Постанова

від 18.05.2023 по справі 140/6542/20

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2023 року

м. Київ

справа № 140/6542/20

адміністративне провадження № К/990/35746/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,

суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2020 року (суддя: Плахтій Н.Б.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2021 року (судді: Шавель Р.М., Улицький В.З., Кузьмич С.М.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Луцької районної державної адміністрації Волинської області за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору Відділу інвестицій, інфраструктури та агропромислового розвитку Ківерцівської районної державної адміністрації про визнання протиправними та скасування розпорядження та наказу, поновлення на попередній посаді, нарахування та виплату належних сум, відшкодування моральної шкоди,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

30 квітня 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з адміністративним позовом до Херсонської обласної прокуратури (далі - відповідач) за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору Відділу інвестицій, інфраструктури та агропромислового розвитку Ківерцівської районної державної адміністрації (далі - третя особа), у якому, із урахуванням поданої під час розгляду справи заяви про зміну предмету позову та збільшення позовних вимог, просила:

- визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Ківерцівської районної державної адміністрації Волинської області № 6-ос від 29 січня 2020 року «Про звільнення з посади начальника відділу інвестицій, інфраструктури та агропромислового розвитку районної державної адміністрації ОСОБА_1 »;

- визнати протиправним та скасувати наказ керівника апарату Ківерцівської районної державної адміністрації Волинської області № 24-ос від 29 січня 2020 року «Про призначення в порядку переведення ОСОБА_1 »;

- поновити ОСОБА_1 на посаді начальника управління (відділу) управління інвестицій, інфраструктури та агропромислового розвитку Ківерцівської районної державної адміністрації Волинської області;

- зобов`язати Ківерцівську районну державну адміністрацію Волинської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 різницю сум, які підлягали до виплати і які були виплачені за весь час перебування на строковій військовій службі, з урахуванням розміру середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 (станом на день призову на службу) 521 грн. 91 коп.;

- стягнути з Ківерцівської районної державної адміністрації Волинської області на користь ОСОБА_1 грошові кошти у якості відшкодування моральної шкоди у розмірі 10000 грн.;

- вирішити питання про стягнення витрат на правову допомогу.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивачка зазначила, що дії відповідача, які полягають у переведенні на іншу роботу протиправними, оскільки її було призвано на військову службу в особливий період, а тому відповідно до частини другої статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» на неї поширюються гарантії та пільги, у тому числі щодо збереження місця роботи (посади), середнього заробітку на підприємстві, в установі, організації, незалежно від підпорядкування та форм власності. Крім того, позивачка указує, що підстав для переведення її на нижчу посаду не було, а згоди на переведення вона не надавала, що розцінюється нею як примус до праці. Звертає увагу на те, що вона призначалась на посаду начальника, пройшовши конкурс. Однак, їй не була запропонована інша робота, яка б відповідала її кваліфікації та категорії посади державної служби, яку вона обіймала. Зауважує, що під час порушення її права на працю, було залишено поза увагою і її сімейний стан - вона вдова, виховує двох доньок - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , яка є інвалідом дитинства. Також зазначає про порушення процедури скорочення. Виходячи з цих міркувань, позивачка уважає, що позов має бути задоволено.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2020 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2021 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що ОСОБА_1 проходила військову службу за контрактом в умовах кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, тобто під час дії особливого періоду, а тому на неї поширюються гарантії, передбачені частиною 3 статті 119 Кодексу законів про працю України.

Водночас суди попередніх інстанцій установили, що у зв`язку з ліквідацією відділу інвестицій, інфраструктури та агропромислового розвитку Ківерцівської районної державної адміністрації Волинської області була скорочена посада начальника цього відділу, яку обіймала позивачка.

Суди першої та апеляційної інстанції урахували, що позивачці було запропоновано для переведення наявну вакантну посаду головного спеціаліста відділу містобудування, архітектури, житлово-комунального господарства, інфраструктури, енергетики та захисту довкілля райдержадміністрації, з якою остання погодилась власноручно написавши заяву на переведення від 27 січня 2020 року на ім`я керівника апарату Ківерцівської районної державної адміністрації Волинської області

На підставі викладеного суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відповідач вжив усіх необхідних заходів щодо дотримання вимог частини 3 статті 119 Кодексу законів про працю України та недопущення порушення прав ОСОБА_1 як військовослужбовиці, яка проходить службу за контрактом під час дії особливого періоду, щодо збереження за нею місця роботи та середнього заробітку.

В той же час суди першої та апеляційної інстанції відхилили покликання позивачки на те, що заява про переведення від 27 січня 2020 року не була адресована голові районної державної адміністрації як суб`єкту призначення, оскільки визначення позивачкою адресата у заяві «керівнику апарату Ківерцівської районної державної адміністрації Радюк З.О.» не змінює її суті щодо згоди на переведення, відтак не встановлює підстав для відсутності реалізації її керівником державної служби.

Доводи позивачки про те, що нею не було надано згоди на переведення, а також що вона не може стверджувати, що заява такого змісту була написана нею особисто, розцінено судами попередніх інстанцій, як необґрунтовані, оскільки такі не підтверджуються належними та допустимими доказами.

Також судами попередніх інстанцій визнано безпідставними твердження позивачки про порушення відповідачем процедури скорочення, оскільки матеріалами справи підтверджено, що позивачка була попереджена про наступне вивільнення, їй було запропоновано вакантну посаду, на яку вона надала згоду на переведення.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2021 року у цій справі замінено відповідача Ківерцівську районну державну адміністрацію Волинської області його правонаступником - Луцькою районною державною адміністрацією Волинської області.

Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування

У касаційній скарзі ОСОБА_1 вказує на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та справу направити на новий розгляд.

Касаційну скаргу подано з підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Обґрунтовуючи заявлену підставу для касаційного оскарження скаржниця указує на те, що наразі відсутній висновок Верховного Суду з приводу застосування частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України щодо збереження посади державного службовця, який проходить військову службу в разі реорганізації установи.

Скаржниця уважає, що суди попередніх інстанцій на підставі обставин, що ОСОБА_1 власноруч написала заяву про переведення на нижчі посади, дійшли помилкового висновку про те, що переведення її переведення відбулось з дотриманням вимог закону та неправильно застосували частини 1, 2 статті 41 Закону України «Про державну службу», оскільки з часу прийняття ОСОБА_1 на військову службу частина третя статті 119 Кодексу законів про працю України гарантує для неї збереження місця роботи, посади і середнього заробітку в установі, в якій вона працювала на час вступу на військову службу.

На переконання скаржниці, застосування судами попередніх інстанцій частин 1, 2 статті 41 Закону України «Про державну службу» суперечить вимогам дотримання гарантій, передбачених частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України.

Позиція інших учасників справи

Від відповідача - Луцької районної державної адміністрації Волинської області надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому останній просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 01 лютого 2023 року (судді: Загороднюк А.Г., Єресько Л.О., Соколов В.М.) визнано поважними причини пропуску ОСОБА_1 строку на касаційне оскарження рішення Волинського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2021 року та поновлено цей строк; відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду (суддя: Загороднюк А.Г.) від 17 травня 2023 року призначено справу до розгляду.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

ОСОБА_1 обіймала посаду начальника управління інвестицій, інфраструктури та агропромислового розвитку Ківерцівської районної державної адміністрації Волинської області.

Згодом, у зв`язку зі зміною назви юридичної особи публічного права ОСОБА_1 була начальником відділу інвестицій, інфраструктури та агропромислового розвитку Ківерцівської районної державної адміністрації Волинської області.

28 лютого 2019 року позивачкою укладено контракт з Міністерством оборони України в особі командира Військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_4 про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб сержантського та рядового складу строком на три роки.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 28 лютого 2019 року № 47 солдата ОСОБА_1 зараховано в списки особового складу частини та всі види забезпечення та призначено на посаду курсанта підготовки військовослужбовців військової служби за контрактом.

Згідно з витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_2 від 03 червня 2019 року №160 старший солдат ОСОБА_1 , яка прибула з Військової частини НОМЕР_1 , призначена наказом Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 22 травня 2019 року № 36-РС на посаду стрільця-помічника гранатометника і механізованого відділення 2 механізованого взводу 4 механізованої роти 2 механізованого батальйону Військової частини НОМЕР_2 , приступила до виконання обов`язків у військовій частині з 03 червня 2019 року.

В подальшому, розпорядженням голови Ківерцівської районної державної адміністрації Волинської області «Про структуру та граничну чисельність Ківерцівської районної державної адміністрації» від 30 жовтня 2019 року № 206 припинено шляхом ліквідації юридичні особи публічного права, зокрема, відділ інвестицій, інфраструктури та агропромислового розвитку Ківерцівської районної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 00730253), скорочено посаду начальника цього відділу та утворено відділ житлово-комунального господарства, інфраструктури, містобудування та архітектури райдержадміністрації.

30 жовтня 2019 року позивачку попереджено про наступне вивільнення у зв`язку із скороченням чисельності працівників райдержадміністрації та запропоновано для переведення посаду головного спеціаліста відділу житлово-комунального господарства, інфраструктури, містобудування та архітектури райдержадміністрації.

Листом від 31 жовтня 2019 року № 2304/38/2-19 Ківерцівська районна державна адміністрація Волинської області проінформувала ОСОБА_1 про ліквідацію відділу інвестицій, інфраструктури та агропромислового розвитку та скорочення посади начальника цього відділу, у зв`язку з чим запропоновано позивачу для переведення наявну вакантну посаду головного спеціаліста відділу житлово-комунального господарства, інфраструктури, містобудування та архітектури райдержадміністрації.

Розпорядженням голови Ківерцівської районної державної адміністрації Волинської області «Про структуру та граничну чисельність Ківерцівської районної державної адміністрації» від 27 листопада 2019 року № 227 визнано таким, що втратило чинність розпорядження голови Ківерцівської районної державної адміністрації Волинської області від 30 жовтня 2019 року № 206, припинено юридичні особи публічного права шляхом ліквідації, зокрема, відділ інвестицій, інфраструктури та агропромислового розвитку Ківерцівської районної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 00730253), скорочено посаду начальника цього відділу та утворено відділ містобудування, архітектури, житлово-комунального господарства, інфраструктури, енергетики та захисту довкілля райдержадміністрації.

Листом від 29 листопада 2019 року № 2474/38/2-19 відповідач проінформував позиваку про ліквідацію відділу інвестицій, інфраструктури та агропромислового розвитку райдержадміністрації, скорочення посади начальника цього відділу та запропонував позиваці для переведення вакантну посаду головного спеціаліста відділу містобудування, архітектури, житлово-комунального господарства, інфраструктури, енергетики та захисту довкілля райдержадміністрації.

У попередженні про наступне вивільнення ОСОБА_1 було запропоновано у разі згоди на переведення на іншу посаду подати відповідну заяву протягом двох місяців з дати отримання цього повідомлення.

27 січня 2020 року ОСОБА_1 подала на ім`я керівника апарату Ківерцівської районної державної адміністрації Волинської області письмову заяву, в якій просила перевести її на вакантну посаду головного спеціаліста відділу містобудування, архітектури, житлово-комунального господарства, інфраструктури, енергетики та захисту довкілля райдержадміністрації з 30 січня 2020 року.

Розпорядженням голови Ківерцівської районної державної адміністрації Волинської області «Про звільнення з посади начальника відділу інвестицій, інфраструктури та агропромислового розвитку районної державної адміністрації І.В.Куцик» від 29 січня 2020 року № 6-ОС звільнено ОСОБА_1 з посади начальника відділу інвестицій, інфраструктури та агропромислового розвитку Ківерцівської районної державної адміністрації Волинської області 29 січня 2020 року в порядку переведення на посаду головного спеціаліста відділу містобудування, архітектури, житлово-комунального господарства, інфраструктури, енергетики та захисту довкілля Ківерцівської районної державної адміністрації Волинської області.

Наказом керівника апарату Ківерцівської районної державної адміністрації Волинської області «Про призначення в порядку переведення ОСОБА_1 » від 29 січня 2020 року № 24-ос призначено ОСОБА_1 30 січня 2020 року на посаду головного спеціаліста відділу містобудування, архітектури, житлово-комунального господарства, інфраструктури, енергетики та захисту довкілля в порядку переведення з посади начальника відділу інвестицій, інфраструктури та агропромислового розвитку Ківерцівської районної державної адміністрації Волинської області; увільнено ОСОБА_1 , головного спеціаліста відділу містобудування, архітектури, житлово-комунального господарства, інфраструктури, енергетики та захисту довкілля райдержадміністрації від роботи із збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку з 30 січня 2020 року на час проходження військової служби за контрактом в особливий період на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення з військової служби.

Не погоджуючись з прийнятим наказом про звільнення та розпорядженням про переведення, позивачка звернулась з даним позовом до суду.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях регулює Закон України «Про державну службу» № 889-VIII від 10 грудня 2015 року (далі - Закон України «Про державну службу»).

Згідно з частинами другою, третьою статті 5 Закону України «Про державну службу» відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

В силу пункту 4 частини першої статті 83 Закону України «Про державну службу» державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).

Приписами частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» визначено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є:

1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу;

1-1) ліквідація державного органу;

2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування;

3) отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності;

4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.

Згідно з частиною шостою статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Статтею 23 Декларації з прав людини передбачено, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття. Кожна людина, без будь-якої дискримінації має право на рівну оплату за рівну працю. Кожний працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім`ї, і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення.

Положеннями статті 17 Конституції України обумовлено, що оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.

Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Статтею 65 Конституції України передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі - Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу») здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Частиною третьою статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» закріплено, що військовий обов`язок включає, зокрема, прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу.

Порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов`язки визначаються цим Законом, іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами (частина друга статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).

Частиною четвертою статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено види військової служби, одним з яких є військова служба за контрактом осіб офіцерського складу.

Згідно з частиною другою статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України.

Відповідно до частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Гарантії, визначені у частині третій цієї статті, зберігаються за працівниками, які під час проходження військової служби отримали поранення (інші ушкодження здоров`я) та перебувають на лікуванні у медичних закладах, а також потрапили у полон або визнані безвісно відсутніми, на строк до дня, наступного за днем їх взяття на військовий облік у районних (міських) військових комісаріатах після їх звільнення з військової служби у разі закінчення ними лікування в медичних закладах незалежно від строку лікування, повернення з полону, появи їх після визнання безвісно відсутніми або до дня оголошення судом їх померлими (частина четверта статті 119 Кодексу законів про працю України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).

Предметом спору у справі, що розглядається є правомірність звільнення позивачки з посади у порядку переведення у зв`язку із скороченням, під час проходження нею військової служби за контрактом під час дії особливого періоду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди виходили з того, що на позивачку поширюються гарантії передбачені частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України з огляду на проходження останньою військової служби за контрактом в умовах кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, тобто, під час дії особливого періоду. Натомість суди указали на те, що у зв`язку з ліквідацією відділу інвестицій, інфраструктури та агропромислового розвитку Ківерцівської районної державної адміністрації Волинської області була скорочена посада, яку обіймала позивачка. Зважаючи на те, що позивачці було запропоновано для переведення наявну вакантну посаду головного спеціаліста відділу містобудування, архітектури, житлово-комунального господарства, інфраструктури, енергетики та захисту довкілля райдержадміністрації та позивачка надала згоду на переведення, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про правомірність прийнятих розпорядження голови Ківерцівської районної державної адміністрації Волинської області № 6-ос від 29 січня 2020 року «Про звільнення з посади начальника відділу інвестицій, інфраструктури та агропромислового розвитку районної державної адміністрації ОСОБА_1 » та наказу керівника апарату Ківерцівської районної державної адміністрації Волинської області № 24-ос від 29 січня 2020 року «Про призначення в порядку переведення ОСОБА_1 ».

Верховний Суд не погоджується із такими висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Законодавцем запроваджено норми щодо соціального захисту громадян, які проходять військову службу під час особливого періоду, не лише за призовом під час мобілізації, на особливий період, а й прийнятих на військову службу за контрактом, а також призваних на строкову військову службу у зазначений період.

Зокрема, для громадян, які призвані на строкову військову службу, призвані під час мобілізації або ж проходять військову службу за контрактом під час особливого періоду передбачено спеціальні гарантії захисту їх трудових прав, а саме збереження за ними місця роботи, посади і середнього заробітку на весь період військової служби під час дії особливого періоду незалежно від форми власності та підпорядкування роботодавця.

За визначенням статті 1 Закону України «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року № 1932-ХІІ особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.

Рішенням Ради національної безпеки та оборони України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України» від 01 березня 2014 року, яке введене в дію Указом Президента України від 02 березня 2014 року № 189/2014, констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.

Згідно з усталеною практикою Верховного Суду, особливий період діє в Україні від 17 березня 2014 року після оприлюднення Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію».

Таким чином, особи, які уклали контракт під час дії ситуації, що загрожує національній безпеці України, як військовослужбовці, користуються пільгами, передбаченими статтею 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачка перебуває у трудових відносинах з Ківерцівською районною державною адміністрацією Волинської області, що нею не заперечується та доказів зворотнього матеріали справи не містять.

28 лютого 2019 року ОСОБА_1 укладено контракт з Міністерством оборони України в особі командира Військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_4 про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб сержантського та рядового складу строком на три роки.

Відповідного рішення щодо закінчення особливого періоду та переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу Президент України не приймав.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що позивачка уклала контракт в особливий період, під час ситуації, що загрожувала національній безпеці України, тому має право на застосування гарантій, передбачених статтею 39 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» та частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України, тому за нею на строк закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію зберігаються місце роботи, посада та середній заробіток на підприємстві.

Гарантії щодо збереження за працівником місця роботи, посади та середнього заробітку за час затримки на підприємстві, в установі, організації, установлені згідно з указаними нормами, є безумовними.

Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 06 лютого 2020 року у справі № 818/777/17, від 10 лютого 2021 року у справі № 522/4116/19, від 12 квітня 2021 року у справі № 265/8076/19, від 09 листопада 2021 року у справі № 278/843/20.

Відтак, відповідач був позбавлений можливості звільняти військовослужбовицю з посади начальника відділу інвестицій, інфраструктури та агропромислового розвитку Ківерцівської районної державної адміністрації Волинської області з будь-яких підстав, у тому числі шляхом переведення на іншу посаду, до моменту закінчення контракту та повернення працівниці до виконання своїх функціональний обов`язків до Ківерцівській районній державній адміністрації Волинської області.

Водночас, як свідчать обставини справи, розпорядженням голови Ківерцівської районної державної адміністрації Волинської області № 6-ос від 29 січня 2020 року позивачку звільнено з посади начальника відділу інвестицій, інфраструктури та агропромислового розвитку районної державної адміністрації, а наказом керівника апарату Ківерцівської районної державної адміністрації Волинської області від 29 січня 2020 року № 24-ос позивачку призначено у порядку переведення на посаду головного спеціаліста відділу містобудування, архітектури, житлово-комунального господарства, інфраструктури, енергетики та захисту довкілля.

За наведеного правового регулювання, ураховуючи проходження ОСОБА_1 військової служби в особливий період, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач, приймаючи оскаржувані розпорядження та наказ, діяв без дотримання гарантій, регламентованих наведеними вище нормами статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та статті 119 Кодексу законів про працю України. Саме такі протиправні дії відповідача стали підґрунтям виникнення у подальшому спірних правовідносин, що розглядаються у цій справі.

Натомість висновок судів попередніх інстанцій про те, що відповідач запропоновав позивачці посаду головного спеціаліста відділу містобудування, архітектури, житлово-комунального господарства, інфраструктури, енергетики та захисту довкілля райдержадміністрації, а відтак ужив усіх необхідних заходів щодо дотримання гарантій, передбачених частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України ґрунтується на неправильному застосуванні цієї норми Кодексу в системному зв`язку з положеннями нормативно-правових актів, що визначають засади проходження в Україні військової служби.

У цьому зв`язку Верховний Суд уважає за необхідне наголосити, що не можуть уважатися правомірними дії при звільненні (зокрема, попередження про наступне вивільнення), які вчиняються на підставі протиправних рішень.

Покликання відповідача на заяву ОСОБА_1 про переведення на посаду головного спеціаліста відділу містобудування, архітектури, житлово-комунального господарства, інфраструктури, енергетики та захисту довкілля Ківерцівської районної державної адміністрації Волинської області, не заслуговують на увагу, оскільки така заява була написана внаслідок протиправних дій самого відповідача, тобто була формою реагування позивачки на попередження про наступне вивільнення, та не може слугувати достатнім свідченням того, що звільнення позивачки відбулось правомірно, позаяк остання суперечить положенням частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України.

З урахуванням викладеного колегія суддів погоджується із доводами касаційної скарги в частині протиправності оскаржуваних розпорядження голови Ківерцівської районної державної адміністрації Волинської області № 6-ос від 29 січня 2020 року «Про звільнення з посади начальника відділу інвестицій, інфраструктури та агропромислового розвитку районної державної адміністрації ОСОБА_1 » та наказу керівника апарату Ківерцівської районної державної адміністрації Волинської області № 24-ос від 29 січня 2020 року «Про призначення в порядку переведення ОСОБА_1 » та убачає наявними підстави для їх скасування.

Відповідно до частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При цьому закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235, статті 240-1 Кодексу законів про працю України, а відтак, встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.

Таким чином позивачка в силу вимог частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України підлягає поновленню на попередній роботі, а саме на посаді начальника відділу інвестицій, інфраструктури та агропромислового розвитку Ківерцівської районної державної адміністрації Волинської області з 30 січня 2020 року.

Крім того, частиною другою статті 235 Кодексу законів про працю України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.

Разом з тим, зробивши помилковий висновок про правомірність звільнення та переведення позивачки на нижчу посаду, суди попередніх інстанцій не з`ясовували обставин справи щодо виплати на її користь різниці в заробітку за час перебування на строковій військовій службі у зв`язку з переведенням на нижчеоплачувану посаду та відповідно не наводили у своїх рішеннях розрахунки належних до виплати сум.

Так само залишилася поза увагою судів попередніх інстанцій позовна вимога ОСОБА_1 про стягнення з відповідача на її користь моральної шкоди в розмірі 10 000,00 грн.

Водночас Верховний Суд зазначає, що діє в межах повноважень визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, частиною другою якої встановлено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином оскаржувані судові рішення в частині виплати позивачці різниці в заробітку за час перебування строковій військовій службі у зв`язку з переведенням на нижчеоплачувану посаду та стягнення моральної шкоди підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд у цій частині до суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Відповідно до частини 1 статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини першої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Згідно з частинами другою, четвертою статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.

Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового рішення про задоволення позову в частині вимог про визнання протиправними та скасування оскаржуваних розпорядження та наказу та поновлення позивачки на посаді. В частині вимог про виплату позивачці різниці в заробітку за час перебування на строковій військовій службі у зв`язку з переведенням на нижчеоплачувану посаду та стягнення моральної шкоди справу необхідно направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Судові витрати

З огляду на результат касаційного розгляду, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2021 року у справі №140/6542/20 скасувати і ухвалити в частині позовних вимог ОСОБА_1 нове рішення, яким:

визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Ківерцівської районної державної адміністрації Волинської області № 6-ос від 29 січня 2020 року «Про звільнення з посади начальника відділу інвестицій, інфраструктури та агропромислового розвитку районної державної адміністрації Куцик Ірини Василівни»;

визнати протиправним та скасувати наказ керівника апарату Ківерцівської районної державної адміністрації Волинської області № 24-ос від 29 січня 2020 року «Про призначення в порядку переведення ОСОБА_1 »;

поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу інвестицій, інфраструктури та агропромислового розвитку Ківерцівської районної державної адміністрації Волинської області з 30 січня 2020 року.

В частині позовних вимог ОСОБА_1 про виплату позивачці різниці в заробітку за час перебування на строковій військовій службі у зв`язку з переведенням на нижчеоплачувану посаду та стягнення моральної шкоди - направити адміністративну справу №140/6542/20 на новий розгляд до Волинського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А.Г. Загороднюк

судді Л.О. Єресько

В.М. Соколов