Рішення

від 18.05.2023 по справі 920/408/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

18.05.2023м. СумиСправа № 920/408/23

Господарський суд Сумської області у складі судді Заєць С.В., розглянувши матеріали справи № 920/408/23

за позовом Керівника Шосткинської окружної прокуратури

Сумської області (вул. Свободи,65, м. Шостка,

Сумська область, 41100)

в інтересах держави в особі позивача Зноб-Новгородської

селищної ради (вул. Шкільна, 1, смт. Зноб-Новгородське,

Шосткинський район, Сумська область, 41022 код ЄДРПОУ 04391279)

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Зноб-Новгородська пересувна механізована колона» (вул. Тетяни Горелової, 77, смт. Зноб-Новгородське, Шосткинський район, Сумська область, 41022, код ЄДРПОУ 30903285),

про розірвання договору оренди землі та повернення земельної ділянки.

За участю представників сторін:

прокурор Карпенко Д.В.

від позивача не прибув;

від відповідачів - не прибув.

Суть спору: 18.04.2023 прокурор в інтересах держави в особі позивача Зноб-Новгородської селищної ради подав позовну заяву, в якій просить суд:

1. Розірвати договір оренди землі від 10.11.2020 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5924484400:05:000:0736 площею 36,9664 га., укладений між Зноб-Новгородською селищною радою та товариством з обмеженою відповідальністю «Зноб-Новгородська пересувна механізована колона».

2.Зобов`язати товариство з обмеженою відповідальністю «Зноб- Новгородська пересувна механізована колона» повернути територіальній громаді в особі Зноб-Новгородської селищної ради земельну ділянку з кадастровим номером 5924484400:05:000:0736 площею 36,9664 га.

3 Стягнути з відповідача на користь Сумської обласної прокуратури кошти, витрачені на сплату судового збору, у розмірі 5368 грн. грн.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.04.2023, справу розподілено до розгляду судді Заєць С.В.

Ухвалою суду від 19.04.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 920/408/23, призначено підготовче засідання на 18.05.2023,11:30, зазначено сторонам строки для надання процесуальних документів.

20.04.2023 на адресу суду (ел.п) відповідачем Товариством з обмеженою відповідальністю «Зноб-Новгородська пересувна механізована колона» надано лист від 20.04.2023 (вх. № 2505 від 25.04.2023), відповідно до змісту якого відповідач зазначає, що визнає викладені у позовній заяві вимоги та просить суду задовольнити їх у повному обсязі. Окрім цього просить відповідно до ч. 1 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи факт визнання позову до початку розгляду справи по суті не стягувати з нього 50% судового збору, сплаченого при подачі позову, та за результатами розгляду справи вирішити питання про повернення його Сумській обласній прокуратурі з державного бюджету.

Також просить розгляд справи проводити без участі представника відповідача.

В судовому засіданні 18.05.2023 прокурор надав усні пояснення в обґрунтування позовних вимог та просив суд позов задовольнити в повному обсязі.

В судове засідання 18.05.2023 представники позивача та відповідача не прибули, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідно до ст. 185 Господарського процесуального кодексу України, за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення суду у випадку визнання позову відповідачем.

Відповідно до статті 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 08.05.2023 на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи, Шосткинською окружною прокуратурою Сумської області при виконанні повноважень, визначених ст. 131-1 Конституції України, встановлено порушення інтересів держави під час використання орендарем земельної ділянки комунальної власності, розташованої на території об`єкта природно-заповідного фонду, а саме порушення встановлених законодавством обмежень щодо використання земельної ділянки та істотних умов договору оренди землі у вигляді розорювання сіножать та пасовищ (порушення ґрунтового покрову) та знищення дикоростучих рослин.

Так, на території Зноб-Новгородської селищної ради Шосткинського району Сумської області в межах Національного природного парку «Деснянсько-Старогутський» (далі за текстом НПП «Деснянсько- Старогутський») розташована земельна ділянка з кадастровим номером 5924484400:05:000:0736 площею 36,9664 га.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 15.02.2023 вказана земельна ділянка відноситься до категорії земель - землі сільськогосподарського призначення, вид цільового призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, її загальна площа складає 36,9664 га, в тому числі за видом використання - земельних угідь: 4,5974 га. - пасовища, 32,3690 - сіножаті.

Починаючи з 29.12.2008 на всю площу земельної ділянки на підставі п. 102 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051 «Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру» безстроково встановлено обмеження у її використанні, а саме визначено вид обмеження - Національні природні парки.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 22.03.2023 на вищевказану земельну ділянку 29.05.2019 зареєстровано речове право, а саме право власності за територіальною громадою в особі Зноб-Новгородської селищної ради

Крім цього, вказаний реєстр містить відомості щодо іншого речового права, а саме права оренди земельної ділянки на підставі договору оренди землі від 10.11.2020, укладеного між Зноб-Новгородською селищною радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Зноб-Новогородська пересувна механізована колона» (далі за текстом ТОВ «Зноб-Новогородська пересувна механізована колона»).

Так, рішенням сесії Зноб-Новогородської селищної ради від 23.09.2020 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 36,9664 га з кадастровим номером 5924484400:05:000:0736 за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності з подальшим продажем права оренди на земельних торгах (аукціоні) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за межами населених пунктів на території Зноб-Новгородської селищної ради.

Згідно вказаного проекту землеустрою, розробленого Сумською філією Державного підприємства «Чернігівський інститут землеустрою», земельна ділянка знаходиться в межах такої охоронної зони як національні природні парки та складається з сіножать (32,3690 та) та пасовищ (4,5974 та).

Відповідно до Переліку обмежень щодо використання земельної ділянки від 12.08.2020, який є частиною проекту землеустрою, відносно земельної ділянки з кадастровим номером 5924484400:05:000:0736 встановлено обмеження на всю її площу - національні природні парки (код обмежень 10.1 згідно Переліку обмежень щодо використання земель та земельних ділянок, який є додатком № 6 до Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051).

За результатами проведення земельних торгів, на підставі протоколу від 10.11.2020 № 1/28878 між Зноб-Новгородською селищною радою (орендодавець) та ТОВ «Зноб-Новогородська пересувна механізована колона» (орендар) 10.11.2020 укладено договір оренди землі (далі за текстом договір).

Згідно з п. 1.1 та п. 2.1 договору в оренду передається земельна ділянка (кадастровий номер 5924484400:05:000:0736) загальною площею 36,9664 га, у тому числі: 32,3690 га - сіножаті та 4,5974 га - пасовища, що знаходиться за межами населених пунктів на території Зноб-Новгородської селищної ради.

Пунктом 3 договору передбачено, що його укладено на сім років, тобто до 10.11.2027.

Відповідно до п. 5.1 договору земельна ділянка передається в оренду для виробництва сільськогосподарської продукції. Цільове призначення земельної ділянки - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (п. 5.2 договору).

Після укладення договору оренди землі 07.12.2020 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 5924484400:05:000:0736 площею 36,9664 га за ТОВ «Зноб-Новогородська пересувна механізована колона» (номер запису про інше речове право 39623259, індексний номер 55613199 від 10.12.2020) строком на 7 років до 10.11.2027.

Статтею 125 Земельного кодексу України встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Отже, 07.12.2020 у Орендаря виникло право оренди на земельну ділянку, а також права та обов`язки за договором оренди землі від 10.11.2020.

Однак, після укладення та державної реєстрації договору встановлено факти недотримання відповідачем умов договору, порушення вимог природоохоронного та земельного законодавства під час використання об`єкта оренди.

Так, Зноб-Новгородська селищна рада листом від 24.03.2023 № 06-39/393 повідомила Шосткинську окружну прокуратуру про те, що ТОВ «Зноб-Новогородська пересувна механізована колона» порушено вимоги законодавства та умови договору оренди землі, а саме з метою подальшого вирощування сільськогосподарської продукції здійснено розорювання ґрунтового покрову та видалення дерев на орендованій земельній ділянці, наданій йому у користування як сіножаті та пасовища.

Прокурор також зазначає, що до Шосткинської окружної прокуратури надійшов лист від 24.03.2023 № 510/СД від старшого дізнавача Шосткинського РУП ГУНП у Сумській області Сергієнко Т.В. та лист від 24.03.2023 № 55/2-1789 від прокурора Шосткинської окружної прокуратури Федіни Д.І., які є дізнавачем та прокурором у кримінальному провадженні № 12021205590000136 від 17.12.2021 за ч.1 ст. 252 КК України (Умисне знищення або пошкодження територій, взятих під охорону держави, та об`єктів природно-заповідного фонду), щодо порушень у діяльності ТОВ «Зноб-Новогородська пересувна механізована колона» під час використання вказаної земельної ділянки.

Зокрема, зазначені процесуальні особи повідомили, що за результатами проведення слідчих та процесуальних дій у кримінальному провадженні, встановлено факт розорювання ТОВ «Зноб- Новгородська пересувна механізована колона» земельної ділянки з кадастровим номером 5924484400:05:000:0736 площею 36,9664 га, розташованої на території Зноб - Новгородської об`єднаної територіальної громади в межах Національного природного парку «Деснянсько - Старогутський» та наданої в оренду ТОВ «Зноб - Новгородська пересувна механізована колона» на підставі договору оренди землі від 10.11.2020, а також видалення дерев, які росли на ній.

Вказане підтверджується протоколами огляду місця події від 17.12.2021 та 16.03.2023, якими зафіксовано розорювання земельної ділянки та видалення дерев (з фото таблиць до протоколів вбачається, що в результаті розорювання знищено весь трав`яний покрив та рослини, земельна ділянка має вигляд ріллі); показами інспектора з охорони природно- заповідного фонду Національного природного парку «Деснянсько - Старогутський» Сапсай О.Г., який виявив та зупинив факт розорювання земельної ділянки та видалення дерев працівниками ТОВ «Зноб- Новгородська пересувна механізована колона»; показами працівників ТОВ «Зноб - Новгородська пересувна механізована колона» Давидова Т.В. та Шевченка О.М., які повідомили, що розорали ділянку та видалили дерева за наказом директора цього товариства Кобиляцької О.В.

Крім цього, до Шосткинської окружної прокуратури 27.03.2023 надійшов лист від Національного природного парку «Деснянсько- Старогутський» від 27.03.2023 № 163 з якого вбачається, що службою охорони парку 16.12.2021 в межах Улицького природоохоронного науково- дослідного відділення біля села Журавка на території Зноб-Новгородської селищної ради Шосткинського району Сумської області виявлено факт порушення ґрунтового покрову (розорювання) та видалення дерев ТОВ «Зноб - Новгородська пересувна механізована колона» на орендованій ним земельній ділянці з кадастровим номером 5924484400:05:000:0736 площею 36,9664 га.

Відповідно до п. 1 Положення про службу державної охорони природно-заповідного фонду України, затвердженого Постановою кабінету Міністрів України від 14.07.200 № 1127 служба державної охорони природно-заповідного фонду України (далі - служба держохорони) забезпечує охорону та збереження природних заповідників, біосферних заповідників, національних природних парків, ботанічних садів, дендрологічних парків, зоологічних парків, парків-пам`яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення, а також регіональних ландшафтних парків. До складу служби держохорони входять служби охорони природних заповідників, біосферних заповідників, національних природних парків, ботанічних садів, дендрологічних парків, зоологічних парків, парків-пам`яток садово - паркового мистецтва загальнодержавного значення, а також регіональних ландшафтних парків (п. 2).

Пунктом 6 цього ж Положення встановлено, що працівники служби держохорони мають право вимагати від громадян і службових осіб пояснення у зв`язку з порушенням ними режиму територій та об`єктів природно- заповідного фонду, їх охоронних зон; доставляти порушників природоохоронного законодавства у територіальні органи внутрішніх справ чи до виконавчого комітету селищної, сільської ради з метою з`ясування особи; складати протоколи про порушення адміністративного законодавства в галузі охорони довкілля і використання природних ресурсів, надсилати їх відповідним органам для притягнення винних до відповідальності; вилучати у порушників предмети і знаряддя незаконного використання природних ресурсів, транспортні засоби, незаконно добуту продукцію, відповідні документи; направляти в установленому порядку матеріали про порушення природоохоронного законодавства до відповідних органів для вирішення питання щодо притягнення винних до кримінальної відповідальності.

З огляду на зазначене, посадовими особами Національного природного парку «Деснянсько - Старогутський» складено акт від 17.12.2021, яким зафіксовано факт розорювання вищевказаної земельної ділянки та пошкодження до ступеню припинення росту, шляхом видалення, дерев, які росли на ній.

Зокрема, згідно цього акту та польової відомості перерахунку дерев, ТОВ «Зноб - Новгородська пересувна механізована колона» на земельній ділянці з кадастровим номером 5924484400:05:000:0736 було видалено 71 дерево породи береза, 319 дерев породи сосна, 2 дерева породи вільха та 32 кущі.

Таким чином, всупереч вимог чинного законодавства та умов договору оренди землі відповідач розорав орендовану земельну ділянку сільськогосподарського призначення з метою її використання у якості ріллі, а не сіножать та пасовищ, та видалив значну кількість дерев та кущів, які росли на ній.

Відповідно до преамбули Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» охорона навколишнього природного середовища, раціональне використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини є невід`ємною умовою сталого економічного, соціального розвитку України. З цією метою Україна здійснює на своїй території екологічну політику, спрямовану на збереження безпечного для існування живої і неживої природи навколишнього середовища, захисту життя і здоров`я населення від негативного впливу, зумовленого забрудненням навколишнього природного середовища, досягнення гармонійної взаємодії суспільства і природи, охорону, раціональне використання і відтворення природних ресурсів.

З метою збереження навколишнього природного середовища, зокрема і об`єктів та територій природно-заповідного фонду, на кожну особу (власника, орендаря, користувача природного ресурсу, тощо) покладено обов`язки, зокрема: берегти природу, охороняти, раціонально використовувати її багатства відповідно до вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, здійснювати діяльність з додержанням вимог екологічної безпеки, інших екологічних нормативів та лімітів використання природних ресурсів (ст. 12 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»).

Прокурор в обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідач, отримавши в строкове платне користування для сінокосіння та випасання худоби земельну ділянку природно-заповідного фонду, яка являє собою цілісну екосистему з живими організмами та рослинами, не виконав покладені на нього договором обов`язки у сфері охорони навколишнього природного середовища, вимоги земельного законодавства, що є підставою для його розірвання звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір у даній справі, суд керується наступним:

Статтею 1 Закону України «Про оренду землі», ст. 93 Земельного кодексу України передбачено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі ст. 2 вказаного закону відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про оренду землі» та ст. 792 Цивільного кодексу України договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтею 15 вказаного закону визначено, що істотними умовами договору оренди землі є об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки), строк дії договору оренди, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

За змістом ст. 25 Закону України «Про оренду землі» орендар земельної ділянки має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі.

Орендар зобов`язаний приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку, виконувати встановлені щодо об`єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі, дотримуватися режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, водного фонду.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтями 526, 530 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Пунктом 5.3 договору оренди землі встановлено, що орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства.

Пунктом 5.5 договору визначено умови збереження стану об`єкта оренди, а саме: виконувати, встановлені щодо об`єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди, використовувати взяту у користування земельну ділянку за цільовим призначенням, запобігати погіршення екологічного стану на території в результаті своєї господарської діяльності, додержуватись вимог законодавства про охорону довкілля.

Згідно з п. 8.4 договору орендар земельної ділянки зобов`язаний виконувати встановлені щодо об`єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі, дотримуватись режиму зон використання земель та територій, які особливо охороняються, не порушувати вимог нормативно-правових та регуляторних актів, що забезпечують охорону навколишнього природного середовища та захист екології.

Відповідно до ч. 1 ст. 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов`язані забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та за свій рахунок приводити її у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком випадків незаконної зміни рельєфу не власником такої земельної ділянки, додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля.

Пунктом 8.1 договору оренди землі встановлено, що орендодавець має право вимагати від орендаря використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди.

Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 18 Земельного кодексу України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Статтею 1 Закону України «Про землеустрій» встановлено, що цільове призначення земельної ділянки - це допустимі напрями використання земельної ділянки відповідно до встановлених законом вимог щодо використання земель відповідної категорії та визначеного виду цільового призначення.

Частиною 1 статті 19 Земельного кодексу України закріплено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, однією з яких є землі сільськогосподарського призначення.

Частиною 3 ст. 19 Земельного кодексу України визначено, що земельна ділянка, яка за основним цільовим призначенням належить до відповідної категорії земель, відноситься в порядку, визначеному цим Кодексом, до певного виду цільового призначення, що характеризує конкретний напрям її використання та її правовий режим.

За змістом ч. 5 ст. 20 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час укладення договору оренди землі) види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33-37 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 22 Земельного кодексу України встановлено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково - дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Відповідно до ч. 2 цієї статті до земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Згідно з ч. З ст. 22 Земельного кодексу України (у редакції, на час укладення договору оренди землі) землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, зокрема: а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства; б) сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відповідно до правових висновків, наведених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 925/929/19, визначені види використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення, зокрема для фермерського господарства, для ведення особистого селянського господарства, для сінокосіння і випасання худоби, для ведення індивідуального або колективного садівництва, для городництва, для ведення підсобного господарства. Власники або користувачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення певного виду використання мають використовувати їх виключно в межах вимог, встановлених статтями 31, 33- 37 Земельного кодексу України для такого виду використання.

Отже, зазначені норми права розрізняють категорії земель за їх цільовим призначенням та види використання земельної ділянки в межах кожної категорії земель. Зміна цільового призначення земельних ділянок сільськогосподарського призначення на іншу категорію цільового призначення здійснюється за погодженими проектами землеустрою щодо їх відведення. При цьому такої процедури для зміни виду використання земельної ділянки без зміни її категорії цільового призначення (землі сільськогосподарського призначення) чинним законодавством не передбачено (пункт 37 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі у справі № 925/929/19).

Разом з тим користувачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення повинні використовувати такі земельні ділянки відповідно до того виду використання, за яким ці земельні ділянки були передані їм власником.

Земельні ділянки, віднесені до однієї і тієї ж категорії, можуть використовуватися за різними видами цільового призначення, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, видом господарської діяльності тощо, та визначені у Класифікації видів цільового призначення земель (подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 22.01.2020 у справі № 468/1498/17-ц та від 21.06.2022 у справі № 912/1520/21).

Земельна ділянка з кадастровим номером 5924484400:05:000:0736 за своїм цільовим призначенням належать до земель сільськогосподарського призначення, за видом використання згідно договору оренди землі від 10.11.2020 та витягу з Державного земельного кадастру є сіножаттю та пасовищем, вид її використання (вид угідь) не змінювався.

До складу земель сільськогосподарського призначення, як вже вказувалось вище, належать, зокрема, сільськогосподарські угіддя, які складаються з ріллі, багаторічних насаджень, сіножатей, пасовищ та перелог (ч. 2 ст. 22 Земельного кодексу України).

Отже, юридичні та фізичні особи можуть отримувати у користування земельні ділянки сільськогосподарського призначення, в тому числі, землі, які належать до сіножатей та пасовищ, але використовувати їх відповідно до того виду використання, за яким ці земельні ділянки були передані у користування власником.

Таким чином, відповідно до договору оренди землі ТОВ «Зноб-Новгородська пересувна механізована колона» надано у користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка за видом використання належить до сіножатей та пасовищ, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з метою виробництва сільськогосподарської продукції без зміни її виду використання.

Водночас ТОВ «Зноб-Новгородська пересувна механізована колона» здійснило розорювання орендованої земельної ділянки та видалення дерев та кущів з метою використання її у якості ріллі.

Отже, має місце використання орендованої земельної ділянки з порушенням умов режиму використання, а саме використання землі як ріллі при тому, що видом її використання є сіножаті та пасовища.

Статтею 36 Закону України «Про охорону земель» закріплено, що охорона земель сільськогосподарського призначення забезпечується на основі реалізації комплексу заходів щодо збереження продуктивності сільськогосподарських угідь, підвищення їх екологічної стійкості та родючості ґрунтів, а також обмеження їх вилучення (викупу) для несільськогосподарських потреб. Зміна цільового призначення земель сільськогосподарського призначення допускається лише за умови обґрунтування доцільності такої зміни в порядку, визначеному законом.

При цьому ст. 35 цього Закону передбачено, що власники і землекористувачі, в тому числі орендарі, земельних ділянок при здійсненні господарської діяльності зобов`язані серед іншого дотримуватися вимог земельного та природоохоронного законодавства України, проводити на земельних ділянках господарську діяльність способами, які не завдають шкідливого впливу на стан земель та родючість ґрунтів, забезпечувати використання земельних ділянок за цільовим призначенням та дотримуватися встановлених обмежень (обтяжень) на земельну ділянку, забезпечувати додержання встановленого законодавством України режиму використання земель, що підлягають особливій охороні.

За змістом ст. 37 Закону України «Про охорону земель» власники та землекористувачі, в тому числі орендарі, земельних ділянок зобов`язані здійснювати заходи щодо охорони родючості ґрунтів, передбачені цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України. Використання земельних ділянок способами, що призводять до погіршення їх якості, забороняється. На землях сільськогосподарського призначення може бути обмежена діяльність щодо, зокрема, вирощування певних сільськогосподарських культур, застосування окремих технологій їх вирощування або проведення окремих агротехнічних операцій; розорювання сіножатей, пасовищ; необґрунтовано інтенсивного використання земель.

Пунктом «і» статті 211 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за відхилення від затверджених в установленому порядку проектів землеустрою; використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва без затверджених у випадках, визначених законом, проектів землеустрою, що забезпечують еколого- економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь.

Необхідність дотримання обмежень щодо розорювання земель, а також створення, збереження та відновлення сіножатей та пасовищ відповідно до науково обґрунтованих показників з урахуванням регіональних особливостей та природно-кліматичних умов, передбачена Законом України «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030 року", Стратегією удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними, затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 № 413, Національним планом дій щодо боротьби з деградацією земель та опустелюванням, затвердженим розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30.03.2016 № 271-р.

Діяльність відповідача щодо розорювання земельної ділянки сільськогосподарського призначення, розташованої на території об`єкту природно-заповідного фонду, яка за своїми характеристиками відноситься до сіножатей та пасовищ, є такою, що порушує встановлені законодавством та договором вимоги використання орендованої земельної ділянки.

Отже, оскільки відповідно до умов договору оренди землі, чинного законодавства та проекту землеустрою земельна ділянка з кадастровим номером 5924484400:05:000:0736 є сіножаттю та пасовищем, а за приписами ч. 5 ст. 20, ст. 34 Земельного кодексу України земельні ділянки для сінокосіння та випасання худоби можуть використовуватися лише у межах встановленого виду використання, тому передана в оренду ТОВ «Зноб- Новгородська пересувна механізована колона» не могла використовуватися відповідачем як рілля.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 28.01.2019 у справі № 473/4413/17, від 12.12.2019 у справі № 904/1054/19, від 03.12.2020 у справі № 482/2288/18, від 01.06.2021 у справі № 925/929/19, від 25.05.2022 у справі № 922/1135/21, від 21.06.2022 у справі № 912/1520/21, від 16.11.2022 у справі № 914/291/22.

Вкотре звертаємо увагу суду на те, що у даному випадку має місце порушення орендарем природоохоронного законодавства.

Як вже зазначалось вище спірна земельна ділянка знаходиться в межах об`єкта природно-заповідного фонду - НПП «Деснянсько- Старогутський», згідно даних державного земельного кадастру відноситься до категорії земель - землі сільськогосподарського призначення, вид цільового призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Разом з цим, віднесення спірної земельної ділянки до категорії земель сільськогосподарського призначення не має першочергового значення оскільки статус спірної земельної ділянки визначається розташуванням на ній об`єкта природно-заповідного фонду і спеціальним режимом цієї території.

У постанові Верховного Суду від 31.07.2019 у справі № 813/4701/16 викладені висновки про те, що правовий режим відповідної земельної ділянки пов`язаний із фактом знаходження на ній об`єкта, що охороняється законом та має особливий статус, а не з рішенням органу, що розпорядився нею. Неприйняття цим органом рішення про приведення цільового призначення земельної ділянки у відповідність до її дійсного призначення, встановленого в силу вимоги законодавства, не впливає на її правовий режим.

Спірна земельна ділянка в силу імперативної вказівки законодавця належить до земель природно-заповідного призначення за фактом розташування на ній об`єкта природно-заповідного фонду - національного природного парку, що узгоджується із зазначеними вище висновками Верховного Суду.

Так, відповідно до ст. 44 Земельного кодексу України національні природні парки є природними об`єктами та включаються до земель природно-заповідного фонду.

Пунктом 1.1 Положення про НПП «Деснянсько-Старогутськнй» встановлено, що він створений відповідно до Указу Президента України від 23.02.1999 № 196 «Про створення Національного природного парку «Деснянсько-Старогутський» та є територією природно-заповідного фонду загальнодержавного значення.

Ураховуючи імперативні положення статті 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» і статті 43 Земельного кодексу України, вказана земля є землею природно-заповідного фонду, перебуває під особливою охороною, щодо неї встановлений спеціальний порядок вилучення (стаття 150 Земельного кодексу України), відтворення і використання, а також обмеження щодо її цивільного обороту.

Згідно із законодавством України природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання Україна розглядає цей фонд як складову частину світової системи природних територій та об`єктів, що перебувають під особливою охороною.

Так, за статтею 14 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» режим територій та об`єктів природно-заповідного фонду - це сукупність науково-обґрунтованих екологічних вимог, норм і правил, які визначають правовий статус, призначення цих територій та об`єктів, характер допустимої діяльності в них, порядок охорони, використання і відтворення їх природних комплексів.

Під цільовим призначенням земельної ділянки варто розуміти визначений законодавством правовий режим її експлуатації (використання), водночас поширення на відповідну територію режиму природно-заповідного фонду, встановленого законом, обтяжує цю земельну ділянку тими обмеженнями, які вимагаються для збереження і охорони цих земель.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 10.07.2022 у справі № 575/462/21.

За таких обставин встановлене спірній земельній ділянці цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва жодним чином не впливає на її обмежену оборотоздатність і не передбачає можливості її дійсного використання за таким призначенням, оскільки з моменту оголошення НПП «Деснянсько - Старогутський» ця територія має статус природно-заповідного фонду та її правовий режим та цільове призначення визначаються фактом розташування на ній вказаного об`єкта.

Статтею 46-1 Земельного кодексу України (в редакції станом на час порушення відповідачем договору оренди землі) землі територій та об`єктів природно-заповідного фонду використовуються з урахуванням обмежень у їх використанні, визначених відповідно до Закону України «Про природно-заповідний фонд України» та положеннями про ці території, об`єкти.

Особливий режим охорони, відтворення і використання земель територій та об`єктів природно-заповідного фонду поширюється на всі розташовані в межах таких територій та об`єктів землі та земельні ділянки незалежно від форми власності та цільового призначення.

Режим територій та об`єктів природно-заповідного фонду може бути уніфікованим (єдиним для всієї території, встановлюється для природних заповідників, заказників, пам`яток природи, заповідних урочищ та парків- пам`яток садово-паркового мистецтва) і диференційованим (різним залежно від функціонального призначення відповідних зон або інших форм диференціації території, передбачається для біосферних заповідників, національних природних парків та зоологічних парків).

Поширення на територію режиму природно-заповідного фонду, встановленого законом, обтяжує земельну ділянку тими обмеженнями, які вимагаються для збереження й охорони цих земель.

Проте внаслідок людської діяльності (розорювання земель, видобування корисних копалин, вирубування дерев тощо) заповідний режим не завжди дотримується, що особливо негативно відображається на екосистемі об`єктів природно-заповідного фонду, їх флорі та фауні. Вплив розорювання цілинних ділянок є практично незворотнім і невиправним.

Розорювання або перегортання родючого шару ґрунту змінює якісний та кількісний розподіл ґрунтових комплексів фауни, що складаються з тисяч видів безхребетних тварин, ламаються зв`язки життєдіяльності організмів, які використовували цю ділянку як пасовище, місце гніздування тощо. Оскільки біологічні комплекси зазвичай не встигають у таких випадках своєчасно адаптувати свій склад та структуру, на наступному етапі зменшується біорізноманіття.

Навіть у разі незначного втручання, стає неможливим збереження червонокнижних або регіональних рідкісних видів, які стрімко зменшують чисельність і переходять до категорії тих, що зникають.

Розорювання в межах території природно-заповідного фонду передусім відбувається на територіях, зайнятих природними трав`янистими екосистемами (степи та луки), результатом чого є фактично повне їх знищення.

Трав`янисті екосистеми, зокрема заплавні луки, відіграють важливу роль у підтримці якості поверхневих вод. При їх розорюванні під час дощів та повеней грант змивається у річки, замулюючи їх, знищуючи механізми природної самоочистки та погіршуючи якість води.

Згідно з ч. 1 ст. 21 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» на території зони регульованої рекреації, стаціонарної рекреації та господарської зони забороняється будь-яка діяльність, яка призводить або може призвести до погіршення етану навколишнього природного середовища та зниження рекреаційної цінності території національного природного парку.

Частиною 3 статті 9-1 цього закону встановлено, що спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об`єктів природно- заповідного фонду загальнодержавного значення здійснюється в межах ліміту на використання природних ресурсів у межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду, затвердженого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, а також на підставі дозволів.

Статтею 40 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» передбачено, що використання природних ресурсів громадянами, підприємствами, установами та організаціями здійснюється з додержанням обов`язкових екологічних вимог: раціонального і економного використання природних ресурсів на основі широкого застосування новітніх технологій; здійснення заходів щодо запобігання псуванню, забрудненню, виснаженню природних ресурсів, негативному впливу на стан навколишнього природного середовища; здійснення заходів щодо відтворення відновлюваних природних ресурсів; застосування біологічних, хімічних та інших методів поліпшення якості природних ресурсів, які забезпечують охорону навколишнього природного середовища і безпеку здоров`я населення; збереження територій та об`єктів природно-заповідного фонду, а також інших територій, що підлягають особливій охороні; здійснення господарської та іншої діяльності без порушення екологічних прав інших осіб; здійснення заходів щодо збереження і невиснажливого використання біологічного різноманіття під час провадження діяльності, пов`язаної з поводженням з генетично модифікованими організмами.

При використанні природних ресурсів має забезпечуватися виконання й інших вимог, встановлених цим Законом та іншим законодавством України.

Частиною 1 статті 2, підпунктом 2 пункту 3 статті 3 Закону України «Про оцінку впливу на довкілля» визначено, що сільськогосподарське та лісогосподарське освоєння, рекультивація та меліорація земель на територіях та об`єктах природно-заповідного фонду чи в їх охоронних зонах на площі 5 гектарів і більше, зміна цільового призначення земель сільськогосподарського призначення та зміна цільового призначення особливо цінних земель підлягає оцінці впливу на довкілля, яка полягає у підготовці суб`єктом господарювання звіту з оцінки впливу на довкілля, проведення громадського обговорення, аналізу уповноваженим органом інформації, наданої у звіті з оцінки впливу на довкілля, будь-якої додаткової інформації, яку надає суб`єкт господарювання, інформації, отриманої від громадськості під час громадського обговорення, під час здійснення процедури оцінки транскордонного впливу, іншої інформації, наданні уповноваженим органом мотивованого висновку з оцінки впливу на довкілля, врахуванні висновку з оцінки впливу на довкілля у рішенні про провадження планованої діяльності.

Як вже зазначалось вище одними з умов збереження стану об`єкта оренди є запобігання погіршенню екологічного стану на території в результаті господарської діяльності та додержання вимог законодавства про охорону довкілля (п. 5.5 договору).

Крім цього орендар зобов`язаний дотримуватись режиму зон використання земель та територій, які особливо охороняються, не порушувати вимог нормативно-правових та регуляторних актів, що забезпечують охорону навколишнього природного середовища та захист екології (п. 8.4 договору).

Пунктом 4.6 Положення про НПП «Деснянсько-Старогутський» регламентовано, що у межах парку забороняється погіршення стану збереження водно-болотного угіддя міжнародного значення «Заплава Десни», території Смарагдової мережі Європи «Національний природний парк «Деснянсько - Старогутський» та Парку як частини Деснянського біосферного резервату ЮНЕСКО, середовищ перебування (зростання) видів тваринного та рослинного світу і природних оселищ, занесених до Червоної книги України та міжнародних Червоних списків; розорювання або в інший спосіб пошкодження, ліквідація природних місць мешкання диких тварин (нір, барлогів, гнізд тощо).

Відповідно до листа НПП «Деснянсько-Старогутський» від 27.03.2023 № 163 земельна ділянка з кадастровим номером 5924484400:05:000:0736 відноситься до території Національного природного парку та знаходиться в межах водно - болотного угіддя міжнародного значення «Заплава Десни» та Деснянського біосферного резервату ЮНЕСКО.

Геоботанічні дослідження на ділянці проведено дослідження маршрутними та напівстаціонарними методами у сезони 2000, 2001 та 2017 років. За їх підсумками зроблено наступні висновки:

- у ландшафтному відношенні це друга надзаплавна тераса р. Десни, яка межує із долиною р. Свига, що сприяє формуванню мозаїчного ландшафту, основними елементами якого є легкохвилясті давноалювіальні рівнини із просадочними блюдцями різного рівня обводнення;

- у рослинному покриві виділяються наступні елементи мозаїки: мезофітні луки з домінуванням злаків (тонконога лучного, мітлиці гіганської, костриці червоної, куничника наземного) та місцями самозаліснені сосною звичайною; замкнуті зниження із домінуванням злаків та осок (куничника наземного, осоки гострої, осоки дернистої); замкнуті зниження з ознаками заболочення із чагарниками верби попелястої (місцезростання пальчатокорінника м`ясочервоного, занесеного до Червоної книги України); зниження без ознак заболочення з самосійними лісами берези повислої та осики (місцезростання коручки чемерникоподібної, занесеної до Червоної книги України);

- стан популяцій рідкісних видів рослин на згаданій ділянці (пальчатокорінника м`ясочервоного та коручки чемерникоподібної) потребує додаткового вивчення та уточнення координат їх локалітетів;

- на ділянці представлені рослинні угруповання, що підлягають охороні відповідно до резолюції № 4 Бернської конвенції, що знаходяться під загрозою і потребують спеціальних заходів охорони - Е 2.2 Рівнинні та низькогірні сінокісні луки, оцінена їх екосистемна роль у накопиченні Карбону (на 1 га цих лук запаси Карбону у фітомасі лучних трав складають близько 10 т/га).

Однак, відповідач, отримавши в оренду земельну ділянку природно- заповідного фонду, не дотримався екологічних норм, які встановлені чинним законодавствам щодо режиму її використання, а саме розорав її, видалив дерева та інші рослини, які росли на ній, чим грубо порушив вищенаведені вимоги законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища та своїми діями порушив нормальне функціонування цілої екосистеми, поставивши під загрозу забезпечення природного відтворення, життєдіяльності живих організмів.

Потрібно зауважити, що руйнування природних угрупувань та оселищ з метою їх використання в господарській діяльності є беззаперечним чинником втрати біорізноманіття. Будь-яке механічне або інше незаконне втручання у природні (еталонні) угрупування веде до їхньої незворотної трансформації, і, як результат, - втрати як біорізноманіття, так і їхньої здатності самовідтворюватися.

Таким чином, вказані вище обставини свідчать про не виконання відповідачем істотних умов договору оренди, які повинні забезпечувати охорону земельної ділянки, як невід`ємну складову навколишнього природного середовища разом з живими організмами та рослинами, які населяють таке середовище та є уразливими до будь-якої антропогенної діяльності.

Відповідно до ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема розірвання договору.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно з ч. 1 ст. 32 Закону «Про оренду землі» на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Статтею 36 Закону «Про оренду землі» визначено, що у разі невиконання зобов`язань за договором оренди землі сторони несуть відповідальність згідно із законом та договором.

Частинами 1 та 2 ст. 651 Цивільного кодексу України встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Такі правові висновки сформульовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17.

Пунктом 11.3 договору передбачено, що дія договору припиняється шляхом його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї з сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених цим договором, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав визначених чинним законодавством України.

Пунктом 12.1 договору встановлено, що за невиконання або неналежне виконання договору сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства та цього договору.

Як вже було зазначено вище підстави для зміни або розірвання договору визначені у ст. 651 Цивільного кодексу України.

За загальним правилом зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 561). Про таку зміну або розірвання сторони вправі домовитися у будь-який час на свій розсуд, крім випадків, обумовлених договором або у законодавстві.

Тоді як зміна чи розірвання договору у судовому порядку є, зокрема, юридичним наслідком істотного порушення зобов`язання іншою стороною (п. 2 ч. 1 ст. 611, абз. 2 ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України), тобто способом реагування та захисту права від такого порушення, яке вже відбулося.

З огляду на зміст припису абз. 1 ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України інші випадки, ніж істотне порушення договору, для його зміни або розірвання у судовому порядку можуть бути встановлені законом або самим договором. Настання цих випадків зумовлює право сторони ініціювати у суді питання зміни чи розірвання відповідних правовідносин.

Порушення договору на предмет істотності оцінюється виключно за обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає зміни чи розірвання договору. У такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що допустила порушення договору, не має значення ні для оцінки істотності порушення, ні для виникнення права вимагати зміни чи розірвання договору на підставі ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України.

Отже, порушення умов договору оренди землі, яким передано в оренду земельну ділянку, яка відноситься до сіножатей та пасовищ, тобто використання орендарем земельної ділянки в інших цілях ніж для сінокосіння та випасання худоби є підставою для розірвання договору оренди землі.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 05.08.2020 у справі № 468/1680/17-ц та від 16.11.2022 № 914/291/22.

Також, згідно з постановою Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» (п. п. 2.20, 2.23), у вирішенні спорів про розірвання договору оренди земельної ділянки судам слід враховувати, що відповідно до ст. 32 Закону України «Про оренду землі», на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених умовами договору, та з підстав, визначених ст.ст.24 і 25 Закону України «Про оренду землі», а також з підстав, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Крім цього, Верховний Суд у постанові від 12.12.2019 у справі № 904/1054/19 дійшов висновку про те, що діяльність щодо розорювання земельної ділянки сільськогосподарського призначення, яка за своїми характеристиками відносяться до пасовищ, є такою, що порушує встановлені законодавством та договором вимоги використання спірної земельної ділянки.

При цьому, у постанові Верховного Суду від 22.06.2020 у справі № 922/2216/19 зроблено висновок щодо критеріїв істотності порушення умов договору, як підстави дострокового розірвання договору на вимогу сторони в розумінні ст. 651 Цивільного кодексу України, як необхідної передумови розірвання договору в судовому порядку на вимогу однієї сторони. Зазначено, що істотним є таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. Водночас, йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору.

Беручи до уваги вищевикладене, вбачаються достатні підстави для розірвання договору оренди землі від 10.11.2020, укладеного між Зноб- Новгородською селищною радою та ТОВ «Зноб-Новгородська пересувна механізована колона».

Статтею 34 Закону «Про оренду землі» передбачено, що у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця. У разі невиконання орендарем обов`язку щодо умов повернення орендодавцеві земельної ділянки орендар зобов`язаний відшкодувати орендодавцю завдані збитки.

Отже, повернення відповідачем орендованої земельної ділянки Зноб- Новгородській селищній раді є правовим наслідком розірвання договору оренди землі.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що Прокурором надано належні докази в обґрунтування позовних вимог.

Окрім цього, відповідач у письмових поясненнях зазначає, що він визнає позовні вимоги в повному обсязі.

За приписами п. 4 ст. 191 Господарського процесуального кодексу України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування під час розгляду справи категорій стандартів доказування - правил, які дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).

Тобто обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосований Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд акцентує, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

У пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

На підставі вищевикладеного, оцінивши надані сторонами докази з урахуванням приписів статей 74, 76, 77, 78, 79 ГПК України, суд дійшов висновку про наявність порушеного права та задоволення позову в повному обсязі шляхом розірвання договору оренди землі від 10.11.2020 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5924484400:05:000:0736 площею 36,9664 га., який укладений між Зноб-Новгородською селищною радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Зноб-Новгородська пересувна механізована колона», а також зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Зноб- Новгородська пересувна механізована колона» повернути територіальній громаді в особі Зноб-Новгородської селищної ради земельну ділянку з кадастровим номером 5924484400:05:000:0736 площею 36,9664 га.

Обґрунтування підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді.

Статтею 131-1 Конституції України визначено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч. З ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Частиною 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Отже, чинним законодавством визначено дві умови, за обов`язкової наявності яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді: 1) порушення або загроза порушення інтересів держави та 2) не здійснення або неналежним чином здійснення захисту інтересів держави органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

У відповідності до рішення Конституційного суду України від 08.04.1999 у справі № З-рн/99 із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. При цьому органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, можливо розуміти як орган державної влади, так і орган місцевого самоврядування.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17 «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація поняття «інтереси держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Як зазначає Прокурор, необхідність пред`явлення цього позову зумовлена потребою у забезпеченні на загальнодержавному рівні екологічної безпеки та охорони землі як національного багатства.

Як закріплено у ст. ст. 13, 14 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу.

Згідно зі ст. 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і не використовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.

Законом України «Про природно-заповідний фонд України передбачено, що природно-заповідний фонд становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об`єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища.

Україна розглядає цей фонд як складову частину світової системи природних територій та об`єктів, що перебувають під особливою охороною.

Режиму земель природно-заповідного фонду притаманні декілька специфічних ознак:обмеження використання земельних ділянок та допустимої діяльності на них, які випливають із режиму самого об`єкта природно-заповідного фонду (ст. ст. 7, 9 Закону України «Про природно- заповідний фонд України»); установлення навколо об`єктів природно- заповідного фонду охоронних зон із визначеними обмеженнями щодо допустимих видів діяльності (ст. ст. 39, 40 Закону України «Про природно- заповідний фонд України»); встановлення підвищеної відповідальності за порушення правового режиму земель природно-заповідного фонду (ст. ст. 240, 246, 248, 252 Кримінального кодексу України, ст. 91 Кодексу України про адміністративні правопорушення).

У даному випадку орендарем вчинено протиправні дії всупереч умовам договору оренди щодо охорони навколишнього природного середовища та вимогам чинного законодавства відносно земельної ділянки, яка належить до особливо цінних земель, оскільки віднесена до земель природно-заповідного фонду, які як уже зазначалося мають велике природоохоронне та соціальне значення.

В умовах нарощування антропогенних навантажень на природне середовище, розвитку суспільного виробництва і зростання матеріальних потреб існує необхідність розробки і додержання особливих правил використання об`єктів та територій природно - заповідного фонду.

Отже, правовідносини, пов`язані з земельними ділянками природно заповідного фонду, становлять суспільний інтерес, а їх використання всупереч вимогам природоохоронного та земельного законодавства суспільному інтересу не відповідає.

Як вже зазначалось, руйнування природних угрупувань та оселищ з метою їх використання в господарській діяльності є беззаперечним чинником втрати біорізноманіття. Будь-яке механічне або інше незаконне втручання у природні (еталонні) угрупування веде до їхньої незворотної трансформації, і, як результат, - втрати як біорізноманіття, так і їхньої здатності самовідтворюватися.

При цьому, державний (суспільний) інтерес щодо забезпечення охорони і збереження навколишнього природного середовища має перевагу над особистим майновим інтересом окремої особи, на що неодноразово наголошувалося ЄСПЛ у справах «Менчинська проти російської федерації», «Депаль проти Франції», «Броссе-Трибуле та інші проти Франції», «Хамер проти Бельгії».

Позов прокурора про розірвання договору оренди та повернення територіальній громаді земельної ділянки природно-заповідного фонду спрямований на збереження екосистеми України, захисту довкілля і реалізації екологічних прав громадян, а також контролю за використанням і розпорядженням майном відповідно до загальних інтересів, які полягають у тому, щоб таке використання та розпорядження відбувалося згідно з вимогами законодавства.

Позитивні зобов`язання держави у сфері охорони навколишнього природного середовища закріплені у ст. 50 Конституції України, ст. ст. 10, 11 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», Законі України «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030 року» та інших нормативно-правових актах. Незважаючи на те, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод безпосередньо не закріплює право на безпечне довкілля, питання його захисту та вплив екологічних факторів на людину все частіше стають предметом розгляду Європейським судом з прав людини, у тому числі й у справах проти України.

Таким чином, держава з метою захисту екосистеми України та дотримання екологічних прав громадян зобов`язана забезпечити належну охорону земель природно-заповідного фонду, у тому числі і спірної земельної ділянки. Виконання таких зобов`язань якнайкраще відповідає громадським інтересам, оскільки це сприятиме не лише збереженню унікального об`єкта екосистеми і стабільності навколишнього природного середовища, а й дасть населенню доступ до виняткового за красою та різноманітністю природного комплексу.

Вказане знайшло своє відображення у ст. 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», відповідно до якої території та об`єкти природно-заповідного фонду підлягають особливій державній охороні.

З цією метою на території держави Україна діє Закон України «Про Червону книгу України».

Відповідно до ст. 2 цього закону завданням законодавства про Червону книгу України є регулювання суспільних відносин у сфері охорони, використання та відтворення рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, занесених до Червоної книги України, з метою попередження зникнення таких видів із природи, забезпечення збереження їх генофонду.

Червона книга України, як передбачено у ст. З Закону, є офіційним державним документом, який містить перелік рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу у межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, а також узагальнені відомості про сучасний стан цих видів тваринного і рослинного світу та заходи щодо їх збереження і відтворення.

Червона книга України є основою для розроблення та реалізації програм (планів дій), спрямованих на охорону та відтворення рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, занесених до неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 вказаного закону об`єкти Червоної книги України належать до природних ресурсів загальнодержавного значення і підлягають особливій охороні на всій території України, у межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони.

Згідно зі ст. 11 Закону України «Про Червону книгу України» охорона об`єктів Червоної книги України забезпечується шляхом пріоритетного створення заповідників, інших територій та об`єктів природно-заповідного фонду, а також екологічної мережі на територіях, де перебувають (зростають) об`єкти Червоної книги України, та на шляхах міграції рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного світу.

Відповідно до п. 2.2 Положення про Національний природний парк «Деснянсько-Старогутський» одним з основних завдань Парку є збереження і відтворення цінних природних та і сторико-культур них комплексів та природних об`єктів ландшафтів східної частини Полісся, зокрема видів тваринного і рослинного світу та природних оселищ, занесених до Червоної книги України та міжнародних Червоних списків.

Як вже зазначалось вище спірна земельна ділянка відноситься до території Національного природного парку та знаходиться в межах водно - болотного угіддя міжнародного значення «Заплава Десни» та Деснянського біосферного резервату ЮНЕСКО.

Пошкодження природних територій, що є оселищами рідкісних видів, зменшення біорізноманіття та поширення видів-інтродуцентів роблять території природно-заповідного фонду дедалі більш коштовною спадщиною, охорона якої має бути першочерговим пріоритетом у сфері охорони природного довкілля.

Крім цього, в даному випадку встановлено порушення інтересів держави, яке полягає в користуванні відповідачем земельною ділянкою комунальної власності сільськогосподарського призначення не за тим видом використання, за яким цю земельну ділянку було передано власником в оренду, з порушенням умов договору та законодавства.

Інтерес держави полягає у міцному та самодостатньому місцевому самоврядуванні кожної територіальної громади, а держава в свою чергу гарантує наділення органів місцевого самоврядування певними державними повноваженнями та надає можливість населенню управляти власними справами, спільно приймати рішення та діяти з метою їх реалізації.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, що передбачено п. 2 ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Частиною 3 статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Згідно з положеннями ч. 1 вказаної статті органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону.

Виходячи із наведених норм законодавства, «державним» (суспільним, публічним) інтересом для звернення прокурора до суду із даним позовом є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - припинення істотного порушення орендарем умов договору, шляхом його розірвання, оскільки орендар не виконує умов договору та вимог законодавства, а саме використовує земельну ділянку як ріллю, а не як сіножаті та пасовища.

З огляду на зазначене, порушення відповідачем умов договору, розорювання земель, які призначенні для сінокосіння та випасання худоби, знищення дерев та інших рослин порушує право даної територіальної громади на володіння, ефективне користування і розпорядження на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що їй належить, ослаблює економічні інтереси органу місцевого самоврядування.

Окрім цього Прокурор звертає увагу на те, що згідно умов договору орендна плата за земельну ділянку кадастровий номер 5924484400:05:000:0736 площею 36,9664 га вноситься орендарем у грошовій формі та розмірі 13608,36 грн. в рік у розмірі 12,05 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки з урахуванням її цільового призначення (п. 4.1 договору).

Згідно Довідників показників нормативно-грошової оцінки сільськогосподарських угідь в Україні, розміщених на офіційному вебпорталі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (https://land.gov.ua/category/napriamy-diialnosti/rynok-ta-otsinka-zemel/) станом на 01.01.2021 та 01.01.2022 по Сумській області оцінка ріллі/перелогів становила 26793,00 грн. за гектар, тоді як за сіножаті 6522,33 грн. за гектар, пасовища 4674,23 грн. за гектар.

Отже, поряд з іншим власник землі втрачає суттєві кошти на розмірі орендної плати.

Ураховуючи вищенаведене, у вказаному випадку має місце порушення інтересів держави, наявний як державний, так і суспільний інтерес, що є підставою для вжиття прокурором заходів представницького характеру, спрямованих на їх захист.

Органом, уповноваженим у даному випадку здійснювати захист інтересів держави у спірних правовідносинах є Зноб-Новгородська селищна рада з огляду на наступне.

Суспільство, Український народ як сукупність окремих суб`єктів, індивідів, людей, з огляду на положення ст. ст. 1,3,6-8, 13, 14,41 Конституції України, має конституційне право правомірно очікувати захисту суспільних інтересів у вигляді адекватної реакції держави на випадки порушення законності при вирішені земельних питань, правомірно очікувати і розраховувати на те, що держава вживатиме усіх можливих законних заходів для відновлення становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю.

Відповідно до ч. 2 ст. 5 Конституції України носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, відповідно до ст. ст. 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Отже, звертаючись з позовом на захист інтересів частини українського народу - членів відповідної територіальної громади, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює відповідний орган місцевого самоврядування, який зобов`язаний це робити, прокурор фактично здійснює захист інтересів держави.

Такий підхід узгоджується з Європейською хартією місцевого самоврядування 1985 року (ратифікована Законом України від 15.07.1997 № 452/97-ВР), яка передбачає, що органи місцевого самоврядування при вирішенні відповідної частини публічних (суспільних) справ діють під власну відповідальність в інтересах місцевого населення, й у правовій системі держав-учасниць, зокрема у сфері адміністративного контролю за органами самоврядування, має забезпечуватись співмірність (баланс) між заходами контролю та важливістю інтересів, які контролюючий орган має намір захищати (ст. 3, ст. 8).

Частиною 1 статті 83 Земельного кодексу України визначено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст є комунальною власністю.

Повноваження органів місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади, у сфері регулювання земельних відносин визначені у ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», зокрема, до відання виконавчих органів селищних рад належать власні (самоврядні) повноваження, такі як справляння плати за землю, та делеговані повноваження, а саме здійснення контролю за додержанням земельного законодавства при користуванні землями територіальної громади.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 18-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.

Факт розорювання орендарем сіножать та пасовищ, які належать територіальній громаді та розташовані на території об`єкту природно- заповідного фонду, а також знищення рослинного різноманіття на них з метою використання земельної ділянки у якості ріллі безумовно порушують інтереси територіальної громади, як складової держави, однак вищезазначене залишились поза увагою органу місцевого самоврядування - Зноб- Новгородської селищної ради, який є представницьким органом та повинен вживати ефективних заходів до забезпечення захисту інтересів громади. Зноб-Новгородською селищною радою не вжито заходів до захисту інтересів громади ні як стороною договору, ні шляхом реалізації наданих законом повноважень як органом місцевого самоврядування.

Зноб-Новгородська селищна рада відповідно до ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України є органом, який від імені територіальної громади здійснює права власника щодо спірної земельної ділянки.

Відтак, органом, уповноваженим розпоряджатись від імені територіальної громади спірною земельною ділянкоювідповідно до законодавства та умов договору оренди землі є саме Зноб-Новгородська селищна рада.

Вказане також порушує принцип раціонального використання земель, закріплений ст. 5 Земельного кодексу України, оскільки земля як основне національне багатство, як власність Українського народу, повинна використовуватись найефективнішим способом для задоволення потреб громадян.

Щодо правових підстав для представництва інтересів держави, наведених у позовній заяві, слід зазначити, що Верховний Суд у постанові від 08.02.2019 у справі № 915/20/18 виклав правову позицію з приводу представництва прокуратурою інтересів держави в особі органу місцевого самоврядування.

Зокрема, інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також у захисті прав та свобод місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але спрямоване на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи.

Поряд з цим у контексті сфери правовідносин у даній справі, зокрема, законності користування земельною ділянкою комунальної власності, важливу роль відіграє конституційний принцип законності реалізації права власності на комунальне майно в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституції України).

Отже, саме Зноб-Новгородська селищна рада наділена правом та зобов`язана звертатись у даному випадку до суду з позовом про розірвання договору оренди землі та повернення земельної ділянки територіальній громаді.

Разом з цим Зноб-Новгородською селищною радою, яка є органом уповноваженим на захист інтересів держави у спірних правовідносинах та стороною за договором оренди землі, протягом тривалого терміну до цього часу не вжито відповідних господарсько - правових заходів на захист інтересів об`єднаної територіальної громади, а відповідно і держави, що свідчить про бездіяльність зазначеного органу.

Чинним законодавством чітко не визначено, що необхідно розуміти під «нездійсненням або неналежним здійсненням суб`єктом владних повноважень своїх функцій», у зв`язку із чим прокурор у кожному випадку обґрунтовує та доводить наявність відповідних фактів самостійно з огляду на конкретні обставини справи. При цьому враховуються висновки Верховного Суду, зроблені при розгляді інших справ за участю прокурора (ухвали від 07.05.2018 у справі № 910/18283/17. від 10.07.2018 у справі № 812/1689/16. постанови від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 13.06.2018 у справі № 687/379/17-ц, № 924/1256/17, від 13.11.2019 у справі № 925/315/19, від 21.01.2020 у справі №910/2538/19).

Зокрема, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 висловлено правовий висновок щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді у разі неналежним чином здійснення захисту інтересів держави органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, який визначає наступне.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Тобто, бездіяльність уповноваженого державного органу може вчинятися з умислом чи з необережності, бути наслідком об`єктивних (відсутність коштів на сплату судового збору, тривале не заповнення вакантної посади юриста) чи суб`єктивних (вчинення дій на користь можливого відповідача, інших корупційних або кримінально караних дій) причин.

Прокурор може підтвердити наявність підстав для представництва інтересів держави в суді шляхом надання належного обґрунтування, підтвердженого достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду, запитами, а також копіями документів, отриманих від суб`єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для відповідного представництва.

Зважаючи на вказані правові висновки Верховного Суду, лише звернення уповноваженого суб`єкта владних повноважень до суду з відповідним позовом можна вважати належним здійсненням захисту інтересів держави. Інші вжиті заходи, в тому числі, досудового врегулювання, які не призвели до реального усунення порушень інтересів держави, не відповідають вимогам чинного законодавства.

Також слід зазначити, що ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» вимагає від прокурора доведення лише факту нездійснення або неналежного здійснення уповноваженим органом своїх повноважень, а не правових наслідків, які наступили для осіб, які їх вчинили, зокрема, у вигляді притягнення до кримінальної або дисциплінарної відповідальності. Відтак наявність вироку суду або наказу керівника про застосування дисциплінарного стягнення може свідчити про притягнення осіб до відповідальності за вчинення кримінального правопорушення або дисциплінарного проступку, проте не можуть вважатись обов`язковими та виключними доказами для обґрунтування факту неналежності здійснення уповноваженим органом своїх повноважень.

Прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист відповідних прав та інтересів.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 03.12.2019 у справі № 920/121/19.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити ... скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф. В. проти Франції" (F. W. v. France) від 31.03.2005, заява № 61517/00, пункт 27).

Водночас ЄСПЛ звертав увагу на те, що підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти Росії» (Menchinskaya v. Russia), заява № 42454/02, § 35).

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело.

Відповідні обґрунтування підстав представництва прокурором інтересів держави узгоджується із судовою практикою, що склалась за позовами органів прокуратури (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 905/1552/16 та від 04.09.2018 у справі № 920/1072/17, від 05.02.2019 у справі № 910/7813/18, від 16.04.2019 у справі №910/3486/18, від 15.10.2019 у справі № 903/129/18, від 11.12.2019 у справі №487/10132/14-ц).

З метою встановлення підстав для представництва інтересів держав в суді Шосткинська окружна прокуратурою листом від 17.03.2023 № 55/1 - 1580 вих-23 повідомила Зноб-Новгородську селищну раду про вищевказані порушення умов договору та вимог законодавства, звернувши уваги на необхідність вжиття заходів щодо їх усунення шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Згідно з наданою відповіддю листом від 24.03.2023 № 06-39/393 Зноб- Новгородська селищна рада підтвердила, що їй відомо про порушення умов договору оренди землі та вимог законодавства ТОВ «Зноб-Новгородська пересувна механізована колона» та про те, що вона не зверталась з вказаним позовом до суду з огляду на обмежене фінансування видатків бюджету на сплату судового збору.

Враховуючи, що вказані інтереси держави до цього часу залишаються не захищеними вбачаються виключні підстави для представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах, в межах компетенції, передбаченої ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Таким чином, прокурор, звертаючись з позовом, зазначив підстави для представництва прокурором інтересів держави та підтвердив їх наявність.

Розподіл судових витрат між сторонами.

Згідно із ч. 1ст. 130 ГПК України у разі відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Враховуючи визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, відповідно до ч. 1 ст. 130 ГПК України, ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» судовий збір в сумі 2684 грн 00 коп. (50 відсотків судового збору), сплачений за платіжною інструкцією № 566 від 10.04.2023, підлягає поверненню Сумській обласній прокуратурі з державного бюджету.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст.129 ГПК України витрати по сплаті судового збору в сумі 2684 грн 00 коп (50 відсотків судового збору) покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 2, 123, 129, 130, 185, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Керівника Шосткинської окружної прокуратури Сумської області (вул. Свободи,65, м. Шостка, Сумська область, 41100) в інтересах держави в особі позивача Зноб-Новгородської селищної ради (вул. Шкільна, 1, смт. Зноб-Новгородське, Шосткинський район, Сумська область, 41022 код ЄДРПОУ 04391279) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Зноб-Новгородська пересувна механізована колона» (вул. Тетяни Горелової, 77, смт. Зноб-Новгородське, Шосткинський район, Сумська область, 41022, код ЄДРПОУ 30903285) про розірвання договору оренди землі та повернення земельної ділянки - задовольнити повністю.

2. Розірвати договір оренди землі від 10.11.2020 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5924484400:05:000:0736 площею 36,9664 га, укладений між Зноб-Новгородською селищною радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Зноб-Новгородська пересувна механізована колона».

3. Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Зноб- Новгородська пересувна механізована колона» повернути територіальній громаді в особі Зноб-Новгородської селищної ради земельну ділянку з кадастровим номером 5924484400:05:000:0736 площею 36,9664 га.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Зноб-Новгородська пересувна механізована колона» (вул. Тетяни Горелової, 77, смт. Зноб-Новгородське, Шосткинський район, Сумська область, 41022, код ЄДРПОУ 30903285) на користь Сумської обласної прокуратури (вул. Герасима Кондратьєва, м. Суми, 40000, отримувач Сумська обласна прокуратура, код ЄДРПОУ 03527891, UA5982017203431200001000002983 в ДКСУ у м. Київ, МФО 820172) 2684 гривень 00 коп. - 50% витрат по сплаті судового збору.

5. Повернути Сумській обласній прокуратурі (вул. Герасима Кондратьєва, м. Суми, 40000, код ЄДРПОУ 03527891) з Державного бюджету України (рахунок UA868999980313181206083018540, отримувач ГУК Сумськ.обл/Сумська МТГ/22030101, ЄДРПОУ 37970404, банк отримувача Казначейство України (ел.адм.подат)) 50% судового збору в сумі 2684 гривні 00 коп., сплачений за платіжною інструкцією № 566 від 10.04.2023.

6. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 25.05.2023.

СуддяС.В. Заєць