Рішення

від 19.05.2023 по справі 369/15522/20

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/15522/20

Провадження № 2/369/377/23

РІШЕННЯ

Іменем України

19.05.2023 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Фінагеєвої І. О.,

при секретарі Світлак Ю. Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 369/15522/20 за позовом ОСОБА_1 до Управління цифрового розвитку та організації діяльності центру надання адміністративних послуг Бучанської районної державної адміністрації Київської області, Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2020 року до суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Державного реєстратора комунального підприємства Київської обласної ради «Північне бюро технічної інвентаризації» Боярчук Вікторії Юріївни про визнання протиправним та скасування рішення.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, посилається на те, що реалізуючи право суперфіцію замовив будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудованими нежитловими приміщеннями на земельних ділянках з кадастровими номерами: 3222484001:01:023:0310, 3222484001:01:023:0311, 3222484001:01:023:0312, якому після введення в експлуатацію було присвоєно адресу: АДРЕСА_1 .

01 жовтня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено попередній договір П/2/37/Ц, відповідно до якого сторони зобов`язувалися в майбутньому на умовах і в порядку, установленому цим договором, укласти договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 . Вартість квартири становила 223312 дол. США. В якості гарантії ОСОБА_2 було передано ОСОБА_1 у 2013 році 66993 грн (8160 дол. США).

29 грудня 2014 року замовником будівництва ОСОБА_1 подано декларацію про готовність об`єкта до експлуатації № КС143143630788 на багатоквартирний житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

З метою виконання умов попереднього договору ОСОБА_1 надав ОСОБА_2 та її чоловіку ОСОБА_5 у користування квартиру АДРЕСА_2 . Ці особи здійснили ремонт у квартирі, проживали в квартирі, здавали її в оренду. Державна реєстрація права власності за ОСОБА_2 затягувалася в зв`язку з необхідністю остаточного виконання всіх вимог попереднього договору П/2/37/Ц від 01 жовтня 2013 року.

Внаслідок введення в експлуатацію житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 став власником цього об`єкту нерухомого майна в цілому та на окремі об`єкти до моменту виконання правочинів з передачі права власності особам, які були фактичними інвесторами відповідно до попередніх угод, за умовами яких передбачалося укладення договору купівлі-продажу на окремі об`єкти нерухомого майна у вказаному багатоквартирному будинку, зокрема, з ОСОБА_2 .

Проте, у липні 2020 року ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , попри добросовісність користування квартирою АДРЕСА_3 , ОСОБА_3 повідомив про необхідність звільнення квартири АДРЕСА_3 , оскільки останній є її власником.

Право власності ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_2 , зареєстровано на підставі оскаржуваного рішення державного реєстратора КП Київської обласної ради «Північне бюро технічної інвентаризації» за індексним номером 48965348 від 02 жовтня 2019 року. Підставою здійснення реєстрації є акт приймання-передачі квартири, серія та номер б/н, виданий 20 вересня 2019 року, видавник: сторони за актом; та договір про пайову участь у будівництві, серія та номер П-2-37 від 15 жовтня 2014 року, видавник сторони за договором.

ОСОБА_1 зазначає, що з ОСОБА_3 не укладав жодних угод, зокрема і договору про пайову учать у будівництві, жодних актів прийому-передачі квартири ОСОБА_3 не видавалося, зокрема і акту від 20 вересня 2019 року, серія та номер б/н.

Додатковим доказом неможливості укладання такого правочину на переконання ОСОБА_1 є та обставина, що ОСОБА_3 був малолітньою особою на час укладання договору про пайову участь у будівництві, оскільки перебував у віці 13 років, а отже не набув на той час необхідного обсягу цивільної дієздатності для вчинення такого правочину.

В зв`язку з цим на думку позивача у державного реєстратора були відсутні підстави для прийняття рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 .

Позивач вважає. що державний реєстратор під час перевірки документів мала також надати оцінку інформації про інвестора спірної квартири АДРЕСА_3 ОСОБА_2 .

Таким чином, позивач вважає, що оскаржуване рішення про реєстрацію прав та їх обтяжень прийняте з порушенням вимог закону, оскільки вчинене на підставі договору про пайову участь у будівництві, який є нікчемним у зв`язку з відсутністю необхідного обсягу дієздатності ОСОБА_3 на час вчинення цього правочину.

За таких обставин позивач просить суд визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора КП Київської обласної ради «Північне бюро технічної інвентаризації» Боярчук Вікторії Юріївни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 48965348 від 02 жовтня 2019 року.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 грудня 2020 року відкрито провадження у справі, призначено підготовче судове засідання.

Києво-Святошинський районний суд Київської області ухвалою від 10 грудня 2020 року задовольнив заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_2 .

Відповідно до розпорядження керівника апарату Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 вересня 2021 року № 345 на підставі рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 21 липня 2021 року про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді ОСОБА_6 та застосування до нього дисциплінарного стягнення у виді внесення подання Вищій раді правосуддя про звільнення з посади судді, відсторонення судді ОСОБА_6 від здійснення правосуддя, призначено повторний автоматизований розподіл справи за результатами якого справу призначено судді Фінагеєвій І. О.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 вересня 2021 року вказану справу прийнято до провадження, продовжено підготовче провадження по справі та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 листопада 2021 року за заявою позивача замінено неналежного відповідача Державного реєстратора комунального підприємства Київської обласної ради «Північне бюро технічної інвентаризації» Боярчук Вікторії Юріївни на належного відповідача Управління цифрового розвитку та організації діяльності центру надання адміністративних послуг Бучанської районної державної адміністрації Київської області. Залучено до участі у справі співвідповідача Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції України.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 вересня 2022 року до участі у справі залучено у якості третьої особи ОСОБА_4 .

Києво-Святошинський районний суд Київської області ухвалою від 19 жовтня 2022 року закрив підготовче провадження у справі, а справу призначив до розгляду.

В судове засідання позивач та його представник не з`явилися, про дату час та місце слухання справи сповіщені належним чином, надали заяву про розгляд справи за їх відсутності, позов підтримали та просили його задовольнити.

Відповідачі Управління цифрового розвитку та організації діяльності центру надання адміністративних послуг Бучанської районної державної адміністрації Київської області та Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції України в судове засідання не з`явилися, про дату час та місце слухання справи сповіщені належним чином, причини неявки не повідомили.

Треті особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в судове засідання не з`явилися, про дату час та місце слухання справи сповіщені належним чином, причини неявки не повідомили.

Відповідно до ч. 2ст. 247 ЦПК Україниу разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цьогоКодексурозгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

У відповідності до ч. 5ст.268 ЦПК Українидатою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Суд, всебічно та повно розглянувши матеріали справи, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, приходить до висновку про відмову у задоволені позовної заяви у повному обсязі з наступних підстав.

Відповідно до вимог частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 вважає, що його право власності на квартиру АДРЕСА_2 , порушено прийняттям рішення про державну реєстрацію права власності на цю квартиру за ОСОБА_3 .

Судом встановлено, що ОСОБА_1 16 липня 2013 року отримав право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) на земельних ділянках з кадастровими номерами: 3222484001:01:023:0310 площею 0,1499 га, 3222484001:01:023:0311 площею 0,1499 га, 3222484001:01:023:0312 0,15 га.

01 жовтня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено попередній договір №П/2/37/Ц, за змістом якого сторони договору зобов`язуються в майбутньому на умовах і в порядку, визначених цим договором, укласти і належним чином засвідчити договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 . На підтвердження намірів про наступне укладення договору купівлі-продажу та придбання квартири ОСОБА_2 передала ОСОБА_1 грошові кошти на суму 66993,60 грн, що на день підписання договору було еквівалентно 8160,00 дол. США. Також сторонами договору затверджено графік внесення платежів в якості гарантійних забезпечувальних коштів.

Багатоквартирний житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , було здано в експлуатацію 29 грудня 2014 року, що підтверджується копією декларації про готовність до експлуатації від 29 грудня 2014 року № КС143143630788.

З Відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 17 липня 2020 року вбачається, що на підставі рішення державного реєстратора КП Київської обласної ради «Північне бюро технічної інвентаризації» Київської області Боярчук В.Ю. від 02 жовтня 2019 року, індексний номер 48965348, право приватної власності на квартиру АДРЕСА_2 , зареєстроване за ОСОБА_3 . Підставою для державної реєстрації права власності став акт приймання-передачі квартири, серія та номер б/н, виданий 20 вересня 2019 року, видавником якого були сторони за актом; договір на пайову участь у будівництві, серія та номер П-2-37 від 15 жовтня 2014 року, видавник сторони за договором.

За змістом договору купівлі-продажу від 18 грудня 2020 року, реєстраційний номер 4967, ОСОБА_3 продав, а ОСОБА_4 купив квартиру АДРЕСА_2 , вартістю 285583,95 грн. Вказаний договір зареєстрований приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Саєнко О.О.

З відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 21 квітня 2021 року вбачається, що право приватної власності на квартиру АДРЕСА_2 , зареєстроване за ОСОБА_4 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 55799758 від 18 грудня 2020 року, прийнятого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Саєнко О.О.

Підставою для державної реєстрації слугував договір купівлі-продажу, серія та номер 4967 від 18 грудня 2020 року, виданий приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Саєнко О.О.

Відповідно до частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до статті 16ЦК Україникожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистогонемайнового або майнового права та інтересу. Наведеною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення / захисту в обраний спосіб.

Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка, на її думку, порушує її права йохоронювані законом інтереси.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 вважає що його право власності на спірну квартиру порушене шляхом прийняття рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 , за ОСОБА_3 .

Згідно з п. 1 ч. 1ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч. 3ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»державний реєстратор, зокрема встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.

Згідно до частини першоїстатті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», за результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав.

Тобто державна реєстрація прав проводиться державним реєстратором не з власної ініціативи, а на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, поданої зацікавленою особою. Відносини у сфері державної реєстрації речового права виникають між суб`єктом звернення за такою послугою та суб`єктом, уповноваженим здійснювати відповідні реєстраційні дії.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).

Статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободпроголошує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював необхідність ефективного захисту прав заявників. Наприклад, у п. 75 рішення від 05 квітня 2005 року у справі «Афанасьєв проти України» (заява №38722/02) ЄСПЛ зазначає, що засіб захисту, який вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним», як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Конституційний Суд України у рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Способом захисту права є передбачені законом дії, що безпосередньо спрямовані на захист права. Такі дії є завершальними актами захисту у вигляді матеріально-правових дій або юрисдикційних дій щодо усунення перешкод на шляху здійснення суб`єктами своїх прав або припинення правопорушень, відновлення становища, яке існувало до порушення. Саме застосування конкретного способу захисту порушеного чи запереченого права і є результатом діяльності по захисту прав.

Для ефективного поновлення порушеного права необхідно, щоб існував чіткий зв`язок між правопорушенням та способом захисту права. Іншими словами, метою заявлених позовних вимог має бути усунення перешкод у здійсненні права, а її досягненням - визначений спосіб захисту права, який би вичерпував себе. При цьому необхідно наголосити, що покарання винної особи не входить до мети захисту права у господарських відносинах, а тому не входить до складу способу захисту права.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Відтак ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси, то суд повинен встановити,чи були порушені, невизнані або оспорені права,свободи чи інтересицих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Так, сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Результат аналізу статті 51 ЦПК України свідчить, що належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, до таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц.

Спір про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно має розглядатися як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна. Належним відповідачем у такому спорі є особа, речове право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Державний реєстратор, Управління цифровогорозвитку таорганізації діяльностіцентру наданняадміністративних послуг,Центральне міжрегіональнеуправління Міністерстваюстиції Українине може виступати належним відповідачем у такому спорі.

Отже, позовна вимога про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно не може бути звернена як до державного реєстратора, так і до Управління цифрового розвитку та організації діяльності центру надання адміністративних послуг, Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, яких позивач визначив відповідачами. Державний реєстратор зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18) зазначено, що «спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим. А тому вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін. Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано».

Подібні за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (провадження № 14-397цс19), постановах Верховного Суду від 09 червня 2021 року у справі № 569/15704/18 (провадження № 61-871св21), від 07 липня 2021 року у справі № 369/5589/19 (провадження № 61-5097св21).

Встановивши, що позов пред`явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.

Отже, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

В ході розгляду справи судом було встановлено, що право власності на спірну квартиру було відчужене 18 грудня 2020 року ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 .

Таким чином, на час розгляду справи, виходячи з мотивів позовної заяви, у позивача ОСОБА_1 існує спір з ОСОБА_4 з приводу права власності на спірну квартиру.

З огляду на встановлені обставини справи, зміст та характер відносин сторін, вбачається, що спір виник між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 з приводу державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно, а отже позовні вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна не можуть бути пред`явлені до Управління цифрового розвитку та організації діяльності центру надання адміністративних послуг Бучанської районної державної адміністрації Київської області та Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, яких позивач визначив відповідачами, а відтак у задоволенні вимог до них належить відмовити через їх пред`явлення до неналежних відповідачів .

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, суд дійшов висновку про те, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до вимог частини дев`ятої статті 158 ЦПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

За таких обставин підлягають скасуванню заходи забезпечення позову, вжиті за ухвалою Києво-Святошинського районного суду від 10 грудня 2020 року шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_2 .

Керуючись ст. ст. 12, 13, 48, 51, 76, 81, 141, 258, 259, 263, 265, 268 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Управління цифрового розвитку та організації діяльності центру надання адміністративних послуг Бучанської районної державної адміністрації Київської області, Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання протиправним та скасування рішення.

Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Києво-Святошинського районного суду від 10 грудня 2020 року накладення арешту на квартиру АДРЕСА_2 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через Києво-Святошинський районний суд Київської області або безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено удень його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: І. О. Фінагеєва