Рішення

від 18.05.2023 по справі 522/25049/16-ц

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа №522/25049/16-ц

Провадження №2/522/797/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2023 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси

під головуванням судді Єршової Л.С.,

за участю секретаря судового засідання Тончевої П.В.,

представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ,

представника третьої особи ОСОБА_4 - Попова М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Споживчого товариства «Бєлінський», ОСОБА_4 , про визнання договору частково недійсним, переведення прав та обов`язків за договором, визнання права на майнові права на квартиру,

ВСТАНОВИВ:

В інтересах ОСОБА_3 , мешкає АДРЕСА_1 , до суду звернувся адвокат Якових Євген Володимирович, 65012, м.Одеса, а/с 60 з позовом до ОСОБА_1 , яка мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , та відповідно до уточненої позовної заяви від 26.07.2017 року просить визнати факт сумісного проживання ОСОБА_3 з ОСОБА_1 в період з 30.08.2016 року по 30.11.2016 року; визнати договір асоційованого членства в споживчому товаристві № 1/28 від 03.11.2016 року, укладений між Споживчим товариством «Бєлінський» та ОСОБА_1 , частково недійсним в частині Пайовика; перевести права і обов'язки Пайовика Споживчого товариства «Бєлінський» за договором асоційованого членства в споживчому товаристві № 1/28 від 03.11.2016 року з ОСОБА_1 на ОСОБА_3 ; визнати за ОСОБА_3 право власності на майнові права на квартиру АДРЕСА_3 згідно договору асоційованого членства в споживчому товаристві № 1/28 від 03.11.2016 року.

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 08.08.2017 року позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_1 задоволено в повному обсязі.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 06.11.2017 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Постановою апеляційного суду Одеської області від 17.01.2018 року заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08.08.2017 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 27.02.2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08.08.2017 року та постанову апеляційного суду Одеської області від 17.01.2018 року скасовано. Справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа надійшла в провадження судді Приморського районного суду м. Одеси Єршової Л.С. 28.05.2019 року.

Ухвалою судді Приморського районного суду м. Одеси Єршової Л.С. від 29.05.2019 року позовна заява була прийнята до розгляду та призначена до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 04.11.2019 року, постановленою на місці, було задоволено клопотання представника позивача Якових Є.В. та залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Споживче товариство «Бєлінський» (код ЄДРПОУ 38848111, адреса місцезнаходження: 65012, м. Одеса, вул. Осипова, буд. 25).

Ухвалою суду від 23.12.2019 року було задоволено клопотання представника позивача ОСОБА_3 адвоката Якових Є.В. та позовну заяву в частині вимог, що заявлені ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання факту сумісного проживання в період з 30.08.2016 року по 30.11.2016 року залишено без розгляду, а також закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою суду від 25.08.2020 року, постановленою на місці, було задоволено клопотання представника позивача Якових Є.В. та залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_4 ( АДРЕСА_4 ).

Позивач та його представник в судове засідання не з`явились, від представника позивача ОСОБА_3 адвоката Якових Є.В. на адресу суду надійшла заява, в якій останній просить розглядати справу за відсутності позивача, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Возіян А.А. у судовому засіданні проти позовних вимог заперечував у зв`язку з їх необгрунтованістю, просив відмовити у позові в повному обсязі.

Представник третьої особа ОСОБА_4 адвокат Попов М.С. у судовому засіданні позов підтримав та просив задовольнити.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Споживчого товариства «Бєлінський» станом на ухвалення рішення є ліквідованою, про що свідчить виписка з Державного реєстру юридичних осіб, фізичних-осіб підприємців та громадських формувань.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши думку сторін, суд приходить до наступного висновку.

Згідно з ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

В обґрунтування позовних вимог, ОСОБА_3 стверджує, що з серпня 2016 року по кінець листопада 2016 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 мешкали разом в готелях, в тому числі готелі « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та « Панорама Де Люкс ».

Відповідно до наявного в матеріалах справи листа директора готелю «Джоконда Бутік Готель» від 03 січня 2017 року громадянин Об`єднаних Арабських Еміратів ОСОБА_3 мешкав у готелі « Джоконда Бутік Готель » двічі: у період з 30 серпня 2016 року по 09 вересня 2016 року та у період з 30 вересня 2016 року по 04 жовтня 2016 року разом з ОСОБА_1 , яка особисто бронювала номер для гостя (т. 1, а.с. 32).

Згідно з листом ФОП ОСОБА_9 від 29 травня 2017 року у період з 19 жовтня 2016 року по 24 жовтня 2016 року та з 24 листопада 2016 року по 29 листопада 2016 року громадянин Об`єднаних Арабських Еміратів ОСОБА_3 винаймав номер у готелі «Panorama De Luxe».

26 жовтня 2016 року ОСОБА_3 переведено на рахунок ОСОБА_1 грошову суму у вигляді 105000 (сто п`ять тисяч) доларів США, що підтверджується банківською випискою ALSAPRTOUT-1071-000001 від 26.10.2016 року (т.1, а.с. 9-10).

03 листопада 2016 року ОСОБА_1 уклала зі Споживчим товариством «Бєлінський» Договір асоційованого членства в споживчому товаристві № 1/28, відповідно до умов якого зобов`язалась внести у споживче товариство долю в сумі 2834664,00 грн. для подальшого отримання у власність новозбудованої квартири АДРЕСА_3 (т. 1, а.с. 64-73).

03 листопада 2016 року ОСОБА_1 внесла всю суму за договором асоційованого членства в споживчому товаристві, а саме 2834664,00 грн., що підтверджується відповідною довідкою СТ «Бєлінський» № 47-Н від 02.06.2017 року, платіжним дорученням та квитанціями (т. 1, а.с. 74-76).

Позивач стверджує, що сума грошових коштів в розмірі 105000 (сто п`ять тисяч) доларів США була перерахована ОСОБА_1 з метою придбання нею нерухомого майна для ОСОБА_3 та на його ім`я, й що саме таку суму відповідач внесла в якості плати за асоційоване членство в СТ «Бєлінський».

Суд не може погодитись з такими доводами з огляду на наступне.

Дослідивши зміст виписки ALSAPRTOUT-1071-000001 від 26.10.2016 року вбачається, що грошова сума, яка була переведена на рахунок ОСОБА_1 не має цільового призначення, що не дозволяє встановити мету переведення грошових коштів позивачем.

Інших доказів, які б підтвердили з якою метою та для чого відповідач перераховував ОСОБА_1 грошові кошти суду не надано.

Суд приходить до висновку, що твердження позивача про надання вказаної суми ОСОБА_6 саме для придбання нерухомого майна на його ім`я не знайшли свого підтвердження.

Також на момент отримання ОСОБА_1 грошових коштів від позивача та на момент укладення договору асоційованого членства в СТ «Бєлінський», а саме 26.10.2016 року та 03.11.2016 року, курс за даними Національного Банку України становив 2559,5314 грн. та 2555,8676 відповідно за 100 (сто) доларів США (т. 1, а.с.147).

Таким чином 105000 (сто п`ять тисяч) доларів США на момент отримання ОСОБА_1 зазначених грошових коштів та на момент укладення договору за офіційним курсом НБУ становили 2687507,97 грн. та 2683660,98 грн. відповідно, що не відповідає сумі в розмірі 2834664,00 грн., яку було сплачену ОСОБА_1 згідно Договору асоційованого членства в споживчому товаристві № 1/28 від 03.11.2016 року.

Більш того, позивачем не підтверджено надання доручення чи довіреності ОСОБА_1 на придбання від його імені об`єкту нерухомого майна, що згідно чинного законодавства унеможливлює вчинення на користь будь-якої особи юридично значимих дій.

За таких обставин, за наявними в матеріалах справи доказами, суд приходить до висновку, що перечислення ОСОБА_3 грошових коштів у розмірі 105000 доларів США на рахунок ОСОБА_1 не було спрямоване на виконання доручення чи будь-якого іншого зобов`язання, а носить інший правовий характер.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскільки в рамках даної судової справи позивач не ставить питання щодо повернення грошових коштів суд не надає оцінку правовідносинам що склались між позивачем та відповідачем в результаті перерахування грошових коштів.

Відповідно до п. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Положеннями ст. 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Враховуючи не доведеність позивачем передбачених ст. 203 ЦК України обставин недійсності оспорюваного ним правочину, не доведеність факту сумісного проживання з ОСОБА_1 та факту надання їй доручення на купівлю об`єкта нерухомого майна, відсутні підстави для визнання частково недійсним в частині Пайовика договору асоційованого членства в споживчому товаристві № 1/28 від 03.11.2016 року, укладеного між Споживчим товариством «Бєлінський» та ОСОБА_1 .

Оскільки вимога позивача про переведення прав та обов`язків пайовика Споживчого товариства «Бєлінський» за договором асоційованого членства № 1/28 від 03.11.2016 року з ОСОБА_1 на ОСОБА_3 є похідною від вимоги про визнання частково недійсним в частині Пайовика договору асоційованого членства в споживчому товаристві № 1/28 від 03.11.2016 року, та враховуючи відсутність доведених підстав недійсності вказаного договору, вимога Позивача щодо переведення прав та обов`язків задоволенню не підлягає.

Щодо вимоги позивача про визнання права власності на майнові права на квартиру АДРЕСА_3 згідно договору асоційованого членства в споживчому товаристві № 1/28 від 03.11.2016 року, суд зазначає наступне.

Згідно з ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Власнику, згідно з ст. 317 ЦК України, належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Так, згідно з ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

У статті 346 ЦК України наведено підстави припинення права власності. Зокрема право власності припиняється у разі: відчуження власником свого майна; відмови власника від права власності; припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі; знищення майна; викупу пам`яток культурної спадщини; примусового відчуження земельних ділянок приватної власності, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону; звернення стягнення на майно за зобов`язаннями власника; реквізиції; конфіскації; припинення юридичної особи чи смерті власника; визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави.

Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

За загальним правилом власник самостійно користується, володіє та розпоряджається своїм майном.

Власник має право вимагати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст. 387 ЦК України).

Передбачений статтею 387 ЦК України віндикаційний позов це вимога про витребування майна з чужого володіння, тобто позов неволодіючого власника до володіючого не власника про витребування і повернення майна, при якому позивач повинен довести факт існування права власності. Незаконне володіння - це володіння без відповідної правової підстави; як незаконне розцінюється і таке володіння, коли особа, набуваючи річ, не знала і не могла знати, що набуває її не від власника (добросовісний набувач).

Вказаний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 квітня 2020 року у справі №522/1853/17.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Таким чином, суду першочергово під час розгляду віндикаційного позову слід встановити правосуб`єктність позивача та чи порушене його право.

Згідно з правовими висновками, викладеними у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18, вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 цього Кодексу, слід враховувати, що за змістом вказаної норми права судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.

Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.

У даній справі позивач не може обґрунтувати, на якій підставі у нього виникли майнові права на спірну квартиру, будь-яких належних та допустимих доказів набуття позивачем права власності на спірне нерухоме майно чи майнові права до суду надано не було. У матеріалах справи відсутні будь-які правовстановлюючі документи, які б підтверджували наявність у позивача права власності на спірні майнові прав на квартиру або можливість набуття такого права на законних підставах.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За сукупністю наведеного суд приходить до висновку про відсутність у позивача майнових права на квартиру АДРЕСА_3 , що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про визнання права власності на майнові права щодо зазначеної квартири.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76, 81, 89, 258, 259, 263-265, 273, 354 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Споживчого товариства «Бєлінський», ОСОБА_4 , про визнання договору частково недійсним, переведення прав та обов`язків за договором, визнання права на майнові права на квартиру, відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Повне рішення складено та проголошено 18.05.2023 року.

Суддя Л.С. Єршова