Рішення

від 11.04.2023 по справі 492/194/22

АРЦИЗЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

справа № 492/194/22

провадження № 2/492/172/23

РІШЕННЯ

Іменем України

11 квітня 2023 року м. Арциз

Арцизький районний суд Одеської області у складі:

головуючої судді Гусєвої Н.Д.,

при секретарі судового засідання Рябчук О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Стройгруп ЛТД» про стягнення заборгованості із невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за період затримки розрахунку виплати заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати заробітної плати та відшкодування моральної шкоди, -

встановив:

Представник позивача звернувся до суду з зазначеним позовом до відповідача, вимоги якого в подальшому уточнив та просив суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість із невиплаченої заробітної плати в розмірі 63000,00 грн., середній заробіток за період затримки розрахунку виплати заробітної плати з розрахунку 552,63 грн. за кожен календарний день затримки розрахунку, компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 7072,20 грн., компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати заробітної плати у розмірі 17665,73 грн., посилаючись на те, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з відповідачем на посаді заступника директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Стройгруп ЛТД» (далі ТОВ «Стройгруп ЛТД»). Наказом № 4-к від 09 липня 2021 року позивача звільнено за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України. На момент звільнення ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період з 01 січня 2021 року по 30 червня 2021 року складала 63000,00 грн. Після звільнення позивач звернувся до керівника підприємства з заявою про проведення своєчасного розрахунку при звільненні, однак відповідачем заборгованість не була сплачена у зв`язку з чим звернувся до суду з зазначеним позовом. Також, представник позивача, посилаючись на те, що внаслідок протиправних дій відповідача позивачу була спричинена моральна шкода, яка полягає у порушенні нормального ритму життя, перебуванні у напруженому стані, у зв`язку з чим просив стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду у розмірі 20000,00 грн.

Позивач та його представник про дату, час та місце розгляду справи повідомленні належним чином, однак в судове засідання не з`явилися, але від представника позивача надійшло до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити, у разі неявки представника відповідача в судове засідання не заперечував проти ухвалення заочного рішення у справі.

Представник відповідача про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, однак в судове засідання не з`явився, але надав до суду заяву про відкладення розгляду справи у зв`язку з його виїздом за межі Болградського району Одеської області у невідкладних справах.

Перебування представника відповідача, завчасно повідомленого про дату, час та місце судового засідання, за межами міста не є підставою для відкладення судового засідання, оскільки представник відповідача не був позбавлений можливості залучити до участі у справі іншого представника.

Враховуючи, що суд неодноразово відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права, зокрема, на подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, беручи до уваги, що сторонами відповідних клопотань не заявлено, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом також враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнов проти України»).

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Згідно з ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 25 листопада 2022 року в справі № 175/4075/18 (провадження № 61-5401св22), якщо належним чином повідомлені сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

З огляду на вказане, зважаючи на відкладення попереднього судового засідання, призначеного на 16 березня 2023 року, саме за клопотанням представника відповідача, враховуючи належне повідомлення представника відповідача про дату, час та місце розгляду справи, суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача.

Суд також враховує, що складовим елементом права на справедливе судочинство є судовий розгляд справи упродовж розумного строку (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції) від 04 листопада 1950 року та рішення Європейського суду з прав людини у справах: «Світлана Науменко проти України» від 09 листопада 2004 року, пункт 86; «Странніков проти України» від 03 травня 2005 року, пункт 40; «Лещенко і Толюпа проти України» та «Смирнова проти України» від 08 листопада 2005 року, пункт 54, «Антоненков та інші проти України» від 22 листопада 2005 року, пункт 41).

Суд зазначає, що відповідно до вимог ч. 1 ст. ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.

Практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Як зазначено у рішенні ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Також, у рішенні ЄСПЛ у справі «Тойшлер проти Германії» від 04 жовтня 2001 року наголошено, що обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів.

Отже, представник відповідача зобов`язаний добросовісно користуватися належними йому процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Суд враховує строки розгляду справи, передбачені законом, дві неявки представника відповідача в судове засідання без поважних причин, а також не встановлення наявності поважних причин для неявки.

Вирішуючи питання про проведення розгляду справи в заочному порядку, суд вважає за необхідне зазначити, що інститут заочного провадження призначений впливати на відповідача, який не вчиняє дій щодо участі у розгляді справи.

Верховний Суд також вказав, що інститут заочного провадження відповідає положенням та спрямований на реалізацію Рекомендації № R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на вдосконалення судової системи. Для досягнення цієї мети необхідно забезпечити доступ сторін до спрощених і більш оперативних форм судочинства та захистити їх від зловживань та затримок, зокрема, надавши суду повноваження здійснювати судочинства більш ефективно.

Враховуючи вказані факти, згоду представника позивача, що викладена у його письмовій заяві, суд вважає за можливе, відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України, ухвалити рішення у справі при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, судом, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, розглянувши позовну заяву, дослідивши матеріали справи, надані докази, давши їм оцінку в сукупності, вважає, що позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Суд вважає, що між сторонами склалися правовідносини, що випливають з трудового законодавства, пов`язані з правовідносинами між робітником та роботодавцем, тому при вирішенні спору між сторонами, слід керуватися Кодексом законів про працю України та Цивільним кодексом України.

Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 (а.с. 7-8), позивач по справі, наказом (розпорядження) № 3-к від 07 вересня 2020 року прийнятий на посаду заступника директора ТОВ «Стройгруп ЛТД» та на підставі наказу № 4-к від 09 липня 2021 року звільнений за заявою ОСОБА_1 (а.с. 21) на підставі ст. 38 КЗпП України (а.с. 11-18, 19, 20, 21).

Відповідно до довідки Пенсійного фонду України форми ОК-5 від 16 лютого 2022 року з 2020 року у ОСОБА_1 відсутній заробіток для нарахування пенсії та відсутні страхові внески за 2020 рік (а.с. 23-24). Згідно з відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків від 11 листопада 2021 року за період з 1 кварталу 2021 року по 3 квартал 2021 року, сума доходу ОСОБА_1 у серпні 2021 року становила 500,50 грн. (а.с. 25).

Згідно з бухгалтерською довідкою з розрахунку відпускних за період роботи з 08 вересня 2020 року по 09 липня 2021 року, ОСОБА_1 має право на компенсацію невикористаної відпустки у розмірі 7072,20 грн. (а.с. 26). Як вбачається з скріну розрахунку компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати заробітної плати за період січень 2021 року-червень 2021 року сума компенсації складає 3566,96 грн. (а.с. 29).

Відповідно до листа Головного управління держпраці в Одеській області № 15-М-1427/01-49-752 від 25 січня 2022 року розглянуто звернення ОСОБА_1 стосовно порушення керівництвом ТОВ «Стройгруп ЛТД» норм чинного трудового законодавства в частині невиплати розрахункових коштів при звільненні та рекомендовано звернутися до суду за захистом своїх прав (а.с. 27-28).

Відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, статуту ТОВ «Стройгруп ЛТД» є юридичною особою, засновником товариства є ОСОБА_2 (а.с. 108-115, 116).

За змістом ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За правилами ч. ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд першої інстанції при вирішенні справи виносить рішення на підставі належних та допустимих доказів, досліджених в судовому засіданні відповідно до глави 5 ЦПК України.

Стаття 81 ЦПК України зобов`язує кожну сторону довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказами згідно зі ст. 76 ЦПК України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Докази мають відповідати вимогам, зазначеним у статтях 77-80 ЦПК України.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 2 ЦПК України, ст. 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов`язковість рішень суду до виконання.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 232 КЗпП України безпосередньо в районних судах розглядаються трудові спори за заявами працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору, зміну дати і формулювання причини звільнення, оплату за час вимушеного прогулу.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно з ст.21Закону України«Про оплатупраці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Судом встановлено, що за період з 01 січня 2021 року по 30 червня 2021 року заборгованість відповідача по заробітній платі складає 63000,00 грн., яка відповідачем не була виплачена позивачу ОСОБА_1 в день звільнення, що чітко вбачається з матеріалів справи зокрема, з довідки Пенсійного фонду України форми ОК-5 від 16 лютого 2022 року з 2020 року (а.с. 25), відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків від 11 листопада 2021 року за період з 1 кварталу 2021 року по 3 квартал 2021 року, в яких відсутні будь-які нарахування за спірний період.

Враховуючи, що станом на день звільнення заборгованість відповідача з виплати заробітної плати позивачеві становила 63000,00 грн. та станом на день ухвалення рішення представником відповідача не надано суду жодного доказу виплати наявної заборгованості, суд прийшов до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по заробітній платі в зазначеному розмірі.

Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за період затримки розрахунку з 10 липня 2021 року по день ухвалення рішення суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з ч. 2 ст. 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз ст. ст. 116, 117 КЗпП України дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Тягар відсутності вини у вчиненні такого порушення покладається на роботодавця (власника або уповноважений ним орган).

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» судам роз`яснено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Таке ж роз`яснення цієї норми права, крім наведеної вище постанови Пленуму Верховного Суду України, надав і Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Згідно з абз. 3 п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), середньомісячна заробітна плата за час затримки розрахунку обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до п. 5 розділу ІV Порядку № 100 основною для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час затримки розрахунку, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на час відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку № 100).

Оскільки середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 за травень-червень 2021 року складає 21000,00 грн., а загальна кількість відпрацьованих робочих днів у травні-червні 2021 року становить 38 дні, то середньоденна заробітна плата позивача складає 552,63 грн. (21000,00 грн. : 38 днів = 552,63 грн.).

Розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10 липня 2021 року до 11 квітня 2023 року (451 робочих днів) становить 249236,13 грн. (552,63 грн. ? 440 робочих днів = 249236,13 грн.)

Враховуючи, що у день звільнення відповідач не провів належних позивачу сум при звільненні, тому суд прийшов до висновку, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у визначені законом строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.

Разом з тим, щодо розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача суд зазначає наступне.

Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Необхідно мати на увазі, що працівник є слабшою ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Згідно з ч. 1 ст. 9 ЦК України, положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

У трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає ч. 3 ст. 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат.

Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві необхідно дійти висновку, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 лютого 2023 року у справі № 454/1068/20 (провадження № 61-19212св21), Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18), від 17 березня 2020 року у справі № 569/6583/16 (провадження № 61-25562св18), від 24 жовтня 2011 року у справі № 6-39цс11.

Позивач, звертаючись до суду з позовною заявою просив стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 10 липня 2021 року по день звернення до суду з позовом, з урахуванням уточнених позовних вимог просив стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 10 липня 2021 року по день ухвалення рішення.

Судом встановлено, що на підставі наказу № 4-к від 09 липня 2021 року ОСОБА_1 , позивач по справі, був звільнений 09 липня 2021 року. Позивачем, не надано суду жодного доказу на підтвердження звернення в день звільнення та після звільнення до відповідача з вимогою про виплату заборгованості із заробітної плати. Таке право позивач реалізував лише 24 лютого 2022 року, тобто зі спливом майже семи місяців, звернувшись до суду з наявним позовом.

Таким чином, суд з урахуванням вищезазначених висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, враховуючи встановлені судом фактичні обставини справи, з огляду на характер заборгованості (заробітна плата та компенсація невикористаної відпустки), дій позивача та відповідача, дійшов висновку, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним критеріям, визначеним Великою Палатою Верховного Суду, є визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 127104,90 грн., заявленого позивачем, оскільки розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 249236,13 грн., значно перевищує розмір заборгованості із невиплаченої позивачу заборгованості із заробітної плати 63000,00 грн. та розміру компенсації за невикористану відпустку 7072,20 грн., що є очевидно непропорційним наслідком правопорушення та несправедливим щодо роботодавця, зважаючи також на те, що позивач тривалий час не звертався до суду за вирішенням трудового спору.

Щодо позовної вимоги про стягнення компенсації за невикористану відпустку за період роботи з 01 січня 2021 року по 09 липня 2021 року суд зазнає наступне.

За змістом статті 74 КЗпП України громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Відповідно до ст. 83 КЗпП України та ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки.

У абзаці 1 пункту 2, пункті 7 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, зазначено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки.

Як вбачається з бухгалтерської довідки з розрахунку відпускних від 09 липня 2021 року сумарний заробіток за фактично відпрацьований період з жовтня 2020 року по червень 2021 року складає 93000,00 грн., кількість календарних днів за відпрацьований період складає 263 дні, кількість днів невикористаної відпустки ОСОБА_1 - 20 днів.

Таким чином, компенсація за невикористану відпустку, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача складає 7072,20 грн. (353,61 грн. середньоденна заробітна плата ? 20 днів невикористаної відпустки = 7072,20 грн.), у зв`язку з чим суд прийшов до висновку, що позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Відповідно до статті 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Статтею 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» передбачено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно з ст. ст. 3, 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Відповідно до п. 3 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема заробітна плата (грошове забезпечення).

Згідно з п. 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.

Компенсація втрати частини заробітної плати провадиться підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності й господарювання своїм працівникам у будь-якому разі затримки виплати нарахованої заробітної плати на один і більше календарних місяців, незалежно від того, чи була в цьому вина роботодавця.

Таким чином, з ТОВ «Стройгруп ЛТД» на користь позивача підлягає стягненню компенсація втрати частини доходів за період з січня 2021 року до ухвалення рішення суду, оскільки доказів виплати зазначеної заборгованості за заробітною платою матеріали справи не містять.

Відомості величини приросту індексу споживчих цін за лютий та березень 2023 року Державною службою статистики України на момент ухвалення судом рішення не опубліковані.

Сума компенсації невиплаченої заробітної плати за січень 2021 року складає 8452.50 ? 38.6% = 3262.67 грн., за лютий 2021 року складає 8452.50 ? 37.2% = 3144.33 грн., за березень 2021 року складає 8452.50? 34.9%=2949.92грн., за квітень 2021 року складає 8452.50 ? 8452.50 ? 34.0% = 2873.85 грн., за травень 2021 року складає 8452.50 ? 32.3% = 2730.16 грн., за червень 2021 року 8452.50 ? 32.0% = 2704.80 грн., загальна сума компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати складає 17665,73 грн., яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди суд зазначає наступне.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється ст. 237-1 Кодексу законів про працю України, якою передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Зазначена норма права містить перелік юридичних фактів, що є підставою виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

Встановлене Конституцією та законами України право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права, так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

У пункті 13 постанови ПленумуВерховного СудуУкраїни від31березня 1995року №4«Про судовупрактику всправах провідшкодування моральної(немайнової)шкоди» (із відповідними змінами) судам роз`яснено, що відповідно до статті 237-1КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

При визначенні розміру відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд з враховує обставини справи, характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач, тривалість часу, впродовж якого порушувались трудові права ОСОБА_1 , який вимушений був докладати додаткових зусиль для їхнього захисту, відновлення судом його прав, розмір стягнутої судом заборгованості, тому з урахуванням вищевикладеного, суд прийшов до висновку про стягнення з ТОВ «Стройгруп ЛТД» на користь позивача 2000,00 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди, що відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості.

Таким чином, зібрані у справі докази та їх належна оцінка вказують на наявність підстав для часткового задоволення позову ОСОБА_1 і на користь позивача підлягають стягненню заборгованість з виплати заробітної плати у розмірі 63000,00 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 127104,90 грн., компенсація за невикористану відпустку у розмірі 7072,20 грн., компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розмірі 17665,73 грн., моральна шкода у сумі 2000,00 грн.

Відповідно до п. п. 2, 4 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання судових рішень у справах зокрема про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць, поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.

Згідно зпідпунктом 1пункту 1частини другоїстатті 4Закону України«Про судовийзбір» ставкасудового зборуза поданняпозовної заявимайнового характеруфізичною особоюстановить 1відсоток цінипозову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

З урахуванням того, що позивача звільнено від сплати судового збору за подання до суду позовної вимоги про стягнення невиплаченої заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку, суд вважає, що судовий збір у розмірі 1984,80 грн. підлягає стягненню з ТОВ «Стройгруп ЛТД» в дохід держави.

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до роз`яснень, викладених в абз. 1 п. 36 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року вимога пропорційності присудження судових витрат при частковому задоволенні позову застосовується незалежно від того, за якою ставкою сплачено судовий збір (наприклад, його сплачено за мінімальною ставкою, визначеною Законом «Про судовий збір»).

Загальна сума заявлених позовних вимог складала 234842,83 грн., судовий збір сплачений в сумі 1647,71 грн. (а.с. 1, 104). Рішенням суду задоволено позовні вимоги у розмірі 216842,83 грн., що становить 92,34 % від суми заявлених позовних вимог.

Таким чином, відповідно до ст. 141 ЦПК України, з ТОВ «Стройгруп ЛТД» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір пропорційно задоволеним вимогам (1647,71 х 92,34 %), що становить 1521,49 грн.

Також, суд звертає увагу на те, що у зв`язку з недостатньою кількістю суддів (з 2017 року кількість суддів в Арцизькому районному суді Одеської області зменшилася з 5 до 1), щодо яких має здійснюватися автоматизований розподіл справ, внаслідок чого навантаження на одного суддю виходить за межі фізичних можливостей.

В пункті 1.6. Європейської хартії про статус суддів (Рада Європи, 1998 р.) з урахуванням положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом» зазначено, що на державу покладається обов`язок забезпечувати суддів - всіма засобами, необхідними для належного виконання їхніх завдань, і зокрема, для розгляду справ в межах розумного періоду часу.

У пункті 33, 35 Рекомендації CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам - членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки, ухваленою Комітетом Міністрів Ради Європи 17 листопада 2010 року, підкреслено, що кожна держава повинна виділяти судам достатньо ресурсів, приміщень та устаткування, щоб вони могли функціонувати відповідно до стандартів, викладених у ст. 6 Конвенції, а також щоб судді могли ефективно працювати.

Отже, у судах має працювати достатня кількість суддів та кваліфікований допоміжний персонал, тому незабезпечення належного функціонування судової системи через відсутність достатньої кількості суддів призвело до надмірного навантаження, яке утворилося на суддю, яка в Арцизькому районному суді Одеської області здійснює правосуддя одна замість п`яти суддів, що унеможливило розгляд наявної справи у строки, передбачені ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 2, 3, 4, 7, 12, 13, 19, 76-83, 95, 141, 211, 223, 247, 258-259, 263-265, 268, 273, 274, 354, 430 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Стройгруп ЛТД» про стягнення заборгованості із невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за період затримки розрахунку виплати заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати заробітної плати та відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Стройгруп ЛТД» (вул.Центральна, буд. № 2А, с.Надеждівка, Болградський район, Одеська область, 68454, код ЄДРПОУ: 42202192) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ):

- заборгованість по заробітній платі у розмірі 63000 (шістдесят три тисячі) гривень 00 копійок;

- середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 127104 (сто двадцять сім тисяч сто чотири) гривні 90 копійок;

- компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 7072 (сім тисяч сімдесят дві) гривні 20 копійок;

- компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розмірі 17665 (сімнадцять тисяч шістсот шістдесят п`ять) гривень 73 копійки,

а всього 216842 (двісті шістнадцять тисяч вісімсот сорок дві) гривні 83 копійки.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Стройгруп ЛТД» (вул.Центральна, буд. № 2А, с.Надеждівка, Болградський район, Одеська область, 68454, код ЄДРПОУ: 42202192) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 )2000 (двітисячі) гривень 00копійок в якості відшкодування моральної шкоди.

В іншій частині позовних вимог про стягнення середнього заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та стягнення моральної шкоди у зазначеному позивачем розмірі відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Стройгруп ЛТД» (вул.Центральна, буд. № 2А, с.Надеждівка, Болградський район, Одеська область, 68454, код ЄДРПОУ: 42202192) в дохід держависудовий збір у розмірі 1984 (одна тисяча дев`ятсот вісімдесят чотири) гривні 80 копійок.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Стройгруп ЛТД» (вул.Центральна, буд. № 2А, с.Надеждівка, Болградський район, Одеська область, 68454, код ЄДРПОУ: 42202192) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) витрати по сплаті судового збору в розмірі 1521 (одна тисяча п`ятсот двадцять одна) гривня 49 копійок.

Допустити рішення в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Стройгруп ЛТД» на користь ОСОБА_1 заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідачки, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Відповідач, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення їй повного рішення суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про перегляд заочного рішення або апеляційної скарги, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ).

Представник позивача: адвокат Михайлов Олег Афанасійович (місце роботи: вул.Соборна, буд. № 46а, м.Арциз, Болградський район, Одеська область, 68401).

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Стройгруп ЛТД» (вул.Центральна, буд. № 2А, с.Надеждівка, Болградський район, Одеська область, 68454, код ЄДРПОУ: 42202192).

Представник відповідача: Ботнар Ілля Петрович (місце роботи: АДРЕСА_2 ).

Суддя

Арцизького районного суду Гусєва Н.Д.