Рішення

від 11.05.2023 по справі 926/5375/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

58000, м. Чернівці, вул. О.Кобилянської, 14, тел. 55-09-34, е-mail: inbox@cv.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2023 року Справа № 926/5375/22

Господарський суд Чернівецької області у складі судді Ніколаєва Михайла Ілліча,

секретар судового засідання Швець В.М.,

за участі представників:

прокурор- Кацап-Бацала Ю.М.

позивач- не з`явився;

відповідач ОСОБА_1

розглянув матеріали справи

за позовом Керівника Чернівецької окружної прокуратури

в інтересах держави в особі Заставнівської міської ради

до фізичної особи-підприємця Мартенюка Василя Миколайовича

про зобов`язання повернути в комунальну власність земельну ділянку площею 3,7 га.

І. Стислий виклад позовних вимог

Керівник Чернівецької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Заставнівської міської ради звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про зобов`язання повернути в комунальну власність земельну ділянку водного фонду орієнтованою площею 3,7 га, яка розташована на території Заставнівської міської ради в адміністративних межах с. Вербівці (за межами населеного пункту) в урочищі Обіч №2 та межує із земельною ділянкою із кадастровим номером 7321585600:01:001:0045.

Позов обгрунтований тим, що відповідач користується не сформованою земельною ділянкою на підставі укладеної з Заставнівською міською радою без відповідного рішення органу місцевого самоврядування угоди про плату за користування вищевказаною земельною ділянкою від 25.01.2022, яку прокурор вважає нікчемною.

Оскільки земельна ділянка використовується без правовстановлюючих документів, а Заставнівською міською радою не вживалися заходи щодо повернення вищевказаної ділянки прокурор звернувся з позовом до суду.

Відповідач не скористався своїм законним правом на подачу відзиву на позовну заяву.

ІІ. Процесуальні дії у справі

Протоколом автоматичного розподілу судової справи між суддями від 30.12.2022 року позовну заяву передано судді Ніколаєву М.І.

Ухвалою суду від 02.01.2023 відкрито провадження у справі, призначено підготовче судове засідання на 23.01.2023 та здійснено звернення до Управління ДМС України щодо надання інформації стосовно місця проживання ОСОБА_1 .

04.01.2023 від УДМС України в Чернівецькій області надійшла відповідь, в якій значиться, що ОСОБА_1 зареєстрований за місцем проживання АДРЕСА_1 .

23.01.2023 від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без його участі.

У зв`язку із відсутністю електропостачання у приміщенні суду 23.01.2023 року судове засідання не відбулося, відтак ухвалою суду від 23.01.2023 судове засідання призначено на 08.02.2023.

У судовому засіданні 08.02.2023 оголошено перерву до 21.02.2023.

Ухвалою суду від 21.02.2023 продовжено строк підготовчого провадження та оголошено перерву до 14.03.2023.

Ухвалою суду від 14.03.2023 відкладено підготовче судове засідання на 30.03.2023.

Ухвалою суду від 30.03.2023 продовжено строк підготовчого провадження до 06 квітня 2023 року, підготовче засідання відкладено на 06.04.2023.

У судовому засіданні 06.04.2023 прокурор повідомив суд, що 07.03.2023 відповідач повторно набув статус фізичної особи-підприємця.

Враховуючи вищевикладене, відповідачем по справі є фізична особа-підприємець Мартенюк В.М.

Ухвалою суду від 06.04.2023 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті на 25.04.2023.

У судовому засіданні 25.04.2023 відповідач підтвердив факт користування спірною земельною ділянкою та зазначив, що має намір й надалі здійснювати підприємницьку діяльність на даній земельній ділянці.

У судовому засіданні 25.04.2023 оголошено перерву до 11.05.2023.

У судовому засіданні 11.05.2023 після виходу з нарадчої кімнати відповідно до ст. 240 ГПК України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

III. Фактичні обставини справи, встановлені судом

25.01.2022 між Заставнівською міською радою та фізичною особою-підприємцем Мартенюком Василем Миколайовичем (далі - ФОП Мартенюк В.М.) укладено угоду про плату за користування земельною ділянкою водного фонду (далі- угода) площею 3,7 га, яка розташована на території Заставнівської міської ради в адміністративних межах с. Вербівці (за межами населеного пункту) в урочищі «Обіч» №2.

Відповідно до п.п. 1.1 вказаної угоди, земельна ділянка орієнтовною площею 3,7 га (далі - земельна ділянка) надається для риборозведення та сінокосіння. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки із застосуванням коефіцієнта індексації становить 123 076, 80 грн (п.1.2 угоди).

Пунктом 4.1 вказаної угоди передбачено, що плата за тимчасове користування земельною ділянкою складає 8% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що вказана в пункті 1.2 угоди, тобто 9 846, 14 грн в рік.

Термін дії угоди про плату за користування земельною ділянкою водного фонду до 31.12.2022.

Як вбачається з матеріалів справи, між Заставнівською міською радою та ФОП Мартенюком В.М. укладалися аналогічні угоди про плату за користування спірною землею 05.06.2019 та 15.02.2020.

Докази ухвалення позивачем рішення про надання відповідачу в оренду земельної ділянки, формування її як об`єкта цивільних прав та присвоєння кадастрового номеру в матеріалах справи відсутні. Державну реєстрації речового права оренди земельної ділянки відповідач не здійснив.

Угода не була укладена за результатами продажу права оренди на конкурентних засадах (земельних торгах)

Факт користання земельною ділянкою відповідачем підтверджується наявним в матеріалах справи актами обстеження від 12.07.2022 та від 08.03.2023.

Відповідач факт користування земельною ділянкою стангом на момент вирішення спору визнав.

Судом встановлено, що на земельній ділянці відсутнє нерухоме майно, яке перебуває у власності відповідача.

Доказів того, що спірна земельна ділянка межує із земельною ділянкою з кадастровим номером 7321585600:01:001:0045 суду не надано.

IV. Позиція суду по суті спору

Відповідно до ч.1 ст.13 Конституції України, земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про оренду землі", іншими законами України та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди.

У відповідності дост.1 Закону України "Про оренду землі", оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

В силу ст.792 ЦК України, за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них.

Статтею 93 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються законом.

Згідно ст.ст. 2, 3 ЗК України, земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

За змістом ч.1 ст.116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Згідно з ч.1 ст.124, ч.5 ст.126 ЗК України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

Відповідно до п. "а" ч.1 ст.12 ЗК України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад.

Згідно ч.1 ст.122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

До виключної компетенція сільських, селищних, міських рад належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин (п.38. ч.1 ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування").

До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать: делеговані повноваження, зокрема здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів (ст. 33 Закону України "Про місцеве самоврядування").

Відповідно до ч.2 ст.125 ЗК України, право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав та передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту. Землі водного фонду можуть бути віднесені до земель морського і річкового транспорту в порядку, встановленому законом (ч.4 ст. 59 ЗК України).

Орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України (надалі ЦК України), цим та іншими законами України і договором оренди землі (ст.6 Закону № 161-XIV).

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (ч.1 ст. 124 Земельного кодексу України).

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу (ч.2 ст. 124 ЗК України).

Відповідно до частини першої статті 134 ЗК України земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Відповідно до частини другої статті 135 ЗК України продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) здійснюється виключно на земельних торгах, крім випадків, встановлених частинами другою і третьою статті 134 цього Кодексу.

Не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі поновлення договорів оренди землі, укладення договорів оренди землі на новий строк з використанням переважного права орендаря.

Згідно статті 15 Закону України «Про оренду землі» (в редакції на час укладання спірного договору), істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею є підставою для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 20 вересня 2021 року у справі N 506/132/20 (провадження N 61-10304св21).

У справі про визнання недійсним договору оренди землі з підстав відсутності в ньому істотної умови, передбаченої частиною першою статті 15 Закону України "Про оренду землі", суд повинен установити: чи дійсно порушуються права орендодавця у зв`язку з відсутністю в договорі таких умов, передбачених статтею 15 указаного Закону, визначити істотність цих умов, а також з`ясувати, у чому саме полягає порушення його законних прав.

Судом встановлено, що в укладеній угоді в порушення вимог ст.15 Закону України «Про оренду землі» відсутні істотні умови щодо об`єкту оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки), оскільки передача земельної ділянки здійснювалась без розроблення проекту її відведення.

Укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами земельних торгів (ст.16 Закону України «Про оренду землі»).

З наведеного вбачається, що передача земельної ділянки в оренду здійснюється на підставі рішення органу місцевого самоврядування шляхом укладення відповідного договору оренди. Тобто прийняття уповноваженим органом місцевого самоврядування рішення про передачу в користування (оренду) земельної ділянки, яка перебуває у комунальній власності, є необхідною умовою для передачі такої земельної ділянки в оренду.

Відсутність рішення позивача про передачу в оренду земельної ділянки, тобто волевиявлення орендодавця на виникнення орендних земельних правовідносин, виключає можливість передачі цієї земельної ділянки в користування (оренду) відповідачу шляхом укладення з ним відповідного договору оренди

Всупереч зазначених вимог, Заставнівською міською радою 25.01.2022 укладено з відповідачем угоду про плату за користування землею, на підставі якої без відповідного рішення органу місцевого самоврядування передано в тимчасове користування відповідача земельну ділянку, яка не сформована як об`єкт цивільних прав.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до пунктів «б», «ґ» статті 5 ЗК України земельне законодавство базується на принципах, зокрема, забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; забезпечення гарантій прав на землю.

Земля є унікальним обмеженим природним ресурсом. Земля є базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства.

Отже, розподіл землі є особливо чутливим до принципів справедливості, розумності і добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

Неконкурентне надання землі у користування не відповідає зазначеним принципам.

Оскільки угода про плату за користування землею від 25.01.2022 укладена без дотримання конкурентних засад (проведення земельних торгів) та відповідного рішення органу місцевого самоврядування, тобто спрямована на незаконне заволодіння земельною ділянкою комунальної власності, така угода відповідно до частини першої, другої статті 228 ЦК України є нікчемною (Аналогічну правову позицію висловлено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 по справі №923/196/20 та від 29.09.2020 по справі №688/2908/16-ц).

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання. Перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої вказаної статті).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України). Отже, якщо недійсність певного правочину встановлена законом, вимога про визнання його недійсним за загальним правилом не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (пункт 72), від 4 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (пункт 95)).

Відтак, якщо правочин є нікчемним, то позовна вимога про визнання його недійсним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. Близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90 цс 19, пункт 72), від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18, пункти 69, 70).

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (абзац перший частини першої статті 216 ЦК України). У разі недійсності правочину суд застосовує реституцію: кожна зі сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України)

У разі, коли сторона правочину вважає його нікчемним, вона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи вимоги його нікчемністю.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяження " від 01.07.2004 №1952- ІV обов`язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України (за переліком), зокрема право постійного користування та право оренди земельної ділянки.

Зазначена вимога передбачена ст.6 Закону України "Про оренду землі", відповідно до якої право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації.

Як встановлено судом, право оренди спірної земельної ділянки за відповідачем не зареєстровано.

Оскільки угода про плату за користування вищевказаною земельною ділянкою від 25.01.2022 є нікчемною, у відповідача не виникло право оренди спірної земельної ділянки.

Станом на момент вирішення спору термін дії угоди закінчився, інших правочинів щодо даної земельної ділянки не укладено, тож у відповідача відсутні будь-які правові підстави користуватись земельною ділянкою, яку він зобов`язаний повернути позивачу, як власнику землі.

За таких обставин справи позов слід задовольнити та зобов`язати Фізичну особу-підприємця Мартенюка Василя Миколайовича протягом 30-ти календарних днів з дня набрання даним судовим рішенням законної сили повернути Заставнівській міській раді Чернівецького району земельну ділянку водного фонду площею 3,7 га, яка розташована на території Заставнівської міської ради в адміністративних межах с. Вербівці в урочищі «Обіч» №2 по акту приймання-передачі у стані придатному для подальшого використання.

Оскільки прокурором не надано доказів того, що земельна ділянка межує із земельною діянкою із кадастровим номером 7321585600:01:001:0045, суд не зазначає про дану обставину в резолютивній частині рішення.

V. Позиція суду щодо наявності підстав для звернення прокурора до суду в інтересах держави.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Стаття 53 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду, прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до ч. 4 ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у ст. 23 Закону України "Про прокуратуру". Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень.

У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої).

Обставини дотримання прокурором процедури, встановленої частинами 3 та 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з`ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до положень статей 53, 174 ГПК України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. У той же час відповідний уповноважений орган, виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутися до суду з позовом з метою захисту інтересів держави.

При цьому захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 наведено такі правові висновки:

"Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджування порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим".

У судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (п. 35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18).

Верховний Суд, при розгляді справи № 916/932/17 (постанова від 14.05.2019) прийшов до висновку, що прокурор не обмежений можливістю захисту лише держави, а законом прямо передбачено обов`язок здійснення представництва органів місцевого самоврядування.

Представництво прокурором інтересів держави в особі уповноваженого органу, в тому числі органу місцевого самоврядування, здійснюється згідно із вимогами Конституції України та Закону України Про прокуратуру, а тому не потребує погодження у будь-якій формі від відповідного органу державної влади або місцевого самоврядування для реалізації вказаної конституційної функції (зокрема й шляхом делегування повноважень).

Пред`являючи позов в інтересах держави в особі Заставнівської міської ради, прокурор виходить з того, що порушення інтересів держави у даному випадку полягає у недотриманні встановлених чинним земельним законодавством України умов передачі земельних ділянок у користування.

Внаслідок невжиття заходів щодо формування земельної ділянки, неможливо точно визначити площу обробітку землі, що в подальшому може призвести до порушень під час розрахунку суми орендної плати. А відсутність чітких меж земельної ділянки на місцевості створює ризик обробітку суміжних земельних ділянок з тими, що передані в оренду.

З матеріалів справи вбачається, що зверненню прокурора з даним позовом передувало відповідне листування з Заставнівською міською радою з якого вбачається, що компетентний орган був достеменно обізнаний з фактом використання земельної ділянки комунальної власності з порушенням вимог земельного законодавства, проте жодних дій для повернення такої земельної ділянки не вчиняв.

З`ясувавши відповідні обставини, прокурор повідомив позивача про намір звернутися до суду в його інтересах про зобов`язання ОСОБА_1 повернути вказану земельну ділянку (лист №52/3-108 вих-22 від 19.12.2022).

Частина четверта статті 23 Закону України Про прокуратуру передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Доказів оскарження підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Заставнівської міської ради суду не надано.

Згідно із вимогами частини 1 статті 13 та частини 1 статті 14 Конституції України земля, її надра, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади га органи місцевого самоврядування. Земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охорони держави.

Порушення встановленого законом порядку володіння, користування і розпорядження землями, що перебувають у державній та комунальній власності, спричиняють шкоду «інтересам держави» і є підставою для втручання органів прокуратури, у тому числі для звернення з позовами до суду щодо визнання недійсними договорів.

Таким чином, прокурором при зверненні з позовною заявою у даній справі доведено бездіяльність органу місцевого самоврядування та дотримано порядок звернення з позовною заявою, передбачений статтею 23 Закону України "Про прокуратуру".

VІ. Розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справ.

Відшкодування витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладається у повному обсязі на відповідача, з вини якого виник спір.

Інших судових витрат, пов`язаних з розглядом справи сторонами понесено не було.

Керуючись статтями ст. ст. 2, 4, 5, 12, 13, 73, 74, 76, 86, 123, 129, 174, 185, 193, п.4 ч.1. ст.231, ст. 232, 233, 236-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

1. Позов задовольнити.

2. Зобов`язати Фізичну особу-підприємця Мартенюка Василя Миколайовича ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) протягом 30-ти календарних днів з дня набрання даним судовим рішенням законної сили повернути Заставнівській міській раді Чернівецького району (59400, вул. Самоврядування, 9, м. Заставна, Чернівецького району, Чернівецької області, код ЄДРПОУ 04062140) земельну ділянку водного фонду площею 3,7 га, яка розташована на території Заставнівської міської ради в адміністративних межах с. Вербівці в урочищі «Обіч» №2 по акту приймання-передачі у стані, придатному для подальшого використання.

3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Мартенюка Василя Миколайовича ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Чернівецької обласної прокуратури (58000, вул. Мирона Кордуби, 21, м. Чернівці, код 02910120, банк платника ДКСУ м. Київ, код банку 820172, р/р UA378201720343110001000004946) 2 481 грн судового збору.

4. Після набрання судовим рішенням законної сили видати наказ.

Повний текст рішення складено та підписано 22.05.2023.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів до Західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя М.І. Ніколаєв