Постанова

від 12.05.2023 по справі 599/1805/22

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 599/1805/22Головуючий у 1-й інстанції Чорна В.Г. Провадження № 22-ц/817/335/23 Доповідач - Дикун С.І.Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 травня 2023 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Дикун С.І.

суддів - Костів О. З., Храпак Н. М.,

з участю секретаря - Дідух М.Є.

учасників справи: позивачки ОСОБА_1 її представника адвоката Кучера І.Б. представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу №599/1805/22 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 11 січня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Залозецька районна лікарня» Залозецької селищної ради Тернопільського району Тернопільської області про скасування наказу про звільнення, переведення та поновлення на роботі, постановленого суддею Чорною В.Г., повний текст рішення складено 17 січня 2023 року, -

ВСТАНОВИв:

У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до з позовом до Комунального некомерційного підприємства «Залозецька районна лікарня» Залозецької селищної ради Тернопільського району Тернопільської області про скасування наказу про звільнення, переведення та поновлення на роботі.

04 листопада 2022 року позивачка уточнила позовні вимоги та просила визнати незаконними накази головного лікаря Комунального некомерційного підприємства «Залозецька районна лікарня» Залозецької селищної ради Тернопільського району Тернопільської області №70/2-к від 02 травня 2022 року про звільнення та № 155-к від 30 серпня 2022 року про переведення її з посади інспектора по роботі з кадрами на посаду оператора комп`ютерного набору клініко-діагностичної лабораторії на 1,0 штатної ставки з 02 вересня 2022 року, та поновлення на посадах - інспектора по роботі з кадрами та оператора комп`ютерного набору з навантаженням 0,5 ставки Комунального некомерційного підприємства «Залозецька районна лікарня» Залозецької селищної ради Тернопільського району Тернопільської області.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що працювала на посаді інспектора по роботі з кадрами в Комунальному некомерційному підприємстві «Залозецька районна лікарня» Залозецької селищної ради Тернопільського району Тернопільської області з 16 липня 2018 року до 02 вересня 2022 року.

30 серпня 2022 року головним лікарем видано наказ по установі № 155-к, яким її переведено з посади керівника інспектора по роботі з кадрами на посаду оператора комп`ютерного набору клініко - діагностичної лабораторії на 1,0 штатної ставки з 02 вересня 2022 року, підставою зазначено ст. 3 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» №2136 від 15 березня 2022 року. Таке переведення вважає незаконним, оскільки її ніхто про це не повідомив, дані посади не є однотипними, фактично змінено істотні умови праці без завчасного (за два місяці) повідомлення. Просить визнати оскаржуваний наказ протиправним та поновити її на попередній посаді.

Крім цього, зазначає, що працюючи на посаді інспектора по кадрах, одночасно працювала ще й на 0,5 ставки оператора комп`ютерного набору. 28 жовтня 2022 року на зборах трудового колективу стало відомо, що її звільнено із займаної посади оператора комп`ютерного набору з 02 травня 2022 року за прогул без поважних причин на підставі п.4 ч.І ст.40 КЗпП України, оскільки їй вручили наказ № 70/2-к від 02 травня 2022 року.

Вважає, що відповідач знав, що вона законно відсутня на робочому місці, оскільки перебувала у відпустці без збереження заробітної плати з 02 травня 2022 року по 31 травня 2022 року на підставі заяви від 02.05.2022 року, яку головний лікар погодив та підписав наказ, а також вона перебувала у відпустках, починаючи з 28 лютого 2022 року по 02 вересня 2022 року, згідно наказів відповідача, які головний лікар погоджував та підписував. Зазначає, що 02 травня 2022 року відповідач видав наказ № 70-к, яким їй надано відпустку без збереження заробітної плати з 02 травня 2022 року по 31 травня 2022 року, так як відповідач не міг надати відпустку працівнику, який ним був звільнений того ж дня. Вважає наказ незаконним та таким, що підлягає скасуванню з поновленням її на посаді інспектора по кадрах.

Посилається на те, що наказу № 70/2-к не було в офіційній документації відповідача, та наказу не було надано їй при переведенні на посаду оператора комп`ютерного набору клініко-діагностичної лабораторії 02 вересня 2022 року при її поверненні.

Рішенням Зборівського районного суду Тернопільської області від 11 січня 2023 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Залозецька районна лікарня» Залозецької селищної ради Тернопільського району Тернопільської області про визнання незаконним наказів головного лікаря Комунального некомерційного підприємства «Залозецька районна лікарня» Залозецької селищної ради Тернопільського району Тернопільської області №70/2-к від 02 травня 2022 року про звільнення та № 155-к від 30 серпня 2022 року про переведення з посади інспектора по роботі з кадрами на посаду оператора комп`ютерного набору клініко-діагностичної лабораторії на 1,0 штатної ставки з 02 вересня 2022 року, та поновлення на посадах - інспектора по роботі з кадрами та оператора комп`ютерного набору з навантаженням 0,5 ставки Комунального некомерційного підприємства «Залозецька районна лікарня» Залозецької селищної ради Тернопільського району Тернопільської області - відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Зборівського районного суду від 11 січня 2023 року та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги. Посилається на те, що оскаржуване рішення є незаконним, таким що прийнято без дотримання норм матеріального та процесуального права .

Зазначає, що 30 серпня 2022 року головний лікар ОСОБА_3 видав незаконний наказ по установі № 155-к, яким її було переведено з посади інспектора по роботі з кадрами на посаду оператора комп`ютерного набору клініко-діагностичної лабораторії на 1,0 штатної ставки з 02 вересня 2022 року.

Вважає цей наказ незаконним та таким, що сфальсифікований відповідачем заднім числом та який підлягає скасуванню з поновленням її на цій посаді .

15 березня 2022 року прийнято Закон України №2136-ІХ "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану", відповідно до якого на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України.

Вважає, що перевівши її на іншу посаду без її згоди, відповідач грубо порушив вищевказані норми трудового законодавства.

Крім цього, приймаючи наказ №70/2-К відповідач знав, що вона не перебувала на робочому місці законно, оскільки перебувала у відпустці без збереження заробітної плати з 02 травня 2022 року по 31 травня 2022 року на підставі заяви від 02.05.2022 року, яку головний лікар ОСОБА_3 погодив та підписав відповідний наказ .

Також вона перебувала у відпустці, починаючи з 28 лютого 2022 року по 02 вересня 2022 року згідно відповідних наказів відповідача, які головний лікар погоджував та підписував, на робочому місці оператора компютерного набору вона дійсно не перебувала, оскільки перебувала у відпустці та за межами держави.

Вказує на те, що суд не звернув уваги та не мотивував, чому не прийняв до уваги та не дослідив її доводи про те, що наказ від 02 травня 2022 року про її звільнення з посади оператора комп`ютерного набору сфальсифіковано заднім числом лише 28 жовтня 2022 року, а не прийнято 02 травня 2022 року. Не мотивовано судом, чому не прийнята до уваги та обставина, що в умовах воєнного стану можливе переведення працівника без згоди працівника лише для відвернення або ліквідації наслідків бойових дій , а також інших обставин , що становлять або можуть становити загрозу життю чи нормальним життєвим умовам людей, що є підставами для скасування оскаржуваного рішення та задоволення позовних вимог на підставі .

У відзиві на апеляційну скаргу, КНП Залозецька районна лікарня Залозецької селищної ради просить відмовити ОСОБА_1 у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Зазначає, що у зв`язку з веденням в Україні воєнного стану , позивачка після 28 лютого 2022 року виїхала за межі території України та не виходила на зв`язок з керівництвом підприємства. Перед тим, неправомірно скориставшись своїм службовим становищем - на посаді інспектора по роботі з кадрами: з 28 лютого 2022 року, перебуваючи на робочому місці, написала три заяви про надання їй усіх можливих відпусток, що були датовані 21 лютого 2022 року (складені та зареєстровані нею заднім числом, як і самі накази) за періоди: з 28 лютого по 12 березня 2022 року (12 календарних днів), з 13 березня по 22 березня 2022 року (10 календарних днів), з 23 березня по 07 квітня 2022 року (16 календарних днів). Без погодження з головним лікарем КНП підготувала проекти відповідних наказів та заднім числом (21 лютого 2022 року) провела їх одночасну реєстрацію в Книзі наказів 28 лютого 2022 року, що підтверджується їх номерами (№№, 32-К, 33-К, 34-К від 21 лютого 2022 року);

Вказані документи мовчки залишила на робочому столі, що пояснює відсутність її підписів на наказах, як інспектора по роботі з кадрами, так і працівника.

Посилається на те, що адміністрація підприємства погодила ОСОБА_1 оплачувані щорічні та соціальну відпустки, при умові, що остання приступить до виконання функціональних обов`язків з 08 квітня 2022 року, незважаючи на перелічені вище порушення з її сторони (написання трьох заяв одним числом - 21 лютого 2022 року, відразу на три відпустки, тим більше такі заяви нею подавалися у так званий «день відпустки - 28 грудня 2022 року»).

ОСОБА_1 не вийшла на роботу та була відсутня на роботі з 08 квітня по 02 травня 2022 року з нез`ясованих причин (протягом усього робочого дня - з 9:00 до 16:30), про що були складені відповідні акти 08,11,12,13,14,15, 18,19,20,21,22, 25,26,27,28,29 квітня 2022 року та 02 травня 2022 року.

02 травня 2022 року у телефонному режимі ОСОБА_1 вийшла на зв`язок із адміністрацією КНП, свою відсутність на роботі усно пояснити не змогла, документів/заяви не надала, письмово пояснити причини відсутності відмовилася.

Вважає, що позивачка систематично грубо порушувала трудове законодавство. 3 приводу незгоди із діями керівництва щодо свого звільнення із посади за сумісництвом від ОСОБА_1 заперечень не надходило. В судовому порядку дане звільнення не оскаржувалося на протязі 186 днів з моменту складання наказу та 61 день - з часу зміни робочого місця.

Під час розгляду справи в апеляційному суді представник позивачки підтримав вимоги апеляційної скарги, зіславшись на викладені у ній доводи.

Представник відповідача ОСОБА_2 заперечила апеляційну скаргу. Рішення суду першої інстанції вважає законним та обгрунтованим.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення.

Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вимогам.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачка ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з відповідачем з 16 липня 2018 року, згідно наказу в.о. головного лікаря Залозецької номерної райлікарні №2 Зборівського району Тернопільської області № 87-к від 13 липня 2018 року (а.с.143) на підставі заяви була прийнята на посаду інспектора по роботі з кадрами в Залозецьку номерну райлікарню №2 Зборівського району Тернопільської області.

Відповідно до довідки № 94 від 02 вересня 2022 року (а.с. 11) Залозецька номерна райлікарня №2 Зборівського району Тернопільської області з 05 серпня 2019 року реорганізовано шляхом перетворення на Комунальне некомерційне підприємство «Залозецька районна лікарня» Залозецької селищної ради, згідно рішення Залозецької селищної ради № 167 від 03 червня 2019 року.

Наказом відповідача № 20-к від 01 лютого 2022 року (а.с.145) позивачці інспектору по роботі з кадрами КНП «Залозецька районна лікарня» Залозецької селищної ради на підставі заяви надано сумісництво 0,5 штатної ставки оператора комп`ютерного набору, починаючи з 01 лютого 2022 року.

24 лютого 2022 року у зв`язку з військової агресією російської федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан із 05:30 годин 24 лютого 2022 року, дія якого триває по даний час.

У зв`язку з цим позивачка 21 лютого 2022 року написала заяви про надання щорічної оплачуваної відпустки з 28 лютого 2022 року по 12 березня 2022 року (а.с. 146), з 23 березня 2022 року по 07 квітня 2022 року (а.с. 150) та додаткової соціальної відпустки, як жінці яка має двох або більше дітей віком до 15 років, з 13 березня 2022 року по 22 березня 2022 року (а.с. 148), та виїхала за межі території України.

Про виїзд позивачки за межі України у зв`язку з війною відповідачу було відомо, що останнім не заперечується.

На підставі заяв позивачки відповідачем видано відповідні накази від 21 лютого 2022 року про надання відпустки №32-к з 28 лютого по 12 березня 2022 року (а.с. 147), №33-к про надання відпустки з 13 березня по 22 березня 2022 року (а.с. 149), №34-к про надання відпустки щорічної основної відпустки з 23 березня по 07 квітня 2022 року (а.с. 151); про надання відпустки без збереження заробітної плати (за згодою сторін) ст.26 Закону Про відпустки на час карантину в Україні з 02 травня по 31 травня 2022 року (а.с.154); про надання відпустки без збереження заробітної плати (за згодою сторін) ст.26 Закону Про відпустки на час карантину в Україні з 01 червня по 31 серпня 2022 року (а.с.156)

Наказом головного лікаря Комунального некомерційного підприємства «Залозецька районна лікарня» Залозецької селищної ради Тернопільського району Тернопільської області № 70/2-к від 02 серпня 2022 року (а.с.122), ОСОБА_1 було звільнено з посади оператора комп`ютерного набору з 02 травня 2022 року за прогул без поважних причин, пункт 4 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України.

Наказом головного лікаря Комунального некомерційного підприємства «Залозецька районна лікарня» Залозецької селищної ради Тернопільського району Тернопільської області № 155-к від 30 серпня 2022 року (а.с.123), згідно статті 3 Закону України № 2136 «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» ОСОБА_1 , інспектор по роботі з кадрами, переведена у період дії воєнного стану на посаду оператора комп`ютерного набору клініко-діагностичної лабораторії на 1,0 штатної ставки з 02 вересня 2022 року. Від ознайомлення та підписання даного наказу ОСОБА_1 відмовилася, про що адміністрацією підприємства, в складі головного лікаря, головного бухгалтера та інспектора по роботі з кадрами, складено акт №3 від 02 вересня 2022 року (а.с.158).

Згідно з вимогами ч.1, 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Відмовляючи у задоволенні позову про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивачки з посади оператора комп`ютерного набору відбулось з дотриманням вимог чинного законодавства України після виявлення відсутності позивача на робочому місці з 08 квітня 2022 року по 02 травня 2022 року.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції.

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 Кодексу законів про працю України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до статей 139, 141 Кодексу законів про працю України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової дисципліни, якою є система правових норм, що регулюють внутрішній трудовий розпорядок, встановлюють трудові обов`язки працівників та роботодавця, визначають заохочення за успіхи в роботі й відповідальність за невиконання цих обов`язків, власник або уповноважений ним орган повинен правильно забезпечувати трудову дисципліну Положеннями ст. 147 Кодексу законів про працю України передбачені заходи стягнення за порушення трудової дисципліни у вигляді догани та звільнення.

Стаття 149 Кодексу законів про працю України врегульовує порядок застосування дисциплінарних стягнень, за яким до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення, при обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника, стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Відповідно до пункту 4 статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно або в цілому). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня.

Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з`ясувати поважність причини такої відсутності.

Поважними причинами визнаються такі причини, що виключають вину працівника.

При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 статті 40 Кодексу законів про працю України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивачки з роботи за сумісництвом за пунктом 4 статті 40 Кодексу законів про працю України є з`ясування поважності причин його відсутності на роботі.

Приймаючи спірний наказ № 70/2-К відповідач зазначив, що ОСОБА_1 була відсутня на роботі у всі робочі дні з 08.04.2022 по 02.05.2022 року без поважних причин, відсутність на роботі усно пояснити не змогла, документів/заяви не надала, що підтверджують відсутність; письмово пояснити причини відсутності відмовилася у зв`язку з чим була звільнена з роботи по сумісництву оператора комп`ютерного набору з 02 травня 2022 року за прогул без поважних причин за пунктом 4 статті 40 Кодексу законів про працю України.

Перебуваючи у відпустці за основним місцем роботи інспектора по кадрах з 28 лютого 2022 року по 02 вересня 2022 року згідно наказів відповідача від 21 лютого 2022 року про надання відпустки №32-к з 28 лютого по 12 березня 2022 року (а.с. 147), №33-к про надання відпустки з 13 березня по 22 березня 2022 року (а.с. 149), №34-к про надання відпустки щорічної основної відпустки з 23 березня по 07 квітня 2022 року (а.с. 151); про надання відпустки без збереження заробітної плати (за згодою сторін) ст.26 Закону Про відпустки на час карантину в Україні з 02 травня по 31 травня 2022 року (а.с.154); про надання відпустки без збереження заробітної плати (за згодою сторін) ст.26 Закону Про відпустки на час карантину в Україні з 01 червня по 31 серпня 2022 року (а.с.156), ОСОБА_1 на робочому місці оператора комп`ютерного набору не перебувала з поважних причин, оскільки перебувала за межами держави, так як виїхала з дітьми з України, спасаючись від збройної агресії росії, про що відповідачу було достеменно відомо.

Твердження відповідача, що саме у спірний період з 08 квітня по 02 травня 2022 року позивачці не було оформлено відпустку за основним місцем роботи інспектора по кадрах, колегія суддів не бере до уваги, оскільки після зазначеного періоду відповідач продовжував надавати позивачці відпустки, про що свідчать накази відповідача про надання відпустки без збереження заробітної плати (за згодою сторін) ст.26 Закону Про відпустки на час карантину в Україні з 02 травня по 31 травня 2022 року (а.с.154); про надання відпустки без збереження заробітної плати (за згодою сторін) ст.26 Закону Про відпустки на час карантину в Україні з 01 червня по 31 серпня 2022 року (а.с.156), підтвердивши, таким чином визнання ним поважних причин її відсутності на роботі на посаді інспектора по кадрах у спірний період.

Таким чином, при звільненні позивачки, на порушення вимог трудового законодавства, не було належно з`ясовано поважність причин її відсутності на роботі за сумісництвом, хоча відповідачем була визнана поважність причин відсутності у цей же період за основним місцем роботи, не дотримано вимог ст.149 КЗпП України, за якими до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення, при обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника, стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку. Однак, жодна із цих вимог відповідачем не виконана.

Відтак, колегія суддів вважає, що відсутність позивачки на роботі на посаді, яку вона займала за сумісництвом, з 08 квітня по 02 травня 2022 року була зумовлена поважними причинами виїздом з дітьми за межі України у зв`язку із війною та перебуванням у відпустках за основним місцем роботи, які були узгоджені з відповідачем, а тому підстав для звільнення позивачки за п.4 ст.40 КЗпП України із роботи за сумісництвом не було.

Колегія суддів вважає слушними доводи апеляційної скарги в цій частині та приймає їх до уваги.

Посилання представника відповідача, що при звільненні ОСОБА_1 за прогул без поважних причин з посади оператора комп`ютерного набору був дотриманий порядок звільнення, колегія суддів не приймає до уваги, з врахуванням встановлених обставин по справі.

Колегія суддів відкидає доводи відповідача про пропуск позивачкою строків звернення до суду за цією вимогою. ОСОБА_1 вказала, що 28 жовтня 2022 року їй стало відомо на зборах трудового колективу, що її звільнено із посади за сумісництвом - оператора комп`ютерного набору з 02 травня 2022 року за прогул без поважних причин на підставі п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України. Тобто, вона дізналася про вказаний наказ під час розгляду справи у суді за її позовом про визнання неправомірним та скасування наказу відповідача №155-к від 30 серпня 2022 року про переведення ОСОБА_1 (позов подано 28.09.2022), внаслідок чого доповнила первісні позовні вимоги вимогою про визнання неправомірним наказу № 70/2-К та поновлення її на роботі за сумісництвом. Твердження відповідача про освідомленість ОСОБА_1 про наказ № 70/2-К з часу його винесення - 02 травня 2022 року, є надуманими та недоведеними, оскільки в самому наказі № 70/2-К підпис ОСОБА_1 про ознайомлення з ним відсутні, а будь-яких інших доказів щодо ознайомлення із спірним наказом ОСОБА_1 в установленому законом порядку не подано ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду.

Колегія суддів також не може погодитися із висновками суду про відмову у позові в частині визнання неправомірним та скасування наказу відповідача №155-к від 30 серпня 2022 року про переведення ОСОБА_1 .

Так, вказаним наказом відповідач перевів позивачку без її згоди із посади інспектора по роботі з кадрами на посаду оператора комп`ютерного набору клініко-діагностичної лабораторії на 1,0 штатної ставки з 02 вересня 2022 року у період дії воєнного стану. При цьому відповідач посилався на ст. 3 Закону України № 2136 «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» та мотивував, що відповідно до вимог вказаної норми згода працівника на таке переведення не потрібна.

Відповідно до ст. 32 Кодексом законів про працю України, переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством.

Не вважається переведенням на іншу роботу і не потребує згоди працівника переміщення його на тому ж підприємстві, в установі, організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у тій же місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або агрегаті у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором. Власник або уповноважений ним орган не має права переміщати працівника на роботу, протипоказану йому за станом здоров`я.

Отже, з урахуванням зазначених норм власник не має права вийти за межі трудового договору і його право на переміщення працівників обмежується умовами трудового договору: в межах цих умов переміщення можливе, а поза ним - протизаконне.

Таким чином, при переміщенні діє принцип незмінності істотних умов договору, тобто, залишаються незмінними всі суттєві умови трудового договору (спеціальність, кваліфікація, найменування посади), умови оплати праці, зміст функціональних обов`язків.

Оспорюваним наказом №155-к від 30 серпня 2022 року ОСОБА_1 переведено на посаду, яка не відповідає найменуванню посади, яка зазначена у трудовому договорі, оформленому наказом №87-к від 13.07.2018 року, не відповідає умовам оплати праці, функціональним обов`язкам, що є істотними умовами трудового договору.

Відповідно до ЗУ № 2136-ІХ "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" від 15 березня 2022 року (із змінами, внесеними згідно із Законом №2352-ІХ від 01.07.2022), на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України.

Відповідно до ст. 3 цього Закону, у період дії воєнного стану роботодавець має право перевести працівника на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором, без його згоди (крім переведення на роботу в іншу місцевість, на території якої тривають активні бойові дії), якщо така робота не протипоказана працівникові за станом здоров`я, лише для відвернення або ліквідації наслідків бойових дій, а також інших обставин, що ставлять або можуть становити загрозу життю чи нормальним життєвим умовам людей, з оплатою праці за виконану роботу не нижче середньої заробітної плати за попередньою роботою.

Однак, відповідач, перевівши позивачку на іншу посаду без її згоди, безпідставно посилався на ст.3 ЗУ № 2136-ІХ "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану", оскільки переведення позивачки не мало на меті відвернення або ліквідацію наслідків бойових дій, а також інших обставин, що ставлять або можуть становити загрозу життю чи нормальним життєвим умовам людей, як це зазначено у ст.3 ЗУ № 2136-ІХ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». І відповідачем не доведено існування вищевказаних обставин.

Відповідно до ст.129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Згідно ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Рішення суду підлягає скасуванню у зв`язку із неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи; невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильним застосуванням судом норм матеріального права.

Колегія суддів вважає, що по справі слід ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання неправомірними та скасування наказів відповідача №70/2-к від 02 травня 2022 року про звільнення ОСОБА_1 та №155-к від 30 серпня 2022 року про переведення ОСОБА_1 та поновити позивачку на посадах інспектора по роботі з кадрами та оператора комп`ютерного набору з навантаженням 0,5 штатної ставки Комунального некомерційного підприємства Залозецька районна лікарня Залозецької селищної ради Тернопільського району Тернопільської області.

Відповідно до ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Позивачка сплатила при подачі позову судовий збір за вимогу немайнового характеру у розмірі 992 грн та при апеляційному перегляді - 1488 грн., а тому з урахуванням задоволення позовних вимог судові витрати в сумі 2490 грн. (992 грн. + 1488 грн.) підлягають стягненню на користь позивачки із відповідача .

Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд , -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 11 січня 2023 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати неправомірними та скасувати накази головного лікаря Комунального некомерційного підприємства Залозецька районна лікарня Залозецької селищної ради Тернопільського району Тернопільської області №70/2-к від 02 травня 2022 року про звільнення ОСОБА_1 та №155-к від 30 серпня 2022 року про переведення ОСОБА_1 .

Поновити ОСОБА_1 на посадах інспектора по роботі з кадрами та оператора комп`ютерного набору з навантаженням 0,5 штатної ставки Комунального некомерційного підприємства Залозецька районна лікарня Залозецької селищної ради Тернопільського району Тернопільської області.

Стягнути з Комунального некомерційного підприємства Залозецька районна лікарня Залозецької селищної ради Тернопільського району Тернопільської області (47234, Тернопільська обл., Тернопільський р-н, смт.Залізці вул.Шевченка,67, код.ЄДРПОУ 02000754) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 2490 грн. судового збору, сплаченого в судах першої та апеляційної інстанцій.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 17 травня 2023 року.

Головуючий Дикун С.І.

Судді: Костів О.З.

Храпак Н.М.