Постанова

від 25.05.2023 по справі 640/20177/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/20177/21 Суддя (судді) першої інстанції: Іщук І.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2023 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Оксененка О.М.,

суддів: Лічевецького І.О.,

Мельничука В.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 листопада 2022 року у справі за адміністративним позовом Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) третя особа: ОСОБА_1 про визнання протиправними та скасування повідомлення та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

Департамент з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) третя особа: ОСОБА_1 , в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати повідомлення Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання від 27.05.2021;

- зобов`язати Шевченківський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) відкрити виконавче провадження за заявою Департаменту від 19.05.2021 №073-4278 щодо примусового виконання виконавчого листа, виданого Окружним адміністративним судом міста Києва від 04.03.2021 № 640/5632/20, яким зобов`язано ОСОБА_1 привести атикові стіни квартири АДРЕСА_1 та несучі конструкції даху над квартирою до стану, що передував самочинній реконструкції (перебудові) (до демонтажу криші та влаштування надбудови) відповідно до фотофіксації Департаменту станом на 15.10.2019 та 18.10.2019, яка була здійснена під час проведення заходу державного архітектурно-будівельного контролю.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.08.2021 клопотання представника третьої особи про залишення позову без розгляду у справі №640/20177/21 задоволено. Позовну заяву у справі №640/20177/21 залишено без розгляду.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.09.2021 апеляційну скаргу Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) залишено без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 серпня 2021 року без змін.

Однак, постановою Верховного Суду від 20.10.2022 касаційну скаргу Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) задоволено. Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.08.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.09.2021 у справі № 640/20177/21 скасовано. Справу №640/20177/21 направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції - Окружного адміністративного суду міста Києва.

Направляючи справу на продовження розгляду Верховний Суд у постанові від 20.10.2022 зазначив про те, що суд першої інстанції не вирішував питання про поновлення або продовження процесуального строку, відмову у поновленні або продовженні процесуального строку та не визнавав підстави такого пропуску поважними чи ні.

Відтак, суд першої інстанції неправомірно залишив позовну заяву без розгляду, так як в силу вимог частини першої статті 123 КАС України суд не залишив позовну заяву без руху із зазначенням недоліків, які необхідно усунути, чим не надав можливості повідомити про причини поважності пропуску строку на звернення до суду.

Відповідно, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 листопада 2022 року залишено позовну заяву без руху, з підстав відсутності обґрунтування строків звернення з даним позовом чи заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду із зазначенням інших причин ніж ті, що вказані в позовній заяві та доданому до неї клопотанні.

У подальшому, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 листопада 2022 року, відмовлено Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у задоволенні заяви про поновлення строку звернення до суду з позовом. Повернуто позовну заяву Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати ухвалу та направити справу до суду першої інстанції на продовження розгляду.

На обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що після отримання 31.05.2021 оскаржуваного повідомлення в межах встановленого строку Департамент звернувся до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), зі скаргою від 04.06.2021 №073-4769, у якій, зокрема, просив скасувати повідомлення державного виконавця Шевченківського відділу відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Борисюка Р.А. про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання від 27.05.2021.

У подальшому, отримавши 08.07.2021 від Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) лист від 05.07.2021 № 112745, яким було повідомлено інформацію щодо розгляду скарги Департаменту, позивач звернувся 16.07.2021 з даним позовом до суду, що свідчить про дотримання ним строків, встановлених КАС України.

У відзиві на апеляційну скаргу третьою особою зазначено про те, що звернення позивача зі скаргою до начальника виконавчої служби не є досудовим вирішенням спору, та не є поважною причиною пропуску строку на звернення до суду з даною позовною заявою, що свідчить про безпідставність апеляційної скарги.

Згідно частини другої ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції на час подання апеляційної скарги) апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 листопада 2022 року залишено позовну заяву без руху.

Залишаючи позовну заяву без руху, суд першої інстанції зазначив, що позивач пропустив строк звернення до суду без поважних причин, тому слід подати до суду заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду та доказів поважності причин його пропуску.

У подальшому, 22 листопада 2022 року позивач на усунення недоліків позовної заяви подав заяву, в якій зазначив, що з метою вжиття заходів та наявної можливості врегулювання спору у досудовому порядку, керуючись приписами частини третьої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», до звернення до суду з даною позовною заявою, звернувся з відповідною скаргою до начальника виконавчої служби від 04.06.2021 №073-4769, у якій, зокрема, просив скасувати повідомлення державного виконавця Шевченківського відділу відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Борисюка Р.А. про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання від 27.05.2021.

Як наслідок, скаржник зазначив, що після отримання відповіді на вказану скаргу позивач звернувся до суду з даним позовом, що свідчить про поважність причин пропуску такого строку, встановленого частиною четвертою статті 287 КАС України.

Однак, повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки Законом України «Про виконавче провадження» не визначено досудового порядку вирішення спору за участю державного виконавця в особі начальника виконавчої служби чи обов`язковості такого порядку, та наведене жодним чином не впливає на перебіг строку звернення з позовною заявою до суду, та не може бути визнано судом як поважна причина пропуску такого строку.

Колегія суддів не погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси (частина перша статті 5 КАС України).

Згідно з п. 5 частини першої ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи: позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).

У силу вимог частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною третьої цієї ж статті обумовлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Так, згідно із приписами статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що приписами чинного законодавства визначено спеціальний десятиденний строк строк звернення до суду.

У свою чергу, наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду встановлені статтею 123 Кодексу адміністративного судочинства України.

За правилами частини першої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Згідно частини другої вказаної статті якщо заяву не буде подано особою у зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Таким чином, дотримання строків на подання позовної заяви є однією з умов дисциплінування учасників судового процесу. У випадку ж пропуску строку, підставами для його поновлення є лише наявність поважних причин.

Поважними причинами пропуску строку звернення до суду із позовом визнаються лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Згідно правової позиції Верховного Суду у постановах від 26.06.2018 у справі №473/653/17, від 18.01.2019 в справі № 576/1434/17, при вирішенні питання щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду, суд повинен звертати увагу на усі доводи позивача; на тривалість строку, який пропущено; на поведінку позивача протягом цього строку; на дії, які він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду та оцінювати їх в сукупності. Суди повинні гарантувати доступ до правосуддя особам, які вважають, що їх право порушене, і діяли добросовісно, але пропустили строк звернення до суду з поважних причин.

Практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Визначені процесуальним законом строки, про які зазначено вище, це той орієнтовний період часу, протягом якого позивач мав би проявити інтерес стосовно свого позову, якщо він дійсно зацікавлений у тому, щоб провадження у справі було відкрито, а його спір вирішено. Строк звернення до суду для такої категорії спорів доволі стислий, і якщо зважити на характер спірних правовідносин, встановлений строк з одного боку має на меті дисциплінувати позивача, який, якщо він справді зацікавлений у відновленні своїх порушених прав, повинен якомога швидше реалізувати своє право на захист, з іншого боку - є своєрідним бар`єром, який повинен запобігати зловживанню правами і сприяти правовій визначеності правовідносин, які виникають у зв`язку з проходженням публічної служби.

Підсумовуючи зазначене, реалізувати своє право на захист в порядку адміністративного судочинства, потрібно вчасно, а поновити пропущений строк суд може, якщо для цього є поважні і об`єктивні причини.

Отже, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Початок перебігу строку звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Разом з тим, колегія суддів враховує, що у відповідності до приписів частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов`язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

Так, з практики Верховного Суду (постанова від 26 березня 2020 року у справі №1.380.2019.002643) вбачається, що досудове врегулювання спору полягає у вчиненні сукупності дій, за допомогою яких юридичний конфлікт вирішується без звернення до суду шляхом досягнення угоди між сторонами або відмови однієї або обох сторін від взаємних претензій. Застосування або незастосування інституту досудового врегулювання спорів є виключним правом особи, за винятком встановлених у законі випадків.

Конституційний Суд України від 09 липня 2002 року ухвалив рішення № 15-рп/2002 у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Кампус Коттон клаб» щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), в якому дійшов висновків про те, що обов`язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист.

Можливість використання суб`єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом.

Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту, держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту.

Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02 червня 2016 року № 1401-VIII були внесені зміни, зокрема й до статті 124 Конституції України, відтепер частина четверта цієї статті передбачає, що законом може бути визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору.

Відповідні зміни були внесені в усі процесуальні кодекси в яких з`явилася норма про те, що відсутність доказів вжиття заходів досудового врегулювання спору у випадку, коли такі заходи є обов`язковими згідно із законом, є підставою для повернення позовної заяви.

Отже, головним чинником для застосування в обов`язковому порядку досудового способу врегулювання спору є відповідна імперативна норма в законі, в інших випадках цей спосіб є добровільним.

Так, згідно з частиною першою статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII, зі змінами (далі - Закон № 1404-VIII) передбачено, що сторони виконавчого провадження та прокурор як учасник виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, мають право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом.

Приписи статті 74 Закону № 1404-VIII регулюють оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців та посадових осіб органів державної виконавчої служби не тільки до суду, а й до інших органів.

У відповідності до норм частин першої-третьої, п`ятої статті 74 Закону №1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Рішення, дії або бездіяльність державного виконавця також можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Рішення, дії та бездіяльність начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, можуть бути оскаржені до керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня.

Рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Рішення виконавця про відкладення проведення виконавчих дій може бути оскаржене протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.

Зміст наведених правових норм свідчить про встановлення законодавцем декількох способів оскарження рішень, дії чи бездіяльності виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби - шляхом звернення до суду у встановленому процесуальним законодавством порядку або шляхом подання скарги до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, чи керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня.

При цьому, оскільки норми закону мають дефініцію «можуть», то можливість судового захисту не може бути поставлена в залежність від використання суб`єктом правовідносин інших засобів правового захисту, у тому числі досудового врегулювання спору.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11 квітня 2023 року у справі № 580/4033/22.

З матеріалів справи вбачається, що предметом даного позову є оскарження повідомлення Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання від 27.05.2021.

Однак, як зазначає позивач, до початку звернення до суду з даним позовом, він скористався досудовим захисту своїх прав шляхом подання скарги до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, чи керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня.

Відтак, строк звернення до суду слід обраховувати після отримання ним 08.07.2021 листа від 05.07.2021 № 112745, за наслідками розгляду його скарги, поданої на вказане повідомлення до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).

У той же час, суд першої інстанції, вирішуючи дану справу зазначив, що Законом України «Про виконавче провадження» не визначено досудового порядку вирішення спору за участю державного виконавця в особі начальника виконавчої служби чи обов`язковості такого порядку, та наведене жодним чином не впливає на перебіг строку звернення з позовною заявою до суду, та не може бути визнаний судом як поважна причина пропуску такого строку.

Так, дійсно, стаття 74 Закону України «Про виконавче провадження», як зазначено вище, не визначає обов`язковості досудового врегулювання, водночас визначає альтернативний механізм оскарження дій та рішень: або до суду або до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

Тобто, стаття 74 Закону №1404-VIII передбачає можливість звернення або до суду, або до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що у силу вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно з частиною другою статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Наведене свідчить, що позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права рішеннями, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень.

У даному випадку, позивач, після отримання 31.05.2021 повідомлення Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання від 27.05.2021, звернувся з відповідною скаргою до начальника виконавчої служби від 04.06.2021 №073-4769, у якій, зокрема, просив скасувати вказане повідомлення від 27.05.2021.

Подаючи вказану скаргу, позивач мав суб`єктивні очікування на ймовірне позитивне вирішення його спірних питань щодо оскарження спірного повідомлення в адміністративному порядку, та можливість вирішення його прав у такий спосіб.

Зазначені обставини слід визнати поважною причиною пропуску строку звернення до суду, адже позивач вживав всіх превентивних заходів задля можливості врегулювати даний спір у позасудовому порядку, та мав законні сподівання на відновлення своїх прав шляхом звернення до начальника виконавчої служби.

Відповідно, після отримання 08.07.2021 відповіді на вказану скаргу від 05.07.2021 № 112745, позивач у найкоротший строк 16.07.2021 звернувся з даним позовом до суду для захисту своїх прав вже у судовому порядку, так як позасудовий спосіб не зміг відновити такі права, що свідчить про наявність поважних причин щодо подання ним позову до суду після спливу десятиденного строку на звернення у такій категорії справ.

Таким чином, суд першої інстанції передчасно повернув позовну заяву, чим обмежив право позивача на звернення до суду.

При цьому, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зауважити, що питання стосовно доступу особи до правосуддя неодноразово було предметом судового розгляду Європейського суду з прав людини.

Відповідно до вимог ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України - суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Так, у справі «Bellet v. France», Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000 року та в рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, вказані обставини справи свідчать про необхідність надати позивачу можливість захистити своє право в суді. Інакший підхід був би виявом надмірного формалізму та міг би розцінюватись як обмеження особи в доступі до суду, яке захищається статтею 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За правилами частини третьої ст. 312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

Згідно з ст. 320 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Отже, враховуючи вищевикладене, апеляційну скаргу слід задовольнити, ухвалу про повернення позовної заяви від 29.11.2022 - скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

У той же час, колегія суддів враховує, що відповідно до Закону України від 13.12.2022 №2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду», який набрав чинності з 15.12.2022, ліквідовано Окружний адміністративний суд міста Києва та утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.

При цьому, у пункті 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону встановлено, що з дня набрання чинності цим Законом до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом, а тому слід направити справу на продовження розгляду до Київського окружного адміністративного суду.

Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 312, 315, 320, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) - задовольнити.

Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 листопада 2022 року - скасувати, а справу №640/20177/21 направити до Київського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О.М. Оксененко

Судді І.О. Лічевецький

В.П. Мельничук