Постанова

від 16.05.2023 по справі 908/359/22

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.05.2023 року м. Дніпро Справа № 908/359/22

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Чередка А.Є. (доповідач)

суддів: Коваль Л.А., Мороза В.Ф.

при секретарі судового засідання: Михайловій К.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"

на рішення Господарського суду Запорізької області (суддя Дроздова С.С.) від 21.12.2022р. у справі № 908/359/22

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма "Укрспецсервіс" (61099, м. Харків, вул. Лодзька, буд. 7, к. 306, ідентифікаційний код 31631773, адреса для листування: адвокат Пустовалова І.С., 61002, м. Харків, ХВ-2, а/с 833, електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_1)

до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3, ідентифікаційний код 24584661) в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька АЕС" (71504, Запорізька область, м. Енергодар, вул. Промислова, 133, ідентифікаційний код 19355964, електронна пошта: zaes@npp.zp.ua)

про стягнення коштів за договором поставки товару № 53-121-0121-10552 від 06.08.2021, -

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2022р. до Господарського суду Запорізької області звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма "Укрспецсервіс" з позовом до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька АЕС", в якому, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, просило стягнути з відповідача 3 372 885,89 грн., що складається із заборгованості за зобов`язаннями - 3 336 956,46 грн., 3% річних - 15 907,69 грн. та інфляційних втрат - 20 021,74 грн. за договором поставки товару № 53-121-0121-10552 від 06.08.2021.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 21.12.2022р. у справі № 908/359/22:

- позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма "Укрспецсервіс" до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька АЕС" задоволено частково;

- стягнуто з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3, ідентифікаційний код 24584661) в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька АЕС" (71504, Запорізька область, м. Енергодар, вул. Промислова, 133, ідентифікаційний код 19355964, електронна пошта: zaes@npp.zp.ua) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма "Укрспецсервіс" (61099, м. Харків, вул. Лодзька, буд. 7, к. 306, ідентифікаційний код 31631773, адреса для листування: адвокат Пустовалова І.С., 61002, м. Харків, ХВ-2, а/с 833, електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_1) 3 216 956 (три мільйони двісті шістнадцять тисяч дев`ятсот п`ятдесят шість) грн. 46 коп. заборгованості, 15 891 (п`ятнадцять тисяч вісімсот дев`яносто одну) грн. 24 коп. 3 % річних, 20 021 (двадцять тисяч двадцять одну) грн. 74 коп. інфляційних втрат, 9 999 (дев`ять тисяч дев`ятсот дев`яносто дев`ять) грн. 95 коп. витрат на професійну правничу допомогу, 48 793 (сорок вісім тисяч сімсот дев`яносто три) грн. 04 коп. судового збору;

- в іншій частині позову відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням господарського суду, до Центрального апеляційного господарського суду звернулося Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", в якій просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 21.12.2022р. у справі № 908/359/22.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, яке призвело до прийняття неправильного рішення, а саме розгляд справи судом без дотримання принципу рівності та змагальності сторін.

Так, апелянт вважає, що при ухваленні оскаржуваного рішення та відхиленні клопотань відповідача про відкладення розгляду справи судом першої інстанції не враховані виняткові обставини, зокрема:

- надзвичайні події, що відбуваються у зв`язку з військовою агресією рф проти України: перебування в окупації Енергодарської територіальної громади Запорізької області, в межах якої розташовані виробничі потужності та органи управління відповідача, а також постійну присутність озброєних військових окупаційних військ безпосередньо на майданчику ВП "Запорізька АЕС";

- повне зупинення атомної станції (перебування в режимі холодного зупинення) 11 вересня 2022, втрату виробничих потужностей, які забезпечували майже половину доходу від реалізації електроенергії;

- відсутність доходів від діяльності ВП "Запорізька АЕС";

- внесення ДП "НАЕК" "Енергоатом" до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави;

- масовані ракетні атаки і атаки БПЛА на об`єкти енергетичної системи України, якими спричинено шкоду 30% енергетичних потужностей держави.

Водночас апелянт не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу, обґрунтовуючи це тим, що позивачем не надано доказів понесених витрат, а саме не надано відповідних розрахункових, платіжних або інших документів, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення. Також, апелянт вважає вартість наданих послуг завищеною та такою, що не відповідає критеріям обґрунтованості та розумності їх розміру.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 27.03.2023р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на рішення Господарського суду Запорізької області від 21.12.2022р. у справі № 908/359/22, розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 16.05.2023р.

Представником Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма "Укрспецсервіс" подані заперечення на апеляційну скаргу, у відповідності до яких позивач заперечує проти її задоволення. В обґрунтування своїх заперечень вказує на те, що апелянтом не надано доказів неможливості участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції, а також погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що клопотання відповідача про відкладення розгляду справи до закінчення військового стану задоволенню не підлягають. Звертає увагу на те, що відповідачем фактично не оспорюється факт поставки товару. Розрахунок витрат на професійну правничу допомогу вважає здійсненим логічно та співмірно із інтелектуальною завантаженістю на адвоката, з урахуванням ціни позову та рекомендованими ставками адвокатського гонорару.

Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" подано відповідь на відзив на апеляційну скаргу, згідно з якою апелянт підтверджує свої вимоги щодо скасування оскаржуваного рішення, обґрунтовуючи це доводами, вже викладеними ним в апеляційній скарзі.

Представник апелянта в судове засідання, призначене на 16.05.2023р., не з`явився, подав клопотання про відкладення розгляду справи, обґрунтовуючи його тим, що всі документальні матеріали та інформація щодо спірних правовідносин, які стали предметом розгляду у цій справі, зокрема щодо виконання договірних відносин, за якими стягується заборгованість, перебувають у розпорядженні ВП ЗАЕС, що розташоване в межах Енергодарської міської територіальної громади, яка перебуває в тимчасовій окупації. Враховуючи вказані обставини, вважає, що ДП "НАЕК "Енергоатом" в особі ВП ЗАЕС наразі знаходиться у становищі, яке позбавляє його як сторону у справі можливості забезпечення належного захисту своїх прав та інтересів, в тому числі щодо надання відповідних доказів та матеріалів, що стосуються предмету спору.

Просить відкласти розгляд справи № 908/359/22 до припинення дії режиму воєнного стану та деокупації ВП "Запорізька АЕС".

Розглянувши клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, апеляційний суд вважає необхідним відмовити в його задоволенні, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; розумність строків розгляду справи судом.

Частиною 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є розумні строки розгляду справи судом.

Статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують під час розгляду справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з положенням п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Воєнний стан в Україні неодноразово було продовжено. На даний час Указом Президента України від 06.02.2023 № 58/2023 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 19 лютого 2023 року строком на 90 діб.

На даний момент судовій колегії не відомі конкретні відомості про час закінчення воєнного стану, а тому відкладення розгляду справи до закінчення воєнного стану в Україні, тобто на невизначений строк, може спричинити порушення прав позивача на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Судова колегія зауважує, що діяльність судів України в період воєнного стану регламентується зокрема Законом України "Про правовий режим воєнного стану", статтею 12-2 якого визначено, що в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Водночас ч. 2. ст. 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" встановлено, що в умовах воєнного стану скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.

Отже, з наведених приписів закону вбачається, що запровадження військового стану у країні не може слугувати самостійною та достатньою підставою для відтермінування вирішення спору (не здійснення розгляду справи).

До того ж, судова колегія звертає увагу, що в матеріалах справи наявні процесуальні документи сторін, в яких останні висловили свою правову позицію, а також інші документи, необхідні для прийняття обґрунтованого рішення зі спору. Відповідачем не вказано, які ще документи він має долучити до матеріалів справи в заперечення проти позовних вимог, та які знаходяться на зберіганні ВП "Запорізька АЕС".

Крім іншого, судова колегія зауважує, що до клопотання про відкладення розгляду справи не додано доказів на підтвердження неможливості представника відповідача бути присутнім в судовому засіданні 16.05.2023р. по справі № 908/359/22.

Згідно із ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Частиною 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи те, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, а ДП "НАЕК "Енергоатом" не було позбавлено права і можливості за потреби забезпечити участь у судовому засіданні свого представника, якому доручити виконання функцій щодо представництва інтересів у суді, зокрема взяти участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, зважаючи на необхідність дотримання процесуальних строків розгляду апеляційної скарги, встановлених ГПК України, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі представника відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає клопотання відповідача про відкладення розгляду справи до припинення дії режиму воєнного стану та деокупації ВП "Запорізька АЕС" необґрунтованим та відмовляє в його задоволенні повністю.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, судова колегія дійшла до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, Товариством з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма "Укрспецсервіс" (Постачальник) та Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька АЕС" (Покупець) укладено Договір поставки товару № 53-121-01-21-10552 від 06.08.2021 (Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору, Постачальник зобов`язується поставити, а Покупець прийняти та оплатити товар згідно переліку.

Згідно п. 1.2 Договору строк поставки товару: вересень-жовтень 2021 року.

Пунктами 3.2, 3.3 Договору передбачено, що оплата за поставлений товар здійснюється протягом 60 календарних днів з дати поставки повного обсягу товару, визначеного в п. 1.1 Договору, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника. Оплата покупцем частини вартості товару у розмірі суми ПДВ здійснюється після реєстрації Постачальником належним чином оформленої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлених ПК України випадках та порядку.

Відповідно до п. 4.1. Договору поставка товару відбувається відповідно до Правил ІНКОТЕРМС 2010, на умовах DDР - м. Енергодар. Вантажоодержувач: Запорізьке відділення ВП "Складське господарство", вул. Промислова, 133 (склад), м. Енергодар, Запорізької області.

Пунктом 7.1 Договору встановлено, що у випадку неналежного виконання або невиконання сторонами зобов`язань за Договором сторони несуть майнову відповідальність відповідно до діючого законодавства.

На виконання умов Договору Постачальник здійснив поставку товару на загальну суму 3 336 956 грн. 46 коп., що підтверджується накладними: № 211 від 19.08.2021, № 212 від 02.09.2021, № 216 20.09.2021, № 217 від 21.09.2021, № 218 від 06.10.2021.

Матеріали справи містять досудову претензію № 1, яка була отримана відповідачем 02.12.2021 з вимогою перерахувати за користь позивача суму боргу.

У відповіді вих. № 28-23/31973 від 29.12.2021 на вказану претензію, відповідач вказав, що у нього відсутня можливість вчасно та в повній мірі здійснити розрахунки.

Позивач в позовній заяві вказує на те, що ним виконане своє зобов`язання за Договором в повному обсязі, натомість відповідачем не виконано належним чином своїх зобов`язань з оплати товару, у зв`язку з чим, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Ухвалюючи оскаржуване рішення про часткове задоволення позовних вимог місцевий господарський суд виходив зі встановлених фактів виконання позивачем свого зобов`язання за договором з поставки товару у повному обсязі та тільки часткового виконання відповідачем свого обов`язку з оплати поставленого товару, у зв`язку з чим дійшов висновку щодо обґрунтованості позовних вимог про стягнення основної суми боргу. Водночас суд першої інстанції здійснив перевірку заявлених до стягнення позивачем 3% річних і інфляційних втрат та з`ясував, що інфляційні втрати розраховані позивачем правильно, проте наданий позивачем розрахунок 3% річних є неправильним, у зв`язку з чим дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині суми стягнення інфляційних втрат та необхідність зменшення заявленої до стягнення суми 3% річних.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з таким висновком місцевого господарського суду з огляду на наступне.

Предметом розгляду у даній справі є стягнення з відповідача на користь позивача сум основного боргу за поставлений товар, а також інфляційних втрат та 3% річних.

За змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Підстави виникнення господарських зобов`язань визначені в ст. 174 Господарського кодексу України. Зокрема, господарські зобов`язання можуть виникати:

- з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать;

- внаслідок заподіяння шкоди суб`єкту або суб`єктом господарювання, придбання або збереження майна суб`єкта або суб`єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав;

- внаслідок подій, з якими закон пов`язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, що визначено ч. 2 ст. 175 Господарського кодексу України.

Частинами 1-3 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК).

Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання, згідно ст. 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За умовами ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

З урахуванням вимог ст. 638 Цивільного кодексу України, сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору а відтак договір є укладеним.

Доказів розірвання Договору, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, або визнання недійсним договору внаслідок недодержання сторонами в момент його вчинення вимог чинного законодавства України, сторонами у справі не надано. Не надано також і доказів того, що сторони відмовились від виконання договору в силу певних об`єктивних обставин.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 Господарського кодексу України).

Підприємницька діяльність здійснюється суб`єктами господарювання, підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

З матеріалів справи вбачається, що позивач виконав своє зобов`язання, а саме, поставив відповідачу товар на загальну суму 3 336 956 грн. 46 коп., що підтверджується накладними: № 211 від 19.08.2021, № 212 від 02.09.2021, № 216 20.09.2021, № 217 від 21.09.2021, № 218 від 06.10.2021.

Відповідачем було здійснено платіж суми основного боргу в розмірі 120 000 грн.

Однак, матеріали справи не містять доказів повної оплати відповідачем товару, згідно умов Договору.

З наведеного вище вбачається, що товар по Договору не було оплачено відповідачем позивачу в повному обсязі, в зв`язку з чим відповідачем порушено умови Договору, а сума неоплаченого товару склала 3 216 956 грн. 46 коп.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу за поставлений товар в розмірі 3 216 956 грн. 46 коп. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

У зв`язку із невиконанням відповідачем умов Договору, позивачем заявлено до стягнення з відповідача за загальний період з 06.12.2021 по 01.02.2022 суму 15 907 грн. 69 коп. - 3 % річних, 20 021 грн. 74 коп. - втрат від інфляції за грудень 2021.

На особу, яка допустила неналежне виконання зобов`язання, покладаються додаткові юридичні обов`язки, в тому числі передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України.

Згідно із ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата 3% річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки.

Як вбачається з оскаржуваного рішення судом першої інстанції здійснено перевірку наданих позивачем розрахунків 3% річних та втрат від інфляції та встановлено, що нарахування суми втрат від інфляції є вірним, щодо суми 3% річних, судом після перерахування отримана сума в розмірі 15 891 грн. 24 коп.

Судова колегія відмічає, що розмір сум 3% річних та втрат від інфляції, присуджених до стягнення судом першої інстанції, не є предметом апеляційного оскарження у цій справі, отже, в силу положень ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, не перевіряються судом апеляційної інстанції.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача 15 891 грн. 24 коп. - 3 % річних, 20 021 грн. 74 коп. - втрат від інфляції.

Водночас судова колегія враховує, що підставою для скасування рішення суду першої інстанції в частині стягнення суми боргу, 3% річних та інфляційних втрат апелянт вказує порушення судом норм процесуального права, яке позивач вбачає у відхиленні судом клопотань відповідача про відкладення розгляду справи до припинення дії режиму воєнного стану та деокупації ВП "Запорізька АЕС".

Як вбачається з апеляційної скарги та матеріалів справи необхідність такого відкладення розгляду справи відповідач обґрунтовує тим, що всі документальні матеріали та інформація щодо спірних правовідносин, які стали предметом розгляду у цій справі, зокрема щодо виконання договірних відносин, за якими стягується заборгованість, перебувають у розпорядженні ВП ЗАЕС, що розташоване в межах Енергодарської міської територіальної громади, яка перебуває в тимчасовій окупації. Враховуючи вказані обставини, відповідач вважає, що ДП "НАЕК "Енергоатом" в особі ВП ЗАЕС наразі знаходиться у становищі, яке позбавляє його як сторону у справі можливості забезпечення належного захисту своїх прав та інтересів, в тому числі щодо надання відповідних доказів та матеріалів, що стосуються предмету спору.

Надаючи оцінку зазначеним доводам апеляційної скарги судова колегія вважає, що вони не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; розумність строків розгляду справи судом.

Судова колегія зауважує, що Господарським процесуальним кодексом України встановлені певні процесуальні строки.

Зокрема, ч. 3 ст. 177 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду.

В свою чергу ч.ч. 1, 2 ст. 195 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, а у випадку продовження строку підготовчого провадження - не пізніше наступного дня з дня закінчення такого строку. Суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є розумні строки розгляду справи судом.

Статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують під час розгляду справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з положенням п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Воєнний стан в Україні неодноразово було продовжено, зокрема, Указами Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 № 341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022, які були затверджені Законами України від 15.03.2022 № 2119-IX, від 21.04.2022 № 2212-IX, від 22.05.2022 № 2263-IX, від 15.08.2022 № 2500-IX.

На момент розгляду цієї справи ні судова колегія, ані суд першої інстанції, не можуть бути обізнані про час закінчення воєнного стану, а тому відкладення розгляду справи до закінчення воєнного стану в Україні, тобто на невизначений строк, може спричинити порушення прав позивача на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Судова колегія зауважує, що діяльність судів України в період воєнного стану регламентується зокрема Законом України "Про правовий режим воєнного стану", статтею 12-2 якого визначено, що в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Водночас ч. 2. ст. 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" встановлено, що в умовах воєнного стану скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.

Отже, з наведених приписів закону вбачається, що запровадження військового стану у країні не може слугувати самостійною та достатньою підставою для відтермінування вирішення спору (не здійснення розгляду справи).

Судова колегія враховує, що в матеріалах справи наявні процесуальні документи сторін, в яких останні висловили свою правову позицію, а також інші документи, необхідні для прийняття обґрунтованого рішення зі спору. При цьому, відповідачем не вказано, які ще документи він має долучити до матеріалів справи в заперечення проти позовних вимог, та які знаходяться на зберіганні ВП "Запорізька АЕС".

Частиною 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

При цьому, судова колегія звертає увагу, що протягом розгляду справи судом першої інстанції відповідачем неодноразово подавалися клопотання про відкладення розгляду справи, які були задоволені судом.

За таких обставин, судова колегія вважає, що при розгляді даної справи суд першої інстанції здійснив усі можливі дії для забезпечення прав відповідача, як учасника справи, та не припустився порушення норм процесуального права, зокрема таких, які є підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Отже, апеляційна скарга в цій частині є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню судом апеляційної інстанції.

Щодо посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції не враховані обставини, які апелянт вважає винятковими, зокрема: повне зупинення атомної станції (перебування в режимі холодного зупинення) 11 вересня 2022, втрату виробничих потужностей, які забезпечували майже половину доходу від реалізації електроенергії; відсутність доходів від діяльності ВП "Запорізька АЕС"; внесення ДП "НАЕК" "Енергоатом" до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави; масовані ракетні атаки і атаки БПЛА на об`єкти енергетичної системи України, якими спричинено шкоду 30% енергетичних потужностей держави, судова колегія має зауважити, що усі перелічені обставини не можуть бути підставою для звільнення відповідача від обов`язку виконання договірних зобов`язань з оплати поставленого товару, та, відповідно, підставою для скасування оскаржуваного рішення суду.

Як зазначено вище, рішення суду першої інстанції оскаржується відповідачем також в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, з приводу чого судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем заявлено до стягнення з відповідача 10 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Частиною 1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Згідно частин 1, 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Поняття особи, яка є адвокатом, наводиться в статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність": адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 даного Закону, договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, між Товариством з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма "Укрспецсервіс" (клієнт) та адвокатом Пустоваловою І.С. укладено Договір № 5 про надання правової допомоги від 17.01.2022, відповідно до умов якого клієнт доручає, а адвокат, відповідно до чинного законодавства України, приймає на себе зобов`язання в якості правової допомоги здійснювати представницькі повноваження, захищати права і законні інтереси клієнта в обсязі та на умовах, встановлених цим договором та за домовленістю сторін.

Відповідно до п. 4.2 Договору сторони домовились, що вартість послуг адвоката складає 10 000 грн.

Відповідно до підписаного з боку позивача та адвоката Звіту про надання правової допомоги від 01.02.2022, адвокатом було надано послуги по даній справі на суму 10 000 гривень.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

При цьому вирішуючи питання про розподіл витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги адвокатом, суд враховує, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Суд не має право втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, судом першої інстанції встановлено, що заявлені позивачем до стягнення витрати на професійну правничу допомогу адвоката, враховуючи обсяг наданих послуг та розгляд справи з викликом учасників справи, та аналізуючи в сукупності наведені вище обставини, враховуючи фактично понесені витрати, є законними та співмірними.

Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду в постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 вказала, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст.129 ГПК України.

Як вбачається з оскаржуваного рішення, судом враховано часткове задоволення позовних вимог, а тому місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про пропорційне задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача витрат на послуги адвоката в розмірі 9 999 грн. 95 коп.

Водночас судова колегія відхиляє твердження апелянта про те, що позивачем не надано доказів понесених витрат, а саме не надано відповідних розрахункових, платіжних або інших документів, які підтверджують оплату позивачем послуг адвоката.

Дійсно матеріали справи не містять доказів оплати Товариством з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма "Укрспецсервіс" послуг адвоката.

Втім, судова колегія звертає увагу, що Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду в абз. 3 п. 6.5. постанови від 03.10.2019 по справі № 922/445/19 зробила висновок, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Також заслуговують на увагу умови Договору № 5 про надання правової допомоги від 17.01.2022, укладеного між позивачем та адвокатом Пустоваловою І.С., у відповідності до п. 4.5. якого, сторони домовились, що вартість отриманих послуг за Договором буде сплачена Клієнтом в місячний термін після набрання законної сили рішенням суду першої інстанції по справі про стягнення коштів.

Таким чином, на момент розгляду справи судом першої інстанції, позивачем і не могли бути надані докази оплати послуг адвоката, оскільки сторони домовилися про оплату цих послуг вже після набрання чинності відповідним рішенням суду.

Отже, враховуючи умови укладеного між позивачем і адвокатом договору про надання правової допомоги та правову позицію Верховного Суду, судова колегія констатує, що доводи апелянта про ненадання позивачем доказів понесених витрат на професійну правничу допомогу є необґрунтованими та не приймаються судом апеляційної інстанції.

Також, апелянт вважає вартість наданих послуг завищеною та такою, що не відповідає критеріям обґрунтованості та розумності їх розміру, з приводу чого судова колегія зазначає наступне.

Положення ст. 74 Господарського процесуального кодексу України передбачають обов`язок кожної сторони довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Проте, заперечуючи проти вартості наданих послуг апелянт не надає жодних обґрунтувань своєї позиції з цього питання, не наводить контррозрахунків або інших доводів щодо необґрунтованості таких витрат, у зв`язку з чим вказані заперечення відповідача також відхиляються судовою колегією.

За таких обставин, судова колегія вважає, що оскаржуване рішення в частині витрат на професійну правничу допомогу, які мають бути стягненні на користь позивача, прийнято судом першої інстанції з дотриманням норм процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого господарського суду та не впливають на них.

З огляду на усе вищевикладене, судова колегія апеляційного суду вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими, а оскаржуване рішення таким, що відповідає фактичним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, тому підстави, передбачені ст. 277 ГПК України, для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Господарського суду Запорізької області від 21.12.2022р. у справі № 908/359/22, відсутні.

Згідно зі ст. 129 ГПК України, судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 75 889,93 грн. слід покласти на апелянта.

З підстав наведеного та керуючись ст.ст. 123, 129, 269, 270, 275-284, 287 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на рішення Господарського суду Запорізької області від 21.12.2022р. у справі № 908/359/22 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 21.12.2022р. у справі № 908/359/22 - залишити без змін.

Судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги, покласти на Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом".

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повна постанова складена та підписана 24.05.2023 року.

Головуючий суддя А.Є. Чередко

Суддя Л.А. Коваль

Суддя В.Ф. Мороз