Ухвала

від 18.05.2023 по справі 759/8766/23

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

пр. № 1-кс/759/2884/23

ун. № 759/8766/23

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2023 року м.Київ

Слідчий суддя Святошинського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , із секретарем судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві клопотання прокурора Святошинської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_3 про арешт майна у кримінальному провадженні № 12021100090003458 від 08.12.2021 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України,

В С Т А Н О В И В :

15.05.2023 року в провадження слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва ОСОБА_1 надійшло клопотання прокурора Святошинської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_3 про арешт майна у кримінальному провадженні № 12021100090003458 від 08.12.2021 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України.

В обґрунтування клопотання прокурор посилається на те, що Святошинською окружноюпрокуратурою м.Києваздійснюється процесуальне керівництво у кримінальному провадженні, яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12021100090003458 від 08.12.2021 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, досудове розслідування у якому здійснюється СВ Святошинського управління поліції Головного управління національної поліції у м. Києві.

В ході проведення досудового розслідування по вищевказаному кримінальному провадженню встановлено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , діючи за попередньою змовою з ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визначивши вчинення злочинів, як одне з основних джерел для здобуття коштів та матеріальних благ для свого існування, з корисливих спонукань, з метою особистого збагачення, шляхом вчинення умисного кримінального правопорушення, направленого на заволодіння чужим майном шляхом обману та зловживання довірою (шахрайство), у період з квітня 2005 року по грудень 2007 року заволодів коштами ОСОБА_6 на загальну суму 14 645 000 гри., чим вчинив особливо тяжкий злочин при наступних обставинах.

Так, з метою реалізації свого єдиного злочинного умислу, направленого на заволодіння шляхом обману та зловживання довірою (шахрайство) чужим майном - коштами ОСОБА_6 в особливо великих розмірах, ОСОБА_7 , діючи за попередньою змовою з ОСОБА_8 , володіючи інформацією про наявність у ОСОБА_6 вільних коштів і усвідомлюючи довірливе і авторитетне ставлення ОСОБА_6 до нього у зв`язку з тривалими відносинами між останніми, в квітні 2005 року звернувся до ОСОБА_6 з проханням надати у борг (позику) кошти в сумі 4 545 000 грн., які їм необхідні для будівництва офісного центру за адресою: АДРЕСА_1 , з подальшою його реалізацією та отриманням від цього прибутку. При цьому, ОСОБА_7 , діючи за попередньою змовою з ОСОБА_8 , маючи намір на заволодіння чужим майном - коштами ОСОБА_6 та не маючи наміру на виконання взятих на себе зобов`язань щодо повернення наданих ОСОБА_6 у борг коштів, ввів в оману останнього, запевнивши його у своїй порядності та обов`язковому поверненні наданих у борг коштів до 15.04.2008.

ОСОБА_6 , у якого на той час були довірливі та ділові відносини з ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , будучи введеним в оману останніми, не здогадуючись про дійсні злочинні наміри ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , спрямовані на заволодіння його коштами та повністю довіряючи їм, добровільно погодився надати у борг ОСОБА_12 та ОСОБА_4 кошти в розмірі 4 545 000 грн.

Так, 15.04.2005 року, в денний час доби, ОСОБА_7 , діючи за попередньою змовою з ОСОБА_8 , реалізуючи свій злочинний намір, направлений на заволодіння чужим майном - коштами потерпілого ОСОБА_6 , знаходячись в приміщенні офісу, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Василя Липківського (Урицького), 43-Б, шляхом обману та зловживання довірою (шахрайство), використовуючи довірливе ставлення з боку потерпілого до них, заволодів коштами ОСОБА_6 в сумі 4 545 000 грн., які потерпілий, будучи введеним ОСОБА_9 та ОСОБА_8 в оману щодо їх справжніх намірів вчасного повернення позичених коштів, передав останнім в борг.

У подальшому, ОСОБА_7 та ОСОБА_13 , заволодівши коштами ОСОБА_6 в розмірі 4 545 000 грн., реалізувавши таким чином свій злочинний намір, заправлений на заволодіння майном останнього, не маючи наміру виконувати зобов`язання щодо повернення взятих в борг у ОСОБА_6 коштів, з метою прикриття своєї злочинної діяльності, приховування вчиненого ними злочину, та придання своїм діям цивільно-правових відносин, 15.04.2005 року, в приміщенні офісу що за адресою: АДРЕСА_2 , уклали з ОСОБА_6 договір позики від 15.04.2005 року, відповідно до умов якого, ОСОБА_6 передавав ОСОБА_12 та ОСОБА_14 в борг кошти в сумі 4 545 000 грн., а ОСОБА_7 та ОСОБА_13 прийняли на себе зобов`язання у термін до 15.04.2008 повернути вказану суму коштів ОСОБА_6 .

Крім цього, ОСОБА_7 продовжуючи свої злочинні дії, діючи за попередньою змовою з ОСОБА_8 , переслідуючи свій злочинний умисел, направлений на навмисне заволодіння чужим майном - коштами ОСОБА_6 шляхом обману та зловживання довірою (шахрайство), у березні 2007 року, в черговий раз звернулися до ОСОБА_6 з проханням надати їм в борг (позику) кошти, в сумі 7 575 000 грн., які їм необхідні для будівництва офісного центру за адресою: АДРЕСА_3 , з подальшою його реалізацією та отримання від цього прибутку. При цьому, ОСОБА_7 та ОСОБА_13 маючи наміри на заволодіння чужим майном - коштами ОСОБА_6 та не маючи наміру на виконання взятих на себе зобов`язань щодо повернення наданих ОСОБА_6 у борг коштів, ввели в оману потерпілого, запевнивши останнього у своїй порядності та обов`язковому поверненні наданих у борг коштів до 31.03.2009 року.

ОСОБА_6 , у якого на той час були довірливі та ділові відносини з ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , будучи введеним в оману останніми, не здогадуючись про дійсні злочинні наміри ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , спрямовані на заволодіння його коштами та повністю довіряючи їм, добровільно погодився надати у борг ОСОБА_12 та ОСОБА_14 кошти в розмірі 7 575 000 грн.

Так, 31.03.2007, в денний час доби, ОСОБА_7 діючи за попередньою змовою з ОСОБА_8 , реалізуючи свій злочинний намір, направлений на заволодіння чужим майном - коштами потерпілого ОСОБА_6 , знаходячись в приміщенні офісу, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Фрунзе, 13, шляхом обману та зловживання довірою (шахрайство), використовуючи довірливе ставлення з боку потерпілого до них, заволодів коштами ОСОБА_6 в сумі 7575 000 грн., які потерпілий, будучи введеним ОСОБА_9 та ОСОБА_8 в оману щодо їх справжніх намірів вчасного повернення позичених коштів, передав останнім в борг.

У подальшому, ОСОБА_7 та ОСОБА_13 , заволодівши коштами ОСОБА_6 в розмірі 7 575 000 грн., реалізувавши таким чином свій злочинний намір, направлений на заволодіння майном останнього, не маючи наміру виконувати зобов`язання щодо повернення взятих в борг у ОСОБА_6 коштів, з метою прикриття своєї злочинної діяльності, приховування вчиненого ними злочину, та придання своїм діям цивільно-правових відносин, 31.03.2007 року, в приміщенні офісу, розташованого за адресою: АДРЕСА_4 , уклали з ОСОБА_6 договір позики №1 від 31.03.2007, відповідно до умов якого, ОСОБА_15 передавав ОСОБА_12 та ОСОБА_14 в борг кошти в сумі 7'515 000 грн., а ОСОБА_7 та ОСОБА_13 прийняли на себе зобов`язання у термін до 31.03.2009 повернути вказану суму коштів ОСОБА_6 .

Продовжуючи свої злочинні дії, ОСОБА_7 , діючи за попередньою змовою з ОСОБА_8 , переслідуючи свій злочинний умисел, направлений на навмисне заволодіння чужим майном - коштами ОСОБА_6 шляхом обману та зловживання довірою (шахрайство), у грудні 2007 року, в черговий раз звернулися до ОСОБА_6 з проханням надати їм в борг (позику) кошти, в сумі 2 525 000 грн., які їм необхідні для будівництва офісного центру за адресою: АДРЕСА_3 з подальшою його реалізацією та отриманням від цього прибутку. При цьому, ОСОБА_7 та ОСОБА_13 , маючи наміри на заволодіння чужим майном - коштами ОСОБА_6 та не маючи наміру на виконання взятих на себе зобов`язань щодо повернення наданих ОСОБА_6 у борг коштів, ввели в оману потерпілого, запевнивши останнього у своїй порядності та обов`язковому поверненні наданих у борг коштів до 31.03.2009 року.

ОСОБА_6 , у якого на той час були довірливі та ділові відносини з ОСОБА_16 та ОСОБА_8 , будучи введеним в оману останніми, не здогадуючись про дійсні злочинні наміри ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , спрямовані на заволодіння його коштами та повністю довіряючи їм, добровільно погодився надати у борг ОСОБА_12 та ОСОБА_14 кошти в розмірі 2 525 000 грн.

Так, 15.12.2007, в денний час доби, ОСОБА_7 діючи за попередньою змовою з ОСОБА_8 , реалізуючи свій злочинний намір, направлений на заволодіння чужим майном - коштами потерпілого ОСОБА_6 , знаходячись в приміщенні офісу, розташовано за адресою: м. Київ, вул. Польова, 61-А, шляхом обману та зловживання довірою (шахрайство), використовуючи довірливе ставлення з боку потерпілого до них, заволодів коштами ОСОБА_6 в сумі 2 525 000 грн., які потерпілий, будучи введеним ОСОБА_9 та ОСОБА_8 в оману щодо їх справжніх намірів та повідомленням останніх про те, що надані ним у борг кошти будуть використані для будівництва офісного центру за адресою: АДРЕСА_3 та вчасного повернення позичених коштів, передав останнім в борг.

У подальшому, ОСОБА_7 разом з ОСОБА_8 , заволодівши коштами ОСОБА_6 в розмірі 2 525 000 грн., реалізувавши таким чином свій злочинний намір, направлений на заволодіння майном останнього, не маючи наміру виконувати зобов`язання щодо повернення взятих в борг у ОСОБА_6 коштів, з метою прикриття своєї злочинної діяльності, приховування вчиненого ними злочину, та придання своїм діям цивільно-правових відносин, 15.12.2007 в приміщенні офісу розташовано за адресою: АДРЕСА_1 , уклали з ОСОБА_6 договір позики № 2 від 15.12.2007, відповідно до умов якого, ОСОБА_6 передавав ОСОБА_12 та ОСОБА_14 в борг кошти в сумі 2525 000 грн., а ОСОБА_7 та ОСОБА_13 прийняли на себе зобов`язання у термін до 31.03.2009 повернути вказану суму коштів ОСОБА_6 .

У подальшому, ОСОБА_7 разом з ОСОБА_8 кошти, належні ОСОБА_6 , якими вони заволоділи шляхом обману та зловживання довірою (шахрайство), використали на власний розсуд та взятих на себе зобов`язань не виконали.

Таким чином, злочинними діями ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , потерпілому ОСОБА_6 завдано майнову шкоду в розмірі 14 645 000 грн., що в шістсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, тобто в особливо великих розмірах.

У вчиненні зазначеного кримінального правопорушення обґрунтовано ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець міста Київ, громадянин України, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 .

Причетність ОСОБА_17 до вказаного злочину повністю підтверджується зібраними в кримінальному провадженні доказами: заявою представника потерпілого ОСОБА_18 , показаннями потерпілого ОСОБА_6 , пред`явленням фотографії особи для впізнання потерпілому ОСОБА_6 де останній впізнав ОСОБА_10 та ОСОБА_11 як осіб, які протягом 2005-2007 років шахрайським шляхом заволоділи його грошовими коштами, показаннями свідка ОСОБА_19 , договором позики від 15.04.2005 про позику грошових коштів позикодавцем ОСОБА_6 позичальникам ОСОБА_12 та ОСОБА_14 в сумі 4 545 000 грн., договором позики № 1 від 31.03.2007 про позику грошових коштів позикодавцем ОСОБА_6 позичальникам ОСОБА_12 та ОСОБА_14 в сумі 7 575 000 грн., договором позики № 2 від 15.12.2007 про позику грошових коштів позикодавцем ОСОБА_6 позичальникам ОСОБА_12 та ОСОБА_4 в сумі 2 525 000 грн., рішенням Оболонського районного суду від 03.11.2009, рішенням Оболонського районного суду від 03.11.2009, рішенням Оболонського районного суду від 18.11.2009 про стягнення з ОСОБА_10 та ОСОБА_11 належних ОСОБА_6 грошових коштів.

20.12.2013 року, ОСОБА_20 вручено письмове повідомлення про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України.

Злочин, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_21 відноситься до категорії особливо тяжкого злочину, за вчинення якого відповідно до ч. 4 ст. 190 КК України передбачено покарання у вигляді позбавлення волі від п`яти до дванадцяти років з конфіскацією майна.

В подальшому, 30.12.2013 року підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 оголошено в розшук, де він перебуває по теперішній час.

Під час досудового розслідування було встановлено, що ОСОБА_4 є власником (засновником) ряду товариств, а саме йому належать - Корпоративні права: Частка участі 5900,00 в розмірі 50% у статутному капіталі ТОВ «ФОРТ» (ідентифікаційний код: 31357199);

Згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань вбачається, що ОСОБА_4 є учасником ТОВ «ФОРТ» (ідентифікаційний код: з часткою участі у вказаному товаристві - 50%).

У зв`язку з вищевикладеним, з метою забезпечення збереження речових доказів, а також є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову потерпілого, можливої конфіскації майна, постала необхідність накласти арешт на вищевказані корпоративні права.

Прокурор в судовому засіданні клопотання підтримав та просив його задовольнити.

Заслухавши прокурора, дослідивши матеріали клопотання та додані додатки приходжу до наступного висновку.

За ст. 131 КПК України арешт майна є одним із заходів забезпечення кримінального провадження, який застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження.

Слідчим суддею встановлено, що Святошинською окружноюпрокуратурою м.Києваздійснюється процесуальне керівництво у кримінальному провадженні, яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12021100090003458 від 08.12.2021 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, досудове розслідування у якому здійснюється СВ Святошинського управління поліції Головного управління національної поліції у м. Києві.

В ході проведення досудового розслідування по вищевказаному кримінальному провадженню встановлено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , діючи за попередньою змовою з ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визначивши вчинення злочинів, як одне з основних джерел для здобуття коштів та матеріальних благ для свого існування, з корисливих спонукань, з метою особистого збагачення, шляхом вчинення умисного кримінального правопорушення, направленого на заволодіння чужим майном шляхом обману та зловживання довірою (шахрайство), у період з квітня 2005 року по грудень 2007 року заволодів коштами ОСОБА_6 на загальну суму 14 645 000 гри., чим вчинив особливо тяжкий злочин при наступних обставинах.

20.12.2013 року, ОСОБА_20 вручено письмове повідомлення про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України.

Причетність ОСОБА_17 до вказаного злочину повністю підтверджується зібраними в кримінальному провадженні доказами: заявою представника потерпілого ОСОБА_18 , показаннями потерпілого ОСОБА_6 , пред`явленням фотографії особи для впізнання потерпілому ОСОБА_6 де останній впізнав ОСОБА_10 та ОСОБА_11 як осіб, які протягом 2005-2007 років шахрайським шляхом заволоділи його грошовими коштами, показаннями свідка ОСОБА_19 , договором позики від 15.04.2005 про позику грошових коштів позикодавцем ОСОБА_6 позичальникам ОСОБА_12 та ОСОБА_14 в сумі 4 545 000 грн., договором позики № 1 від 31.03.2007 про позику грошових коштів позикодавцем ОСОБА_6 позичальникам ОСОБА_12 та ОСОБА_14 в сумі 7 575 000 грн., договором позики № 2 від 15.12.2007 про позику грошових коштів позикодавцем ОСОБА_6 позичальникам ОСОБА_12 та ОСОБА_4 в сумі 2 525 000 грн., рішенням Оболонського районного суду від 03.11.2009, рішенням Оболонського районного суду від 03.11.2009, рішенням Оболонського районного суду від 18.11.2009 про стягнення з ОСОБА_10 та ОСОБА_11 належних ОСОБА_6 грошових коштів.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно зі ст.ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов`язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред`явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість у тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

За правилами ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним устатті 98 цього Кодексу.

Відповідно дост. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Прокурор в клопотанні зазначає, що з метою забезпечення кримінального провадження, збереження речових доказів, для забезпечення цивільного позову потерпілого, можливої конфіскації майна, постала необхідність накласти арешт на корпоративні права: Частку участі засновника ( ОСОБА_4 ) 5900,00 в розмірі 50% у статутному капіталі ТОВ «ФОРТ» (ідентифікаційний код: 31357199) із забороною відчуження даного майна.

Разом з тим, на переконання слідчого судді, прокурором в порушення вимог вказаних статей, не надано слідчому судді жодного доказу на підтвердження тих обставин, що 50% у статутному капіталі ТОВ «ФОРТ», має значення забезпечення кримінального провадження, а тим паче речового доказу у кримінальному провадженні.

Клопотання прокурора містять лише опис встановлених органом досудового розслідування обставин можливого вчинення кримінального правопорушення та виклад дослівного змісту ст. 98 КПК України, без обґрунтування.

Згідно із ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Частина 6 статті 9 КПК України визначає, що у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження.

Статтями 7,16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до Постанови Європейського Суду від 09.06.2005 по справі «Бакланов проти Російської Федерації», Постанови Європейського Суду від 24 березня 2005 року по справі «Фрізен проти Російської Федерації», Судом наголошується на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Протоколу №1 до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання публічної влади у право на повагу до власності має бути законним, держави уповноважені здійснювати контроль за використанням власності шляхом виконання законів. Більше того, верховенство права, одна з засад демократичної держави, втілюється у статтях Конвенції. Питання у тому, чи було досягнуто справедливої рівноваги між вимогами загального інтересу та захисту фундаментальних прав особи, має значення для справи лише за умови, що спірне втручання відповідало вимогам законності і не було свавільним.

У відповідності до практики Європейського Суду з прав людини, будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (відповідно до рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льоннрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Тобто, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти.

Статтею 41 Конституції України, а також статтею 16 КПК України передбачені права, які регулюють право власності та захист права власності державою, у статті 1 протоколу № 1 до Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка набула чинності для України 11 вересня 1997 року, зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Застосування будь-якого заходу забезпечення кримінального провадження,у тому числі і арешт майна, є втручанням у права і свободи особи, проте таке втручання можливе, якщо потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання, обов`язковою ж умовою для такого втручання має бути встановлення обставин, які б не допустили до порушення принципу розумності та співрозмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Вимога щодо забезпечення балансу між приватним та публічним інтересом слідує власне зі структури статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, вживаючи будь-яких заходів, у тому числі заходів з позбавлення особи її майна, держава повинна подбати про забезпечення при цьому відповідного пропорційного співвідношення між засобами, які застосовуються для цього, і метою, що ставиться.

Зі змісту наведеного, вбачається, що має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються щодо обмеження права власності та метою, яку прагнуть досягти органи досудового розслідування.

Слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення кримінального правопорушення, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити достатність підстав для застосування заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту

З огляду на викладене слідчий суддя приходить до висновку, що прокурором не доведено, що статутний капітал, про арешт якого ставиться питання, має значення доказу в даному кримінальному провадженні.

Також стороною обвинувачення не доведено існування ризиків, визначених у абзаці другому ч. 1 ст. 170 КПК України або достатність підстав вважати, що такі ризики можуть мати місце, як і не обґрунтовано належним чином мету застосування такого заходу забезпечення в даному кримінальному провадженні.

З матеріалів клопотання вбачається, що накладення арешту не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи зазначеного товариства потребам досудового розслідування і при вказаних обставинах явно порушує справедливий баланс між інтересами користувачів майна, гарантованими законом і завданням цього кримінального провадження, що у свою чергу нівелює накладення арешту на таке майно з метою забезпечення збереження речових доказів.

На переконання слідчого судді, на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування не виправдовують таке втручання у права та інтереси користувачів майна, оскільки за викладених у клопотанні та доданих до нього матеріалах обставинах не доведено необхідність застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 КПК України слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.

З урахуванням наведеного, слідчий суддя дійшов висновку, що встановлені під час судового розгляду обставини свідчать про недоведеність на цьому етапі кримінального провадження необхідності у застосуванні такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна.

З урахуванням наведеного слідчий суддя дійшов висновку, що у задоволенні внесеного клопотання прокурора про арешт майна слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 131, 132, 170, 171, 172, 173, 175, 309 КПК України,

П О С Т А Н О В И В :

У задоволенні клопотання прокурора Святошинськоїокружної прокуратурим.Києва ОСОБА_3 про арештмайна укримінальному провадженні№ 12021100090003458від 08.12.2021року заознаками кримінальногоправопорушення,передбаченого ч.4ст.190КК України відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Повний текст ухвали складено та оголошено 19.05.2023 року о 12 год. 00 хв.

Слідчий суддя: ОСОБА_1