміщувалось на присадибній земельній ділянці загальною площею 0,40 га і згідно даних по господарського обліку Чернелівської сільської ради за 1986 - 1990 роки закріплена за ним земельна ділянка зазначеної площі (0,40 га) знаходилась в користуванні ОСОБА_4 . Із східної сторони зазначене та належне їй на даний час будинковолодіння та присадибна земельна ділянка межували із будинковолодіння та присадибною земельною ділянкою ОСОБА_5 під АДРЕСА_2 , площа якої становила 0,31 га, а із західної сторони вони межували з будинковолодіння та присадибною земельною ділянкою ОСОБА_6 під АДРЕСА_2 площею 0,06 га, а також будинковолодіння присадибною земельною ділянкою ОСОБА_7 під АДРЕСА_3 площею 0,65 га. ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 померла і після її смерті частина вищезазначеної належної їй земельної ділянки по АДРЕСА_2 , а саме площею 0,18 га, була передана братом ОСОБА_5 - ОСОБА_8 в користування ОСОБА_6 , та приєднана до належного останній будинковолодіння під АДРЕСА_4 . Таким чином, загальна площа земельної ділянки ОСОБА_6 біля будівлі склала 0,24 га та складається із двох віддалених одна від одної земельних ділянок, а саме площею 0,06 га та 0,18 га, хоча по даний час вони обліковуються за однією адресою ( АДРЕСА_4 ). За таких обставин, площа земельної ділянки по АДРЕСА_2 , на якій безпосередньо розміщувався житловий будинок та господарські будівлі склала 0,13 (0,31 га -0,18 га). Будинковолодіння ОСОБА_5 було успадковане її рідним братом ОСОБА_8 і до нього перейшло право користування земельною ділянкою, яка залишилась біля нього, площею 0,13 га. Весною 1992 року ОСОБА_8 , під приводом незначної площі земельної ділянки по АДРЕСА_2 , та наявності у користуванні його сестри ( ОСОБА_5 ) земельної ділянки за вказаною адресою більшої площі, самовільно захопив частину суміжної земельної ділянки по АДРЕСА_1 , яка на той час уже перебувала у користуванні ОСОБА_3 , а саме площею 0,0778 га, внаслідок чого площа його земельної ділянки по АДРЕСА_2 , збільшилась із 0,13 га до 0,23 га. Зокрема, для зазначених цілей ОСОБА_8 самовільно змістив існуючу межу між зазначеними земельними ділянками в бік земельної ділянки ОСОБА_3 по АДРЕСА_1 на 6 метрів 87 см з однієї сторони та 9 метрів 26 см з протилежної сторони на відрізку протяжністю 97 метрів 29 см. Зі слів ОСОБА_8 таке землекористування мало б бути тимчасовим та він запевняв чоловіка ОСОБА_3 у тому, що звільнить його земельну ділянку на його першу вимогу про це. В свою чергу, ОСОБА_3 особливо не заперечував та не протидіяв таким діям ОСОБА_8 , так як на той час він разом зі нею проживав в місті Красилів та не мав потреби у користуванні даною земельною ділянкою. Тобто, ОСОБА_8 не заперечував та погоджувався на першу вимогу ОСОБА_3 звільнити зазначену земельну ділянку площею 0,0778 га, запевняв у тому, що його користування нею є тимчасовим, він обов`язково звільнить її, будь-які розмови про її вилучення у встановленому законом порядку за рішенням Чернелівської сільської ради із користування ОСОБА_3 , передання її і користування ОСОБА_8 та її приватизацію останнім не велись та найменших підстав припускати це у ОСОБА_3 не було. ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_8 помер і його спадкоємцем став син ОСОБА_2 . Після того як вона успадкувала та стала власником будинковолодіння по АДРЕСА_1 , та переселилась до нього на постійне проживання, а саме в квітні 2018 року, вона звернулась до ОСОБА_2 щодо звільнення та повернення вищезазначеної земельної ділянки площею 0,0778 га, на що останній відмовився під приводом того, що ще за життя ОСОБА_8 вона була ним приватизована, він отримав державний акт на право власності на неї, на даний час вона належить йому, а позивач втратила будь-які права на неї. Таким чином, про приватизацію вищезазначеної спірної земельної ділянки ОСОБА_8 вона дізналась лише в квітні 2018 року, у зв`язку з чим у неї виникла потреба та можливість звернутись із даним позовом до суду.

Відповідач ОСОБА_2 подав до суду відзив, в якому вважає доводи позовної заяви безпідставними та необґрунтованими, а позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі посилаючись на те, що згідно довідки Чернелівської сільської ради № 310 від 31 травня 2018 року та погосподарського обліку Чернелівської сільської ради за 1991-2016 роки власником домогосподарства АДРЕСА_1 був ОСОБА_3 , земельна ділянка 0,30 га. Після його смерті з 2016 року по даний час власником домогосподарства та земельної ділянки площею 0,30 га є ОСОБА_1 , що спростовує твердження позивача самовільного захвату земельної ділянки, оскільки з 1991 року у користуванні ОСОБА_3 перебувала земельна ділянка площею 0,30 га. Земельна ділянка такої ж площі перебуває в користуванні ОСОБА_1 на даний час. Крім того, будь-яких допустимих та достатніх доказів, що у ОСОБА_3 в користуванні була земельна ділянка площею 0,40 га позивачем не надано, як не надано достатніх та допустимих доказів самовільного захоплення земельної ділянки площею 0,0778 га ОСОБА_8 . Не відповідають дійсності і посилання позивача на те, що ОСОБА_8 весною 1992 року змістив межу суміжного з ОСОБА_3 землекористування. Позивач вказує, що після успадкування ОСОБА_9 будинковолодіння ОСОБА_5 до нього перейшло право користування земельною ділянкою площею 0,13 га. Однак наведені обґрунтування такого твердження є лише припущеннями, що не ґрунтуються на будь-яких доказах, оскільки у ОСОБА_5 у користуванні була земельна ділянка площею 0,31 га. У 1984 році ОСОБА_5 померла, у зв`язку з чим по господарський номер було закрито, тому у по господарських книгах за 1986-1990 роки відсутні записи про домогосподарство ОСОБА_5 , а суміжним землекористувачем стала ОСОБА_6 . Лише на припущеннях позивач обґрунтовує свої твердження, що збільшення розміру земельної ділянки ОСОБА_6 на 0,18 га відбулось лише за рахунок земельної ділянки, яка перебувала у користуванні ОСОБА_5 . У 1990 році ОСОБА_8 став власником будинковолодіння по АДРЕСА_1 , відповідно до свідоцтва про право особистої власності, а у 1991 році йому було надано у користування присадибну земельну ділянку площею 0,25 га. У 1995 році ОСОБА_8 набув у власність присадибну земельну ділянку площею 0,23 га в с. Моньки, яка перебувала у його законному користуванні з 1991 року, відповідно до державного акту на право приватної власності на землю, виданого Чернелівською сільською радою народних депутатів.

В судовому засіданні позивач та його представник вимоги позову підтримали, просили його задовольнити. Представник позивача зазначив, що державний акт на право приватної власності на землю серії ХМ № 00349 від 13 лютого 1995 року виданий Чернелівською сільською радою на ім`я ОСОБА_2 є незаконним, оскільки виданий з порушенням. Підставою для його видачі стало рішення Чернелівською сільської ради, однак, згідно архівних даних, органом місцевого самоврядування не приймалось рішення про передання ОСОБА_8 спірної земельної ділянки площею 0,23 га по АДРЕСА_2 і запис про це в оспорюваному державному акті є безпідставний, тому даний акт є недійсним.

Відповідач та її представник у судовому засіданні заперечили щодо задоволення позову, просили у його задоволенні відмовити. Представник відповідача зазначила, що посилання позивача, що ОСОБА_8 самовільно захопив частину суміжної земельної ділянки не відповідає дійсності і жодних доказів зміщення межі не надав. Крім того, спірний державний акт був виданий 28 років назад і протягом цього періоду відповідач користувався зазначеною земельною ділянкою. ОСОБА_3 за життя не заявляв жодних претензій ні до сільської ради щодо розміру земельної ділянки, ні до ОСОБА_8 щодо самовільного захоплення частини земельної ділянки чи самовільного зміщення меж землекористування. Будь-яких домовленостей про тимчасове користування земельною ділянкою між ОСОБА_8 та ОСОБА_3 не існувало. Відповідних та переконливих доказів про таку домовленість суду не надано. Також на пред`являлось ніяких претензій щодо виданого на ім`я ОСОБА_8 державного акта на право власності на землю серії ХМ №00349. Зазначаючи в позові, що весною 1992 року ОСОБА_8 самовільно захопив частину суміжної земельної ділянки по АДРЕСА_1 , площею 00778 га, попередній землекористувач не звертався за захистом своїх прав, а позивач звернулася до суду лише в липні 2018 року, тому просить відмовити у задоволенні позову також і з підстав пропущення строків позовної давності.

Заслухавши сторони, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні правовідносини.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Приписами частини 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина 1 статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина 1 статті 80 ЦПК України).

Відповідно до ст. ст.10, 60 ЦПК Українисторони мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до пункту 26постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи (причини пропуску позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Узагальнена позиція позивача ОСОБА_1 полягає в тому, що, на її думку, ОСОБА_8 (батько відповідача) самовільно захопив належну її чоловікові частину земельної ділянки, розміром 0,0778 га по АДРЕСА_1 , після чого з такою захопленою частинкою земельної ділянки її приватизував. Після смерті ОСОБА_8 земельні ділянки успадкував відповідач на підставі свідоцтв про право на спадщину, а тому державний акт на ці приватизовані земельні ділянки є незаконними і підлягають скасуванню, оскільки підставою дляйого видачістало рішенняЧернелівською сільськоїради,однак,згідно архівнихданих,органом місцевогосамоврядування неприймалось рішенняпро передання ОСОБА_8 спірної земельноїділянки площею0,23га,а тому захоплена частинка землі підлягає звільненню відповідачем на користь позивача. Це окрім документального підтвердження має логічне пояснення, оскільки в одного землекористувача земельна ділянка зменшилась на 0,10 га, а в іншого збільшилась на такий же розмір, разом з тим жодного рішення про вилучення земельної ділянки та передання її іншому користувачу прийнято не було.

Таким чином, предметом доказування в межах даного позову є наступні обставини самовільне протиправне захоплення ОСОБА_8 частини земельної ділянки, яка належала спадкодавцю позивача ОСОБА_3 , незаконна видача державного акту на право приватної власності на землю батькові відповідача ОСОБА_8 , що, в свою чергу, порушує законні права ОСОБА_1 .

Судом в ході розгляду справи об'єктивно встановлено, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 02 вересня 1993 року житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 , після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , були успадковані його сином ОСОБА_3 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.

Після його смерті власником житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом серії ННВ 347143 від 28 березня 2018 року.

Власником земельної ділянки, що розташована за адресою АДРЕСА_5 , та межує із присадибною ділянкою ОСОБА_1 , був ОСОБА_8

13 лютого 1995 року ОСОБА_8 було видано державний акт на право приватної власності на землю серії ХМ 00349 для обслуговування житлового будинку господарських будівель та споруд площею 0,23 га, в якому зазначено, що він виданий на підставі рішення XIV сесії Чернелівської Ради народних депутатів від 29 вересня 1993 року. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю № 27.

Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-680667052018 від 02 липня 2018 року право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку кадастровий № 6822789200:04:001:0045 площею 0,1300 га, що розташована в АДРЕСА_6 , зареєстровано 02 липня 2018 року відділом у Красилівському районі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області. Документ, що посвідчує право: Державний акт від 13 лютого 1995 року ХМ 00349.

Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-680667062018 від 02 липня 2018 року право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку кадастровий № 6822789200:04:001:0046 площею 0,1000 га, що розташована в с. Моньки, зареєстровано 02 липня 2018 року відділом у Красилівському районі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області. Документ, що посвідчує право: Державний акт від 13 лютого 1995 року ХМ 00349.

Як вбачається із актового запису про смерть № 163 від 07 серпня 2015 року ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Відповідно до свідоцтв про право на спадщину за законом, зареєстрованими в реєстрі за № 356 та № 357 від 20 липня 2018 року, спадкоємцем земельної ділянки площею 0,13 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) кадастровий № 6822789200:04:001:0045 та земельної ділянки площею 0,1 га для ведення особистого селянського господарства кадастровий № 6822789200:04:001:0046, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , є його син ОСОБА_2 .

Право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Частина перша статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке суд захищає у спосіб, встановлений частиною другою статті 16 ЦК України або іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Частиною 1 ст.321ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ч. 1ст. 391 ЦК України, власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ч. 1ст. 91 ЗК України, власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, а також дотримаватися правил добросусідства.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

За змістом частини першої статті 374 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 80 ЗК України суб`єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

Статтею 12 ЗК України передбачено, що до повноважень селищних рад у галузі земельних відносин на території селищ належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад міст; організація землеустрою; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

У частині першій статті 122 ЗК України визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Статті 116, 118Земельного кодексу Українипередбачають, що громадяни та юридичні особи набувають права власності або права користування земельними ділянками на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. Державний акт на право приватної власності на землю видається на підставі рішення органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади.

Частиною 5 ст. 116Земельного кодексу Українивизначено, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 125 ЗК України, право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Згідно із ч. 1ст. 126 ЗК України, право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами.

Порядок набуття права користування чи права власності на землю регулювався главою 2 ЗК України 1990 року.

Так, статтями 17-19 ЗК України 1990 року визначався певний порядок та підстави надання громадянам у користування або власність земельних ділянок із земель державної або комунальної власності за рішенням органів державної влади в межах їх повноважень.

Таким чином, особливість набуття права на земельні ділянки полягає в наявності чітко визначеної в законодавстві процедури, за якою в суб`єктів виникають повноваження щодо володіння, користування й розпорядження земельною ділянкою.

Таке набуття права на земельні ділянки передбачає обов`язкове прийняття уповноваженим органом держави (органом влади чи органом місцевого самоврядування) відповідного рішення, яке є обов`язковою юридичною підставою для подальшого укладення договору на відчуження земельної ділянки та юридичного оформлення на неї відповідних прав.

Органи, до повноважень яких були віднесені питання в галузі регулювання земельних відносин, та обсяг їх компетенції, у тому числі щодо надання земельної ділянки в користування або у власність у період 1994 - 2001 років визначалися статтями 9 - 12 ЗК України 1990 року.

Як вже зазначалося, відповідно до статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку виникає після одержання її власником документа, що посвідчує право власності та його державної реєстрації, а відповідно до статті 126 ЗК України (в редакції на час придбання земельних ділянок позивачем) таким документом був державний акт, форма якого затверджується Кабінетом Міністрів України.

Постановою Верховної Ради Української РСР від 13.03.1992 № 2201-XII «Про форми державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею» було затверджено форми державних актів: на право колективної власності на землю; на право приватної власності на землю.

Видавалися державні акти вказаного зразка державними органами земельних ресурсів при місцевих державних адміністраціях або органах місцевого самоврядування, підписувались головою місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування, а також начальником державного органу земельних ресурсів.

Отже, державні акти на право власності на земельні ділянки (на час отримання позивачем у власність земельних ділянок) визнавалися документами, що посвідчують право власності й видавалися на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень або цивільно-правових угод.

Тому, державні акти на право приватної власності на землю, видані у період дії Постанови ВРУ № 2201 є чинними правовстановлюючими документами, що підтверджують права власності на земельні ділянки.

Частинами першою, другою статті 152Земельного кодексуУкраїни передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Відповідно до ч. 3ст. 152 ЗК Українизахист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом способів.

З метою захисту своїх прав, позивач звернувся до суду із вимогою про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, виданого на підставі рішення XIV Чернелівської Ради народних депутатів від 29 вересня 1993 року ОСОБА_8 , з тих підстав, що відсутнє рішення, на підставі якого був виданий такий акт, в цій частині суд вважає, що позивачем не надано належних, допустимих, і найголовінше достатніх доказів, які б довели незаконність спірного державного акту.

Окремо слід зазначити, що державний акт на право приватної власності на землю видавався виключно громадянам, підписувався Головою відповідної Ради народних депутатів, а також реєструвався відповідною радою за місцем розташування земельної ділянки в Книзі реєстрації державних актів на право приватної власності на землю. Дані про реєстрацію права власності на земельну ділянку не вносилися до електронної бази даних, кадастрова зйомка із зазначенням координат при його видачі в переважній більшості випадків не здійснювалась. (Методичні рекомендації щодо документів, які посвідчують речові права на земельну ділянку відповідно до законодавства, схвалені колегією Державної реєстраційної служби України 28 листопада 2012 року, протокол № 2).

Крім того, згідно положеньст. 22 ЗК України(в редакції 1990 року) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

Представник позивача посилається на те, що оспорюваний держаний акт був виданий на підставі рішення сесії Чернелівської сільської ради народних депутатів Красилівського району від 29 вересня 1993 року, однак таке рішення в частині надання дозволу на приватизацію земельної ділянки ОСОБА_8 не існує. Для доведення даної підстави незаконності державного акту посилається на відповідь архівного відділу Хмельницької районної державної адміністрації № 01-33/2022-23 від 23 березня 2022 року, згідно з якою зазначено, що надання архівного витягу з рішення Чернелівської сільської ради народних депутатів Красилівського району від 29 вересня 1993 року (без зазначення номеру в ухвалі суду), в частині надання дозволу на приватизацію земельної ділянки ОСОБА_8 , є неможливим, оскільки в архівному відділі Хмельницької районної державної адміністрації, куди на зберігання передавались документи Чернелівської сільської ради, в справі «Протоколи сесій Чернелівської сільської ради» за 1993 рік, зокрема від 29 вересня 1993 року в порядку денному сесії за № 4 зафаксовано розгляд питання «про приватизацію земельних ділянок громадянам» згідно списку, але ОСОБА_8 в існуючому списку відсутній. Однак також зазначено, що саме рішення № 4 в спарві відсутнє, а є лише рішення № 1 та № 2.

Таким чином, лише тільки посилання представника позивача на зазначену відповідь, а також з врахуванням особливостей ведення документального діловодства тридцятирічної давності, відсутності рішення № 4, а також логічний висновок про те, що мало б бути рішення № 3, зміст якого не відомий, наявінсть виписки з протколу № 2 зборів уповноважених членів колгоспу ім. Б.Хмельницького с. Чернелівка від 22 травня 1991 року, згідно з яким прийнято рішення про виділення ОСОБА_8 присадибну ділнку 0,25 га для власного користування, в сукупності дає суду прийти до висновку про відсутність достатніх та надлежних доказів того, що оспорюваний державний акт на право приватної власності на землю серії ХМ № 00349 від 13 лютого 1995 року був виданий з порушенням діючого законодаства.

Відповідно до вимог ч. 1ст. 106 ЗК Українивласник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними.

Позивач, даючи пояснення по суті позову, з посиланням на записи погосподарської книги, зазначає, що пешочергово земельна ділянка, закріплена за її домоволодінням АДРЕСА_1 , які були успадковані нею після смерті чоловіка, а саме ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 була більшою, зокрема загальною площею 0,40 га і згідно даних по господарського обліку Чернелівської сільської ради за 1986 - 1990 роки закріплена за ним земельна ділянка зазначеної площі (0,40 га) знаходилась в користуванні ОСОБА_4 . Із східної сторони зазначене та належне їй на даний час будинковолодіння та присадибна земельна ділянка межували із будинковолодіння та присадибною земельною ділянкою ОСОБА_5 під АДРЕСА_2 , площа якої становила 0,31 га, а із західної сторони вони межували з будинковолодіння та присадибною земельною ділянкою ОСОБА_6 під АДРЕСА_2 площею 0,06 га, а також будинковолодіння присадибною земельною ділянкою ОСОБА_7 під АДРЕСА_3 площею 0,65 га. Таким чином, згідно з поясненнями прзивача, саме завдяки усній домовленості спадкодавця її чоловіка земельна ділянка спадкодавця відповідача збільшилась.

Разом з тим, позивачем протягом усього розгялду справи не надано доказів того, яку первинну конфігурацію мала її земельна ділянка, що завдяки саме частини належній її спадкодавцям земельній ділянці збільшиалсь земельна діоянка ОСОБА_8 , не надано жодного доказу на підтвердження накладення меж належної ОСОБА_2 земельної ділянки на межі земельної ділянки позивача, у зв`язку із відсутністю даних щодо фактичного користування спірними земельними ділянками, а отже ствердужвати про наявність правових підстав для визнання самовільного захоплення земельної ділянки відповідачем, відсутні.

У відповідності до довідки виписки Чернелівської сілської ради № 359 від 19 червня 2018 року за 1991-1995 роки суміжними землекористувачами земельної ділянки спадкодавця позивача по АДРЕСА_1 був ОСОБА_8 за адресою АДРЕСА_2 , за яким була закріплена земельна ділянка площею 0,25 га.

Самева цей час в версені 1993 року приймається рішення про передачу у власність, а 13 лютого 1995 року видається державний акт на право приватної власності на земельну ділянку ОСОБА_8 . При цьому, загальний розмір земельної ділянки, яка пе5редається у власність, складає 0,23 га, що навіть менше, ніж закріплено за його домоволодінням відповідно до записів поговподарської книги.

Суд звертає увагу, що протягом тривалого часу (26 років) відповідач добросовісно користувався земельною ділянкою і до нього ніяких притензій не було.

Таким чином, лише тільки зазначення позивачем про факт самовільного захоплення відповідачем ОСОБА_2 її земельної ділянки, відсутність картографічних даних щодо місця розташування та конфігурації земельної ділянки із визначенням її меж, яка перебувала в корситванні спадкодавців позивача, без надання суду належних, допустимих та достатніх доказів суд не може встановити наявність факту самовільного захоплення ОСОБА_2 належної ОСОБА_1 земельної ділянки, а отже, за таких обставин, позивачем та його представником не доведено факту порушення її прав відповідачем.

Також суд вважає, що вимога про визнання свідоцтв про право на спадщину на спірні земельні ділянки недісними та вимога про визнання недійсним державного акта на прво власності на землю взаємопов`язані.

Враховуючи вищенаведене, дотримуючись засад розумності та справедливості, суд приходить до висновку про необґрунтованість та безпідставність позовних вимог, оскільки позивачем не доведено належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами обставини на які він посилається, а тому у позові слід відмовити.

Щодо пропущення позивачем строків позовної давності, то суд зважає на те, що в позові відмовлено по суті, а тому підстав для застосування троку позовної давності немає.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В задоволенні позову відмовлено, а тому судові витрати слід покласти на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 76 -79, 81, 141, 258, 259, 263 - 265, 268, 354, 355ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Красилівської міської ради Хмельницької області, ОСОБА_2 про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та свідоцтв про право на спадщину, звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки, відмовити.

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_7 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_8 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Відповідач Красилівська міська рада, місцезнаходження: 31000, Хмельницька область, м. Красилів, площа Незалежності, 2, код ЄДРПОУ: 04060737.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Хмельницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 18 травня 2023 року.

Суддя Л.М. Гладій