Рішення

від 23.05.2023 по справі 947/29241/22

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ОДЕСИ

Справа № 947/29241/22

Провадження № 2-др/947/32/23

ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.05.2023 року

Київський районний суд м.Одеси у складі:

Головуючого - судді Куриленко О.М.,

за участю секретаря - Солтановської Ю.О.,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні вм.Одесі заявупредставника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення по справі № 947/29241/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя,

ВСТАНОВИВ:

17 квітня 2023 року заявник звернувся до суду з заявою, в якій просить: постановити додаткове рішення по справі, яким стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 25000,00 гривень.

В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що рішенням суду від 14.04.2023 року по справі № 947/29241/23 позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя було задоволено. Проте, в рішенні суду не було вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Заявник стверджує, що у зв`язку з судовим розглядом сторона позивача понесла судові витрати, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу, витрати пов`язані з прибуттям до судового засідання та інші, у зв`язку з чим заявник просить стягнути з відповідача вказані витрати.

22 травня 2023 року представник відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_4 надіслав на адресу суду заперечення на заяву про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, в яких просив суд зменшити розмір витрат на правничу допомогу позивачу у справі до 500,00 гривень у випадку наявності підстав для їх стягнення.

Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду сповіщені належним чином у порядку ст.ст. 128-130 ЦПК України.

Представник заявника/позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, до канцелярії суду надіслав заяву, в якій просив слухати справу за його відсутності, свою заяву підтримав в поній мірі та просив її задовольнити.

Відповідач по справі ОСОБА_3 у судове засідання не з`явився, повідомлявся належним чином, про причини неявки суду не повідомив.

Суд, ознайомившись з матеріалами справи вважає, що заява підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

У судовому засіданні встановлено, що 07 грудня 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) право власності на частини двоповерхового садового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 121 кв.м., житловою площею 77,4 кв.м. Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) право власності на частини земельної ділянки площею 0,0377 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110136900:33:010:0026.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 14.04.2023 року позовну заяву ОСОБА_1 було задовольнено. Визнано за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) право власності на частину двоповерхового садового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 121 кв.м., житловою площею 77,4 кв.м. Визнано за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) право власності на частину земельної ділянки площею 0,0377 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110136900:33:010:0026. Стягнуто з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь держави 50 відсотків сплаченого судового збору у розмірі 6 202,50 гривень.

Відповідно до ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали доказі і давали пояснення, не ухвалено рішення; суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми/ присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; судом не вирішено питання про судові витрати; суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.

Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.

Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

Додаткове рішення або ухвалу про відмову в прийнятті додаткового рішення може бути оскаржено.

Заперечуючи проти задоволення даної заяви, представник відповідача вказував на те, що заява подана після винесення судом рішення у справі і позивач до судових дебатів не заявляв такої вимоги, у зв`язку з чим дану заяву слід залишити без розгляду.

Однак, суд не може повністю погодитись з такими твердженнями представника відповідача, виходячи з наступного.

Як вбачається з поданого позову, позивач зазначала, що понесені нею витрати становлять суму судового збору, а також витрати на правову допомогу у розмірі 25000 гривень.

Разом з тим, слід зазначити, що у зв`язку з визнанням позову відповідачем, рішення у справі було прийнято в підготовчому судовому засіданні за відсутності позивача і, таким чином, позивач була позбавлена можливості заявити про стягнення судових витрат до судових дебатів у відповідності до вимог ч.8 ст.141 ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», що закріплено ч.4 ст.62 ЦПК України.

Поняття терміну адвокат врегульоване п.1 ч.І ст.1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», відповідно до якої адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Положенням ч.ч. 1, 4 ст.17 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» визначено, що Рада адвокатів України забезпечує ведення Єдиного реєстру адвокатів України з метою збирання, зберігання, обліку та надання достовірної інформації про чисельність і персональний склад адвокатів України, адвокатів іноземних держав, які відповідно до цього Закону набули права на заняття адвокатською діяльністю в Україні, про обрані адвокатами організаційні форми адвокатської діяльності. Внесення відомостей до Єдиного реєстру адвокатів України здійснюється радами адвокатів регіонів та Радою адвокатів України.

Інформація, внесена до Єдиного реєстру адвокатів України, є відкритою на офіційному веб-сайті Національної асоціації адвокатів України. Рада адвокатів України і відповідні ради адвокатів регіонів надають витяги з Єдиного реєстру адвокатів України за зверненням адвоката або іншої особи.

Підстави для здійснення адвокатської діяльності визначені ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

Відповідно до ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на професійну правничу допомогу має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 3 ст.141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обгрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; і поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необгрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Частиною 8 ст. 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Отже, аналізуючи норми ЦПК України щодо визначення розміру судових витрат та їх розподілу між сторонами можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: І) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Верховний Суд в Постанові від 10.06.2021 року по праві № 820/479/18 зазначив, що як вказано у Рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23рп/2009, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з Іншими суб`єктами права.

При цьому необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківській документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Як вбачається з матеріалів справи, 15 листопада 2022 року між ОСОБА_1 та Адвокатським об`єднанням «Адвокатська контора «Місяць і партнери» в особі Керуючого партнера Місяця Андрія Петровича було укладено Договір про надання правової (правничої) допомоги.

Відповідно до умов Договору, Адвокатське об`єднання «Адвокатська контора «Місяць і партнери» прийняло на себе зобов`язання щодо представництва інтересів КЛІЄНТА у Київському районному суді м. Одеси з приводу подання позову про поділ майна подружжя до ОСОБА_3 .

Відповідно до п. 4.1 Договору про надання правової (правничої) допомоги «За роботу виконану АДВОКАТСЬКИМ ОБ`ЄДНАННЯМ КЛІЄНТ сплачує грошові кошти в сумі 25 000,00 грн. (двадцять п`ять одна тисяча) гривень на розрахунковий рахунок АДВОКАТСЬКОГО ОБ`ЄДНАННЯ».

Підтвердженням сплати гонорару, який визначений п. 4.1 Договору про надання правової (правничої) допомоги, є - квитанція до платіжної інструкції на переказ грошових готівки № ПН408 від 28.11.2022 року.

Так, заявляючи до стягнення суми витрат у розмірі 25000,00 гривень, представник позивача посилався на прибуття у судове засідання 12 квітня 2023 року та що для прибуття до суду, останнім витрачено майже 15 годин, а також подолано 1188 км., до своєї заяви надав фотокартки панелі приладів автомобіля.

Вирішуючи питання по суті, суд бере до уваги висновки КГС ВС від 30 січня 2023 року у справі №910/7032/17, при цьому суд зазначає, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на професійну правничу допомогу адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому у судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Колегія суддів касаційної інстанції враховує, що 12.05.2020 Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), в якій підтвердила свій висновок, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також з критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19)), та зазначила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44).

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 у справі "Іатрідіс проти Греції" ("Iatridis v. Greece", заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з "гонораром успіху". ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що за наявності угод, які передбачають "гонорар успіху", ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22.02.2005 у справі "Пакдемірлі проти Туреччини" ("Pakdemirli v. Turkey", заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала "гонорар успіху" у сумі 6672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72).

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одним із основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним порівняно з ринковими цінами адвокатських послуг.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що заявлена представником позивача до стягнення з позивача сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 25 000,00 грн. є непропорційною обсягу наданих адвокатом послуг та виконаних робіт і часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг).

При визначенні розміру витрат, суд також враховує те, що по справі було призначено чотири судових засідань, 12 квітня 2023 року, відбулось судове засідання на яке з`явилась позивач та її представник, загальний час тривалості судового засідання склав приблизно вісім хвилин.

Таким чином, враховуючи виконані роботи, складність справи, принципи співмірності та розумності судових витрат, суд дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача 6700,00 гривень витрат на професійну правничу допомогу.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 133,137,261,270 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Заяву представникапозивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 проухвалення додатковогорішення посправі №947/29241/23за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 проподіл спільногомайна подружжя задовольнити частково.

Ухвалити додаткове рішення у справі № 947/29241/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя.

Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6700,00 гривень.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Одеського апеляційного суду. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення додаткового судового рішення можуть подати апеляційну скаргу в цей же термін з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Куриленко О. М.