Рішення

від 15.05.2023 по справі 904/844/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.05.2023м. ДніпроСправа № 904/844/23

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Загинайко Т.В. розглянув за правилами спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Імпульс" (25014, м. Кропивницький Кіровоградської області, вул. Слободянюка Руслана, буд. 213-Б; ідентифікаційний код 399470084)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімпромгруп" (49000, м. Дніпро, пл. Героїв Майдану, буд. 1; ідентифікаційний код 40497752)

про стягнення 851 182 грн. 20 коп. та розірвання договору поставки

Без повідомлення (виклику) представників сторін.

ПРОЦЕДУРА:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро-Імпульс" звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою (вх.№835/23 від 15.02.2023) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімпромгруп" про стягнення 851 182 грн. 20 коп., що складає 619 468 грн. 80 коп. - заборгованості з повернення суми попередньої оплати за Договором поставки, укладеним у спрощений спосіб, 15 427 грн. 32 коп. - 3% річних, 119 207 грн. 68 коп. - інфляційних нарахувань та 97 078 грн. 40 коп. - пені.

Також просить:

- розірвати Договір поставки, укладений у спрощений спосіб між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агро-Імпульс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Хімпромгруп" від 10.02.2022 №23, обставини укладання якого між сторонами встановлено рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 01.12.2022 по справі №904/1849/22;

- судові витрати покласти на відповідача.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 20.02.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Позивач у заяві (вх.№16829/23 від 06.04.2023) просить направити ухвалу суду від 20.02.2023 відповідачу на адресу: 49000, м. Дніпро, пл. Героїв Майдану, буд. 1 та надсилати судову кореспонденцію відповідачу виключно на адресу: Україна, 49000, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, пл. Героїв Майдану, буд. 1.

З приводу дотримання прав відповідача під час розгляду даної справи судом, слід зазначити таке.

Пунктом 10 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 20.02.2023, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 51918, м. Кам`янське Дніпропетровської області, вул. Дніпробудівська, буд. 35, на яку і була направлена ухвала господарського суду від 20.02.2023 відповідачу (а.с.48).

Поштове відправлення на адресу відповідача, в якому містилася ухвала суду від 20.02.2023, було повернуто за зворотною адресою з довідкою АТ "Укрпошта" форми 20 "Адресат відсутній за вказаною адресою" та приміткою, що адресат за вказаною адресою більше не знадиться (а.с.59-63).

З урахуванням викладеного, а також отриманої заяви позивача щодо зміни адреси відповідачем, судом долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 49000, м. Дніпро, пл. Героїв Майдану, буд. 1 (а.с.65).

Судом 07.04.2023 ухвалу суду від 20.02.2023 направлено відповідачу за новим місцезнаходженням.

Слід відзначити, що поштове відправлення на адресу відповідача, в якому містилася ухвала суду від 20.02.2023, було повернуто за зворотною адресою з довідкою АТ "Укрпошта" форми 20 від 18.04.2023"Адресат відсутній за вказаною адресою" (а.с.70-75).

Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Згідно з частиною 6 статті 242 цього Кодексу днем вручення судового рішення є, окрім іншого, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження №11-268заі18), постановах Верховного Суду від 18.03.2021 у справі № 911/3142/19, від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов`язує й сторону у справі, зокрема позивача, з`ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її офіційним місцезнаходженням, визначеним у відповідному державному реєстрі) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

Крім того, частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Також судом враховані положення Правил надання послуг поштового зв`язку, визначені постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 (далі - Правила).

Так, порядок доставки поштових відправлень, поштових переказів, повідомлень про вручення поштових відправлень, поштових переказів, періодичних друкованих видань юридичним особам узгоджується оператором поштового зв`язку разом з юридичною особою. Для отримання поштових відправлень юридична особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв`язок", цих Правил (пункт 94 Правил).

Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на юридичну особу (фізичну особу-підприємця).

У разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.

Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №923/1432/15.

При цьому, суд окремо звертає увагу, що з 01.01.2020 набрали чинності зміни до Правил надання послуг поштового зв`язку, внесені Постановою Кабінету Міністрів України № 1149 від 27.12.2019, відповідно до яких:

- рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка", адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів його сім`ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата (будь-кого із повнолітніх членів його сім`ї) за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв`язку інформує адресата за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка". Якщо протягом трьох робочих днів після інформування адресат не з`явився за одержанням рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка", працівник поштового зв`язку робить позначку "адресат відсутній за вказаною адресою", яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду (пункт 991 Правил);

- рекомендовані поштові відправлення з позначкою "Судова повістка", адресовані юридичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються представнику юридичної особи, уповноваженому на одержання пошти, під розпис. У разі відсутності адресата за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв`язку робить позначку "адресат відсутній за вказаною адресою", яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду (пункт 992 Правил).

Таким чином, зберігання відділенням АТ "Укрпошта" поштових відправлень суду, які є "Судовими повістками" в розумінні чинного законодавства України в період більше, ніж три робочі дні, а також їх повернення із непередбачених для "Судових повісток" причин є неправомірним. Більше того, такі дії зумовлюють порушення права позивача на своєчасне вирішення справи судом.

Також, суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Враховуючи викладене, неперебування відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, ненадання відзиву, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 911/1163/17 та від 10.05.2018 у справі № 923/441/17.

За таких обставин можна дійти висновку, що невручення ухвали суду відбулось через недотримання відповідачем вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою), що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Відповідач, у разі незнаходження за своєю офіційною (юридичною) адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження.

Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Так, ухвалою суду від 20.02.2023, з урахуванням вимог частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Судом також враховані Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013, на випадок направлення відповідачем відзиву на позовну заяву або клопотання до суду поштовим зв`язком.

Однак, станом на 15.05.2023 строк на подання відзиву на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг, закінчився.

Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.

Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

Враховуючи предмет та підстави позову у даній справи, суд дійшов висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення, оскільки у відповідача було достатньо часу для подання як відзиву на позову заяву так і доказів погашення спірної заборгованості, у разі їх наявності, чого відповідачем зроблено не було, будь-яких заперечень чи відомостей щодо викладених у позовній заяві обставин відповідачем суду також не повідомлено.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Справа розглядається відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод протягом розумного строку з урахуванням введення в Україні воєнного стану.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУЮТЬ

Як вбачається з матеріалів справи, позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро-Імпульс" у липні 2022 року звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою про стягнення з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімпромгруп" заборгованості в сумі 692 468 грн. 43 коп., з яких 619 468 грн. 80 коп. - безпідставно отримані грошові кошти, 7 026 грн. 29 коп. - 3% річних та 65 973 грн. 34 коп. - інфляційні втрати. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 15.02.2022 здійснив платіж на рахунок відповідача в сумі 619 468 грн. 80 коп., підтвердженням чого є платіжне доручення від 15.02.2022 №528, проте сторонами не було досягнуто згоди на укладення договору поставки від 10.02.2022 №23, а тому направлені відповідачу проекти договору, специфікації, рахунку не були підписані сторонами. У подальшому відповідач товар на суму 619 468 грн. 80 коп. позивачу не поставив та не повернув вказані грошові кошти на вимогу останнього. Таким чином, позивач, із посиланням на приписи статті 1212 Цивільного кодексу України, вважає, що спірні грошові кошти отримані відповідачем без достатньої правової підстави та підлягають поверненню позивачу. Крім того, відповідно до статей 1214, 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просив стягнути з відповідача 3% річних та інфляційні втрати.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 01.12.2022 у справі №904/1849/22 (а.с.7-12) у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Імпульс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімпромгруп" про стягнення заборгованості в сумі 692 468 грн. 43 коп. відмовлено повністю.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 01.12.2022 у справі №904/1849/22 встановлено, що:

- сторонами досягнута домовленість щодо укладання договору поставки від 10.02.2022 № 23 та поставки товару ЖКУ 8:24, у кількості, за ціною та на умовах, визначених у специфікації № 1 до вказаного договору;

- на підставі досягнутих домовленостей відповідачем направлено на електронну адресу позивача проекти договору від 10.02.2022 № 23, специфікації № 1 від 10.02.2022 та рахунку № 91 від 10.02.2022 на оплату товару ЖКУ 8:24 кількістю 32 тони на суму 774 336 грн. 00 коп.;

- на виконання вищевказаних домовленостей позивачем сплачено відповідачу грошові кошти у розмірі 619 468 грн. 80 коп., що підтверджується платіжним дорученням №528 від 15.02.2022. Призначенням платежу вказано: оплата в розмірі 80% за товар згідно рахунку № 91 від 10.02.2022, у т.ч. ПДВ 20% - 103 244,8 грн.;

- матеріали справи не містять та сторонами до суду не наданий договір поставки від 10.02.2022 № 23, підписаний обома сторонами та/або скріплений їх печатками;

- предмет поставки, кількість та ціна товару визначені у рахунку на оплату №91 від 10.02.2022, а саме: товар ЖКУ 8:24 у кількості 32 тонни, загальною вартістю 774 336 грн. 00 коп. з ПДВ, яка була частково оплачена позивачем платіжним дорученням № 528 від 15.02.2022 на суму 619 468 грн. 80 коп. Таким чином, визначеними діями (виставленням рахунку та його оплатою) сторони підтвердили укладення договору поставки на умовах попередньої оплати у спрощений спосіб. У вказаних документах сторони не узгодили строк поставки товару, водночас це не може свідчити про неукладеність договору поставки у спрощений спосіб у даному випадку.

Також господарським судом у рішенні зазначено, що очевидно, що дії позивача зі звернення до суду із позовом про стягнення з відповідача спірних грошових коштів, як таких, що отриманні останнім без достатньої правової підстави відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України та його категоричні твердження про відсутність договірних відносин між сторонами, суперечать його попередній поведінці, яка свідчить про вчинення дій на виконання досягнутих між сторонами домовленостей щодо поставки товару (оплата вартості товару відповідно до виставленого відповідачем рахунку), посилання на договір від 10.02.2022 № 23 у листі-зверненні від 21.03.2022 та претензії від 13.04.2022 № 13/04, досудові вимоги поставити товар відповідно до умов договору поставки від 10.02.2022 № 23.

У вказаному рішенні суд дійшов висновку, що між сторонами було укладено договір поставки у спрощений спосіб, що спростовує доводи позивача, з приводу того, що відповідачем отримано спірні грошові кошти без достатніх правових підстав, з огляду на що у даному випадку застосування норми статті 1212 Цивільного кодексу України не є правомірним. Наведене також спростовує твердження відповідача про досягнення згоди сторонами щодо укладення договору поставки товару у письмовій формі, оскільки, як встановлено судом, матеріали справи не містять договір поставки від 10.02.2022 № 23, підписаний обома сторонами та/або скріплений їх печатками.

Отже, з викладеного вбачається, що між позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Агро-Імпульс", як покупцем, та відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Хімпромгруп", як постачальником, було укладено у спрощений спосіб Договір поставки шляхом виставлення відповідачем рахунку від 10.02.2022 №91 на оплату товару ЖКУ 8:24 у кількості 32 тонни на загальну суму 774 336 грн. 00 коп. урахуванням ПДВ (а.с.20) та його частковою оплатою позивачем у сумі 619 468 грн. 80 коп. згідно платіжного доручення від 15.02.2022 №528 (копія, а.с.21).

У зв`язку з нездійсненням поставки товару відповідачем, позивач звернувся до відповідача листом-зверненням від 21.03.2022, у якому просить відвантажити товар до 24.03.2022 згідно рахунку №91 від 10.02.2022 або повернути кошти у повному об`ємі до 24.03.2022 (а.с.27-28).

Також позивач у претензії від 13.04.2022 вих.№13/04 на суму 619 468 грн. 80 коп. просить повернути кошти в сумі 619 468 грн. 80 коп., що були сплачені відповідачу за поставку товару на підставі Договору поставки від 10.02.2022 №23, впродовж 7 календарних днів; вказана претензія була отримана відповідачем 19.04.2022 (а.с.29-32).

Позивач стверджує, що здійснив попередню оплату за товар, проте відповідачем зобов`язання з поставки товару не виконано, суму попередньої оплати на вимогу позивача не повернуто, у зв`язку з чим, заборгованість відповідача за Договором складає 619 468 грн. 80 коп. що і стало причиною звернення до суду.

ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ СТОРІН, ВИСНОВКИ СУДУ

Щодо правовідносин сторін

Відповідно до частини 1 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Згідно з частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до параграфу 72 рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою №48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України" одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів

Таким чином, рішення суду від 01.12.2022 у справі №904/1849/22, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.

Частинами 1, 2 статті 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до частини 1 статті 181 Господарського кодексу України господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (частина 1 статті 639 Цивільного кодексу України).

За загальним правилом відповідно до статті 208 Цивільного кодексу України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

При цьому, відповідно до частини 1 статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно з частиною 1 статті 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (частина 2 стаття 640 Цивільного кодексу України).

У свою чергу, відповідно до стаття 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Відповідно до статті 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтею 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписами статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 663 Цивільного кодексу визначено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною другою статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського процесуального кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України встановлено, що майново- господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частинами 1-3 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова вiд зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином вiдповiдно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Як вбачається, строк поставки за Договором є таким, що настав 28.03.2022 (з урахуванням направлення відповідачеві листа-звернення від 21.03.2022)

Частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову.

Обмеження заявників у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до продавця з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, суперечити положенням частини другої статті 124 Конституції України та позиції Конституційного Суду України в рішенні від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), згідно з якою вирішення правових спорів у межах досудових процедур є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту. Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд України у Постанові від 28.11.2011 у справі №3-127гс11.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач не виконав зобов`язання щодо поставки товару, у зв`язку з чим позивач звернувся до відповідача з претензією щодо повернення суми попередньої оплати.

Оскільки вимога позивача виконана відповідачем не була, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення суми попередньої оплати.

Станом на час розгляду справи доказів повернення суми попередньої оплати від сторін не надійшло.

Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги в частині стягнення 619 468 грн. 80 коп. є обґрунтованими.

Щодо нарахувня 3% річних та інфляційних нарахувань

Згідно з частинами 1, 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається позивачем здійснено інфляційні нарахування у розмірі 119 207 грн. 68 коп. за період з квітня 2022 по січень 2023 включно, а також нараховано 3% річних у розмірі 15 427 грн. 32 коп. за період з 29.03.2022 по 25.01.2023.

Суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань з огляду на таке.

Оскільки у цій справі право на повернення грошових коштів виникло у позивача до звернення до суду внаслідок порушення відповідачем обов`язку передати позивачу відповідний товар, це право не становить зміст основного зобов`язання. Грошовим є зобов`язання, що передбачає передачу грошей як предмета договору або їх сплату як ціни договору.

Стягнення з відповідача суми попередньої оплати не є наслідком порушення ним грошового зобов`язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов`язань, а з інших підстав - повернення сплаченої попередньої оплати за невиконане зобов`язання з поставки товару за Договором.

За своєю суттю повернення суми попередньої оплати за договором поставки не є грошовим зобов`язанням у розумінні статті 625 Цивільного кодексу України, тому нарахування інфляційних втрат та 3 % річних є помилковим.

Аналогічні висновки викладені у Постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07 березня 2018 року у справі № 910/23585/16, від 26 жовтня 2018 року у справі № 910/1775/18, від 21 червня 2019 року у справі № 910/9288/18, від 01 липня 2019 року у справі № 910/5773/18, від 24 вересня 2019 року у справі № 922/1151/18, від 18 грудня 2019 року у справі № 906/190/19.

Частиною 3 статті 693 Цивільного кодексу України визначено, що на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов`язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Як вбачається, позивачем такі вимоги не були заявлені.

За викладеного, вимоги позивача про стягнення річних та інфляційних нарахувань є безпідставними та не підлягають задоволенню.

Щодо нарахування пені

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно; якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частини 1, 2 статті 550 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України законодавець передбачає застосування штрафних санкцій, у разі якщо їх розмір законом не визначено, у розмірі, визначеному умовами господарського договору, а також надає сторонам право встановлювати різні способи визначення штрафних санкцій, - у відсотковому відношенні до суми зобов`язання (виконаної чи невиконаної його частини) або у певній визначеній грошовій сумі, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

При нарахуванні пені позивач посилається на пункт 7.3 Договору, відповідно до якого у разі невиконання або неналежного виконання зобов`язань за цим Договором винна сторона сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми платежу за кожний день прострочення виконання зобов`язань.

Як вбачається позивач просить стягнути пеню у розмірі 97 078 грн. 40 коп. за період з 29.03.2022 по 29.08.2022 та посилається на Договір.

Проте, як встановлено судом, між сторонами було укладено договір поставки у спрощений спосіб шляхом виставлення відповідачем рахунку від 10.02.2022 №91 на оплату товару ЖКУ 8:24 у кількості 32 тонни на загальну суму 774 336 грн. 00 коп. урахуванням ПДВ (а.с.20) та його частковою оплатою позивачем у сумі 619 468 грн. 80 коп. згідно платіжного доручення від 15.02.2022 №528.

Отже, суд доходить висновку, що умовами укладеного Договору не передбачено нарахування пені за порушення виконання зобов`язання.

За викладеного, вимоги позивача про стягнення пені не можуть бути задоволені судом.

Щодо вимоги про розірвання Договору

Відповідно до статті 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Частиною 2 статті 651 Цивільного кодексу України визначено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Отже, істотним є таке порушення договору, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення мети договору.

Як вбачається позивач звернувся до відповідача з листом-зверненням від 21.03.2022 щодо відвантаження товару у строк до 24.03.2022 або повернення коштів у у цей же строк та претензією від 13.04.2022 вих.№13/04 щодо повернення коштів в сумі 619 468 грн. 80 коп., що були сплачені за поставку товару на підставі Договору поставки від 10.02.2022 №23.

Відповідно до частини 1 статті 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Розірвано може бути лише чинний (такий, що діє на час звернення до суду з позовом та прийняття відповідного судового рішення) договір.

Доказів письмового узгодження сторін про припинення дії Договору суду не надано, в матеріалах справи відсутні.

З урахуванням викладеного суд доходить висновку, що спірний Договір на момент розгляду даної справи є чинним.

Позивач зазначає, що при укладанні Договору очікував у визначений строк отримати від відповідача товар на суму 619 468 грн. 80 коп., з урахуванням ПДВ, який передбачався для подальшої переробки та продажу в господарській діяльності позивача; свої зобов`язання з оплати товару позивач виконав частково, здійснивши попередню оплату за товар, проте товар відповідачем поставлено не було.

На думку суду, нездійснення відповідачем поставки оплаченого товару та не повернення суми попередньої оплати за такий товар є істотним порушенням умов Договору, що є підставою для розірвання цього Договору.

У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили (частина 3 статті 653 Цивільного кодексу України).

Як вбачається, позовна заява містить вимогу щодо розірвання саме договору поставки, укладеного у спрощений спосіб від 10.02.2022 №23 та посилання на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.12.2022 по справі №904/1849/22, яким встановлено обставини укладення між сторонами вказаного договору.

Проте, як зазначалося вище, вказаним рішенням суду встановлено, що між сторонами було укладено договір поставки у спрощений спосіб шляхом виставлення відповідачем рахунку від 10.02.2022 №91 на оплату товару ЖКУ 8:24 у кількості 32 тонни на загальну суму 774 336 грн. 00 коп. урахуванням ПДВ (а.с.20) та його частковою оплатою позивачем у сумі 619 468 грн. 80 коп. згідно платіжного доручення від 15.02.2022 №528, а не Договір поставки від 10.02.2022 №23, який просить розірвати позивач.

З огляду на викладене, вимога позивача щодо розірвання Договору поставки, укладеного у спрощений спосіб від 10.02.2022 №23 не може бути задоволена судом.

З урахуванням всього викладеного, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

СУДОВІ ВИТРАТИ

Щодо судового збору

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 9 292 грн. 03 коп. - витрат по сплаті судового збору.

Пунктом 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" визначено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

З урахуванням сплати позивачем за подання позову судового збору в сумі 16 679 грн. 56 коп., що перевищує розмір судового збору, який мав бути сплачений з урахуванням ціни позову та заявленої немайнової вимоги, судовий збір в сумі 1 227 грн. 83 коп. підлягає поверненню позивачеві за його клопотанням з Державного бюджету України.

Керуючись пунктом 19.1 Розділу ХІ Перехідних положень, статтями 123, 129, 232, 236, 237, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Імпульс" (25014, м. Кропивницький Кіровоградської області, вул. Слободянюка Руслана, буд. 213-Б; ідентифікаційний код 399470084) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімпромгруп" (49000, м. Дніпро, пл. Героїв Майдану, буд. 1; ідентифікаційний код 40497752) про стягнення 851 182 грн. 20 коп. та розірвання договору поставки - задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Імпульс" (25014, м. Кропивницький Кіровоградської області, вул. Слободянюка Руслана, буд. 213-Б; ідентифікаційний код 399470084) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімпромгруп" (49000, м. Дніпро, пл. Героїв Майдану, буд. 1; ідентифікаційний код 40497752) 619 468 (шістсот дев`ятнадцять тисяч чотириста шістдесят вісім) грн. 80 коп. - заборгованості та 9 292 (дев`ять тисяч двісті дев`яносто дві) грн. 03 коп. - витрат по сплаті судового збору.

В решті позовних вимог - відмовити.

Видати наказ.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Т.В. Загинайко

Дата підписання рішення,

оформленого відповідно до статті 238 ГПК України,

18.05.2023