Ухвала

від 25.05.2023 по справі 600/2816/22-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

про повернення касаційної скарги

25 травня 2023 року

м. Київ

справа № 600/2816/22-а

адміністративне провадження № К/990/18180/23

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 14 листопада 2022 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2023 року

у справі №600/2816/22-а

за позовом Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Чернівецькій області

до ОСОБА_1

про стягнення капіталізованих платежів,

В С Т А Н О В И В :

15 травня 2023 року ОСОБА_1 (далі -скаржник, відповідач) звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 14 листопада 2022 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2023 року.

Як вбачається з оскаржуваних судових рішень та матеріалів касаційної скарги, предметом позовних вимог у цій справі є позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_1 на користь управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Чернівецькій області капіталізованих платежів.

Перевіривши вказану касаційну скаргу на відповідність вимогам процесуального закону, чинного на час її подання, суддя-доповідач приходить до висновку, що вказана скарга підлягає поверненню, виходячи з наступного.

Приписами частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права винятково у разі:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Із системного аналізу наведених положень процесуального закону можна зробити висновок, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.

З метою правильного застосування скаржником частини четвертої статті 328 Кодексу, Суд вважає за необхідне роз`яснити, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися. Крім того, скаржник має сформулювати висновок, який, на його думку, необхідно сформувати Верховному Суду у спірних правовідносинах.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.

Крім цього, як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень, вказану справу судами першої та апеляційної інстанції було розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження.

Судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), підлягають касаційному оскарженню у виключних випадках, перелік яких передбачений підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Тлумачення вказаних норм у їхньому логічному взаємозв`язку передбачає, що процесуальний закон пов`язує можливість касаційного перегляду у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах «а», «б», «в» та «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, належне обґрунтування наявності яких у касаційній скарзі відсутні.

Отже, системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланнями на відповідну норму права, яку було застосовано неправильно, з обґрунтуванням наявності виняткових обставин справи, вичерпний перелік яких містить пункт 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Дослідивши касаційну скаргу на предмет відповідності вищенаведеним вимогам процесуального закону, суд установив, що остання не містить передбачених частиною четвертою та підпунктами «а», «б», «в» та «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України підстав для оскарження судових рішень в касаційному порядку.

При цьому касаційна скарга в частині наведених у ній обґрунтувань вимог до суду касаційної інстанції містить лише посилання на фактичні обставини справи, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень у розумінні частин четвертої та п`ятої статті 328 КАС України.

Таким чином, Суд дійшов висновку, що скаржником не наведено жодних підстав, передбачених імперативними положеннями частин четвертої та п`ятої статті 328 КАС України для касаційного оскарження судових рішень у даній справі. Суд наголошує, що такі підстави викладаються в касаційній скарзі з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням положень (пункту, частини, статті) закону або іншого нормативно-правового акта, який застосований цим судом при прийнятті відповідного висновку. Це дозволяє суду касаційної інстанції на виконання вимог статті 341 КАС України перевірити правильність застосування норм матеріального і процесуального права у конкретній справі.

Пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, зокрема, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

В зв`язку з наведеним касаційна скарга підлягає поверненню на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України.

Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом в ухвалах від 02 серпня 2022 року у справі № 380/3340/21, від 14 листопада 2022 року у справі № 300/3047/22 та від 14 лютого 2023 року у справі № 560/8711/22.

Суд також вважає за необхідне відмітити, що згідно положень, які містяться в Рекомендаціях № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи, державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження.

Поміж іншим, суддя-доповідач також вважає за необхідне наголосити, що згідно з практикою Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Тим не менше, право доступу до суду не може бути обмежено таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати законну мету та має бути досягнута пропорційність між використаними засобами та досягнутими цілями (рішення у справі «Мельник проти України», заява № 23436/03, п. 22). Подібних висновків про те, що обмеження права на доступ до суду має переслідувати легітимну мету, дійшов ЄСПЛ у рішеннях "Golder v. the United Kingdom" (№ 4451/70, пункт 36), "Ashingdane v. the United Kingdom" (№ 8225/78, пункт 57), "Guerin v. France" (№ 25201/94, пункт 37), "Krombach v. France" (№ 29731/96, пункт 96), «Воловік проти України» (№ 15123/03, пункти 53, 55), "Пелевін проти України" (№ 24402/02, пункт 27), "Перетяка та Шереметьєв проти України" (№ 45783/05, пункт 33), а також в ухвалі щодо прийнятності заяви № 32671/02 у справі "Скорик проти України"); такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, що може змінюватися відповідно до потреб і ресурсів суспільства; держава вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху у судовому процесі (рішення у справах "Osman v. The United Kingdom", № 23452/94 та "Kreuz v. Poland", № 28249/95); умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви; зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження у справах здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції ("Levages Prestations Services v. France", № 21920/93, пункт 48)

Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.

Керуючись статтями 248, 328, 330, 333, 355, 359 КАС України, Суд

УХВАЛИВ :

1. Відмовити у прийнятті касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 14 листопада 2022 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2023 року у справі №600/2816/22-а за позовом Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Чернівецькій області до ОСОБА_1 про стягнення капіталізованих платежів.

2. Повернути скаржнику касаційну скаргу з доданими до неї матеріалами.

3. Надіслати учасникам справи копію ухвали про повернення касаційної скарги.

4. Роз`яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права на повторне звернення до Верховного Суду.

5. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя -доповідач Я.О. Берназюк