Рішення

від 19.05.2023 по справі 320/16675/21

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 травня 2023 року м. Київ № 320/16675/21

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панової Г.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом Селянського фермерського господарства «Роксолана»

до Державної служби України з безпеки на транспорті

про визнання протиправним і скасування рішення,

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернулося Селянське фермерське господарство «Роксолана» з позовом до Північного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки з вимогами:

визнати протиправною та скасувати постанову про застосування адміністративно- господарського штрафу від 07 вересня 2021 року № 298387 про застосування адміністративно- господарського штрафу у розмірі 8500 грн;

визнати протиправним та скасувати розрахунок плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування до акту від 21 липня 2021 року № 0063603 на суму 65,60 євро, складений Південним міжрегіональним правління Укртрансбезпеки.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач дійшов помилкових висновків щодо перевищення ним габаритно-вагових норм під час здійснення перевезення вантажу.

Позивач доводить, що він здійснював перевезення сипучого вантажу, особливістю якого є те, що під дією інерції та інших сил він зміщується, що може впливати на навантаження окремих осей транспортного засобу в конкретно взятий момент часу.

Як зазначає позивач, наразі відсутня методика зважування таких вантажів, яка б ураховувала зазначені особливості, а тому результати вимірювань, які провів відповідач, не можна вважати достовірними.

Позивач також зазначає, що відповідач застосував до нього адміністративно-господарський штраф за правопорушення, суть якого полягає у відсутності дозволу на рух великоваговим транспортним засобом з перевищенням відповідних норм навантаження на осі.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20 січня 2022 року відкрито провадження у справі та вирішено її розгляд здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, витребувано докази від сторін та призначено судове засідання для розгляду справи по суті.

Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2022 року відповідача Північне міжрегіональне управління Укртрансбезпеки замінено на правонаступника Державну службу України з безпеки на транспорті.

У судове засідання, призначене у справі на 10 травня 2022 року, сторони не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду справи в передбачений законодавством строк.

Від позивача заяви або клопотання про відкладення розгляду справи станом на час її розгляду до суду не надходили.

Від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з введенням воєнного стану.

Суд відмовив у задоволенні вказаного клопотання відповідача та керуючись частиною дев`ятою статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, протокольною ухвалою від 10.05.2022 року ухвалив подальший розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.05.2023 суд закрив провадження у справі в частині вимог про визнання протиправним і скасування розрахунку плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування до акту від 21 липня 2021 року № 0063603 на суму 65,60 євро, складений Південним міжрегіональним правління Укртрансбезпеки.

У контексті цього позивач доводить, що Правила дорожнього руху забороняють рух транспортних засобів, що перевозять подільні вантажі, загальна вага або навантаження на окрему вісь яких перевищує нормативні вимоги. З урахуванням викладеного позивач вважає, що дозвіл на перевезення такого вантажу не видається, а тому до нього не могла бути застосована санкція за його відсутність.

Відповідач у відзиві на позов зазначив, що автомобільні перевізники несуть відповідальність у вигляді штрафу у розмірі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм від 5% до 10% включно при перевезенні вантажу без відповідного дозволу.

Ураховуючи, що під час зважування транспортних засобів позивача було встановлено перевищення навантаження на одну з осей на понад 7% і у позивача не було дозволу на рух, відповідач вважає, що обґрунтовано наклав на позивача адміністративно-господарський штраф.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

21.07.2021 Південним міжрегіональним управлінням Укртрансбезпеки на пункті габаритно-вагового контролю, розташованому на автомобільній дорозі М-05 (Київ-Одеса) 452км+811 метрів, було проведено габаритно-ваговий контроль автомобіля MAN TGX, реєстраційний номер НОМЕР_1 із спеціалізованим причепомWieltonNW3, з реєстраційним номером НОМЕР_2 , що належать СФГ «Роксолана».

У межах габаритно-вагового контролю було проведено зважування вказаних транспортних засобів, за результатами якого встановлено, що навантаження на одиночну вісь № 2 склало 11,8 тонн при допустимому навантаженні 11 тонн.

За наслідками зважування відповідачем складено довідку про результати здійснення габаритно-вагового контролю від 21 липня 2021 року № 0075504, у якій зафіксовані загальну вагу транспортних засобів та навантаження на окремі осі та акт про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів від 21 липня 2021 року № 0063603.

Встановивши перевищення навантаження на одиночну вісь, відповідач склав розрахунок, у якому визначив позивачеві плату за проїзд маршрутом Жашків-Одеса у розмірі 65,60 євро, та акт від 21 липня 2021 року № 291157, в якому констатував порушення, відповідальність за яке передбачена абзацом 14 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме: перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм від 5% до 10% включно при перевезенні вантажу без відповідного дозволу.

Постановою Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки від 07 вересня 2021 року № 298387 за вчинення правопорушення, передбаченого абзацом 14 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», на позивача накладено штраф у розмірі 8500,00 грн.

Не погоджуючись з розрахунком та рішення про застосування адміністративно-господарського штрафу, позивач звернувся до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Єдині вимоги до проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів з вантажем або без нього автомобільними дорогами встановлено Правилами проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2001 року №30 (далі Правила №30).

Відповідно до пункту 4 Правил № 30 рух великовагових та великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами здійснюється на підставі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні (далі дозвіл), виданим перевізникові уповноваженим підрозділом Національної поліції, або документа про внесення плати за проїзд таких транспортних засобів.

Згідно з пунктом 5 Правил № 30 рух транспортних засобів та їх составів загальною масою до 40 тонн включно, якщо вони не є великогабаритними і контейнеровозів загальною масою до 46 тонн включно та заввишки від поверхні дороги до 4,35 метра включно (на встановлених Укравтодором, Укртрансбезпекою і Національною поліцією маршрутах, які погоджено з організаціями, зазначеними в пунктах 9-13 цих Правил), здійснюється без дозволу.

Пунктом 3 Правил №30 передбачено, що транспортний засіб чи автопоїзд з вантажем або без вантажу вважається великоваговим, якщо максимальна маса або осьова маса перевищує хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху.

Відповідно до пункту 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (далі ПДР), за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м (для сільськогосподарської техніки, яка рухається за межами населених пунктів, дорогами сіл, селищ, міст районного значення, - 3,75 м), за висотою від поверхні дороги - 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Національною поліцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі 16 т, строєні 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь 11 т, здвоєні осі 18 т, строєні 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м.

Рух транспортних засобів та їх составів з навантаженням на одиночну вісь понад 11 т, здвоєні осі понад 16 т, строєні осі понад 22 т або фактичною масою понад 40 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь понад 11 т, здвоєні осі понад 18 т, строєні осі понад 24 т або фактичною масою понад 44 т, а на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах понад 46 т) у разі перевезення подільних вантажів автомобільними дорогами забороняється.

Пунктом 25 Правил № 30 передбачено, що забороняється проїзд великогабаритних та великовагових транспортних засобів без дозволу, зазначеного у пункті 4 цих Правил, або документа, який підтверджує внесення плати за проїзд, що повинні знаходитися у водія і пред`являтися на вимогу уповноважених осіб.

Абзацом 14 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» встановлено, що автомобільні перевізники несуть відповідальність у вигляді штрафу у розмірі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм від 5% до 10% включно при перевезенні вантажу без відповідного дозволу.

Механізм здійснення габаритно-вагового контролю великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів визначено Порядком здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2007 року №879 (далі Порядок № 879).

Підпунктом 4 пункту 2 Порядку № 879 передбачено, що габаритно-ваговий контроль це контроль за проїздом великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, який включає перевірку відповідності габаритно-вагових параметрів таких транспортних засобів установленим законодавством параметрам і нормам, наявності дозволу на рух за визначеними маршрутами, а також дотримання визначених у дозволі умов та режиму руху транспортних засобів.

Згідно з пунктом 16 Порядку № 879 габаритно-ваговий контроль включає документальний та/або точний контроль.

Відповідно до підпункту 11 пункту 2 Порядку № 879 точний габаритно-ваговий контроль це визначення габаритновагових параметрів транспортного засобу на стаціонарному або пересувному пункті.

Пунктом 20 Порядку № 879 передбачено, що за результатами габаритно-вагового контролю посадові особи та/або працівники Укртрансбезпеки або її територіальних органів визначають належність транспортного засобу до великовагових та/або великогабаритних.

Аналіз викладених положень чинного законодавства свідчить, що рух транспортних засобів, максимальна або осьова маса яких перевищує параметри, зазначені у пункті 22.5 ПДР, автомобільними дорогами допускається за умови отримання перевізником дозволу і внесення плати за проїзд.

Рух транспортного засобу з перевищенням зазначених у пункті 22.5 ПДР параметрів навантаження на 5 %, але не більше 10 % без відповідного дозволу є підставою для застосування до автомобільного перевізника адміністративно-господарських санкцій відповідно до абзацу 14 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Як убачається з матеріалів справи, у межах габаритно-вагового контролю автомобіля MAN TGX, реєстраційний номер НОМЕР_1 із спеціалізованим причепом Wielton NW3 з реєстраційним номером НОМЕР_2 відповідачем було проведено зважування, за результатами якого складено довідку про результати здійснення габаритно-вагового контролю від 21 липня 2021 року № 0075504.

Вказаною довідкою зафіксовано загальну вагу транспортних засобів, яка склала 37,78 тонн та навантаження на окремі осі, у тому числі на одиночну вісь № 2 11,8 тонн, при гранично допустимому навантаженні 11 тонн.

Отже, суд погоджується з доводами відповідача про те, що СФГ «Роксолана» здійснювало вантажні перевезення автомобільними дорогами з перевищенням встановлених законодавством вагових норм навантаження на одиночну вісь на 7,27%.

При цьому дозволу на рух великоваговим транспортним засобом позивач не отримував, плату за проїзд не вносив.

Аргументи позивача про те, що ним перевозився сипучий вантаж, який переміщується під час руху, у зв`язку з чим його зважування без дотримання часу, необхідного для врівноваження, не може дати достовірних результатів, суд відхиляє.

Закон України «Про автомобільний транспорт», Правила № 30, ПДР, Порядок № 879 встановлюють універсальні правила навантаження на осі транспортного засобу, які застосовуються незалежно від типу вантажу, швидкості руху тощо. Метою цих правил є збереження автомобільних доріг загального користування від руйнувань.

Порушення зазначених правил шляхом перенавантаження окремих осей транспортного засобу через властивості вантажу, особливості навантаження чи з будь-яких інших причин не звільняє автомобільних перевізників від передбаченої абзацом 14 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» відповідальності.

Інакший підхід до розуміння цих правил суперечив би їхній меті.

Суд також зазначає, що рівномірне розподілення вантажу та створення умов, за яких його безладний рух в кузові є неможливим, є прямим обов`язок позивача як перевізника.

Так, пунктом 22.2 ПДР встановлено, що водій перед початком руху зобов`язаний перевірити надійність розташування і кріплення вантажу, а під час руху контролювати це, щоб запобігти його падінню, волочінню, травмуванню супроводжуючих осіб чи створенню перешкод для руху.

Відповідно до пункту 8.1 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 року за №128/2568 (далі Правила № 363), типи та кількість рухомого складу, потрібного для виконання перевезень вантажів, визначаються перевізником залежно від обсягу і характеру перевезень.

Згідно з пунктами 8.14, 8.15, 8.19 Глави 8 Правил № 363 навантажені предмети слід розміщувати і закріпляти так, щоб запобігти їх падінню, волочінню, травмуванню ними супровідних осіб чи створенню перешкод для руху. Вантаж повинен бути належним чином закріплений засобами кріплення (ременями, ланцями, розтяжками, тросами, розпірними перекладинами, якірними рейками (балками), сітками тощо) відповідно до національних стандартів щодо правил безпечного закріплення вантажів і засобів кріплення. Кількість засобів кріплення вантажу повинна бути достатньою для здійснення його безпечного перевезення. Вантажі розміщують так, щоб вага вантажу рівномірно розподілялася між автомобілем і причепом.

Відповідно до пункту 12.5 Правил № 363 для транспортування вантаж треба рівномірно розміщувати в кузові таким чином, щоб не була порушена стійкість автомобіля і не утруднювалося керування ним. Вантаж не повинен зміщуватися під час руху, випадати з кузова, волочитися і створювати небезпеку для пішоходів та інших учасників дорожнього руху.

Отже, перевезення сипучого вантажу без вжиття заходів, що унеможливлює його зміщення, створює небезпеку руху і забороняється.

Таким чином, зміщення вантажу, що призвело до перенавантаження на вісь не є «властивістю вантажу», як про це зазначає позивач, а є наслідком недотримання ним правил перевезення вантажів, що не може бути підставою для звільнення його від відповідальності, встановленої статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Суд також зауважує, що квитанцією про результатами зважування підтверджується, що через ваги тягач з причепом рухався зі швидкістю 2,5 км на год. У контексті вказаної обставини позивач на підтвердження зазначених підстав позову не зазначив, як за такої швидкості при допустимій загальній масі тягача з причепом могло відбутися зміщення вантажу (кукурудзи), щоб навантаження на одну з осей перевищило гранично допустиме на 0.8 тонн або понад 7%.

Стосовно посилання позивача на відсутність методики, виходячи з якої відповідно до підпункту 2 пункту 2 Порядку № 879 має відбуватися зважування, суд зазначає, що подібні зауваження вже оцінювалися Верховним Судом.

Зокрема, у постанові 22 грудня 2021 року у справі № 420/3371/21 Верховний Суд зазначив, що: « 55. Дійсно, на момент виникнення спірних правовідносин, відсутня затверджена Мінекономрозвитком методика виконання вимірювань поосьових навантажень на маси вантажних транспортних засобів у русі, якою мали б керуватися органи Укртрансбезпеки під час проведення габаритно-вагового контролю.

56. Водночас, оскільки за змістом статей 4 і 29 Закону України «Про дорожній рух», статті 33 Закону України «Про автомобільні дороги» визначення порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування віднесено до компетенції Кабінету Міністрів України, і такий механізм здійснення габаритно-вагового контролю великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів визначено Порядком № 879, яким керувався відповідач, Верховний Суд вважає, що відповідачем правомірно проведений габаритно-ваговий контроль транспортного засобу.

57. Наведене узгоджується з нормативним регулюванням, а саме скасування постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 671 пункту 19 Порядку № 879, в якому було вказано про те, що під час проведення габаритно-вагового контролю Укртрансбезпека або її територіальні органи керуються методикою, затвердженою Мінекономрозвитку.

58. Отже, законодавець виключив норму про необхідність застосування будь-якої затвердженої методики визначення у спірних правовідносинах».

Тотожні за змістом висновки були викладені також у постанові Верховного Суду від 02 серпня 2018 року у справі № 820/1420/17.

Таким чином, доводи позивача не свідчать про допущення відповідачем порушень під час габаритно-вагового контролю.

Суд також відхиляє посилання позивача на те, що чинним законодавством не передбачено можливості надання дозволу на перевезення подільних вантажів з перевищенням вагових обмежень як підставу стверджувати, що в спірних правовідносинах не було об`єктивної сторони правопорушення, склад якого визначений абзацом 14 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Суд зазначає, що умови і режим проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів визначено Порядком № 30 і Законом України «Про автомобільний транспорт», які не виокремлюють сипучі вантажі як кукурудзу чи інший тип вантажів як вантажі, на перевезення яких не ви дається дозвіл для руху з перевищенням вагових норм.

Подібні висновки випливають і з постанови Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 803/1540/16, в якій Верховний Суд погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій про те, що перевезення сипучого вантажу з перевищенням вагових норм без дозволу є підставою для відповідальності, передбаченої абзацом 14 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Враховуючи підтвердження факту перевищення допустимої ваги вантажного автомобіля за відсутності дозволу на перевезення вантажів з перевищенням вагових обмежень, суд дійшов висновку, що відповідачем правомірно винесено постанову від 07 вересня 2021 року № 298387.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина друга статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Беручи до уваги викладене в сукупності, перевіривши та проаналізувавши матеріали справи і надані сторонами докази за правилами, встановленими статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для їхнього задоволення.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Ураховуючи результат розгляду справи, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Панова Г. В.