Рішення

від 22.05.2023 по справі 910/13616/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.05.2023Справа № 910/13616/22

За позовомДержавного підприємства "СПЕЦАГРО"доМіністерства аграрної політики та продовольства Українипростягнення 302 786, 17 грн Суддя Підченко Ю.О.Представники сторін:

без виклику.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство "СПЕЦАГРО" (далі також - позивач, ДП «СПЕЦАГРО») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства аграрної політики та продовольства України (далі також - відповідач, Міністерство) про стягнення боргу в сумі 197 754,00 грн, в т.ч. ПДВ - 32 959,00 грн, що виник у зв`язку з неналежним виконанням договору від 20.08.2019 № 62 про надання послуг та інфляційних втрат в сумі 87 433,42 грн, 3% річних в сумі 17 598,75 грн.

Відповідно до ухвали Господарського суду міста Києва від 12.12.2022 відкрито провадження у справі № 910/13616/22, вирішено проводити розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

09.01.2023 до суду від відповідача подано письмовий відзив на позов.

Розглядаючи дану справу судом враховано, що згідно з ч. 2 ст. 11 ГПК України та ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суд також враховує припис ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою закріплене право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

З урахуванням вищевикладеного та приймаючи до уваги те, що з моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо, суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

20.08.2019 між Державним підприємством «СПЕЦАГРО» (як виконавцем) та Міністерством аграрної політики та продовольства України (як замовником) було укладено договір № 62 про надання послуг за умовами якого виконавець зобов`язується надати послуги з обробки інформації (код згідно національного класифікатора України ДК 021:2015 «Єдиний закупівельний словник»: 72310000-1 Послуги з обробки даних (далі - послуги) згідно з Переліком послуг (Додаток 1 до договору, що є його невід`ємною частиною), а замовник - прийняти і оплатити такі послуги. Послуги вважаються наданими з моменту підписання уповноваженими представниками сторін акту приймання-передачі наданих послуг. Обсяги закупівлі послуг можуть бути зменшені залежно від реального фінансування видатків замовника.

Відповідно до п.п. 3.1., 3.2. договору, ціна договору формується на підставі вартості послуг, наведених у Додатку 1 до цього договору, та становить 197 754, 00 грн, у тому числі ПДВ 32 959, 00 грн. Ціна договору складається з сукупності вартості фактично наданих послуг за договором, що підтверджується актами. За зміст, достовірність, повноту то якість послуг, зазначених у договорі, відповідальними є уповноважені представники сторін, які підписують акти. Вартість наданих послуг визначається відповідно до Переліку послуг та підтверджується актами.

У розділі 4 договору сторони погодили, що оплата проводиться у безготівковій формі з рахунку замовника, що відкритий у Державній казначейські службі України на рахунок виконавця протягом 5 банківських днів з дати підписання акту. Замовник здійснює оплату за надані послуги тільки після надходження з Державного бюджету України коштів на його реєстраційний рахунок на цілі, визначені договором.

Згідно з пунктами 5.1.-5.4. договору, строк надання послуг січень-грудень 2019, надання послуг здійснюється силами і засобами виконавця, місце надання послуг: вулиця Хрещатик, 24, місто Київ, 01001. Обсяг наданих послуг підтверджується актами.

У пункті 10.1. договору зазначено, що договір набирає чинності з дати його укладення і діє до 31.12.2019, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань в частині розрахунків.

Як стверджує позивач, на виконання умов договору він надав відповідачу послуги на загальну суму 197 754,00 грн, що підтверджується підписаними актами приймання-передачі наданих послуг. Однак, станом на дату подання позовної заяви, відповідач за надані послуги не розрахувався, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем.

Заперечуючи проти заявленого позову відповідач посилається, зокрема, на таке:

- під час підписання актів наданих послуг Мінагрополітики було реорганізоване шляхом приєднання до Мінекономрозвитку, а отже сплачувати за договором відповідно до актів приймання-передачі повинно було Мінекономрозвитку, як правонаступник всіх прав та обов`язків Мінагрополітики;

- позивачем пропущений строк позовної давності за зобов`язанням по сплаті коштів відповідно до акту приймання-передачі послуг від 08.11.2019 № 158.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору, суд дійшов до висновку, що останній за своєю правовою природою є договором надання послуг.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

На доведення обґрунтованості заявлених вимог, позивачем долучено належним чином завірені копії актів приймання-передачі наданих послуг:

- № 158 від 08.11.2019 на суму 164 526, 00 грн;

- № 162 від 03.12.2019 на суму 33 228, 00 грн.

Вказані акти підписані сторонами договору та скріплені їх печатками без зауважень.

Таким чином, відповідно до умов договору, відповідач був зобов`язаний оплатити надані послуги за актом № 158 до 14.11.2019, а за актом № 162 - до 09.12.2019.

Заперечуючи проти позову в повному обсязі відповідач наголосив, що відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 02.09.2019 № 829 «Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади» вирішено реорганізувати Міністерство аграрної політики та продовольства України шляхом приєднання до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України. Пунктом 7 вищевказаної постанови вказано, що Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства є правонаступником майна, прав та обов`язків Міністерства аграрної політики та продовольства України.

Відповідно до положень ст. 104 Цивільного кодексу України, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Проте, як вбачається з відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, станом на дату розгляду справи відповідач не перебуває в процесі припинення, а відповідного запису про припинення юридичної особи відповідача внесено до реєстру не було. Доказів протилежного матеріали справи не містять.

Тож, доводи відповідача про перехід всіх його прав та обов`язків (у тому числі за договором про надання послуг № 62 від 20.08.2012) до правонаступника (Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України) не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

Оскільки матеріали справи не містять доказів повної оплати відповідачем основного боргу, а факт заборгованості відповідача перед позивачем за договором належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 197 754,00 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Разом з тим, відповідачем було заявлено про застосування наслідків спливу строків позовної давності щодо вимог про оплату за актом № 158 від 08.11.2019.

За змістом ст. 256 ЦК України позовна давність - строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ч. 1 ст. 254 ЦК України строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.

Згідно з ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (ч. 3 с. 267 ЦК України).

Частиною четвертою вказаної статті передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Як вбачається з наявних у матеріалах справи фактичних даних, позов подано 07.12.2022.

Таким чином, вимоги щодо стягнення заборгованості, яка виникла за актом приймання-передачі № 158 від 08.11.2019 не підлягають задоволенню, оскільки пропущений строк позовної давності. Прострочення обов`язку оплати послуг за вказаним актом у відповідача виникло з 15.11.2019. Отже, строк позовної давності для звернення з указаною вимогою до суду сплив 15.11.2022.

Отже, до стягнення підлягає заборгованість у сумі 33 228, 00 грн за актом № 162 від 03.12.2019, а у решті вимог про стягнення заборгованості в розмірі 164 526, 00 грн за актом № 158 від 08.11.2019 слід відмовити у зв`язку з пропуском строку позовної давності.

Крім того, за прострочення виконання грошового зобов`язання за договором позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 17 598, 75 грн та інфляційні втрати у розмірі 87 433,42 грн.

Зі спливом позовної давності за вимогою про повернення або сплату коштів спливає й позовна давність за вимогою про сплату процентів, передбачених статтями 536, 625 ЦК України, і сум інфляційних нарахувань згідно з тією ж статтею 625 ЦК України (незалежно від періоду часу, за який обчислено відповідні суми процентів та інфляційних нарахувань, оскільки такі суми є складовою загальної суми боргу).

Отже, нараховані позивачем до стягнення 3% річних та інфляційні втрати на суму боргу 164 526, 00 грн задоволенню не підлягають, оскільки такі вимоги є похідними від вимоги про стягнення боргу, за якою пропущений строк позовної давності.

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Оскільки матеріалами справи підтверджено факт наявності прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання, то позивачем правомірно здійснено нарахування розміру індексу інфляції та процентів річних від простроченої суми основного боргу 33 228, 00 грн за актом № 158 від 03.12.2019.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Здійснивши перевірку заявленої до стягнення з відповідача суми 3% річних, суд дійшов висновку, що розмір останніх на суму боргу 33 228, 00 грн за період з 10.12.2019 по 28.11.2022 становить 2 960, 48 грн.

Щодо вимоги про стягнення інфляційних втрат встановлено наступне.

Індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, відтак норма ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України щодо сплати заборгованості з урахуванням установленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов`язання, яке визначене договором у національній валюті - гривні, а не в іноземній або в еквіваленті до іноземної валюти, тому індексація у цьому випадку застосуванню не підлягає.

Здійснивши перевірку заявленої до стягнення з відповідача суми інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що розмір останніх на суму боргу 33 228, 00 грн за період з 10.12.2019 по 28.11.2022 становить 14 929, 16 грн.

У задоволенні решти позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат суд відмовляє.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищезазначене, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог з покладенням витрат зі сплати судового збору на сторони пропорційно до розміру задоволених вимог у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 232, 233, 237, п. 2 ч. 5 ст. 238, ст. ст. 240, 241, ч. 1 ст. 256, 288 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Державного підприємства "СПЕЦАГРО" задовольнити частково.

2. Стягнути з Міністерства аграрної політики та продовольства України (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 24, код ЄДРПОУ 37471967) на користь Державного підприємства "СПЕЦАГРО" (01001, м. Київ, вул. Бориса Грінченка, 1, код ЄДРПОУ 38516592) заборгованість в розмірі 33 228, 00 грн, в т.ч. інфляційні втрати в розмірі 14 929, 16 грн, 3% річних в розмірі 2 960, 48 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 766, 76 грн. Видати наказ.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, то строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 22.05.2023 року.

Суддя Ю.О.Підченко