Рішення

від 22.05.2023 по справі 509/1834/23

ОВІДІОПОЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 509/1834/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2023 року смт Овідіополь

Овідіопольський районний суд Одеської області в складі:

головуючого судді Панасенко Є.М.,

при секретаріСтепанової Н.С.

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду в смт. Овідіополь цивільну справу № 509/1834/23 за позовом ОСОБА_1 до Великодолинської селищної ради Одеського району Одеської області про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, -

ВСТАНОВИВ :

11 квітня 2023 року представник позивача адвокат Лук`ян С.Г., звернувся до Овідіопольського районного суду Одеської області із вищевказаною позовною заявою, в якій просив суд визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , право власності за набувальною давністю на квартиру АДРЕСА_1 .

Позовна заява мотивована тим, що у 1985 році ОСОБА_1 заселився в квартиру АДРЕСА_2 . Нинішня адреса розташування вказаного об`єкта нерухомості: АДРЕСА_3 . Тобто з 1985 року він почав постійно мешкати та був зареєстрований у вказаній квартирі з 2001 року та по даний час проживає у цій квартирі. Разом із ним у цій квартирі мешкає його рідна онука ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка і доглядає його. Отже ОСОБА_1 користується квартирою АДРЕСА_4 до сих пір, що додатково підтверджується актом перевірки квартири АДРЕСА_2 , складеним депутатом Великодолинської селищної ради Гончаровим С.В. від 10.04.2023 № 186. Тобто на протязі 38 років ОСОБА_1 фактично використовує квартиру АДРЕСА_2 .

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області відкрито провадження по справі, призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

В судове засідання представник позивача не з`явився, про дату, час та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином, надіслав на адресу суду письмову заяву, в якій повністю підтримав позов, просив його задовольнити і слухати справу без його участі.

Представник відповідача Великодолинської селищної ради Одеського району Одеської області в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином, надіславши на адресу суду письмову заяву (відзив на позовну заяву), в якій розгляд позову просив проводити за його відсутністю, не заперечуючи проти задоволення позову.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1ст. 4 ЦПК України- кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно дост. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідност. 10-13 ЦПК України- суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно доКонституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановленіКонституцієюта законами України. Суд застосовує при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 18 ЦПК Українивстановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України- доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування та не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи - не є обов`язковою для суду.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи

Відповідно до ст. 1 Протоколу до «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод»кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Стаття 41 Конституції Українинаголошуєкожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному Законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Статтями316-320,321,328 ЦК Українипередбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Держава - не втручається у здійснення власником права власності.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені Законом, зокрема із правочинів і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із Закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідност. 47 Конституції Україникожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Відповідно до ч. 1ст. 344 Цивільного кодексу Україниособа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Право власності за набувальною давністю базується на умовах, сукупність яких чітко визначена ч. 1ст. 344 Цивільного кодексу України. До цих законодавчих умов належить такі види володіння особою майном як своїм власним: добросовісне володіння; відкрите володіння; безперервне володіння; тривале володіння; наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю.

Добросовісне володіння майном означає, що особа не знала і не повинна була знати, що володіння річчю є незаконним. Встановлення добросовісності залежить від підстав набуття майна. Добросовісність означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні в судах спорів про набувальну давність враховується добросовісність саме на момент передачі позивачу майна (речі), тобто на початковий момент, який буде включатися в повний строк давності володіння, визначений законом. Позивач, як незаконний володілець, протягом всього часу володіння майном повинен бути впевнений, що на це майно не претендують інші особи, і він отримав це майно з підстав, достатніх для того, щоб мати право власності на нього.

Володіння визначається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховання цього майна.

Володіння визначається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

Тривалість володіння передбачає, що має закінчиться визначений у законодавстві строк, що розрізняється залежно від речі (рухомої чи нерухомої), яка перебуває у володінні певної особи, і для нерухомого майна складає десять років.

Згідно ізст. 344 ч. 4 ЦК Україниправо власності за набувальною давністю на нерухоме майно набувається за рішенням суду.

Для набуття права власності на майно за набувальною давністю згідно з правиламист. 344 ЦК, відповідно до Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014р. № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: по-перше, необхідно, щоб заволодіння майном було добросовісним, тобто особа при заволодінні майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності. Разом з тим, факт обізнаності особи про те, що вона не є власником речі, не виключає добросовісності володіння за умови, що заволодіння майном не відбулося з порушенням норм права (викрадення, шахрайство).

Верховний Суд упостанові від 01.08.2018 р. у справі № 201/12550/16-цвказав, що«лише за наявності таких умов можливе набуття права власності на чужі речі: законний об`єкт володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та його безперервність (строк володіння). Для набуття права власності за набувальною давністю всі вказані умови повинні бути наявними у сукупності».

Верховний Суд упостанові від 14.05.2019 р. у справі № 910/17274/17серед умов набуття права власності за набувальною давністю виокремив такі:«наявність суб`єкта, який здатний певний об`єкт набути у власність; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння; відкритість володіння чужим майном; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння» .

Судом встановлено, що у 1985 році позивач заселився в квартиру АДРЕСА_2 . Нинішня адреса розташування вказаного об`єкта нерухомості: АДРЕСА_3 .

Також судом встановлено, щоз 1985 року позивач почав постійно мешкати та був зареєстрований у вказаній квартирі з 2001 року, що підтверджується відповідним штампом на 11-й сторінці його паспорту та по даний час проживає у цій квартирі.

Разом із позивачем у цій квартирі мешкає його рідна онука ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , - яка до теперішнього часу доглядає його.

З матеріалів позову, а саме з технічного паспорту квартири АДРЕСА_2 від 24.02.2023 року вона складається з трьох жилих кімнат загальною площею 60,6 кв.м.

Таким чином, позивач ОСОБА_1 користується квартирою АДРЕСА_4 до сих пір, що додатково підтверджується актом перевірки квартири АДРЕСА_2 , складеним депутатом Великодолинської селищної ради Гончаровим С.В. 10.04.2023 № 186 (акт складений зі слів та за підписом сусідів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ). Тобто на протязі 38 (тридцяти восьми) років ОСОБА_1 фактично використовує квартиру АДРЕСА_2 .

Більш того, з згідно Інформаційної довідки 327421283 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 29.03.2023 року, починаючи з 01.01.2013 року, право власності на квартиру АДРЕСА_4 за жодною особою не зареєстровано.

Враховуючи викладене, керуючись конституційним принципом верховенства права, оцінивши всебічно, повно та об`єктивно всі наявні у справі докази окремо та у сукупності, застосовуючи відповідні норми матеріального права, забезпечуючи права людини і основоположні свободи сторін, враховуючи принципи справедливості та неупередженості, суд дійшов до висновку про те, що позивач фактично володіє спірним майном протягом понад 38 років поспіль, та в подальшому має намір володіти, користуватися та розпоряджатися вищевказаним нерухомим майном, однак на теперішній час оформити право власності у позасудовому порядку не має можливості, а тому суд вважає за необхідне визнати за позивачем право власності на нерухоме майно за набувальною давністю.

Керуючись ст.ст.3-7, 10-13, 18, 11, 76-83,95, 133, 141, 174, 213, 228, 229, 241-246, 258, 259, 263-268, 272, 273 ЦПК України, ст.ст.316-320, 321, 328, 344 ЦК України, Постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України № 5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», суд -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , право власності за набувальною давністю на квартиру АДРЕСА_1 .

Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду безпосередньо або через Овідіопольський районний суд Одеської області протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Є. М. Панасенко