Ухвала

від 18.05.2023 по справі 600/3029/23-а

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

18 травня 2023 р. м. Чернівці Справа № 600/3029/23-а

Суддя Чернівецького окружного адміністративного суду Лелюк О.П., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Лівинецької сільської ради Дністровського району Чернівецької області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Лівинецької сільської ради Дністровського району Чернівецької області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії.

Позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Лівинецької сільської ради Дністровського району Чернівецької області щодо не розгляду клопотання ОСОБА_1 рішення про затвердження звіту про експертну грошову оцінку вартості земельної ділянки загальною площею 0,900 га за кадастровим номер 7322085600:02:001:0101 від 16.07.2021 року;

- зобов`язати Лівинецьку сільську раду Дністровського району Чернівецької області розглянути клопотання ОСОБА_1 від 16.07.2021 року про затвердження звіту про експертну грошову оцінку вартості земельної ділянки загальною площею 0,900 га за кадастровим номер 7322085600:02:001:0101 та прийняти відповідне рішення.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.

Розглянувши позовну заяву та додані до неї матеріали, суд дійшов висновку, що вона не відповідає вимогам, встановленим статтею 161 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, згідно з частиною третьою статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України Про судовий збір від 08 липня 2011 року №3674-VI.

Згідно зі статтею 1 Закону України Про судовий збір судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Розміри ставок судового збору встановлені статтею 4 Закону України Про судовий збір. Зокрема, за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано фізичною особою або фізичною особою підприємцем ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. За подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Законом України Про Державний бюджет України на 2023 рік визначено, що прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2023 року становить 2684 гривень.

Отже, сума судового збору за звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом за одну вимогу немайнового характеру становить 1073,60 грн (2684,00 грн*0,4)

Як вбачається з позовної заяви та доданих до неї матеріалів, зміст та характер заявлених вимог немайновий.

Тому, при подачі позову до суду позивачу необхідно було сплатити судовий збір у розмірі 1073,60 грн.

Поряд з цим суд звертає увагу на те, що на підтвердження сплати судового збору позивачем надано квитанцію №32528798800006751720 від 20 квітня 2023 року, згідно з якою сплачено судовий збір у розмірі 1073,60 грн.

Проте квитанція №32528798800006751720 від 20 квітня 2023 року є неналежним доказом сплати позивачем судового збору за даний позов, виходячи з наступного.

Правильність оформлення платіжного документа і надання доказів зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України покладається на платника судового збору. Платіжні документи повинні містити відомості про те, за яку саме позовну заяву (заяву, скаргу) сплачується судовий збір.

Згідно інформації із системи Діловодство спеціалізованого суду судом встановлено, що у квітні 2023 року ОСОБА_1 звертався до суду з позовом до Лівинецької сільської ради Дністровського району Чернівецької області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії.

Як вбачається із названої системи, за подання вказаного вище позову було сплачено судовий збір у розмірі 1073,60 грн, що підтверджується квитанцією №32528798800006751720 від 20 квітня 2023 року.

Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 08 травня 2023 року у справі №600/2403/23-а позовну заяву і додані до неї документи повернуто позивачу.

Водночас сплачений судовий збір згідно із квитанцію №32528798800006751720 від 20 квітня 2023 року повернуто не було.

Таким чином, оскільки судовий збір згідно із квитанцією №32528798800006751720 від 20 квітня 2023 року було сплачено за подання іншого позову (№600/2403/23-а), то така не свідчить про сплату позивачем судового збору за зверненням до суду із цим позовом.

Отже, розмір судового збору за подання цього позову до суду складає 1073,60 грн, який необхідно сплатити позивачу.

Судовий збір повинен бути сплачений на наступні банківські реквізити: отримувач Чернівец.ГУК/Чернівецька ТГ/22030101; код отримувача (ЄДРПОУ) 37836095; банк отримувача Казначейство України (ЕАП); номер рахунку; код класифікації доходів бюджету 22030101.

Крім цього, відповідно до пункту 5 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).

В додаток до позову, позивач подав до суду заяву про поновлення строку звернення до суду, в якій просив суд поновити строк звернення до суду щодо оскарження бездіяльності Лівинецької сільської ради Дністровського району Чернівецької області щодо неприйняття рішення про затвердження звіту про експертну грошову оцінку вартості земельної ділянки загальною площею 0,900 га за кадастровим номером 7322085600:02:001:0101 за його заявою від 16 липня 2021 року.

В обґрунтування причин пропуску строку звернення до суду позивач вказував, що про факт того, що Лівинецька сільська рада Дністровського району Чернівецької області всупереч статті 128 Земельного кодексу України, статті 25, 59 Закону України Про місцеве самоврядування не прийняла рішення щодо затвердження звіту про експертну грошову оцінку вартості земельної ділянки позивачу стало відомо лише 26 грудня 2022 року з відповіді на адвокатський запит, який було отримано представником позивача 26 грудня 2022 року. Окрім цього, поважність пропуску позивачем строку звернення до суду, на думку заявника, підтверджується також і тим, що відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 виданої командиром військової частини підполковником Тупчанським А, громадянин ОСОБА_2 в період з лютого 2022 по лютий 2023 року приймав участь та був залучений до заходів з пошуку, отримання та перевезення гуманітарної допомоги з держав-партнерів Європейського Союзу в інтересах окремих підрозділів Збройних Сил України. У зв`язку із вказаним видом діяльності, ОСОБА_1 постійно перебував за межами держави та у зоні проведення бойових дій.

У зв`язку із тим, що строк звернення до суду щодо оскарження бездіяльності Лівинецької сільської ради Дністровського району Чернівецької області позивачем, на його думку, пропущено з поважних причин, останній просив суд його поновити.

Надаючи оцінку доводам заяви про поновлення пропущеного процесуального строку, варто зазначити наступне.

Згідно правової позиції Конституційного Суду України, наведеної у рішенні від 13 грудня 2011 року №17-рп/2011, наявність законодавчо встановленого строку на звернення до суду не слід розглядати як обмеження права на судовий захист - законодавець в такий спосіб лише встановлює часові межі реалізації такого права.

Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику ЄСПЛ як джерело права.

ЄСПЛ у пунктах 37 та 38 рішення від 18 листопада 2010 року у справі Мушта проти України нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, і має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.

У рішенні від 03 квітня 2008 року у справі Пономарьов проти України ЄСПЛ указав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією з таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41).

У справах Стаббігс та інші проти Великобританії, Девеер проти Бельгії Суд дійшов висновку, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду.

Таким чином, і за практикою ЄСПЛ застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.

В аспекті наведеного варто зазначити і те, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Початок перебігу строку звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними.

У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

Викладене узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду у постанові від 24 лютого 2021 року у справі №9901/313/20, Верховного Суду у постановах від 17 березня 2021 року у справі №160/3121/20, від 18 березня 2021 року у справі № 320/2915/20 та ін., які суд враховує у відповідності до вимог частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Крім цього, суд звертає увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 17 вересня 2020 року у справі №640/12324/19, згідно з якою причина пропуску строку звернення до суду із адміністративним позовом може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.

Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.

Не звернення до суду з адміністративним позовом за захистом свої прав через неналежне використання своїх процесуальних прав не є поважною причиною пропуску строку.

Із змісту доводів, викладених у поданій позивачем заяві про поновлення пропущеного процесуального строку, не вбачається обставин, які були б пов`язані з дійсними істотними труднощами у реалізації права ОСОБА_1 на звернення до суду з даним позовом у встановлений законом строк.

Як встановлено судом, позивач оскаржує бездіяльність відповідача щодо неприйняття рішення про затвердження звіту про експертну грошову оцінку вартості земельної ділянки загальною площею 0,900 га за кадастровим номером 7322085600:02:001:0101 за його заявою від 16 липня 2021 року.

Відповідно до частини третьої статті 128 Земельного кодексу України, на яку і посилається позивач в обґрунтування позову, орган державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим або орган місцевого самоврядування у місячний строк розглядає заяву (клопотання) і приймає рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (якщо такий проект відсутній) та/або про проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки (крім земельних ділянок площею понад 50 гектарів для розміщення відкритих спортивних і фізкультурно-оздоровчих споруд) чи про відмову в продажу із зазначенням обґрунтованих причин відмови.

Таким чином, про порушення своїх прав та інтересів позивач повинен був дізнатися після спливу місячного строку з дня звернення до відповідача із відповідним клопотанням про затвердження звіту про експертну грошову оцінку вартості земельної ділянки. Тобто, про не розгляд клопотання від 16 липня 2021 року, фактично про допущення оскаржуваної бездіяльності, позивач повинен був дізнатися після спливу встановлено частиною третьою статті 128 Земельного кодексу України місячного строку, а саме: з 17 серпня 2021 року.

Враховуючи встановлений частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України шестимісячний строк звернення до суду, позивач мав право звернутися до суду з повозом до Лівинецької сільської ради Дністровського району Чернівецької області про визнання протиправною оскаржуваної бездіяльності в період з 17 серпня 2021 року по 17 лютого 2022 року.

Однак з даним позовом позивач звернувся лише 15 травня 2023 року, тобто із значним пропуском строку, встановленого частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Отже, суд констатує, що даний позов подано до адміністративного суду з пропуском строку звернення до суду.

Водночас суд звертає увагу на те, що факт пропуску строку звернення до суду з цим позовом визнається і самим позивачем, про що вказано ним у заяві про поновлення строку звернення до суду.

Разом з тим у поданій заяві про поновлення строку звернення до суду заявником не зазначено поважних причин та відповідно не надано доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду, що унеможливили звернення позивача до суду з цим позовом саме в період з 17 серпня 2021 року по 17 лютого 2022 року.

Щодо посилань на участь ОСОБА_1 у заходах з пошуку, отримання та перевезення гуманітарної допомоги з держав-партнерів Європейського Союзу в інтересах підрозділів Збройних Сил України, у зв`язку з чим він постійно перебував за межам держави та у зоні проведення бойових дій як на поважну причину пропуску строку звернення до суду, то такі є безпідставними, оскільки, як встановлено судом, строк звернення до суду з даним позовом сплив 17 лютого 2022 року, тобто до введення воєнного стану в Україні, початку бойових дій та до виникнення обставин, які зумовлювали участь позивача у вказаних заходах. До того ж, позивачем не надано належних та достовірних доказів про постійне перебування його за кордоном протягом періоду, вказаного в довідці від 03 березня 2023 року №451/9.

Стосовно ж тверджень позивача про те, що про порушене право він дізнався лише у грудні 2022 р. з листа відповідача на адвокатський запит від 28 листопада 2022 р., то такі суд оцінює критично, адже реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Той факт, що на адвокатський запит від 28 листопада 2022 р. позивач отримав відповідь 20 грудня 2022 року, не змінює часу, з якого він повинен був або міг дізнатись про порушення своїх прав, на захист яких подано цей позов, тобто з моменту закінчення місячного строку, визначеного законом на розгляд відповідачем клопотання позивача про затвердження звіту про експертну грошову оцінку вартості земельної ділянки.

Вказана позивачем дата отримання листа відповідача свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду, а є лише фактично штучно створеною новою часовою передумовою звернення з позовом до суду.

Таким чином, доводи позивача не свідчать про поважність причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом.

Зазначені вище обставини не позбавляли позивача можливості звернутися до суду з цим позовом у встановлений законом строк (в період з 17 серпня 2021 року по 17 лютого 2022 року).

З огляду на викладене, суд приходить до висновків про відмову у задоволенні поданої позивачем заяви про поновлення пропущеного процесуального строку.

Відповідно до частини першої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Відповідно до частини першої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Враховуючи, факт визнання позивачем пропуску строків звернення до суду, а також і те, що причини пропуску строку звернення до суду з адміністративним позовом визнаються неповажними, невідповідність поданої позовної заяви вимогам статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, з метою надання можливості йому подати заяву про поновлення цього строку із зазначенням інших підстав для поновлення строку та докази поважності причин пропуску, а також усунути інші недоліки позовної заяви, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для залишення позовної заяви без руху.

Керуючись статтями 122, 123, 169, 241, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1.Визнати неповажними причини пропуску строку звернення до суду з позовом ОСОБА_1 до Лівинецької сільської ради Дністровського району Чернівецької області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії й відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду.

2.Позовну заяву ОСОБА_1 до Лівинецької сільської ради Дністровського району Чернівецької області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії залишити без руху.

3.Встановити позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня отримання цієї ухвали шляхом подання: 1) заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду з цим позовом із зазначенням інших підстав для поновлення строку та надання доказів поважності причин його пропуску; 2) документа про сплату судового збору.

4. Роз`яснити, що в разі невиконання вимог ухвали і не усунення недоліків у вказаний строк позовна заява буде вважатися не поданою і буде повернута особі, яка її подала.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.

Суддя О.П. Лелюк