Рішення

від 19.05.2023 по справі 910/2116/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.05.2023Справа № 910/2116/23

Суддя Господарського суду міста Києва Лиськов М.О., розглянувши позовну заяву та додані до неї матеріали

За позовом Приватне акціонерне товариство "Айбокс Банк"

вул. Ділова, 9а, м. Київ, 03150

до Товариство з обмеженою відповідальністю "Євро Класс"

вул. Степана Сагайдака, буд. 101, м. Київ, 02002

про стягнення 192 635, 02 грн.

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Айбокс Банк" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Класс" (далі-відповідач) про стягнення 192 635, 02 грн.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 17.02.2023 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №910/2116/23 та постановив здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Даною ухвалою, суд у відповідності до ст. 165, 166 Господарського процесуального кодексу України встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповіді на відзив, а позивачу строк для подання відповіді на відзив.

Означену ухвалу, направлено відповідачу на адресу, вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Поштове відправлення отримано відповідачем 28.02.2023.

Отже відповідач належним чином повідомлений про розгляд справи №910/2116/23, однак своїм правом на подачу письмового відзиву не скористався, доказів на обґрунтування своєї правової позиції у справі не надав.

У разі неподання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 9 ст. 165 ГПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Оскільки клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило, а наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.

З моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк, для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо, у зв`язку з чим суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог.

Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін до суду не надходило.

Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.

При цьому судом враховано, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Водночас, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

Враховуючи зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, проте в розумні строки.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЄВРО КЛАСС» було учасником відкритих торгів № UA-2018-04-04-002032-a, які проводились Міністерством оборони України.

Умовами тендерної документації передбачався обов`язок учасників закупівлі надати забезпечення тендерної пропозиції у вигляді безвідкличної гарантії в розмірі 177 498, 00 грн.

11 травня 2018 року Публічне акціонерне товариство «АЙБОКС БАНК» правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство «АЙБОКС БАНК» (Гарант, Банк) видав ТОВ «ЄВРО КЛАСС» (Принципал) гарантію та прийняв на себе безвідкличні та безумовні зобов`язання здійснити за Принципала Бенефіціару платіж, але в будь-якому випадку в сумі, що не перевищує 177 498, 00 грн. у випадку настання обставин, які передбачені цією Гарантією.

Зокрема, зобов`язання у Банка за банківською гарантією № 2309-0518/EKL3v від 11.05.2018 виникають у випадку невиконання чи неналежного виконання умов договору, який буде укладено між Бенефіціаром та Принципалом, згідно Протоколу розгляду тендерних пропозицій № 75/207/5 від 26.04.2018 року, відповідно до оголошення № UA-2018-04-04-002032-а, опублікованого на веб-порталі Уповноваженого органу.

Так, 14 травня 2018 року між Міністерством оборони України та ТОВ «ЄВРО КЛАСС» було укладено Договір № 286/2/18/18 про поставку товарів для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти бюджету України) (далі - Договір поставки).

Від Міністерства оборони України на адресу АТ «АЙБОКС БАНК» надійшла вимога № 286/7/7062 від 26.12.2018р. щодо сплати гарантійного платежу за банківською гарантією № 2309-0518/EKL3v від 11.05.2018. Свою вимогу Міністерство оборони обґрунтувало тим, що настав гарантійний випадок, а саме ТОВ «ЄВРО КЛАСС» порушило умови виконання Договору № 286/2/18/18 від 14.05.2018р. в частини строків поставки товару. Відповідно до цього Міністерство оборони України отримало право вимагати від АТ «АЙБОКС БАНК» виплату за банківською гарантією.

Натомість, у задоволенні вимоги № 286/7/7062 від 26 грудня 2018 року ТОВ «ЄВРО КЛАСС», АТ «АЙБОКС БАНК» відмовило через її неналежне представлення та відсутність доказів порушення умов Договору поставки від 14.05.2018 року.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 12.08.2021 у справі № 910/20726/20 позовні вимоги по виплаті Міністерству оборони України гарантійного платежу за гарантією № 2309-0518/EKL3v від 11 травня 2018 року задоволено повністю.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.06.2022р., підтверджено факт настання гарантійного випадку за банківською гарантією № 2309-0518/EKL3v від 11 травня 2018 року та стягнуто з АТ «АЙБОКС БАНК» на користь Міністерства оборони України 181 492, 50 грн., з яких сума гарантійного платежу за банківською гарантією № 2309-0518/EKL3v від 11 травня 2018 в розмірі 177 498, 00 грн., а також сума судового збору у розмірі 3 994, 50 грн.

На виконання зазначеного рішення суду та умов гарантії № 2309-0518/EKL3v від 11 травня 2018 АТ «АЙБОКС БАНК» 07.07.2022 року сплатило на користь Міністерства оборони України 177 498, 00 грн. - суму гарантійного платежу за банківською гарантією № 2309-0518/EKL3v від 11 травня 2018, 09.11.2022р. суму судового збору у розмірі 3 994, 50 грн., в підтвердження цьому до позовної заяви додаються копії меморіального ордеру та платіжного доручення № 19471878, № 22767104.

Так, 19 вересня 2022 року на адресу Принципала (вул. Степана Сагайдака, буд. 101, м. Київ, 02002) було надіслано лист-вимогу про погашення заборгованості № 3632/12-01 від 19.09.2022.

Згідно тренінгу з офіційного сайту АТ «УКРПОШТА» поштове відправлення №0315078536730 було вручено 01.10.2022 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що гарант (позивач) має право на зворотну вимогу до принципала (відповідача) за Гарантією № 2309-0518/EKL3v від 11 травня 2018.

За змістом ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується з нормами ст. ст. 525, 526 ЦК України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно зі ст. 560 Цивільного кодексу України за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов`язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Відповідно до ст. 561 Цивільного кодексу України гарантія діє протягом строку, на який вона видана. Гарантія є чинною від дня її видачі, якщо в ній не встановлено інше. Гарантія не може бути відкликана гарантом, якщо в ній не встановлено інше.

Зобов`язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов`язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов`язання (ст. 562 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 563 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов`язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії. Вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії пред`являється у письмовій формі. До вимоги додаються документи, вказані в гарантії. У вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов`язання, забезпеченого гарантією. Кредитор може пред`явити вимогу до гаранта у межах строку, встановленого у гарантії, на який її видано. Кредитор не може передавати іншій особі право вимоги до гаранта, якщо інше не встановлено гарантією.

Відповідно до ч. 1 ст. 568 Цивільного кодексу України зобов`язання гаранта перед кредитором припиняється у разі: 1) сплати кредиторові суми, на яку видано гарантію; 2) закінчення строку дії гарантії; 3) відмови кредитора від своїх прав за гарантією шляхом повернення її гарантові або шляхом подання гаранту письмової заяви про звільнення його від обов`язків за гарантією.

Згідно з ч. 1 ст. 200 Господарського кодексу України гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов`язана сторона) не виконає зазначене у ньому певне зобов`язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні.

Зобов`язання за банківською гарантією виконується лише на письмову вимогу управненої сторони (ч. 2 ст. 200 Господарського кодексу України).

Судом встановлено, що 19 вересня 2022 року на адресу Принципала (вул. Степана Сагайдака, буд. 101, м. Київ, 02002) було надіслано лист-вимогу про погашення заборгованості № 3632/12-01 від 19.09.2022. Згідно тренінгу з офіційного сайту АТ «УКРПОШТА» поштове відправлення №0315078536730 було вручено 01.10.2022 року.

Доказів сплати відповідачем на користь позивача належних коштів суду не надано.

Відповідно до ст. 569 ЦК України гарант має право на зворотну вимогу (регрес) до боржника в межах суми, сплаченої ним за гарантією кредиторові, якщо інше не встановлено договором між гарантом і боржником. Гарант не має права на зворотну вимогу (регрес) до боржника у разі, якщо сума, сплачена гарантом кредиторові, не відповідає умовам гарантії, якщо інше не встановлено договором між гарантом і боржником.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що права позивача, за захистом яких він звернувся до суду, порушено відповідачем, а тому позовні вимоги в частині стягнення 177 498,00 грн. заборгованості за сплаченою гарантією підлягають задоволенню.

Вимоги про стягнення з відповідача 3994,50 грн., що становлять суму судового збору, сплачених позивачем на виконання рішення господарського суду м. Києві від 12.08.2021 у справі № 910/20726/90 та за розгляд справи в апеляційній інстанції задоволенню не підлягають з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про судовий збір" судовим збором є збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Зі змісту вищенаведених положень вбачається, що судовим збором є плата особи за подання до суду, зокрема, позовної заяви та апеляційної скарги яка не відноситься до способів забезпечення виконання матеріально-правових зобов`язань контрагентів за договором, а відтак і не може бути включена до складу спірної суми сплаченої позивачем гарантії.

За змістом гарантії № 2309-0518/EKL3v від 11 травня 2018 не передбачено права гаранта збільшити розмір зворотної вимоги до боржника понад суму гарантії.

Витрати ж по сплаті кредиторові сум судового збору пов`язані з поведінкою самого гаранта, який несвоєчасно виконав прийняте ним зобов`язання, за які боржник ку силу вимог закону та умов договору між ними відповідальності не несе.

Таким чином, у відповідача відсутній обов`язок сплатити на користь позивача суму, що перевищує обумовлений між сторонами конкретний розмір гарантії - 177 498,00 грн., а також суми втрат від прострочення її оплати боржником (принципалом).

За таких обставин у задоволенні позову в цій частині відповідно до вимог ст. 16 ЦК України слід відмовити.

Позивачем заявлено до стягнення із відповідача 9 391,85 грн. - інфляційних втрат та 1750,67 грн. - 3% річних.

Стосовно вказаних позовних вимог суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За приписами ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок, суд встановив, що він є арифметично не вірним,

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат і встановив, що в останньому допущено помилки у визначенні періоду простроченого грошового зобов`язання, оскільки розрахунок проведено у період з 06.10.2022 по 02.02.2023.

22.09.2019 позивачем надіслано відповідачу лист № 3632/12-01 від 19.09.2022в якому запропоновано протягом 5 календарних днів з моменту отримання вимоги погасити заборгованість.

Згідно тренінгу з офіційного сайту АТ «УКРПОШТА» поштове відправлення №0315078536730 було вручено 01.10.2022 року.

Отже, обґрунтованим періодом нарахування 3% річних та інфляційних втрат є період з 07.10.2022 по 02.02.2023 (як визначено позивачем).

Відтак, здійснивши власний розрахунок 3% річних та інфляційних втрат суд зазначає, що вимоги про стягнення 9 391,85 грн інфляційних втрат підлягають задоволенню в частковому задоволенню у розмірі 8469,39 грн., в той час, як вимоги про стягнення 1750,67 грн. 3% річних підлягають частковому задоволенню у розмірі 1721,49 грн.

Практикою Європейського суду з прав людини передбачено, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Щодо інших аргументів сторін суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №127/3429/16-ц.

Доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, відповідач суду не надав, жодного заперечення проти позову не навів.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Відповідно до вимог ст. 129 ГПК України судові витрати позивача по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236, 237, 238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро класс" (02002, місто Київ, вулиця Степана Сагайдака, будинок 101; ідентифікаційний код: 36068718) на користь Приватного акціонерного товариства "Айбокс Банк" (03150, місто Київ, вулиця Ділова, будинок 9 А; ідентифікаційний код: 21570492) 177 498,00 грн. - основного боргу, 1721,49 грн. - 3% річних, 8469,39 грн. - інфляційних втрат та 2815,33 грн. - судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.

Суддя М.О. Лиськов