Постанова

від 23.05.2023 по справі 910/12791/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" травня 2023 р. Справа№ 910/12791/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Шаптали Є.Ю.

Станіка С.Р.

за участю секретаря судового засідання: Гончаренка О.С.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 23.05.2023 у справі №910/12791/22 (в матеріалах справи)

розглянувши у відкритому судовому засіданні

матеріали апеляційної скарги Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення

на рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2023

у справі № 910/12791/22 (суддя Чебикіна С.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Телемережі України»

до Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення

про стягнення 1 208 460,75 грн.

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2022 року позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом у якому просив стягнути з Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення основний борг в сумі 922 587,46 грн., інфляційні втрати в сумі 102 340,13 грн., 3 % річних в сумі 12 271,23 грн. та пеню в сумі 171 261,93 грн..

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем обов`язків по оплаті наданих за договором № 4-612 від 16.08.2019 у період з 01.01.2022 по 31.10.2022 телекомунікаційних послуг.

Також у позові позивач просив стягнути з відповідача витрати, пов`язані зі сплатою вартості правничої допомоги, а до позову додав розрахунок суми судових витрат з якого слідує, що позивачем було сплачено гонорар адвокату в сумі 6 000,00 грн., попередній розрахунок суми судових витрат, які він очікує понести становить 2 500,00 грн., а вказані витрати є витратами, пов`язаними з участю адвоката в судовому засіданні.

09.01.2023 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог та письмові пояснення по справі в яких відповідач просив закрити провадження в частині стягнення основного боргу в сумі 922 587,46 грн., відмовити у задоволенні позовних вимог щодо стягнення штрафних санкцій у повному обсязі та зменшити розмір судових витрат на правову допомогу у зв`язку із розглядом справи у спрощеному провадженні.

Вказана заява мотивована тим, що:

- на даний час заборгованість в сумі 922 587,46 грн. ним позивачу вже сплачено;

- відповідач є об`єктом державної власності, що має стратегічне значення для економіки та безпеки держави та забезпечує інформаційну безпеку шляхом розповсюдження телевізійного та радіомовлення по всій території України, при цьому, у період дії правового режиму воєнного стану в Україні, робота підприємств телерадіомовлення - основних споживачів послуг відповідача регулюється Законом України «Про правовий режим воєнного стану», який не передбачає надходжень від реклами та іншої комерційної діяльності, що в свою чергу значно обмежує оплату телерадіокомпаніями наданих відповідачем послуг. Викладені обставини вкрай негативно позначилися на фінансовому становищі відповідача та значно зменшили його дохід, внаслідок чого катастрофічно погіршилася фінансова платоспроможність. Вказане свідчить про дію форс-мажорних обставин та є підставою для звільнення відповідача від відповідальності за невиконання умов спірного договору.

09.01.2023 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, в якій позивач, з посиланням на те, що 24.12.2022 відповідач частково погасив борг, а саме оплатив надані у період з 01.03.2022 по 31.12.2022 послуги на загальну суму 798 496,11 грн., просив стягнути з відповідача основний борг в сумі 284 293,94 грн., інфляційні втрати в сумі 108 798,24 грн., 3 % річних в сумі 15 188,01 грн. та пеню в сумі 219 874,94 грн.. Збільшення розміру заявлених до стягнення сумі пені, 3 % річних та інфляційних втрат є наслідком збільшення відповідачем періоду прострочення. Також у вказаній заяві позивач просив стягнути з відповідача 9 000,00 грн. витрат, пов`язаних з оплатою вартості правничої допомоги.

17.01.2023 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, в якій позивач, з посиланням на те, що частина зі сплачених відповідачем 24.12.2022 коштів, а саме кошти в сумі 160 202,59 грн. (платіжні доручення № 351 та № 352), перераховані в рахунок оплати послуг наданих не у спірний період (листопад та грудень 2022 року) та те, що 05.01.2023 відповідачем було сплачено 124 091,35 грн. (платіжне доручення № 9121 від 05.01.2023), просив стягнути з відповідача основний борг в сумі 160 202,59 грн., інфляційні втрати в сумі 108 798,24 грн., 3 % річних в сумі 15 188,01 грн. та пеню в сумі 219 874,94 грн. Крім того позивач просив стягнути з відповідача 9 000,00 грн. витрат, пов`язаних зі сплатою вартості правничої допомоги.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.02.2023 у справі № 910/12791/22 позов задоволений, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено 160 202,59 грн. заборгованості, 15 188,01 грн. 3% річних, 108 798,24 грн. інфляційних втрат, 219 874,94 грн. пені, 18 126,91 грн. судового збору та 9 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Розглядаючи спір сторін по суті, суд першої інстанції встановив, що матеріалами справи належним чином підтверджено факт невиконання відповідачем свого обов`язку по оплаті наданих позивачем за спірним договором послуг, з огляду на що позивач має право на стягнення з відповідача як основного боргу, так і пені, 3 % річних та інфляційних втрат.

Суд першої інстанції не прийняв до уваги посилання відповідача на те, що неможливість належного виконання зобов`язання у встановлений строк за спірним договором є наслідком форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили), які були спричинені введенням 24.02.2022 воєнного стану в Україні, та у зв`язку із цим звільненням його на підставі п.п. 6.1-6.2 спірного договору від сплати штрафних санкцій на час дії зазначених обставин, зазначивши, що вказані посилання є безпідставними та необґрунтованими, так як:

- зобов`язання відповідач з оплати наданих послуг за спірним договором частково було виконано 23.12.2022 та 05.01.2023, що свідчить про можливість виконання ним зобов`язання за спірним договором після введення 24.02.2022 воєнного стану та в умовах збройної агресії проти України;

- доказів неможливості виконання зобов`язання за спірним договором після 24.02.2022 суду не надано, тому доводи з цього приводу є необґрунтованими.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Концерн радіомовлення, радіозв`язку та телебачення звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2023 у справі № 910/12791/22 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

У апеляційній скарзі апелянт послався на ті ж самі обставини, що й при зверненні до суду з цим позовом, додатково зазначивши про те, що:

- на даний час ним у повному обсязі погашено суму основного боргу;

- сплата ним заборгованості відбулась негайно після отримання фінансування з резервного фонду державного бюджету;

- збільшуючи розмір заявлених до стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат позивач фактично одночасно змінив предмет та підстави позову;

- з огляду на всі фактичні обставини справи, приймаючи до уваги ступінь виконання зобов`язання відповідачем, майновий стан сторін, відсутність доказів понесення позивачем збитків в результаті дій відповідача з виконання умов спірного договору та виходячи із загальних засад цивільного законодавства, а саме, справедливості, добросовісності, розумності, враховуючи наявність об`єктивних підстав для неплатоспроможності відповідача, а також те, що заборгованість була погашена одразу після одержання відповідачем коштів з резервного фонду державного бюджету, враховуючи збитки, понесені державним оператором внаслідок військової агресії Російської Федерації, наявні підстави для зменшення розміру неустойки.

Апелянтом до апеляційної скарги додано копії: карток рахунку 6312 за 01.12.2022-19.03.2023, платіжних інструкцій №9121 від 05.01.2023, №9275 від 26.01.2023, №9678 від 15.03.2023, №9715 від 17.03.2023, платіжних доручень №№ 343, 349, 344, 345, 350, 351, 346, 352, 347, 348 від 23.12.2023, оборотно-сальдових відомостей по рахунку №3775 та по рахунку №361, додаткової угоди № 6 від 22.12.2022 до договору № 4-612 від 16.08.2019 з додатками, акту технічного стану виробів Державної власності від 2023 року та акту про пожежу від 01.03.2022.

Крім того, скаржником заявлене клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження вищевказаного рішення.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.03.2023, справу № 910/12791/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Шаптала Є.Ю., Гончаров С.А..

З огляду на те, що апеляційна скарга надійшла до Північного апеляційного господарського суду без матеріалів справи, що у даному випадку унеможливлює розгляд поданої апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність витребування матеріалів даної справи у суду першої інстанції та відкладення вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, до надходження матеріалів справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.03.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/12791/22, а також відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи № 910/12791/22.

10.04.2023 від Господарського суду міста Києва до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали даної справи.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/1332/23 від 11.04.2023 призначений повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.04.2023 визначений наступний склад колегії суддів: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя, судді: Шаптала Є.Ю., Станік С.Р..

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.04.2023 апеляційну скаргу Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення на рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2023 у справі № 910/12791/22 залишено без руху та надано строк для усунення її недоліків протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, шляхом надання доказів сплати судового збору у розмірі 5 438,07 грн. та доказів надсилання копії апеляційної скарги та доданих до неї документів позивачу.

19.04.2023 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Телемережі України» надійшло клопотання про повернення апеляційної скарги Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення, яке мотивоване вступом в законну силу рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2023 у справі № 910/12791/22 та неотриманням позивачем копії апеляційної скарги та доданих до неї документів.

24.04.2023 від Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення до Північного апеляційного господарського суду надійшла заява, до якої, зокрема, додані докази направлення копії апеляційної скарги та доданих до неї документів позивачу. Крім того, у вказаній заяві скаржником зазначено, що судовий збір ним сплачений у відповідності до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір».

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.04.2023 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Телемережі України» про повернення апеляційної скарги Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення на рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2023 у справі № 910/12791/22 залишено без задоволення, клопотання Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення про поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2023 у справі № 910/12791/22 задоволено та поновлено апелянту вказаний строк, зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2023 у справі № 910/12791/22 до закінчення його перегляду в апеляційному порядку, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення на рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2023 у справі № 910/12791/22, розгляд апеляційної скарги призначено на 23.05.2023 об 11:15 год.

09.05.2023 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому позивач, з посиланням на те, що:

- відповідач не дотримався вимог п. 5 ч. 2 ст. 258 ГПК України, так як апеляційна скарга не містить посилань на те, у чому полягає незаконність і (або) необґрунтованість рішення та аргументів щодо підстав для його скасування;

- відповідач не повідомив про виникнення і дію форс-мажорних обставин як того вимагає п. 6.4 спірного договору, а також не доведено наявності таких обставин;

- визначена спірним договором неустойка у виді пені не є завищеною, поведінка відповідача при виконанні спірного договору є недобросовісною, а відтак підстави для зменшення неустойки відсутні,

просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

22.05.2023 до суду від позивача надійшло клопотання про доручення документів до матеріалів справи, до якого додані копії адвокатського запиту № 230511 від 11.05.2023 з доказами його направлення, а також листа № 04.2-8.1/1271 від 16.05.2023.

Щодо доданих відповідачем до апеляційної скарги доказів, колегія суддів зазначає про таке.

Копії платіжних доручень №№ 343, 349, 344, 345, 350, 351, 346, 352, 347, 348 від 23.12.2023 вже наявні у матеріалах справи.

Щодо інших доказів колегія суддів зазначає таке.

Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 269 ГПК України).

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Відповідно до статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства, зокрема є: змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Законом можуть бути визначені також інші засади судочинства.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України частини 3 статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема: верховенство права; змагальність сторін; пропорційність; розумність строків розгляду справи судом; неприпустимість зловживання процесуальними правами тощо.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Згідно із ст. 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Виходячи з аналізу вищенаведених норм процесуального законодавства, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, зобов`язаний забезпечувати дотримання принципу змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів, доведенні перед судом їх переконливості, сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом задля прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, яке буде відповідати завданням господарського судочинства.

У рішенні від 03.01.2018 «Віктор Назаренко проти України» (Заява №18656/13) ЄСПЛ наголосив, що принцип змагальності та принцип рівності сторін, які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції. Вони вимагають «справедливого балансу» між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони матимуть змогу висловити свої думки щодо кожного документа в матеріалах справи (див. рішення у справі «Беер проти Австрії» (Beer v. Austria), заява №30428/96, пункти 17, 18, від 06 лютого 2001 року)

Суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (Рішення Суду у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16.12.1992).

У пункті 7 розділу II рішення у справі «Мінак та інші проти України» ЄСПЛ указав, що принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною (рішення від 27.10.1993 у справах «Авотіньш проти Латвії», заява №17502/07, пункт 119 та «Домбо Бехеєр Б. В. проти Нідерландів», пункт 33). Кожній стороні має бути забезпечена можливість ознайомитись із зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, у тому числі з апеляційною скаргою іншої сторони, та надати власні зауваження з цього приводу. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони мали змогу висловити свою позицію щодо кожного документа в матеріалах справи (пункти 17 - 18 рішення від 06.02.2021 у справі «Беер проти Австрії», заява №30428/96).

Колегія суддів вважає за доцільне, для забезпечення сторонами рівних прав під час судового розгляду, розглядати справу по суті з врахуванням наданих відповідачем в суді апеляційної інстанції доказів.

Водночас колегія суддів не може прийняти надані позивачем додаткові докази, так як такі докази не існували на момент розгляду по суті судом першої інстанції цієї справи.

Водночас така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України незалежно від причин неподання таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

Правова позиція з цього питання викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №911/3250/16, від 06.02.2019 у справі №916/3130/17, від 26.02.2019 у справі №913/632/17 від 06.03.2019 у справі №916/4692/15 та від 11.09.2019 у справі № 922/393/18.

Станом на 23.05.2023 до Північного апеляційного господарського суду інших відзивів на апеляційну скаргу та клопотань від учасників справи не надходило.

Під час розгляду справи представник відповідача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити, представники позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечили, просили залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - частковому скасуванню, з наступних підстав.

16.08.2019 позивач (виконавець) та відповідач (замовник) уклали договір № 4-612 (далі Договір), в п 1.1 якого погодили, що предметом цього договору є надання виконавцем телекомунікаційних послуг з технічного обслуговування і експлуатації телекомунікаційного обладнання замовника (надалі - послуги), що входять до складу багатоканальних телемереж та розташоване на об`єктах виконавця (надалі - технічні засоби) та вказане в актах прийому-передачі технічних засобів.

Згідно з п. 4.1 Договору вартість послуг встановлюється за домовленістю сторін і визначається у додатку № 1 до цього договору та є його невід`ємною частиною. Усі розрахунки за договором здійснюються у національній валюті України - гривні.

Відповідно до п. 4.4 Договору замовник до 5 числа поточного місяця перераховує виконавцю аванс у розмірі 30% вартості послуг за попередній місяць на підставі рахунку виконавця.

Пунктом 4.5 Договору визначено, що виконавець щомісячно, до 7 числа, направляє замовнику акт приймання-передачі наданих послуг та відповідний рахунок.

Замовник протягом 3 (трьох) робочих днів після отримання рахунку і акту, розглядає їх у випадку відсутності зауважень або заперечень підписує акт, скріплює печаткою і повертає виконавцю та оплачує рахунок. Оплата послуг здійснюється у безготівковому порядку шляхом перерахування коштів за надані послуги за розрахунковий місяць на банківський рахунок виконавця до 10 числа наступного місяця, з урахуванням сплаченого замовником згідно із пунктом 4.4 авансу (п. 4.7 Договору).

Термін дії договору встановлено до 31.12.2022 включно (додаткова угода № 5 від 28.12.2021 до Договору).

З наданих позивачем актів надання послуг № 13 від 31.01.2022 року на суму 162 828,86 грн., № 52 від 28.02.2022 на суму 121 465,08 грн., № 123 від 31.03.2022 на суму 80 976,72 грн., № 156 від 30.04.2022 на суму 78 788,16 грн., № 204 від 31.05.2022 на суму 80 101,30 грн., № 241 від 30.06.2022 на суму 78 788,16 грн., які підписані уповноваженими представниками обох сторін, підтверджується факт надання позивачем відповідачу у період з січня 2022 року по червень 2022 року послуг на загальну суму 602 948,28 грн.

Також, відповідно до умов п. 4.5 Договору позивач направив відповідачу рахунки на оплату № 278 від 31.07.2022 на суму 81 414,43 грн., № 317 від 31.08.2022 на суму 81 414,43 грн., № 351 від 30.09.2022 на суму 77 475,02 грн., № 397 від 31.10.2022 на суму 79 335,30 грн. та акти надання послуг: № 278 від 31.07.2022 на суму 81 414,43 грн., № 317 від 31.08.2022 на суму 81 414,43 грн., № 351 від 30.09.2022 на суму 77 475,02 грн., № 397 від 31.10.2022 на суму 79 335,30 грн., № 440 від 30.11.2022 на суму 78 788,16 грн., № 471 від 31.12.2022 на суму 81 414,43 грн. за період з липня по грудень 2022 року на загальну суму 479 841,77 грн.

Докази направлення вказаних рахунків на оплату та актів надання послуг містяться в матеріалах справи. Відповідач відповідно до умов п. 4.6 Договору зазначені документи позивачу не повернув, зауважень або заперечень не надав.

23.08.2022 позивач направив на адресу відповідача вимогу-попередження про погашення заборгованості № 91 від 22.08.2022, в якій просив сплатити заборгованість в сумі 684 362,71 грн. та пеню до 01.09.2022 за вказаними у вимозі реквізитами. Вказаний лист відповідач отримав 30.08.2022 про що свідчить наявна у матеріалах справи копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення з штрихкодовим ідентифікатором 4302309318103.

03.11.2022 позивач направив на адресу відповідача лист № 111 від 03.11.2022 щодо погашення заборгованості в якому просив повернути підписані акти наданих послуг та акт звірки взаємних розрахунків станом на 31.10.2022.

З огляду на вказані обставини позивач звернувся до суду з цим позовом у якому просив стягнути з відповідача, серед іншого, основний борг в сумі 922 587,46 грн. за надані у період з 01.01.2022 по 31.10.2022 телекомунікаційні послуги.

Водночас відповідно наданих сторонами до суду першої інстанції платіжних доручень № 343 від 23.12.2022 на суму 80 976,72 грн. (в призначенні платежу зазначено акт № 123), № 344 від 23.12.2022 на суму 78 788,16 грн. (в призначенні платежу зазначено акт № 156), № 345 від 23.12.2022 на суму 80 101,30 грн. (в призначенні платежу зазначено акт № 204), № 346 від 23.12.2022 на суму 78 788,16 грн. (в призначенні платежу зазначено акт № 241), № 347 від 23.12.2022 на суму 81 414,43 грн. (в призначенні платежу зазначено акт № 278), № 348 від 23.12.2022 на суму 81 414,43 грн. (в призначенні платежу зазначено акт № 317), № 349 від 23.12.2022 на суму 77 475,02 грн. (в призначенні платежу зазначено акт № 351), № 350 від 23.12.2022 на суму 79 335,30 грн. (в призначенні платежу зазначено акт № 397), № 351 від 23.12.2022 на суму 78 788,16 грн. (в призначенні платежу зазначено акт № 440), № 352 від 23.12.2022 на суму 81 414,43 грн. (в призначенні платежу зазначено акт № 471), № 9121 від 05.01.2023 на суму 124 091,35 грн. (в призначенні платежу зазначено - частк. погаш. боргу за телекомунікаційні послуги, згідно дог. № 4-612 (16.08.2021), відповідач після відкриття провадження у справі сплатив позивачу основний борг за надані у період з січня по грудень 2022 року за Договором послуги в сумі 922 587,46 грн., з яких 762 384,87 грн. за спірний період (з січня по жовтень 2022 року).

З огляду на вказані обставини позивач уточнив розмір заявленого до стягнення основного боргу та просив стягнути з відповідача основний борг в сумі 160 202,59 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч.2 ст.11 ЦК України).

Згідно з п. 1 ч.2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Частиною 1 ст. 901 ЦК України встановлено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

За правилами ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Отже, з наявних у матеріалах справи станом на дату прийняття оскаржуваного рішення доказів підтверджується, що заборгованість відповідача перед позивачем за надані у період з 01.01.2022 по 31.10.2022 телекомунікаційні послуги становила 160 202,59 грн., а тому є вірним висновок місцевого господарського суду, зроблений на підставі наявних у справі доказів, про обґрунтованість і доведеність вказаних позовних вимог.

За таких обставин суд апеляційної інстанції вважає, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки у частині вказаних позовних вимог є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами.

Таким чином, суд першої інстанції повно встановив суттєві для справи обставини, дослідив та правильно оцінив надані сторонами докази, вірно кваліфікував спірні правовідносини та правильно застосував до них належні норми матеріального і процесуального права, а тому рішення Господарського суду міста Києва в частині задоволення вказаних вимог законне та обґрунтоване враховуючи наявні у матеріалах справи докази.

Однак, як слідує з наданих відповідачем до суду апеляційної інстанції доказів 26.01.2023 відповідач платіжним дорученням № 9275 перерахував позивачу 160 202,59 грн., тобто у повному обсязі до ухваленні рішення сплатив суму основного боргу.

Вказаний факт позивачем не заперечується про що свідчить направлена ним до суду першої інстанції 14.02.2023 заява про зменшення розміру позовних вимог, яка надійшла до суду першої інстанції 20.02.2023, тобто після винесення оскаржуваного рішення та, відповідно, не могла бути врахував при вирішення спору сторін.

Водночас, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Відповідно до статті 241 ГПК України рішення суду першої інстанції, у разі подання апеляційної скарги, набирає законної сили після прийняття постанови апеляційним господарським судом за наслідками апеляційного перегляду, а відтак залишення без змін рішення суду першої інстанції про стягнення боргу, якого не існувало на момент прийняття такого рішення, свідчить про невиправдане втручання у право особи на мирне володіння його майном. Незважаючи на те, що суд першої інстанції в межах наданих доказів прийняв законне і обґрунтоване рішення про задоволення позову в частині стягнення основного боргу, зайвий формалізм не повинен створювати надмірний тягар для сторін.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.03.2021 у справі №914/1034/18, від 25.07.2019 у справі №916/144/18.

Враховуючи те, що внаслідок сплати відповідачем коштів у розмірі 160 202,59 грн. заявлена до стягнення сума основного боргу є погашеною, тобто має місце відсутність предмета спору у цій частині, апеляційний господарський суд, враховуючи вказані правові позиції Верховного Суду, та керуючись положеннями п.2 ч.1 ст.231 ГПК України та ч.1 ст.278 ГПК України, дійшов висновку про скасування оскаржуваного рішення в цій частині та закриття провадження у справі щодо вимог про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 160 202,59 грн..

Щодо позовних вимог про стягнення інфляційних втрат в сумі 108 798,24 грн., 3 % річних в сумі 15 188,01 грн. та пені в сумі 219 874,94 грн., слід зазначити таке.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Пунктом 5.4 Договору передбачено, що за порушення строків оплати наданих послуг замовник сплачує пеню, яка обчислюється від суми заборгованості, у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня, за кожен день прострочення та за весь період такого прострочення.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Отже, для стягнення з відповідача пені, 3 % річних та інфляційних втрат необхідно встановити чи обов`язок з оплати телекомунікаційних послуг був ним виконаний з порушенням погодженого сторонами у Договорі строку та, у випадку порушення такого строку, визначити періоди прострочення.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як встановлено вище, у Договорі сторонами погоджено, що відповідач до 5 числа поточного місяця перераховує позивачу аванс у розмірі 30% вартості послуг за попередній місяць на підставі рахунку позивача, а решта сплачується до 10 числа наступного місяця, з урахуванням сплаченого замовником згідно із пунктом 4.4 авансу (п.п. 4.4, 4.7 Договору).

Водночас з наданої відповідачем Додаткової угоди № 9 від 22.12.2022 слідує, що:

- сторонами узгоджено кількість - 7 297 годин, а також загальну вартість за надані телекомунікаційні послуго з технічного обслуговуванім і експлуатації телекомунікаційного обладнання, що забезпечує функціонування цифрового ефірного мовлення, і відповідає цілям, вказаним в розпорядженні Кабінету Міністрів України «Про виділення коштів з резервного фонду державного бюджету для забезпечення функціонування цифрового ефірного мовлення» від 15.11.2022 № 1026-р 798 496,11 грн. (п. 1);

- детальний розрахунок обсягу отриманих, телекомунікаційних послуг з технічного обслуговування і експлуатації телекомунікаційного обладнання, піна та загальна вартість, викладена сторонами в додатку № 1 до цій додаткової угоди (п. 2);

- загальна вартість телекомунікаційних послуг з технічного обслуговування і експлуатації телекомунікаційного обладнання, що вказана в п. 1 цієї додаткової угоди, оплачується відповідачем за рахунок коштів з резервного фонду Державного бюджету, відповідно до вимог розпорядження Кабінету Міністрів України «Про виділення коштів з резервного фонду державного бюджету для забезпечення функціонування цифрового ефірного мовлення» від 15.11.2022 № 1026-р із рахунку UА 408201720343200002000091732, відкритого відповідачем у Державній казначейській службі України, на підставі отриманих від позивача актів надання послуг шляхом оплати грошових коштів на поточний рахунок позивача, що вказаний у цій додатковій угоді до Договору після отримання бюджетних призначень відповідно до Бюджетного кодексу України. Відповідач має право оплатити вказану у цій додатковій угоді загальну вартість телекомунікаційних послуг з технічного обслуговування і експлуатації телекомунікаційне обладнання, не одним платежем, а частинами (щомісячно), згідно актів наданих послуг. При перерахуванні коштів, передбачених цією угодою, відповідач вказує в платіжному доручені в графі «призначення платежу» «Оплата згідно додаткової угоди № 6 до Договору № 4-612 від 16.08.2019» (п. 4);

- ця додаткова угода набуває чинності з моменту підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31.12.2022. Відповідно до ч. 3 ст. 631 ЦК України сторони дійшли зголи, що умови цієї додаткової угоди застосовуються до правовідносин між ними, які виникли до дати укладення цієї додаткової угода, а саме з 01.03.2022 (п. 5);

- решта умов оплати, які не врегульовані умовами цієї угоди залишаються незмінними і сторони підтверджують свої зобов`язання, взяті за Договором. Підписання цієї угоди не звільняє відповідача від відповідальності, пов`язаної з порушенням строків розрахунків, що мало місце в період дії Договору та цієї угоди (п. 6).

Зі змісту Додатку № 1 до Додаткової угоди № 6 слідує, що її умови стосуються послуг, які були надані у період з березня по грудень 2022 року включно.

Отже, у Додатковій угоді № 6 умови якої сторонами погоджені вільно та є обов`язковими для них, сторони хоча і визначили інший порядок оплати наданих у період з березня по грудень 2022 року включно послуг, проте дійшли згоди про те, що вказане не звільняє відповідача від відповідальності, пов`язаної з порушенням строків розрахунків, що мало місце в період дії Договору.

Враховуючи те, що наявними у матеріалах справи доказами підтверджується факт несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язань з оплати наданих за Договором у період з січня по листопад 2022 року включно послуг, позивач відповідно до умов Договору має право нарахувати пеню, а відповідно до положень ЦК України - 3% річних та інфляційні втрати та звернутися за їх стягненням до суду. При цьому колегією суддів встановлено, що виконані позивачем розрахунки пені, 3 % річних та інфляційних втрат є арифметично вірним та відповідають нормам законодавства та обставинам справи.

Щодо посилань відповідача на те, що несвоєчасне виконання ним обов`язків за спірним договором було наслідком обставин непереборної сили (форс-мажору) військової агресії Російської Федерації проти України, колегія суддів зазначає про таке.

Підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання визначені ст. 617 ЦК України згідно з якою особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили; не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно з положеннями ст. 218 ГК України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

У розділі 6 Договору сторонами погоджено, що:

- під форс-мажорними обставинами в цьому договорі слід розуміти надзвичайну й непереборну за наявних умов силу, яка виникла поза волею сторін, дію якої неможливо попередити застосуванням високопрофесійної практики персоналу, дія якої може бути викликана, серед іншого, непередбаченими ситуаціями, викликаними діями сторони, що не є стороною відповідного договору (страйк, локаут, дія суспільного ворога, оголошена та неоголошена війна, загроза війни, терористичний акт, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, саботаж, пожежа, вибух тощо) (п. 6.1);

- згідно цього договору сторони не несуть відповідальність за невиконання (неналежне знання) своїх обов`язків, якщо таке невиконання (неналежне виконання) відбулося внаслідок дії під час дії форс-мажорних обставин (п. 6.2);

- доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідні документи, видаються Торгово-промисловою палатою України або іншими уповноваженими органами (п. 6.3);

- сторона, що опинилася під впливом форс-мажорних обставин, зобов`язана негайно повідомити іншу сторону про їх виникнення протягом трьох днів (п. 6.4);

- на час дії форс-мажорних обставин виконання сторонами зобов`язань за цим Договором здійснюється за погодженням сторін (п. 6.5).

Торгово-промисловою Палатою України 28.02.2022 розміщено офіційний лист № 2024/02.0-7.1, в якому зазначено, що у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану з 24 лютого 2022 року Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Водночас матеріали справи не містять доказів повідомлення відповідачем позивача про настання обставин непереборної сили та неможливість у зв`язку із цим виконати договірні зобов`язання.

При цьому, обставинна введення на території України воєнного стану, враховуючи наявність універсального офіційного листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 про засвідчення форс-мажорних обставин, не є автоматичною підставою для звільнення особи від відповідальності за неналежне виконання умов Договору.

Верховний Суд в постанові від 25.01.2022. № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку.

Необхідною умовою є наявність причинно-наслідкового зв`язку між неможливістю виконання договору та обставинами непереборної сили. Стороною договору має бути підтверджено не лише факт настання таких обставин, а саме їх здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання.

Отже, окрім наявності обставин непереборної сили, для звільнення від відповідальності за повне чи часткове невиконання або неналежне виконання прийнятих на себе за Договором зобов`язань відповідач має довести, що саме введення воєнного стану стало причиною неможливості виконання ним обов`язків по оплаті наданих послуг, проте жодних належних доказів на підтвердження вказаних обставини відповідачем до матеріалів справи долучено не було.

Слід зазначити і про те, що лист ТПП № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 не засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) саме за Договором, а матеріали справи не містять відповідного сертифіката Торгово-промислової палати, яким засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) за Договором, який би і підтверджував неможливість виконання відповідачем зобов`язань з оплати спожитої електричної енергії.

При цьому, колегія суддів окремо звертає увагу відповідача на те, що згідно з п. 6.5 Договору на час дії форс-мажорних обставин виконання сторонами зобов`язань за цим Договором здійснюється за погодженням сторін, а у Додатковій угоді № 6 сторони окремо визначили те, що її підписання не звільняє відповідача від відповідальності, пов`язаної з порушенням строків розрахунків, що мало місце в період дії Договору та цієї угоди, тобто підписанням цієї додаткової угоди сторони і погодили умови розрахунку на надані у період з березня по грудень 2022 року включно (тобто саме у той період у який, за твердженням відповідача, діяли форс-мажорні обставини - примітка суду) послуги і згідно вказаного порядку відповідач не звільняється від відповідальності за несвоєчасну оплату наданих послуг.

Також колегія суддів зауважує відповідачу на наступному.

За змістом положень ч.ч. 1, 2 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 входить до розділу I «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Згідно з усталеною судовою практикою нарахування на суму боргу трьох процентів річних та інфляційних втрат відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Таких висновків у подібних правовідносинах Велика Палата Верховного Суду дійшла у постановах від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, у постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.

Отже, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат не є санкцією, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та у отриманні компенсації від боржника.

Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.05.2018 у справі №904/4593/17, від 13.06.2018 у справі №912/2708/17, від 22.11.2018 у справі №903/962/17, від 23.05.2018 у справі № 908/660/17, від 05.08.2020 у справі №757/12160/17-ц, від 02.09.2020 у справі № 802/1349/17-а, від 22.04.2020 у справі № 922/795/19, від 19.12.2019 у справі № 911/2845/18.

Відтак, заходи відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, передбачені ст. 625 ЦК України, не є неустойкою чи штрафними санкціями, а тому наявність обставин непереборної сили за договором не звільняє відповідача від встановленого законом обов`язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі № 3-1462гс16 та підтримана Верховним Судом у постанові від 20.06.2018 у справі № 913/869/14.

Щодо тверджень відповідача про наявність підстав для зменшення розміру неустойки колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно з приписами ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Статтею 546 ЦК України неустойка (штраф, пеня) віднесені до переліку видів забезпечення виконання зобов`язань.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (ч. 1 ст. 549 ЦК України).

Згідно з приписами частини 1 ст. 230 ГК України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Отже, неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Метою застосування неустойки є, в першу чергу, захист інтересів кредитора, однак не є правильним застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності.

Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити: чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, значності прострочення виконання, наслідки порушення зобов`язання, відповідність/невідповідність розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінку винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності в законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 04.02.2020 у справі №918/116/19, від 29.09.2020 у справі №909/1240/19 (909/1076/19), від 24.12.2020 №914/1888/19, від 26.01.2021 №916/880/20, від 23.01.2021 №921/580/19, від 26.01.2021 №916/880/20.

У обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру штрафу відповідач послався на: відсутність доказів понесення позивачем збитків в результаті дій відповідача з виконання умов Договору, наявність об`єктивних підстав для неплатоспроможності відповідача; те, що заборгованість була погашена одразу після одержання відповідачем коштів з резервного фонду державного бюджету; збитки, понесені державним оператором внаслідок військової агресії Російської Федерації.

Колегія суддів зауважує на тому, що сам лише факт відсутності в матеріалах справи доказів понесення позивачем збитків через неналежне виконання відповідачем свого обов`язку не може бути підставою для зменшення розміру штрафних санкцій.

Щодо посилань відповідача на перебування у скрутному матеріальному становищі через військову агресію Російської Федерації колегія суддів зазначає про те, що вказані обставини безумовно вплинули на матеріальне становище всіх учасників господарських правовідносин, а відтак, такі обставини однаковою мірою впливають як на відповідача, так і на позивача та, з огляду на вказане, на думку колегії суддів, не можуть свідчити про наявність підстав для зменшення штрафних санкцій адже вказане ставить відповідача у більш привілейоване становище, ніж позивача.

Слід зазначити і про те, що за приписами ч. 2 ст. 218 ГК України, відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов`язань контрагентами правопорушника не вважається обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності (ч. 2 ст. 218 ГК України).

Відповідно до ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до ст. 44 ГК України підприємництво здійснюється на основі, зокрема, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Відсутність прибутку становить один із можливих ризиків підприємницької діяльності і не є незвичайною і не прогнозованою обставиною в умовах ринкової економіки. Кожна із сторін договору приймає на себе відповідні ризики можливого погіршення економічної ситуації та фінансового становища свого підприємства, підприємств своїх контрагентів та країни в цілому. Учасник договору не повинен відповідати за прорахунки суб`єкта підприємницької діяльності, уклавшого з ним цей договір.

До того ж, як слідує з матеріалів справи, відповідач згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України «Про виділення коштів з резервного фонду державного бюджету для забезпечення функціонування цифрового ефірного мовлення» від 15.11.2022 № 1026-р отримав грошове забезпечення в розмірі 131,4 млн. гривень на нову бюджетну програму «Забезпечення функціонування цифрового ефірного мовлення».

Отже, колегія суддів вважає, що підстави для зменшення розміру неустойки відсутні.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем не доведено наявності підстав для звільнення його від сплати інфляційних втрат в сумі 108 798,24 грн., 3 % річних в сумі 15 188,01 грн. та пені в сумі 219 874,94 грн.. Рішення суду першої інстанції в частині задоволення вказаних позовних вимог залишається без змін.

При цьому колегія суддів вважає помилковими твердження відповідача про те, що збільшуючи розмір заявлених до стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат позивач фактично одночасно змінив предмет та підстави позову, так як:

- предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів;

- підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права охоронюваного законом інтересу. Тобто, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги;

- предметом спору у цій справі є стягнення заборгованості за надані послуги, пені, 3 % річних та інфляційних втрат, підставою - невиконання відповідачем обов`язку по оплаті таких послуг;

- збільшення періодів нарахування пені, 3 % та інфляційних втрат не змінює ані предмет, ані підстави позову.

Щодо витрат позивача на правову допомогу в сумі 9 000,00 грн., слід зазначити таке.

Частина 1 ст. 123 ГПК України встановлює, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу, а також витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. (п. 1 та п. 4 ч. 3 ст. 123 ГПК України).

Згідно з приписами ч. 2 ст. 16 ГПК України представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Частина 1 ст. 124 ГПК України встановлює, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Водночас за приписами ч. 2 ст. 124 ГПК України, у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

При цьому ч. 8 ст. 129 ГПК України встановлює, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 221 ГПК України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Отже, за приписами ГПК України попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат сторона має подати до суду разом з першою заявою по суті спору, якою відповідно до приписів ч. 2 ст. 161 ГПК України є позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву, а докази понесення таких витрат - до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

З матеріалів справи слідує, що:

-у позові позивач просив стягнути з відповідача витрати, пов`язані зі сплатою вартості правничої допомоги, а до позову додав розрахунок суми судових витрат з якого слідує, що позивачем було сплачено гонорар адвокату в сумі 6 000,00 грн., попередній розрахунок суми судових витрат, які він очікує понести становить 2 500,00 грн., а вказані витрати є витратами, пов`язаними з участю адвоката в судовому засіданні;

- 09.01.2023 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог у якій позивач, серед іншого, просив стягнути з відповідача 9 000,00 грн. витрат, пов`язаних з оплатою вартості правничої допомоги. До вказаної заяви позивачем додано клопотання про долучення до матеріалів справи документів щодо підтвердження витрат, пов`язаних з правничою допомогою до якого додані відповідні докази.

Отже, матеріалами справи підтверджується дотримання позивачем як строків подання попереднього (орієнтовного) розрахунок суми судових витрат, так і строків подання доказів понесення таких витрат.

Частини 1 та 2 ст. 126 ГПК України встановлює, що:

- витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави;

- за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

На підтвердження розміру судових витрат (витрат на професійну правничу допомогу) позивачем подано належним чином засвідчені копії укладеного між позивачем та адвокатом Слупко Оленою Миколаївною договору про надання правової допомоги № 64 від 04.05.2018 з додатковою угодою № 4 від 01.11.2022, актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 13 від 14.11.2022 на суму 6 000,00 грн. та № 1 від 04.01.2023 на суму 3 000,00 грн., платіжних інструкцій № 1207 від 18.11.2022 на суму 6 000,00 грн. та № 10 від 03.01.2023 року на суму 3 000,00 грн., а також детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом від 04.01.2023 на суму 9 000,00 грн.

Зі змісту п. 1.1 договору про надання правової допомоги № 64 від 04.05.2018 слідує, що позивач надає адвокату завдання, що стосується надання правової допомоги з питань, які виникають в діяльності клієнта та зобов`язується оплатити послуги адвоката, а адвокат відповідно до чинного законодавства України, приймає на себе зобов`язання надавати клієнту правову допомоги згідно його завдань.

У п. 1 додаткової угоди № 4 від 01.11.2022 до договору про надання правової допомоги № 64 від 04.05.2018 сторони погодили, що за дорученням клієнта адвокат зобов`язується надати наступну правничу допомогу:

- аналіз наданих документів, на підставі яких виникла заборгованість відповідача перед позивачем (п. 1.1);

- консультування клієнта щодо способів захисту порушеного права та етапів захисту у справі про виникнення заборгованості за Договором (п. 1.2);

- написання позовної заяви про стягнення заборгованості, складання розрахунку заборгованості, виконання інших процесуальних вимог, пов`язаних з подачею позовної заяви до суду (п. 1.3);

- надання іншої правової допомоги в межах вищевказаного спору, в тому числі, але не обмежуючись, підготовка відповіді на відзив позов, інших письмових пояснень, тощо (п. 1.4);

- участь у судових засіданнях у суді першої інстанції (п. 1.5).

Згідно з п. 2 додаткової угоди № 4 від 01.11.2022 до договору про надання правової допомоги № 64 від 04.05.2018 за надання правової допомоги клієнт сплачує адвокату гонорар в наступному розмірі:

- за надання допомоги, обумовленої п.1.1-1.3 даної додаткової угоди гонорар складає 6 000,00 грн. без ПДВ. Сума гонорару розрахована виходячи з вартості 1 (однієї) години роботи адвоката в розмірі 750 грн. без ПДВ. У випадку надання правової допомоги у меншому обсязі, розмір гонорару визначається адвокатом виходячи з визначеної вартості 1 години роботи пропорційно до затраченого на виконання завдання часу (п. 2.1);

- за надання допомоги, обумовленої п. 1.4 додаткової угоди гонорар визначається в залежності витраченого на підготовку документів часу, з розрахунку 500,00 грн. без ПДВ за годину роботи (п. 2.2);

- за участь та представництво інтересів клієнта під час розгляду судом спору в судовому засіданні в суді першої інстанції складає 2 500,00 грн. за одне судове засідання. Загальний розмір гонорару за участь у судових засіданнях визначається шляхом підсумку гонорарів за усі судові засідання, в яких брав участь адвокат (2.3).

Розрахунок за правову допомогу, передбачену даною додатковою угодою здійснюється клієнтом протягом 5 календарних днів з моменту виставлення адвокатом відповідного рахунку (п. 3).

Зі змісту актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 13 від 14.11.2022 на суму 6 000,00 грн. та № 1 від 04.01.2023 на суму 3 000,00 грн. слідує, адвокатом надано послу на суму 9 000,00 грн., які сторонами прийняті без зауважень.

Отже, матеріалами справи підтверджується факт надання позивачу адвокатом послуг на заявлену до стягнення суму.

Щодо обставин, пов`язаних з визначенням розміру витрат на правничу допомогу при розгляді справи судом першої інстанції, слід зазначити таке.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Частина 4 ст. 126 ГПК України встановлює, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).

Відповідно до приписів ч. 6 ст. 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 ст. 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Так, за змістом ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 ст. 129 ГПК України.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5-6 ст. 126 ГПК України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7,9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись ч.ч. 5-7,9 ст. 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.

Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Як у суді першої, так і у суді апеляційної інстанції відповідач правом на подання клопотання про зменшення судових витрат не скористався.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, який, врахувавши характер спірних правовідносин сторін, з огляду на принципи пропорційності та розумності, дійшов висновку про те, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним зі складністю справи, ціною позову, наданим адвокатом обсягом послуг, витраченим ним часом на надання таких послуг та відповідає критерію розумності.

При цьому колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до ч.14 ст.129 ГПК України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Частина 1 ст. 123 ГПК України встановлює, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу, а також витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. (п. 1 та п. 4 ч. 3 ст. 123 ГПК України).

За змістом п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 4 ст. 129 ГПК України).

Згідно ч. 9 зазначеної статті, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

З огляду на те, що спір сторін у цій праві виник внаслідок неправильних дій відповідача, судові витрати позивача на оплату послуг адвоката, незважаючи на закриття провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі 160 202,59 грн., покладаються на відповідача у повному обсязі.

За таких обставин рішення суду першої інстанції в частині задоволення вимог про стягнення з відповідач витрат позивача на оплату правової допомоги в сумі 9 000,00 грн. залишається без змін.

Водночас щодо витрат позивача по сплаті судового збору за звернення до суду з цим позовом слід зазнати таке.

Суд першої інстанції стягнув з відповідача 18 126,91 грн. судового збору, з чим колегія суддів погодитись не може, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про судовий збір» в редакції, чинній станом на дату звернення позивача до суду з цим позовом, за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру судовий збір становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»).

З урахуванням вказаних приписів закону та того, що предметом позову у цій справі, з урахуванням заяв про зміну позовних вимог, є майнова вимога про стягнення грошових коштів в сумі 504 063,78 грн. при зверненні до суду з позовом судовий збір мав бути сплачений в розмірі 7 145,96 грн. (504 063,78/100*1,5), проте позивачем було сплачено судовий збір в сумі 18 126,91 грн. (платіжне доручення № 1204 від 17.11.2022). Вказане є наслідком того, що позивачем під час розгляду цієї справи позовні вимоги зменшувалися, водночас помилковим є покладення на відповідача витрат позивача по сплаті судового збору за ті позовні вимоги, які ним, з огляду на зменшення позовних вимог, фактично не заявлялись та судом не розглядались, тобто за позовні вимоги які позивач, з огляду на погашення їх відповідачем, не заявляв.

Тобто позивачем зайво сплачено судовий збір в сумі 10 580,95 грн. (18 126,91+7 145,96).

За приписами п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Отже, суд може повернути зайво сплачений судовий збір виключно за заявою особи, яка його сплатила.

Колегія суддів зауважує позивачу на тому, що він не позбавленій права звернутися до суду з відповідною заявою.

За таких обставин та враховуючи те, що станом на дату звернення до суду з цим позовом основний борг в сумі 160 202,59 грн. не був сплачений, витрати позивача по сплаті судового збору за звернення до суду з позовом покладаються на відповідача виходячи з розміру позовних вимог, які були не оплачені позивачем станом на дату його звернення до суду з цим позовом та які ним, з урахуванням поданих заяв про зменшення позовних вимог, були заявлені, а саме витрати по сплаті судового збору в сумі 7 145,96 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Частиною 1 статті 277 ГПК України встановлено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване судове рішення щодо заявлених позовних вимог, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, проте, з огляду на погашення відповідачем суми основного боргу та враховуючи правові позиції Верховного Суду викладені у постановах від 09.03.2021 у справі №914/1034/18 та від 25.07.2019 у справі №916/144/18, рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2023 у справі № 910/12791/22 підлягає:

- скасуванню в частині задоволення позовних вимог про стягнення основного боргу в 160 202,59 грн. та провадження у справі щодо цих вимог закривається;

- зміні в частині розподілу судових витрат позивача по сплаті судового збору, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає судовий збір в сумі 7 145,96 грн.,

в решті рішення міста Києва від 15.02.2023 у справі № 910/12791/22 залишається без змін.

Відповідно до ч.14 ст.129 ГПК України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно ч. 9 зазначеної статті, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

З огляду на те, що спір сторін у цій праві виник внаслідок неправильних дій відповідача, судові витрати відповідача по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покладаються на відповідача.

Враховуючи вимоги та доводи апеляційної скарги, апеляційна скарга Державного підприємства обслуговування повітряного руху України задовольняється частково.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення на рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2023 у справі № 910/12791/22 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2023 у справі № 910/12791/22 змінити.

3. Викласти резолютивну частину рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2023 у справі № 910/12791/22 у такій редакції:

« 1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення (04112, м. Київ, вул. Дорогожицька, 10; ідентифікаційний 01190043) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Телемережі України» (43023, Волинська обл., м. Луцьк, вул. Карбишева, 2Ж; код 33559741) 15 188 (п`ятнадцять тисяч сто вісімдесят вісім) грн. 01 коп. 3% річних, 108 798 (сто вісім тисяч сімсот дев`яносто вісім) грн. 24 коп. інфляційних втрат, 219 874 (двісті дев`ятнадцять тисяч вісімсот сімдесят чотири) грн. 94 коп. пені, 7 145 (сім тисяч сто сорок п`ять) грн. 96 коп. судового збору та 9 000 (дев`ять тисяч) грн. витрат на професійну правничу допомогу.

3. Провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі 160 202,59 грн. закрити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.».

4. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2023 у справі № 910/12791/22 в частині, яка не була змінена цією постановою.

5. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

6. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/12791/22.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 23.05.2023.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді Є.Ю. Шаптала

С.Р. Станік