Рішення

від 15.05.2023 по справі 367/7073/16-а

ІРПІНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 367/7073/16-а

Провадження № 2-а/367/5/2023

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2023 року Ірпінський міський суд Київської області у складі:

головуючого судді Мерзлому Л.В.

при секретарі судових засідань Валюх В.І.,

розглянувши справуза адміністративнимпозовом Громадської організації «Громадське формування з охорони громадського порядку і державного кордону «Бучанська варта» до ОСОБА_1 , Бучанської міської ради Київської області про скасування рішення Бучанської міської ради та відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав,-

в с т а н о в и в :

Громадська організація «Громадське формування з охорони громадського порядку і державного кордону «Бучанська варта» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , Бучанської міської ради Київської області про скасування рішення Бучанської міської ради та відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав.

Позов мотивований тим, що Бучанською міського радою 24.11.2011 року прийнято рішення № 153/42-14-VI «Про затвердження гр. ОСОБА_1 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_1 ».

Позивач вказує про те, що вищевказане рішення Бучанської міської ради суперечать вимогам земельного та лісового законодавства України.

Так, Бучанською селищною радою 25.02.2002 прийнято рішення № 71/1-4-ХХIV «Про віднесення земель Бучанської селищної ради, які обслуговує Бучанська лісогосподарська установа Київського обласного житлово-комунального управління до земель житлової та громадської забудови». На час прийняття такого рішення землі, віднесені до земель житлової та громадської забудови, мали лісогосподарське призначення, тому Бучанська селищна рада перевищила свої повноваження і з порушенням закону, без розпорядження уповноваженого державного органу, за відсутності згоди органу лісового господарства, без відповідного проекту землеустрою прийняла рішення про віднесення земель лісового фонду до земель житлової та громадської забудови.

Належність спірних земель до лісового фонду, віднесених до категорії лісів першої групи підтверджується їх розташуванням у відповідному кварталі Бучанської лісової дачі згідно з довідкою ВО «Укрдержліспроект» від 14.07.2014, а також планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування: планшетом-картою-схемою лісонасаджень (розташування урочищ) у Плані лісонасаджень Бучанського комунального лісгоспу Київського обласного виробничого тресту зеленого господарства (лісовпорядкування 1988 року) відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України.

Площа земельної ділянки Бучанської лісогосподарської установи, яку рішенням Бучанської селищної ради від 25.06.02 віднесено до Бучанської селищної ради становила 890 га згідно з планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.

Враховуючи викладене, судами визнано недійсним рішення Бучанської селищної ради від 25.06.2002 № 71/1-4-ХХIV, яке прийнято з перевищенням повноважень, всупереч вимогам ст. 20. ч. 4 ст. 83, п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України та статей 27, 31, 57 Лісового кодексу України (в редакції від 20.12.2001 року), так як жодних рішень органів державної влади про передачу земель лісового фонду державної власності до комунальної власності не приймалось.

Зазначають про те, що Бучанською міською радою рішенням від 24.11.2011 за № 153/42-14-VI «Про затвердження гр. ОСОБА_1 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_1 » передано у приватну власність гр. ОСОБА_1 .

Віднесення спірноїземельної ділянкиплощею 0,1000 га до земель лісогосподарського призначення Бучанської лісової дачі підтверджується викопіюванням з проекту формування Бучанської міської ради Київської області.

Вказана земельнаділянка заадресою: АДРЕСА_1 ,відноситься до земель лісового фонду Бучанської лісової дачі Бучанського лісгоспу Київського обласного управління комунального господарства.

Пунктом 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України визначено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Таким чином, вказують про те, що правовий статус спірної лісової ділянки посвідчується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.

До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів, окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарського угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Таким чином, зазначають про те, що вилучати земельні ділянки державної власності лісогосподарського призначення для не лісогосподарських потреб має право виключно Кабінет Міністрів України.

Крім того, згідно ст. 12, ч. 1 ст. 20, ч. 1 ст. 122 та ч. 3 ст. 149 Земельного кодексу України, міські ради взагалі не наділені повноваженнями щодо вилучення, зміни цільового призначення і надання у власність земель лісогосподарського призначення державної власності для лісогосподарських потреб.

У даному ж випадку, оспорювана земельна ділянка до її відведення у приватну власність мала лісогосподарське призначення.

Також вказують про те, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідачеві у справі не містять позитивного висновку державної експертизи, а тому Бучанська міська рада не мала права приймати оскаржуване рішення про передачу земельної ділянки у власність.

В порушення вимог раціонального використання земель Бучанською міською радою змінено цільове призначення, земельної ділянки лісогосподарського призначення, вкритої багаторічними лісовими насадженнями на землі житлової та громадської забудови.

Враховуючи викладене, позивач вказує про те, що рішення Бучанської міської ради «Про затвердження гр. ОСОБА_1 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_1 » від 24.11.2011 за № 153/42-14-VI, яким передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,1000 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, підлягає визнанню незаконним та скасування в порядку, визначеному ст. ст. 16, 21, 393 Цивільного кодексу України та ст. 155 Земельного кодексу України.

Просять визнати незаконним та скасувати рішення Бучанської міської ради «Про затвердження гр. ОСОБА_1 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_1 » від 24.11.2011 за № 153/42-14-VI. Зобов`язати відповідача ОСОБА_1 відновити стан земельної ділянки, який існував до порушення прав, загальною площею 0,1000 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Стягнути з відповідачів судові витрати.

В судове засідання представник позивача не з`явився, про розгляд справи повідомлені належним чином.

В судове засідання представник відповідача Бучанської міської ради не з`явився, до суду подали клопотання про розгляд справи у їх відсутність, у задоволенні позову просять відмовити.

До суду від Бучанської міської ради надходили заперечення на позов, згідно яких вказують про те, що передаючи земельну ділянку, площею 0,1 га в АДРЕСА_1 , Рада діяла в межах повноважень. Вказують про те, що факт належності вказаної земельної ділянки до земель житлової та громадської забудови в межах м. Буча підтверджується рішеннями судів першої, апеляційної, касаційної інстанції 2004-2007 років, якими констатується належність території, площею 890 га, до меж населеного пункту Буча та земель житлової та громадської забудови. Крім того, рішення виконкому Київської обласної ради від 28.10.1968 року «Про затвердження адміністративних меж міських/селищних Рад депутатів трудящих Київської області», згідно якого, землі, площею 890 га входили до території селища Буча. Також Постановою Верховної Ради України від 09.02.2006 «Про віднесення селища міського типу Буча Ірпінської міської ради Київської області до категорії міст обласного значення, яка набрала чинності з 01.01.2007, віднесено смт. Буча до категорії міст обласного значення в межах існуючої площі без зміни зовнішніх меж. У 2010 році межі м. Буча встановлено в натурі та закріплено межовими знаками і включали в себе територію 890 га. Крім того, вказують про те, що висновком експерта, складеного за результатами проведення експертного земельно-технічного дослідження від 11.10.2016, за яким земельна ділянка площею 890 га, яку частково (площею 252,9 га) обслуговувала Бучанська лісогосподарська установа, перебувала в межах селища Буча у 2002 році та статусу земель лісу 1 категорії не мала. Бучанська селищна рада мала повноваження розпоряджатися земельними ділянками в межах території 890 га, в тому числі, і 252,9 га, які обслуговувала Бучанська лісогосподарська установа у 2002 році.

Крім того, на реалізацію державних програм та нормативних актів були спрямовані всі рішення Бучанської селищної ради та Ірпінської міської ради як координуючого органу, які стосувались встановлення та зміни меж селища Буча та селищної ради, визначення статусу земель. Ці документи юридично закріпили належність території площею 890 га саме до земель житлової та громадської забудови в межах населеного пункту. Вони пройшли всі необхідні юридичні процедури, були погодженні у встановленому законом порядку, одержали за необхідності позитивні висновки державної землевпорядної експертизи.

Так, на реалізацію державно-правового експерименту в Ірпінському регіоні було прийняте рішення Бучанської селищної ради від 25.06.2002 року №71/1-4XXIV «Про віднесення земель Бучанської селищної ради, які обслуговує Бучанська лісогосподарська установа Київського обласного житлово-комунального управління, до земель житлової та громадської забудови».

Доказом правомірності рішення Бучанської селищної ради від 25.06.2002 року є рішення Ірпінської міської ради від 27.06.2002 року №49-3-XXIV «Про віднесення земель Ірпінського регіону, які обслуговує Бучанська лісогосподарська установа Київського обласного житлово-комунального управління до земель житлової та громадської забудови», яке закріпило рішення Бучанської селищної ради. Даним рішенням було віднесено землі, вкриті деревною рослинністю в межах Ірпінського регіону до земель житлової та громадської забудови і зараховано їх землями запасу, які обслуговує Бучанська лісогосподарська установа.

Таким чином, представник відповідача зазначає про те, що саме Бучанська міська рада у межах компетенції мала право розпоряджатися землями та майном від імені та в інтересах територіальної громади м. Буча.

Окрім того, зазначають про те, що позивачем не надано жодного доказу невідповідності проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки вимогам земельного законодавства, та що ці землі належать до земель лісового господарства, не спростовано матеріалів містобудівної документації, а саме Генерального плану міста Буча та плану зонування території.

Зазначають також, що не погоджуються з твердженнями позивача про те, що рішення Ірпінського міського суду Київської області від 17.10.2014 року у справі №367/4187/14-ц, на яке посилається позивач, як на встановлений судом факт того, що до прийняття обласною радою 22.10.2004 року рішення, яким встановлено межі смт. Буча, земельні ділянки, цільове призначення яких змінювалось спірним рішенням від 25.06.2002 №71/1-4-XXIV, знаходились за межами населеного пункту і Бучанська міська рада, відповідно до п. 12 Перехідних положень ЗК, не мала повноважень ними розпоряджатися, оскільки такі твердження потребують повторного вивчення та доказування.

Враховуючи викладене, в задоволенні позову просять відмовити в повному обсязі.

В судове засідання відповідач ОСОБА_1 не з`явився, про розгляд справи повідомлений належним чином.

До суду від ОСОБА_1 надходили заперечення проти адміністративного позову, згідно яких вказує про те, що звертаючись з даним позовом, позивач не навів доказів, що в рамках спірних правовідносин було вчинено будь які дії на виконання саме владних управлінських функцій. Крім того, позивач не навів та не надав доказів порушення саме його прав внаслідок прийняття рішення Бучанською міською радою від 24.11.2011 про передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки по АДРЕСА_1 . Разом з тим, вказує про те, що позивач оспорив рішення, яке є правовим актом індивідуальної дії. Такі правові акти породжують права й обов`язки тільки тих суб`єктів, яким його адресовано. Таким чином, відповідач стверджує, що звернення позивача з даним позовом до суду є безпідставними, оскільки зазначене рішення не стосується його безпосередньо. Окрім цього, вказує про те, що одним із засновників ГО «Громадське формування з охорони громадського порядку і державного кордону «Бучанська варта» є секретар Бучанської міської ради Олексюк В.П., який безпосередньо приймав участь у пленарному засіданні Бучанської міської ради 24.11.2011, на якому приймалось рішення про передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_1 . Також звертає увагу суду на той факт, що вказаний спір не є адміністративно-публічним спором, а є спором про право, так як на підставі оспорюваного рішення Бучанської міської ради ОСОБА_1 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку, тобто являється власником даної земельної ділянки. Просить залишити позов без розгляду.

Відповідно до ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, ратифікованоїЗаконом України від 17.07.1997 року за №475/97-ВР, гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.

Зі змісту п. 25 рішення Європейського суду з прав людини від 11.04.2011 року у справі «Жук проти України», яке підлягає застосуванню відповідно дост. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», вбачається, що суди, розглядаючи справи без участі учасників процесу, повинні пересвідчитися, що їм вчасно повідомлено про дату і час розгляду справи, тобто, що їхнє право бути присутніми під час судового розгляду не було порушено.

Суд, всебічно з`ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, дослідивши у судовому засіданні докази, вважає встановленими такі факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що Бучанською селищною радою 25.02.2002 прийнято рішення № 71/1-4-ХХIV «Про віднесення земель Бучанської селищної ради, які обслуговує Бучанська лісогосподарська установа Київського обласного житлово-комунального управління до земель житлової та громадської забудови».

24.11.2011 року Бучанською міського радою прийнято рішення № 153/42-14-VI «Про затвердження гр. ОСОБА_1 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_1 ».

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 17 жовтня 2014року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 06 лютого 2015 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 липня 2015 року, позов задоволено. Визнано недійсним Рішення Бучанської селищної ради від 25 червня 2002 року №71/1-4-ХХІV «Про віднесення земель Бучанської селищної ради, які обслуговує Бучанська лісогосподарська установа Київського обласного житлово-комунального управління, до земель житлової та громадської забудови».

Зазначеним рішенням суду було встановлено, що спірні земельні ділянки є землями лісогосподарського призначення, віднесені до лісів першої категорії, знаходились за межами населеного пункту та перебували у державній власності до винесення оскаржуваних розпоряджень і їх передачі у власність відповідачам.

Вирішуючи вказаний спір та задовольняючи позов заступника прокурора Київської області, суд першої інстанції виходив із того, що спірна земельна ділянка, яка відноситься до земель лісогосподарського призначення, незаконно вибула з володіння власника - держави поза його волею, без відповідного розпорядження Кабінету Міністрів України, у зв`язку зі перевищенням Бучанською селищною радою своїх повноважень шляхом ухвалення рішення №71/1-4-XXIV від 25.06.2002 «Про віднесення земель Бучанської селищної ради, які обслуговує Бучанська лісогосподарська установа Київського обласного житлово-комунального управління до земель житлової та громадської забудови» та Бучанською міською радою шляхом ухвалення рішень про передачу спірної землі у власність громадянам у порядку приватизації

Разом з тим, Рішенням Ірпінського міського суду Київської області по справі № 367/4187/14-ц від 23 квітня 2020року заяву ОСОБА_2 про перегляд рішення Ірпінського міського суду Київської області від 17 жовтня 2014 року у зв`язку з нововиявленими обставинами задоволено. Скасовано рішення Ірпінського міського суду Київської області від 17 жовтня 2014 року та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Задовольняючи заяву про перегляд рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами, суд першої інстанції виходив з того, що у липні 2017 року заявник вперше виявив «Дело по учету земель графическим способом Киево-Святошинского района Киевской области» 1961 року («Справа з обліку земель графічним способом Києво-Святошинського району Київської області» 1961 року), яке затверджене рішенням виконавчого комітету Києво-Святошинської районної ради депутатів трудящих від 10листопада 1962 року № 527 «Про наслідки обліку земель Києво-Святошинського району, проведеного графічним способом», та «Дело по учету земель графическим способом Киево-Святошинского района Киевской области» 1975 року («Справа з обліку земель графічним способом Києво-Святошинського району Київської області» 1975 року), які є істотною для справи обставиною, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що як у межах смт. Буча, так і в межах Бучанської селищної ради станом на дату прийняття спірного рішення Бучанської селищної ради (25 червня 2002 року) не існували земельні ділянки державного лісового фонду - Бучанська лісова дача площею 890 га, а також не було будь-якого спеціалізованого лісогосподарського підприємства, яке могло бути землекористувачем вказаної території, зокрема й Бучанського лісгоспу. Територія колишньої Бучанської лісової дачі площею 890 га знаходилась в межах селища Буча задовго до прийняття Бучанською селищною радою оскаржуваного рішення від 25 червня 2002 року № 71/1-4-ХХІV «Про віднесення земель Бучанської селищної ради, які обслуговує Бучанська лісогосподарська установа Київського обласного житлово-комунального управління, до земель житлової та громадської забудови». З огляду на вказане суд дійшов висновку, що спірна земельна ділянка площею 890 га, яку частково (площею 252,9 га) обслуговувала Бучанська лісогосподарська установа, перебувала у 2002 році у межах селища Буча та статусу земель лісу 1-ї категорії не мала. Бучанська селищна рада мала повноваження розпоряджатися земельними ділянками у межах території 890 га з 1991 року до 2012 року, у тому числі і 252,9 га, які обслуговувала Бучанська лісогосподарська установа у 2002 році, оскільки пункт 12 розділуХПерехідних положень ЗК Українивиключено на підставіЗакону України від 06 вересня 2012 року № 5245-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності».

Постановою Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року апеляційну скаргу прокурора Київської області залишено без задоволення, а рішення Ірпінського міського суду Київської області від 23квітня 2020 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки земельна ділянка площею 890 га, яку частково (площею 252,9 га) обслуговувала Бучанська лісогосподарська установа і до якої також входить земельна ділянка, яка є предметом спору, перебувала у 2002 році у межах селища Буча та статусу земель лісу 1-ї категорії не мала, а тому Бучанська селищна рада мала повноваження розпоряджатися земельними ділянками у межах території 890 га, у тому числі і 252,9 га, які обслуговувала Бучанська лісогосподарська установа у 2002 році.

Постановою Верховного Суду по справі №367/4187/14-ц від 26.05.2021 рішення Ірпінського міського суду Київської області від 23квітня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року залишено без змін.

Колегія суддів суду касаційної інстанції в постанові від 26.05.2021 по справі №367/1487/14-ц погодилась з висновками судів попередніх інстанцій, що спірна земельна ділянка площею 890 га, яку частково (площею 252,9 га) обслуговувала Бучанська лісогосподарська установа, у 2002 році перебувала у межах селища Буча та статусу земель лісу 1-ї категорії не мала, що є нововиявленими обставинами в цій справі.

Таким чином, Бучанська селищна рада мала повноваження розпоряджатися земельними ділянками у межах території 890 га, у тому числі і 252,9 га, які обслуговувала Бучанська лісогосподарська установа у 2002 році, та передавати земельні ділянки громадянам під забудову протягом 2006-2012 років.

Бучанська селищна рада мала повноваження розпоряджатися земельними ділянками у межах території 890 га, у тому числі і 252,9 га, які обслуговувала Бучанська лісогосподарська установа у 2002 році, а також із 1991 року до 2012 роки, оскільки пункт 12розділу Х «Перехідні положення» ЗК Українивиключено на підставіЗакону від 06 вересня 2012року №5245-VI.

Крім того, згідно постанови від 26.05.2021, оскаржуване рішення Бучанської селищної ради від 25 червня 2002 року № 71/1-4-XXIVвідповідає нормам пункту 1статті 20 «Встановлення та зміна цільового призначення земель» ЗК України. Це рішення у рамках реалізаціїЗакону України від 05 квітня 2001 року «Про державно-правовий експеримент розвитку місцевого самоврядування у місті Ірпені, селищах Буча, Ворзель, Гостомель, Коцюбинське Київської області»прийняте відповідно до пункту 12розділу Х «Перехідні положення» ЗК України, і в тому числі з урахуванням потреб вказаного експерименту.

Так, суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (Велика Палата Верховного Суду, п. 57 постанови від 05.06.2018 у справі №338/180/17).

Згідно ч. 1ст. 14 Конституції Україниземля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами. Юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України (ч. 2ст. 19 Конституції України).

Згідно ч. 1ст. 19 ЗК України(в редакції, чинній на час прийняття спірних рішень щодо передачі у власність громадянам земельних ділянок) передбачено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Відповідно дост. 55 ЗК України(в редакції від 20.12.2001) до земель лісового фонду належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісового фонду не належать землі, зайняті зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів.

Відповідно дост. 55 ЗК України(у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Відповідно до ст.ст.56,57 ЗК(у редакції, чинній на час прийняття спірних рішень щодо передачі у власність громадянам земельних ділянок) землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 га у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення. Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства. Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

За ч.ч. 1, 2, 4ст. 20 ЗК України, віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

Земельні відносини, що виникають при використанні, зокрема, лісів регулюються приписамиЗК України, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому кодексу (ч. 2ст. 3 ЗК Українив редакції, чинній на час прийняття спірних рішень).

Оскільки земельна ділянка та права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин має визначатися згідно з нормами земельного законодавства та лісового законодавства у частині використання й охорони лісового фонду (правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 21.01.2015 у справі №6-224цс14).

Відповідно до п. 5розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК Українидо одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Окрім цього, суд звертає увагу, що відповідно до ч. 4ст. 48 Лісового кодексу України, викладеної у редакціїЗакону України «Про внесення змін до Лісового кодексу України» від 08.02.2006за№3404-ІV, матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Відповідно дост. 12 Земельного кодексу України(у редакції від 20.12.2001) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цьогоКодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цьогоКодексу; г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цьогоКодексу; ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст тощо.

При цьому, до п. 12Перехідних положень Земельного кодексу Українидо розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями у межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Відповідно до п. 1ст. 20 ЗК України(у редакції від 20.12.2001) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

У ст. 1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997«Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції», зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

При цьому, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982, «Новоселецький проти України» від 11.03.2003, «Федоренко проти України» від 01.06.2006).

ЄСПЛ сформував сталу практику, зокрема, рішеннях у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986, Еркнер і Хофауер проти Австрії від 23.04.1987, Папамихалопулус та інші проти Греції від 26.04.1993, «Брумареску проти Румунії» від 28.10.1999,«Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000, «Булвес» АД проти Болгарії», «Трегубенко проти України» від 02.11.2004,«Еліа Срл проти Італії» від 02.08.2001 від 22.01.2009, «Мінасян і Семер`ян проти Вірменії» від 23.06.2009, « ОСОБА_166 і Дилавер проти Туреччини» від 25.05.2010, «Щокін проти України» від 14.10.2010, «Сєрков проти України» від 07.07.2011 «Гладишева проти Росії» від 06.12.2011, «Максименко і Герасименко проти України» від 16.05.2013, «East/WestAllianceLimited» проти України» від 23.01.2014, « Варданян і Нанушиян проти Вірменії» від 27.10.2016, «Кривенький проти України» від 16.02.2017 відповідно до якої експропріація державою майна з приватної власностіє серйозним втручанням у право особи на мирне володіння майном, гарантоване ст. 1 Першого Протоколу до ЄКПЛ і не може вважатися правомірною, якщо власнику завчасно або одночасно не надано матеріальної компенсації. Як таке, вилучення державою майна у приватного власника презюмується правомірним лише якщо про таке вилучення законодавчим органом влади прийнято спеціальну норму закону, і якщо прийняття такої норми закону є вмотивованим. В усіх інших випадках,експропріація майна державою у приватної особи є правомірною лише за дотримання широкого переліку критеріїв, формальностей і умов. Зокрема, власник не може бути відповідальний і зазнавати шкоди від дій органів державної влади, якими ці органи державної влади виправляють раніше припущену ними невідповідність праву щодо даного майна. Обтяжуючим чинником, що свідчить на користь неправомірності вилучення майна державою у приватного власника, є поганий стан здоров`я такого власника. Вилучення, як крайню форму втручання у право володіння майном слід оцінювати на предмет: чи є воно законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення ст. 1 Першого Протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинне здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди у процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави у право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого Протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» - це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Одним із елементів дотримання критерію пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Рисовський проти України» від 20.10.2011 (заява№29979/04) (параграфи 71-78), і рішенні ЄСПЛ у справі «Кривенький проти України» від 16.02.2017 (заява №43768/07) (параграфи 45-47), пов`язаних із земельними правовідносинами, ЄСПЛ, установивши порушення ст. 1 Першого Протоколу, спеціально акцентував право добросовісного власника на відповідну компенсацію чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на землю.

Водночас висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а з урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 30.05.2018 у справі №367/2271/15-ц (провадження №14-146цс18) зробила висновок, що суд повинен з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду, та у разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у позові з підстав його необґрунтованості.

Зважаючи на те, що постановою Верховного Суду по справі №367/4187/14-ц від 26.05.2021 спростовано обставини, на які посилається позивач у даній справі, зокрема підтверджується відсутність на території м. Буча будь яких земель лісогосподарського призначення, крім земель Клавдіївського лісгоспу площею 42,6 га, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на викладене, право та інтерес позивача у даних позовних вимогах порушено не було, протилежного суду доведено не було.

Таким чином, суд оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, приходить до висновку, що позовні вимоги про скасування рішення Бучанської міської ради та відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, є такими, що не підлягають задоволенню.

На підставі ст. 121Конституції України, ст. 84 ЗК України, керуючись ст. ст. 77, 242-246, 286 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в :

В задоволенніадміністративного позову Громадської організації «Громадське формування з охорони громадського порядку і державного кордону «Бучанська варта» до ОСОБА_1 , Бучанської міської ради Київської області, про скасування рішення Бучанської міської ради та відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав,- відмовити.

З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланнямhttp://reyestr.court.gov.ua.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подачі у 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Суддя Л.В.Мерзлий