Постанова

від 22.05.2023 по справі 936/721/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

22 травня 2023 року

м. Київ

справа № 936/721/21

провадження № 61-129св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - приватний нотаріус Воловецького районного нотаріального округу Заяць Світлана Андріївна,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Повідайчик Олег Іванович, на рішення Воловецького районного суду Закарпатської області від 01 грудня 2021 року під головуванням судді Павлюк С. С. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 14 листопада 2022 року у складі колегії суддів Кондора Р. Ю., Мацунича М. В., Собослоя Г. Г., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Воловецького районного нотаріального округу Заяць Світлана Андріївна, про визнання договору дарування недійсним та скасування державної реєстрації права власності,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом в якому просив: визнати недійсним договір дарування незавершеного будівництва - кафе з магазином, розташованого на АДРЕСА_1 , від 17 травня 2017 року, посвідчений приватним нотаріусом Воловецького районного нотаріального округу Закарпатської області Заяць С. А. за реєстровим № 125; скасувати державну реєстрацію права власності (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна № 1089487921215).

В обґрунтування позову зазначив, що 11 лютого 2016 року ОСОБА_2 отримав від позивача в борг 700 000 грн, які зобов`язався повернути до 28 лютого 2016 року, однак, своє грошове зобов`язання не виконав, унаслідок чого до нього був пред`явлений позов про стягнення боргу.

17 червня 2016 року Воловецький районний суд Закарпатської області відкрив провадження у справі № 300/515/16-ц. Ухвалами суду від 17 червня 2016 року та від 29 червня 2016 року позивачу відмовлено в задоволенні заяв про забезпечення позову, однак, у подальшому ухвалою суду від 11 травня 2017 року у судовому засіданні, в якому брали участь ОСОБА_2 та його представник, позов забезпечено шляхом накладення арешту на його майно: земельну ділянку площею 0,0375 га, кадастровий номер 2121555100:01:007:0001, реєстраційний номер 69709821215, розташовану на АДРЕСА_1 ; транспортний засіб - легковий автомобіль, 2008 року випуску, сірого кольору, кузов (причеп) № НОМЕР_1 ; кафе з магазином (незавершене будівництво, процент готовності 75 %), розташоване на АДРЕСА_1 .

Таким чином, про арешт майна ОСОБА_2 було достеменно відомо.

Незважаючи на арешт його майна, 17 травня 2017 року відповідачі уклали договір, на підставі якого ОСОБА_2 подарував своїй матері ОСОБА_3 об`єкт незавершеного будівництва готовністю 47,44 % - кафе з магазином, розташованого на АДРЕСА_1 .

Рішенням Воловецького районного суду Закарпатської області від 26 травня 2017 року у справі № 300/515/16-ц стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 700 000 грн основного боргу, 44 416,43 грн винагороди за користування позикою, 3 000 грн на відшкодування моральної шкоди та 6 890 грн на відшкодування сплаченого судового збору, а всього 754 306,43 грн.

Усвідомлюючи наявність пред`явленого до ОСОБА_2 позову та наявність арешту його майна, відповідач мав припускати і можливість настання негативних наслідків для нього в разі задоволення позову. Відповідачі (син і мати, які проживають спільно) знали про вищезгаданий позов та ухвалене судове рішення.

Таким чином, ОСОБА_2 відчужуючи за безвідплатним договором належне йому на праві власності нерухоме майно своїй матері, будучи обізнаним про судовий розгляд справи за позовом про стягнення з нього боргу, про наявність судового арешту переслідував єдину мету - ухилитися від виконання грошового зобов`язання за рахунок відчужуваного майна та зберегти його від примусової реалізації в рахунок погашення заборгованості за можливим рішенням суду про стягнення з нього боргу за договором позики.

Позивач як стягувач неодноразово звертався до Воловецького районного відділу державної виконавчої служби із метою примусового стягнення боргу. Однак, на протязі чотирьох років йому три рази повертали виконавчий документ без виконання через відсутність майна та коштів у боржника. Рішення суду про стягнення боргу не виконане, борг не сплачений.

Звернувшись вчергове до приватного виконавця Хрипти О. О. із заявою про відкриття виконавчого провадження 17 липня 2021 року, позивач із інформаційної довідки від 15 липня 2021 року № 265997484, сформованої на запит виконавця, дізнався про укладення між відповідачами правочину, що оспорюється.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Воловецький районний суд Закарпатської області рішенням від 01 грудня 2021 року позов задовольнив.

Визнав недійсним договір дарування незавершеного будівництва від 17 травня 2017 року, кафе з магазином, розташованого на АДРЕСА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Воловецького районного управління нотаріального округу Закарпатської області Заяць С. А., зареєстровано в реєстрі № 125.

Скасував державну реєстрацію права власності (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна № 1089487921215).

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 уклав договір дарування та відчужив належне йому на праві приватної власності майно після постановлення ухвали Воловецьким районним судом Закарпатської області від 11 травня 2017 року у справі № 300/515/16-ц про забезпечення позову та накладення арешту на майно ОСОБА_2 , зокрема, кафе з магазином (незавершене будівництво, процент готовності 75 %), розташованого на АДРЕСА_1 . Таким чином, сукупність наведених обставин доводить той факт, що ОСОБА_2 діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення на його майно як боржника за рішенням Воловецького районного суду Закарпатської області суду від 26 травня 2017 року у справі № 300/515/16-ц.

Таким чином, спірний договір дарування є фіктивним правочином, який характеризуються тим, що сторони вчинили такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тому суд вважав, що така протизаконна ціль, як укладення ОСОБА_2 договору дарування майна зі своєю матір`ю ОСОБА_3 , з метою приховання цього майна від звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу перед позивачем, свідчить, що правова мета цього договору є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і визнається судом недійсним.

Крім того, належним способом захисту права або інтересу позивача є скасування державної реєстрації прав на нерухоме майно, а саме реєстрації права власності за ОСОБА_3 на об`єкт незавершеного будівництва - кафе з магазином, готовністю 47,44 %, розташованого на АДРЕСА_1 .

Разом з тим, відповідно до вимог частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності для позивача почався з часу звернення до приватного виконавця Хрипти О. О. із заявою про відкриття виконавчого провадження, а саме з 17 липня 2021 року. Позов подано до суду 29 липня 2021 року в межах строку позовної давності, а тому відсутні підстави для застосування наслідків спливу позовної давності, передбачених частиною четвертою статті 267 ЦК України.

Закарпатський апеляційний суд постановою від 14 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишив без задоволення, а рішення Воловецького районного суду Закарпатської області від 01 грудня 2021 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дав правильну оцінку фактичним обставинам справи і застосував норми матеріального права, якими регулюються спірні правовідносини, а також належно врахував висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Суд обґрунтовано визнав оспорений правочин недійсним. Скасування державної реєстрації права власності за ОСОБА_3 на подарований їй на підставі вищевказаного договору об`єкт нерухомості є похідною вимогою і похідним наслідком визнання правочину недійсним, що тягне припинення права власності та у цій частині апеляційна скарга доводів не містить, а тому рішення суду в цій частині не перевіряється.

Крім того, у матеріалах справі немає доказів обізнаності та/або можливості ОСОБА_1 бути обізнаним до 15 липня 2021 року із фактом дарування боржником ОСОБА_2 відповідного майна. Виконавчий документ повертався йому саме через відсутність у боржника майна, на яке можна звернути стягнення, тобто, виконавцями вчинялися офіційні дії, приймалися процесуальні рішення, які є чинними, на які стягувач, як випливає з обставин справи, покладався і не мав підстав ставити їх під сумнів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

В січні 2023 року ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Повідайчик О. І., подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Воловецького районного суду Закарпатської області від 01 грудня 2021 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 14 листопада 2022 року, в якій просить оскаржені судові рішення скасувати, а у справі ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.

Заявник вказує, що суди попередніх інстанцій застосували норми статті 257, частини першої статті 261, частини четвертої статті 267 ЦК України без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, Верховного Суду від 10 грудня 2019 року у справі № 454/2427/16-ц, Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-2469цс16, від 28 вересня 2016 року у справі № 6-832цс15, від 14 вересня 2016 року у справі № 6-2165цс15, від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-152цс14, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1503цс16.

Разом з тим, з 17 червня 2016 року ОСОБА_1 був обізнаний про належність на праві власності ОСОБА_2 зазначеного об`єкта нерухомості, що підтверджується доводами у позовній заяві. Позивач міг дізнатися про укладення оспорюваного правочину, яким за твердженнями останнього було порушено його права, одразу після укладення договору дарування - внаслідок звернення до виконання ухвали про забезпечення позову від 11 травня 2017 року.

Інформаційна довідка від 15 липня 2021 року була сформована для того, щоб ввести суд в оману щодо дати реальної можливості позивача дізнатись про укладення оспорюваного правочину.

Таким чином, перебіг позовної давності почався з 18 травня 2017 року та закінчився 17 травня 2020 року, а тому позивач пропустив строк звернення до суду з цим позовом.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 30 січня 2023 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Воловецького районного суду Закарпатської області.

Справа № 936/721/21 надійшла до Верховного Суду 17 лютого 2023 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Воловецького районного суду Закарпатської області від 26 травня 2017 року у справі № 300/515/16-ц задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу та відшкодування моральної шкоди, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 700 000 грн основного боргу, 44 416,43 грн винагороди за користування позикою, 3 000 грн моральної шкоди та 6 890 грн судового збору, а всього 754 306,43 грн.

28 вересня 2017 року Воловецький районний суд Закарпатської області видав виконавчий лист на виконання рішення від 26 травня 2017 року у справі № 300/515/16-ц.

Вказаним рішенням встановлено, зокрема, що 11 лютого 2016 року ОСОБА_1 надав у борг ОСОБА_2 700 000 грн зі строком повернення коштів до 28 лютого 2016 року, що підтверджується власноручно складеною ОСОБА_2 розпискою, однак, у встановлений договором позики строк позичальник своє зобов`язання не виконав.

06 червня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу та відшкодування моральної шкоди і просив стягнути з відповідача на свою користь 700 000 грн основного боргу, 44 416,43 грн винагороди за користування позикою та 3 000 грн на відшкодування моральної шкоди, а також судові витрати.

Ухвалою Воловецькою районного суду Закарпатської області від 11 травня 2017 року в судовому засіданні, в якому брали участь представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_4 , задоволено заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, накладено арешт на майно ОСОБА_2 : земельну ділянку площею 0,0375 га, кадастровий номер 2121555100:01:007:0001, реєстраційний номер 69709821215, розташовану на АДРЕСА_1 ; легковий автомобіль марки «Groz Polarsun SZS6503B7G», державний номерний знак НОМЕР_2 , 2008 року випуску, сірого кольору, кузов (причеп) № НОМЕР_1 ; кафе з магазином (незавершене будівництво, процент готовності 75 %), розташоване на АДРЕСА_1 .

17 травня 2017 року ОСОБА_2 уклав зі своєю матір`ю ОСОБА_3 договір дарування незавершеного будівництва, який посвідчено приватним нотаріусом Воловецького районного нотаріального округу Закарпатської області Заяць С. А., за реєстровим № 125, предметом дарування за яким було нерухоме майно - незавершене будівництво кафе з магазином (готовністю 47,44 %) ринковою вартістю 1 930 612,74 грн, розташоване на орендованій за договором від 15 травня 2012 року земельній ділянці площею 0,0375 га з кадастровим номером 2121555100:01:007:0001 на АДРЕСА_1 .

Відповідно до зазначеного договору: сторони попередньо були ознайомлені нотаріусом із приписами цивільного законодавства, що регулюють укладений правочин (зокрема, щодо недійсності правочину), перебувають при здоровому розумі, ясній пам`яті, діють добровільно, розуміючи значення своїх дій (преамбула); дарувальник стверджує, що: від обдарованої не приховано обставин, які мають істотне значення; незавершене будівництво під забороною (арештом) не перебуває; щодо незавершеного будівництва відсутні судові спори; внаслідок дарування незавершеного будівництва не буде порушено прав та законних інтересів інших осіб; обтяжень, а також будь-яких прав у третіх осіб щодо незавершеного будівництва немає (пункт 11); незавершене будівництво, що відчужується, під забороною (арештом) не перебуває, іншими речовими правами не обтяжено (пункт 12); сторони підтверджують, що договір спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, їх бажання є вільним і відповідає їх внутрішній волі, договір не носить характеру фіктивного чи удаваного правочину та відповідає їх дійсним намірам (пункт 19).

Зі змісту інформації від 15 липня 2021 року № 265997484 із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, наданої приватному виконавцю Хрипті О. О. вбачається, що: на підставі договору дарування, посвідченого 17 травня 2017 року приватним нотаріусом Воловецького районного нотаріального округу Закарпатської області Заяць С. А., за реєстровим № 125, право власності на незавершене будівництво кафе з магазином, загальною площею 821,35 кв. м, готовністю 47,44 %, розташоване на АДРЕСА_1 , було цього ж дня зареєстровано за ОСОБА_3 в цілому (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1089487921215, номер запису про право власності 20434901); орендарем земельної ділянки комунальної власності площею 0,0375 га з кадастровим номером 2121555100:01:007:0001 на АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 .

За відомостями Державного земельного кадастру станом на 16 липня 2021 року орендарем призначеної для обслуговування кафе-магазину земельної ділянки комунальної власності площею 0,0375 га з кадастровим номером 2121555100:01:007:0001 на АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 .

Листом від 20 липня 2022 року № 20.4-38/10655 Воловецький відділ державної виконавчої служби у Мукачівському районі Закарпатської області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) інформував апеляційний суд, зокрема, про те, що: 19 жовтня 2017 року відкрито виконавче провадження № 54949707 із примусового виконання виконавчого листа, виданого 28 вересня 2017 року Воловецьким районним судом Закарпатської області у справі № 300/515/16-ц, а постановою від 28 грудня 2017 року виконавчий лист повернутий стягувачу, як зазначено в листі, на підставі пункту 7 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» (транспортні засоби боржника, розшук яких здійснювався поліцією, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку), у боржника відсутні майно та доходи, на які за законом може бути звернено стягнення, вжиті заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; виконавче провадження № 54949707 знищене 28 січня 2022 року за закінченням строку зберігання.

Згідно з відмітками на виконавчому листі виконавчий документ окрім як 28 грудня 2017 року повертався стягувачу ще двічі з тих самих підстав: 12 червня 2020 року та 19 квітня 2021 року.

До листа від 20 липня 2022 року № 20.4-38/10655 додані копії окремих наявних у справах органу державної виконавчої служби документів виконавчого провадження № 54949707, якими підтверджується зміст листа, а також інформація від 20 липня 2022 року № 305405002 із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, надана державному виконавцю ОСОБА_5 , за даними якої орендарем земельної ділянки комунальної власності площею 0,0375 га з кадастровим номером 2121555100:01:007:0001 на АДРЕСА_1 залишається ОСОБА_2 .

Доказів виконання рішення Воловецького районного суду Закарпатської області від 26 травня 2017 року у справі № 300/515/16-ц немає, неодноразове вжиття стягувачем ОСОБА_1 передбачених законом заходів, спрямованих на виконання рішення, підтверджується наявними доказами та матеріалами справи, строк повторного пред`явлення виконавчого документа до виконання не сплив, стягувач не втратив інтересу до виконання ухваленого на його користь рішення суду та продовжує діяти відповідним чином для забезпечення захисту своїх майнових прав.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. В силу частин першої - третьої, частини п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

За частиною третьою статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Виділяються наступні критерії визначення заінтересованості позивача в оспорюваному договорі: 1) права і законні інтереси заінтересованої особи безпосередньо порушені договором; 2) у результаті визнання договору недійсним майнові інтереси заінтересованої особи будуть відновлені; 3) заінтересована особа отримує що-небудь у результаті проведення реституції (права, майно).

Виходячи з наведених норм, при розгляді позову про визнання недійсним оспорюваного правочину, судом повинно вирішуватися питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначитися, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає порушення.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Згідно з частиною першою статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття (частина перша статті 722 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно з частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільно-правовий договір (у тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (у тому числі, вироку).

Договори, направлені на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України) є недійсними.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19), постанові Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17 (провадження № 61-2761св19) зроблено висновки про те, що «Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним».

У постанові Верховний Суд від 19 травня 2021 року у справі № 693/624/19 (провадження № 61-6420св21) вказано, що «Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення договору дарування) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили».

У постанові Верховного Суду від 14 січня 2020 року у справі № 489/5148/18 (провадження № 61-20593св19) суд касаційної інстанції вказав, що «Правочин, учинений боржником у період настання в нього зобов`язання щодо погашення заборгованості перед кредитором, унаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, вчиненого боржником на шкоду кредитору). При цьому та обставина, що правочин з третьою особою якому боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства».

Фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.

У ЦК України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.

Добросовісність є однією з основоположних засад цивільного законодавства та імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.

У постановах Верховного Суду від 07 грудня 2018 року у справі № 910/7547/17, від 28 листопада 2019 року у справі № 910/8357/18, від 03 березня 2020 року у справі № 904/7905/16, від 26 травня 2020 року у справі № 922/3796/16 від 17 вересня 2020 року у справі № 904/4262/17 виснував, що «З конструкції частини третьої статті 13 ЦК України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом».

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Воловецького районного суду Закарпатської області від 26 травня 2017 року у справі № 300/515/16-ц задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу та відшкодування моральної шкоди, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 700 000 грн основного боргу, 44 416,43 грн винагороди за користування позикою, 3 000 грн моральної шкоди та 6 890 грн судового збору, а всього 754 306,43 грн. Вказане рішення набрало законної сили.

Цим рішенням суду встановлено, зокрема, що 11 лютого 2016 року ОСОБА_1 надав у борг ОСОБА_2 700 000 грн зі строком повернення коштів до 28 лютого 2016 року, що підтверджується власноручно складеною ОСОБА_2 розпискою, однак, у встановлений договором позики строк позичальник своє зобов`язання не виконав.

06 червня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу та відшкодування моральної шкоди і просив стягнути з відповідача на свою користь 700 000 грн основного боргу, 44 416,43 грн винагороди за користування позикою та 3 000 грн на відшкодування моральної шкоди, а також судові витрати.

Ухвалою Воловецькою районного суду Закарпатської області від 11 травня 2017 року в судовому засіданні, в якому брали участь представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_4 , задоволено заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, накладено арешт на майно ОСОБА_2 : земельну ділянку площею 0,0375 га, кадастровий номер 2121555100:01:007:0001, реєстраційний номер 69709821215, розташовану на АДРЕСА_1 ; легковий автомобіль марки «Groz Polarsun SZS6503B7G», державний номерний знак НОМЕР_2 , 2008 року випуску, сірого кольору, кузов (причеп) № НОМЕР_1 ; кафе з магазином (незавершене будівництво, процент готовності 75 %), розташоване на АДРЕСА_1 .

17 травня 2017 року ОСОБА_2 уклав зі своєю матір`ю ОСОБА_3 договір дарування незавершеного будівництва, який посвідчено приватним нотаріусом Воловецького районного нотаріального округу Закарпатської області Заяць С. А., за реєстровим № 125, предметом дарування за яким було нерухоме майно - незавершене будівництво кафе з магазином (готовністю 47,44 %) ринковою вартістю 1 930 612,74 грн, розташоване на орендованій за договором від 15 травня 2012 року земельній ділянці площею 0,0375 га з кадастровим номером 2121555100:01:007:0001 на АДРЕСА_1 .

Зі змісту інформації від 15 липня 2021 року № 265997484 із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, наданої приватному виконавцю Хрипті О. О. вбачається, що: на підставі договору дарування, посвідченого 17 травня 2017 року приватним нотаріусом Воловецького районного нотаріального округу Закарпатської області Заяць С. А., за реєстровим № 125, право власності на незавершене будівництво кафе з магазином, загальною площею 821,35 кв. м, готовністю 47,44 %, розташоване на АДРЕСА_1 , було цього ж дня зареєстровано за ОСОБА_3 в цілому (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1089487921215, номер запису про право власності 20434901); орендарем земельної ділянки комунальної власності площею 0,0375 га з кадастровим номером 2121555100:01:007:0001 на АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 .

Таким чином, встановивши, що ОСОБА_2 відчужив належне йому на праві власності зазначене нерухоме майно за безвідплатним договором (договором дарування) своїй матері ОСОБА_3 , будучи при цьому обізнаним про настання строку виконання зобов`язання за договором позики щодо повернення боргу позивачу, який не був виконаний, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що така поведінка боржника є недобросовісною та свідчить про зловживання правом, оскільки направлена на приховання цього майна від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, що в свою чергу шкодить інтересам кредитора ОСОБА_1 , на підставі чого правильно дійшли висновку про наявність підстав для визнання оспорюваного договору дарування недійсним.

Про наявність умислу приховати справжні наміри укладення договору дарування свідчить також і те, що після дарування нерухомого майна (незавершеного будівництва кафе з магазином) орендарем земельної ділянки комунальної власності площею 0,0375 га з кадастровим номером 2121555100:01:007:0001 на АДРЕСА_1 , тобто на якому знаходиться незавершене будівництво кафе з магазином, на момент розгляду цієї справи в судах першої та апеляційної інстанцій є ОСОБА_2 .

Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину, оскільки на момент здійснення безоплатного відчуження спірного майна зобов`язання за договором позики було простроченим, його належне виконання не відбулося, а тому позивач набув права вимоги до ОСОБА_2 у зв`язку з невиконанням останнім взятих на себе зобов`язань.

Боржник не є абсолютно вільним у обранні варіантів власної поведінки, його дії не повинні призводити до такого стану, у якому він ставатиме неплатоспроможним перед своїми кредиторами.

В обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Тому усі боржники мають на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора.

Отже, у справі, що переглядається, встановивши, що оспорюваний договір дарування укладено між сином та матір`ю, який є безоплатним, суди звернули увагу, що приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення договору дарування) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди), а тому правильно дійшли висновку, що дарувальник, який відчужує майно на підставі безоплатного договору на користь своєї матері, маючи невиконані грошові зобов`язання перед позивачем-кредитором, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки відчуження ОСОБА_2 належного йому нерухомого майна за спірним договором дарування зменшує платоспроможність останнього та свідчить про недопущення звернення стягнення на майно боржника, що дозволяє зробити висновок про фраудаторність оспорюваного договору дарування, тобто таким, що вчинений на шкоду кредитору.

В касаційній скарзі заявник посилається на те, що суди попередніх інстанцій застосували норми статті 257, частини першої статті 261, частини четвертої статті 267 ЦК України без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, Верховного Суду від 10 грудня 2019 року у справі № 454/2427/16-ц, Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-2469цс16, від 28 вересня 2016 року у справі № 6-832цс15, від 14 вересня 2016 року у справі № 6-2165цс15, від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-152цс14, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1503цс16.

Так, у зазначених постановах Верховного Суду та Верховного Суду України викладено висновок про те, що «порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звертався за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 60 ЦПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше».

Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що суди попередніх інстанцій у справі, що переглядається, не врахували висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у наведених заявником постановах Верховного Суду та Верховного Суду України, оскільки в оскаржених судових рішеннях надана оцінка доводам відповідача щодо спливу позовної давності та зазначено, що ОСОБА_1 17 липня 2021 року дізнався про обставини порушення його права шляхом відчуження ОСОБА_2 свого нерухомого майна зі змісту інформації від 15 липня 2021 року № 265997484 із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, наданої приватному виконавцю Хрипті О. О., з позовною заявою позивач звернувся 29 липня 2021 року, а тому позовна давність не сплинула.

Доводи касаційної скарги про те, що з 17 червня 2016 року ОСОБА_1 був обізнаний про належність на праві власності ОСОБА_2 зазначеного об`єкта нерухомості, не заслуговують на увагу, оскільки такі обставини не дають підстав вважати, що позивач в подальшому знав або міг знати про укладений договір дарування від 17 травня 2017 року.

Аргументи касаційної скарги про те, що позивач міг дізнатися про укладення оспорюваного правочину, яким за твердженнями останнього було порушено його права, одразу після укладення договору дарування - внаслідок звернення до виконання ухвали про забезпечення позову від 11 травня 2017 року, є безпідставними, оскільки відповідачі не надали належних та допустимих доказів на підтвердження цих обставин. При цьому, вказані обставини були досліджені судами попередніх інстанцій та у зв`язку з їх недоведеністю були відхилені.

Відповідно до частин першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Разом з тим, касаційна скарга не містить доводів щодо задоволення рішенням суду першої інстанції позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна № 1089487921215), тому оскаржені судові рішення в цій частині Верховним Судом не перевіряються.

Інші доводи касаційної скарги спростовуються встановленими судами фактами і обставинами, а також змістом правильно застосованих до спірних правовідносин норм матеріального закону.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, нема.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Повідайчик Олег Іванович, залишити без задоволення.

Рішення Воловецького районного суду Закарпатської області від 01 грудня 2021 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 14 листопада 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко А. І. Грушицький Є. В. Петров