Постанова

від 17.05.2023 по справі 753/4417/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 753/4417/22 Головуючий у І інстанції Лужецька О.Р.

Провадження №22-ц/824/7239/2023 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

17 травня 2023 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Таргоній Д.О.,

суддів: Голуб С.А., Писаної Т.О.,

за участі секретаря Істоміної О.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 07 лютого 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Галеас-Луг», третя особа: відділ з питань державної реєстрації юридичних та фізичних осіб-підприємців апарату Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації про визнання припиненими трудових відносин, -

УСТАНОВИВ:

У травні 2022 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Галеас-Луг», третя особа: відділ з питань державної реєстрації юридичних та фізичних осіб-підприємців апарату Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації та просив суд: визнати припиненими трудові відносини ОСОБА_1 на посаді директора ТОВ «Галеас-Луг» на підставі ст. 28 КЗпП України; зобов`язати відділ з питань державної реєстрації юридичних та фізичних осіб-підприємців апарату Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації внести зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та виключити інформацію про ОСОБА_1 з розділу «Керівник» ТОВ «Галеас-Луг».

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 10.01.2023 р. відкрито провадження у даній справі та постановлено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 07 лютого 2023 року закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Галеас-Луг», третя особа: відділ з питань державної реєстрації юридичних та фізичних осіб-підприємців апарату Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації про визнання припиненими трудових відносинз підстав, передбачених пунктом першим частини першої статті 255 ЦПК України.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції про закриття провадження у справі, з апеляційною скаргою звернувся позивач ОСОБА_1 , який, посилаючись на невідповідність висновків суду встановленим по справі обставинам, порушення норм процесуального права, просить ухвалу скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В мотивах апеляційної скарги позивач зазначає, що суд першої інстанції неправильно визначився із характером спірних правовідносин у даній справі, помилково послався на положення частини 3 статті 99 ЦК України та дійшов необґрунтованого висновку про те, що питання звільнення позивача підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Апелянт звертає увагу суду апеляційної інстанції на ту обставину, що він не є засновником або учасником ТОВ «Галеас-Луг». Він був призначений на посаду директора товариства та виконував свою роботу в межах трудового законодавства.

Оскільки ТОВ «Галеас-Луг» знаходиться на території тимчасово окупованого Луганська, апелянт позбавлений можливості задовольнити своє право на вільний вибір праці і звільнитись з посади директора ТОВ «Галеас-Луг» за власним бажанням в порядку статті 38 КЗпП України.

Апелянт вважає, що суд першої інстанції хибно послався на висновки Верховного Суду, наведені у постанові від 23 лютого 2021 року у справі № 753/17776/19, оскільки у вказаній справі особа позивача одночасно є і засновником, і учасником товариства та керівником виконавчого органу товариства, який був звільнений з посади за рішенням загальних зборів товариства, що і було предметом оскарження до суду. В даній справі апелянт не володіє жодними корпоративними правами по відношенню до ТОВ «Галеас-Луг», не є засновником чи учасником товариства, та бажає звільнитись за власним бажанням.

Відзиву на апеляційну скаргу в порядку, передбаченому положеннями статті 360 ЦПК України, до суду апеляційної інстанції не надійшло.

Відсутність відзиву на апеляційну скаргу, згідно частини 4 статті 360 ЦПК України, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У судове засідання сторони не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені

З урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності позивача з урахуванням вимог частини другої статті 372 ЦПК України, оскільки його неявка в судове засідання не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та не перешкоджає розгляду даної справи.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах апеляційного оскарження, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувана ухвала суду зазначеним вимогам процесуального закону не відповідає.

Статтею 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Названими нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Так, для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка, на її думку, порушує її права й охоронювані законом інтереси (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28 травня 2020 року у справі № 910/7164/19).

Згідно зі статтею 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору. Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Частиною першою статті 29 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» загальні збори учасників є вищим органом товариства.

Загальні збори учасників можуть вирішувати будь-які питання діяльності товариства (частина перша статті 30 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»).

Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 98 ЦК України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом. Порядок скликання загальних зборів визначається в установчих документах товариства.

Відповідно до частин першої - третьої статті 99 ЦК України загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Виконавчий орган, що складається з кількох осіб, приймає рішення у порядку, встановленому абзацом першим частини другої статті 98 цього Кодексу. Повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

Отже, відповідно до трудового законодавства України, керівник товариства (директор), як будь-який інший працівник, має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. Разом з тим особливість звільнення директора полягає в тому, що воно відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24 грудня 2019 року у справі № 758/1861/18).

З урахуванням викладеного правильним є висновок судів, що позивач як директор товариства не має самостійних повноважень щодо вирішення питання про своє звільнення з посади директора.

Відповідно до частин другої, третьої статті 32 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» виконавчий орган товариства скликає загальні збори учасників шляхом надсилання повідомлення про це кожному учаснику товариства. Виконавчий орган товариства зобов`язаний повідомити учасників товариства не менше ніж за 30 днів до запланованої дати проведення загальних зборів учасників, якщо інший строк не встановлений статутом товариства.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.

Конституційний Суд України у рішеннях від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004, від 16 жовтня 2007 року № 8-рп/2007 та від 29 січня 2008 року № 2-рп/2008 зазначав, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.

Незважаючи на те, що право на працю безумовно є правом, а не обов`язком, для належної реалізації свого права на звільнення за власним бажанням керівник (директор) товариства має не тільки написати заяву про звільнення за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України та подати/надіслати її всім учасникам товариства, а й за власною ініціативою, як виконавчий орган товариства, скликати загальні збори учасників товариства, на вирішення яких і поставити питання щодо свого звільнення.

У випадку відсутності рішення загальних зборів учасників товариства про звільнення керівника, керівнику із метою захисту своїх прав надано можливість звернутися до суду із вимогою про визнання трудових відносин припиненими (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24 грудня 2019 року у справі № 758/1861/18).

У даній справі позивач ОСОБА_1 звернувся до ТОВ «Галеас - Луг» з вимогою про визнання припиненими трудових відносин на підставі статті 38 КЗпП України, посилаючись на неможливість розірвання трудових відносин у зв`язку із перебуванням ТОВ «Галеас-Луг» на території тимчасово окупованого Луганська та припинення відповідачем господарської діяльності.

Закриваючи провадження у даній справі з тих підстав, що даний спір є корпоративним та підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, суд першої інстанції не перевірив належним чином правовідносин сторін та помилково послався на висновки, зроблені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 510/456/17, від 10 вересня 2019 року у справі № 921/36/18, від 16 жовтня 2019 року у справі № 752/10984/14-ц, від 08 листопада 2019 року у справі № 667/1/16, від 04 лютого 2020 року у справі № 915/540/16, від 19 лютого 2020 року у справі № 361/17/15-ц, від 19 лютого 2020 року у справі № 145/166/18, від 23 лютого 2021 року у справі № 753/17776/19, оскільки предметом розгляду у вказаних справах є оскарження рішення загальних зборів щодо звільнення керівника виконавчого органу товариства.

У той же час, слід розмежовувати корпоративні відносини та трудові. Якщо мова йде про звільнення за ст. 41 КЗпП та ч.3 ст.99 ЦК, то право припинити повноваження керівника це корпоративне право учасників організації, а тому це корпоративні відносини, а отже щоб оскаржити таке звільнення директору потрібно звертатися до господарського суду.

В даному випадку, спір виник щодо реалізації працівником своїх трудових прав, зокрема права на звільнення на підставі статті 38 КЗпП України, а тому спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Суд першої інстанції належно не дослідив матеріали справи, не врахував вищенаведені обставини, у зв`язку із чим зробив передчасний та помилковий висновок про закриття провадження, що призвело до неправильного вирішення питання та постановлення ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі та доступу до суду.

Відповідно до положень статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Відповідно до положень статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст.367, 369, 374, 379, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 07 лютого 2023 року - скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 18 травня 2023 року.

Суддя-доповідач Таргоній Д.О.

Судді: Голуб С.А.

Писана Т.О.