Рішення

від 22.05.2023 по справі 910/4807/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.05.2023Справа № 910/4807/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., розглянувши у порядку письмового провадження матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІС ГРАНДІС» (07405, Київська обл., м. Бровари, вул. Павла Чубинського, буд.7, приміщення 127)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «МАРКАСОН» (02121, м. Київ, вул. Харківське шосе, буд. 201-203)

про стягнення 34 500,20 грн.

Представники сторін: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІС ГРАНДІС» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «МАРКАСОН» про стягнення 34 500,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що відповідачем неналежним чином виконувався укладений між сторонами Договір № ВГ-01/05/19-ТО від 01.06.2019, у зв`язку із чим у відповідача утворилась заборгованість за надані послуги у розмірі 24 000,00 грн. Крім того, позивач просив стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі 6 358, 24 грн., 3% річних у розмірі 848,70 грн. та пеню у розмірі 3 293,26 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.03.2023 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі № 910/4807/23 та вирішив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

21.04.2023 через загальний відділ діловодства суду (направлений засобами поштового зв`язку 18.04.2023) від відповідача надійшов відзив на позов, відповідно до якого, останній заперечував проти задоволення позовних вимог в частині основного боргу у зв`язку із погашенням заборгованості у розмір 24 000,00 грн. Крім того, відповідач заперечував проти стягнення на користь позивача пені, 3 % річних, інфляційних втрат та витрат на правничу допомогу у розмірі 8 000,00 грн, у зв`язку із їх необґрунтованістю та недоведеністю позивачем.

08.05.2023 через загальний відділ діловодства суду (направлена засобами поштового зв`язку 02.05.2023) від позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої, позивач не заперечував проти сплати відповідачем основного боргу у розмірі 24 000,00 грн, проте просив стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі 6 358, 24 грн., 3% річних у розмірі 848,70 грн. та пеню у розмірі 3 293,26 грн.

За приписами ч. 4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

01.06.2019 року між позивачем (виконавцем) та відповідачем (замовником) було укладено договір № ВГ-01/05/19-ТО, відповідно до умов якого, виконавець зобов`язується виконувати роботу з технічного обслуговування систем протипожежного захисту (СПЗ) об`єкту «адміністративно-складський комплекс по вул. Онікієнка, 134 м. Бровари Київської області площею 6900,00 м.кв. (1 черга) та цілодобовому реагуванню на виклик системи централізованого пожежного спостереження радіомоніторингу), а замовник зобов`язується мати належним чином виконані роботи і повністю сплатити вартість таких виконаних робіт (пп. 1.1, 1.2 договору).

Відповідно до п. 2.1 Договору роботи виконуються згідно регламентів з технічного обслуговування, що підлягають підписанню обома сторонами і є невід`ємною частиною Договору.

Пунктом 3.1 Договору передбачено, що вартість робіт з технічного обслуговування СПЗ складає 4560,00 грн. в тому числі ПДВ 20% - 760,00 грн. за 1 календарний місяць.

Згідно з п. 3.2 Договору розрахунок проводиться замовником у вигляді щомісячних платежів у національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця не пізніше 3 (трьох) банківських днів після підписання сторонами акту виконаних робіт.

Відповідно до п. 7.3 Договору, за несплату передбачених цим Договором коштів за виконанім роботи Замовник сплачує Виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від загальної вартості робіт, визначеної у п.3.1 цього Договору, за кожний день прострочення.

Згідно з п. 10.1 Договору він набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31 грудня 2019 року з можливістю автоматичного продовження, якщо сторони не повідомили одна одну про розірвання цього Договору не менше, ніж за 30 днів до його закінчення.

В ході виконання умов вказаного Договору у січні 2020 року сторони дійшли до взаємної згоди про підвищення вартості послуг до 5 300,00 грн. на місяць з 01.03.2020.

За твердженням позивача, замовник погодився з підвищенням вказаної вартості та підписував акти здачі-приймання робіт (надання послуг) з вартістю наданих послуг в розмірі 5 300,00 грн. на місяць та здійснював оплату без зауважень та заперечень.

У грудні 2020 року виконавцем було прийнято рішення про підвищення вартості послуг до 6 000,00 грн. на місяць з 01.02.2021.

Замовник погодився з підвищенням вказаної вартості та, починаючи з 28.02.2021, підписував акти здачі-приймання робіт (надання послуг) з погодженою сторонами вартістю наданих послуг в розмірі 6 000,00 грн. на місяць та здійснював оплату цих послуг, без зауважень та заперечень. За усним погодженням між сторонами окремі додаткові угоди з приводу зміни ціни не укладалися, а своє волевиявлення сторони зафіксували шляхом підписання актів здачі-приймання робіт (надання послуг).

Також позивачем було зазначено, що в порушення договірних зобов`язань, відповідачем не було оплачено вартість наданих послуг за договором № ВГ-01/05/19-ТО від 01.06.2019, зазначену в підписаних сторонами наступних актах здачі-приймання робіт (надання послуг): № 301 від 30.11.2021 на загальну суму 6000 грн. у т.ч. ПДВ 1000 грн., № 338 від 31.12.2021 на загальну суму 6000 грн. у т.ч. ПДВ 1000 грн., № 2 від 31.01.2022 на загальну суму 6000 грн. у т.ч. ПДВ 1000 грн., № 24 від 28.02.2022 на загальну суму 6000 грн. у т.ч. ПДВ 1000 грн.

Відповідачем вказані акти підписано без будь-яких зауважень чи застережень, в ході прийняття виконаних робіт (наданих послуг), та в подальшому від відповідача не надходило зауважень з приводу виконаних робіт (наданих послуг).

Загальна сума заборгованості відповідача зі сплати основного зобов`язання за цими актами складає 24 000,00 грн., та була заявлена позивачем до стягнення.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач вказав, що ним було оплачено заборгованість у розмірі 24 000,00 грн., на підтвердження чого було надано платіжну інструкцію № 1599 від 12.04.2023 на суму 24 000,00 грн. При цьому, відповідачем не заперечувався факт підписання актів здачі-приймання робіт (наданих послуг) за погодженою між сторонами новою ціною наданих послуг.

Позивачем факт оплати наданих відповідачу послуг на суму 24 000,00 грн відповідно до платіжної інструкції № 1599 від 12.04.2023 не заперечувався, проте останній наполягав на стягненні інфляційних втрат у розмірі 6 358, 24 грн., 3% річних у розмірі 848,70 грн. та пеню у розмірі 3 293,26 грн. за порушення виконання грошового зобов`язання відповідачем.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України (надалі також - ЦК України) встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

За змістом положень статей 626, 627 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з приписами статей 525, 526, 629 ЦК і статті 193 Господарського кодексу України (надалі також - ГК України) договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Права та обов`язки сторін у даній справі виникли на підставі договору надання послуг № ВГ-01/05/19-ТО від 01.06.2019, який за своєю правовою природою є договором надання послуг.

Договір укладений належним чином, підписаний повноважними особами, у встановленому порядку не визнаний недійсним, отже, є чинним і обов`язковим для сторін.

Згідно зі статтею 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст. 903 Цивільного кодексу України встановлено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Матеріалами справи підтверджується, що зобов`язання за договором виконані у повному обсязі, однак оплата вартості наданих послуг проводилась з порушенням встановлених у договорі строків оплати (не пізніше 3 (трьох) банківських днів після підписання сторонами акту виконаних робіт.

Відповідач сплатив заборгованість у розмірі 24 000,00 грн, згідно з наданою платіжною інструкцією № 1599 від 12.04.2023 на суму 24 000,00 грн.

Отже, з огляду на добровільне виконання відповідачем своїх зобов`язань, суд дійшов висновку щодо відсутності предмета спору між сторонами в цій частині позовних вимог.

Господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору (пункт 2 частина 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи, що предмет спору між сторонами відсутній в частині стягнення основного боргу у сумі 24 000,00 грн, суд вважає за необхідне закрити провадження в справі в цій частині позовних вимог, на підставі п.2 ч.1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, спірні правовідносини у даній справі пов`язані з наявністю правових підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 6 358, 24 грн., 3% річних у розмірі 848,70 грн. та пені у розмірі 3 293,26 грн.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Судом встановлено, що в порушення договірних зобов`язань, відповідачем не було оплачено вартість наданих послуг за договором № ВГ-01/05/19-ТО від 01.06.2019, зазначену в підписаних сторонами наступних актах здачі-приймання робіт (надання послуг): № 301 від 30.11.2021 на загальну суму 6 000 грн; № 338 від 31.12.2021 на загальну суму 6 000 грн; № 2 від 31.01.2022 на загальну суму 6 000 грн та № 24 від 28.02.2022 на загальну суму 6 000 грн.

Згідно з п. 3.2 Договору розрахунок проводиться замовником у вигляді щомісячних платежів у національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця не пізніше 3 (трьох) банківських днів після підписання сторонами акту виконаних робіт.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі N 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі N 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі N 902/761/18, від 04.12.2019 у справі N 917/2101/17, від 31.03.2021 у справі N 923/875/19).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 ГПК України).

Таким чином, суд зобов`язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Як було встановлено судом, що підтверджується матеріалами справи, остаточним днем розрахунку за надані послуги за актом здачі-приймання робіт (надання послуг) № 338 від 31.12.2021 на суму 6 000, 00 грн, з урахуванням пункту 3.2 Договору та святкових днів у 2022 році, є 06.01.2022, отже днем з якого почалося прострочення по сплаті боргу за надані послуги є 07.01.2022.

Частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов`язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, з наведених норм права вбачається, що у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов`язок сплатити кредитору суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, а також три проценти річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перевірку заявленої до стягнення з відповідача суми 3% річних та інфляційних витрат, суд дійшов висновку, що у позовній заяві та розрахунках позивачем невірно визначено період нарахування, зокрема за актом здачі-приймання робіт (надання послуг) № 338 від 31.12.2021 вказано початок прострочення нарахування з 04.01.2022, в той час як, з урахуванням п. 3.2 Договору, першим днем з якого почалося прострочення по сплаті боргу за надані послуги є 07.01.2022. Відтак, за розрахунком суду до стягнення відповідача на користь позивача підлягає 3% у розмірі 847,22 грн та інфляційні втрати у розмірі 6 358,24 грн.

У задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних у сумі 1,48 грн слід відмовити.

Крім того, позивачем було заявлено вимоги про стягнення з відповідача 3 293,26 грн пені.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до п.7.3 Договору, за несплату передбачених цим Договором коштів за виконанім роботи Замовник сплачує Виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від загальної вартості робіт, визначеної у п.3.1 цього Договору, за кожний день прострочення.

Перевіривши наданий позивачем розрахунки пені, суд дійшов висновку, що у позовній заяві та розрахунках позивачем невірно визначено період нарахування, зокрема за актом здачі-приймання робіт (надання послуг) № 338 від 31.12.2021 вказано початок прострочення нарахування з 04.01.2022, в той час як, з урахуванням п. 3.2 Договору, першим днем з якого почалося прострочення по сплаті боргу за надані послуги є 07.01.2022. Відтак, за розрахунком суду до стягнення відповідача на користь позивача підлягає пеня у розмірі 3 284,38 грн.

У задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача пені у сумі 8,88 грн слід відмовити.

Щодо заперечень відповідача в частині задоволення вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат у розмірі 6 358, 24 грн, 3% річних у розмірі 848,70 грн та пеню у розмірі 3 293,26 грн із посиланням на положення ст. 617 Цивільного кодексу України, суд зазначає таке.

Частиною 1 статті 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» визначено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини.

У відзиві на позовну заяву Відповідач зазначив, що п.8.1 Договору передбачено, що сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим Договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладення Договору та виникли поза волею сторін.

Також відповідачем було зазначено, що з 19 грудня 2020 до 30 квітня 2023 КМУ встановлено карантин на всій території України (Постанова № 1236 від 09.12.2020). За визначенням ч. 2 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» карантин є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили). Пунктом 7. Прикінцевих положень Господарського кодексу України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 232 «Порядок застосування штрафних санкцій» Господарського кодексу України, продовжуються на строк дії такого карантину.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України № 64/22 від 24.02.2022 p., введено воєнний стан який діє до 20 травня 2023 року.

Також, Відповідач посилається на Лист Торгово-промислової палати України, який був розміщений на сайті ТПП України 28.02.2022 за №2024/02.0-7.1 та з якого вбачається, що Торгово-промислова палата України на підставі ст. 14, 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 № 671/97-ВР, Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні».

Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Також, заперечуючи проти позовних вимог, відповідач посилається на ст. 617 Цивільного кодексу України, відповідно до якої особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Поряд із цим, суд зазначає, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом. Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 25 січня 2022 у справі № 904/3886/21.

Відповідно до діючого законодавства України форс-мажор звільняє лише від відповідальності за порушення зобов`язання, що сталося внаслідок такого форс-мажору, але не звільняє від виконання відповідного зобов`язання і не є підставою для припинення зобов`язань. Проте і звільнення від відповідальності може мати місце лише у випадку, коли невиконання зобов`язання є наслідком дії форс-мажорних обставин, що має бути доведено у встановленому чинним законодавством порядку та підтверджено належними документами.

Таким чином, відповідач на підтвердження дії форс-мажорних обставин повинен був надати підтвердження їх впливу на права та обов`язки сторін, які передбачені договором.

Разом із тим, судом встановлено, та підтверджується матеріалами справи, що здійснення відповідачем оплати за надані за договором послуги відбулось 12.04.2023, тобто більш ніж через рік після настання форс-мажорних обставин, на які посилається відповідач, як на підставу для звільнення від відповідальності.

Що стосується витрат позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000,00 грн, суд зазначає наступне.

Згідно з приписами статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем було надано ордер на надання правничої допомоги серія АІ № 1295885, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, Договір №б/н від 15.03.2023, додаткову угоду №1 до Договору № б/н від 15.03.2023, Акт приймання-передачі наданих послуг від 24.03.2023 до Договору №б/н від 15.03.2023, платіжну інструкцію № 8364 від 16.03.2023 на суму 8 000,00 грн.

Відповідно до ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Так, відповідно до статті 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Так, Позивачем не було надано до суду доказів на підтвердження того, що його витрати є співмірними з виконаними адвокатом роботами, часом, витраченим адвокатом на їх виконання, обсягом наданих послуг, ціною позову та значенням справи для сторін.

Враховуючи надані представником позивача документи на підтвердження наданих адвокатом послуг та з огляду на подані відповідачем заперечення, судом зазначається таке.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

При цьому, суд критично ставиться до тверджень відповідача, щодо того, що позивачем не надано доказів настання заявлених витрат, пов`язаних із розглядом справи, не надано розрахунку та обґрунтування розміру заявлених витрат, пов`язаних з розглядом справи, оскільки в матеріалах справи наявні докази надання позивачу адвокатських послуг, які приймаються судом як належні та допустимі.

Враховуючи вищезазначене, оцінивши подані заявником докази у підтвердження понесених ним витрат, виходячи з критеріїв реальності та розумності таких витрат, їх обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, характеру та обсягу наданих адвокатом послуг, суд дійшов висновку про часткове задоволення заяви позивача, з покладенням на відповідача обов`язку по відшкодуванню витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про закриття провадження в частині стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 24 000,00 грн. та часткове задоволення позову про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 6 358, 24 грн., 3% річних у розмірі 848,70 грн. та пені у розмірі 3 293,26 грн.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно задоволених вимог.

Керуючись ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Провадження у справі в частині стягнення основного боргу у сумі 24 000,00 грн - закрити.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «МАРКАСОН» (02121, м. Київ, вул. Харківське шосе, буд. 201-203, ідентифікаційний код: 37118680) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІС ГРАНДІС» (07405, Київська обл., м. Бровари, вул. Павла Чубинського, буд.7, приміщення 127, ідентифікаційний код: 38900045) 3% річних в розмірі 847 грн 22 коп., інфляційні втрати у розмірі 6 358 грн 24 коп., пеню у розмірі 3 284 грн 38 коп., судовий збір у розмірі 2 683 грн 19 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000 грн 00 коп.

4. В іншій частині вимог відмовити.

5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 22.05.2023

Суддя Л.Г. Пукшин