Рішення

від 13.04.2023 по справі 160/2495/23

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2023 року Справа № 160/2495/23

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Озерянської С.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін в письмовому провадженні у м. Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

10.02.2023 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить визнати протиправним та скасувати рішення контролюючого податкового органу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області , а саме: вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 24.01.2023 № Ф-5968-53 на суму 23785,08 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначила, що 29.04.2002 була зареєстрована фізичною особою - підприємцем. Після набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» позивач реєстраційну картку державному реєстратору не подавала, свідоцтво нового зразка не отримувала, підприємницьку діяльність не здійснювала. Згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, 20.08.2019 до реєстру внесено запис про ОСОБА_1 за №22151750000002180 як фізичну особу - підприємця з відміткою про те, що свідоцтво про його державну реєстрацію вважається недійсним. Відсутність у позивача чинного свідоцтва про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності у сукупності із відомостями про недійсність свідоцтва про державну реєстрацію ОСОБА_1 , як фізичної особи - підприємця виключає можливість нарахування їй відповідачем заборгованості із сплати єдиного соціального внеску. За період з 2015 по 2022 роки позивач перебувала у трудових правовідносинах із страхувальниками, які самостійно здійснювали нарахування ЕСВ, та вважає, що підстави для донарахування останній єдиного внеску за 2017 - 2019 роки в загальній сумі 23 785,08 грн. відсутні.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.02.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі № № 160/2495/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення. Розглядати справу вирішено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

21.03.2023 року Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області надано відзив на позовну заяву. Заперечуючи проти позовних вимог відповідачем зазначено, що за даними інформаційної системи податкового органу ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) перебуває на обліку Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, як фізична особа-підприємець з 29.04.2002 року по теперішній час на загальній системі оподаткування. Стан платника: 0 - платник податків за основним місцем обліку. За даними ІКП по коду бюджетної класифікації 71040000 по ФОП ОСОБА_1 були автоматично розраховані нарахування єдиного внеску, а саме: за 2017 рік у сумі 8448,0 грн., граничний строк сплати до 09.02.2018 року; 1 квартал 2018у сумі 2457,18 грн., граничний строк сплати до 19.04.2018 року; 2 квартал 2018 у сумі 2457,18 грн., граничний строк сплати до19.07.2018 року; 3квартал 2018у сумі 2457,18 грн., граничний строк сплати до 19.10.2018 року; 4 квартал 2018 у сумі 2457,18 грн., граничний строк сплати до19.01.2019 року; 1 квартал 2019 у сумі 2754,18 грн., граничний строк сплати до19.04.2019 року;2 квартал 2019 року у сумі 2754,18 грн., граничний строк сплати до 19.07.2019 року. Станом на теперішній час заборгованість по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування по ФОП ОСОБА_1 згідно даних ITC «Податковий блок», становить 23785,08 грн. У зв`язку із наявністю заборгованості з єдиного внеску та керуючись пунктом 4 статті 25 Закону №2464 сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-5968-53 від 24.01.2023 на суму 23785,08 грн. Головне управління ДПС у Дніпропетровській області щодо винесення оскаржуваної вимоги про сплату № Ф-5968-53 від 24.01.2023 на суму 23785,08 грн. діяло лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області просило відмовити повністю.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , 29.04.2002 року була зареєстрована Солонянською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області фізичною особою-підприємцем. З 04.06.2002 року перебуває на обліку в Головному управлінні ДПС у Дніпропетровській області.

04.02.2014 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань включені відомості про фізичну особу підприємця з відміткою про те, що свідоцтво про її державну реєстрацію, вважається недійсним.

Солонянською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області 20.08.2019 року внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань рішення фізичної особи підприємця про припинення підприємницької діяльності.

20.08.2019 року зареєстровано припинення підприємницької діяльності фізичної особи підприємця ОСОБА_1 за її рішенням.

Відповідно до форми 5-ОК ОСОБА_1 за період з 2017 по липень 2019 року єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування було сплачено Філією «Дніпропетровський автодор» Дочірнього підприємства «Дніпропетровський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України»( код 35112137).

Засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 отримала вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 24.01.2023 року за № Ф-5968-53. Відповідно до зазначеної вимоги, ГУ ДПС у Дніпропетровській області вимагає сплатити заборгованість (недоїмку) в сумі 23785,08 грн. за технологічним кодом 71040000.

Незгода позивача з вимогою про сплату боргу (недоїмки) стала підставою для звернення до суду з даною позовною заявою.

Вирішуючи заявлені позовні вимоги, суд зазначає наступне.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначаються Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 8 липня 2010 року № 2464-VI.

Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску (частина друга статті 2 Закону № 2464-VI).

Пунктами 2 і 6 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» визначено, що єдиний внесок - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

01 січня 2017 року набрав чинності Закон України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 1774-VIII), яким було внесено зміни, зокрема, до пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VІ щодо нарахування єдиного внеску його платниками.

Так, відповідно до абзаців першого та другого пункту 2 частини першої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (у редакції Закону № 1774-VIII зі змінами, внесеними Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій») єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Таким чином, у зв`язку із внесеними до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» змінами щодо нарахування єдиного внеску його платниками у фізичних осіб - підприємців з 01 січня 2017 року виник обов`язок щодо нарахування та сплати єдиного внеску незалежно від того, чи отримували вони дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу.

Відповідно до частин другої - четвертої, восьмої, дванадцятої статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску за минулі періоди, крім випадків сплати єдиного внеску згідно з частиною п`ятою статті 10 цього Закону, здійснюється виходячи з розміру єдиного внеску, що діяв на день нарахування (обчислення, визначення) заробітної плати (доходу), на яку відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що необхідними умовами для сплати фізичною особою підприємцем єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження останньою підприємницької діяльності.

Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, їхньої символіки (у випадках, передбачених законом), громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців.

З 01 липня 2004 року розпочав функціонування Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

До 01 липня 2004 року реєстрація суб`єктів підприємницької діяльності здійснювалась на підставі Закону України «Про підприємництво».

Так, відповідно до статті 8 Закону України «Про підприємництво» від 7 лютого 1991 року №698-XII, було передбачено, що громадяни, які мають намір здійснювати підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, подають реєстраційну картку встановленого зразка, яка є водночас заявою про державну реєстрацію, копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера фізичної особи - платника податків та інших обов`язкових платежів і документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію.

Органам державної реєстрації забороняється вимагати від суб`єктів підприємницької діяльності додаткові документи, не передбачені цим Законом. Державна реєстрація суб`єктів підприємницької діяльності проводиться за наявності всіх необхідних документів за заявочним принципом протягом не більше п`яти робочих днів. Органи державної реєстрації зобов`язані протягом цього терміну внести дані з реєстраційної картки до Реєстру суб`єктів підприємницької діяльності та видати свідоцтво про державну реєстрацію встановленого зразка з проставленим ідентифікаційним кодом (для юридичних осіб), який надається органам державної реєстрації органами державної статистики, або ідентифікаційним номером фізичної особи - платника податків та інших обов`язкових платежів.

Згідно приписів вищевказаної норми Закону, відповідальність за відповідність чинному законодавству установчих документів, що подаються для проведення реєстрації, несе власник (власники) або уповноважені ним органи, які подають документи для реєстрації суб`єкта підприємництва. Також вказаною статтею Закону передбачено і умови та порядок скасування державної реєстрації, а саме, скасування державної реєстрації здійснюється за заявою власника (власників) або уповноважених ним (ними) органів чи за особистою заявою підприємця-громадянина.

01.07.2004 року набрав чинності Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» від 15.05.2003 (далі Закон №755-IV). Згідно з преамбулою цей Закон регулює відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб - підприємців.

Відповідно до статті 3 Закону №755-IV (станом на 01.07.2004) дія цього Закону поширюється на державну реєстрацію всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності та підпорядкування, а також фізичних осіб підприємців.

Статтею 4 Закону №755-IV (станом на 01.07.2004) зазначено, що державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до статті 5 Закону №755-IV (станом на 01.07.2004) державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи або за місцем проживання фізичної особи - підприємця.

Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення органів державної влади, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру (стаття 16 Закону №755-IV (станом на 01.07.2004)).

Згідно з частиною першою статті 17 Закону №755-IV (станом на 01.07.2004) відомості про юридичну особу або фізичну особу - підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток.

Частина перша статті 42 Закону №755-IV (станом на 01.07.2004) передбачала, що для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем (далі - заявник), повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб-платників податків та інших обов`язкових платежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця.

Відповідно до статті 43 Закону №755-IV (станом на 01.07.2004) за відсутності підстав для відмови у проведенні державної реєстрації фізичної особи - підприємця державний реєстратор повинен внести до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця на підставі відомостей реєстраційної картки на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця. Дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця є датою державної реєстрації фізичної особи - підприємця.

Водночас в силу приписів частини п`ятої статті 43 Закону №755-IV (станом на 01.07.2004) державний реєстратор не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації фізичної особи - підприємця зобов`язаний передати відповідним органам статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування повідомлення про проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця із зазначенням номера та дати внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру та відомості з реєстраційної картки на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця для взяття фізичної особи - підприємця на облік.

Відповідно до частини першої статті 46 Закону №755-IV (станом на 01.07.2004) державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця проводиться у разі прийняття фізичною особою - підприємцем рішення про припинення підприємницької діяльності.

Частиною третьою статті 46 Закону № 755-IV (станом на 01.07.2004) встановлено, що фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.

Отже, державна реєстрація засвідчує не тільки факт припинення статусу підприємця, але і його набуття.

Пунктом 2 розділу VIII «Прикінцевих положень» Закону № 755-IV (станом на 01.07.2004) було визначено, що державний реєстратор протягом 2004 - 2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов`язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.

01.07.2010 року було прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємці» (далі Закон № 2390-VI) щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання.

Відповідно до «Прикінцевих і перехідних положень» Закону №2390 - VI:

- процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом (пункт 2).

- усі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв (пункт 3).

- свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними (пункт 4).

З огляду на викладені норми, обов`язковою умовою для збереження статусу фізичними особами, зареєстрованими до 01.07.2004 як суб`єктами підприємницької діяльності, було проходження процедури державної реєстрації як фізичної особи-підприємця в Єдиному державному реєстрі. При цьому датою державної реєстрації фізичної особи-підприємця вважалася дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця.

Водночас, Законом №755-IV не було встановлено обов`язку суб`єктів підприємницької діяльності-фізичних осіб щодо проходження обов`язкової державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі та правових наслідків не проходження такої реєстрації.

Відтак, після набрання 01.07.2004 чинності Законом №755-IV позивач автоматично не набув статусу фізичної особи - підприємця в розумінні положень цього закону, оскільки не вчинив передбачених ним активних дій для проведення державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі.

Суд зазначає, що статус фізичної особи - підприємця є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01 липня 2004 року ознак суб`єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.

Відсутність офіційного підтвердження статусу фізичної особи - підприємця шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом №755-IV, виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.

Такий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 1 липня 2020 року по справі № 260/81/19.

Крім того відповідачем не надано доказів, які б свідчили про збереження статусу фізичної особи підприємця у позивача. Відповідачем не надано доказів подання позивачем державному реєстратору, у встановлений пунктом 2 розділу ІІ Закону №2390-VI строк, реєстраційної картки для включення відомостей про нього до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтва про його державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання такого свідоцтва. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів отримання позивачем свідоцтва про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності фізичної особи нового зразка.

За таких обставин, суд не бере до уваги доводи відповідача щодо наявності у позивача статусу фізичної особи - підприємця і, як наслідок, платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Наказом Міністерства фінансів України від 24.11.2014 № 1162 затверджено Порядок обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Цим Порядком визначаються питання взяття на облік, внесення змін до облікових даних та зняття з обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у територіальних органах Державної фіскальної служби України, надання контролюючим органам відомостей про зміну класу професійного ризику виробництва Фондом соціального страхування за період до 01.01.2016, надання Пенсійному фонду України та фондам загальнообов`язкового державного соціального страхування даних про взяття/зняття з обліку платників єдиного внеску (пункт 2 розділу І Порядку № 1162).

Порядок поширюється на платників єдиного внеску, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI (пункт 3 розділу І Порядку № 1162).

Взяття на облік юридичних осіб (їх відокремлених підрозділів) та фізичних осіб - підприємців, відомості щодо яких містяться в Єдиному державному реєстрі, як платників єдиного внеску підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру, яка надсилається (видається) цим юридичним особам (відокремленим підрозділам) та фізичним особам - підприємцям у порядку, встановленому Законом України від 15.05.2003 № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (в подальшому - Закон № 755-IV) (пункт 4 розділу ІІ Порядку № 1162).

Отже, з приписів вищенаведених норм законодавства випливає, що взяття на облік фізичних осіб - підприємців як платників єдиного внеску здійснюється у тому випадку, якщо відомості про них містяться в Єдиному державному реєстрі.

Як зазначалось вище ОСОБА_1 була зареєстрована 29.04.2002 року як фізична особа-підприємець та до реєстратора з реєстраційною карткою про включення відомостей про неї до Єдиного державного реєстру, відповідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» не зверталася.

Водночас, Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області як відокремленим підрозділом ДПС України не надано суду будь-яких доказів на підтвердження правомірності реєстраційних дій відносно позивача як фізичної особи-підприємця.

Докази, які б підтверджували статус позивача як фізичної особи-підприємця - відсутні. Обставину припинення позивача як фізичної особи-підприємця суд не вважає такою, що зумовлює правомірність вимоги, оскільки за період часу з 09.02.2018 року по 19.07.2019 року будь-яких дій, спрямованих на набуття статусу фізичної особи- підприємця або з яких би можна було встановити наявність такого статусу позивачем не вчинялося, такі докази відсутні. Водночас, з відзиву вбачається, що вимога сформована щодо заборгованості, яка виникла в період з 09.02.2018 року по 19.07.2019, тобто протягом часу, за який сформована вимога, статус позивача як фізичної особи-підприємця не підтверджено будь-якими доказами, в тому числі не надано доказів звітування податковому органу, шляхом подачі декларацій тощо.

Відсутність офіційного підтвердження у позивача статусу фізичної особи- підприємця, у тому числі шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом № 755-IV, виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, таке виключає можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.

Відповідачем підтвердження волевиявлення позивача на збереження статусу фізичної особи-підприємця після 01.07.2004 року шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки або будь-яким іншим чином не надано. Інші доводи відповідача вказану обставину не спростовують.

До того ж, беручи до уваги правову позицію Верховного Суду, яка викладена в постанові від 04.12.2019 по справі № 440/2149/19, податковий орган при нарахуванні єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування ОСОБА_1 повинен був враховувати перебування позивача у трудових відносинах з Філією «Дніпропетровський автодор» Дочірнього підприємства «Дніпропетровський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України»( код 35112137), а отже подвійне нарахування зазначеного внеску є протиправним, що є порушення прав та законних інтересів позивача.

Враховуючи зазначене та встановлені обставини справи суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовної заяви про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 24.01.2023 № Ф-5968-53 прийняту Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області.

Відповідно до вимог частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з частинами 1-2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Суд наголошує, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на задоволення позову, здійснені позивачем судові витрати на сплату судового збору слід стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у розмірі 1073,60 грн.

При вирішенні питання про стягнення з відповідача 10000,00 грн витрат на правничу допомогу суд враховує таке.

Згідно статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до положень пункту 1 частини 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами 1- 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Приписами частини 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частинами 5, 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Зі змісту вказаних норм вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Суд встановив, що 08.02.2023 року між позивачем та адвокатом Козаренко Н.Ю. укладено договір про надання правової (правничої) допомоги № 08022023.

Професійна правова допомога надана адвокатом Козаренко Н.Ю. (свідоцтво про зайняття адвокатською діяльністю від 14.12.2011 серія 4166) на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від 08.02.2023 року.

Відповідно до акту виконаних робіт за договором про надання правової (правничої) допомоги №1 від 19.02.2023 року виконавець виконав, а замовник прийняв роботу за договором про надання правової допомоги № 08022023 від 08.02.2023 року, а саме зустріч з клієнтом для надання консультації, укладення договору на правову допомогу, ознайомлення з документами, що підлягають оскарженню в судовому порядку; аналіз нормативної бази, судової практики у подібних (аналогічних) справах, погодження з клієнтом лінії захисту, складання плану щодо зібрання письмових доказів для лінії захисту у суді; складання позовної заяви від 08.02.2023 про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) ГУ ДПС у Дніпропетровській області від 24.01.2023 №Ф-5968-53 на суму 23785,08 грн.; складання адвокатського запиту від 08.02.2023 до ЦНАПУ та Державного архіву Дніпропетровської області, оформлення додатків до запиту та відправлення запитів з відділення АТ «УКРПОШТА»; складання повідомлення до ГУ ДПС у Дніпропетровській області про оскарження вимоги про сплату боргу (недоїмки) ГУ ДПС у Дніпропетровській області від 24.01.2023 №Ф-5968-53 на суму 23785,08 грн. у судовому порядку.

Загальна вартість виконаних робіт складає 10000 (десять тисяч гривень 00 копійок) грн.

Згідно з прибутковим касовим ордером № 19022023 від 19.02.2023 року ОСОБА_1 сплачено 10000 грн.00 коп. за договором № 08022023 про надання допомоги від 08.02.2023 року.

Разом з тим, відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477- IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача задоволено, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Дослідивши зміст наданих доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу, суд доходить висновку, що такі витрати дійсно були пов`язані саме із розглядом цієї справи та підтверджені документально.

Проаналізувавши докази в підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу, враховуючи критерій обґрунтованості та доцільності понесених позивачем витрат, приймаючи до уваги незначну складність даної справи, наявність сталої судової практики, суд вважає розмір витрат на оплату послуг адвоката у даній адміністративній справі є неспівмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та значенням справи для сторони.

Також, суд зазначає, що адміністративна справа розглянута у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, що свідчить про те, що така справа належить до справ незначної складності, сума позову складає 23 785,08 грн., що також вказує на необґрунтовано завищену вартість наданих послуг.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що загальна сума витрат на професійну правничу допомогу, яку належить стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача становить 5000,00 грн.

Керуючись статтями 132, 139, 193, 241-246, 255, 257-262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, буд. 17-а, код ЄДРПОУ ВП 44118658) про визнання протиправним та скасування рішення задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) від 24.01.2023 року № Ф-5968-53 на суму 23785,08 грн.

Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1073,60 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області.

Стягнути на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.І. Озерянська