Рішення

від 23.05.2023 по справі 761/978/22

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/978/22

Провадження № 2/761/1606/2023

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2023 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі головуючого судді Макаренко І.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІМПОРТ ЛОГІСТИК ГРУП» про повернення безпідставно набутих коштів,

встановив:

Позивач звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІМПОРТ ЛОГІСТИК ГРУП» про повернення безпідставно набутих коштів.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що між сторонами було усно досягнуто домовленостей щодо надання відповідачем послуг по придбанню та доставці автомобіля «Вольво», який був обраний ним на Інтернет сайті «AUTO.RIA». Відповідач 27.09.2021 надіслав на телефоний номер позивача за допомогою програми «Вайбер» скановану фотокопію договору №15 з пошуку та поставки транспортного засобу від 27.09.2021 із строком дії до 27.10.2021. Надіслана копія договору має зображення підпису директора відповідача та зображення відбитку печатки відповідача. Одночасно з копією договору було надіслано скановану копію рахунку відповідача №15 від 27.09.2021 на оплату 260600,00 грн. за послуги в сфері митного оформлення документів. На виконання вимог такого договору позивачем було сплачено на розрахунковий рахунок відповідача кошти у розмірі 260600,00 грн. Позивач зазначає, що помилково та безпідставно перерахував вказану суму коштів на поточний рахунок позивача, оскільки була відсутня правова підстава для перерахування коштів з огляду на те, що відповідач не надіслав позивачу примірник договору в паперовій формі підписаний повноважним представником, а також те, що позивач не підписував договір №15 від 27.09.2021, а тому договір є неукладеним. Разом з тим, позивач вказує, що в платіжному дорученні №73856322 від 28.09.2021 не зазначено з якою метою перераховуються кошти у розмірі 260600,00 грн. на поточний рахунок позивача. Після перерахування коштів позивачем, відповідач на телефоні дзвінки позивача не відповідав, номери телофонів відповідача були поза зоною досяжності, а також припинилося спілкування за допомогою програми «Вайбер». 02.12.2021 на адресу відповідача було надіслано претензію про повернення коштів, однак притензію відповідач не отримав, лист було повернуто позивачу. На думку позивача, відповідач безпідставно та неправомірно заволодів коштами позивача.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 12.09.2022 було відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позов не скористався.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив.

Згідно з ст. 627 ЦК України та відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 203 ЦК України визначено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

За ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами ст.ст. 525, 526 цього Кодексу зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Положеннями ст. 615 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання. Внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов`язання або воно припиняється.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено законом або договором. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Отже, за змістом наведених норм розірвання договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору. Право сторони на одностороннє розірвання договору може бути передбачено законом або безпосередньо у договорі, а може залежати від вчинення/невчинення сторонами договору певних дій, так і без будь-яких додаткових умов (безумовне право сторони на відмову від договору).

Одностороння відмова від договору не потребує узгодження та як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання. У випадках, коли права на односторонню відмову у сторони немає, намір розірвати договір може бути реалізований лише за погодженням з іншою стороною, оскільки одностороннє розірвання договору не допускається, а в разі недосягнення сторонами домовленості щодо розірвання договору - за судовим рішенням на вимогу однієї із сторін (див. постанову Верховного Суду від 16.03.2021 у cправі № 910/10233/20).

Відповідно до ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18), ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Згідно правової позиції, викладеної у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.03.2021 у справі № 607/11746/17 (провадження № 61-18730св20) з урахуванням принципу тлумачення favor contractus (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності.

Як вказано у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Звертаючись до суду з вказаним позовом, ОСОБА_1 зазначив, що спілкуючись по телефону з директором Товариства з обмеженою відповідальністю «ІМПОРТ ЛОГІСТИК ГРУП» ОСОБА_2 , між сторонами було усно досягнуто домовленість щодо надання відповідачем послуг по придбанню та доставці позивачу автомобіля «Вольво», який був обраний ним на Інтернет сайті «AUTO.RIA», після чого позивач попросив надати для ознайомлення проект договору, на підставі якого буде оформлено придбання автомобіля. Також ОСОБА_1 вказав, що відповідач в особі директора ОСОБА_2 27.09.2021 надіслав на телефоний номер позивача за допомогою програми «Вайбер» скановану фотокопію договору № 15 з пошуку та поставки транспортного засобу.

Положеннями п. 5.7 договору № 15 з пошуку та поставки транспортного засобу від 27.09.2021 передбачено, що оплата вартості розмитнення та інших офіційних платежів здійснюється в день підписання договору на підставі рахунку від постачальника на оплату.

Відповідно до п. 6.1. договору № 15 з пошуку та поставки транспортного засобу від 27.09.2021 договір набирає чинності з дня підписання його двома сторонами і діє до 27.10.2021.

Матеріалами справи підтверджено, що 28.09.2021 ОСОБА_1 здійснив грошовий переказ на суму 260600,00 грн. на рахунок ТОВ «ІМПОРТ ЛОГІСТИК ГРУП».

02.12.2021 позивачем на адресу відповідача було надіслано претензію про повернення коштів, однак притензію відповідач не отримав, лист було повернуто позивачу з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Відповідно до п. 11.5. договору № 15 з пошуку та поставки транспортного засобу від 27.09.2021 сторони домовилися про те, що будь-які повідомлення, претензії, пропозиції однієї сторони, які адресовані іншій стороні мають бути надіслані у письмовій формі за допомогою послуг поштового зв`язку цінним листом з описом вкладення та повідомлення про вручення листа адресату.

Таким чином, суд критично оцінює твердження позивача, що наведеним змістом п. 11.5 Договору підтверджується, що передача цього договору сторонам має здійснюватися за допомогою послуг підприємства Укрпошта.

Окрім того, як вбачається із змісту позову позивач не просив направити через засоби зв`язку «Укрпошта» для ознайомлення проект договору, на підставі якого буде оформлено придбання автомобіля, та не заперечув щодо отримання сканованих фотокопій вказаного договору та рахунку відповідача на який позивачем були переведені кошти.

Надісланий договір має зображення підпису директора Товариства з обмеженою відповідальністю «ІМПОРТ ЛОГІСТИК ГРУП» ОСОБА_2 та зображення відбитку печатки відповідача, що не заперечувалося позивачем.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:

- надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

- заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

- вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Статтею 12 ЗУ «Про електронну комерцію» встановлено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:

- електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;

- електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;

- аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно із ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) дійшла висновку про те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В матеріалах справи відсутні будь-які доводи та докази з яких би вбачалось, що між сторонами не було досягнуто згоди по всіх істотних умовах такого договору.

ОСОБА_1 прийняв пропозицію від відповідача щодо надання останнім послуг в сфері митного оформлення документів та оплатив вартість таких послуг.

Позивач, звертаючись до суду із вказаним позовом просив повернути кошти у розмірі 260600,00 грн., які були ним сплачені на виконання вимог договору на розрахунковий рахунок відповідача, однак не просив визнати такий договір недійсним.

Як вбачається з матеріалів справи, а також встановлено в процесі розгляду справи, позивачем не надано доказів визнання договору недійсним, а тому відсутні правові підстави стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів набутих без достатньої правової підстави.

Згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За змістом ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, як мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленні сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у х сукупності. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає і рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийняття. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказами в цілому, та і кожного доказу.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що в порушення вимог ст. 81 ЦПК України, позивачем, не доведено належними та допустимими доказами фактів на які він посилається в обґрунтування своїх позовних вимог, а тому в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Згідно ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховую вищевикладене, керуючись ст. ст. 4, 5, 10, 12, 13, 19, 23, 76-82, 89, 141, 258, 259, 263-266, 268, 352, 354, 355 ЦПК України; ст. ст. 1, 11, 15, 16, 317, 319, 328, 391, 625, 1212, 1215 ЦК України, суд,

вирішив:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Імпорт Логістик Груп» про повернення безпідставно набутих коштів - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складене 23.05.2023.

Суддя: