Рішення

від 18.05.2023 по справі 537/466/22

КРЮКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КРЕМЕНЧУКА

Провадження № 2/537/46/2023

Справа № 537/466/22

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18.05.2023 року Крюківський районний суд м. Кременчука Полтавської області в складі головуючого судді - Хіневича В.І., за участю секретаря судового засідання Бакай М.С., представника позивача Таранкової О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кременчуці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Швидко Фінанс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Секвенція», про захист прав споживачів,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до відповідачів, де просить суд ухвалити рішення, яким визнати недійсними пункти 5.2., 5.3. та 7.5. Договору позики № 161 від 04 травня 2016 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Швидко Фінанс» та ОСОБА_1 .

В обґрунтуванні позову вказав, що 04 травня 2016 року ОСОБА_1 та ТОВ «Швидко Фінанс» був укладений договір позики №161 від 04.05.2016 р. Відповідно до п .1.3. Договору сума позики становить 3000 грн.

Відповідно до п.5.2 Договору, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України за порушення Позичальником строків погашення будь-яких своїх грошових зобов`язань, передбачених Договором, зокрема, але не обмежуючись цим, строків повернення позики та/або строків сплати Плати за договором, Позичальник зобов`язаний сплатити Позикодавцю суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 365 процентів річних від простроченої суми.

Відповідно до п.5.3. Договору за порушення строків виконання грошового зобов`язання винна сторона зобов`язана сплатити іншій стороні пеню в розмірі 1 відсотка від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 7.5. Договору, керуючись ст. 259 ЦК України, сторони дійшли згоди про збільшення строку позовної давності з усіх зобов`язань (в тому числі сплаті заборгованості та пені), що виникли на підставі даного договору до 7 років.

14 серпня 2018 року між ТОВ «Швидко Фінанс» та ТОВ «ФК «Секвенція» було укладено договір факторингу №161-В та передані права вимоги за зазначеним договором позики.

ТОВ «ФК «Секвенція» було подано два позови про стягнення боргу за договором позики на суму 99504 грн. та 33802,45 грн. відповідно, провадження у справах відкрито, розгляд триває.

Вважає,що умовищодо збільшеннястроку позовноїдавності щодостягнення заборгованостіта пені,процентів до 7років єнесправедливими тапороджує зловживаннязі сторонипозикодавця тастягнення непропорційновеликої суми.Застосування 365%річних тапені урозмірі 1%від неповерненоїсуми позикиза кожендень прострочення,що усукупності становить365%річних,тобто перевищуєрозумну межувідповідальності занесвоєчасне виконаннягрошового зобов`язання,є явнозавищеною,не відповідаєвимогам п.5ч.3ст.18Закону України«Про захистправ споживачів»та засадамсправедливості,добросовісності,розумності,як наслідок,свідчить пронепропорційність великоїсуми компенсаціїу разіневиконання позивачемзобов`язаньза цимдоговором.Вказане узгоджуєтьсяіз правовоюпозицією,викладеною упостанові ВерховногоСуду від 27 січня 2020 року у справі 754/6091/18.

Наявність у позикодавця можливості стягувати зі споживача надмірні грошові суми, як неустойку та проценти річні спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка та річні, а також строк позовної давності у 7 років перетворюються на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків позикодавцем.

Ухвалою суду від 10.02.2022 року за позовною заявою ОСОБА_1 відкрито провадження та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом сторін).

03.06.2022 року до суду надійшла заява від відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Секвенція» про застосування строків позовної давності до вимог щодо визнання недійсними пунктів договору та відмови у задоволенні позову. Вказуючи, що позивач власноручно підписав та отримав примірник Договору позики № 161 04.05.2016 року, отже саме з цього дня, він довідався або міг довідатись про порушення його прав, як споживача, які нібито випливають з тексту цього договору. У п. 7.5. Договору позики № 161 від 04.05.2016 року, керуючись ст. 259 ЦК України, сторони дійшли згоди про збільшення строку позовної давності з усіх зобов`язань (в т.ч. сплаті заборгованості та пені), що виникли на підставі даного Договору до 7 (семи) років. В той же час, сторони договору не збільшували позовну давність щодо спорів про недійсність умов даного Договору. Таким чином, строк позовної давності до вимог про визнання недійсними умов даного договору складав 3 (три) роки, і закінчився 03.05.2019 року.

03.06.2022 року до суду надійшла заява від відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Швидко Фінанс» про застосування строків позовної давності до вимог щодо визнання недійсними пунктів договору та відмови у задоволенні позову з підстав аналогічних вказаним у заяві відповідача ТОВ «ФК «Секвенція».

06.06.2022 року до суду надійшов відзив від відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Швидко Фінанс» де вказали, що заперечують в повному обсязі проти позову, з наступних підстав. Підписуючи текст Договору позики № 161 від 04.05.2016 року позивач підтвердив, що: він уклав цей договір повністю усвідомлюючи значення своїх дій та згідно з вільним волевиявленням; що він повністю розуміє та вважає справедливими щодо себе усі умови договору, свої права та обов`язки за договором і погоджується з ними. Також, враховуючи, що грошові кошти по Договору позики № 161 від 04.05.2016 року видавались без будь-якої застави, розміри пені та процентів річних за порушення грошового зобов`язання, передбачені у пунктах 5.2., 5.3. Договору позики № 161 від 04.05.2016 року, були направлені насамперед на стимулювання позичальника своєчасно виконати зобов`язання за договором позики. За умови погашення позивачем заборгованості за договором в розумні строки не призвело б до надмірного зростання пені та процентів в абсолютному розмірі. Позивач не дивлячись на численні звернення позикодавця не здійснив хоча б часткового погашення заборгованості.

Позивачем не доведено, що причиною прострочення виконання грошового зобов`язання є обставини, які перебувають поза його волею. Оскільки він в період отримання позики проходив службу за контрактом, він отримував заробітну плату, отже мав можливість виконати свої зобов`язання за договором позики, однак свідомо цього не робив. Позивач не був призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, а проходив військову службу за контрактом в період з 29.11.2013 по 23.08.2016 у військовій частині НОМЕР_1 у АДРЕСА_1 , тобто ОСОБА_1 мав статус військовослужбовця лише до 13.08.2016. Відповідно до Довідки про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності /країни, ОСОБА_1 дійсно брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України протягом 2015 року, та з 04.01.2016 по 24.02.2016, з 15.03.2016 по 31.03.2016 року. Однак, договір позики № 161 укладено 04 травня 2016 року. Тобто саме позивач діяв та діє недобросовісно, як під час укладення Договором позики № 61 від 04.05.2016 року так і під час його виконання.

Даний позов, заявлений позивачем майже через 7 років після укладення оскаржуваного (договору, направлений виключно на уникнення цивільно-правової відповідальності за свідоме невиконання обов`язків за вказаним договором.

06.06.2022 року до суду надійшла заява від відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Секвеція» про застосування строків позовної давності до вимог щодо визнання недійсними пунктів договору та відмови у задоволенні позову з підстав аналогічних вказаним у заяві іншого відповідача ТОВ «Швидко Фінанс».

13.02.2023 року до суду надійшло клопотання від представника позивача згідно якого остання прохала, якщо суд дійде висновку щодо пропущення позивачем строку позовної давності, то поновити його, як пропущеного з поважних причин. Вказуючи, що відповідачем була подана заява про застосування строків позовної давності, проти якої вони заперечують, враховуючи наступне. Так, відповідачем зазначено, що позивачем було отримано копію договору позики №161 від 04.05.2016 року, але ним не було надано доказів того, що позивач отримав копію договору в день його підписання. Позивач ОСОБА_1 примірник договору в день підписання не отримував, ознайомився та дізнався про порушення свого права, лише після ознайомлення з матеріалами справи 20.04.2021 по справі 537/4829/19 про стягнення з нього заборгованості, до цього моменту позивач був позбавлений можливості скласти та подати відповідну позовну заяву, обґрунтувати її належним чином та заявити про порушення своїх прав. Позов, подано 08.02.2022, тобто в межах строку позовної давності з моменту, коли він дізнався про порушення своїх прав, тобто з 20.04.2021 року. Відповідно до п. 8.1. Договору, цей договір вважається укладеним з моменту передачі Позики і діє до повного виконаним Сторонами обов`язків за даним Договором. Таким чином, строк дії договору не закінчився і на даний час. Так як його положення продовжують діяти, а спірні пункти договору щодо нарахування 365% річних та пені в розмірі 1% за кожен день протягом 5 років продовжують застосуватись відповідачем, шляхом подачі позовів та продовженням нарахування штрафних санкцій, аж до жовтня 2021 року, тобто протягом періоду більше ніж 3 роки та можуть продовжуватись і надалі, з суми боргу 3000 гри, збільшивши її загалом до суми 133306, 63 грн. Вважають, що порушення прав позивача є триваючим і порушується і на даний час і можуть продовжуватись і надалі. Також, відповідно до п. 7.5. Договору позики №161 від 04.05.2016 року, керуючись ст. 259 ЦПК України, сторони дійшли згоди про збільшення строку позовної давності з усіх зобов`язань (в т.ч. сплаті заборгованості та пені), що виникли на підставі даного Договору до 7 (семи років). Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (частина перша статті 259 ЦК України). Щодо застосування приписів частини п`ятої статті 267 ЦК України, то позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали, або істотно утруднювали своєчасне подання позову, суд вирішує у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Закон не встановлює, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропуску позовної давності поважними. Як правило, це відбувається за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів (п.п. 23.6-23.8 постанови ВП ВС від 30.01.2019 року у справі № 706/1271/14-ц).

Позивач та його представник Таранкова О.О. на судове засідання не з`явилися, від представника надійшла заява про розгляд справи без їх участі.

Відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Швидко Фінанс» свого представника до суду не направив, скористався правом подання відзиву та прохав провести розгляд справи за відсутності його представника.

Відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Секвенція» свого представника до суду не направив, скористався правом подання відзиву та прохав провести розгляд справи за відсутності його представника.

Враховуючи заяви сторін, суд вирішив на підставі ст. 211, ст. 247 ЦПК України, провести судовий розгляд справи без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу та на підставі наявних у суду матеріалів.

Суд повно, обґрунтовано, всебічно та безпосередньо дослідивши всі наявні докази у справі, з`ясувавши всі обставини, встановив наступне.

Згідност. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 204 ЦК Українипередбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Зі змісту ч. 1ст. 215 ЦК Українислідує, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6статті 203 Цього Кодексу

Згідно з ч. 3ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Нормами цивільного законодавства передбачено, як визнання правочину недійсним в цілому, так і визнання недійсним окремих його положень.

Обґрунтовуючи позовні вимоги,позивач вказував, що в порушення вимог п. 5 ч.3ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»оспорювані пункти договору містять умови, які є несправедливими та породжують зловживання зі сторони позикодавця та стягнення непропорційно великої суми.

Так, частиною першою, другою статті 18Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

У частині третій вказаної статті зазначено, що несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором (пункт 5).

Так, на думку позивача, пункти 5.2 та 5.5, 7.5 Договору позики № 161 від 04.05.2016 містять несправедливі умови в розумінні п. 5 ч. 3ст.18Закону України «Про захист прав споживачів»: встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (застосування 365% річних та пені у розмірі 1% від неповерненої суми за кожен день прострочення що у сукупності становить 365 %) у разі порушення строків погашення будь-яких зобов`язань за договором, а також збільшення строку позовної давності до 7 років.

Згідно матеріалів справи, 04 травня 2016 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Швидко Фінанс» був укладений договір позики №161. Згідно якого позикодавець передає у власність позичальнику грошові кошти у розмірі встановленому договором, а позичальник зобов`язується повернути суму позики позикодавцю та сплатити плату за договором (п.1.1. договору). Відповідно до п. 1.2., 1.3. договору сума позики становить 3000 грн. Проценти від суми позики відповідно до ст. 1048 ЦК України не нараховуються. За послуги позикодавця з надання позики позичальник повинен сплатити позикодавцю плату у фіксованому розмірі 798,00 грн. Плата за договором повинна бути сплачена разом з поверненням позики (п.2.1. договору).

14 серпня 2018 року між ТОВ «Швидко Фінанс» та ТОВ «ФК «Секвенція» було укладено договір факторингу №161-В та передані права вимоги за зазначеним договором позики.

Відповідно до п.5.2 Договору позики, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України за порушення позичальником строків погашення будь-яких своїх грошових зобов`язань, передбачених Договором, зокрема, але не обмежуючись цим, строків повернення позики та/або строків сплати Плати за договором, Позичальник зобов`язаний сплатити Позикодавцю суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 365 процентів річних від простроченої суми.

Відповідно до п.5.3. Договору позики за порушення строків виконання грошового зобов`язання винна сторона зобов`язана сплатити іншій стороні пеню в розмірі 1 відсотка від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до змісту п. 6 ч. 1 ст.3, ч. 3 ст.509 ЦК Українизобов`язання має ґрунтуватися на загальних засадах цивільного законодавствадобросовісності, розумності та справедливості.

Положеннями ч. 1ст. 546 ЦК Українипередбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно ч. ч. 1, 3ст. 549 ЦК Українипередбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

З огляду на вказане, суд вважає, що наявні достатні підстави для визнання недійсним п. 5.2. (в частині 365 % річних від простроченої суми) та 5.3. оспорюваного договору, оскільки позивач в разі допущення порушень зобов`язання повинен буде сплатити окрім суми боргу встановлений індекс інфляції за весь час прострочення, 365 % річних від простроченої суми та 1% пені від суми несвоєчасного виконаного зобов`язання за кожен день прострочення виконання, що у сукупності становить 365% на рік, тобто перевищує розумну межу відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, є явно завищеною, не відповідає вимогам п. 5 ч. 3ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»та засадам справедливості, добросовісності, розумності, як наслідок, свідчить про непропорційність великої суми компенсації у разі невиконання позивачем зобов`язань за цим договором.

При цьому, визначене п. 5.2. оспорюваного договору зобов`язання, а саме: відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України за порушення позичальником строків погашення будь-яких своїх грошових зобов`язань, передбачених Договором, зокрема, але не обмежуючись цим, строків повернення позики та/або строків сплати Плати за договором, Позичальник зобов`язаний сплатити Позикодавцю суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, не суперечить ч. 2 ст. 625 ЦК України, та не містить несправедливих умов в розумінні п. 5 ч. 3ст.18Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до п. 7.5. Договору позики, керуючись ст. 259 ЦК України, сторони дійшли згоди про збільшення строку позовної давності з усіх зобов`язань (в тому числі сплаті заборгованості та пені), що виникли на підставі даного договору до 7 років.

Позовна давність-це строк,у межахякого особаможе звернутисядо судуз вимогоюпро захистсвого цивільногоправа абоінтересу (ст.256ЦК України). Загальнапозовна давність встановлюєтьсятривалістю утри роки(ст.257ЦК України). Спеціальнапозовна давністьв одинрік застосовується,зокрема,до вимог простягнення неустойки(штрафу,пені). Позовнадавність,встановлена законом,може бутизбільшена задомовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (ч.1 ст. 259 ЦК України). Позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домовленістю сторін. (ч.2 ст. 259 ЦК України).

Несправедливість включених до договору умов із посиланням настаттю 18 Закону України «Про захист прав споживачів»підлягає доведенню на загальних засадах, виходячи із принципу змагальності цивільного процесу.

Позивач не довів, як саме умови п.7.5. договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Тож суд не вбачає підстав для визнання недійсним п.7.5. договору позики недійсним.

Відповідно до ч. 1ст. 217 ЦК Українинедійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Вирішуючи заяви відповідачів про застосування строків позовної давності, суд виходить з наступного.

Я зазначалося вище позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася, або могла довідатися про порушення свого права, або про особу, яка його порушила. (ч.1 ст. 261 ЦК України). Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту ( ч.5 ст. 267 ЦК України).

Відповідно до п. 7.5. Договору, керуючись ст. 259 ЦК України, сторони дійшли згоди про збільшення строку позовної давності з усіх зобов`язань (в тому числі сплаті заборгованості та пені), що виникли на підставі даного договору до 7 років.

Суд вважає, що збільшення строку позовної давності поширює свою дію в тому числі і на право звернення до суду. А тому строк звернення до суду з позовом про визнання недійсними окремих його положень розпочався з дня підписання договору та становить 7 років, відповідно до п. 7.5. Договору.

А тому звернення позивача до суду з даним позовом 02.02.2022 року відбулося в межах визначеного договором строку позовної давності.

Тож, заяви відповідачів про застосування строків позовної давності не підлягають до задоволення.

Згідно п.6 ч.1 ст. 264 ЦПК України, ухвалюючи рішення суд, зокрема вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно ст.141ЦПК Українисудовий збірпокладається насторони пропорційнорозміру задоволенихпозовних вимог. Іншісудові витрати,пов`язані зрозглядом справи,покладаються: уразі задоволенняпозову -на відповідача; уразі відмовив позові-на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позивач був звільнений від сплати судового збору, тож з відповідачів слід стягнути судовий збір у сумі 992,40 грн. на користь держави, тобто з кожного по 496,20 грн.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76-81, 141, 200, 206, 247, 259, 263-265 ЦПК України, суд,

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Швидко Фінанс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Секвенція», про захист прав споживачів, задовольнити частково.

Визнати частково недійсним 5.2. Договору позики № 161 від 04 травня 2016 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Швидко Фінанс» та ОСОБА_1 , а саме в частині: «відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України за порушення позичальником строків погашення будь-яких своїх грошових зобов`язань, передбачених Договором, зокрема, але не обмежуючись цим, строків повернення позики та/або строків сплати Плати за договором, Позичальник зобов`язаний сплатити Позикодавцю 365 процентів річних від простроченої суми».

Визнати недійсним пункт 5.3. Договору позики № 161 від 04 травня 2016 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Швидко Фінанс» та ОСОБА_1 а саме : «за порушення строків виконання грошового зобов`язання винна сторона зобов`язана сплатити іншій стороні пеню в розмірі 1 відсотка від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання».

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Швидко Фінанс» (код ЄДРПОУ 39889473, адреса: 54055, Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Потьомкінська 117) судовий збір в сумі 496,20 грн. на користь держави.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Секвенція» (код ЄДРПОУ 40094618, адреса: 01113, м. Київ, бульвар Лесі Українки 26) судовий збір в сумі 496,20 грн. на користь держави.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи,якому повнерішення судуне буловручено удень йогопроголошення абоскладення,має правона поновленняпропущеного строкуна апеляційнеоскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя В.І. Хіневич

Повний текст рішення складено 23.05.2023 року.