Рішення

від 19.05.2023 по справі 910/1521/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.05.2023Справа № 910/1521/23

Суддя Господарського суду міста Києва Лиськов М.О., розглянувши у спрощеному провадженні без виклику сторін справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Барто."

49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 9Б

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКВІВЕС"

02094, м. Київ, вул. Гната Хоткевича, буд. 8, офіс 199

про стягнення 102 873,29 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Барто." (далі-позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКВІВЕС" (далі-відповідач) про стягнення 102 873,29 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва №910/1521/23 від 03.02.2023 позовну заяву залишено без руху.

13.02.2023 від позивача надійшла до суду заява про усунення недоліків позовної заяви від 09.02.2023 на виконання вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 03.02.2023

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 15.02.2023 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №910/1521/23 та постановив здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Даною ухвалою, суд у відповідності до ст. 165, 166 Господарського процесуального кодексу України встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповіді на відзив, а позивачу строк для подання відповіді на відзив.

16.03.2023 відповідачем подано відзив на позовну заяву, в котрому проти позову заперечує в повному обсязі.

30.03.2023 позивачем подано до суду відповідь на відзив.

Оскільки клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило, а наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.

З моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк, для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо, у зв`язку з чим суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог.

Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін до суду не надходило.

Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.

При цьому судом враховано, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Водночас, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

Враховуючи зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, проте в розумні строки.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

26 жовтня 2022 року ТОВ «Барто.» (надалі за текстом - Позивач, Покупець) було укладено договір із ТОВ «ЕКВІВЕС» (надалі за текстом - Відповідач, Постачальник) на поставку та сервісне обслуговування товару №26/10 (надалі - Договір).

Відповідно до умов договору Постачальник взяв на себе зобов`язання поставити та передати у власність товар, що є предметом поставки, а Покупець - прийняти і оплатити Товар на умовах передбачених у Договорі та Специфікації до нього.

Так, у п. 1 Специфікації №1 від 26.10.2022 р. до Договору, Сторони узгодили умови оплати за товар у формі 50% передоплати від вартості товару , та 50% оплати товару по факту його готовності до відвантаження Покупцю. В свою чергу 28.10.2022 року Позивачем була перерахована передоплата за товар у розмірі 50% від загальної його вартості на суму 88 350,00 грн. на розрахунковий рахунок Відповідача, що підтверджується платіжним дорученням №1986 від 28.10.2022 року.

Отже, за твердженням Позивача, грошове зобов`язання ним було виконало в повному обсязі.

Згідно п. 2 Специфікації №1 від 26.10.2022 р. до Договору, обов`язок Відповідача поставити товар належної якості та комплексності Покупцю у строк до 20.11.2022 року, але дана умова не була виконана Постачальником до 18.01.2023 р. включно.

Таким чином, спір у справі виник у зв`язку із тим, що Постачальник, порушуючи умови Договору, не поставив товар та не повернув суму попередньої оплати, внаслідок чого, на день подачу позову у останнього утворилась заборгованість по оплаті поставленої продукції в розмірі 88 350,00 грн.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відтак, між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання параграфа 1 глави 30 ГК України, глави 54 ЦК України (поставка, купівля-продаж).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

У відповідності до ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Згідно з ч. 3 ст. 612 ЦК України, якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов`язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання зобов`язання і вимагати відшкодування збитків.

Відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

За твердженням позивача, котре не спростоване відповідачем, станом на день подання позову зобов`язання з повернення попередньої оплати у сумі стягнення 88 350,00 грн. відповідачем не виконано.

Доказів поставки товару (підписаного акту прийому передачі), або відмови позивача від прийняття обладнання або повернення суми попередньої оплати матеріали справи не містять. вказане відповідачем не заперечується.

При цьому, як вбачається зі змісту постанови Верховного Суду України № 3-127гс11 від 28.11.2011, умовою застосування частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову.

Разом з цим, Верховний Суд України зазначив, що обмеження у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до продавця з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, суперечити положенням частини другої статті 124 Конституції України та позиції Конституційного Суду України в рішенні від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), згідно з якою вирішення правових спорів у межах досудових процедур є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту.

Предметом позову у даній справі є саме стягнення попередньої оплати на підставі частини 2 статті 693 ЦК України, оскільки, відповідачем не було передано оплачений товар.

Відповідно до висновку Верховного Суду в постанові від 13 травня 2019 року по справі №910/15009/17 оскільки позивач сплатив суму попередньої оплати, а відповідач не передав товар, господарські суди попередніх інстанцій правильно застосували ч.2 ст.693 ЦК України та дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову і повернення позивачу попередньої оплати.

Таким чином, у відповідача, внаслідок оплати позивачем товару, виник кореспондуючий обов`язок поставити його. Проте, відповідач не здійснив поставку товару в повному обсязі.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За приписами ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, суд приходить до висновку, що сума заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі стягнення 88 350,00 грн. документально підтверджена та належним чином доведена, а позовні вимоги в цій частині є такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 14 523,29 грн. - пені.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 10.3. Договору у випадку несвоєчасної оплати товару Покупець сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, за кожний день прострочення платежу.

Судом перевірено наведений у позовній заяві розрахунок пені та визнано його арифметично вірним.

За таких обставин, суд задовольняє позовну вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 14 523,29 грн. - пені.

Заперечуючи проти задоволення позову, Відповідач вказує, що на виконання своїх зобов`язань за договором, відповідач неодноразово (зокрема і письмово згідно листа №2486 від 21.12.2022р.) повідомляв Позивача про готовність відвантажити товар та пропонував провести повну оплату товару. Проте, Відповідач не додає жодних доказів направлення на адресу Позивача такого повідомлення як на дату поставки товару за Договором, так і до 21.12.2022 року.

Таким чином, заперечення відповідача проти позовних вимог суд розглянув та відхилив як такі, що не спростовують заявлені вимоги, зважаючи на обставини, викладені вище.

Всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 2, 3 ст. 80 ГПК України передбачено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

На підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 86, 129, 165, 219, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 ГПК України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКВІВЕС" (02094, м. Київ, вул. Гната Хоткевича, буд. 8, офіс 199; ідентифікаційний код 37502259) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Барто." (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 9Б; ідентифікаційний код 43423217) 88 350,00 грн. - основного боргу, 14 523,29 грн. - пені та 2684,00 грн. - судового збору.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.

Суддя М.О. Лиськов