Рішення

від 11.04.2023 по справі 759/28100/21

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/28100/21

пр. № 2/759/473/23

11 квітня 2023 року м. Київ

Святошинський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Твердохліб Ю.О.

за участю секретаря судових засідань Вінцковської О.І.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача Пахомової В.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Укрпошта» в особі Департаменту внутрішнього аудиту акціонерного товариства «Укрпошта», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог Об`єднана профспілкова організація акціонерного товариства «Укрпошта» про поновлення на роботі, скасування наказу про звільнення, стягнення коштів за вимушений прогул,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до АТ «Укрпошта» в особі Департаменту внутрішнього аудиту акціонерного товариства «Укрпошта» (далі- АТ «Укрпошта»), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог Об`єднана профспілкова організація акціонерного товариства «Укрпошта» у якому просить поновити її на посаді менеджера з аудиту Департаменту внутрішнього аудиту АТ «Укрпошта», стягнути на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, моральну шкоду в розмірі 10 000,00 грн, витрати на юридичну допомогу в розмірі 36 000,00 грн та судовий збір у розмірі 1 880,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що вона була прийнята на посаду провідного фахівця з контрольно - ревізійної роботи відділу регіональної контрольно - ревізійної роботи АТ «Укрпошта», про що є запис в трудовій книжці. Вона користувалась повагою колег та справно виконувала покладені на неї обов`язки на цій посаді, а також після реорганізації підрозділу в Департамент внутрішнього аудиту (далі - ДВА) в квітні 2020 року. За її рекомендаціями, наданими в ході комплексних аудиторських перевірок підрозділів відповідача, з метою усунення порушень вимог нормативних актів при здійсненні операційної діяльності відповідача та з метою покращення його роботи, було внесено цілий ряд змін і доповнень у внутрішні регламенти відповідача.

08.11.2021 року наказом (розпорядженням) генерального директора АТ «Укрпошта» №1543/к її звільнено з посади менеджера з аудиту за власним бажанням в порядку ст. 38 КЗпП України. Вважає своє звільнення незаконним, таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства на підставі того, що проти неї були застосовані заходи психологічного тиску з боку керівництва ДВА.

20.09.2021 року керівництвом ДВА, а саме ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , в ультимативній формі було запропоновано їй написати заяву про звільнення за угодою сторін, від написання якої вона відмовилась. 21.09.2021 року вона дізналась, що до регіональних дирекцій відповідача електронною поштою з робочої електронної пошти ОСОБА_5 було надіслано безпідставного, нічим не обґрунтованого та невмотивованого, листа щодо відсторонення її від кураторства регіональних секторів, що фактично призвело до унеможливлення виконання нею її посадових обов`язків та її не було повідомлено про нього.

21.09.2021 року директором ДВА ОСОБА_3 їй була поставлена задача щодо складання та подання протягом робочого дня звіту про роботу структурних підрозділів ДВА для подання його вищому керівництву. Обов`язковою умовою складання звіту було складання його українською та англійською мовами. Вищезазначені події призвели до погіршення її фізичного стану, внаслідок чого вона була змушена звернутись за медичною допомогою. 21.09.2021 року в поліклініці за місцем її проживання їй було створено медичний висновок про непрацездатність за підозрою на гіпертонічний криз. Погіршення її фізичного стану призвело до того, що з 27.09.2021 року по 01.10.2021 року їй було відкрито лікарняний листок. В цей період вона відвідувала денний стаціонар в поліклініці за місцем проживання. 18.10.2021 року вийшовши з щорічної відпустки, початок якої співпав із закінченням вищезазначеного лікарняного листка, вона знов відчула психологічний тиск з боку керівництва ДВА, який призвів до чергового звернення за медичною допомогою та відкриття наступного лікарняного листка. Постійне цькування з боку керівництва ДВА відповідача призвело до того, що протягом вересня - жовтня 2021 року їй неодноразово в поліклініці відкривались електронні лікарняні листки у кількості 4 штуки на загальну кількість 16 робочих днів, внаслідок постійного психологічного тиску кардіологом було діагностовано, а неврологом підтверджено гіпертонічну хворобу 1 ст., цефалгію та інші супутні захворювання, що потребують додаткового обстеження та лікування. Побоюючись за своє здоров`я, а також сподіваючись, що припиниться психологічний тиск, вона вимушена була 21.10.2021 року написати заяву про звільнення з посади за угодою сторін з 21.12.2021 року, такого бажання вона не мала і хоче поновитись на роботі та посаді з відшкодуванням моральної шкоди та середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Об`єктивних підстав для визнання її непрофесіоналом у даній сфері не має і не було. Оскільки її звільнено 08.11.2021 року розрахунок повинен обчислюватись з виплат, отриманих нею за попередні два місяці роботи, що передували звільненню, а саме вересень-жовтень 2021 року. Вважає, що заробітна плата за час вимушеного прогулу становить 296 год. * 294,90 грн = 87 290,40 грн. У зв`язку з чим вона звернулась з позовом, щоб захистити свої порушені права та інтереси.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.12.2021 року головуючим у справі визначено суддю Твердохліб Ю.О. (а.с. 25-26).

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 15.12.2021 року вказаний позов залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків (а.с. 28).

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 11.01.2022 року відкрито провадження у справі за правила спрощеного позовного провадження з повідомленням викликом сторін (а.с. 49).

02.02.2022 року до суду надійшов відзив від представника АТ «Укрпошта», у якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог. 21.10.2021 року позивачем до управління кадрового адміністрування було надано вланоруч написану заяву від 21.10.2021 (вх. .№ б/н), відповідно до якої позивач висловила бажання звільнитися за угодою сторін за ч.1 ст.36 КЗпП України з 21.12.2021 року. Окрім цього, з метою з`ясування волевиявлення працівника на припинення трудових відносин, АТ «Укрпошта» було направлено лист №107.002.003.-1881-21 від 26.10.2021 на офіційну адресу позивача та на її робочу електронну адресу з проханням у строк до 06.11.2021 повідомити яку з поданих заяв АТ «Укрпошта» має брати до уваги в якості підстави для видання наказу про припинення трудового договору. Враховуючи відсутність відповіді на вищезазначені листи, зважаючи на бажання позивача висловлене нею у останній поданій заяві звільнитися саме з 08.11.2021 року за власним бажанням та зважаючи на дотримання двотижневого строку, АТ «Укрпошта» не заперечували розірвати трудовий договір саме з дати запропонованої позивачем.

На підставі власноруч написаної заяви АТ «Укрпошта» було видано наказ від 08.11.2021 року №1543/ос про припинення трудового договору з ОСОБА_1 за власним бажанням (ст. 38 КЗпП України). З вказаним наказом позивач ознайомлена 08.11.2021 року під особистий підпис без будь-яких заперечень та отримала копію. Належно оформлена трудова книжка була видана позивачу під особистий підпис у книзі обліку руху трудових книжок і вкладишів до них у день звільнення, а також відповідачем проведено повний розрахунок з позивачем, що позивачем в позовній заяві не заперечуються.

Щодо твердження позивача, що заява про звільнення була написана під тиском то матеріали справи не містять жодних доказів вчинення на позивача посадовими особами АТ «Укрпошта» тиску, погроз, примушування до написання заяви про звільнення. До правоохоронних органів, Головного управління Держпраці у Київській області, суду, тощо із цього приводу вона також не зверталась. Позивач не вчиняла жодних дій, які б свідчили із його неоднозначним бажанням щодо припинення трудових відносин із АТ «Укрпошта». У день звільнення - 08.11.2021 року, позивач не виявила бажання продовжувати трудові відносини, оскільки беззаперечно ознайомилась 08.11.2021 року із наказом про своє звільнення, згідно із ст. 38 КЗпП України, залишила робоче місце і не наполягала на продовженні трудових відносин, отримала трудову книжку і розрахункові при звільненні, як це передбачено ст. 47 КЗпП України. Вважають, що позивач, в свою чергу, намагається ввести в оману суд стверджуючи, що дії відповідача були незаконними.

Крім того, невірно обраховано середній заробіток за час вимушеного прогулу, не вся сума фактично нарахованої заробітної плати працівника враховується при обчисленні середньої заробітної плати. Наведені відповідні розрахунки позивача не можуть братись до уваги, оскільки до складу заробітної плати, яка підлягає стягненню у певних випадках, не входять допомога по тимчасовій непрацездатності, суми вихідної допомоги при припиненні трудового договору, матеріальна допомога разового характеру та інші виплати передбачені законом.

В позовній заяві позивачем не зазначено в чому полягає моральна шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно та з яких міркувань позивач виходив визначаючи розмір моральної шкоди, перелік документів та\або інших доказів, якими вона обґрунтовує заподіяння їй моральної шкоди та не вказує на причинно-наслідковий зв`язок між «отриманими нею захворюваннями» та саме діями посадових осіб АТ. Отже, наявність шкоди ще не породжує абсолютного права на її відшкодування будь-якою особою, так як необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності, при цьому правильно визначивши суб`єкта такої відповідальності.

Крім того, вказує, що позивачем пропущено місячний строк звернення до суду з вказаними позовними вимогами, оскільки позивач дізналась про власне звільнення 08.11.2021 року, у день звільнення отримала трудову книжку та була ознайомлена з наказом про звільнення під підпис, а звернулась до суду з позовною заявою 10.12.2021 року, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.12.2021 року, а отже позов подано з пропуском місячного строку, з позовної заяви вбачається, що остання подана 29.12.2021 року.

Крім того, АТ «Укрпошта» заперечує проти такого розміру судових витрат, оскільки вони не є співмірними ані зі складністю справи, ані з часом витраченим на справу адвокатом.

09.02.2022 року до суду від ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив, у якій просить суд позовні вимоги задовольнити. Вказує, що звільнення відбулось із застосуванням заходів психологічного тиску з боку керівництва департаменту внутрішнього аудиту.

Крім того, для врегулювання спору, який виник між нею та відповідачем, а також задля розкриття інформації щодо психологічної атмосфери в підрозділі ДВА нею засобами поштового зв`язку були направлені листи до заступника генерального директора по персоналу відповідача та до голови профспілкової організації, проте відповідей так і не отримала, що свідчить про небажання керівництва АТ «Укрпошта» вирішити питання несприятливої для працівників психологічної атмосфери в підрозділі ДВА та застосування керівництвом даного підрозділу мобінгу щодо підлеглих працівників.

Відповідно до розрахункових листів оплата праці у відповідача здійснюється за погодинною формою оплати праці, тоді як відповідачем надана суду довідка про розрахунок середньоденної заробітної плати, а не середньогодинної зарплати. Крім того, відповідачем не наведений розрахунок з якого він виходив при обчисленні середньоденної заробітної плати позивача та суду не надані первинні документи, які підтверджують даний розрахунок.

Вважає, що саме такий розмір грошового відшкодування достатній для задоволення її потреб на не приведе до безпідставного збагачення.

Вказує, що нею позовну заяву подано до суду 08.12.2021 року, шляхом надсилання засобами поштового зв`язку, що підтверджується фіскальним чеком, а отже строк звернення до суду не пропущений.

17.02.2022 року до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив від представника АТ «Укрпошта», у яких просить відмовити повністю у задоволенні позовних вимог. Усі наявні наявні в матеріалах справи докази вказують на наявність вільного волевиявлення позивача на припинення трудових відносин, звільнення проведено з дотриманням усіх вимог трудового законодавства, а наказ про звільнення є законним і обгрунтованим.

03.10.2022 року до суду надійшли письмові пояснення представника АТ «Укрпошта», у яких просить відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог.

16.11.2022 року до суду надійшли додаткові пояснення від представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 .

В судовому засідання позивач та її представник позовні вимоги підтримали в повному обсязі з підстав, викладених у позовні заяві.

Представник відповідача Пахомова В.А. судовому засіданні заперечувала проти позову з підстав, вказаних у відзиві на позовну заяву.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та її представника, представника відповідача, прийшов до висновку про залишення позову без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи (ч. 1 ст. 23 КЗпП України).

Згідно частин 1, 3 ст. 24 КЗпП України, трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.

Судом встановлено, що 22.03.2019 року її прийнято на посаду провідного фахівця з контрольно-ревізійної роботи відділу та 08.11.2021 року звільнено за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України, що підтверджується копією трудової книжки (а.с.11).

Згідно наказу (розпорядженню) № 1543/к ОСОБА_1 звільнено 08.11.2021 року, причина звільнення ст. 38 КЗпП України, за власним бажанням, підставни звільнення заява працівника, ст. 38 КЗпП України (а.с. 12).

Згідно книги обліку руху трудових книжок і вкладишів АТ "Укрпошта" ОСОБА_1 отримала трудову книжку, що підтверджується її підписом (а.с. 84).

Законодавцем в ст.36 КЗпП України визначено виключний перелік підстав припинення трудового договору. Пункт 4 ч.1 вказаної статті саме визначає, що розірвання трудового договору може відбуватися з ініціативи працівника, умови для розірвання зазначені в статтях 38 та 39 КЗпП України.

Згідно статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Відповідно до ч. 3 ст. 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

За змістом статті 38 КЗпП України розірвання трудового договору з ініціативи працівника і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до розірвання цього договору і які працівник визначає самостійно. У разі якщо вказані працівником причини звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства (частина третя статті 38 КЗпП України) - не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору.

При незгоді роботодавця звільнити працівника із підстав, передбачених частиною третьою статті 38 КЗпП України, останній може відмовити у розірванні трудового договору, але не вправі розірвати цей договір з інших підстав, які працівником не зазначалися.

Отже, стаття 38 КЗпП України імперативно зобов`язує власника звільнити працівника в строки, які вказані безпосередньо працівником. Зазначена стаття або інші статті КЗпП України не передбачають право власника відмовити працівнику у задоволенні отриманої заяви - не розірвати трудовий договір у строк вказаний останнім.

Судовою практикою встановлено, що навіть у разі не згоди роботодавця з підставами вказаними працівником для припинення трудового договору, у роботодавця відсутні повноваження навіть змінити підставу припинення трудового договору, як то з ч.3 ст.38 КЗпП України на ч.1 цієї ж статті.

Вказане підтверджується правовими висновками, викладеними у постанові Верховного Суду України від 20 лютого 2013 року у справі №6-157цс12, де встановлено: «Розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до розірвання цього договору та які працівник визначає самостійно. У разі якщо вказані працівником причини звільнення - порушення працедавцем законодавства про працю (ч.3 ст.38 КЗпП) - не підтверджуються або працедавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору на ч. 1 ст. 38 КЗпП».

Аналогічний висновок зазначений у постановах Верховного Суду України від 22 травня 2013 року в справі № 6-34цс13, Верховного Суду від 13 березня 2019 року в справі № 754/1936/16-ц (провадження № 61-28466св18), Верховного Суду від 17 квітня 2019 року в справі №216/7189/14-ц (провадження № 61-13980св18).

21.10.2021 року ОСОБА_1 написала дві заяви на їм`я генерального директора АТ "Укрпошта" та просила звільнити її відповідно до п. 1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін з 21.12.2021 року та відповідно до ст. 38 КЗпП України з 08.11.2021 року (а.с. 75,76).

Листом АТ "Укрпошта" просила повідомити ОСОБА_1 яку із заяв брати до уваги в якості підстав для звільнення для видачі наказу про звільнення (а.с. 77).

Отже, позивач реалізував своє право на звільнення з посади на підставі ст.38 КЗпП України, подавши відповідну власноручно написану заяву.

В свою чергу, на виконання вимоги КЗпП України, відповідач, з метою недопущення порушення прав працівника, передбачених Конституцією України, порушення вимог, Конвенції про скасування примусової праці №105, ратифікованої постановою Кабінету Міністрів України від 21 червня 2000р. №1005, видав наказ (розпорядження) № 1543/к, яким ОСОБА_1 звільнено 08.11.2021 року, причина звільнення ст. 38 КЗпП України, за власним бажанням, підставни звільнення заява працівника, ст. 38 КЗпП України (а.с. 12).

При цьому, позивач, після надання заяви на звільнення не вчинила дій, зовнішнім проявом яких було б відкликання вказаної заяви, прибуття на робоче місце з метою продовження виконання своїх посадових обов`язків та інші будь-які дії, які б вказували на бажання позивача продовжити трудові відносини з відповідачем.

Як вказано у п. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 «Про практику розгляду судами трудових спорів» по справах про звільнення за ст.38 КЗпП України, суди повинні перевіряти доводи працівника про те, що власник або уповноважений ним орган примусили його подати заяву про розірвання трудового договору.

Наявність психологічного тиску з боку відповідача щодо примушування позивача подати заяву про розірвання трудового договору не знайшло свого підтвердження під час розгляду справи належними, допустимими та достовірними доказами.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 показала, що працювала з позивачем 2 роки, ОСОБА_1 була гарним спеціалістом, цінним працівником, вносила великий вклад в компанію, постійно була у відрядженнях, однак в АТ «Укрпошта» багато працівників відділу аудиту звільняли. ОСОБА_1 звільнильнили, оскільки не кожному подобається коли людина доводить свою істину, вона не витримала емоційного тиску, керівник відділу аудиту не цінила виконаної роботи.

Свідок ОСОБА_8 показала, що вони з ОСОБА_1 сиділи в одному кабінеті, підстав звільнення її не знає, її поведінка в останній день була спокійна, явних конфліктів не було, колективні стосунки нормальні, була ситуація про складання акту про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці, в колективі всі були доброзичливі до неї, які мала відношення ОСОБА_1 з керівництвом вона не знає.

Свідок ОСОБА_9 показала, що ОСОБА_1 написала дві заяви про звільнення зодну за згодою сторін з відпрацюванням 2-х місяців, іншу за власним бажанням. Ноутбук передавала інший людині при звільненні. Вказує, що в останній робочий день ОСОБА_1 допрацювала до кінця дня і вона не пропонувала писати їй заяву про звільнення.

Свідок ОСОБА_3 показала, що ОСОБА_1 хотіла звільнитись, два рази писала заяву, чи вона їх візувала не пам`ятає. Її попросили два місяці допрацювати поки знайдуть їй заміну, але вона написала заяву за власним бажанням. Відносини між ними були робочі, про службове розслідування нічого не знає, чому вона не бажала працювати надалі ОСОБА_1 їй також невідомо. Як здається працівниками ноутбук після звільнення їй невідомо.

Однією з засад судочинства, регламентованих п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За правилами ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст.89 ЦПК України).

Відповідно до ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні. Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів. Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях

Враховуючи наявні в матеріалах справи докази, позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження своїх вимог, зокрема здійснення відповідачем психологічного тиску відносно неї, наслідком чого стало написання нею заяв про звільнення. Крім того, позивач не звертався до органів Держпраці, правоохоронних органів чи Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини відносно вчинених щодо нього протиправних дій з боку відповідача.

Оскільки позивач власноруч написала та подала 21.10.2021 заяву про звільнення за згодою сторін з 21.12.2021 року відповідно до ч.1 ст. 36 КЗпП України та заяву про звільнення за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України, жодним способом: письмово чи усно не намагалася їх відкликати або продовжувати трудові відносини з відповідачем, з заявою на звільнення направила свої міркування, щодо звільнення, отримала трудову книжку, вказане свідчить, що рішення позивача про звільнення не є спонтанно прийнятим на хвилі емоційного збудження, а є обміркованим та послідовно реалізованим і саме його метою (ціллю) - припинення трудового договору з АТ "Укрпошта".

Щодо заявлених позивачем вимог про відшкодування моральної шкоди в розмірі 10 000,00 грн суд зазначає наступне.

Поняття моральної (немайнової) шкоди і порядок її відшкодування визначається ст. 23 ЦК України.

Зокрема, підставами для відшкодування моральної шкоди можуть бути порушення майнових, особистих немайнових прав особи, а також зобов`язань у випадках, передбачених договором або законом.

Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

У п. п. 3, 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 (зі змінами та доповненнями) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Сам по собі факт порушення права, за відсутності доведеної наявності вищезазначених втрат немайнового характеру, не є підставою для відшкодування моральної шкоди, а її наявність відповідно до загальних засад змагальності цивільного процесу підлягає доведенню особою, яка порушує питання про її відшкодування.

Враховуючи те, що в діях відповідача судом не встановлено порушення прав позивача, оскільки оспорений наказ прийнятий за результатами розгляду поданої позивачем заяви, то такі дії відповідача не можуть ставитися у вину, як неправомірна дія відповідача, що спричинила моральну шкоду (моральні страждання).

Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позову, у суду відсутні підстави для здійснення розподілу судових витрат між сторонами у відповідності до ст. 141 ЦПК України.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 5-1, 38 КЗпП України, ст. 64 ГК України, ст.ст. 4, 12, 13, 81, 82, 141, 259, 263-265, 268, 274-279, 354 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Укрпошта» в особі Департаменту внутрішнього аудиту акціонерного товариства «Укрпошта», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог Об`єднана профспілкова організація акціонерного товариства «Укрпошта» про поновлення на роботі, скасування наказу про звільнення, стягнення коштів за вимушений прогул залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів.

Суддя Ю.О. Твердохліб