Рішення

від 23.05.2023 по справі 910/3837/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.05.2023Справа № 910/3837/23Суддя Господарського суду міста Києва Трофименко Т.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОВАРИСТВО ВИДУБИЧІ»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «САГУР»

про стягнення 193 407,90 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОВАРИСТВО ВИДУБИЧІ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «САГУР» про стягнення 193 407,90 грн, з яких: 176 904,00 грн заборгованості по орендній платі та 16 503,90 грн заборгованості по комунальним платежам.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов договору № 07.Е-2020 оперативної оренди нежитлового приміщення від 01.07.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.03.2023 прийнято вказаний позов до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/3837/23, справу вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

Частиною 5 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Частиною 5 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня.

Відповідно до ч. 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Ухвала про відкриття провадження у справі № 910/3837/23 була надіслана на електронну пошту представника позивача, зазначену у позовній заяві та отримана останнім, що підтверджується матеріалами справи.

Разом з тим, ухвала від 20.03.2023 про відкриття провадження у справі № 910/3837/23 була надіслана на адресу місцезнаходження відповідача, яка зазначена у позовній заяві та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, однак конверт із вказаною ухвалою повернувся до суду 29.03.2023 не врученим, причиною повернення зазначено «адресат відсутній за вказаною адресою».

Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Отже, з огляду на підставу повернення до суду конверту з ухвалою, надісланою відповідачу, суд доходить висновку, що ухвала про відкриття провадження у справі вважається йому врученою.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про доступ до судових рішень», усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Відтак, відповідач мав право та не був позбавлений можливості ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

За приписами ч. 8 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.

Пунктом 3 резолютивної частини ухвали Господарського суду міста Києва від 20.03.2023 у справі № 910/3837/23 встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк на подання відзиву на позовну заяву, однак, станом на дату ухвалення даного рішення суду відзив на позовну заяву не надійшов.

Оскільки відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній матеріалами відповідно до ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

01.07.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТОВАРИСТВО ВИДУБИЧІ» (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «САГУР» (Орендар) укладено договір оперативної оренди нежитлового приміщення № 07.Е-2020 (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування (оперативну оренду), на визначений цим договором строк: нежилі приміщення, що знаходяться за адресою: 01013, м. Київ, вул. Промислова, 2 (надалі також - приміщення). Перелік основних засобів, що передаються за цим Договором визначається в Додатку № 1, що є невід`ємною частиною цього Договору (п. 1.2. Договору).

Умовами пункту 2.2. Договору визначено, що орендар зобов`язаний своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендну плату.

Пунктом 2.7. Договору (у редакції додаткової угоди № 1 від 01.01.2022) орендар зобов`язується відшкодовувати орендодавцю крім орендної плати: комунальні витрати, пов`язані із функціонування об`єкту оренди (електро та теплова енергія, водопостачання та водовідведення). Орендодавець нараховує компенсацію комунальних витрат на підставі рахунків, отриманих від постачальників комунальних послуг; витрати на зовнішнє освітлення території, в сумі, що розраховується пропорційно до площі орендованих приміщень; витрати на обслуговування свердловини та системи очищення води, пропорційно до обсягів споживання води; індексацію розміру орендної плати, розраховану на підставі індексу інфляції за минулий рік, наданий уповноваженими державними органами. Перерахування грошових коштів орендарем по виставленому рахунку-фактурі здійснюється протягом 5-ти банківських днів з дня отримання рахунка.

Вартість послуг оперативної оренди за місяць визначається в Додатку № 1, що є невід`ємною частиною цього договору (п. 6.1. Договору).

Відповідно до п. 6.2. Договору орендна плата по цьому Договору вноситься авансом на розрахунковий рахунок орендодавця відповідно до наданого орендодавцем рахунка-фактури. Перерахування грошових коштів орендарем по виставленому рахунку-фактурі здійснюється на протязі 5-ти банківських днів з дня отримання рахунка, але не пізніше 10-го числа поточного місяця.

Відповідно до п. 8.1. Договору цей Договір укладено на строк з 01.07.2020 по 30.06.2021. По закінченню терміну дії цього Договору орендар має переважне право на продовження цього Договору на тих самих умовах (п. 8.2. Договору). У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього Договору протягом місяця до закінчення строку його чинності, Договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим Договором з урахуванням змін у законодавстві на дату продовження цього Договору (п. 8.6. Договору).

Сторонами підписано Протокол узгодження договірної ціни, який є Додатком № 1 до Договору, відповідно до якого вартість оренди нежитлових приміщень складає 9828,00 грн з ПДВ.

Також сторонами підписано Додаток № 2 до Договору - «Про електронні документи та електронний документообіг», відповідно до п. 1 якого сторони домовилися оформлювати рахунки та акти надання послуг в електронному вигляді - як електронні документи у розумінні Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг».

Відповідно до акту приймання-передачі від 01.07.2020 орендодавцем передано, а орендарем прийнято нежитлові приміщення за адресою: вул. Промислова, 2, корпус «Р», м. Київ, загальною площею 109,2 кв.м., категорія приміщень - № 1 Цегляна будівля з опаленням.

31.07.2022 сторонами складено та підписано акт приймання-передачі нежитлового приміщення, відповідно до п. 1 якого орендар повернув, в орендодавець прийняв нежилі приміщення, що знаходяться за адресою: вул. Промислова, 2, м. Київ, загальною площею 109,2 кв.м.

Також сторонами 31.07.2022 укладено додаткову угоду до Договору, відповідно до п. 1 якої орендодавець і орендар дійшли згоди розірвати Договір з 31.07.2022.

Звертаючись до суду із даним позовом, позивач зазначає про порушення відповідачем умов Договору, оскільки останнім не сплачувались у повному обсязі орендна плата та вартість комунальних послуг, внаслідок чого утворилась заборгованість перед позивачем у загальному розмірі 193 407,90 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Як встановлено ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно з ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частинами 1, 5 ст. 762 Цивільного кодексу України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 286 Господарського кодексу України встановлено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

За приписами статті 795 Цивільного кодексу України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором. Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Судом встановлено, що укладений між сторонами Договір діяв до 31.07.2022, до його розірвання, і його умови були обов`язковим для виконання сторонами, а отже, породжував для них відповідні права та обов`язки, зокрема право позивача, як орендодавця, отримувати орендну плату та обов`язок відповідача, як орендаря, сплатити цю плату, а також комунальні платежі у визначені Договором розмірі та строки.

В той же час, позивач зазначає, що відповідачем не виконувались у повному обсязі свої зобов`язання за Договором, у зв`язку з чим утворилась заборгованість із орендної плати за період лютий 2021 року - липень 2022 року у розмірі 176 904,00 грн, а також комунальних платежів у розмірі 16 503,90 грн, на підтвердження чого позивачем надано копії рахунків на оплату, виписки по рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОВАРИСТВО ВИДУБИЧІ» за 01.01.2021-23.01.2023 та підписаний сторонами акт звірки взаємних розрахунків.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно розрахунку позивача та наданих в матеріали справи рахунків на оплату, заборгованість відповідача з орендної плати за користування приміщенням протягом лютого 2021 року - липня 2022 року складає 176 904,00 грн.

При цьому, відповідно до рахунків на оплату сума, яка підлягає сплаті за комунальні послуги (відшкодування вартості електроенергії) складає 18 837,99 грн. Однак, згідно з розрахунком позивача, судом встановлено, що останнім сума боргу за комунальні послуги вирахувана внаслідок зарахування позивачем раніше надмірно сплачених відповідачем коштів, у зв`язку з чим, заборгованість відповідача за рахунком № 15 від 31.05.2020 складає 0,01 грн, а за рахунком № 204 від 30.11.2020 складає 15,93 грн. Таким чином, сума коштів, яка підлягає сплаті за електроенергію становить 16 503,90 грн.

Судом враховано положення п. 2.7. Договору, відповідно до яких перерахування грошових коштів орендарем по виставленому рахунку-фактурі здійснюється протягом 5-ти банківських днів з дня отримання рахунка.

При цьому, доказів виставлення наданих в матеріали справи рахунків на оплату від 31.05.2020 № 15, від 30.11.2020 № 204, від 31.12.2020 № 205, від 31.01.2021 № 16, від 28.02.2021 № 27, від 01.03.2021 № 39, від 16.03.2021 № 48, від 01.04.2021 № 65, від 05.05.2021 № 82, від 06.05.2021 № 101, від 01.06.2021 № 104, від 10.06.2021 № 123, від 01.07.2022 № 121, від 14.07.2021 № 146, від 01.08.2021 № 150, від 16.08.2021 № 170, від 01.09.2021 № 181, від 16.09.2021 № 193, від 01.10.2021 № 205, від 19.10.2021 № 215, від 01.11.2021 № 228, від 01.12.2021 № 252, від 01.01.2022 № 9, від 01.02.2022 № 28, від 01.03.2022 № 50, від 01.04.2022 № 66, від 01.05.2022 № 85, від 01.06.2022 № 94, від 30.06.2022 № 136, від 01.07.2022 № 121, від 31.07.2022 № 159 матеріали справи не містять.

Водночас, згідно з наданою позивачем випискою по рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОВАРИСТВО ВИДУБИЧІ» за період 01.01.2021 - 23.01.2023 вбачається, що відповідачем здійснювались часткові оплати заборгованості з орендної плати за Договором за грудень 2020 року, січень 2021 року та комунальних послуг (відшкодування вартості електроенергії) за березень 2021 року, жовтень- грудень 2021 року, січень 2022 року та лютий-травень 2022 року згідно рахунків позивача.

Крім того, матеріали справи містять підписаний з боку обох сторін та скріплений їх печатками акт звірки взаємних розрахунків за період січень 2021 - липень 2022 за договором № 07.Е-2020 від 01.07.2020, згідно з яким сторонами зафіксовано заборгованість відповідача перед позивачем у загальному розмірі 193 407,90 грн.

Суд зазначає, що законодавством не визначено переліку дій, що свідчать про визнання особою свого боргу або іншого обов`язку, але їх узагальнюючою рисою є те, що такі дії мають бути спрямовані на виникнення цивільних прав і обов`язків (ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України). В цьому сенсі діями, спрямованими на визнання боргу, є дії боржника безпосередньо стосовно кредитора, які свідчать про наявність боргу.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій (постанова Верховного Суду України від 27.04.2016 у справі № 3-269гс16).

Акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо, однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб.

Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу (зазначену правову позицію містять постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2018 у справі № 905/1198/17, від 08.05.2018 у справі № 910/16725/17, від 17.10.2018 у справі № 905/3063/17, від 04.12.2019 у справі № 916/1727/17, від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18, від 03.12.2020 у справі № 904/1161/20, на яку також посилався Верховний Суд у постанові від 15.09.2022 у справі № 908/2828/19).

Судом встановлено, що акт звірки взаємних розрахунків підписаний з боку Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОВАРИСТВО ВИДУБИЧІ» головним бухгалтером Єхановою І.Г., а з боку Товариства з обмеженою відповідальністю «САГУР» - генеральним директором П. Саницьким.

Так, повноваження на підписання актів звірки взаємних розрахунків наявні в головного бухгалтера підприємства в силу закону - відповідно до ст. 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Судом також перевірено, що відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за ідентифікаційним кодом юридичної особи 38376148, керівником Товариства з обмеженою відповідальністю «САГУР» є Саницький П.В., дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи якого відсутні.

З огляду на наведене, суд зазначає, що акт звірки взаємних розрахунків за період січень 2021 - липень 2022 за договором № 07.Е-2020 від 01.07.2020, наданий позивачем в матеріали справи, складений та підписаний уповноваженими на те особами.

Таким чином, враховуючи наявність у матеріалах справи рахунків на оплату, якими підтверджується розмір заборгованості відповідача перед позивачем, а також підписаного уповноваженими представниками сторін акту звірки взаємних розрахунків за Договором, у якому зазначено розмір заборгованості в сумі 193 407,90 грн, суд дійшов висновку, що боржником підтверджено наявність боргу перед позивачем у вказаній сумі.

Відповідач проти наявності заборгованості не заперечив, доводів позовної заяви не спростував.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За умовами п. 7.1. Договору за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим Договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.

Приписами частин 1-4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту ст. 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (зазначену правову позиція викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Отже, враховуючи принцип змагальності сторін, суд вважає, що позивач підтвердив більш вірогідними доказами обставини наявності заборгованості відповідача за Договором, аніж це спростував відповідач.

За приписами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити у повному обсязі.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «САГУР» (вул. Промилова, 2, м. Київ, 01013, ідентифікаційний код 38376148) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОВАРИСТВО ВИДУБИЧІ» (вул. Промислова, 2 м. Київ, 01013, ідентифікаційний код 00132829) заборгованість у розмірі 193 407,90 грн та судовий збір у розмірі 2901,12 грн.

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 23.05.2023.

Суддя Т. Ю. Трофименко