Постанова

від 19.05.2023 по справі 815/2999/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2023 року

м. Київ

справа №815/2999/16

адміністративне провадження № К/9901/31594/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Пасічник С.С.,

суддів: Олендера І.Я., Васильєвої І.А.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Південного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.12.2016 (головуючий суддя Турецька І.О., судді: Стас Л.В., Косцова І.П.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Дельта Вілмар» до Південного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Дельта Вілмар» (далі - позивач, Підприємство, ТОВ «ТД «Дельта Вілмар») звернулося до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Одесі Міжрегіонального головного управління ДФС (яку замінено на правонаступника - Південне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків; далі - відповідач, контролюючий орган, податковий орган), в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 04.04.2016 №0000044100, від 04.04.2016 №0000064100.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 03.10.2016 у задоволенні позову відмовлено. Приймаючи таке рішення, суд врахував доводи податкового органу про те, що ФГ «Веста-Юг» виростило соняшника менше ніж реалізувало покупцям згідно із первинними документами, а тому ці обставини свідчать про нереальність господарських операцій ТОВ «ТД «Дельта Вілмар» із даним контрагентом. Стосовно контрагента ПП «Бая» зазначено, що ним не підтверджено використання земельних ділянок для вирощування сільськогосподарської продукції, а відтак спростовується можливість проведення операцій з реалізації вирощеного соняшника позивачу.

Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 22.12.2016 рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове про задоволення позову.

Апеляційний суд своє рішення аргументував необґрунтованістю позиції податкового органу щодо нереальності господарських операцій позивача з ФГ «Веста-Юг» та ПП «Бая», зазначивши, що податкова інформація, на яку посилався відповідач, спростовується наявними в матеріалах справи доказами, що залишені судом першої інстанції поза увагою, які підтверджують використання вказаними контрагентами земельних ділянок та вирощування ними сільськогосподарської продукції, реалізованої ТОВ «ТД «Дельта Вілмар», а також переробку придбаного соняшника і експорт позивачем шроту соняшникового та олії.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, податковий орган звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій посилається на безпідставне відхилення судом доказів, які свідчать про реалізацію ФГ «Веста-Юг» та ПП «Бая» сільськогосподарської продукції в обсягах більших, ніж ними було вирощено, а тому операції позивача з придбання у цих контрагентів соняшника не мали реального характеру. Просить скасувати постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.12.2016 та залишити в силі постанову Одеського окружного адміністративного суду від 03.10.2016.

Товариство подало заперечення на касаційну скаргу, у якому просило залишити судове рішення апеляційного суду без змін, оскільки таке прийнято за правильно встановлених обставин справи, з наданням їм належної правової оцінки.

В подальшому справу передано до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду й відповідно до пункту 2 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року №460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційна скарга підлягає розгляду у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом, тобто до 08.02.2020.

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд виходить з такого.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «ТД «Дельта Вілмар» щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ФГ «Веста-Юг» за період з 01.11.2014 по 31.05.2015 та ПП «БАЯ» за період з 01.03.2015 по 31.05.2015, їх реальності та повноти відображення в обліку.

За наслідками перевірки складено акт №75/28-08-41/36362434/32 від 21.12.2015, згідно із висновками якого встановлено порушення Товариством приписів підпунктів 14.1.91, 14.1.202 пункту 14.1 статті 14, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту за 2014-2015 роки на суму 7 834 692,47 грн.

05.01.2016 за результатами виявлених перевіркою порушень податковим органом прийняті наступні податкові повідомлення-рішення:

- №0000014100, яким зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов`язань наступних періодів) з податку на додану вартість (надалі - ПДВ) у розмірі 3 107 893,86 грн та нараховано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1 553 946,93 грн;

- №0000024100, яким позивачу зменшено розмір від`ємного значення суми ПДВ на суму 4 726 798,61 грн.

Товариство оскаржило дані рішення в адміністративному порядку до Міжрегіонального головного управління ДФС - Центральний офіс з обслуговування великих платників, яке рішенням від 24.03.2016 №6320/10/28-10-10-4-33 скасувало податкові повідомлення-рішення від 05.01.2016 №0000014100, №0000024100 з підстав незазначення у них найменування органу державної податкової служби та його місцезнаходження; зобов`язало контролюючий орган винести нові рішення.

Відповідач 04.04.2016 прийняв наступні податкові повідомлення-рішення:

- №0000044100, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 3 107 893,86 грн. та нараховано штрафні санкції у розмірі 1 553 946,93 грн;

- №0000064100, яким позивачу зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 4 726 798,61 грн.

Рішенням Державної фіскальної служби України від 01.06.2016 №11938/6/99-99-11-01-02-25 скарга позивача на вказані податкові повідомлення-рішення залишена без задоволення.

Спірні правовідносини регулюються приписами Податкового кодексу України, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на час їх виникнення).

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (тут і далі в редакції, чинній на момент спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.1 статі 201 Податкового кодексу України платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов`язковим.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов`язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Пунктом 201.4 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов`язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Згідно пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов`язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Податкова накладна відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За визначенням статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №996-XIV) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частина друга статті 9 Закону №996-XIV встановлює, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з положеннями частин четвертої-шостої статті 9 Закону №996-XIV регістри бухгалтерського обліку повинні мати назву, період реєстрації господарських операцій, прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні. Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. У разі складання та зберігання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку на машинних носіях інформації підприємство зобов`язане за свій рахунок виготовити їх копії на паперових носіях на вимогу інших учасників господарських операцій, а також правоохоронних органів та відповідних органів у межах їх повноважень, передбачених законами.

Як визначено підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

У відповідності до статті 1 Закону №996-XIV господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Отже, господарські операції, які зумовлюють наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування податкових вигод, мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які зазвичай супроводжують операції певного виду та відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Для нарахування податкового кредиту також необхідними умовами є наявність у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності та належним чином складеної податкової накладної, зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Недоведеність наявності вказаних умов позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкових вигод, а покупця - права на їх формування та відображення у бухгалтерському та податковому обліку.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між ТОВ «ТД «Дельта Вілмар» (покупець) та ФГ «Веста-Юг» (постачальник) укладено договори поставки №ТД180 від 01.04.2015 та №28/08/14/1 від 27.08.2014, за умовами яких постачальник зобов`язується поставити і передати у власність, а покупець прийняти та оплатити соняшник врожаю 2014 року українського походження на умовах поставки DAP в редакції Інкотермс-2010 (доставка за рахунок Постачальника до місця вказаного Покупцем - місцем поставки): переробний комплекс олійних культур, м. Южне, Одесько-Миколаївське шосе, 28.

Позивачем на підтвердження виконання даних договорів надано до перевірки та до суду первинні документи: рахунки-фактури, видаткові та податкові накладні, специфікації, акти перерахунку ціни партії товару, ярлики-проби, товарно-транспортні накладні, банківські виписки, акти прийому-передачі давальницької сировини, акти прийому-передачі готової продукції.

Контролюючий орган в акті перевірки не заперечував проти того, що з боку позивача надані оригінали всіх первинних документів, які складаються під час здійснення такого виду господарської операції.

Відповідач наполягав на нереальності здійснення господарських операцій між позивачем та ФГ «Веста-Юг» посилаючись на те, що останній закуповував сільськогосподарську продукцію (як правило соняшник) у невідомих осіб, у тому числі не платників ПДВ й реалізовував її зернотрейдерам та переробним підприємствам, зокрема ТОВ «ТД «Дельта Вілмар», як власно вирощену продукцію.

Така позиція контролюючого органу ґрунтується на податковій інформації, яка отримана від Любашівської ОДПІ ГУ ДФС в Одеській області від 25.09.2015, згідно із якою в інформаційних базах контролюючого органу міститься інформація про те, що ФГ «Веста-Юг» протягом 2013-2014 років займалося вирощуванням зернових та технічних культур, було платником фіксованого сільськогосподарського податку, а з 2015 року є платником єдиного податку 4 групи, має трактори - МТЗ-82.1.26 в кількості двох одиниць, штат працівників, у середньому до 18 осіб, користується земельними ділянками загальною площею 9 508га.

Відповідно до форми 37 СГ «Сівба та збирання врожаю сільськогосподарських культур, проведення інших польових робіт» господарством зібрано врожаю соняшника у 2014 році - 5775,86 т, а реалізовано соняшника, згідно аналізу податкових накладних, в період з 01.09.2014 по 31.05.2015 - 4381,52 т.

Водночас, як зазначає контролюючий орган, зазначена інформація, що декларувалася ФГ «Веста-Юг» є необ`єктивною та неправдивою, оскільки спростовується матеріалами провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 14.07.2014 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 212 Кримінального кодексу України щодо посадових осіб ТОВ «Біоіл Універсал Україна», які користувалися послугами ФГ «Веста ЮГ» з метою формування податкового кредиту в період 2013-2014 років. Згідно даної інформації земельна ділянка розміром 7000га передавалась у використання ФГ «Веста ЮГ» для заготівлі сіна, земельна ділянка не заорана, договори щодо вирощування сільськогосподарських культур не укладалися; актом обстеження використання зазначеної земельної ділянки Веселодолинською сільською радою Тарутинського району Одеської області зафіксовано, що її межі на 17.07.2014 не встановлені та для випасу худоби вона не використовується; листом Чорноморської селищної ради Комінтерновського району Одеської області повідомлено, що земельна ділянка площею 2020 га обробляється відповідно до договору про спільну діяльність, що зобов`язувало ФГ «Веста-Юг» вести окремий бухгалтерський та податковий облік та сплачувати податки в загальному порядку.

Суд першої інстанції вважав перелічені докази достатніми для того, щоб зробити висновок про нереальність виконання договорів поставки, укладених позивачем з ФГ «Веста-Юг».

Суд же апеляційної інстанції визнав такі докази недостатніми для підтвердження обставин вини позивача у вчиненні податкового правопорушення та звернув увагу на те, обов`язковою умовою договорів поставки між позивачем та ФГ «Веста-Юг» було придбання продукції у сільськогосподарського підприємства, який є виробником товару. Дана вимога сторонами була виконана - на момент укладання договору постачальник мав статус фермерського господарства та був платником фіксованого сільськогосподарського податку.

Крім того, факт перебування ФГ «Веста-Юг» на спеціальному режимі оподаткування в період господарських операцій з позивачем підтверджується довідками Любашівської ОДПІ від 14.04.2015 та від 31.03.2016, а також витягом з реєстру платників податку на додану вартість.

Згідно із відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основною діяльністю ФГ «Веста-Юг» є, зокрема, вирощування олійних культур.

Податкова та статистична звітність даного контрагента свідчила про наявність у нього в користуванні земельних ділянок, сільськогосподарської техніки, трудових ресурсів.

Суд апеляційної інстанції констатував, що стверджуючи про вчинення посадовими особами ФГ «Веста-Юг» кримінального злочину, представник податкового органу не надав вироку суду з цього приводу і навіть відомостей про внесення даних фактів до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

У зв`язку із наведеними обставинами, апеляційний суд дійшов висновку про безпідставність доводів відповідача про порушення Товариством вимог податкового законодавства при взаємовідносинах із ФГ «Веста-Юг».

Щодо взаємовідносин із ПП «БАЯ» суди встановили, що з даним підприємством позивач (покупець) уклав договір поставки від 31.03.2015 №ТД172, згідно із яким постачальник зобов`язується поставити і передати у власність, а покупець прийняти соняшник врожаю 2014 року українського походження на умовах, визначених цим договором.

Позивач до перевірки та до суду подав рахунки-фактури, видаткові накладні, специфікації, акти перерахунку ціни партії товару, ярлики-проби, товарно-транспортні накладні, видаткові накладні.

Аргументуючи нереальність господарських операцій між вказаними сторонами договору, контролюючий орган посилався на податкову інформацію, отриману від ДПІ у Ленінському районі м.Миколаєва ГУ ДФС у Миколаївській області №2228/7/14-02-22-02-10 від 07.09.2015, відповідно до якої у користуванні ПП «БАЯ» відсутні земельні ділянки на території Ширяївського району Одеської області площею 5 644,96га, на території Хорольського району Полтавської області площею 6 218га, а також на підприємстві немає персоналу, необхідного для забезпечення процесу вирощування, збирання, зберігання соняшника.

Такі обставини, на думку відповідача, свідчать про неможливість підтвердження реальності здійснення операцій з вирощування в 2014 році продукції соняшника та відповідно операцій з його реалізації в 2014 та в 2015 роках.

Разом з тим, апеляційний суд такі доводи податкового органу визнав неприйнятними, оскільки вони спростовуються матеріалами справи.

Так, відповідно до свідоцтва №200098691 про реєстрацію сільськогосподарського підприємства як суб`єкта спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість ПП «БАЯ» знаходиться на спеціальному режимі оподаткування з 01.01.2009.

Із податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма 1-ДФ) за період з 01.01.2014 по 31.08.2015 вбачається, що в штаті підприємства працювало від 14 до 23 осіб.

Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно Миколаївського міжміського бюро технічної інвентаризації підтверджується, що з 2004 року ПП «БАЯ» для ведення сільськогосподарської діяльності використовує нежитловий об`єкт, який належить йому на праві власності та розташований в с. Грейгове, Жовтневого району Миколаївської області. Даний об`єкт знаходиться на земельній ділянці площею 22 964 кв. м, та складається, у тому числі із: вагової, складу, навісу, зерноочищувальних установ.

До того ж, відповідно до договору оренди нежитлового приміщення №105 від 01.10.2014 ПП «БАЯ» є орендарем нерухомого майна адміністративної будівлі.

З податкової інформації від 07.09.2015 №2228/7/14-02-22-02-10 за ПП «БАЯ» зареєстровано 7 одиниць сільськогосподарських машин, а саме 2 комбайни і 5 тракторів .

Про наявність у користуванні ПП «БАЯ» земельних ділянок свідчать довідки Грейгівської сільської ради від 11.02.2014 №126/01 (площа 3,3000 га); відділу Держземагенства у Новоодеському районі Миколаївської області №6-5-6-26/2185 від 24.09.2014 (площа 45,5800 га); управління Держземагенства у Миколаївському районі Миколаївської області від 24.09.2014 №3762/751-2/1300 (площа 46,59 га); відділу Держземагенства у Снігурівському районі Миколаївської області від 24.09.2014 №2420/02-14 (площа 555,95 га).

Матеріали справи також містять реєстри договорів ПП «БАЯ» на оренду землі та паїв на 2015 рік, річну статистичну звітність ПП «БАЯ» у формі 4 - сг за 2014 рік, із даними про посівні площі сільськогосподарських культур, у тому числі і олійних культур.

Використовуючи податкову інформацію, про яку було зазначено вище, ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва 07.09.2015 прийняло рішення про виключення сільськогосподарського підприємства з реєстру суб`єктів спеціального режиму оподаткування, оскільки питома вага вартості сільськогосподарських послуг становить менше 75% вартості всіх товарів /послуг, поставлених протягом попередніх 12 послідовних місяців.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.04.2016 у справі 814/3685/15 дане рішення контролюючого органу визнано протиправним та скасовано. У цій постанові зазначено, зокрема про те, що продукція, вирощена на земельній ділянці, орендованій платником фіксованого сільськогосподарського податку в юридичної або фізичної особи, є сільськогосподарською продукцією, незалежно від того, чи зареєстровані належним чином договори оренди такої земельної ділянки.

Додатково апеляційний суд врахував те, що придбаний у ФГ «Веста-Юг» та ПП «БАЯ» товар був використаний позивачем у господарській діяльності, про що свідчать наступні документи, наявні в матеріалах справи: банківські виписки; платіжні доручення; договір №186 від 14.03.2014, укладений між ТОВ «ТД «Дельта Вілмар» (замовник) та ТОВ «Дельта Вілмар СНГ» (виконавець), щодо переробки сировини у готову продукцію; акти надання послуг до цього договору; товарно-транспортні накладні; договір №05/05/14/1 від 05.05.2014 на організацію та перевезення вантажу автотранспортом, підписаний ТОВ «Торговий Дім «Дельта Вілмар» (замовник) з ТОВ «ХЛЕБ АГ» (перевізник); договір транспортно-експедиторського обслуговування шроту соняшникового №21/03/14-6 від 21.03.2014 між ТОВ «МІГТРАНС» (експедитор) та ТОВ «Торговий Дім «Дельта Вілмар» (замовник, клієнт); заявки про надання додаткових послуг; контракт №18/04/14/1 від 18.04.2014 між позивачем та «Альфа Трейдінг Лімітед» на поставку сирої нерафінованої олії, а також специфікацій, митної декларації, інвойсів на виконання цього контракту; договір №28/03/14/5/274 від 28.03.2014 між ТОВ «Торговий Дім «Дельта Вілмар» (продавець) та ТОВ «Дельта Вілмар СНГ» (покупець) щодо поставки нерафінованої соняшникової олії; рахунків на оплату.

Враховуючи вищенаведені обставини, Верховний Суд вважає обґрунтованим висновок апеляційного суду, що долучені Товариством документи підтверджують наявність спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарських операцій, зв`язок між фактом надання послуг (поставок товару) і господарською діяльністю позивача, а відтак, обґрунтованість відображення їх результатів у бухгалтерській та податкові звітності.

Відповідачем не підтверджено невідповідності господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, їх збитковості тощо, які б окремо або в сукупності свідчили, що вчинення таких операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру).

Слід зазначити, що усталеною є практика Верховного Суду, яка, якщо її систематизувати, полягає в тому, що визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій. При цьому, податкова інформація щодо контрагентів сама по собі не є самостійною та достатньою підставою для висновку про нереальність господарських операцій.

Доводи скаржника, наведені у касаційній скарзі не спростовують вищезазначених висновків суду апеляційної інстанції, які, у свою чергу, не викликають розумних сумнівів, а фактично зводяться лише до переоцінки встановлених обставин справи, що, в свою чергу, не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.

За приписами статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017) судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Аналогічні положення закріплені і в статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15.12.2017).

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а також відсутність підстав вважати, що суд апеляційної інстанцій при розгляді справи допустив неправильне застосування норм матеріального права чи порушення процесуальних норм, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для залишення касаційної скарги без задоволення.

Згідно з частиною третьою статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Південного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.12.2016 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіС.С. Пасічник І.Я.Олендер І.А. Васильєва