Рішення

від 22.05.2023 по справі 910/7170/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.05.2023Справа № 910/7170/22Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фортуна Нобіс" (03058, м. Київ, вул. Лебедєва-Кумача, 5, н/п 134, код ЄДРПОУ 40282150)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріал Істейт Ф.К.А.У." (04073, м. Київ, проспект Бандери, 15-А, код ЄДРПОУ 34431547)

про стягнення 22 748,29 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фортуна Нобіс" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріал Істейт Ф.К.А.У." про стягнення заборгованості за договором № 1221/30-ТО.Піл. від 01.11.2020 про надання послуг у розмірі 94 748,29 грн, зокрема, 72 000,00 грн основного боргу, 17 679,36 грн інфляційних втрат, 2 852,38 грн трьох відсотків річних та 2 216,55 грн пені.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 15.08.2022 залишив позов без руху, надав строк для усунення недоліків позову у встановлений спосіб.

19.08.2022 від позивача через систему «Електронний суд» надійшли матеріали на виконання вимог ухвали суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.08.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено процесуальні строки для подання пояснень по суті спору.

19.09.2022 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просить суд застосувати позовну давність по позовних вимог стосовно стягнення пені та закрити провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.11.2022 провадження у справі № 910/7170/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фортуна Нобіс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріал Істейт Ф.К.А.У." в частині стягнення основної суми боргу у розмірі 72 000,00 грн - закрито на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України за відсутністю предмету спору; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріал Істейт Ф.К.А.У." на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фортуна Нобіс" судовий збір у розмірі 1 923 грн 03 коп.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.11.2022 запропоновано позивачу подати обґрунтований розрахунок суми трьох відсотків річних, інфляційних втрат та пені з вірним зазначенням періоду їх нарахування та з врахуванням клопотання відповідача про застосування позовної давності стосовно пені.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

01.11.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ріал Істейт Ф.К.А.У." (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фортуна Нобіс" (виконавець) було укладено договір № 1221/30-ТО.Піл. про надання послуг (далі - договір).

Згідно з п. 1.1. договору позивач зобов`язався надавати відповідачу послуги з технічного обслуговування та експлуатації твердопаливної котельні та теплопункту, а відповідач зобов`язався приймати та оплачувати надані послуги. Повний перелік обладнання, що підлягав обслуговуванню, сторони визначили у додатку № 2 до вказаного договору, який є невід`ємною частиною цього договору.

Відповідно до п. 4.2. договору щомісячна плата за послуги виконавця становить 20 000,00 грн, крім того ПДВ 20% - 4 000,00 грн. Всього разом з ПДВ 20% - 24 000,00 грн. Оплата за технічне обслуговування та експлуатацію обладнання здійснюється на підставі підписаного сторонами Акту прийому-передачі наданих послуг (виконаних робіт) протягом 10 календарних днів з дати підписання Акту прийому-передачі наданих послуг (виконаних робіт).

Умовами п. 6.1. договору сторони погодили, що у випадку порушення зобов`язання, що виникає з договору, сторона несе відповідальність, визначену цим договором та (або) чинним в Україні законодавством.

Відповідно до п. 6.2. договору порушенням договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього договору.

Згідно з п. 6.4. договору сторони передбачили відповідальність за недотримання строків оплати наданих послуг у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми, за кожен день прострочення.

Згідно з розділом 7 договору підтвердженням наданих послуг є підписаний обома сторонами Акт прийому-передачі наданих послуг.

Так, сторони склали та погодили шляхом підписання та скріплення печатками Акти здачі-приймання робіт (надання послуг) № 238 від 30.11.2020, № 272 від 31.12.2020, № 33 від 29.01.2021, № 74 від 26.02.2021, № 109 від 31.03.2021, № 140 від 30.04.2021.

Позивач у позовній заяві зазначає, що оплата за вказаним договором відповідно до підписаних Актів здачі-приймання робіт (надання послуг) мала відбутися не пізніше: 10.12.2020, 10.01.2021, 08.02.2021, 08.03.2021, 10.04.2021 та 10.05.2021.

В той же час, позивач зазначає, що оплата за вказаним договором надійшла не в повному обсязі.

В порядку досудового врегулювання спору позивач направив відповідачеві претензію № 1 (вих. № 25/10 від 25.10.2021), у якій вимагав сплатити заборгованість в розмірі 658 000,00 грн, яка складається у тому числі з прострочених грошових зобов`язань за договором.

Доказів вручення зазначеної претензії відповідачу, як і доказів її розгляду останнім матеріали справи не містять.

Разом з тим, в процесі розгляду справи судом встановлено, що відповідач основний борг у розмірі 72 000,00 грн сплатив, що підтверджується платіжним дорученням №9978 від 02.09.2022, № 9979 від 02.09.2022, № 9980 від 02.09.2022.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.11.2022 провадження у справі № 910/7170/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фортуна Нобіс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріал Істейт Ф.К.А.У." в частині стягнення основної суми боргу у розмірі 72 000,00 грн - закрито на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України за відсутністю предмету спору; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріал Істейт Ф.К.А.У." на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фортуна Нобіс" судовий збір у розмірі 1 923 грн 03 коп.

Таким чином, враховуючи зазначене, позивач зазначає, що відповідач не розрахувався з ним за надані послуги вчасно, у зв`язку з чим просить стягнути з відповідача на свою користь 17 679,36 грн інфляційних втрат, 2 852,38 грн трьох відсотків річних та 2 216,55 грн пені.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків, та за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання Глави 63 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч. 1 ст. 902 Цивільного кодексу України виконавець повинен надати послугу особисто.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивачем у лютому, березні та квітні 2021 року надавались відповідачу послуги з технічного обслуговування та експлуатації твердопаливної котельні та теплопункту загальною вартістю 72 000,00 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи Актами здачі-приймання робіт (надання послуг) № 74 від 26.02.2021, № 109 від 31.03.2021, № 140 від 30.04.2021.

Вищезазначені Акти здачі-приймання робіт (надання послуг) відповідають вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", будь-які істотні недоліки у них відсутні, відтак суд приймає вказані акти як належні докази на підтвердження надання позивачем обумовлених сторонами послуг та їх прийняття відповідачем.

Докази на підтвердження того, що послуги не були прийняті відповідачем, або прийняті ним із зауваженнями в матеріалах справи відсутні.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З урахуванням погодженого сторонами у п. 4.3 Договору порядку розрахунків, зобов`язання відповідача щодо оплати послуг мало бути виконано протягом 10 календарних днів з дати підписання відповідного Акту здачі-приймання робіт (надання послуг).

За приписами ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Відтак граничним днем для оплати за послуги, надані відповідно до Акту здачі-приймання робіт (надання послуг) № 74 від 26.02.2021 було 08.03.2021, відповідно до Акту здачі-приймання робіт (надання послуг) № 109 від 31.03.2021 було 10.04.2021, відповідно до Акту здачі-приймання робіт (надання послуг) № 140 від 30.04.2021 - 11.05.2021.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У зв`язку із простроченням оплати вказаних актів позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 17 679,36 грн інфляційних втрат, 2 852,38 грн трьох відсотків річних та 2 216,55 грн пені.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 1 статті 550 ЦК України передбачено, що право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно з п.6.4 договору за недотримання строків оплати наданих послуг, замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми, за кожний день прострочення.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідач у відзиві на позовну заяву вказує про відсутність підстав для нарахування пені, 3% річних та інфляційних з огляду на те, що акти приймання-передачі послуг були підписані замовником (відповідачем) та передані для підписання позивачу, який не повернув відповідачу примірники цих актів.

Суд встановив, що дата підписання актів зі сторони замовника та виконавця зазначена в самих актах, доказів їх направлення будь-якій зі сторін матеріали справи не містять.

Також, судом враховано, що п.7.1.1 договору передбачено, що саме виконавець, тобто позивач направляє замовнику два примірники акта прийому-передачі наданих послуг (виконаних робіт) із зазначенням обсягу наданих послуг.

Крім того, судом встановлено, що позивач звертався до відповідача з претензією вих № 25/10 від 25.10.2021 про сплату заборгованості, проте відповідь на вказану претензію до матеріалів справи не надано.

Враховуючи вищезазначені, твердження відповідача є необгрунтованими та недоведеними, а тому суд їх відхиляє.

Суд погоджується з розрахунком пені в розмірі 2 216,55 грн,17 679,36 грн інфляційних втрат та 2 852,38 грн трьох відсотків річних, наданим позивачем і вважає його законним, обґрунтованим та арифметично вірним, а вимоги такими, що підлягають задоволенню.

У відзиві на позов відповідач просить також застосувати позовну давність до позовних вимог стосовного стягнення пені.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Проте, пунктом 12 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.20. № 1236 (зі змінами), карантин на території України встановлено до 31.12.22.

Тобто строки, визначені статтями 257, 258 Цивільного кодексу України, були продовжені на час дії карантину. Відтак доводи відповідача про те, що вимога про стягнення пені знаходиться поза межами строку позовної давності не ґрунтуються на нормах закону.

Аналогічна правова позиція щодо визначення перебігу строку позовної давності відповідно до положень 256, 258, 549 та пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України викладена Верховним Судом у постановах від 06.05.2021 у справі № 903/323/20, від 31.05.2022 у справі № 926/1812/21, від 22.06.2022 у справі № 916/1157/21.

За таких обставин, позивачем не було пропущено строк позовної давності за вимогою про стягнення пені.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Позовні вимоги в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат підлягають задоволенню.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 10 000,00 грн суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас, за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем надано копію договору №06-ю від 22.10.2021 про надання правової допомоги (далі - договір про надання правової допомоги), укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фортуна Нобіс» (далі - клієнт) та адвокатом Мариніч Ірина Григорівна (далі - адвокат), додаткової угоди №1 від 03.08.2022 до договору №06-ю про надання правової допомоги від 22.10.2021 (далі - додаткова угода №1), свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії КС №7864/10, ордер на надання правничої (правової) допомоги серії АІ №1218306 від 14.02.2022,

Згідно пункту 1.1 договору про надання правової допомоги, адвокат приймає доручення клієнта та бере на себе зобов`язання здійснити представництво прав та законних інтересів клієнта в господарському судочинстві (вирішення Господарським судом міста Києва справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фортуна Нобіс» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріал Істейт Ф.К.А.У.» про стягнення коштів), а також в інших державних органах, зокрема, органах державної виконавчої служби, перед приватними виконавцями, перед фізичними особами та юридичними особами, з питань, пов`язаних як із необхідністю подати докази на час судового розгляду, так і примусовим виконанням судових рішень у даній справі, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до пункту 1.2 договору про надання правової допомоги, адвокат надає клієнту наступні послуги: вивчення та аналіз наявних у клієнта документів; розроблення та погодження з клієнтом стратегії досудового врегулювання спору; складання документів для досудового врегулювання спору; у випадку не врегулювання спору в досудовому порядку погодження правової позиції з клієнтом; складання процесуальних документів (позовної заяви, відзив на позовну заяву, відповіді на відзив, письмові пояснення з окремих питань, що можуть виникнути під час розгляду справи в судовому порядку, клопотання, апеляційної скарги або відзиву на апеляційну скаргу, тощо); розроблення та погодження умов мирової угоди (у випадку необхідності); участь у судових засіданнях; отримання виконавчого документу; супровід виконання рішення суду.

Мета клієнта: отримати заборгованість з ТОВ «Ріал Істейт Ф.К.А.У.» за договорами про надання послуг щодо об`єкту, що розташовується за адресою: м. Київ, вул. Здолбунівська, 17 - №1216/30-Експл та №1217/30-ТО-г; щодо об`єкту, що розташовується за адресою: м. Київ, пр.-т Степана Бандери, 15-А №1220/30-ТО-г, №1221/30-ТО.Піл та №1222/30-Експл ГП (пункт 1.3 договору про надання правової допомоги).

Згідно пункту 2.5 договору про надання правової допомоги, на підтвердження факту надання адвокатом клієнту правової допомоги відповідно до умов цього договору складається звіт про надані послуги. На вимогу клієнта сторони мають право скласти акт приймання-передачі наданих послуг.

Пунктами 3.1 та 3.1.1 договору про надання правової допомоги сторони погодили, що гонорар адвоката є фіксованим. При погоджені розміру гонорару сторони врахували складність справи, ціну позову та значення справи для клієнта та інші істотні обставини справи. Незалежно від того, чи досягнуто мету представництва клієнт зобов`язується сплатити адвокату гонорар за участь у справі у розмірі 75000,00 (сімдесят п`ять тисяч) гривень 00 коп. Сума гонорару включає послуги по досудовому врегулюванню спору, участь адвоката в Господарському суді міста Києва. За досудове врегулювання спору клієнт сплачує 20000,00 (двадцять тисяч) гривень, за представництво інтересів «клієнта» в Господарському суді міста Києва 55000,00 (п`ятдесят п`ять тисяч) гривень. За представництво інтересів «клієнта» в суді апеляційної та/або касаційної інстанції - погоджується сторонами окремо шляхом укладення додаткової угоди

У пункті 3.2 договору про надання правової допомоги сторони погодили, що клієнт сплачує адвокату гонорар, визначений у п. 3.1.1 даного договору частинами за наступним графіком: 10000,00 (десять тисяч) гривень протягом п`яти банківських днів з дати підписання даного договору; 10000,00 (десять тисяч) гривень до 15 грудня 2021 року; 20000,00 (двадцять тисяч) гривень протягом п`яти банківських днів від дати подання позовної заяви до Господарського суду міста Києва; 35000,00 (тридцять п`ять тисяч) гривень протягом п`яти банківських днів з дати проголошення рішення Господарським судом міста Києва.

Пунктом 1 додаткової угоди №1, підписаної електронним цифровим підписом, сторони погодили викласти п. 3.1.1 договору в наступній редакції: « 3.1.1 Незалежно від того, чи досягнуто мету представництва та чи будуть позовні вимоги об`єднанні клієнт зобов`язується сплатити адвокату за представництво інтересів клієнта в Господарському суді міста Києва гонорар у розмірі: за участь у справі по договору про надання послуг №1216/30-Експл від 01.11.2020 р. - 15000,00 (п`ятнадцять тисяч) гривень 00 коп.; за участь у справі по договору про надання послуг №1217/30-ТО-г від 01.11.2020 р. - 22000,00 гривень 00 коп.; за участь у справі по договору про надання послуг №1218/30-ТО-г від 01.11.2020 р. - 10000,00 гривень 00 коп.; за участь у справі по договору про надання послуг №1219/30-Експл від 01.11.2020 р. - 10000,00 (десять тисяч) гривень 00 коп.; за участь у справі по договору про надання послуг №1220/30-ТО-г від 01.11.2020 р. - 18000,00 гривень 00 коп.; за участь у справі по договору про надання послуг №1221/30-ТО.Піл від 01.11.2020 р. - 10000,00 гривень 00 коп.; за участь у справі по договору про надання послуг №1222/30-Експл ГП від 01.11.2020 р. - 10000,00 гривень 00 коп. За представництво інтересів «клієнта» в суді апеляційної інстанції вартість гонорару по кожному договору, щодо якого ведеться провадження становить 8000,00 гривень. За представництво інтересів «клієнта» в суді касаційної інстанції вартість гонорару по кожному договору, щодо якого ведеться провадження становить 8000,00 гривень».

У пункті 2 додаткової угоди №1, сторони погодили викласти п. 3.2 договору в наступній редакції: « 3.2 Клієнт сплачує адвокату гонорар, визначений у п. 3.1.1. даного договору частинами за наступним графіком: 50% від вартості гонорару за участь у справі по кожному договору, визначеному у п. 3.1.1, сплачується протягом десяти днів від дати подання відповідних позовів до суду; залишок гонорару за першу інстанцію сплачується протягом десяти днів після ухвалення рішення судом першої інстанції; гонорар за апеляційну інстанцію та касаційну інстанцію сплачується протягом десяти днів після отримання клієнтом ухвали про відкриття провадження по справі».

Доказів оплати вартості наданих адвокатом послуг та детальний опис (наданих послуг) суду не надавались.

В той же час, Верховний Суд у постанові від 01.11.2022 у справі №757/24445/21-ц зазначив, що відсутність доказів оплати вартості наданих адвокатом послуг не може виступати самостійною підставою для відмови у стягненні витрат на правничу допомогу.

Щодо відсутності детального опису (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги на виконання положень статті 126 Господарського процесуального кодексу України, суд звертає увагу на зміст цієї норми, яка запроваджена «для визначення розміру витрат», в той час як в межах цієї справи розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним».

Аналогічна правова позиція щодо фіксованого розміру гонорару викладена у постанові Верховного Суду від 20.01.2021 у справі №357/11023/18.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Разом із тим згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Одним з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).

Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

В той же час, Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України та визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Окрім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

Отже, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень статей 126, 129 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Таким чином не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Приймаючи до уваги наведене вище в сукупності та з огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, а також те, що представником Товариства з обмеженою відповідальністю «Фортуна Нобіс» адвокатом Мариніч І.Г. вже предметно досліджувались, аналізувалися спірні правовідносини, складалися проекти процесуальних документів, формувалась правова позиція, пов`язана зі стягненням заборгованості за подібними договорами, укладеними між позивачем та відповідачем, (справи: №910/7159/22, №910/7161/22, №910/7162/22, №910/7168/22 та №910/7170/22), суд дійшов висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на правову допомогу не відповідає принципам справедливості, не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням обставин даної справи та не є розумним та виправданим в даних правовідносинах.

За таких обставин, суд прийшов до висновку про необхідність покладення на відповідача витрат позивача на правову допомогу у загальному розмірі 8000,00 грн.

Відповідно до частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріал Істейт Ф.К.А.У." (04073, м. Київ, проспект Бандери, 15-А, код ЄДРПОУ 34431547) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фортуна Нобіс" (03058, м. Київ, вул. Лебедєва-Кумача, 5, н/п 134, код ЄДРПОУ 40282150) пеню у розмірі 2 216 (дві тисячі двісті шістнадцять) грн 55 коп., 3% річних у розмірі 2 852 (дві тисячі вісімсот п`ятдесят дві) грн 38 коп., інфляційні втрати у розмірі 17 679 (сімнадцять тисяч сто шістсот сімдесят девять) грн 36 коп., витрати на правову допомогу у розмірі 8000 (вісім тисяч) грн 00 коп. та судовий збір у розмірі 607 (шістсот сім) грн 59 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 22.05.2023

Суддя І.О. Андреїшина