Ухвала

від 24.05.2023 по справі 910/9529/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

24.05.2023Справа № 910/9529/20Суддя Господарського суду міста Києва Спичак О.М., за участю секретаря судового засідання Тарасюк І.М., розглянувши скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» на рішення та дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського Анатолія Миколайовича у справі

За позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Магістральні системи»

про стягнення 309091,20 грн та зобов`язання вчинити поставку продукції

Представники учасників справи:

від скаржника (стягувача): Федак О.М.;

від боржника: не з`явився;

приватний виконавець: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.08.2021 у справі №910/9529/20 (суддя Мельник В.І.) позов Акціонерного товариства «Українська залізниця» задоволено повністю; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Магістральні системи» штраф в розмірі 309091 грн. 20 коп., судовий збір в розмірі 6738 грн. 36 коп.; зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю «Магістральні системи» здійснити поставку продукції, а саме: Шпилька (30Д.35.44.4) у кількості 300 шт., Кришка циліндра (11Д40.78.СБ-1-02) у кількості 15 шт., Шпилька (30Д.78.16.7) у кількості 200 шт., Гніздо (30Д.91.15.4) у кількості 12 шт., Компенсатор (1Д40.169.23СБ) у кількості 24 шт.

24.09.2021 на виконання вказаного рішення суду віддано відповідні накази.

02.05.2023 до Господарського суду міста Києва від стягувача надійшла скарга, в якій скаржник просить суд визнати неправомірною і скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського Анатолія Миколайовича про закінчення виконавчого провадження від 27.03.2023 №67609429; зобов`язати приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського Анатолія Миколайовича відновити виконавче провадження №67609429 не пізніше наступного робочого дні з дня одержання відповідного рішення.

Внаслідок проведеного повторного автоматизованого розподілу скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» передано на розгляд судді Спичаку О.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.05.2023 суддею Спичаком О.М. прийнято до розгляду скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця»; розгляд скарги призначено на 10.05.2023.

У судовому засіданні 10.05.2023 судом було відкладено розгляд скарги на 24.05.2023.

12.05.2023 та 16.05.2023 до Господарського суду міста Києва приватним виконавцем подані копії матеріалів виконавчого провадження ВП№67609429.

24.05.2023 до Господарського суду міста Києва від приватного виконавця надійшли письмові пояснення, в яких приватний виконавець заперечив проти задоволення скарги стягувача.

Представник скаржника (стягувача) у судовому засіданні 24.05.2023 надав усні пояснення по скарзі, підтримав її у повному обсязі.

Представник боржника у судове засідання 24.05.2023 не з`явився, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином за адресою, яка вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (79060, Львіська обл., м. Львів, вул. Наукова, буд. 7А), що підтверджується інформацією з офіційного сайту АТ «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштових відправлень, відповідно до якої ухвала суду з 17.05.2023 знаходиться у точці доставки/видачі (за ідентифікатором пошуку 0105494426010).

Приватний виконавець у судове засідання 24.05.2023 не з`явився, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується інформацією з офіційного сайту АТ «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштових відправлень, відповідно до якої ухвала суду 15.05.2023 була отримана приватним виконавцем (за ідентифікатором пошуку 0105494426028).

Розглянувши у судовому засіданні скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця», суд дійшов висновку про її задоволення, зважаючи на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 342 Господарського процесуального кодексу України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Відповідно до ст. 339 Господарського процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Згідно з ч. 1 ст. 342 Господарського процесуального кодексу України скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються.

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів - виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження» сторони виконавчого провадження та прокурор як учасник виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, мають право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом.

Як вбачається з матеріалів справи, 22.11.2021 приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Телявським Анатолієм Миколайовичем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП№67609429 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 24.09.2021 у справі №910/9529/20, яким наказано зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Магістральні системи» здійснити поставку продукції, а саме: Шпилька (30Д.35.44.4) у кількості 300 шт., Кришка циліндра (11Д40.78.СБ-1-02) у кількості 15 шт., Шпилька (30Д.78.16.7) у кількості 200 шт., Гніздо (30Д.91.15.4) у кількості 12 шт., Компенсатор (1Д40.169.23СБ) у кількості 24 шт.

Боржнику було встановлено строк для виконання рішення суду - 10 робочих днів.

07.12.2021 приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Телявським Анатолієм Миколайовичем винесено постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 5100,00 грн, оскільки боржником не було виконано рішення суду у встановлені строки.

21.12.2021 приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Телявським Анатолієм Миколайовичем винесено постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 10200,00 грн, оскільки боржником не було виконано рішення суду у встановлені строки.

27.03.2023 приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Телявським Анатолієм Миколайовичем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП№67609429 на підставі п.11 частини першої статті 39, статтею 40 Закону України «Про виконавче провадження».

У вказаній постанові вказано, що 21.02.2021 приватним виконавцем надіслано до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення.

Скаржник у поданій до суду скарзі вказує на те, що вказане рішення суду може бути виконане без участі боржника, з огляду на що приватним виконавцем неправомірно було закінчено виконавче провадження ВП№67609429.

Відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону.

Згідно з ч. 1 ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження» за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до ч. 2 ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження» у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

У ч. 3 ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом. У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Відповідно до частини першої статті 129-1 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

У рішеннях Європейського суду з прав людини від 20.07.2004р. по справі «Шмалько проти України» (заява №60750/00), від 27.07.2004р. по справі «Ромашов проти України» (заява №67534/01), від 19.03.1997р. «Горнсбі проти Греції» зазначено, що для цілей ст.6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як невід`ємна частина «судового розгляду». У рішенні від 17.05.2005р. по справі «Чіжов проти України» (заява №6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатись, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії ст.6 Конвенції.

Стаття 6 Конвенції з прав людини гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати до суду позов з цивільно-правових питань. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до рішення Європейського суду у справі «Агрокомплекс проти України» (заява № 23465/03) від 06.10.2011 існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов`язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для «законного сподівання» на виплату такої заборгованості і становить «майно» цієї особи у значенні статті 1 Першого протоколу (серед інших рішень, рішення у справі «Бурдов проти Росії», заява № 59498/00, та інші справи, зазначені в цій).

Відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу (справа «Юрій Миколайович Іванов проти України», заява № 40450/04, рішення від 15.10.2009).

Також, у рішенні Європейського суду від 18.05.2004 у справі «Продан проти Молдови» суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантований Європейською конвенцією з прав/ людини, буде ілюзією, якщо правова система держав, які ратифікували Конвенцію, дозволятиме остаточному, обов`язковому судовому рішенню залишатися невиконаним, завдаючи шкоди одній зі сторін.

З вище викладеного вбачається, що судові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України. Невиконання судового рішення не призводить до відновлення порушеного права. Відсутність у сторони можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, є втручанням у право сторони на мирне володіння майном, що є порушенням першого пункту статті 1 Першого протоколу Конвенції.

Згідно зі ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують Конвенцію про захист прав і основоположних свобод людини та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Конвенція не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних («Артіко проти Італії», рішення від 13.05.1980 року). Особливо це стосується права на доступ до правосуддя в світлі того демократичному суспільстві право на справедливий суд, а саме: не сподівання, що справа не лише буде розглянута, але й державна влада буде дотримуватися прийнятого судом у відповідній справі остаточного рішення, буде діяти з урахуванням встановлених в ньому юридичних фактів і прав осіб та забезпечуватиме таким чином виконання рішення суду.

Згідно з рішеннями Європейського суду з прав людини поняття «майна» охоплює цілу низку інтересів економічного характеру: рухоме і нерухоме майно, матеріальні і нематеріальні права, зокрема, акції, патенти, відшкодування шкоди згідно з рішеннями арбітражу, право на пенсію, право на орендну плату, економічні права, пов`язані з веденням підприємницької діяльності, правомірні очікування щодо певного стану речей у майбутньому (Постанова Європейського Суду у справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції».

Згідно зі ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження»).

У ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження» зазначено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є:

1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;

2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;

3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;

4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;

5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Згідно з ч. 1 ст. 13 Закону України «Про виконавче провадження» під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки.

У ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» зазначено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: 1) проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; 2) проводити перевірку виконання юридичними особами незалежно від форми власності, фізичними особами, фізичними особами - підприємцями рішень стосовно працюючих у них боржників; 3) з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну; 4) за наявності вмотивованого рішення суду про примусове проникнення до житла чи іншого володіння фізичної особи безперешкодно входити на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень боржника - фізичної особи, особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, проводити в них огляд, у разі потреби примусово відкривати їх в установленому порядку із залученням працівників поліції, опечатувати такі приміщення, арештовувати, опечатувати та вилучати належне боржникові майно, яке там перебуває та на яке згідно із законом можливо звернути стягнення. Примусове проникнення на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень у зв`язку з примусовим виконанням рішення суду про виселення боржника та вселення стягувача і рішення про усунення перешкод у користуванні приміщенням (житлом) здійснюється виключно на підставі такого рішення суду; 5) безперешкодно входити на земельні ділянки, до приміщень, сховищ, іншого володіння боржника - юридичної особи, проводити їх огляд, примусово відкривати та опечатувати їх; 6) накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; 7) накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей; 8) здійснювати реєстрацію обтяжень майна в процесі та у зв`язку з виконавчим провадженням; 9) використовувати за згодою власника приміщення для тимчасового зберігання вилученого майна, а також транспортні засоби стягувача або боржника за їхньою згодою для перевезення майна; 10) звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз`яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення; 11) приймати рішення про відстрочку та розстрочку виконання рішення (крім судових рішень), за наявності письмової заяви стягувача; 12) звертатися до суду з поданням про розшук дитини, про постановлення вмотивованого рішення про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває дитина, стосовно якої складено виконавчий документ про її відібрання; 13) звертатися до суду з поданням про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, що належать боржникові від інших осіб; 14) викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що перебувають у виконавчому провадженні. У разі якщо боржник без поважних причин не з`явився за викликом виконавця, виконавець має право звернутися до суду щодо застосування до нього приводу; 15) залучати в установленому порядку понятих, працівників поліції, інших осіб, а також експертів, спеціалістів, а для проведення оцінки майна - суб`єктів оціночної діяльності - суб`єктів господарювання; 16) накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом; 17) застосовувати під час примусового виконання рішень фото- і кінозйомку, відеозапис; 18) вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників - юридичних осіб або боржників - фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження; 19) у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів; 20) залучати в разі потреби до проведення чи організації виконавчих дій суб`єктів господарювання, у тому числі на платній основі, за рахунок авансового внеску стягувача; 21) отримувати від банківських та інших фінансових установ інформацію про наявність рахунків та/або стан рахунків боржника, рух коштів та операції за рахунками боржника, а також інформацію про договори боржника про зберігання цінностей або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком; 22) здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.

Згідно з ч. 5 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних. Порядок доступу до такої інформації з баз даних та реєстрів встановлюється Міністерством юстиції України разом із державними органами, які забезпечують їх ведення.

У ч. 4 ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження» зазначено, що виконавець має право вчиняти виконавчі дії щодо звернення стягнення на доходи боржника, виявлення та звернення стягнення на кошти, що перебувають на рахунках боржника у банках чи інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах на території, на яку поширюється юрисдикція України.

У разі необхідності проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець доручає проведення перевірки або здійснення опису та арешту майна відповідному органу державної виконавчої служби. Порядок надання доручень, підстави та порядок вчинення виконавчих дій на території, на яку поширюється компетенція іншого органу державної виконавчої служби, передачі виконавчих проваджень від одного органу державної виконавчої служби до іншого, від одного державного виконавця до іншого визначаються Міністерством юстиції України. Для проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи в іншому виконавчому окрузі приватний виконавець має право вчиняти такі дії самостійно або залучати іншого приватного виконавця на підставі договору про уповноваження на вчинення окремих виконавчих дій, типова форма якого затверджується Міністерством юстиції України (ч. 5 ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відповідно до ч. 8 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не рідше ніж один раз на два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, не рідше ніж один раз на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника.

Суд зазначає, що Законом України «Про виконавче провадження» передбачено заборону на зловживання процесуальними правами під час здійснення виконавчого провадження.

Так, державний виконавець зобов`язаний вживати передбачені Законом України «Про виконавче провадження» заходи примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, а особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов`язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій.

Як вбачається з Закону України «Про виконавче провадження», державному виконавцю надано широке коло повноважень з метою виконання рішення суду.

Однак, з копій матеріалів виконавчого провадження ВП№67609429 вбачається, що приватним виконавцем були вчинені лише дії щодо накладення штрафу на боржника та направлення повідомлення про вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно до правової позиція, викладеній у п. 8.6., 8.7. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду №924/315/17 від 25.09.2020, та обставина, що саме боржник за судовим рішенням зобов`язаний вчинити певні дії, не свідчить про те, що у разі невиконання цього рішення саме боржником, воно не може бути виконано без його участі відповідно до абзацу 2 частини третьої статті 63 Закону, оскільки судове рішення хоч і зобов`язує саме боржника вчинити ці дії, однак не є нерозривно пов`язаним з особою боржника та не унеможливлює виконання цього рішення без його участі шляхом вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання, враховуючи встановлені судами обставини невиконання його у добровільному порядку та свідоме ухилення боржником від його виконання. У цьому висновку Суд враховує правовий висновок, викладений у пункті 12 постанови Верховного Суду від 30.08.2018 у справі № 916/4106/14.

Суд також звертається до висновків, викладених у п. 11 постанови від 13.02.2018 у справі №923/182/13-г, в якій Верховний Суд визнав непереконливими та необґрунтованими висновки судів першої та апеляційної інстанції щодо неможливості виконання рішення суду у цій справі без вчинення саме боржником певних дій з посиланням на порядок і спосіб, визначені при задоволенні позовних вимог в повному обсязі в редакції позивача, який самостійно зазначив предмет позову саме таким чином, оскільки неможливість виконання рішення суду без участі боржника зумовлене тим, що таке виконання має бути нерозривно пов`язане з особою боржника, тобто відповідні дії, вчинити які зобов`язано за рішенням суду, можуть бути здійснені лише боржником. В оскаржуваних судових рішеннях відсутні обґрунтування підстав, за яких суди дійшли висновку про те, що виконати рішення у цій справі без участі відповідача (боржника) неможливо, враховуючи також наявність у справі матеріалів виконавчого провадження щодо призначення державним виконавцем виконавчих дій та здійснення підготовчих дій з виконання рішення суду, які суди попередніх інстанцій не дослідили та оцінку яким не надали.

Крім того, суд зазначає, що встановлена обов`язковість судового рішення, яке набрало законної сили, не дає підстав для висновку про можливість ставити його виконання в залежність від волевиявлення боржника або будь-яких інших осіб на вчинення чи не вчинення дій щодо його виконання, оскільки це б нівелювало значення самого права звернення до суду як засобу захисту та забезпечення реального відновлення порушених прав та інтересів.

Такий правовий висновок викладено у пункті 13 постанови Верховного Суду від 30.08.2018 у справі № 916/4106/14 (п. 8.12 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду №924/315/17 від 25.09.2020).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що приватним виконавцем невірно визначено, що наказ Господарського суду міст Києва від 24.09.2021 у справі №910/9529/20 не може бути виконано без участі боржника, а також те, що рішення, яке набрало законної сили, не дає підстав для висновку про можливість ставити його виконання в залежність від волевиявлення боржника або будь-яких інших осіб на вчинення чи не вчинення дій щодо його виконання, а тому приватний виконавець неправомірно виніс постанову від 27.03.2023 про закінчення виконавчого провадження ВП№67609429.

Що стосується вимог про зобов`язання приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського Анатолія Миколайовича відновити виконавче провадження №67609429 не пізніше наступного робочого дня з дня одержання відповідного рішення, суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 41 Закону України «Про виконавче провадження» у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.

Отже, приватний виконавець відновлює виконавче провадження за відповідною його постановою не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення, а отже заявлені скаржником вимоги (зобов`язати відновити виконавче провадження) є передчасними.

Більш того, суд зазначає, що скарга в частині щодо зобов`язання державного виконавця відновити виконавче провадження задоволенню не підлягає, так як суд дійшов висновку, що дії по відновленню виконавчого провадження є обов`язком державного виконавця та належать виключно до його компетенції.

При цьому, з приписів норм законодавства вбачається неприпустимість підміни судом суб`єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб`єкта.

Висновок суду в цій частині відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду №826/14580/16 від 18 червня 2019 року.

Відповідно до ст. 343 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Керуючись ст.ст. 234, 342, 343 Господарського процесуального кодексу України,

УХВАЛИВ:

1. Скаргу задовольнити частково.

2. Визнати неправомірною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського Анатолія Миколайовича про закінчення виконавчого провадження від 27.03.2023 ВП№67609429.

3. В іншій частині скарги відмовити.

Згідно з ч. 1 ст. 235 Господарського процесуального кодексу України дана ухвала набирає законної сили негайно з моменту її проголошення та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Північного апеляційного господарського суду протягом 10 днів з дня складання повного тексту.

Повний текс складено та підписано 25.06.2023.

Суддя О.М. Спичак