Рішення

від 17.05.2023 по справі 910/13965/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.05.2023Справа № 910/13965/22Господарський суд міста Києва у складі судді Андреїшиної І.О., за участю секретаря судового засідання Березовської С.В., розглянувши матеріали господарської справи

За позовом Фізичної особи-підприємця Матвеєва Ігоря Вікторовича ( АДРЕСА_1 , РНКОПП НОМЕР_1 )

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ХІІТ УЛЬТРА" (03035, м. Київ, вул. Василя Липківського, 1-А, код ЄДРПОУ 42941171)

про стягнення 1 249 465,60 грн,

Представники учасників судового процесу:

Від позивача: не з`явився

Від відповідача: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець Матвеєв Ігор Вікторович звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ХІІТ УЛЬТРА" про стягнення заборгованості за договором суборенди № ФК-04.2019 від 14.05.2019 у розмірі 1 249 465,60 грн.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 21.12.2022 залишив позов без руху, надав строк для усунення недоліків позову у встановлений спосіб.

10.01.2023 від позивача засобами поштового зв`язку через відділ діловодства Господарського суду міста Києва надійшли матеріали на виконання вимог ухвали суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.01.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 15.02.2023.

15.02.2023 на електронну адресу суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі позивача.

Сторони участь своїх представників у засідання суду 15.02.2023 не забезпечили, про дату та час судового розгляду повідомлялися належним чином.

Дослідивши подане клопотання, яке надійшло до суду від позивача 15.02.2023 судом встановлено, що останнє не містить відомостей, які вимагаються Господарським процесуальним кодексом України, зокрема, підпису ЕЦП.

За таких обставин суд не розглядає клопотання по суті справи та з процесуальних питань і докази, які подані не в паперовій формі або не підписані ЕЦП.

Ухвалою Господарського суду від 15.02.2023 відкладено підготовче засідання на 22.03.2023.

15.03.2023 засобами поштового зв`язку від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі позивача.

Сторони участь своїх представників у засідання суду 15.03.2023 не забезпечили, про дату та час судового розгляду повідомлялися належним чином.

Розглянувши клопотання позивача про розгляд справи без його участі, суд його задовольнив.

Ухвалою Господарського суду від 22.03.2023 закрито підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 19.04.2023.

Ухвалою Господарського суду від 19.04.2023 відкладено судове засідання на 17.05.2023.

11.05.2023 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника позивача, яке судом задоволено.

17.05.2023 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

14 травня 2019 року між Фізичною особою-підприємцем Матвеєвим Ігорем Вікторовичем (далі - позивач, орендар) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ХІІТ УЛЬТРА» (далі - відповідач, суборендар) було укладено договір суборенди № ФК-04.2019.

Відповідно до п. 2.1. договору орендар передає, а суборендар зобов`язаний прийняти у строкове платне користування приміщення (площею 242,57 квадратних метрів, що розташоване в торгово-розважальному центрі за адресою: м. Київ, вул. Василя Липківського, буд. 1, літера А) та сплачувати плату за суборенду приміщення, а також інші платежі, передбачені договором.

Відповідно до п. 3.1. договору суборенди даний договір суборенди вступає в силу з моменту його підписання обома сторонами і діє протягом строку суборенди приміщення, вказаного в додатку 1, а в частині зобов`язань фінансового характеру (щодо здійснення платежів і розрахунків) - до моменту їх повного виконання.

Відповідно до додатку 1 до договору суборенди строк суборенди встановлюється з дати підписання Акту приймання-передачі по 31.04.2022 року включно.

Акт приймання-передачі приміщення підписано сторонами 24 травня 2019 року.

Відповідно до пункту 4.1. договору плата за суборенду приміщення складається з:

- орендна плата, порядок нарахування якої визначено в п. 5 даного договору;

- плата за експлуатаційні послуги, порядок нарахування якої визначено в п. 6 даного договору.

Згідно з п.4.2. договору рахунки для оплати виставляються орендарем на електронну пошту суборендаря dmvlasov@bigmir.net, суборендар зобов`язаний здійснювати платежі не пізніше дат, вказаних у цьому договорі, незалежно від факту отримання суборендарем таких рахунків у паперовому вигляді. Усі платежі здійснюються суборендарем шляхом перерахування грошових коштів (у національні валюті) на банківський рахунок орендаря. Датою платежу є дата зарахування грошових коштів на банківський рахунок орендаря. Кожна сторона цього договору оплачує власні банківські витрати.

Відповідно до п. 5.1. договору суборендар зобов`язаний належним чином сплачувати орендну плату. Орендна плата починає нараховуватися з дати початку суборенди. Розмір орендної плати визначається у додатку 1.

Згідно з п. 5.2. договору орендна плата сплачується суборендарем щомісяця з 1 по 6 число кожного відповідного поточного місяця, за який має здійснюватися оплата. Рахунки виставляються орендарем з 1-го по 3-тє число місяця, за який має здійснюватися оплата.

Дострокова сплата орендної плати (за майбутні періоди) може здійснюватися виключно за взаємною згодою сторін, викладеною у формі додаткової угоди до цього договору або шляхом виставлення окремого рахунку на таку оплату.

Відповідно до п. 5.4. договору на день здійснення оплати орендна ставка (за умови її застосування до порядку обчислення орендної плати) або орендна плата (в разі незастосування орендної ставки) може коригуватись орендарем прямо пропорційно до зміни офіційного курсу на день оплати, у порівнянні з офіційним курсом на день підписання цього договору, способом, зазначеним у додатку 1.

У випадку несплати суборендарем орендної плати протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів після складання рахунку орендарем, орендар може скласти новий рахунок більш пізньою датою або скласти додатковий рахунок, в якому відобразити зміну Коефіцієнту К (за умови його застосування до , порядку обчислення орендної плати) з дати першого рахунку на дату фактичного рахунку.

Згідно з п. 5.5. договору розмір орендної плати підвищується (індексується) в порядку, передбаченому в додатку 1, незалежно від направлення відповідного повідомлення суборендарю.

Згідно п. 6.1. договору суборендар зобов`язаний щомісяця сплачувати орендарю плату за експлуатаційні послуги задля забезпечення функціонування майнового комплексу загалом і приміщення зокрема. Порядок обчислення та розмір плати за експлуатаційні послуги визначені в додатку 1.

Згідно з додатком 1 до договору плата за експлуатаційні послуги включена до орендної ставки (п. 11 додатку).

Крім сплати орендної плати та експлуатаційних платежів суборендар зобов`язався сплачувати орендарю плату за споживання комунальних послуг у приміщенні (п. 7.1. договору суборенди).

Згідно з п. 7.2. договору суборендар здійснює на користь орендаря плату за використання, профілактичний огляд утримування, водопостачання/водовідведення і поточний ремонт мереж електропостачання, та теплопостачання майнового комплексу за такою формулою: вартість комунальних послуг, що споживаються у приміщенні помножена на коефіцієнт 0,3.

Станом на момент пред`явлення позову приміщення не повернуто орендареві по акту приймання-передачі приміщення та фактично використовується суборендарем у зв`язку з чим орендарем здійснюється нарахування орендної плати та інших передбачених умовами договору платежів.

На виконання умов договору суборенди орендар здійснював виставлення рахунків суборендарю, однак, як зазначає позивач у позовній заяві, починаючи з серпня 2021 року орендар порушує умови договору суборенди в частині проведення розрахунків у зв`язку з чим утворилась заборгованість зі сплати орендної плати та компенсації комунальних послуг.

Зокрема, позивач зазначає, що субрендарем не сплачено в повному обсязі наступні рахунки:

- рахунок на оплату від 02.08.2021 року № 46 на оплату оренди приміщення у розмірі 94 354,15 грн (суборендарем сплачено 92 504,07 грн);

- рахунок на оплату від 04.04.2022 року № 14 на компенсацію (відшкодування) комунальних послуг у розмірі 26 479,49 грн;

- рахунок на оплату від 02.05.2022 року № 26 на оплату оренди приміщення у розмірі 102 892,28 грн;

- рахунок на оплату від 02.05.2022 року № 25 на оплату оренди приміщення у розмірі 102 892,28 грн;

- рахунок на оплату від 01.06.2022 року № 31 на оплату оренди приміщення у розмірі 205 784,56 грн;

- рахунок на оплату від 13.06.2022 року № 33 на компенсацію (відшкодування) комунальних послуг у розмірі 774,03 грн.

- рахунок на оплату від 13.06.2022 року № 39 на оплату оренди приміщення у розмірі 205 784,56 грн (суборендарем сплачено 21 000,00 грн);

- рахунок на оплату від 01.07.2022 року № 40 на оплату оренди приміщення у розмірі 205 784,56 грн;

- рахунок на оплату від 01.08.2022 року № 47 на оплату оренди приміщення у розмірі 222 009,76 грн;

- рахунок на оплату від 12.08.2022 року № 46 на компенсацію (відшкодування) комунальних послуг у розмірі 3 454,08 грн;

- рахунок на оплату від 01.09.2022 року № 53 на оплату оренди приміщення у розмірі 192 408,46 грн;

- рахунок на оплату від 12.09.2022 року № 54 на компенсацію (відшкодування) комунальних послуг у розмірі 351,46 грн.

Позивачем на адресу відповідача було надіслано претензію №12-09 від 12.09.2022. Докази надсилання містяться в матеріалах справи.

Проте дана претензія залишилась без відповіді та задоволення.

Таким чином, позивач зазначає, що загальний розмір заборгованості зі сплати орендної плати та компенсації/відшкодування комунальних платежів за період з серпня 2021 року по вересень 2022 року включно складає 1 249 465,60 грн, з огляду на що позивач просить суд стягнути з відповідача 1 249 465,60 грн основного боргу.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, враховуючи наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Згідно з статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно з статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Як встановлено ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно з ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частиною 5 ст. 762 Цивільного кодексу України визначено, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

За користування майном з наймодавця справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч.1 ст. 762 Цивільного кодексу України).

Статтею 286 Господарського кодексу України встановлено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору суборенди № ФК-04.2019, починаючи з 24 травня 2019 року орендар передав, а суборендар прийняв у тимчасове володіння та користування нежитлові приміщення за адресою: м. Київ, вул. Василя Липківського, буд. 1, літера А, що підтверджується актом приймання-передачі приміщення від 24 травня 2019 року.

Як встановлено у п. договору суборенди, суборендар зобов`язаний належним чином сплачувати орендну плату. Орендна плата починає нараховуватися з дати початку суборенди. Розмір орендної плати визначається у додатку 1

Згідно з п. 5.2. договору орендна плата сплачується суборендарем щомісяця з 1 по 6 число кожного відповідного поточного місяця, за який має здійснюватися оплата. Рахунки виставляються орендарем з 1-го по 3-тє число місяця, за який має здійснюватися оплата.

Крім того, відповідно до п. 6.1. договору суборенди суборендар зобов`язаний щомісяця сплачувати орендарю плату за експлуатаційні послуги задля забезпечення функціонування майнового комплексу загалом і приміщення зокрема. Порядок обчислення та розмір плати за експлуатаційні послуги визначені в додатку 1.

Таким чином, у відповідача виник обов`язок щодо своєчасної оплати орендної плати та компенсації комунальних послуг, а у позивача, відповідно, виникло право вимоги такої оплати.

За твердженням позивача, починаючи з серпня 2021 року, орендар порушує умови договору суборенди в частині проведення розрахунків, у зв`язку чим позивач просить стягнути з відповідача заборгованість зі сплати орендної плати та компенсації комунальних послуг у розмірі 1 249 465,60 грн.

Проте, як було встановлено судом вище, відповідно до додатку 1 до договору суборенди, строк суборенди встановлюється з дати підписання Акту приймання-передачі до 31.04.2022 року включно.

Умови щодо автоматичної пролонгації дії договору суборенди відсутні.

Закінчення строку, на який було укладено договір оренди, є однією з підстав його припинення (ч.2 ст.291 ГК України).

Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України (ч.4 ст.291 ГК України).

Частиною 1 статті 785 ЦК України передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

За змістом наведених норм із закінченням строку договору найму (оренди), на який його було укладено, за наявності заперечень наймодавця щодо подальшого користування наймачем майном, договір є припиненим, що означає припинення дії (чинності) для сторін всіх його умов.

Зважаючи на встановлені обставини, суд дійшов висновку про те, що договір припинив строк дії 31.04.2022 у зв`язку з закінченням строку, на який його було укладено.

Відповідно до ч.2 ст.785 Цивільного кодексу України у разі якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.

Неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення договору оренди - якщо наймач не виконує обов`язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення вказаного договору, коли користування майном стає неправомірним. Для притягнення орендаря, що порушив зобов`язання, до зазначеної відповідальності необхідна наявність вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 Цивільного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19.

Як встановлено судом, договір припинився у зв`язку з закінченням строку його дії (31.04.2022).

Натомість позивач у позовній заяві просить суд стягнути з відповідача за період з травня 2022 року не неустойку (відповідальність, передбачену частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України), а заборгованість зі сплати орендної плати та компенсації комунальних послуг. Будь-яких змін чи уточнень по позовних вимог, викладених у позовній заяві, позивач до господарського суду не подавав.

Господарський суд вважає безпідставним стягнення з відповідача орендної плати та компенсації за комунальні послуги після закінчення строку дії договору, оскільки нарахування таких сум за період з 01.05.2022 р. з посиланням у позовній заяві на порушення договірних зобов`язань за договором суборенди, який припинено, є помилковим.

Позивач у наведеному випадку вправі звернутися з позовом про стягнення неустойки відповідно до частини 2 ст. 785 Цивільного кодексу України та збитків, які становлять витрати по сплаті за комунальні послуги.

В межах даної справи позивач з таким предметом позову не звертався, тоді як господарський суд не вправі самостійно змінювати предмет позову.

Посилання у виставлених після 31.04.2022 р. рахунках на статтю 785 ЦК України не свідчить про те, що позивач заявив позовну вимогу про стягнення неустойки в межах даної справи, оскільки, як зазначалось вище, позовна заява таких вимог не містить.

Враховуючи викладене вище, суд зазначає, що підстави для стягнення заборгованості зі сплати орендної плати та компенсації комунальних послуг за період з травня 2022 по вересень 2022 в загальному розмірі 1 015 351,47 грн відсутні та задоволенню не підлягають.

Разом з тим, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, зокрема, рахунки на оплату, судом встановлено, що орендар порушив умови договору суборенди в частині проведення розрахунків, у зв`язку з чим утворилась заборгованість зі сплати орендної плати за період з серпня 2021 по квітень 2022 у розмірі 207 634,64 грн та компенсації комунальних послуг за період з серпня 2021 по квітень 2022 включно у розмірі 26 479,49 грн.

Суд зазначає, що укладаючи договір, кожна із сторін прийняла на себе певні зобов`язання щодо його виконання, однак відповідач, покладений на нього обов`язок щодо своєчасної та повної оплати орендних платежів на суму 207 634,64 грн та компенсації комунальних послуг за період з серпня 2021 по квітень 2022 включно на суму 26 479,49 грн, у встановлений договором строк - не виконав, факт порушення відповідачем умов, визначених договором, доведений та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та документами.

Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Матвеєва Ігоря Вікторовича є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Відповідач не подав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ХІІТ УЛЬТРА" (03035, м. Київ, вул. Василя Липківського, 1-А, код ЄДРПОУ 42941171) на користь Фізичної особи-підприємця Матвеєва Ігоря Вікторовича ( АДРЕСА_1 , РНКОПП НОМЕР_1 ) заборгованість зі сплати орендної плати у розмірі 207 634 (двісті сім тисяч шістсот тридцять чотири) грн 64 коп., заборгованість з компенсації сплати комунальних послуг у розмірі 26 479 (двадцять шість тисяч чотириста сімдесят дев`ять) грн 49 коп. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 511 (три тисячі п`ятсот одинадцять) грн 71 коп.

У решті позовних вимог відмовити.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 25.05.2023

Суддя І.О. Андреїшина