Постанова

від 02.05.2023 по справі 344/12427/21

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 344/12427/21

Провадження № 22-ц/4808/83/23

Головуючий у 1 інстанції Пастернак І. А.

Суддя-доповідач Максюта

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 травня 2023 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

головуючого (суддя-доповідач) Максюти І.О.,

суддів Василишин Л.В., Фединяка В.Д.,

секретаря Працун В.В.,

з участю з участю представника особи, яка подала апеляційну скаргу, Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради, ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 адвоката Саварин С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради, Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Громадська організація Товариство мешканців будинку АДРЕСА_1 про визнання незаконними дії Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради щодо відмови у приватизації житлового приміщення та зобов`язання надати дозвіл на приватизацію житлового приміщення, за апеляційними скаргами представників Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради та Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області, ухвалене суддею Пастернак І.А. 04 жовтня 2022 року у м. Івано-Франківськ Івано-Франківської області, повний текст якого складено 10 жовтня 2022 року,

в с т а н о в и в :

У серпні 2021 року ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради, Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Громадська організація Товариство мешканців будинку АДРЕСА_1 про визнання незаконними дії Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради щодо відмови у приватизації житлового приміщення та зобов`язання надати дозвіл на приватизацію житлового приміщення.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 13.12.1999 року ОСОБА_3 видано ордер №76 на вселення в гуртожиток по АДРЕСА_2 кімнати АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 загальною площею 36 кв.м в складі двох осіб ( ОСОБА_3 та її доньки ОСОБА_4 ).

Рішенням Івано-Франківської міської ради від 20.02.2006 року №43/21-33 гуртожиток АДРЕСА_2 передано у власність громадській організації «Товариство мешканців «Оселя».

Рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 12.08.2014 року №413 ОСОБА_3 надано дозвіл на перепланування та переобладнання житлових кімнат АДРЕСА_5 та долучення приміщень спільного користування площею 19,4 кв.м.

01.07.2014 року її син ОСОБА_5 та ОСОБА_4 (дочка ОСОБА_3 ) уклали шлюб.

Оскільки діти проживали в м. Київ, а ОСОБА_3 була інвалідом дитинства (важка форма вродженої вади серця), було прийнято рішення, щоб вона (позивачка) доглядала за останньою.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла. Після смерті ОСОБА_3 вона залишилась проживати у спірному житловому приміщенні, нею за власний кошт було проведено реконструкцію кімнат №11,12 з долученням частини приміщень загального користування.

27.08.2014 року звернулась до Івано-Франківського МВ УДМС із заявою про реєстрацію місця проживання та 27.08.2014 року була на законних підставах зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

25.08.2015 року за її зверненням виготовлено новий технічний паспорт на кімнату АДРЕСА_6 .

04.12.2017 року уклала з ГО Товариство мешканців будинку АДРЕСА_1 договір найму житла будинку (гуртожитку) по АДРЕСА_2 .

В спірному житловому приміщенні поселилась, проживає та зареєстрована на законних підставах, самостійно утримує його та сплачує комунальні послуги, іншого нерухомого майна у власності не має.

У лютому 2021 року через Центр надання адміністративних послуг звернулась із заявою про надання дозволу на передачу у власність зазначеного житлового приміщення шляхом приватизації та надала весь пакет необхідних документів. Однак, листом Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради від 15.03.2021 року їй відмовлено у приватизації із зазначенням, що по відношенню до попередніх мешканців не являється членом сім`ї та не включена в ордер.

Просила визнати незаконними дії Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради щодо відмови у приватизації житлового приміщення АДРЕСА_6 , зобов`язати Виконавчий комітету Івано-Франківської міської ради надати дозвіл на приватизацію зазначеного житлового приміщення на її ім`я та зобов`язати Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради провести приватизацію спірного житлового приміщення (а.с.1-4).

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 04 жовтня 2022 року позов задоволено. Визнано незаконними дії Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради щодо відмови у приватизації житлового приміщення АДРЕСА_6 . Зобов`язано виконавчий комітету Івано-Франківської міської ради надати дозвіл на приватизацію житлового приміщення за адресою АДРЕСА_7 на ім`я ОСОБА_2 . Зобов`язано Департамент інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради провести приватизацію житлового приміщення за адресою АДРЕСА_7 на ім`я ОСОБА_2 . Стягнуто з виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради на користь ОСОБА_2 2724 грн судового збору (а.с.157-161).

Не погодившись з рішенням суду, представник виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради подала апеляційну скаргу, у якій посилається на неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.

Апелянт вказує, що суд належним чином не дослідив законність підстав проживання позивача у житловому приміщенні АДРЕСА_6 .

Зазначає, що ВАТ «Індуктор» було видано ордер на жилу площу в гуртожитку №76 ОСОБА_3 на підставі спільного рішення адміністрації, профспілкового комітету і комітету комсомолу №25 від 13.12.1999 року. Згідно даного ордера право на зайняття жилої площі мають ОСОБА_3 та її донька ОСОБА_4 . Сама ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а відтак основним правомірним користувачем спірного приміщення залишилась ОСОБА_4 , яка з 2014 року проживала у м. Києві.

Наголошує, що єдиною підставою для вселення на надану жилу площу в гуртожитку є спеціальний ордер, який видається адміністрацією підприємства, установи, організації, органом місцевого самоврядування на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку. Тому враховуючи те, що позивач не включена в ордер та не являється членом сім`ї (в розумінні абзацу 2 ч.1 статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду») користувачів даного приміщення, не можна вважати, що вона на законних підставах вселена та проживає в гуртожитку АДРЕСА_8 .

Зазначає, що довідка про реєстрацію місця проживання позивача у квартирі не є підтвердженням фактичного проживання особи за даною адресою, оскільки відмітка у паспорті про реєстрацію не має значення при вирішенні питання щодо постійного та фактичного проживання чи не проживання особи у певному місці, бо така реєстрація є лише технічною процедурою обліку громадян. Довідкою про реєстрацію місця проживання є документ, який видається органом реєстрації особі за її вимогою та підтверджує реєстрацію місця проживання або місця перебування особи.

Щодо тверджень позивача про проведення нею за власний кошт реконструкції спірних житлових приміщень на виконання рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 12.08.2014 року №413, то даним рішенням було надано дозвіл на перепланування та переобладнання житлових кімнат в гуртожитку ОСОБА_3 . Відтак, позивач за відсутності відповідних дозвільних документів провела реконструкцію, а дозвіл, який видавався на ім`я ОСОБА_3 як користувачу житловим приміщенням, вичерпав свою дію зі смертю останньої.

Крім того, позивачем заявлена вимога про зобов`язання виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради надати дозвіл на приватизацію спірного житлового приміщення.

Звертає увагу на те, що за своєю правовою природою, відповідно до норм чинного законодавства, діяльність виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради є дискреційною та виключно компетенцією уповноваженого органу. Суд, ухвалюючи рішення у конкретній справі, не вправі переймати повноваження органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування та давати їм вказівки щодо розпорядження дискреційними повноваженнями. Таким чином, повноваження виконавчого комітету міської ради щодо надання дозволу на приватизацію житлового приміщення, що належить до комунальної власності, є повними і виключними, вони не можуть скасовуватись чи обмежуватись іншим, центральним або регіональним органом, якщо це не передбачено законом, а суд не може втручатись у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень.

ОСОБА_2 стверджує, що проживала із ОСОБА_3 у спірному приміщенні і здійснювала за нею догляд. Проте, це не є доказом того, що позивач проживала у спірному приміщенні на законних підставах протягом певного періоду часу, також не надано жодного допустимого доказу того, що ОСОБА_3 потребувала догляду. Також позивачем не надано обґрунтування, в чому полягає порушення її права на жилу площу в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 , кімнати 11,12, не наведено правових підстав, за яких виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради зобов`язаний надати їй дозвіл на приватизацію даного житлового приміщення.

За наведених обставин просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі (а.с.165-167).

Не погодившись з рішенням суду, представник Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради подав апеляційну скаргу, у якій посилається на його необґрунтованість, незаконність та неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Апелянт вказує, що пунктом 2 рішення Івано-Франківської міської ради від 03.08.2010 року №562-10 «Про надання дозволу на приватизацію жилих приміщень (кімнат) в гуртожитку по АДРЕСА_1 » визначено, що процедуру передачі даних жилих приміщень (кімнат) в гуртожитку у власність громадян здійснювати рішенням виконавчого комітету.

Відповідно до підпункту 3.1.12 п.3.1 Положення про громадську житлову комісію при виконавчому комітеті Івано-Франківської міської ради від 22.07.2021 року №1032, питання надання дозволу на передачу громадянам у власність приміщень (кімнат) у гуртожитках Івано-Франківської міської територіальної громади розглядається даною Комісією. Комісія приймає рішення шляхом відкритого голосування більшістю голосів присутніх членів Комісії (п.4.7). Засідання Комісії оформляється протоколом, який підписується головою та секретарем Комісії.

Відповідно до Положення про Департамент інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради, затвердженого рішенням Івано-Франківської міської ради від 11.12.2020 року №311-2, до повноважень Департаменту входить підготовка на розгляд громадської житлової комісії при виконавчому комітеті міської ради справ, документів та матеріалів з житлових питань.

ОСОБА_2 подано через Центр надання адміністративних послуг заяву на ім`я міського голови про надання їй дозволу на передачу у власність житлового приміщення АДРЕСА_9 . Враховуючи наведені повноваження, дану заяву позивача із додатками Департаментом підготовлено та подано на розгляд Комісії. На засіданні Комісії заяву позивача розглянуто та за результатами прийнято рішення про відмову у задоволенні даного питання. Отже, відмову у наданні дозволу на передачу у власність спірного жилого приміщення (кімнати) позивачу прийнято Комісією, а не Департаментом інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради. А факт відмови Департаментом доведено до відома ОСОБА_2 шляхом направлення відповідного листа від 15.03.2021 року №518280.

Вважає, що надаючи правову оцінку листа Департаменту, суд дійшов хибного висновку про те, що саме Департаментом інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради відмовлено позивачу у приватизації, оскільки апелянт листом повідомив позивача тільки про результати розгляду її заяви на Комісії, вказавши при цьому причини такої відмови, а не відмовив у приватизації, як зазначено у рішенні суду. Тому не вбачають у діях Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради порушень законодавства, які б могли стати підставою для визнання його дій незаконними.

Щодо приватизації спірного житлового приміщення у гуртожитку зазначає, що процедуру передачі квартир (будинків, кімнат у гуртожитку) у приватну власність громадян та зразки документів, які оформляються згідно з процедурою, визначено Положенням про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян. Згідно з пунктом 17 Положення громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім`ї на умовах найму квартиру (будинок), жиле приміщення в гуртожитку, кімнату в комунальній квартирі, звертається в орган приватизації, де одержує бланк заяви та необхідну консультацію.

Однак ОСОБА_2 із заявою з приводу приватизації спірного житлового приміщення з визначеними в Положенні документами не зверталася до Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради як до органу приватизації.

Наголошує, що дана обставина має значення при розгляді даної справи та була неправильно встановлена судом. Тому твердження суду про те, що згідно з частиною 10 статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» органи приватизації не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків) у приватизації займаного ними житла, за винятком випадків, передбачених пунктом 2 статті 2 даного Закону, є безпідставними. Як вбачається з матеріалів справи, позивач зверталася із заявою з питання щодо надання дозволу на передачу їй у власність спірного житлового приміщення, яке розглядається на засіданні громадської комісії з житлових питань та передує здійсненню приватизації.

Щодо зобов`язання Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради провести приватизацію спірного житлового приміщення, Департамент наділений повноваженнями здійснювати приватизацію квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках кімнат у комунальних квартирах відповідно до норм чинного законодавства, якщо особа звернулась із такою заявою. Право, за захистом якого позивач звернулась до суду, фактично не є порушеним, оскільки органом приватизації (Департаментом інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради) не приймалося жодних рішень щодо відмови ОСОБА_2 у приватизації спірного житлового приміщення у гуртожитку та позивач не зверталася у встановленому законодавством порядку до Департаменту як до органу, який здійснює приватизацію.

Тому вважає, що позовна вимога ОСОБА_2 до Департаменту була передчасною, оскільки право позивачки не є порушеним, відтак відсутні підстави відновлення таких прав.

За наведених підстав просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог до Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради відмовити (а.с.177-181).

ОСОБА_2 подала відзиви на апеляційні скарги виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради та Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради, просить залишити їх без задоволення, а рішення суду без змін (а.с.207210, 216-218).

У судове засідання не з`явилися представник відповідача виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради та представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Громадської організації Товариство мешканців будинку АДРЕСА_1 , про причини неявки суд не повідомлено, хоча про день місце та час розгляду справи повідомлені належним чином шляхом направлення кореспонденції електронною поштою.

Приймаючи до уваги, що неявка осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розгляду справи в апеляційному порядку, апеляційним судом виконаний обов`язок щодо повідомлення осіб, які беруть участь у справі, про день, місце та час судового засідання, тому колегія суддів розглянула справу за їх відсутності.

Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Вислухавши пояснення представника особи, яка подала апеляційну скаргу, Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради, ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 адвоката Саварин С.С., суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає їх необґрунтованими, виходячи з таких підстав.

Судом встановлено, що 13.12.1999 року ОСОБА_3 видано ордер №76 на вселення в гуртожиток по АДРЕСА_10 , загальною площею 36 кв.м в складі двох осіб ОСОБА_3 , 1962 року народження та її доньки ОСОБА_4 , 1991 року народження) (а.с.5, том 1).

Рішенням Івано-Франківської міської ради від 24.01.2006 року №25 «Про внесення на розгляд сесії міської ради проекту рішення «Про передачу у власність будинку АДРЕСА_1 » схвалено і внесено на розгляд сесії міської ради проект рішення «Про прийняття в комунальну власність територіальної громади міста будинку гуртожитку на АДРЕСА_1 , який є власністю ВАТ «Індуктор» та передачу вказаного будинку у власність громадській організації Товариство мешканців «Оселя», учасниками якого є мешканці будинку (а.с.6, том 1).

Рішенням Івано-Франківської міської ради від 20.02.2006 року Про передачу у власність будинку АДРЕСА_11 » даний будинок прийнято у комунальну власність територіальної громади міста і передано у власність громадській організації Товариство мешканців «Оселя (а.с.6, том 1).

Актом від 19.04.2006 року прийому - передачі будинку гуртожитку ВАТ «Індуктор» АДРЕСА_1 з комунальної власності міста Івано-Франківська передано у власність Громадської організації «Товариство мешканців будинку по АДРЕСА_1 (а.с.7, том 1).

Відповідно до витягу з Рішення від 12.08.2014 року №413 "Про надання дозволу на переобладнання та перепланування житлових і нежитлових приміщень в будинках житлового та громадського призначення зі зміною і без зміни функціонального призначення, зовнішньої конфігурації» надано дозвіл ОСОБА_3 на перепланування та переобладнання житлових кімнат №11 та №12 в гуртожитку на АДРЕСА_1 , житловою площею 36,0 кв.м. та долучення приміщень спільного користування площею 19,4 кв.м., відповідно до проектної пропозиції, розроблених приватним підприємцем ОСОБА_6 (а.с.22, том 1).

Із свідоцтва про смерть Серії НОМЕР_1 встановлено, що ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.27, том 1).

Як встановлено із заяв від 20.05.2015 року, засвідчених приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Квочак Л.Т., сусідами ОСОБА_7 (користувачка кімнат №№10 та 13) та ОСОБА_8 (користувач квартир АДРЕСА_12 ) надано ОСОБА_2 згоду на проведення реконструкції кімнат АДРЕСА_3 та АДРЕСА_13 (а.с.8,9, том 1).

25.08.2014 року ОСОБА_2 звернулась із заявою до Громадської організації «Товариство мешканців Оселя», в якій просила здійснити зміни у відповідних обліках та розглянути можливість переходу прав основного квартиронаймача квартири АДРЕСА_9 до ОСОБА_2 (а.с.23, том 1).

25.08.2014 року ОСОБА_2 звернулась із заявою про реєстрацію місця проживання до Івано-Франківського МВ УДМС (а.с.24, том 1).

25.08.2015 року виготовлено технічний паспорт на кімнату АДРЕСА_9 (а.с.10-11, том 1), у якому описані технічні характеристики квартири: квартира спільного заселення, розташована на першому поверсі дев`ятиповерхового будинку та складається з двох кімнат житловою площею 22,6 кв.м., у тому числі: перша кімната 11,3 кв.м., кухня площею 6,3 кв.м., вбиральня (сполучена) площею 1,4 кв.м., друга кімната площею 11,3 кв.м., ванна кімната площею 3,9 кв.м., коридор площею 2,4; 8,0; 8,6 кв.м. Квартира обладнана балконом (терасою) площею 0,5 кв.м. Загальна площа квартири 53,7 кв.м. Висота приміщень 2,55 м.

04.12.2017 року ГО «Товариство мешканців будинку АДРЕСА_1 та ОСОБА_2 уклали договір найму житла будинку (гуртожитку) по АДРЕСА_1 . Згідно пункту 1.1 Даного договору наймодавець надає наймачу і членам його сім"ї ОСОБА_2 у безстрокове користування квартиру (кімнату) АДРЕСА_9 (а.с.12-13, том 1).

Згідно довідки №16912 від 31.05.2021 року про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб за даними Муніципального реєстру Івано-Франківської міської територіальної громади, по АДРЕСА_7 ОСОБА_2 зареєстрована з 27.08.2014 року (а.с.14, том 1).

09.01.2021 року ОСОБА_9 письмово повідомила керівника ГО «Товариство мешканців будинку АДРЕСА_1 про те, що вона дає дозвіл ОСОБА_2 на приватизацію кімнати АДРЕСА_9 (а.с.17, том 1).

01.02.2021 року ГО «ТМ «Оселя» надало свою письмову згоду на приватизацію ОСОБА_2 даного житла. При цьому зазначивши, що з питання надання дозволу про передачу у власність цього житлового приміщення радять звернутися до Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради (а.с.18, том 1).

Як встановлено з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, ОСОБА_2 на праві власності належить земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за адресою: Херсонська область, Білозерський район, с/рада Інгулецька, площею 4,27 га. (а.с.15, том 1).

19.02.2021 року ОСОБА_2 звернулась до Міського голови Марцинківа Р. з заявою про надання дозволу на передачу у власність житлового приміщення (кімнати) АДРЕСА_9 з метою подальшої приватизації (а.с.19, том 1).

Відповідно до витягу з протоколу №3 від 11.03.2021 року засідання громадської житлової комісії, ОСОБА_2 , відмовлено в наданні дозволу на передачу житлових приміщень у гуртожитках міста (а.с.49, том 1).

Листом від 15.03.2021 року №518280 Департаментом інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради надано відповідь ОСОБА_10 , з якої вбачається, що ОСОБА_11 по відношенню до попередніх мешканців не є членом сім`ї і не включена в ордер, тому їй відмовлено у приватизації (а.с.20, том 1).

В апеляційній інстанції представником ОСОБА_2 адвокатом Саварин С. долучено відповідь Громадської організації «Товариство мешканців будинку АДРЕСА_1 від 16.02.2023 року №5, із змісту якої встановлено наступне. У період з 2008 року по теперішній час згідно карток форми А відбувалися такі реєстраційні зміни стосовно осіб ( ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_9 ), які проживали за адресою АДРЕСА_7 : станом на початок 2008 року та до дня смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) за вказаною адресою була зареєстрована та проживала ОСОБА_3 ; з 27.08.2014 року по теперішній час зареєстрована та проживає ОСОБА_2 . ОСОБА_9 була зареєстрована та проживала за вказаною адресою у такі періоди: з 14.01.2008 по 22.08.2008 (зняття з реєстрації у зв`язку з вступом на навчання та переїзд до м. Харків) та з 31.07.2013 по 30.10.2017 (зняття з реєстрації у зв`язку з переїздом до м. Києва).

Згідно довідки філії Херсонського обласного відділення ПАТ «Ощадбанк» від 12.11.2020 року №200, виданої ОСОБА_2 , що мешкала за адресою: АДРЕСА_14 в тому, що вона житловий приватизаційний чек отримала, але не використала. Цінних паперів немає.

Для з`ясування обставин у вказаній справі апеляційним судом отримано Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна та із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань витяг щодо ВАТ "Індуктор".

Із інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (№ довідки 330926173 від 02.05.2023) встановлено, що гуртожиток за адресою: АДРЕСА_1 , форма власності колективна, на підставі рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 27.08.2002 року у справі №6/321, належить відкритому акціонерному товариству «Індуктор». Дата прийняття рішення про державну реєстрацію та дата внесення запису 13.01.2005.

Згідно витягу із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 02.05.2023 встановлено, що на фактичну дату та час формування діяльність публічного акціонерного товариства «Індуктор» (код ЄДРПОУ юридичної особи 14313501) припинена. Дані про юридичних осіб-правонаступників відсутні.

Задовольняючи позов, суд виходив з положень ст. ст. 7, 9 ЖК України, ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 396 від 16 грудня 2009 року, встановивши, що позивач на законних підставах вселилася у займане житлове приміщення, постійно та тривалий час проживає у ньому, іншого житла не має, у зв`язку із смертю основного наймача було укладено договір найму, дійшов висновку про те, що не включення позивачки ордер не може бути обґрунтованою підставою для прийняття рішення органом приватизації про відмову у передачу у власність житла позивачці.

З такими висновками апеляційний суд погоджується з огляду на таке.

Згідно ст.47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно ст. 3 ЗУ "Про управління об`єктами державної власності", об`єктом управління державної власності є, зокрема, державне майно, що перебуває на балансі господарських організацій і не увійшло до їх статутних фондів або залишилося після їх ліквідації підприємств та організацій.

Згідно ст. 7 ЗУ "Про управління об`єктами державної власності "Фонд державного майна України відповідно до законодавства приймає рішення про подальше використання державного майна, яке не увійшло до статутних фондів господарських організацій, але перебуває на їх балансі.

Згідно ст.2 ЗУ "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності" від 03.03.1998 року №147/98-ВР, який визначає основні засади передачі об`єктів права державної власності у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах або у спільну власність їхніх територіальних громад передачі підлягають об`єкти житлового фонду, гуртожитки та інші об`єкти соціальної інфраструктури, у тому числі, навчальні заклади, які перебувають у повному господарському віданні чи оперативному управління державних підприємств, установ, організацій (далі-підприємств) або не увійшли до статутного капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), у тому числі не завершені будівництвом.

Відповідно до ст. 345 ЦК України, фізична або юридична особа може набути право власності на майно у разі приватизації державного та комунального майна у порядку, встановленому законом. Зазначена норма є загальною, оскільки відсилає до спеціального законодавства.

Відповідно до частини першої статті 4 ЖК Української РСР жилі будинки і жилі приміщення в будівлях, що належать державі, є державним житловим фондом.

Частиною першою статті 5 ЖК Української РСР передбачено, що державний житловий фонд перебуває у віданні місцевих Рад народних депутатів (житловий фонд місцевих Рад) та у віданні міністерств, державних комітетів і відомств (відомчий житловий фонд).

У ч. 3 ст. 9 ЖК УРСР визначено, що громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.

Згідно з частиною третьою статті 48 ЖК України громадяни, які одержали житло у державному фонді, мають право на його приватизацію відповідно до вимог чинного законодавства.

Статтею 61 ЖК Української РСР передбачено, що користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер. Типовий договір найму жилого приміщення, правила користування жилими приміщеннями, утримання жилого будинку і прибудинкової території затверджуються Радою Міністрів Української РСР. Умови договору найму жилого приміщення, що обмежують права наймача та членів його сім`ї порівняно з умовами, передбаченими законодавством Союзу РСР, цим Кодексом, Типовим договором найму жилого приміщення та іншими актами законодавства Української РСР, є недійсними.

Відповідно до частин першої, другої статті 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Відповідно до частини першої статті 58 ЖК Української РСР ордер є єдиною підставою для вселення в надане громадянину жиле приміщення.

Правові основи приватизації державного житлового фонду, його подальшого використання й утримання визначені Законом України №2482-XII «Про приватизацію державного житлового фонду».

Ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» визначено, що приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України. Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.

За своєю правовою природою приватизація житла є правочином, за яким особа безоплатно, у межах норм, встановлених законом, набуває у власність житлове приміщення, яке перебуває у його правомірному користуванні.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду (ВП ВС) від 20 червня 2018 року у справі №200/18858/16-ц провадження №14-165цс18.

Відповідно до ст. 1, ч. 1 ст. 5, ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», наймачі квартир (будинків) державного житлового фонду та члени їх сімей, які постійно проживають у квартирі разом із наймачем або за якими зберігається право на житло, мають право на приватизацію займаних квартир шляхом передачі їм цих квартир в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у даній квартирі, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, на підставі рішення відповідного органу приватизації.

Кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз (частина п`ята статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»).

Частинами першою, третьою, п`ятою, дев`ятою та десятою статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та п. 13 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16.12.2009 року за №396 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29.01.2010 року за №109/17404) визначено, що приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд. Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина. Передача квартир (будинків) у власність громадян з доплатою, безоплатно чи з компенсацією відповідно до статті 5 цього Закону оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру (будинок), яке реєструється в органах приватизації і не потребує нотаріального посвідчення. Державний житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні або оперативному управлінні державних підприємств, організацій та установ, за їх бажанням може передаватись у комунальну власність за місцем розташування будинків з наступним здійсненням їх приватизації органами місцевої державної адміністрації та місцевого самоврядування згідно з вимогами цього Закону. Органи приватизації не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла, за винятком випадків, передбачених пунктом 2 статті 2 цього Закону.

Перелік таких випадків чітко визначений у законодавстві і є вичерпним.

Згідно із п. 17 Положення, громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім`ї на умовах найму квартиру (будинок), жиле приміщення в гуртожитку, кімнату в комунальній квартирі, звертається до орган приватизації, де одержує бланк заяви та необхідну консультацію. Пунктом 18 Положення затверджено перелік документів, які подаються громадянином до органу приватизації.

Згідно з пунктом 18 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 січня 2010 року за № 109/17404 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), громадянином до органу приватизації подаються: оформлена заява на приватизацію квартири (будинку), жилого приміщення у гуртожитку, кімнати у комунальній квартирі; копію документа, що посвідчує особу; технічний паспорт на квартиру (будинок), жиле приміщення у гуртожитку; довідка про склад сім`ї та займані приміщення; копія ордера про надання жилої площі (копія договору найму жилої площі у гуртожитку); документ, що підтверджує невикористання ним житлових чеків для приватизації державного житлового фонду; копія документа, що підтверджує право на пільгові умови приватизації; заява - згода тимчасово відсутніх членів сім`ї наймача на приватизацію квартири (будинку), жилих приміщень у гуртожитку, кімнат у комунальній квартирі.

За змістом наведених вище нормативно-правових актів, якими врегульовано порядок приватизації державного житлового фонду, особа, що бажає скористатися таким правом, звертається до відповідного органу із заявою, до якої додає необхідні документи, а цей орган приймає відповідне рішення, яке у випадку незгоди з ним заявника може бути предметом оскарження в суді.

Закон України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» регулює правові, майнові, економічні, соціальні, організаційні питання щодо особливостей забезпечення реалізації конституційного права на житло громадян, які за відсутності власного житла тривалий час на правових підставах, визначених законом, мешкають у гуртожитках, призначених для проживання одиноких громадян або для проживання сімей, жилі приміщення в яких після передачі гуртожитків у власність територіальних громад можуть бути приватизовані відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закон України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», сфера дії цього Закону поширюється на громадян та членів їхніх сімей, одиноких громадян, які не мають власного житла, не використали право на безоплатну приватизацію державного житлового фонду, на правових підставах, визначених цим Законом, вселені у гуртожиток та фактично проживають у гуртожитку протягом тривалого часу.

При цьому, згідно із п. 2 ч 2 ст. 1 цього Закону цей Закон не поширюється на громадян, які мешкають у гуртожитку без правових підстав, визначених цим Законом.

Для цілей Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» у його статті 1-1 наведено визначення термінів.

Так, відповідно до п. 8 статті 1-1 цього Закону термін «користування (використання) жилим приміщенням у гуртожитку на правових підставах, визначених цим Законом», вживається в такому значенні - право користування (використання) жилим приміщенням у гуртожитку, на який поширюється дія цього Закону, що виникає на підставі:

а) договору найму жилого приміщення, укладеного на підставі спеціального ордера, виданого згідно із статтею 129 Житлового кодексу Української РСР;

б) договору оренди житла, укладеного згідно із статтями 810, 811-813 Цивільного кодексу України, - у випадках, визначених цим Законом.

Згідно із п. 14 статті 1-1 цього Закону термін «проживання у гуртожитку на правових підставах» вживається в такому значенні - проживання у гуртожитку (використання жилої площі в гуртожитку в якості житла) відповідно до цього Закону, а саме:

а) у відомчих гуртожитках державної та комунальної форми власності - виключно за договором найму жилого приміщення, укладеним на підставі спеціального ордера, виданого згідно із статтею 129 Житлового кодексу Української РСР;

б) у гуртожитках колишніх державних і комунальних підприємств та організацій, що були включені до статутних капіталів господарських товариств, створених у процесі масової приватизації та корпоратизації:

до включення таких гуртожитків до статутних капіталів зазначених товариств та після передачі таких гуртожитків у комунальну власність відповідно до цього Закону - виключно за договором найму жилого приміщення, укладеним на підставі спеціального ордера, виданого згідно із статтею 129 Житлового кодексу Української РСР;

після включення таких гуртожитків до статутних капіталів зазначених товариств до передачі таких гуртожитків у комунальну власність відповідно до цього Закону - за договором найму жилого приміщення, укладеним на підставі спеціального ордера, виданого згідно із статтею 129 Житлового кодексу Української РСР, або на підставі договору оренди житла, укладеного згідно із статтями 810, 811-813 Цивільного кодексу України на вимогу власника гуртожитку (його представників), за умови, що мешканець гуртожитку або його сім`я були вселені у гуртожиток на підставі спеціального ордера та проживали у гуртожитку за договором найму жилого приміщення.

Аналіз указаних норм свідчить про те, що право на приватизацію житлових приміщень у гуртожитках мають особи, які зокрема на правових підставах були вселені та мешкають ньому і підтвердженням таких правових підстав є договір найму жилого приміщення, укладеного на підставі спеціального ордера, виданого згідно із статтею 129 Житлового кодексу Української РСР або договір оренди житла, укладеного згідно із статтями 810, 811-813 Цивільного кодексу України, - у випадках, визначених цим Законом.

Згідно з статтею 4 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» житлові чеки - це приватизаційні папери, які одержуються всіма громадянами України і використовуються при приватизації державного житлового фонду. Вони можуть також використовуватись для приватизації частки майна державних підприємств, земельного фонду.

Номінальна вартість житлового чеку визначається відновною вартістю наявного державного житлового фонду з урахуванням загального індексу зростання вартості майна - 10, прийнятого для розрахунків в Державній програмі приватизації державного майна (606 млрд. крб. за станом на 1 липня 1992 року), з розрахунку на кожного громадянина України - 12 тис. карбованців. Ця сума підлягає періодичній індексації відповідно до рішень Кабінету Міністрів України.

У статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» встановлено, що кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз. Право на приватизацію житлових приміщень у гуртожитку з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які на законних підставах проживають у них.

У рішенні Конституційного Суду України № 15-рп/2010 від 10 червня 2010 року надано офіційне тлумачення пункту 5 статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (справа про безоплатну приватизацію житла), згідно з яким кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чека або з частковою доплатою один раз, необхідно розуміти так, що право громадян України на безоплатну приватизацію державного житлового фонду вважається реалізованим один раз, якщо: - громадянин України повністю використав житловий чек для приватизації житла у державному житловому фонді, і у його власність безоплатно передано в одній чи кількох квартирах (будинках) загальну площу з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім`ї та додатково 10 квадратних метрів на сім`ю;- у власність наймача і кожного члена його сім`ї передано загальну площу однієї квартири (будинку), що перевищує встановлену санітарну норму, з оплатою вартості надлишкової загальної площі приватизованого житла; - у власність наймача і кожного члена його сім`ї передано загальну площу житла, меншу ніж встановлена санітарна норма, а залишок житлового чека використано для приватизації частки майна державних підприємств, земельного фонду; - весь житловий чек використано для приватизації частки майна державних підприємств, земельного фонду. Приватизація загальної площі в кількох квартирах (будинках) державного житлового фонду в межах встановленої санітарної норми та номінальної вартості житлового чека не є повторною.

Ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Відповідно до ст. 18 Конвенції обмеження, які дозволяються нею щодо згаданих прав та свобод, можуть застосовуватися тільки з тією метою, з якою вони передбачені.

Набуття квартири у приватну власність пов`язане із майновим правом у контексті тлумачення Європейським Судом з прав людини ст. 1 Протоколу 1 до Європейської конвенції з прав людини поняття майно, оскільки існує у вигляді вимог, стосовно яких позивач наводить доводи, що він має принаймні законні сподівання (котрі ґрунтуються на законодавчих нормах) на набуття права володіння, користування, розпорядження. Такі сподівання виникли у позивачів з моменту надання їм житла в користування.

Ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод слід застосовувати для захисту «правомірних (законних) очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. Правомірні очікування виникають в особи, якщо вона дотримала всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому мала всі підстави вважати таке рішення дійсним і розраховувати на певний стан речей. Тобто, в рішеннях ЄСПЛ установив, що наявність «правомірних (законних) очікувань» є передумовою для відповідного захисту. У свою чергу, умовою наявності «правомірних очікувань» у розумінні практики ЄСПЛ є достатні законні підстави. Інакше кажучи, «правомірні (законні) очікування» - очікування можливості здійснення певного права як прямо гарантованого, так і опосередкованого, у разі якщо особа прямо не виключена з кола осіб, які є носіями відповідного права.

Практикою ЄСПЛ сформовано підхід щодо розуміння правової визначеності як засадничої складової принципу верховенства права. Зокрема, у Рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії» зазначено, що принцип правової визначеності є складовою верховенства права (п. 61). Також у Рішенні від 13 грудня 2001 року у справі «Церква Бессарабської Митрополії та інші проти Молдови» ЄСПЛ зазначив, що закон має бути доступним та передбачуваним, тобто вираженим з достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку (п. 109).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Принцип ефективності закріплений і у чинному ЦПК України, відповідно до правил статей 2, 5 якого застосовуваний судом спосіб захисту цивільного права має відповідати критерію ефективності. Тобто цей спосіб має бути дієвим, а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушених майнових або немайнових прав та інтересів управомоченої особи.

Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, без додаткових (повторних) звернень до суду.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Таким чином, суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведені висновки сформульовані у постанові Верховного Суду України від 04 жовтня 2017 року у справі № 914/1128/16.

В даній справі між фізичною особою (суб`єктом приватного права) та виконавчими органами органу місцевого самоврядування (суб`єктом владних повноважень як суб`єктом публічного права), що представляє та реалізує свої повноваження власника майна державного житлового фонду, виник житловий приватно-правовий спір, пов`язаний із реалізацією житлових прав громадян, зокрема прав на володіння, користування, розпорядження жилим приміщенням, його приватизацію, цивільних прав, порушення котрих пов`язане із позбавленням їх володільців можливості здійснити (реалізувати) свої права повністю чи частково.

Рішенням Івано-Франківської міської ради четвертого демократичного скликання від 20.02.2006 року прийнято в комунальну власність територіальної громади міста і передано у власність (фактично в управління) громадській організації «Товариство мешканців «Оселя» будинок АДРЕСА_1 , який належить ВАТ «Індуктор». Доручено обласному бюро інвентаризації оформити право власності громадській організації «Товариство мешканців «Оселя» на зазначений будинок.

Згідно акту прийому-передачі від 19.04.2006 року, будинок гуртожитку ВАТ «Індуктор» АДРЕСА_1 передано з комунальної власності міста Івано-Франківська у власність (фактично в управління) громадській організації «Товариство мешканців «Оселя».

Спір у даній справі виник з приводу відмови органом приватизації, відповідно вимог Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», в оформлені права власності ОСОБА_2 на житлове приміщення АДРЕСА_6 , яке перебуває у господарському віданні громадської організації «Товариство мешканців «Оселя».

Доводи відповідачів про те, що позивач вселилася у спірне житлове приміщення без дотримання встановленого законодавством порядку, є безпідставними, оскільки положеннями Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» встановлено, що право на приватизацію залежить від факту постійного проживання в квартирі.

Звернувшись з даним позовом до суду, ОСОБА_2 зазначала, що відповідно до Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» має право на приватизацію спірного житлового приміщення, оскільки на правових підставах була вселена в нього за згодою наймача приміщення.

Наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. У такому випадку особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (стаття 65 ЖК Української РСР).

Отже, у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов`язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім`ї наймача (частини перша та друга статті 64 ЖК Української РСР). Крім того, особи, які вселилися до наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо особи вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача та якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (стаття 65 ЖК Української РСР).

Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім`ї наймача.

Під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім`ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.

Не може бути визнано право користування жилим приміщенням у гуртожитку, що перебуває у комунальній власності, за особою, яка має у власності придатне для проживання житло, отже і має право на проживання у цьому житлі.

Частиною другою статті 107 ЖК України визначено, що у разі вибуття наймача та членів його сім`ї, договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо із жилого приміщення вибуває не вся сім`я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім`ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття. У зв`язку зі смертю основного наймача, договір найму на квартиру підлягає оформленню на ім`я члена сім`ї, який має право користуватися квартирою.

Так, ордер на кімнати № АДРЕСА_15 у гуртожитку видавався ОСОБА_3 на двох членів сім`ї, яка складалася з неї та дочки ОСОБА_12 . У кімнаті гуртожитку було зареєстроване місце проживання ОСОБА_3 та її дочки ОСОБА_12 у такі періоди: з 14.01.2008 по 22.08.2008 (зняття з реєстрації у зв`язку з вступом на навчання та переїзд до м. Харків) та з 31.07.2013 (повернення після закінчення навчання) по 30.10.2017 (зняття з реєстрації у зв`язку з переїздом до м. Києва). Позивачка ОСОБА_2 у житлі зареєструвалася з 27.08.2014 року, тобто після смерті ОСОБА_3 , і як член сім`ї ОСОБА_12 , яка стала наймачем приміщення після смерті матері, спільна реєстрація місця проживання обох мала місце по 30.10.2017 року, коли ОСОБА_13 вибула на постійне місце проживання до м.Києва. На день розгляду справи у житлі зареєстрована та проживає ОСОБА_2 , яка користується приміщенням на підставі договору найму, укладеному у встановленому законом порядку.

Обставини реєстрації місця проживання позивачки у житлі та договір найму житлового приміщення ніким не оспорюються, жодних позовів до ОСОБА_2 про самоправне зайняття житлового приміщення органом місцевого самоврядування або ГО «Товариство мешканців «Оселя» не ініційовано.

Позивачка відкрито користується жилим приміщенням, за що сплачує відповідну плату, підтримує квартиру у належному стані, тримає там свої речі, а сторона відповідача не надала належних і допустимих доказів того, що позивач незаконно проживає у спірній квартирі.

Окрім того, позивачка має достатні та триваючі зв`язки з конкретним місцем проживання, спірне майно є її єдиним житлом у розумінні статті 8 Конвенції, проживала в квартирі як член сім`ї попереднього наймача та набула статусу наймача на підставі укладеного договору найму за згоди попереднього наймача ОСОБА_12 .

Отже, не заслуговують на увагу доводи апеляційних скарг про те, що вселення позивачки у кімнати гуртожитку є незаконним, а реєстрація її місця проживання в гуртожитку констатує факт законності її вселення до гуртожитку, оскільки для її проведення нею подано відповідні документи та наявна згода особи, яка надала житлову площу, на прописку - ОСОБА_9 .

Особливості забезпечення реалізації конституційного права на житло громадян, які за відсутності власного житла тривалий час на правових підставах, визначених законом, мешкають у гуртожитках, призначених для проживання одиноких громадян або для проживання сімей, жилі приміщення в яких після передачі гуртожитків у власність територіальних громад можуть бути приватизовані відповідно до закону, врегульовано Законом України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків».

З огляду на викладене, ОСОБА_2 на законних підставах вселилась та мешкає у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_7 , надала докази, визначені Законом України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», яким визначені підстави, за яких особа має право на приватизацію житлового приміщення в гуртожитку.

Таким чином, якщо орган місцевого самоврядування та орган приватизації зволікають з винесенням відповідних рішень, вони мають бути зобов`язані вжити усіх визначених законодавством заходів щодо приватизації та розглянути заяву про передачу спірного житла у приватну власність позивача.

Встановлено, що позивачка іншого житла ні в користуванні, ні у власності не має, житлових чеків не використала.

Позивач має право користування спірним житловим приміщенням, проживає у ньому постійно (з 2014 року), згадане приміщення є жилим, не відноситься до службових, а тому воно підлягає приватизації, оскільки належить на праві власності державі в особі Івано-Франківської міської ради, тобто перебуває у комунальній власності .

Виходячи з аналізу Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» у поєднанні з нормами статей 1, 6, 9, 61 ЖК УРСР, статті 29 ЦК України місцем постійного проживання особи є жиле приміщення, в якому особа постійно проживає, має передбачені статтею 64 ЖК УРСР права користування цим приміщенням, і на яке за особою зберігається це право й у разі тимчасової відсутності, а отже і право на приватизацію разом з іншими членами сім`ї.

Аналогічну норму містить пункт 4 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року N 396.

Отже, закон пов`язує право осіб на приватизацію не лише з фактом їхньої реєстрації в спірній квартирі (будинку), яка здійснюється на підставі Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», а й з їхнім правом на житло та фактом проживання у спірній квартирі (будинку).

Позивач тривалий час зареєстрована та проживає у кімнаті АДРЕСА_9 , відповідно до наданих документів своїм правом на приватизацію не скористалися, тому вона на підставі Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» має право на приватизацію приміщення, в якому проживає.

Щодо доводів апеляційної скарги Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради з приводу того, що Департаментом не приймалося жодних рішень щодо відмови ОСОБА_2 у приватизації спірного житлового приміщення у гуртожитку та позивач не зверталася у встановленому законодавством порядку до Департаменту як до органу, який здійснює приватизацію, колегія суддів зазначає наступне.

Фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом (стаття 345 ЦК України).

Відповідно до пункту 3 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) від 16 квітня 2009 року у справі № 1-9/2009, зазначено, що гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами статей 19, 140, 143, 144, 146 Основного Закону України. З аналізу зазначених конституційних положень ці органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Такі ж положення закріплені у статті 4 Європейської хартії місцевого самоврядування, якою встановлено, що головні повноваження і функції органів місцевого самоврядування визначаються конституцією або законом; органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене із сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу; повноваження, якими наділяються органи місцевого самоврядування, як правило, мають бути повними і виключними.

Тож громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім`ї на умовах найму квартиру (будинок), жиле приміщення в гуртожитку, кімнату в комунальній квартирі, звертається в орган приватизації, а рішення про приватизацію приймає уповноважений на це орган, створений місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, й передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації.

Отже, за змістом частини першої статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та пункту 13 Положення, приватизація державного житлового фонду, який знаходиться у комунальній власності, здійснюється уповноваженими на це органами, створеними органами місцевого самоврядування, а у разі якщо державний житловий фонд перебуває у державній власності та перебуває у повному господарському віданні або оперативному управлінні державних підприємств, організацій чи установ, тоді уповноваженим органом приватизації належного їм державного житлового фонду буде орган приватизації, створений в таких державних підприємствах, організаціях чи установах, за якими закріплене таке житло.

У лютому 2021 року через Центр надання адміністративних послуг ОСОБА_2 звернулась із заявою про надання дозволу на передачу у власність спірного житлового приміщення шляхом приватизації та надала весь пакет необхідних документів.

Однак, що листом саме Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради від 15.03.2021 року ОСОБА_2 відмовлено у приватизації із зазначенням, що по відношенню до попередніх мешканців не являється членом сім`ї та не включена в ордер.

У листі вказано, що саме цією юридичною особою розглянуте звернення позивачки і, відповідно, прийнято рішення про відмову, яке оформлене листом від 15.03.2021р. № 518280 (а.с.20, том 1).

Оскільки спірне житлове приміщення перебуває у комунальній власності, а власник або уповноважений ним орган повноважний вирішувати питання про передачу його у власність громадянам, тому орган приватизації, створений органом місцевого самоврядування та інші юридичні особи, засновані органом місцевого самоврядування, які повноважні ухвалювати рішення, що стосуються передачі житлових приміщень у власність громадян, є належними відповідачами.

Таким чином, виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради і Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради є належними відповідачами, бо від їх рішень залежить набуття у власність громадянами житлових приміщень.

З огляду на викладене, відмова органу приватизації позивачці як користувачу житлового приміщення у приватизації займаного нею житлового приміщення є безпідставною і незаконною та порушує права позивачки.

Суд дійшов обґрунтованого висновку про визнання незаконними дій Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради щодо відмови у приватизації житлового приміщення АДРЕСА_9 та зобов`язання виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради надати дозвіл на приватизацію даного житлового приміщення на ім`я ОСОБА_2 і Департамент провести приватизацію спірного житлового приміщення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, постановив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані, підтверджуються письмовими доказами та не спростовуються доводами, викладеними в апеляційних скаргах.

Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. 374, 375, 381- 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційні скарги представників Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради та Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 04 жовтня 2022 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий І.О. Максюта

Судді: Л.В.Василишин

В.Д.Фединяк

Повний текст постанови складено 22 травня 2023 року.