Рішення

від 25.05.2023 по справі 904/726/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.05.2023м. ДніпроСправа № 904/726/23

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Бондарєва Е.М. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників справу за позовом Приватного акціонерного товариства "Сантехкомплект" (04073, м. Київ, вул. Куренівська, буд. 16-А, ідентифікаційний код 20038832) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Госпиталь" (49101, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Короленка, буд. 44, ідентифікаційний код 42841227) про стягнення 76 140,00 грн. передоплати за непоставлений товар, 14 184,99 грн. пені, 2 027,62 грн. 3% річних, 18 737,67 грн. інфляційних втрат

СУТЬ СПОРУ:

Приватне акціонерне товариство "Сантехкомплект" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою №2/23-СД від 01.02.2023 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Госпиталь" заборгованості на загальну суму 111 090,28 грн., з яких:

- 76 140,00 грн. передоплата за непоставлений товар;

- 14 184,99 грн. пеня за період з 15.03.2022 по 14.09.2022;

- 2 027,62 грн. 3% річних за період з 15.03.2022 по 01.02.2023;

- 18 737,67 грн. інфляційні втрати за період з березня 2022 року по січень 2023 року.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача судовий збір у сумі 2 684,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору №1001 від 10.01.2022 щодо своєчасної та повної поставки товару належної якості, а саме платіжними дорученнями №345 від 20.01.2022 на суму 38 140,00 грн. та №572 від 27.01.2022 на суму 38 000,00 грн. позивачем сплачено на загальну суму 76 140,00 грн. передоплати, проте відповідачем не поставлено належного товару.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 13.02.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №904/726/23, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами.

За допомогою системи "Електронний суд" до суду 28.02.2023 надійшов відзив відповідача яким останній просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог повністю посилаючись а те, що відповідач міг замовити товар лише в Російській Федерації, на території якої він виробляється та імпортувати його в Україну. З 24.02.2022 та по теперішній час у відповідача відсутня можливість повернення передплачених постачальнику у РФ коштів. Після 09.04.2022 відповідач не мав можливості імпортувати товар з РФ та поставити його позивачу. Збройна агресія РФ проти України, в результаті чого відповідач позбавлений можливості імпорту товару з РФ, є форс-мажором. Зазначене також підтверджене листом ТТП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1. Таким чином відповідач стверджує, що не повинен повертати позивачу передплату за товар і здійснить його поставку одразу після закінчення форс-мажорних обставин, що не суперечить умовам договору, який не розірвано та який є діючим.

Щодо нарахування позивачем пені відповідач зазначає, що в пункті 9.2 договору відсутня база нарахування пені, тобто з якої конкретної суми розраховувати пеню, тому будь-які розрахунки пені, наведені в позові, є безпідставними і такими, що не заслуговують на увагу.

Щодо 3% річних та інфляційних втрат відповідач зазначає, що стягнення 3% річних та інфляційних втрат застосовуються виключно щодо грошових зобов`язань, а зобов`язання відповідача не є грошовим, а тому ці вимоги також є безпідставними.

До суду 17.03.2023 надійшла відповідь позивача на відзив в якій зазначає, що позивач здійснив повну передоплату за товар 27.01.2022, отже виходячи із норм п.5.1 договору кінцевий термін постави товару становить 14.03.2022. Відповідно до п.3.2 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та Регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) затвердженого Рішенням Президії ТПП України від 18.12.2014 №44(5) зазначено - не вважаються форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) фінансова та економічна криза, дефолт, зростання офіційного та комерційного курсів іноземної валюти до національної валюти, недодержання/порушення своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів тощо.

Також позивач стверджує, що правовідношення, в якому у зв`язку із фактичним закінчення строку поставки у відповідача (постачальника. продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, є грошовим зобов`язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3% річних на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Відповідно до ч.5 ст.252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, господарський суд,

ВСТАНОВИВ:

10 січня 2022 року між Приватним акціонерним товариством "Сантехкомплект" (далі - позивач, покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Госпиталь" (далі - відповідач, постачальник) укладено договір №1001 (далі - договір) відповідно до п.1.1 якого постачальник зобов`язався на протязі дії договору поставити покупцю товар, згідно специфікацій, які є невід`ємною частиною договору, а покупець зобов`язався прийняти товар та оплачувати його на встановлених договором умовах.

У Специфікації додаток №1 сторони погодили поставку товару - відуар медичний (злив лікарняний) СБ-2-КЕР - повний комплект у кількості 3 шт. на суму з ПДВ 76 140,00 грн.

Відповідно до Розділу 5 договору поставка товару виконується постачальником на протязі 45-ти банківських днів від дати одержання оплати покупця. Доставка товару здійснюється транспортом та за рахунок покупця і супроводжується відповідними документами. Товар вважається переданим покупцю та переходить в його власність після підписання сторонами видаткової накладної.

Покупець здійснює 100% передплату за товар банківським перерахуванням на розрахунковий рахунок постачальника на протязі 3-х календарних днів від дати отримання рахунку (п.6.1 договору).

Загальна суму договору складає 76 140,00 грн., в т.ч. ПДВ 12 690,00 грн. (п.7.1 договору).

Відповідно до пунктів 8.1, 8.2 договору постачальник зобов`язався передати покупцю товар у терміни обумовлені у п.5.1 та оформити його передачу відповідними документами, а покупець зобов`язався прийняти від постачальника товар, згідно з видатковою накладною.

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2022 або до повного виконання сторонами своїх зобов`язань (п.10.1 договору).

На підставі виставленого відповідачем рахунку №1001 від 10.01.2022 на суму 76 140,00 грн. позивачем здійснена передплата на загальну суму 76 140,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №345 від 20.01.2022 на суму 38 140,00 грн. та №572 від 27.01.2022 на суму 38 000,00 грн.

Позивач стверджує, що оскільки повну передоплату за товар здійснено 27.01.2022, отже виходячи із норм п.5.1 договору кінцевий термін поставки товару - 14.03.2022, проте відповідач товар на суму 76 140,00 грн. не поставив.

Позивач намагався врегулювати спір у досудовому порядку та 20.07.2022 направив на адресу відповідача претензію від 18.07.2022 №32/22-п з проханням повернути позивачу суму передоплати у розмірі 76 140,00 грн. протягом 10 календарних днів з моменту отримання претензії, проте відповідач не повернув позивачу кошти.

Внаслідок непоставки відповідачем продукції, позивач стверджує, що відповідач взяті на себе зобов`язання за договором не виконав, чим істотно порушив умови договору, що є причиною виникнення спору, та просить стягнути з відповідача 76 140,00 грн. передоплати за непоставлений товар, 14 184,99 грн. пені за період з 15.03.2022 по 14.09.2022, 2 027,62 грн. 3% річних за період з 15.03.2022 по 01.02.2023 та 18 737,67 грн. інфляційних втрат за період з березня 2022 року по січень 2023 року.

Предметом доказування у справі є обставини укладання договору, факти поставки товару та оплати, строки дії договору, наявність/відсутність підстав для повернення попередньої оплати за договором, стягнення штрафних санкцій.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

Зазначена стаття повністю кореспондується зі ст.174 Господарського кодексу України.

Статтями 202, 203, 207 Цивільного кодексу України унормовано, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з статтею 627 Цивільного України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За приписами ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За статтею 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відносини, що виникли із договору поставки, є господарськими зобов`язаннями, тому, згідно положень ст. ст. 4, 173-175 і ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Частиною першою статті 172 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 2 статті 172 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно з частиною 1 ст.193 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, що передбачені цим Кодексом.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 265 Господарського кодексу України регламентовано, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 655, ч. 1 ст. 656 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

У статті 691 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 ст.693 Цивільного кодексу України регламентовано, що якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (частина 2 статті 530 Цивільного кодексу України).

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до положень ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

В частині 1 статті 612 Цивільного кодексу України зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

У п.5.1 договору сторонами визначено, що поставка товару виконується постачальником на протязі 45-ти банківських днів від дати одержання оплати покупця. З урахуванням повної передоплати за товар здійснено 27.01.2022, отже кінцевий термін поставки товару - 01.04.2022.

Відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Відповідно до висновку Верховного Суду України від 28 листопада 2011 року у справі № 3-127гс11, умовою застосування частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця. Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову.

Отже, достатньою правовою підставою для пред`явлення вимог про повернення попередньої оплати є подання позову.

Предметом позову у даній справі є саме стягнення попередньої оплати на підставі частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України, оскільки, за твердженням позивача, відповідачем не було поставлено оплачений товар.

Відповідач не надав доказів на підтвердження виконання своїх зобов`язань за договором.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 13 травня 2019 року у справі № 910/15009/17, оскільки позивач сплатив суму попередньої оплати, а відповідач не передав товар, правильним є застосування частини другої ст. 693 Цивільного кодексу України та наявність підстав для задоволення позову і повернення позивачу попередньої оплати.

Оскільки матеріалами справи підтверджується факт не виконання відповідачем зобов`язань щодо поставки оплаченого позивачем товару, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів поставки товару або повернення сплачених позивачем коштів відповідач суду не представив, як і не представив доказів, що спростовують вищевикладені обставини, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині повернення попередньої оплати у розмірі 76 140,00 грн.

Щодо заперечень відповідача суд зазначає наступне.

У Розділі 11 договору сторони встановили, що "Форс-Мажор" - означає непередбачену подію поза контролем покупця або виконавця, що не пов`язана з його провиною або недбалістю, яка приводить до неможливості виконання умов договору протягом більш ніж 3 доби. Під час настання форс-мажорних обставин покупець чи постачальник протягом доби повідомляє іншу сторону в письмовій формі про такі обставини та їх причину. Покупець або постачальник продовжує виконувати свої зобов`язання за договором, настільки це практично можливо, вживає усі розумні альтернативні засоби виконання договору.

Доказів вчинення дій, передбачених вказаними вище умовами договору, відповідач суду не надав. Доказів надсилання та отримання позивачем інформаційного листа №3620 від 24.02.2022 відповідачем не надано.

Відповідно до частини 1 статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України", Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності.

Відповідно до листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 визнано форс-мажорною обставиною військову агресію Російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану 24.02.2022. Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів (стаття 218 Господарського кодексу України).

Статтею 617 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

За загальним правилом, неможливість виконати зобов`язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (частина 1 статті 617 Цивільного кодексу України).

З наведеного вбачається, що учасник господарського зобов`язання може бути звільнений від відповідальності за невиконання, а не від виконання в цілому. В будь-якому разі сторона зобов`язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.

Верховний Суд у постанові від 25.01.2022 по справі № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд і у постанові від 16.07.2019 по справі №917/1053/18, зазначивши, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

Слід відзначити, що введення воєнного стану на території України не означає, що відповідач не може здійснювати господарську діяльність та набувати кошти, адже протилежного відповідачем не доведено відповідними доказами. Більше того, держава на даний час заохочує розвиток підприємницької діяльності з метою позитивного впливу на економіку країни (зменшення податків, митних платежів тощо). Відповідач не надав доказів того, що підприємство зупинило роботу у зв`язку з воєнним станом, що всі працівники (чи їх частина), керівник підприємства, інші посадові особи мобілізовані та перебувають у складі Збройних Сил України, тимчасово не виконують професійні обов`язки у зв`язку з воєнними діями, все, або частина складу рухомого майна підприємства задіяні під час тих чи інших заходів, що б перешкоджало суб`єкту господарювання здійснювати підприємницьку діяльність під час введеного воєнного стану.

В даному випадку сторона не надала доказів, що саме введення воєнного стану унеможливило виконання конкретних зобов`язань за договором. Матеріали справи не містять відомостей про те, що позивач перебуває в кращому становищі порівняно з відповідачем, з огляду на запровадження в державі воєнного стану, тобто такі форс-мажорні обставини, стосуються обох сторін договору.

З урахуванням наведеного суд доходить висновку, що форс-мажор не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов`язань, стороною договору має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання, тому суд відхиляє заперечення відповідача як недоведені документально і такі, що ґрунтуються на бажанні уникнути виконання грошового зобов`язання.

Відповідно до частини першої ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (у тому числі пенею).

Згідно з положеннями ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до п.9.1 договору за порушення умов договору сторони несуть відповідальність згідно чинного законодавства України. У разі невиконання постачальником зобов`язання щодо поставки продукції в обумовлений договором строк, сплачується пеня в розмірі не нижче подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день затримки виконання зобов`язання (п.9.2 договору).

Згідно з частинами 4, 6 статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Заявляючи про стягнення з відповідача на свою користь пені, позивач у позовній заяві посилається на умови договору, які передбачаються стягнення пені за порушення зобов`язання щодо поставки продукції в обумовлений договором строк в розмірі не нижче подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день затримки виконання зобов`язання (п.9.2 договору).

Враховуючи, що умовами договору не визначено конкретного розміру пені, а лише зазначено граничний розмір такої пені, який не може бути нижче подвійної облікової ставки Національного банку України, господарський суд дійшов висновку щодо неправомірності її нарахування, а відтак вимога про стягнення пені у сумі 14 184,99 грн. задоволенню не підлягає.

Щодо позовних вимог про стягнення 2 027,62 грн. 3% річних за період з 15.03.2022 по 01.02.2023 та 18 737,67 грн. інфляційних втрат за період з березня 2022 року по січень 2023 року на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України суд враховує наступне.

Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 910/12382/17).

Відповідно до встановлених судами обставин справи, за змістом статті 625 ЦК України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов`язання, стягувана позивачем з відповідача сума інфляційних втрат та 3% річних від несплаченої (неповернутої) суми попередньої оплати є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11.04.2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Правовідношення, в якому у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України, є грошовим зобов`язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3% річних на підставі частини 2 статті 625 цього Кодексу (пункт 74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19).

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Судом встановлено, що граничним строком поставки товару є 01.04.2022, отже прострочення у відповідача виникло з 02.04.2022.

Таким чином, у відповідача виникло грошове зобов`язання перед позивачем, розмір якого підтверджується матеріалами справи.

Слід зазначити, що стаття 625 розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги п`ятої Цивільного кодексу України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Приписи розділу І книги п`ятої Цивільного кодексу України поширюють свою дію на всі види грошових зобов`язань, у тому числі як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги п`ятої ЦК України), так і на недоговірні зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги п`ятої цього Кодексу).

При цьому у статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Не є таким винятком із загального правила випадок, коли покупець має право вимагати повернення суми попередньої оплати на підставі частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України.

З огляду на таку юридичну природу правовідносин сторін, як грошових зобов`язань, на них поширюється дія положень частини 2 статі 625 Цивільного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 26.05.2022 у справі № 902/186/21.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем та встановлено, що під час його проведення позивачем неправильно визначено період нарахування інфляційних втрат.

У постанові Верховного Суду від 27.05.2019 по справі № 910/20107/17 викладений наступний правовий висновок: "З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).".

Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 21.05.2019 по справі № 916/2889/13, від 16.04.2019 по справам № 922/744/18 та №905/1315/18, від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.

Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 905/21/19 наведено формулу за якою можна розрахувати інфляційні втрати: "Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн. - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці). При цьому зазначено, що за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).

У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу, та ділиться на 100%.

Зазначена правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 904/3546/19.

Крім того, об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 надала роз`яснення, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Таким чином, враховуючи визначений судом період прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, застосувавши межі періоду, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат, з урахуванням вказаних вище положень, суд встановив, що інфляційні втрати підлягають нарахуванню на суму 76 140,00 в період з квітня 2022 року по січень 2023 року та в цей період складають 14 203,89 грн.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню в сумі 14 203,89 грн.

Крім того, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3% річних за період прострочення з 15.03.2022 по 01.02.2023 у сумі 2 027,62 грн.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем та встановлено, що під час його проведення позивачем не правильно визначено період прострочення.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають задоволенню в сумі 1 908,72 грн. за період з 02.04.2022 по 01.02.2023.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по справі покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Стягненню з відповідача на користь позивача підлягає частина витрат по сплаті судового збору в сумі 2 228,87 грн.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов Приватного акціонерного товариства "Сантехкомплект" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Госпиталь" про стягнення 76 140,00 грн. передоплати за непоставлений товар, 14 184,99 грн. пені, 2 027,62 грн. 3% річних, 18 737,67 грн. інфляційних втрат задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Госпиталь" (49101, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Короленка, буд. 44, ідентифікаційний код 42841227) на користь Приватного акціонерного товариства "Сантехкомплект" (04073, м. Київ, вул. Куренівська, буд. 16-А, ідентифікаційний код 20038832) 76 140,00 грн. передоплати за непоставлений товар, 1 908,72 грн. 3% річних, 14 203,89 грн. інфляційних втрат та витрати зі сплати судового забору у розмірі 2 228,87 грн.

В решті позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Е.М. Бондарєв